Шань Ї (Японія)

Я відповідала за євангельську роботу двох команд. Не так давно деяких інших братів та сестер звільнили за те, що вони не виконували практичну роботу та ставилися абияк до свого обов’язку. Я дещо нервувала. Я думала, що маю переконатися, що справді виконую роботу та вирішую практичні проблеми, або мене теж звільнять. Одного разу на зборах лідерка запитала мене: «Чи спілкувалася ти щодо принципів з братами й сестрами, які нещодавно перевелися з інших церков?» Мене захопили зненацька. Це було проблемою – я просто розповіла їм про наш робочий процес, а не про принципи. Що мені сказати лідерці? Якби я сказала, що не спілкувалася з ними, можливо, вона б подумала, що я не виконала справжню роботу? Але якби я сказала, що спілкувалася з ними, це було б неправдою. Я відчувала себе винуватою і, затинаючись, сказала: «Я просто трохи поспілкувалася з ними щодо того, чого їм бракувало». Лідерка відразу відповіла: «Якщо ти не поділишся з ними принципами, вони не матимуть орієнтира у своїх обов’язках. Чи зможуть вони тоді отримати хороші результати? Ми повинні зосередитися на вихованні цих братів і сестер». Коли лідерка вказала на мою проблему, я відчувала, як горить моє обличчя. Мені було цікаво, що вона подумає про мене після цього, чи вона подумала, що я не виконала навіть таке базове завдання, щоозначало би, що я не виконувала практичну роботу.

Невдовзі продуктивність однієї з команд, за яку я відповідала, почала знижуватися, і в моїй роботі тоді виникало чимало проблем. Лідерка вирішила, що якщо так триватиме, це може вплинути на ефективність нашої роботи, тому вона скоротила кількість команд, за які я відповідала, з двох до однієї. Я була дуже засмучена, коли почула цю новину. В мене з’явилися думки, що, можливо, лідерка вважає мене людиною, яка не виконує практичну роботу. Інакше вона б не зменшувала коло моїх обов’язків. Останнім часом вона багато стежила за моєю роботою. Невже вона думала, що я не працьовита у своєму обов’язку, що я ненадійна? Чи звільнила б вона мене, якби знайшла більше моїх помилок? У той час, коли я чула, що лідерка збирається приєднатися до нашого зібрання, я починала розмірковувати про те, які запитання вона поставить, за якою роботою слідкуватиме. Я гадала, що лідерка майже кожного разу питатиме, як брати й сестри справляються зі своїми обов’язками, тому спішила дізнатися про це до зібрань. Іноді виникали інші проблеми, які потрібно було вирішити, але подумавши про те, що наступного дня я не зможу відповісти на запитання керівниці, я боялася, що мене викриють у тому, що я не виконую практичну роботу. Тому я відкладала ті питання, які потребували термінового вирішення, і по черзі говорила з усіма. За деякий час я просто безперервно працювала над завданнями, на яких лідерказосереджувалася найбільше, і хоча я щодня була зайнята, я не досягала кращих результатів у своєму обов’язку – насправді я стала справлятися гірше. Одного разу керівниця запитала мене на зборах: «Раніше сестра Джоанна дуже добре справлялась із євангельською роботою, тож чому останнім часом у неї погано виходить? Ти знаєш причину?» Я була приголомшена. О ні! Я була повністю зосереджена на вирішенні інших питань. Я не знала, чому сестра Джоанна погано виконує свою євангельську роботу. Потім лідерка запитала мене: «Чи ти з’ясувала, про які істини бесідує сестра Джоанна, коли проповідує Євангеліє, і чи вона розвіює уявлення людей?» Від цього запитання я ще більше запанікувала. Про це я не питала – то що мені робити? Якби я не змогла нічого сказати, лідерка могла б подумати, що я не слідкую за роботою сестри Джоанни, що я не виявляла й не вирішувала її проблеми вчасно, і тому її продуктивність падала. Я негайно надіслала повідомлення сестрі Джоанні, але вона його не побачила. Я так хвилювалася, що долоні потіли. Тоді мені раптом спало на думку, що сестра Джоанна казала мені, про що вона спілкувалася, тож я відразу розповіла лідерці. Більше вона нічого не сказала, і моя тривога нарешті вляглася. Деякий час я боялася отримати повідомлення від лідерки, а іноді навіть погано спала в ніч перед зібраннями. Я постійно думала: Про що мене запитає лідерка? Як мені відповісти? Ще більше я нервувала, коли наставав час зібрання, хвилювалася, що якщо в моїй роботі виникне більше проблем, мене звільнять. Кожну зустріч я сяк-так проходила, але почувалася нещасною всередині, і це виснажувало мене. У мене не вистачало сил на свої обов’язки, і коли в роботі інших виникали проблеми, і їхня продуктивність падала, я не відчувала бажання працювати над цим. У той момент я зрозуміла, що я не в дуже хорошому стані. Я швидко звернулася до Бога в молитві й пошуку: «Боже, останнім часом я дуже боюся лідерки, яка контролює мою роботу. Я переживаю, що мене звільнять, якщо виникнуть проблеми. Я знаю, що це неправильне бачення. Я хочу проаналізувати та пізнати себе – будь ласка, настав мене».

Потім у своїх молитвах я прочитала цей уривок: «Деякі люди не вірять, що Божий дім може ставитися до людей справедливо. Вони не вірять, що Бог панує в Своєму домі, що там панує істина. Вони вірять, що який би обов’язок не виконувала людина, якщо під час його виконання виникне проблема, дім Божий негайно розправиться з цією людиною, позбавивши її права виконувати цей обов’язок, відіславши її геть або навіть викинувши її з церкви. Чи дійсно так все влаштовано? Звісно, що ні. Божий дім ставиться до кожної людини відповідно до принципів істини. Бог праведний у Своєму поводженні з кожною людиною. Він дивиться не тільки на те, як людина поводиться в одиничному випадку; Він дивиться на природу й сутність людини, на її наміри, на її ставлення, і Він дивиться, зокрема, на те, чи здатна людина до самоаналізу, коли допускає помилку, і чи відчуває вона каяття, і чи може вона збагнути суть проблеми в світлі Його слів, щоб прийти до розуміння істини, відчути огиду до самої себе й щиро покаятись. … Скажіть Мені, якщо хтось, хто зробив помилку, здатний до справжнього розуміння й готовий покаятися, хіба дім Божий не дав би йому такого шансу? У міру того як шеститисячолітній план Божого управління добігає кінця, виникає так багато обов’язків, які необхідно виконати. Однак якщо люди не мають сумління чи розважливості та покинуті у своїй роботі, якщо вони здобули можливість виконувати обов’язок, але не знають, як ним дорожити, взагалі не шукають істину, втрачаючи оптимальний час, тоді вони будуть виявлені. Якщо ти постійно недбало й поверхово виконуєш свій обов’язок і взагалі не підкоряєшся, коли стикаєшся з обтинанням і розправою, чи буде дім Божий як і раніше використовувати тебе для виконання обов’язку? У домі Божому панує істина, а не сатана. Останнє слово у всьому належить Богу. Саме Він виконує роботу спасіння людини, Він усім керує. Ти не повинен аналізувати, що правильно, а що неправильно; тобі належить лише слухати й підкорятися. Коли ти стикаєшся з обтинанням і розправою, ти мусиш прийняти істину й бути спроможним виправити свої помилки. Якщо ти це робитимеш, Божий дім не позбавить тебе твого становища у виконанні обов’язку. Якщо ти завжди боїшся бути вигнаним, завжди шукаєш відмовки, завжди виправдовуєшся, це проблема. Якщо ти показуєш іншим, що ти анінайменшою мірою не приймаєш істину, і що ти несприйнятливий до аргументів розважливості, то ти в біді. Церква буде зобов’язана вжити заходів щодо тебе. Якщо ти взагалі не приймаєш істину, виконуючи свій обов’язок, і завжди боїшся бути викритим і вигнаним, тоді цей твій страх заплямований людськими намірами й розбещеним сатанинським характером, а також підозрілістю, настороженістю й помилковим розумінням. Ніщо з цього не є тим ставленням, яке має бути в людини. Ти мусиш розпочати з вирішення проблеми свого страху, а також свого нерозуміння Бога» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Зі слів Божих я зрозуміла, що боялася бути звільненою, тому що не розуміла характеру Божого або принципи звільнення людей у Божому домі. Коли я бачила, як деяких людей звільняють за невиконання практичної роботи, і розуміла, що в моїй роботі було чимало проблем, я хвилювалася, що якщо їх стане ще більше, лідерка подумає, що я не виконую практичну роботу, і теж мене звільнить. Тож я жила в стані нерозуміння й настороженості, боячись перевірки лідеркою моєї роботи. Але насправді те, що в моїй роботі виявляються проблеми та недоліки – це не погано. Це може допомогти мені швидко знайти та вирішити проблеми й підвищити ефективність виконання свого обов’язку. Але як на мене, я була дрібною й недалекою. Коли лідерка контролювала мою роботу, я насторожувалася й починала сумніватися, гадала, чи вважає вона, що я не виконую практичну роботу, що я ненадійна. Я думала, що вона стежить за мною й колись може мене звільнити. Я намагалася хитрувати та викручуватися. У церкві є принципи звільнення людей. Нікого не звільнять через маленький недогляд, помилку в їхньому обов’язку. Люди отримують якомога більше можливостей покаятися, а якщо вони відмовляються змінюватись і негативно впливають на роботу, тоді їх потрібно звільнити. Я бачила, що деякі інші брати та сестри мали недогляди та проблеми у своїй роботі, але лідерка не звільнила їх. Вона робила все можливе, щоб підтримувати їх і допомагати їм, а також спілкуватися з ними щодо принципів. Тоді завдяки постійному аналізу та змінам вони дедалі краще виконували свої обов’язки. Духовний рівень деяких братів і сестер недостатній для завдання, тому церква дає їм обов’язки відповідно до їхніх сил. Це не свавільне звільнення. Хоча деяких людей звільняють за невиконання практичної роботи, після саморефлексії, пізнання себе та істинного покаяння, церква знову їх просуватиме та залучатиме. Проблеми, які виникають у твоєму обов’язку, зовсім не страшні. Найважливішим є вміти прийняти істину та проаналізувати свої проблеми, потім щиро покаятися та змінися. Я побачила, що лідерка не звільнила мене через мої відступи та помилки, тому я не повинна була остерігатися або неправильно її розуміти. Я мала узагальнити та обміркувати свої проблеми та внести деякі зміни. Після цього я звернулася до Бога в молитві; я почувалася готовою підкоритися Божій волі хай звільнять мене чи ні, готовою чесно виконувати свій обов’язок. Після молитви я відчула набагато більше спокою.

Пізніше під час спілкування з сестрою я розповіла про свій стан. Вона запропонувала мені прочитати деякі слова Бога про прийняття нагляду. Я прочитала таке в словах Божих: «Чудово, якщо ти можеш дозволити дому Божому здійснювати нагляд, спостерігати за тобою й перевіряти тебе. Це допоможе тобі виконати твій обов’язок, забезпечити задовільне виконання твого обов’язку та догодити Божій волі. Це приносить користь, допомагає людям і не несе в собі жодних недоліків. Якщо людина зрозуміла ці принципи, чи залишається в неї досі бажання опиратися нагляду керівників, працівників і Божого обраного народу, або боронитися від нього? Тебе можуть час від часу перевіряти й спостерігати за тобою, і твою роботу можуть відслідковувати, але тобі не слід приймати це на свій рахунок. Чому це так? Тому що завдання, які зараз є твоїми, обов’язок, який ти виконуєш, і будь-яка робота, яку ти здійснюєш, не є приватними справами чи особистою роботою якоїсь однієї особи; вони стосуються роботи Божого дому й пов’язані з однією частиною Божої роботи. Отож, коли хтось проводить трохи часу, здійснюючи нагляд або ведучи спостереження за тобою, або задає тобі детальні запитання, намагаючись провести відверту розмову з тобою та з’ясувати, яким був твій стан протягом цього часу, і навіть якщо іноді він має трохи жорсткіше ставлення та розправляється з тобою, трішки обтинає тебе, дисциплінує тебе, і дорікає тобі, усе це тому, що в нього сумлінне й відповідальне ставлення до роботи дому Божого. У тебе не має бути негативних думок чи почуттів щодо цього» («Слово», т. 5. «Обов’язки керівників і працівників»). Читання Божих слів було для мене певним прозрінням. Наші робочі завдання не є особистими справами. Це важливі справи, пов’язані з роботою церкви та входженням у життя наших братів і сестер. Коли лідери та працівники наглядають за нашими обов’язками та перевіряють їх, вони роблять те, що повинні. Це корисно для наших обов’язків і для роботи церкви. Кожен має розбещений характер. Перш ніж ми здобудемо істину, перш ніж наш характер життя зміниться, ми ненадійні та не заслуговуємо на довіру. Якщо за нами не буде нагляду, ми будь-якої миті можемо збитися зі шляху. Ми будемо свавільними й хитрими у нашій роботі, і будемо робити речі, які зашкодять роботі церкви. Отже, лідери, які контролюють нашу роботу, мають допомагати нам у виконанні наших обов’язків і в розвитку церковної праці. Я пам’ятаю, раніше, коли керівниця згадала, що я не поділилася принципами поширення Євангелія з новими членами команди, це справді було відхиленням від виконання моїх обов’язків. Я не думала про прогрес у своєму обов’язку, а була задоволена статус-кво, тому подумала, що братів і сестер, які не були знайомі з роботою, можна з часом навчити, і це не вплине на ефективність нашої роботи. Те ставлення, яке я мала до свого обов’язку, було насправді огидним для Бога, і якби я не змінила це, з часом це не тільки перешкоджало б роботі церкви, але це зашкодило б моєму власному входженню в життя. Коли лідерка помітила цю проблему й вказала мені на неї, у мене була можливість відразу проаналізувати власну поведінку, виправити свої помилки. Це було неймовірно корисно для мене. І щоразу, коли лідерка перевіряла мою роботу, вона вказувала на деякі проблеми, яких я зазвичай не бачу. Таким чином багато проблем у моїй роботі можна було вирішити без зволікань, і я мала шлях практики та напрямок у своєму обов’язку. Усвідомивши все це, я зрозуміла, якою нерозумною була, і мене сповнив жаль. Якби я могла добровільно поділитися з лідеркою своїми помилками в роботі, ці проблеми можна було б вирішити задовго до того, і наша євангельська робота не постраждала б.

Пізніше я проаналізувала себе. Чому я завжди боялася нагляду лідерки, боялася звільнення? У чому полягав корінь проблеми? Я прочитала цей уривок із Божих слів у своїх молитвах. «Якщо ви керівники чи працівники, чи боїтеся ви, що дім Божий ставитиме вашу роботу під сумнів і наглядатиме за нею? Чи боїтеся ви, що дім Божий виявить у вашій роботі недоліки й помилки та розправиться з вами? Чи боїтеся ви, що коли Вишній дізнається про ваше справжнє достоїнство та духовний стан, Він побачить вас в іншому світлі й не стане вас підвищувати? … Знаючи, що ти маєш характер антихриста, чому ти не наважуєшся це визнати? Чому ти не можеш відверто підійти до цього питання та сказати: “Якщо Вишній запитає про мою роботу, я скажу все, що знаю, і навіть якщо назовні випливе все погане, що я зробив, і Вишній, дізнавшись про це, більше не стане мене використовувати, і я втрачу свій статус, я все одно прямо скажу те, що маю сказати”? Твій страх того, що дім Божий наглядатиме за твоєю роботою й питатиме про неї, доводить, що ти любиш свій статус більше за істину. Хіба це не характер антихриста? Цінувати статус понад усе – це характер антихриста» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 8. Вони хотіли б, щоб інші підкорялися лише їм, а не істині чи Богу (частина друга)»). Божі слова викрили, чому я боялася лідерку, яка контролювала мою роботу. Я надто переймалася своїм статусом. Я боялася, що лідерка виявить проблеми в моїх обов’язках, потім подумає, що я не виконала практичну роботу, і звільнить мене. Щоб зберегти свій статус, я просто робила напоказ лише поверхневу роботу в своєму обов’язку, не виконавши ключову, важливу роботу, яку я мала б виконувати. У результаті євангельська робота стала менш продуктивною. Я була такою егоїстичною та підлою! Насправді ті, хто щиро шанує Бога, ставлять роботу церкви на перше місце у своєму обов’язку. Вони радше дозволять, щоб постраждали їхні ім’я та статус, якщо це означає підтримувати роботу церкви. У своєму обов’язку вони можуть прийняти Божий контроль і нагляд за братами й сестрами. Вони прості та чесні душею. Але як на мене, все, про що я думала, – це як захистити своє ім’я та статус, і я навіть була готова побачити, як страждає робота церкви, щоб захистити своє становище. Я подумала про те, як антихристи цінують статус понад усе і не зупиняються ні перед чим, щоб отримати його. Моя поведінка виявляла саме характер антихриста. Чим більше я думала про це, тим більше я відчувала, що те, що я показую, схоже на нікчемність, без доброчесності чи гідності. Мені було справді огидно. Від усього серця я прагнула бути чесною, гідною людиною. Я подумала про такі слова Божі: «Ті, хто любить істину, обирають практикувати істину, бути чесними людьми. Це правильний шлях, і він благословенний Богом. Що стосується тих хто не любить істину, що вони обирають чинити? Вони використовують брехню, щоб захистити свою репутацію, статус, гідність і характер. Такі люди воліли б бути оманливими людьми, щоб Бог їх ненавидів і відкидав. Вони не хочуть ні істини, ні Бога. Вони вибирають свої власні репутацію та статус. Вони хочуть бути оманливими людьми, і їм байдуже, чи це приносить утіху Богові, чи Бог спасе їх, тож чи можуть такі люди все ж бути спасенні Богом? Звичайно, ні, тому що вони йдуть неправильним шляхом. Вони можуть жити лише брехнею й обманом, і вони можуть жити лише болісним життям, кажучи брехню, прикриваючи її й щодня ламаючи голову над тим, як себе захистити. Можливо, ти думаєш, що використання брехні може захистити твою бажану репутацію, статус і пиху, але це велика помилка. Брехня не тільки не захищає твою пиху та особисту гідність, але, що більш серйозно, також призводить до того, що ти втрачаєш нагоду практикувати істину й бути чесною людиною. Навіть якщо в цей час ти захищаєш свою репутацію й пиху, ти втрачаєш істину, і ти зраджуєш Бога, що означає, що ти повністю втрачаєш можливість здобути Боже спасіння й бути вдосконаленим. Це найбільша втрата та вічний жаль» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Тільки будучи чесним, можна жити як справжня людина»). Мені було соромно, коли я думала про слова Бога. Покладаючись на брехню, щоб захистити своє ім’я та статус на поверхні, я думала, що я така розумна, але я втрачала шанс бути чесною людиною, і навіть більше – шанс отримати спасіння та істину. Це втрата, яку неможливо компенсувати. Я час від часу використовувала брехню та хитрощі, щоб захистити свої ім’я та статус, але Бог все бачить. Якийсь час я могла дурити людей, але ніколи не могла уникнути Божого погляду. Те, що я не виконувала реальної роботи і все затримувала, рано чи пізно з’ясувалося б. Божий характер не терпить образ. Якби я не покаялася, а продовжувала вибирати брехню й захищати свій статус, звільнення було б лише питанням часу. Я подумала про неправдивих лідерів та антихристів. Вони працюють лише заради імені та статусу, а не займаються практичною роботою. Деякі з них навіть не зупиняться перед ймовірністю завдання шкоди церковній роботі заради власного імені та статусу, і зрештою вони роблять багато зла, і їх викривають і виганяють. Я також думала про те, що зараз найважливішою роботою Божого дому є поширення Євангелія Божого Царства. Але як особа, відповідальна за євангельську роботу, я не тільки не була рушійною силою в ній, а й намагалася захистити своє ім’я та статус, затримуючи нашу євангельську роботу. Судячи з моєї поведінки, мене мали замінити. Можливість продовжувати виконувати свій обов’язок була великою Божою терпимістю до мене. Усвідомивши все це, я прийшла до Бога, щоб помолитися й покаятися, готова змінити своє помилкове прагнення, прийняти нагляд лідерки за мною і виконувати свій обов’язок якнайкраще.

Пізніше під час молитви я прочитала уривок зі слів Божих, що дав мені шлях практики. У Божих словах сказано: «Ті, хто здатний прийняти нагляд, випробування та перевірку з боку інших, є найрозсудливішими з усіх; у них є терпимість і нормальна людська сутність. Коли ти з’ясовуєш, що робиш щось неправильно або виявляєш розбещений характер, якщо ти здатен відкритися людям і спілкуватися з ними, це допоможе оточуючим наглядати за тобою. Безумовно, необхідно приймати нагляд, але головне – молитися Богу й покладатися на Нього, постійно роздумуючи над собою. Особливо, коли ти пішов неправильним шляхом або зробив щось не так, або коли ти збираєшся вчинити диктаторську й односторонню дію, і хтось поруч згадує про це й попереджає тебе, тобі потрібно прийняти це й без зволікань задуматися над собою, а також визнати свою помилку й виправити її. Це може утримати тебе від виходу на шлях антихристів. Якщо є хтось, хто допомагає тобі й попереджає тебе в такий спосіб, хіба тебе не оберігають, а ти цього не усвідомлюєш? Авжеж, тебе так оберігають» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Належне виконання обов’язку вимагає гармонійної співпраці»). Слава Богу! Я відчула велике полегшення, щойно ступила на шлях практики, і більше не остерігалася нагляду та запитань лідерки. Крім того, я перестала приховувати власні проблеми і почала зосереджуватися на практичній роботі та вирішенні практичних питань. Я вже не почувалася такою скутою, коли лідерка запитувала про мою роботу, і змогла прийняти Божий контроль і стати чесною людиною. Я змогла визнати, коли я погано виконувала роботу, і перестала захищати свої репутацію і статус. Коли керівниця знаходила проблеми в моїй роботі, я перестала гадати, що вона подумає про мене, чи звільнить мене, а думала лише про те, як якнайшвидше змінитися та добре виконувати свою роботу. Я почуваюся справді легко, відколи застосувала все це на практиці, і виконувати свій обов’язок із відкритим серцем – це чудово.