Сіньжуй (Південна Корея)

Нещодавно я подивилася кілька відео зі свідченнями новонавернених і це справило на мене велике враження. Незважаючи на те, що ці люди вірять лише два або три роки, вони змогли поділитися своїм досвідом і свідченнями. Мені стало дуже соромно, і я почала міркувати про те, чому я вірила багато років, але не могла свідчити про Бога. Якось я натрапила на уривок зі слів Божих: «Тим, що ви бачили й відчували, ви перевершуєте святих і пророків усіх епох, та чи ви здатні дати свідчення, більше за слова цих святих і пророків минулих часів? Те, що Я вам зараз дарую, перевершує Мойсея й затьмарює Давида, тож Я так само прошу, щоб ваше свідчення перевершувало Мойсея, а ваші слова були більші за Давида. Я даю вам стократно – тож Я так само прошу вас відплатити Мені тією самою монетою. Ви мусите знати, що Я – Єдиний, хто дарує людству життя, і ви – ті, хто отримує від Мене життя та мусить про Мене свідчити. Це ваш обов’язок, який Я вам посилаю та який ви мусите для Мене виконувати. Я дарував Вам усю Свою славу, Я дарував вам життя, якого так і не отримав обраний Богом народ – ізраїльтяни. Справедливо було б, якби ви свідчили про Мене, і присвячували Мені свою юність, і покладали своє життя. Кому б Я не дарував Свою славу, той стане Моїм свідком і віддасть за Мене життя. Так Я давно визначив наперед. Ваше щастя, що Я дарую вам Свою славу, і ваш обов’язок – свідчити про Мою славу. Якби ви в Мене вірили тільки заради набуття благословень, то Моя робота мала б небагато значення, і ви б не виконували свій обов’язок. … Те, що ви отримали, – то не просто Моя істина, Моя дорога й Моє життя, а видіння й одкровення більше, ніж Іванове. Ви розумієте набагато більше таємниць, а ще узріли Моє істинне обличчя; ви прийняли більше Мого суду та знаєте більше про Мій праведний характер. Тож хоча ви народилися в останні дні, ваше розуміння – від попереднього й минулого, і ви також відчули на собі сьогоднішнє, і все це зробив Я Сам. Я прошу від вас не надміру, бо Я вам дав так багато, і ви багато в Мені побачили. Отже, Я прошу вас свідчити про Мене святим минулих епох, і це єдине бажання Мого серця» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Що ти знаєш про віру?»). Прочитавши слово Боже, я була дуже схвильована, але також почувалася винною. Я була рада, що мені пощастило зазнати Божу роботу й насолодитися живленням слів Божих, але почувалася винною за те, що багато років вірила в Бога й насолоджувалася рясною Божою благодаттю, але не мала свідчення про Бога. Я подумала, що в останні дні Бог дав нам багато істин, але оскільки ми не прагнемо істини, й наша здатність розуміти слабка, Бог детально спілкується з нами про всі аспекти істини, наводить нам приклади та аналогії, та пояснює нам з нуля, щоби переконатися, що ми розуміємо. Бог націлений на наш розбещений характер і Він промовляє слова, щоб судити й викрити нас, а також нагадує, умовляє, підбадьорює та втішає нас. Бог витратив стільки зусиль і заплатив за нас таку ціну, і Він робить це, тому що хоче, щоб ми зрозуміли істину й пізнали Його, позбулися свого розбещеного характеру, щиро покаялися та змінилися. Саме такого свідчення хоче Бог. Минуло 30 років, як Він почав Свою роботу. Він зробив так багато роботи й висловив так багато істини, і Він хоче бачити наше свідчення. Навіть якщо воно поверхове, Він приймає його, якщо воно є справжнім. Бог сподівається, що ми зможемо ділитися своїм досвідом та знаннями про Його роботу та писати статті-свідчення, тому що це плід Божої роботи та втілення Божих зусиль. Бог особливо цінує це свідчення. Таке свідчення є найбільш приємним і втішним для Бога. Потім я подумала про себе. Хоча я багато отримала від Бога, я не сміла навіть думати про те, які аспекти істини я збагнула, і в яку реальність істини я увійшла, тому що я зрозуміла більшу частину слова Божого лише доктринально, серйозно не обдумавши й не зазнавши його. Отже, коли дійшло до свідчення про Бога та написання статей-свідчень, я злякалася, відчула невпевненість і доклала дуже мало зусиль у цьому напрямку. Думка про те, що я вірила роками, але не могла написати про свій досвід, і в мене не було свідчення, дуже засмутила мене.

Якось сестра запитала мене, чи не хочу я попрактикуватися у написанні статей-свідчень про свій досвід. Тоді я погодилася, але нічого так і не написала. Іноді я щось писала, але потім відкладала це убік, і в результаті так і не закінчила цієї статті. Насправді я не брала на себе занадто багато роботи, але мені завжди здавалося, що я страшенно зайнята та не маю часу писати. Отож, день у день ​​я відкладала написання статей. Згодом я склала графік писання, але коли наставав час, я ще була зайнята іншими справами, тому не могла зосередитись, щоб писати. Я знаходила різноманітні причини та відмовки. Іноді я казала, що маю погану освіту чи низький духовний рівень, тому не можу добре писати. В інших випадках я говорила, що зайнята й не маю часу, тому зроблю це пізніше. Іноді мені здавалося, що написання статей не дуже важливе, і що найважливіше – це справлятися зі своєю повсякденною роботою, тому що, якби я відклала її, мене б піддали підрізці та розбору, або, в серйозному випадку, навіть звільнили б. Ніхто не дорікав мені за те, що я не пишу. Думаючи про це таким чином, я ще менш серйозно ставилася до написання статей-свідчень і не вважала їх написання важливою частиною свого обов’язку. Коли справа дійшла до написання свідчень, я потрапила в пастку цього впертого та бунтівного стану.

Якось я прочитала уривок зі слів Божих, і моя думка трохи змінилася. У Божих словах сказано: «Тож чи справді ти знаєш, чому в Мене віриш? Чи справді ти знаєш мету і значення Моєї роботи? Чи справді ти знаєш свій обов’язок? Чи справді ти знаєш Моє свідчення? Якщо ти просто віриш у Мене, але в тобі немає жодного знаку Моєї слави чи свідчення, то Я тебе давно вигнав. А всезнайки – ті навіть більші скалки в Моєму оці, і в Моєму домі вони не більше ніж перешкоди на Моєму шляху, вони кукіль, що буде повністю відвіяний у Моїй роботі, вони ні до чого не придатні, вони нічого не варті, і Я давно вже ними гидую. Часто Мій гнів випадає всім позбавленим свідчення, і ніколи Мій бич їх не полишає. Я давно вже віддав їх у руки лихого; вони позбавлені Моїх благословень. Коли настане день, їхня кара буде навіть тяжчою, ніж у безглуздих жінок. Сьогодні Я роблю тільки ту працю, яку Я зобов’язаний робити; Я зв’яжу всю пшеницю в снопи разом із тим куколем. Така Моя робота сьогодні. Весь той кукіль буде відвіяно в час Мого віяння, і тоді зерна пшениці будуть зібрані в комору, а той відвіяний кукіль буде вкинуто у вогонь, щоб він згорів на попіл. Зараз Моя робота полягає лише в тому, щоб пов’язати всіх людей у снопи; себто повністю їх завоювати. Тоді Я почну віяння, щоб відкрити кінець усіх людей. Тож ти повинен знати, як ти мусиш вдовольняти Мене зараз і як ти повинен ступити на правильний шлях у своїй вірі в Мене. Те, чого Я бажаю, – це твоя вірність і послух зараз, твоя любов і свідчення зараз. Навіть якщо ти наразі не знаєш, що таке свідчення чи що таке любов, ти мусиш принести Мені всього себе та віддати Мені свої єдині скарби: свою вірність і послух. Ти мусиш знати, що свідчення про Мою перемогу над сатаною лежить у вірності й послуху людини, так само як і свідчення про Моє повне завоювання людини. Обов’язок твоєї віри в Мене – свідчити про Мене, бути вірним Мені й нікому більше та бути слухняним до кінця» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Що ти знаєш про віру?»). В уривку чітко сказано, що віруючі в Бога повинні свідчити про Бога, і що це є обов’язком людини. Коли віруючі в Бога не свідчать, вони стають об’єктами ненависті Бога. Це підтверджують слова Божі: «Якщо ти просто віриш у Мене, але в тобі немає жодного знаку Моєї слави чи свідчення, то Я тебе давно вигнав». «А всезнайки – ті навіть більші скалки в Моєму оці, і в Моєму домі вони не більше ніж перешкоди на Моєму шляху, вони кукіль, що буде повністю відвіяний у Моїй роботі». «Часто Мій гнів випадає всім позбавленим свідчення, і ніколи Мій бич їх не полишає. Я давно вже віддав їх у руки лихого; вони позбавлені Моїх благословень. Коли настане день, їхня кара буде навіть тяжчою, ніж у безглуздих жінок». Я відчула гнів Божий у Його словах. Після стільки років віри в Бога й прямування за Ним до теперішнього часу, прочитавши так багато слова Божого, вислухавши безліч проповідей і спілкування, переживши підрізку, розбір, розчарування та невдачі, зазнавши просвітління, керівництво та дисципліну Святого Духа, я все ще не могла свідчити про Бога. У мене був певний досвід та знання, але я не хотіла працювати над написанням статей. Я проводила цілі дні, опікуючись якимось зовнішніми речами, але не зосереджувалась на пошуку істини, щоб виправити свій розбещений характер, і не прагнула просунутися в істині. Зі свого звичайного досвіду я почерпнула трохи знань та прозріння, але вони часто були односторонніми, розрізненими й неконкретними. Я не міркувала й не прагнула ясності, щоб отримати справжнє розуміння, і згодом втратила те, що здобула, що також погано вплинуло на просвітління Святого Духа. Я згадала про час, коли я практикувала полив новонавернених. Я навіть не могла добре спілкуватися про істину свідчення про Божу роботу. Усе, що я розповідала, було досить поверховим, і я не могла вловити ключові моменти. Пізніше, проповідуючи Євангеліє, я також не могла вловити ключові моменти, щоб ясно та переконливо проаналізувати релігійні уявлення чи омани антихристів. Я лише наполовину розуміла будь-які аспекти істини й не могла ясно спілкуватися. На зібраннях, під час спілкування з проблем входження в життя, більшу частину часу я тільки переконувала людей, використовуючи поверхові кліше, або пропонувала якісь порожні теорії та неглибоке розуміння. Я була нездатна вирішувати проблеми докорінно, і моє свідчення про Бога було неефективним. Моє розуміння будь-якого аспекту істини було, по суті, порожнім. Загалом, моє спілкування було просто словами та доктринами, а не реаліями істини. Я побачила, що вірила в Бога, але не могла свідчити про Бога. Я лише докладала деякі зусилля та працювала, але насправді не прийняла суд і кару слів Божих, а також не мала свідчення про те, що зрозуміла істину й змінила свій життєвий характер. Я подумала про слова Бога, що такі люди – шипи в Його оці, каміння спотикання та кукіль, що Він розвіє. Гнів Божий на таких людей ніколи не згасає. Від цих думок я почувалася нещасною. Я роками вірила в Бога, але нічого не навчилася. Я почувалась марною, знаком сорому, і мені здавалося, що я недостойна стояти перед Богом. Таких людей Бог особливо ненавидить, не терпить їх і гнівається на них. Хоча такі люди виконують свої обов’язки, вони не прагнуть істини, тому не можуть отримати роботу Святого Духа, і, зрештою, не можуть бути спасенними Богом. Коли я побачила ставлення Бога до таких людей, мої уявлення були повністю спростовані. Раніше я думала, що якщо я виконую доручену мені справу, не роблю зла, не скоюю великих помилок у своєму обов’язку, не допускаю серйозних переступів, і якщо я не була відсторонена, то я фактично врятована й маю надію на спасіння. Тепер я побачила, що це несумісне з Божими вимогами. Це були лише мої власні уявлення та прийняття бажаного за дійсне. Вірити в Бога – це не просто старанно виконувати свій обов’язок, дотримуючись деяких правил і не роблячи явного зла. Якщо ти віриш у Бога багато років, але досі не маєш свідчення, зрештою ти будеш усунений. Я подумала про слова Божі: «Якщо прийде день, коли ти будеш не здатен засвідчити про все, що побачив сьогодні, то ти втратиш призначення створінь, і у твого буття не буде жодного сенсу. Ти станеш не гідний бути людиною. Навіть можна було б сказати, що ти не будеш людиною! Я зробив із вами незмірну роботу, але оскільки ти зараз нічого не вчишся, нічого не усвідомлюєш, і труди твої не дають результату, то коли Мені настане час розширювати Свою роботу, ти лише байдуже витріщатимешся, недорікуватий і геть ні на що не гідний. Хіба це не зробить тебе грішником на всі часи? Коли прийде той час, хіба ти не відчуєш щонайглибшого жалю?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Яке твоє розуміння Бога?»). Слова Божі змусили мене засоромитись і водночас дуже стривожитися. Я відчула, що не можу продовжувати жити так і надалі. Пізніше я зосередилася на написанні статей-свідчень.

Коли я по-справжньому приступила до написання, у моїй голові все ще був блок. Спочатку я не могла упорядкувати свій досвід і не знала, з чого почати, до того ж у мене була інша робота, більш термінова, тому я опікувалася іншими речами. Тоді я використала як виправдання свій низький духовний рівень. Я думала про те, що інші можуть написати цілу статтю-свідчення за пів дня, а я не можу зробити це в неспокійному оточенні та за недостатньої кількості часу, тож я знову перестала писати. Після цього я почала замислюватися над цією проблемою. Чому я так пасивно ставилася до написання статей-свідчень? Я погодилася написати статтю, але нічого не зробила. Якось я побачила уривок зі слів Божих і трохи зрозуміла себе. Бог говорить: «Як можна знати й розпізнати сатанинський характер? Слід судити з того, що сатані подобається робити, а також із методів і вивертів, за допомогою яких він діє. Йому ніколи не подобається щось позитивне, йому подобається зло, і він завжди вважає себе компетентним і здатним все контролювати. Такою є гордовита природа сатани. Ось чому сатана безрозсудно заперечує Бога, чинить опір і протистоїть Йому. Сатана є представником і джерелом всього негативного і всього злого. Бути здатним чітко розуміти це питання означає бути спроможним розпізнавати сатанинські характери. Людям нелегко прийняти істину та втілювати її в життя, адже у всіх у них сатанинські характери, і всі вони страждають від обмежень і рабства, спричинених їхніми сатанинськими характерами. Наприклад, деякі люди усвідомлюють, що бути чесною людиною добре, і вони стають завидющими й заздрісними, коли бачать, що інші здатні бути чесними, казати правду й говорити щиросердо, але якщо попросити їх самих бути чесними людьми, їм буде важко. Вони постійно неспроможні говорити чесні слова й робити чесні вчинки. Хіба це не сатанинський характер? Вони говорять приємні речі, але вони не втілюють їх у життя. Так буває, коли істина остогидла. Тим, кому остогидла істина, важко прийняти істину, і в них немає можливості увійти в реальність істини. Найбільш очевидним станом для людей, яким остогидла істина, є те, що вони не зацікавлені в істині та у всьому позитивному; ці речі навіть викликають у них обурення й відштовхують їх, і їм особливо подобається слідувати світським тенденціям. Їхні серця не приймають того, що любить Бог і чого Бог вимагає від людей. Натомість вони зневажливі та байдужі, а деякі люди навіть часто ставляться з презирством до стандартів та принципів, дотримання яких Бог від них вимагає. Усе позитивне викликає в них відразу, і вони завжди відчувають опір, протистояння та зневагу до нього. Це перший прояв стану, коли людині остогидла істина. У житті церкви читання слова Божого, молитва, спілкування про істину, виконання обов’язків і вирішення проблем за допомогою істини, – усе це є позитивними аспектами. Ці аспекти приємні Богові, але деякі люди відчувають відразу до цих позитивних аспектів, не переймаються ними та байдужі до них. Найбільш бридким є те, що вони зневажливо ставляться до позитивних людей, таких як чесні люди, ті, хто шукає істину, ті, хто сумлінно виконує свої обов’язки, і ті, хто захищає роботу Божого дому. Вони завжди намагаються напасти на таких людей та усунути їх. Якщо вони виявляють, що в них є недоліки, або викривають розбещеність, вони нічого не роблять, окрім як піднімають великий шум і принижують. Що це за характер? Чому вони так ненавидять позитивних людей? Чому вони так люблять і так схвалюють нечестивих людей, невіруючих і антихристів, і чому вони часто вступають у змову з такими людьми? Коли мова йде про щось негативне та зле, вони відчувають хвилювання й піднесення, але коли справа доходить до позитивного, у їхньому ставленні починає проявлятися опір; зокрема, коли вони чують, як люди спілкуються про істину або вирішують проблеми, застосовуючи істину, у їхніх серцях виникає ненависть і досада, і вони дають волю своєму невдоволенню. Хіба це не характер людини, якій істина остогидла? Хіба це не викриває розбещений характер? Є багато людей, які вірять у Бога, які люблять виконувати роботу для Бога та ревно метушитися. Коли вони застосовують свої дари й сильні сторони, хизуються, потурають своїм уподобанням, їхня наснага безмежна, але якщо попросити їх втілювати істину в життя й діяти відповідно до її принципів, це виб’є землю з-під їхніх ніг, і вони втратять ентузіазм. Якщо їм не дозволити хизуватися, вони стають млявими та пригніченими. Чому в них є енергія для того, щоб хизуватися? І чому в них немає енергії для того, щоб практикувати істину? У чому тут проблема? Усі люди люблять виділятися; усі вони жадають пихи. Кожна людина має невичерпну енергію, коли вірить у Бога заради благословень і нагород, так чому ж вони стають млявими, чому вони стають пригніченими, коли практикують істину та зрікаються плоті? Чому це відбувається? Це показує, що серця людей зіпсовані. Вони вірять у Бога виключно заради благословень; простіше кажучи, вони прагнуть увійти в Царство Небесне. Без благословень чи вигод, до яких можна прагнути, люди стають млявими та пригніченими й не мають ентузіазму. Усе це викликано розбещеним характером, якому остогидла істина. Перебуваючи під контролем цього характеру, люди не бажають вибирати шлях пошуку істини, вони йдуть своїм власним шляхом, вони вибирають хибний шлях, вони добре знають, що неправильно прагнути до статусу й престижу, а проте вони й надалі не можуть обійтися без них, відкласти їх убік, і продовжують шукати статус і престиж і йдуть шляхом сатани; у цьому випадку вони йдуть не за Богом, а за сатаною. Усе, що вони роблять, служить сатані, і вони – слуги Сатани» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Раніше я не докладала особливих зусиль для написання статей, та відчувала лише невелику тимчасову провину за це. Я не вважала, що це велика проблема. Тільки завдяки одкровенню слова Божого я побачила, що це було огидою до істини, свого роду сатанинським характером. Написання статей потребує досвіду та знань, а також часу на обмірковування. Ми повинні вміти зосередитися, розмірковувати над словом Божим, шукати істину та аналізувати себе. Але справлятися із зовнішніми справами, які ми вміємо робити, легко. Ось чому, коли мене попросили шукати істину, міркувати над словом Божим і писати статті, я відмовлялася та чинила опір у глибині душі. Я знала, що Бог багато спілкувався про те, як свідчити про Нього, і всі мої брати та сестри практикуються в написанні свідчень про свій досвід, але я була байдужа й навіть знаходила виправдання, щоб уникнути цього. Я побачила, наскільки була впертою. Я чинила опір і відкидала речі, пов’язані з істиною, та не хотіла тяжко працювати. У зовнішніх проявах, у роботі, не пов’язаній із сутністю істини, я виявляла величезну наснагу та готовність. Це справді було сатанинським характером та втомою від істини. По суті, процес написання статті – це процес пошуку істини. Пошук істини для вирішення проблем найкраще розкриває ставлення людей до істини. Незважаючи на те, що я роками вірила в Бога, могла викладатись і йти на жертви заради виконання свого обов’язку, та могла вимовляти багато слів та доктрин, я не цікавилася істиною, не прагнула до неї та не дорожила нею, у мене також не було справжньої слухняності Богові. Як і раніше, я жила своїм сатанинським характером і залишалася ворожою до Бога. Подумавши про це, я зрозуміла всю серйозність своєї проблеми. Після багатьох років віри в Бога мій життєвий характер не змінився. Моє ставлення до Бога та істини насправді не змінилося. Як і раніше, я належала сатані, ненавиділа істину й чинила опір Богові. Якби так тривало, то, як би довго я не вірила та скільки б не докладала зусиль, я б ніколи не зрозуміла істину й не виправила б свій розбещений характер. Навіть якби я вірила до кінця, я так і не була б повністю спасенною. У цей момент мені стало трохи страшно, тому я звернулася до Бога з молитвою та покаянням. «Боже, я не люблю істину, вона мені набридла. Мені подобалося лише докладати зусиль і працювати для виконання свого обов’язку. Тепер я бачу, наскільки жалюгідною я була у своїй вірі. Я не хочу продовжувати так жити. Я хочу повернутися до Тебе й наполегливо трудитися, щоб шукати істину».

Пізніше, у відповідь на мої скарги щодо поганої освіти та низького духовного рівня, сестра надіслала мені уривок зі слів Божих, який здався мені дуже корисним. Бог говорить: «Переживання на власному досвіді Божого суду й кари приносить нові здобутки й реальний досвід, тож вам слід свідчити про Бога. Коли ви свідчите про Бога, Вам слід в основному більше говорити про те, як Бог судить і карає людей, які випробування Він використовує, щоб очистити людей і змінити їхні характери. Ви також мусите говорити про те, як багато розбещення було виявлено у вашому досвіді, скільки ви витерпіли, скільки всього ви зробили, щоб протистояти Богу, і як ви в кінцевому підсумку були завойовані Богом; розповідайте про те, як багато у вас реального знання про Божу роботу, і як слід свідчити про Бога та відплачувати Йому за Його любов. Ви маєте вкладати зміст у такі висловлювання, водночас викладаючи думки в простий спосіб. Не говоріть про пусті теорії. Говоріть більш приземлено; говоріть від серця. Саме таким має бути ваш досвід. Не озброюйте себе глибокими на вигляд, пустими теоріями, намагаючись виставити себе на показ; роблячи так, ви виглядаєте досить гордовитими та нерозсудливими. Ви мусите більше говорити про реальні речі, виходячи з вашого реального досвіду, і більше говорити від серця; це найкорисніше для інших, і це їм бачити найбільш доречно. Ви раніше були людьми, які найбільше протистояли Богу й були найменш схильні підкорятися Йому, але тепер вас завойовано – ніколи не забувайте про це. Вам слід більше роздумувати та розмірковувати над цими питаннями. Коли люди чітко їх зрозуміють, вони знатимуть, як свідчити; інакше вони будуть схильні робити ганебні та безрозсудні вчинки, які не свідчать про Бога, а ганьблять Його. Без справжнього досвіду та розуміння істини неможливо свідчити про Бога; люди, чия віра в Бога сумбурна й заплутана, ніколи не зможуть свідчити про Бога» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Лише шукаючи істину, можна досягти зміни у своєму характері»). Прочитавши слова Божі, я зрозуміла. Справжнє свідчення про Бога полягає в тому, щоб свідчити про Божі слова та Божу роботу, ділитися своїм досвідом суду, кари, випробування та очищення словами Божими, спілкуватися про розбещеність, яку ви виявляєте, ділитися знанням, яке ви здобули про себе завдяки тому, що розкриває слово Боже, та про те, як ви знайшли входження, щоб інші могли побачити праведний характер Божий, пізнати Божу роботу та Божу любов. Щоб свідчити про Бога, не має значення, чи здатна людина говорити про передові теорії. Єдине, що має значення, це те, що ви говорите чесно та щиро. Коли я це зрозуміла, мені полегшало на душі. Це саме стосується і написання свідчень. Твій рівень освіти або стиль писання не має значення. Головне питання полягає в тому, чи здатен ти докласти зусиль, щоб знайти істину, чи шукаєш ти істину, щоб позбутися своєї розбещеності та проблем, чи зазнаєш ти Божого суду, чи аналізуєш і пізнаєш себе на основі слова Божого, чи бачиш ясно суть проблем, чи щиро каєшся і змінюєшся. Якщо в тебе все це є, статті, які ти пишеш, будуть добрими. Це не пов’язано з рівнем твоєї освіти. Усе, що тобі потрібно зробити, це написати ці практичні речі простою мовою. Ти просто маєш написати те, що думаєш і розумієш. Якщо ти своїми словами викладеш своє справжнє розуміння та почуття, все, що може принести користь іншим, значить у тебе є свідчення. У минулому я завжди думала, що в мене низька освіта та низький духовний рівень, і використовувала це як відмовку, щоб не писати статті-свідчення, ніби їх написання вимагало високого рівня знань, але тепер я бачу, що ця думка була неправильною. Я не мала жити в цьому стані. Я повинна була зосередитися на прагненні до істини, втіленні в життя та переживанні Божих слів, і писати статті про те, що випробувала й здобула, щоб свідчити про Бога. Це був мій обов’язок.

Пізніше, на зібранні, я побачила уривок зі слів Божих, який допоміг мені нести тягар пошуку істини та написання статей-свідчень. У Божих словах сказано: «У чому причина появи категорії людей, які є керівниками й працівниками, і як вони з’явилися? У більш широкому сенсі вони потрібні для Божої роботи; у вужчому сенсі вони потрібні для роботи церкви, вони потрібні обраним Богом людям. … Різниця між керівниками й працівниками та іншими обраними Богом людьми полягає лише в особливості виконуваних керівниками та працівниками обов’язків. Ця особливість проявляється головним чином у їхніх керівних ролях. Наприклад, незалежно від кількості людей у церкві, керівник – це її глава. Тож яку роль відіграє цей керівник серед членів? Він керує всіма обраними людьми в церкві. Отже, який вплив він чинить на всю церкву? Якщо цей керівник обере неправильний шлях, обрані Богом люди в церкві підуть за ним неправильним шляхом, що матиме величезний вплив на всіх них. Візьмемо, наприклад, Павла. Він керував багатьма заснованими ним церквами й обраними Богом людьми. Коли Павло збився зі шляху, церкви та обраний Богом народ, якими він керував, також збилися зі шляху. Таким чином, коли керівники збиваються зі шляху, це впливає не тільки на них, а й на церкви та обраний Богом народ, якими вони керують. Якщо керівник – правильна людина, той, хто йде правильним шляхом, шукає істину та практикує її, тоді люди, яких він веде, будуть правильно їсти й пити Божі слова та належним чином шукати істину, і, водночас, життєвий досвід і прогрес керівника будуть помітні іншим, а також впливатимуть на інших. Отже, яким є правильний шлях, що ним мусить слідувати керівник? Це здатність вести інших до розуміння істини та до входження в істину, а також вести інших перед Богом. Що означає неправильний шлях? Він означає прагнути до статусу, слави й прибутку, часто підносити себе та свідчити про себе, ніколи не свідчачи про Бога. Який вплив це має на обраних Богом? Вони відійдуть від Бога й потраплять під контроль цього керівника. Якщо ти керуєш людьми для того, щоб вони постали перед тобою, тоді ти ведеш їх до того, щоб вони постали перед розбещеним людством, і ти ведеш їх до того, щоб вони постали перед сатаною, а не перед Богом. Лише ведучи людей до істини можна привести їх до Бога. Керівники й працівники, незалежно від того, чи йдуть вони правильним чи хибним шляхом, мають безпосередній вплив на обраний народ Божий» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 1). Прочитавши слова Божі, я стала ясніше розуміти свої завдання та обов’язки. Водночас я відчула, що на мене покладено велику відповідальність. Бог каже нам, що те, який шлях обирають лідери та працівники, та чого вони шукають, впливає не лише на них самих, але й на братів та сестер, яких вони ведуть. Коли лідери та працівники прагнуть істини та є правильними людьми, вони будуть завжди робити успіхи в здобутті істині. У повсякденному житті вони будуть розмірковувати над тим, які в них хибні погляди або яким розбещеним характером вони живуть, розумітимуть суть проблем на основі слів Божих, а потім будуть з’ясовувати, до яких принципів входити. Коли лідери та працівники йдуть правильним шляхом, вони будуть нести тягар заради входження в життя своїх братів та сестер і зосередяться на пошуку істини для вирішення проблем, тому люди, яких вони ведуть, також підуть у цьому напрямі. Якщо керівники та працівники недбайливі, не прагнуть істини, витрачають увесь свій час на роботу, щоб здобути славу та статус, не зацікавлені у пошуку істини й не можуть спілкуватися про істину, щоб вирішити проблеми, то їхній обов’язок – просто видимість, промовляння слів і доктрин, щоб піднятися та відзначитися, що не може породити свідчення про Бога. У такому разі вони йдуть шляхом опору Богові, і, до того ж, ведуть людей у ​​неправильному напрямку. Такі люди несвідомо йдуть власним шляхом, ведучи інших шляхом служіння, і це – шлях опору Богові, яким йшов Павло. Це суперечить наміру Бога працювати та спасати людей. Усвідомивши це, я відчула, що церква дала мені можливість бути лідеркою не для того, щоб я могла виконувати якусь зовнішню роботу, не для того, щоб я могла служити й працювати, і не для того, щоб я могла гнатися за репутацією та статусом. Я маю виконувати обов’язки лідерки, яка може вести інших у тому, щоб їсти й пити слова Божі, шукати істину, щоб вирішити проблеми, пов’язані зі своїм обов’язком, і поступово осягати істину та входити в реальність слова Божого. Це було моїм обов’язком. Отже, я зрозуміла, що дуже важливо шукати істину й зосередитися на виправленні свого розбещеного характеру. У цей момент у мене було дуже поверхове розуміння істини, і я не мала реальності істини, тому могла вчитися лише на власному досвіді. Поки твоє серце і шлях вірні, ти отримуватимеш Боже керівництво та благословення.

Згодом я почала розмірковувати про свій стан, про те, які проблеми я вирішила шляхом щирого пошуку істини за роки моєї віри в Бога, і які прояви розбещеного характеру виправила. Почавши аналізувати та розмірковувати про це, я виявила, що заплуталася і лише наполовину зрозуміла багато питань. Я не розуміла істину по-справжньому й не бачила суті проблем, не шукала практичних принципів і ніколи не вирішувала проблеми ефективно. Після цього я спробувала написати про досвід, який відносно добре розуміла, і поки писала, я міркувала. Я міркувала щоразу, коли мала час. Коли я нарешті закінчила писати статтю, то відчула себе дуже задоволеною, впевненою та спокійною, тому що в процесі написання, завдяки пошуку істини, я природно почала чіткіше бачити свій стан і суть своїх проблем, моє знання істини стало більш практичним і конкретним, та мій практичний шлях став яснішим. Я зрозуміла, що написання статей-свідчень має вирішальне значення для розуміння свого стану та пошуку істини для вирішення проблем. Це – шлях для входження в життя, а також найкращий спосіб шукати та розуміти істину.

Пізніше я чула, що багато хто з лідерів та працівників не зосереджується на написанні статей, а також не докладає жодних зусиль у цьому напрямку. Деякі з них постійно говорили, що зайняті та їм ніколи. Я подумала: хіба мій стан не був таким самим? Я теж дотримувалася цієї помилкової точки зору й вигадувала виправдання, щоб не писати. Я думала: «Якщо я напишу статтю про те, як дізналася про свій стан і змінила свою точку зору, хіба це не вирішить деякі проблеми моїх братів та сестер?» Усвідомивши це, я відчула, що тепер я повинна нести цей тягар, і приготувалася писати. Хоча моє розуміння було поверховим та фрагментарним, я знала, що написання цієї статті було моїм обов’язком, тому я мала написати про все те, що зрозуміла. З урахуванням цієї мети, коли я зустрічалася чи спілкувалася зі своїми братами та сестрами, ми обговорювали цю тему, і я думала про це, коли мала вільний час. Іноді під час ранкової молитви я їла й пила слово Боже, пов’язане з цією темою. Через деякий час я змогла побачити проблему трохи ясніше, і коли я почала писати, це було набагато простіше. Склавши приблизну чернетку, я виклала кожен шар сенсу відповідно до свого розуміння і записала свої думки та переживання своїми словами. Це вже не здавалося таким важким, і поки я писала й розмірковувала, мені здавалося, що я ясніше бачу проблему, а також пов’язані з нею аспекти істини. Я дійсно відчувала: що більше ми намагаємося знайти істину та що більше пишемо статей для вирішення проблем, то більше ми отримуємо Боже просвітління й керівництво, й то більше ми здобуваємо благословень. Я згадала уривок зі слова Божого: «Чим більше ти пам’ятаєш про Божу волю, тим більший ти несеш тягар, а чим більший ти несеш тягар, тим багатшим буде твій досвід. Коли ти пам’ятатимеш про Божу волю, Бог покладе на тебе тягар, а потім освітить тебе щодо тих завдань, які Він тобі доручив. Коли Бог дасть тобі цей тягар, ти звертатимеш більшу увагу на всі пов’язані з ним істини в той час, як їстимеш та питимеш Божі слова. Якщо ти несеш тягар, пов’язаний зі станом життя твоїх братів і сестер, то це той тягар, що тобі довірив Бог, і ти завжди нестимеш цей тягар у своїх щоденних молитвах. На тебе покладено те, що робить Бог, і ти готовий робити те, що Бог бажає зробити; саме це й означає взяти на себе Божий тягар як свій власний. Коли ти їстимеш та питимеш Божі слова на цьому етапі, ти зосереджуватимеш увагу на питаннях такого роду й питатимеш себе: “Як я буду розв’язувати ці проблеми? Як мені дати моїм братам і сестрам можливість досягти звільнення та знайти духовну насолоду?” Ти зосереджуватимеш увагу на розв’язанні цих проблем під час спілкування, а коли їстимеш та питимеш Божі слова, ти зосереджуватимешся на тому, щоб їсти та пити ті слова, які пов’язані з цими моментами. Ти нестимеш тягар і тоді, коли їстимеш та питимеш Його слова. Коли ти зрозумієш Божі вимоги, у тебе буде чітке розуміння того, яким шляхом потрібно піти. Це просвітління та освітлення від Святого Духа, принесене завдяки твоєму тягарю, і, крім того, це Боже керівництво, яке було тобі дароване. Чому я це кажу? Якщо у тебе немає тягаря, то ти не будеш уважним, коли їстимеш та питимеш Божі слова; коли ж ти їси та п’єш Божі слова, несучи тягар, тоді ти можеш розуміти їхню сутність, знаходити свій шлях та пам’ятати про Божу волю. Тому-то у своїх молитвах ти маєш прагнути, щоб Бог клав на тебе більше тягарів та доручав тобі ще більші завдання, щоб перед тобою ще більше розкривався шлях для практикування; щоб ти їв та пив Божі слова з більшою ефективністю; щоб ти ставав усе більш спроможним до усвідомлення сутності Його слів; і щоб ти набував більше здатності до того, щоб Святий Дух тебе зворушував» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Пам’ятай про Божу волю, щоб досягати досконалості»). Прочитавши слово Боже, я зрозуміла, що, коли ми несемо тягар власного входження в життя та проблем церкви, ми можемо докласти більше зусиль у пошуках істини для вирішення проблем, сумлінно їсти, пити та практикувати слово Боже, а потім спілкуватися та писати про своє власне розуміння слова Божого. Тільки так ми зможемо поступово увійти до реальності істини. У цьому процесі, коли ми несемо тягар, прагнемо й шукаємо, ми можемо отримати Боже просвітління й керівництво, поступово поглибити своє розуміння істини, розглянути конкретне питання ясніше й докладніше, й набути більш конкретного та практичного розуміння істини. Якщо ми не будемо старанно шукати істину або практикуватися в написанні статей, то, навіть якщо ми отримаємо деяке просвітництво від слова Божого, це буде лише поверхове, перцептивне розуміння, яке завжди здаватиметься розпливчастим, як обриси в тумані, та це буде означати, що у нас немає жодного реального знання. Тільки коли ми записуємо свої реальні знання та досвід, ретельно обмірковуємо та розуміємо питання на підставі слова Божого, і, нарешті, піднімаємося від свого перцептивного знання до явного, раціонального знання, наше розуміння, нарешті, розквітає та приносить плоди. Це наш урожай, кристалізація нашої думки. У той період я також відчула на власному досвіді, що написання статей – це процес прояснення питань, розуміння істини й вирішення проблем. Що більше ми пишемо, то більше отримуємо.

Тепер я не проти написання статей. Мені це подобається, тому що в процесі написання я ясніше бачу свій розбещений характер, і мої погляди та ідеологія також змінюються в міру того, як я приходжу до розуміння Божого слова. Це – реальне придбання, дещо цінне та значуще. Раніше я завжди вважала написання статей клопіткою та вкрай важкою справою, і скоріше воліла виконувати зовнішню роботу. Я була дуже непокірною. Мені навіть здавалося, що написання статей уповільнить мою роботу, але насправді ця думка була абсолютно помилковою та абсурдною. Написання статей не гальмує роботу. Натомість воно спонукає тебе шукати істину для вирішення проблем і робить тебе більш ефективним у своєму обов’язку. Тепер, коли в мене є час, я намагаюся заспокоїтися і обміркувати свій стан. Я відчуваю, що мені потрібно обміркувати проблеми, які я не можу ясно побачити чи вирішити. Поступово я почала нести тягар пошуку істини. Я також відчуваю, що маю багато станів, які мають бути виправлені відповідно до слова Божого, і згодом у мене розвинулася пристрасть до слова Божого. Усе це сталося завдяки Божій благодаті та благословенням, і я дуже вдячна за це Богові.