– Щоденник духовної посвяти

Середа, 17 серпня 2022 року. Ясне небо

Сьогодні я взялася до виконання нового обов’язку. Працюю з текстами. Хоча це й несподівано, але я щаслива, що можу виконувати цей обов’язок. Я знаю, що це Божа благодать і що Він дає мені можливість практикувати. Я хочу добре виконувати роботу. Але коли я думаю про те, наскільки ця робота незнайома для мене і як інших обтинали й розбиралися з ними за свавілля та безпринципність у такій роботі, я починаю хвилюватися, думаючи: «Чи не будуть мене також обтинати й розбиратися зі мною під час виконання цього обов’язку?» Але з іншого боку, хіба це не було б добре, якби я могла дістати науку з такого обтинання? Це чудова можливість здобути істину! Тож, врешті-решт, я прийняла цей обов’язок.

Неділя, 4 вересня 2022 року. Хмарно

Як летить час. Не встигла я й оком моргнути, а вже понад пів місяця працюю над текстами. Завдяки спілкуванню з керівником про принципи та настанови щодо роботи, я трохи більше ознайомилася з цією роботою й засвоїла деякі принципи. Сьогодні я бачила, як із деякими братами й сестрами розбиралися за те, що вони не виконували свій обов’язок за принципами й були свавільними. Я дуже нервувала, боялася, що зі мною розберуться. Хоча я знаю, що обтинання з боку керівника вказує на розбещений характер та суть проблем згідно з Божим словом, і що це допомагає нам пізнати себе й увійти в принципи істини, я все одно не хочу, щоб мене обтинали чи розбиралися зі мною. Із братом Солом сьогодні розібралися за те, що він не виконував свій обов’язок відповідно до принципів. Керівник неодноразово спілкувався з ним і пояснював йому цю помилку, але той продовжував припускатися її. Керівник сказав, що він духовно несформований і не розуміє принципів. Хоча ці слова не були спрямовані до мене, коли я почула «духовно несформований», це ніби зачепило мене за живе. Я застерегла себе: «Я мушу діяти згідно з принципами і не можу припуститися помилки, інакше зі мною розберуться. У мене будуть проблеми, якщо я покажу себе духовно несформованою. Як таку людину можна спасти? Чи варто її взагалі навчати?» Від цих думок мені ставало ще тривожніше. Виконуючи свій обов’язок цього вечора, я весь час була напружена. Я робила все дуже обережно, боячись помилитись. Утім не розумію, чому критика інших людей так впливає на мене.

П’ятниця, 9 вересня 2022 року. Ясне небо

Останнім часом я сповнена тривогою, виконуючи свій обов’язок, і постійно озираюся. Я боюся схибити. Іноді інші цікавляться моїм поглядом, але навіть у тих пропозиціях, у яких я впевнена, я боюся сказати щось хибне. Я маю звернутися до кількох інших людей і здобути їхнє схвалення, перш ніж висловити свою точку зору. Чесно кажучи, виконувати свій обов’язок таким чином дуже втомлює, і я відчуваю, що віддалилася від Бога. Сьогодні я прочитала уривок із Божого слова, який мене дуже зворушив. Всемогутній Бог говорить: «Деякі антихристи, які працюють у домі Божому, тихцем вирішують діяти старанно, уникати помилок, обтинання й розбору або впіймання їхнім керівником за чимось поганим та не викликати гнів Вишнього, і вони дбають про те, щоб мати свою аудиторію, коли роблять добрі вчинки. Однак якими б старанними вони не були, оскільки вони виходять із неправильної відправної точки і йдуть неправильним шляхом, діючи лише заради репутації та статусу й ніколи не шукаючи істини, вони часто порушують принципи, підривають та порушують роботу церкви, діють як прислужники сатани й навіть часто вчиняють переступи. Для таких людей дуже характерно часто порушувати принципи й чинити переступи. Тому, звичайно, їм важко уникнути обтинання та розбору. Отже, чому антихристи діють так обережно, коли їх не обтинають і з ними не розбираються? Однією з причин, безсумнівно, є те, що вони думають: ‘Я маю бути обережним, зрештою, “Обережність – запорука безпеки” і “Добрі люди мають мирне життя”. Я мушу дотримуватися цих принципів і щомиті нагадувати собі не чинити неправильно або не потрапляти в біду, і я маю придушувати свою розбещеність та свої наміри. Якщо я не чинитиму неправильно та зможу наполегливо працювати до самого кінця, я отримаю благословення, уникну лих і буду успішним у своїй вірі в Бога!’. Вони часто в такий спосіб стимулюють, мотивують і підбадьорюють себе. Вони вірять, що якщо чинитимуть неправильно, то значно зменшать свої шанси на здобуття благословень. Хіба в глибинах їхніх сердець живе не такий розрахунок і не така віра? Якщо залишити осторонь питання про те, чи є цей розрахунок або ця віра антихристів правильними або неправильними, а виходити саме з такої віри, то про що вони будуть найбільше турбуватися у разі здійснення щодо них розбору та обтинання? (Про свої перспективи та свою долю.) Вони асоціюють розбір та обтинання щодо себе зі своїми перспективами та своєю долею – це пов’язано з їхньою лихою природою» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 9, частина восьма). Цей уривок точно описує мій стан. Коли я бачу, як розбираються з іншими, то не приймаю, що це від Бога. Я не з’ясовую, чому з цими людьми розбираються, як вони відхилилися від віри, як я можу вчитися на їхніх невдачах, і як мені уникнути подібних відхилень у майбутньому, щоб діяти за принципами. Натомість я проводжу невидимий, але тісний зв’язок між критикою та своєю долею. Мені здається, що чим серйозніше з тобою розбираються, тим менше у тебе надії на отримання благословення. Я стала обережнішою й пильнішою, думаючи, що поки я не роблю багато помилок і зі мною не розбираються, я маю надію на благословення. Через моє нерозуміння щодо критики й через те, що я надто ціную благословення, я дуже чутлива до того, що стосується моєї долі, і надмірно обережна в усьому, що роблю. Я боюся, що якщо не буду обережною, то зі мною розберуться й я втрачу свій гарний результат. Я бачу, що я така лиха й брехлива! Керівник багато спілкується з нами про принципи й веде нас, але ми не сприймаємо його слова серйозно. Ми продовжуємо діяти свавільно й наосліп, порушуючи роботу. Хіба розбиратися з нами не цілком нормально? Раціональна людина проаналізувала б себе щодо цього: де вона не допрацьовує або є духовно несформованою, і шукала б істину та швидко виправлялася там, де відхилилася. Це людина з позитивним входженням, яка шукає істину. Із нами розбираються, щоб допомагати нам увійти в істину й добре виконувати свої обов’язки. Але я не лише не шукаю істину й не аналізую, я також відчуваю острах і нерозуміння. Я не можу відрізнити хороше від поганого! Завдяки одкровенню Божого слова тепер я маю певне розуміння свого стану.

Понеділок, 12 вересня 2022 року. Сильний дощ

Під час сьогоднішнього зібрання керівник дізнався, що після критики Сол став негативно налаштованим, що він відчував себе скутим і пригніченим. Керівник запитав нас, чи не відчуваємо ми себе напружено. Я пригадала свій недавній стан і сказала, що почувалася дещо скуто. Потім керівник поспілкувався зі мною, що мене дуже зворушило. Він сказав: «Чому з деякими людьми неодноразово розбираються, але вони так і не здобувають істини й кажуть, що почуваються скутими, пригніченими та скривдженими? Це тому, що вони не зосереджуються на розумінні чи здобутті істини, тобто вони нічого не здобувають. Вони чинять опір і зляться, коли з ними розбираються. Вони йдуть проти інших. Хіба це людина, яка приймає істину? Дійсно, з цими людьми розбираються, бо вони порушили принципи істини, але вони відмовляються аналізувати й навіть байдикують. Це показує, що вони не приймають істину, і що вони йдуть проти неї й суперечать істині. Бути в протиріччі з істиною – це, по суті, бути в протиріччі з Богом. Природа цього дуже серйозна». Спілкування керівника зрештою дало мені зрозуміти, наскільки серйозною є природа відкидання істини або критики, і наскільки небезпечний цей стан. Коли я повернулася додому, я довго відчувала глибокий сум й довго лежала в ліжку, не в змозі заснути. Я відчуваю, що ця ситуація не випадкова й що за нею стоїть Божа воля. Я почала замислюватися: як саме проявляється неприйняття істини? Як я можу дістати науку і проаналізувати цю ситуацію?

Середа, 14 вересня 2022 року. Ясне небо

Сьогодні Сола звільнили. Кількох інших також звільнили, бо вони не прийняли істину й не просувалися у виконанні своїх обов’язків. Я дізналася від сестри, що Сол часто виконував свій обов’язок свавільно й порушував принципи, і що керівник щоразу терпляче спілкувався з ним щодо принципів. Іноді він обтинав його та вказував на суть його проблеми, але Сол не шукав істини й не аналізував свій стан. У відповідь на обтинання він байдикував і відмовлявся ділитися своєю думкою в робочих дискусіях. Одного разу на зібранні він навіть сказав: «Керівник не бачить, коли я добре працюю, але якщо я не справляюся – зі мною розбираються». Важко було повірити, що він це сказав, і в той факт, що він міг показати своє цілковите неприйняття істини! Я прочитала кілька уривків із Божого слова: «Коли антихриста обтинають і з ним розбираються, перше, що він робить, – це чинить опір і відкидає таку роботу глибоко в своєму серці. Він бореться проти цього. Чому це так? Це тому, що антихристи за своєю природою та сутністю ненавидять істину й не можуть її терпіти, і вони взагалі не приймають істину. Само собою, сутність і характер антихриста заважають йому визнати свої власні помилки або свій власний зіпсований характер. Виходячи з цих двох фактів, ставлення антихриста до того, щоб його обтинали та щоб із ним розбиралися, полягає в тому, щоб відкидати це та протистояти цьому, повністю й безповоротно. Вони щиро ненавидять це й протистоять цьому, і в них немає анінайменшого натяку на прийняття чи підкорення, не кажучи вже про будь-які справжні роздуми чи каяття. Коли антихриста обтинають і розбираються з ним, незалежно від того, хто це робить, чого це стосується, наскільки він винен у тому, що сталося, наскільки кричущою є помилка, скільки зла він робить або які наслідки його нечестивість має для церкви, – антихрист не бере до уваги нічого з цього. Для антихриста той, хто обтинає його й розбирається з ним, виділяє його з-поміж інших або навмисно знаходить недоліки, щоб покарати його. Антихрист може навіть подумати, що над ним знущаються і його принижують, що з ним поводяться негуманно, що його применшують і зневажають. Після того, як антихриста було піддано обтинанню й розбору, він ніколи не замислюється над тим, що він насправді зробив неправильно, який зіпсований характер він виявив, чи він шукав принципів у цьому питанні, чи він діяв відповідно до принципів істини або чи виконував свої зобов’язання. Він не досліджує себе й не розмірковує ні над чим із цього, а також не роздумує над цими питаннями. Натомість він підходить до розбору й обтинання відповідно до своєї власної волі й нерозважливо. Під час кожного свого обтинання й розбору антихрист сповнений гніву, обурення й невдоволення і не слухає жодних порад. Він відмовляється приймати свої обтинання й розбір, і не може повернутися до Бога, щоб пізнати та проаналізувати себе, щоб приділити увагу своїм діям, які порушують принципи, зокрема поверховості, необережності або неконтрольованості під час виконання своїх обов’язків; і він не використовує цей шанс, щоб розв’язати проблему свого розбещеного характеру. Натомість він знаходить виправдання, щоб захиститися, відстояти себе, і навіть готовий казати те, що провокує незгоду й підбурює інших» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 12). «Які б обставини не виникали – особливо перед обличчям негараздів і особливо, коли Бог відкриває або викриває людей, – перше, що потрібно зробити, це постати перед Богом, щоб проаналізувати та дослідити свої слова та вчинки, а також свій зіпсований характер, замість того, щоб досліджувати, вивчати й судити те, чи Божі слова й дії є правильними або неправильними. Якщо ти перебуваєш у своєму належному становищі, ти маєш точно знати, що саме ти мусиш робити. У людей зіпсований характер, і вони не розуміють істини. Це не така вже й велика проблема. Але коли люди мають зіпсований характер і не розуміють істини, та водночас не шукають істини, тоді в них є справжня проблема. У тебе зіпсований характер і ти не розумієш істини, тому ти досі можеш довільно судити Бога, наближатися до Нього та взаємодіяти з Ним відповідно до своїх настроїв, уподобань і емоцій. Однак якщо ти не шукаєш істини й не практикуєш її, усе буде не так просто. Ти не тільки будеш нездатний коритися Богові, але й можеш неправильно Його розуміти та скаржитися на Нього, засуджувати Його, виступати проти Нього і навіть лаяти й відкидати Його у своєму серці, кажучи, що Він – не праведний, що не все, що Він робить, є неодмінно правильним. Хіба немає небезпеки в тому, що ти все ще можеш спричиняти такі речі? (Дійсно є.) Це дуже небезпечно. Відмова від пошуку істини може коштувати людині життя! І це може статися будь-коли й будь-де» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 10, частина третя). «Що стосується всіх, хто часто пасивний, причиною цього є нездатність прийняти істину. Якщо ти не приймеш істину, пасивність переслідуватиме тебе, наче демон, змушуючи жити в постійному стані інертності й формуватиме в тобі докірливе, неслухняне й невдоволене ставлення до Бога. Коли дійде до того, що ти почнеш чинити опір Богові, бунтувати й гучно нарікати на Нього, ти досягнеш критичної точки. Коли люди почнуть аналізувати й таврувати тебе, ти занадто пізно усвідомиш похмуру реальність ситуації та впадеш додолу, б’ючи себе в груди. Тоді тобі залишиться тільки чекати Божого покарання!» («Слово», т. 5. «Обов’язки керівників і працівників»). Слово Боже нарешті допомогло мені зрозуміти, що найяскравішим показником прийняття людиною істини є її ставлення до критики. Під час критики, ті, хто шукають й приймають істину, можуть аналізувати, та незалежно від того, наскільки суворо з ними розібралися, вони завжди можуть помолитися Богу, подумати, де саме вони помилилися, що стало причиною цього, і який розбещений характер вони виявили, а потім шукати істину й вчитися на цьому. Хоча може бути певний негатив і слабкість. Це тому, що вони бачать глибину своєї розбещеності й тяжкість своїх переступів, вони починають відчувати провину й каяття, і, таким чином, ненавидіти себе від усього серця. Але цей негатив пройде. Вони можуть шукати істину й продовжувати аналізувати себе після цих невдач, і коли вони по-справжньому усвідомлюють свою проблему та ясно бачать природу своїх вчинків, вони розуміють Божу любов і захист у тому, що з ними розбираються, і дякують Богові. У цю мить стан людини правильний і позитивний. Але якщо вона не приймає істину, то по-іншому ставиться до критики. Хоча деякі люди не скаржаться відкрито, вони ніколи не аналізують і не пізнають себе через Боже слово. Усередині себе вони сперечаються, чинять опір і виправдовуються. Тобто що більше вони думають про це, то більше ображаються й відчувають біль, аж до відчуття, що їх скривдили. Звісно, це викликає негативні емоції. Такі негативні емоції містять у собі їхнє незадоволення реальністю та іншими людьми. Ті ж, хто приймає істину, виявляють, що критика дозволяє їм по-справжньому пізнати свій розбещений характер, покаятися й змінитися, і це стає поворотною миттю в їхній вірі. Але ті, хто не приймає істину, будуть викриті й вигнані. Усі, хто стають занадто негативними, не приймають істину, кого за природою нудить від істини й хто не може прогресувати, незважаючи на роки своєї віри. Коли з Солом розбиралися, він не замислювався й не усвідомлював природи та наслідків свавільної праці, не кажучи вже про пошук принципів практики. Натомість він був скутим, негативним і млявим. Спочатку я думала, що це нормально почуватися пригніченим після критики, і з ним усе буде гаразд через пару днів роздумів. Але деякі інші брати й сестри сказали, що він і раніше був таким – завзятим і активним зовні, однак щойно з’являлися проблеми в роботі й із ним розбиралися, він ставав негативним та млявим і припиняв брати участь в обговоренні проблем. Він казав, що чим більше пропозицій щодо роботи він зробить, тим більше проблем буде викрито, а якщо він висуне менше пропозицій і думок, то викриттю підлягатиме менше проблем. Після останнього обтинання він відчув себе скутим і пригнобленим у виконанні свого обов’язку, а також пригніченим і ображеним. Таке його негативне ставлення по суті є відкиданням істини, звинуваченням та опором Богові. Він виявляв характер антихриста. Я нарешті зрозуміла, що за цим негативом ховається сатанинський характер, який опирається Богові. Хіба те, що Сол пішов хибним шляхом, не є для мене тривожним дзвінком? Всемогутній Бог говорить: «Відмова від пошуку істини може коштувати людині життя! І це може статися будь-коли й будь-де». Раніше в мене не було великого особистого досвіду з цим, але з огляду на пережите мною недавно, я від усього серця погоджуюся зі сказаним. Дуже небезпечно не шукати й не приймати істину, коли з тобою розбираються. Брати та сестри, яких нещодавно звільнили, насправді були обдарованими, але їхньою фатальною слабкістю було те, що їх нудило від істини й вони не шукали її. Це призвело до того, що вони ніколи не досягали результатів у виконанні своїх обов’язків і, врешті-решт, їх звільнили. Чим більше я думаю про це, тим більше розумію важливість пошуку істини.

Четвер, 15 вересня 2022 року. Невеличкий дощ.

Уже кілька днів я весь час згадую спілкування з керівником того вечора, і мої думки постійно повертаються до цих Божих слів: «Якщо ти віриш у Бога, проте не шукаєш істини або волі Божої і тобі не подобається дорога, що наближає тебе до Бога, то я кажу, що ти намагаєшся уникнути суду і що ти маріонетка і зрадник, який утікає від великого білого престолу» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Христос здійснює роботу суду за допомогою істини»). Раніше, коли я читала Божі слова: «ти намагаєшся уникнути суду» і «ти маріонетка і зрадник, який утікає від великого білого престолу», на думку одразу спадали ті, хто в релігійному світі чіпляється за релігійні уявлення. Вони просто хочуть спастися завдяки благодаті. Вони відмовляються прийняти роботу Божого суду в останні дні. Вони – маріонетки й зрадники, які втікають від великого білого престолу Бога. Але мені цікаво, чи означає прийняття Божої роботи в останні дні також прийняття Його суду? Чи так це бачить Бог? Що насправді означає по-справжньому прийняти Божий суд і кару? Роздумуючи над Божим словом, я зрозуміла, що прийняти Божу роботу в останні дні не означає по-справжньому прийняти Його суд в останні дні. Ти маєш принаймні бути здатним прийняти критику, щоб прийняти Божий суд в останні дні. Якщо ти не можеш прийняти критику, то ніяк не зможеш прийняти Божий суд і кару. Я прочитала ще трохи Божого слова про правильне поводження під час критики. Всемогутній Бог говорить: «Коли йдеться про обтинання та розбір, який мінімум повинні знати люди? Щоб людина могла належно виконувати свій обов’язок, вона має пережити обтинання й розбір – без цього не обійтися. Люди мусять стикатись із цим день у день і часто переживати це у своїй вірі в Бога та здобутті спасіння. Ніхто не може залишитись осторонь обтинання й розбору. Чи стосуються обтинання людини та розбір із нею її майбутнього та долі? (Ні.) То навіщо ж потрібно обтинати людей і розбиратися з ними? Може, щоб засудити їх? (Ні, це допомагає людям зрозуміти істину та виконувати свій обов’язок згідно з принципами.) Саме так. Це найправильніше розуміння. Обтинання людей і розбір із ними – це різновиди дисциплінування та виправлення, але це ще й форма допомоги людям. Обтинання й розбір дають тобі змогу згодом виправитись у своїх хибних пошуках. Вони дають тобі можливість швидко розпізнати свої поточні проблеми, а згодом – ще й розбещені характери, які ти виявляєш. Хай там що, обтинання й розбір допомагають тобі виконувати свої обов’язки відповідно до принципів, згодом спасають тебе від нових помилок і блукань, а також не дають тобі спричинити катастрофи. Хіба це не найбільша допомога людям, не найбільші їхні ліки? Ті, хто має совість і здоровий глузд, повинні вміти правильно ставитися до того, що з ними розбираються й обтинають їх» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 9, частина восьма). Боже слово дуже чітко вказує на шлях практики й правильне ставлення, яке ми повинні мати до критики. Насправді така критика зовсім не пов’язана з долею. Неважливо, чи мова, яка використовується, є різкою, неприємною чи навіть засуджуючою; це все для того, щоб допомогти нам визнати нашу зіпсованість, свавілля, безпринципність у діях і побачити відхилення в нашій роботі. Це допомагає нам шукати істину й виконувати свої обов’язки за принципами. Те, що з людиною часто й суворо розбираються, не означає, що вона не має гарної долі, так само, як і відсутність критики не означає гарну долю для неї. Хоча з деякими доводиться часто розбиратися й обтинати їх, та іноді це може бути суворо, гостро, або здаватися викриттям чи засудженням, ці люди згодом здатні шукати істину, аналізувати й отримувати певне розуміння свого розбещеного характеру, вад та відхилень. Вони здатні змінюватися й розвиватися в житті, і, зрештою, вони все ще можуть виконувати важливу роботу. Я почала згадувати своє ставлення до критики, відколи стала віруючою. Я вірю в Бога вже дев’ять років, і за всі ці роки зі мною рідко розбиралися і я рідко мала поразки чи невдачі. Я завжди дотримувалася іншого погляду щодо критики. Мені здавалося, що критика – це погано, що це те саме, що бути викритою або засудженою. Я завмираю від страху, коли бачу, як з іншими розбираються, боюся, що це станеться й зі мною, якщо я не буду обережною. Я помилково вважала, що зі мною розбираються з метою осуду й викриття, відкидаючи це й опираючись цьому, бажаючи залишитися в зоні комфорту своєї віри. Чим моє прагнення відрізняється від прагнення тих, хто просто жадає хліба насущного в релігії? Я прочитала так багато Божого слова, і я чітко усвідомлюю, що Його робота в останні дні покликана очистити й вдосконалити людину через суд, рафінування, обтинання й критику. Але я не маю справжніх знань і не бажаю, щоб зі мною розбиралися чи рафінували мене, тому скільки б років я не вірила в Бога, я не досягну жодного прогресу. Я не здобуду істину й не зможу змінити свого характеру життя, і, врешті-решт, буду покарана. Чим більше я думаю про це, тим більше розумію, наскільки небезпечний мій стан. Для людей, як я, які прагнуть комфорту й шукають благодаті, навіть якщо з нами не будуть розбиратися, це не означає, що ми матимемо гарний результат. Якщо я ніколи не шукатиму істину й не змінюватиму свого розбещеного характеру, мене зрештою не спасуть. Річ не в тім, що критика виявляє результат людини, а в тім, що її ставлення до істини виявляє, ким вона є насправді. Я завжди думала, що коли зі мною розбираються, це погано, і що це, можливо, Боже невдоволення чи осуд. Але тепер я бачу, як я помилялася! Зі сльозами на очах я молилася Богу: «Боже, я нарешті бачу своє невігластво й безглуздість. За роки моєї віри я ніколи не шукала істину, і мою природу нудило від неї. Я завжди уникала обтинання та критики. Боже, я хочу покаятися. Я прагну дістати науку з критики». Після молитви я відчула себе набагато спокійніше, мене охопило прагнення й бажання. Я сподіваюся, що в майбутньому я зможу пройти через обтинання та критику, щоб я могла розвиватися в житті.

Середа, 5 жовтня 2022 року. Хмарно

Сьогодні сталося щось незабутнє. Під час роботи над проєктом через те, що я виконувала свій обов’язок свавільно й не дотримувалася принципів, роботу доводилося переробляти, що затримувало прогрес. Керівник вказав мені на природу цієї проблеми й розібрався зі мною за те, що я була пихатою та мала низький духовний рівень. Він сказав, що це свідчить про брак моєї духовної сформованості. Я не могла викинути його слів з голови. Я дуже засмутилася й почала розбиратися в собі, думаючи: «Керівник бачить мене наскрізь. Він вважає, що цей обов’язок не для мене. Тепер мене не сьогодні-завтра можуть звільнити». Я відчувала дедалі більше пригнічення. Розуміючи, що мій стан неправильний, я молилася Богу: «О Боже, зі мною розібралися сьогодні. Я не знаю, чого я маю з цього навчитися й як мені себе проаналізувати. Прошу, просвіти й направ мене, щоб я пізнала себе та позбулася цих негативних емоцій». Після молитви я згадала, що пошук істини є ключовим під час критики. Що вирішить негатив? Я маю проаналізувати те, у чому саме полягають мої проблеми і як я була духовно несформованою. Спокійно обміркувавши це, я зрозуміла, що цього разу зі мною розібралися переважно тому, що я свавільно виконувала свій обов’язок, не роздумуючи й не шукаючи принципів. Керівник спілкувався про пов’язані з цим принципи, але я просто дотримувалася правил. Мені навіть здавалося, що, почувши ці принципи кілька разів, я їх уже засвоїла й мені не потрібно більше над ними працювати. Я сліпо вірила в себе, відкинула принципи, вважала свою думку правильною й не цікавилася поглядом інших. Я була занадто свавільною, діяла без принципів і сліпо дотримувалася правил. Хіба це не було поведінкою духовно несформованої особи? Якби зі мною не розібралися так, я б і надалі думала, що добре виконала свій обов’язок, справді не усвідомлюючи, яке зло я могла вчинити. Критика є для мене попередженням і захистом. Тепер, коли я це бачу, я більше не відчуваю негативу. Я можу зосередитися на пошуку принципів і нагадувати собі не повторювати подібних помилок.

Субота, 8 жовтня 2022 року. Ясне небо

Сьогодні ми були на зустрічі з керівником. Він терпляче спілкувався з нами про принципи виконання обов’язку, а потім запитав, чи є в нас якісь успіхи за останній час. Він заохочував нас шукати істину, і, що найважливіше, засвоювати уроки незалежно від обставин. Він також прочитав нам уривок із Божого слова: «У процесі переживання на власному досвіді Божої роботи, скільки б разів ти не зазнавав невдач, падав, проходив через обтинання, розбір чи викриття, це не є чимось поганим. Незалежно від того, як тебе обтинають або як із тобою розбираються керівники, працівники чи твої брати або сестри, усе це на краще. Ти мусиш пам’ятати ось що: як сильно ти б не страждав, насправді ти отримуєш користь. Кожен, хто має досвід, може підтвердити це. Хай там як, але бути підданим обтинанню, розбору або викриттю – це завжди добре. Це не осуд. Це Боже спасіння й найкраща можливість для тебе пізнати самого себе. Це може призвести до змін у твоєму життєвому досвіді. Без цього у тебе не буде ні можливості, ні умов, ні контексту, щоб бути спроможним досягти розуміння істини про твою розбещеність. Якщо ти дійсно розумієш істину та здатен виявити зіпсованість, приховану в глибинах твого серця, якщо ти можеш чітко її розрізняти, тоді це добре, це вирішує головну проблему входження в життя та значно сприяє змінам у характері. Спроможність дійсно пізнати себе – це найкраща можливість для тебе виправитися й стати новою людиною; це найкраща можливість для тебе здобути нове життя. Щойно ти по-справжньому пізнаєш себе, ти зможеш побачити, що коли істина стає життям людини, це дійсно дорогоцінна річ, і ти будеш жадати істини, практикувати істину та входити в її реальність. Це так чудово! Якщо ти зможеш скористатися цією можливістю й серйозно проаналізувати себе та здобути справжні знання про себе, то коли ти зазнаєш невдачі або впадеш, то посеред негативу та слабкості ти зможеш знову звестися на ноги. Щойно ти переступиш цей поріг, ти зможеш зробити великий крок уперед і увійти в реальність істини» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Щоб здобути істину, треба вчитись у людей, на подіях і об’єктах поруч»). Божі слова дуже зворушили мене, і я не могла стримати сліз. Хоча те, що зі мною розібралися, засмучувало й завдавало болю, а іноді здавалося, що я ось-ось зламаюся від негативу, цей досвід дійсно допоміг мені побачити Божу любов. Саме така ситуація змусила мене прийти до Бога, щоб проаналізувати й пізнати свій розбещений характер, і замислитися над причиною моїх проблем. Коли я набуваю певного розуміння себе, я відчуваю внутрішній спокій та легкість. Якби зі мною не розібралися, я не знаю, які б перешкоди я створила у виконанні свого обов’язку, або які проблеми чи недогляди виникли б. Саме така критика змусила мене звернути більше уваги на пошук принципів у моєму обов’язку. Я особисто переконалася, що критика є невіддільною від виконання твого обов’язку. Цей досвід змінив моє ставлення до обтинання й критики.