Чжао Лу (Нідерланди)

У березні 2021 року моя лідерка зробила мене відповідальною за євангельську роботу в церкві. Почувши новину, я подумала: «Євангельська робота в цій церкві завжди була слабкою. Її намагалися виконати кілька відповідальних, та робота ніколи не робилася добре. Лідерка хоче, щоб я, аматорка, яка ніколи не відповідала за євангельську роботу, очолила її. Чи не погіршить це ситуацію? Якщо я візьмуся за цю роботу й не впораюся, це не тільки покаже, що я не маю здібностей до неї, але й інші можуть сказати, що мені бракує самоусвідомлення й самопізнання. Напевно, краще не братися за цю роботу». З такими думками я відмовилася від пропозиції лідерки.

Пізніше моя лідерка прийшла поспілкуватися зі мною, та сказала, що відповідного кандидата немає, але вона сподівається, що я зможу бути уважною до Божої волі й понести цей тягар. Почувши ці слова лідерки, я зрозуміла, що відмова від цього обов’язку не була Божою волею. Я подумала про Боже слово: «Всі ви кажете, що уважно ставитеся до Божого тягаря та захищатимете свідчення церкви, але хто з вас справді ставиться з увагою до Божого тягаря? Запитай себе: чи ти є тим, хто виявляє увагу до Його тягаря? … Чи можеш ти дозволити Моїм намірам виповнитися в тобі? Чи приносив ти в жертву своє серце у найвідповідальніші моменти? Чи є ти тим, хто виконує Мою волю? Став собі ці запитання та думай про них часто» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Висловлювання Христа на початку, Глава 13»). Зіткнувшись із Божими питаннями, я дуже засоромилася. У нас були труднощі з євангельською роботою, і в цей критичний момент я мала бути уважною до Божої волі. Але я боялася, що мене викриють і гордуватимуть мною, тому відмовилася від обов’язку й уникнула відповідальності. Я була такою егоїстичною і непотрібною! Я згадала, що Бог також сказав: «По дорозі в Єрусалим Ісус перебував в агонії, ніби ніж прокручувався у Його серці, але Він не мав жодного наміру відмовитися від Свого слова. Завжди існувала могутня сила, яка змушувала Його рухатися туди, де Він був розіп’ятий. Зрештою, Він був прибитий до хреста й став подібним до грішного тіла, завершивши роботу спокути людства. Він звільнився від кайданів смерті й аду. Перед Ним смертність, пекло та ад втратили свою силу та були переможені Ним. Він прожив тридцять три роки, протягом яких робив усе можливе, щоб виконати Божу волю відповідно до тогочасної Божої роботи, ніколи не враховуючи особистих вигод і втрат, завжди думаючи по волю Бога Отця. Так, після того, як Він хрестився, Бог промовив: “Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав”. Через Його служіння перед Богом, яке було в гармонії з Божою волею, Бог поклав на Його плечі важкий тягар викупу всього людства та змусив Його виконати це, і Він правомочний та вповноважений виконати це важливе завдання. Протягом всього Свого життя Він терпів незмірні страждання за Бога, безліч разів Його спокушав сатана, але Він ніколи не зневірявся. Бог доручив Йому таке важливе завдання, тому що довіряв Йому та любив Його. Тому Бог особисто сказав: “Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав”» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Як служити відповідно до Божої волі»). «Якщо подібно до Ісуса ви зможете приділяти увагу Божому тягарю та проігнорувати свою плоть, Бог довірить вам Свої важливі завдання, щоби ви були здатні виконати умови, необхідні для служіння Богу. Лише за таких умов ви зможете сказати, що виконуєте Божу волю та Його доручення, і тільки тоді ви наважитеся сказати, що ви насправді служите Богу» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Як служити відповідно до Божої волі»). Розмірковуючи над Божими словами, я була сильно зворушена. Господь Ісус втілився, щоб працювати на землі, і робив усе, що міг, задля виконання волі Отця. Хоча Він і почувався слабким, але, зіткнувшись із болем розп’яття, Він не мав наміру здаватися чи відступати, не розмірковував про власні здобутки і втрати, і зрештою завершив роботу спокути для всього людства. Те що я, зіпсована сатаною людина, могла брати участь у євангельській роботі, було честю для мене. Якби я відмовилася від цього обов’язку через страх викриття, це б розбило серце Бога! Думаючи про це, я відчула особливе натхнення. Моя роль полягала в тому, щоб прийняти цей обов’язок без вагань, виконувати його якнайкраще і я вірила, що Бог направить мене. Тож я прийняла пропозицію лідерки і почала керувати євангельською роботою. Тоді я не знала, як виконувати роботу добре, тож часто приходила до Бога з молитвою і зверталася до Нього. Щоб робота була виконана добре, кілька хороших людей має працювати разом, тож я знайшла кількох достойних братів і сестер, спроможних нести тягар, щоб взятися за роботу, наша лідерка також часто скеровувала нашу роботу. Крім того, наші брати і сестри з інших церков поділилися тим, як вони виконують євангельську роботу. До вересня під моїм керівництвом євангельська робота в церкві стала майже в десять разів ефективнішою! Моя лідерка також похвалила мене: «Останнім часом євангельська робота в церкві під твоїм керівництвом була досить ефективною». Інший керівник сказав: «Не вважай себе більше аматоркою». Почути таке від них було дуже приємно. Нарешті я отримала схвалення від моїх братів і сестер як кваліфікована керівниця. Надалі, поки я стабільно виконувала свій обов’язок і забезпечувала ефективність євангельської роботи, я могла не хвилюватися, що мене переведуть або звільнять.

Невдовзі лідерка організувала приїзд у нашу церкву кількох євангельських працівників. Почувши це, я була захоплена зненацька і відчула якийсь опір: «Лідерка переводить стількох людей. Чи означає це, що наша євангельська робота має стати в кілька разів ефективнішою? Це досить складно для мене. Ці брати і сестри добре проповідували Євангеліє у своїх попередніх церквах. Якщо результати їхньої євангельської роботи не будуть хорошими в церкві, за яку відповідальна я, чи не значитиме це, що я не здібна в роботі і гірша, ніж інші? Якщо ефективність нашої роботи не підвищиться, мене можуть звільнити, мої брати й сестри знатимуть, чого я насправді варта, лідерка обов’язково розчарується в мені, і мене ніколи не підвищать і не розвиватимуть! Зараз я знаю ситуацію в церкві. Знаю, що можу виконувати роботу добре, щомісяця ми добиваємося трохи більшого прогресу, і мій статус керівниці забезпечений. Але тепер, коли людей значно більше, що, як у майбутньому нічого не вийде? Краще зберігати статус-кво. Якщо я не прийму цю пропозицію, то заважатиму євангельській роботі, і лідерка обов’язково звільнить мене. Але я не повністю задоволена, приймаючи цю пропозицію». Я сиділа перед своїм комп’ютером, переглядала список людей, яких мали прислати, і почувалася дуже розчарованою. Я згадала, що сказала раніше лідерці: «Євангельська робота була б ефективнішою, якби в церкві було більше співробітників», і пошкодувала про це. Напевно, лідерка прислухалася до сказаного мною, перш ніж присилати більше людей. Якщо ми не досягнемо результатів, чи покладе лідерка відповідальність на мене? З такими думками я не поспішала організовувати роботу для цих нових співробітників. Лідерка побачила мій стан і зауважила, що я захищаю себе. Ще вона надіслала мені уривок із Божого слова. «Якщо ти відчуваєш, що можеш виконувати певний обов’язок, але водночас боїшся припуститися помилки й бути вигнаним, тож соромишся, стоїш на місці й не можеш рухатись уперед, то чи це покірне ставлення? Наприклад, якщо твої брати й сестри оберуть тебе своїм керівником, то ти можеш відчувати, що повинен виконувати цей обов’язок, бо тебе обрали, але при цьому не ставитися до цього обов’язку ініціативно. Чому ти не береш на себе ініціативу? Бо ти про це думаєш і відчуваєш таке: “У тому, щоб бути лідером, немає нічого хорошого. Це наче жити на лезі ножа чи ходити по тонкому льоду. Якщо я впораюся добре, то не отримаю особливої винагороди, а якщо погано, то зі мною розправляться й обітнуть мене. І розправа – це навіть не найгірше. Що, як мене замінять або виженуть? Якщо таке станеться, то для мене все буде скінчено, хіба не так?” І тут у тебе виникає душевний конфлікт. Що це за ставлення? Це сторожкість і нерозуміння. Це не те ставлення, з яким люди мають підходити до свого обов’язку. Таке негативне ставлення деморалізує. … То як же, по суті, можна вирішити цю проблему? Ти мусиш активно шукати істину й зайняти позицію покори та співпраці. Це може повністю вирішити проблему. Від соромливості, страху та тривоги немає жодної користі. Чи є якийсь зв’язок між тим, чи будеш ти викритий і вигнаний, і тим, чи будеш ти керівником? Якщо ти не будеш керівником, чи зникне твій розбещений характер? Рано чи пізно ти мусиш вирішити проблему свого розбещеного характеру. Крім того, якщо ти не будеш керівником, то не матимеш більше можливостей для практики, твій життєвий поступ буде повільним, і в тебе буде мало шансів бути вдосконаленим. Хоча керівники та працівники зазнають дещо більших страждань, але в цьому є й багато винагород, і якщо ти можеш іти шляхом пошуку істини, то можеш бути вдосконаленим. Яке це велике благословення! Тож ти мусиш підкоритись і активно співпрацювати. Це твій обов’язок і твоя відповідальність. Яка б дорога не чекала попереду, у серці в тебе має бути послух. Саме з таким ставленням слід підходити до свого обов’язку» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Що таке належне виконання обов’язку?»). Боже слово викрило мій стан. Після того, як число євангельських працівників зросло, я насамперед думала про власне майбутнє і долю. Я боялася, що після того, як лідерка залучить одразу багатьох людей, а євангельська робота не стане ефективнішою, мене викриють і звільнять, мої брати і сестри знатимуть, чого я варта насправді, лідерка бачитиме мене наскрізь і не буде більше просувати і розвивати мене. Це мене налякало, тож я стала оборонятися, хибно розуміла те, що відбувалося, і хотіла уникнути цієї ситуації. У Божих словах я знайшла шлях практики. У виконанні свого обов’язку я маю завжди підкорятися вказівкам Божим. Це були мої відповідальність і ставлення, яке я мусила мати до свого обов’язку. Обміркувавши Божі слова, я поступово заспокоїлася. Я помолилася про послух Богові і попросила Його провести мене через цю ситуацію. Після молитви я згадала рядки з Божого слова: «Божа влада й факт Божого володарювання над людською долею не залежать від людської волі й не змінюються відповідно до вподобань і вибору людини» («Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»). Божі слова були вчасним нагадуванням. Коли саме Євангеліє пошириться в певному місці цілком залежить від Божого царювання. Те, що за минулі пів року так багато людей моєї місцевості прийняли Божу роботу останніх днів, доводило, що Святий Дух інтенсивно працював поміж них. Бог хотів здобути більше людей серед них, і тут діяла Божа воля. З урахуванням цього попросити більше число братів і сестер працювати разом, аби ще більше поширити Боже Євангеліє, було і неминучою тенденцією, і дуже слушним заходом. Євангеліє Царства точно поширилося в цьому регіоні. Із цим на думці я мала якусь упевненість у своєму серці. Я не могла дозволити непорозумінням і своєму бажанню захиститися перешкоджати євангельській роботі. Я мала підкоритися Божому порядку, належно виконувати євангельську роботу і свій обов’язок. Тож наступного ранку я розподілила обов’язки між усіма новими братами й сестрами.

Після цього я задумалася над тим, чому я завжди боялася брати відповідальність і так сильно переймалася своєю репутацією і статусом. Прочитавши Божі слова, я трохи зрозуміла себе. У Божих словах сказано: «Антихристи – підступний народ, чи не так? Вони все роблять хитруючи та прораховують вісім-десять разів, а то й більше. Їхні голови забиті думками про те, як забезпечити собі стабільніше становище в юрбі, як покращити свою репутацію та підвищити престиж, як вислужитися перед Вишнім, як зробити так, щоб брати й сестри підтримували, любили та поважали їх, і щоб досягти цих результатів, антихристи зроблять що завгодно. Якою дорогою вони йдуть? Для них інтереси Божого дому, інтереси церкви, робота Божого дому – не головне, а тим більше не щось, чим вони переймаються. Як вони думають? “Ці речі жодним чином мене не стосуються. Кожен сам за себе, а невдах під три чорти; люди мають жити для себе, для своєї репутації та статусу. Це найвища мета, яка тільки може бути. Якщо хтось не знає, що треба жити для себе й захищати себе, то він йолоп. Якби мене попросили чинити згідно з принципами істини та підкорятися Богу й порядкам Його дому, то моє рішення залежало б від того, чи буде для мене від цього якась користь і чи будуть якісь переваги. Якщо непокора порядкам Божого дому означатиме, що мене можуть вигнати та я втрачу можливість здобути благословення, то я підкорюся”. Отже, заради захисту власної репутації та статусу антихристи часто йдуть на певні компроміси. Можна сказати, що заради статусу антихристи здатні терпіти будь-які страждання, а заради гарної репутації – платити будь-яку ціну. Для них прислів’я “велика людина знає, коли поступитися, а коли ні” звучить правдиво. Це логіка сатани, хіба ні? Це сатанинська філософія життя у світі, а також сатанинський принцип виживання. Це вкрай огидно!» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 9. Вони виконують свій обов’язок лише для того, щоб виділитись і задовольнити власні інтереси й амбіції; вони ніколи не зважають на інтереси Божого Дому й навіть зраджують ці інтереси в обмін на особисту славу (частина друга)»). Бог викриває, що антихристи особливо підступні. Що б вони не робили, вони мають план у своїх серцях. Вони завжди думають, чи корисне для їхнього престижу і статусу те, що вони роблять, і як підвищити репутацію і статус серед публіки, але робота Божого дому не має ваги в серцях антихристів. Вони її взагалі не розглядають. Хіба не повелася я, як антихрист? Коли лідерка зробила мене керівницею, я спершу подумала, що не підходжу для цього обов’язку, це надто складно, і якщо я не впораюся, то, найімовірніше, буде викрито, що я не маю достоїнства чи здібностей до цієї роботи, і як соромно буде, якщо мене звільнять через це, тому я відчувала, що не можу взятися за такий невдячний обов’язок. Коли лідерка направила в нашу церкву більше співробітників, я відчула, що більше людей означає більше тиску, що я нестиму більшу відповідальність, і якщо євангельська робота після переведення співробітників не буде такою ефективною, як сподівалися, викриється моя справжня вартість, і все може закінчитися втратою посади, а це буде дуже соромно. Щоб зберегти свій престиж і статус, я була готова затягувати роботу церкви, аби тільки не збільшувати число співробітників. Я була така егоїстична і підла! Хіба я не поводилася так само, як антихрист? Міркуючи про це, я почала боятися того, що показала своєю поведінкою, особливо коли побачила, як Бог виявив, що антихристи можуть зовні виглядати покірними, але робити це, щоб захистити свій престиж і статус; вони підкоряються, бо це компроміс задля обману інших людей. Я подумала: коли лідерка дала нашій церкві більше євангельського персоналу, у мені теж був такий компроміс. Я знала, що рішення прийняте, і якщо я не пристану на цю пропозицію, це нашкодить євангельській роботі. У кращому випадку це зашкодить моєму образу в серцях людей. А якщо все піде зовсім погано, мене можуть перевести або звільнити. Через це я мусила підкоритися. Хіба те, що я показала і зробила, не нагадує викритих Богом антихристів? Я могла витерпіти будь-що заради престижу і статусу, і думала так: «Визначна людина знає, коли поступатися, а коли ні». Такий послух, який був у мене, викликав у Бога огиду та відразу.

Після цього я прочитала інший уривок із Божого слова. «Якщо хтось каже, ніби любить істину та прагне до істини, а по суті переслідує мету виділитися, похизуватися, реалізувати власні інтереси та зробити так, щоб люди були про нього високої думки, а свій обов’язок така людина виконує не для того, щоб слухатися Бога чи догоджати Йому, а щоб забезпечити собі престиж і статус, то її прагнення неправедне. З огляду на це, коли йдеться про роботу церкви, дії таких людей перешкоджають їй чи допомагають рухатись уперед? Очевидно, що перешкоджають; вони не допомагають їй рухатись уперед. Дехто, прикриваючись роботою в церкві, гониться за власним престижем і статусом, веде власну справу, створює власну маленьку групу, власне маленьке царство – чи виконує така людина свій обов’язок? Уся робота, яку вона здійснює, по суті, перериває, порушує й погіршує роботу церкви. Який наслідок гонитви таких людей за статусом і престижем? По-перше, це впливає на те, як обрані Богом люди їдять і п’ють Боже слово та розуміють істину, це перешкоджає їхньому входженню в життя, це не дає їм стати на правильний шлях віри в Бога та веде їх на хибну стежку – що шкодить обраним і приводить їх до загибелі. А що така гонитва, зрештою, вчиняє в роботі церкви? Руйнування, порушення й послаблення. Такий наслідок, до якого призводить людська гонитва за славою та статусом. Коли люди так виконують свій обов’язок, хіба це не можна розцінювати як те, що вони йдуть шляхом антихриста? Коли Бог просить людей відкинути статус і престиж, це не тому, що Він позбавляє людей права вибору; натомість причина полягає в тому, що в гонитві за престижем і статусом люди порушують і переривають роботу церкви та входження обраних Богом людей у життя, і це навіть може впливати на те, як інші їдять і п’ють Божі слова, розуміють істину й завдяки цьому досягають Божого спасіння. Це беззаперечний факт. Коли люди прагнуть власного престижу та статусу, то безперечно, що вони не прагнутимуть істини й не будуть сумлінно виконувати свій обов’язок. Вони говоритимуть і діятимуть лише заради престижу та статусу, і вся їхня робота, без найменшого винятку, виконується заради цих речей. Так поводитись і діяти – це, безсумнівно, йти шляхом антихристів; це переривання й порушення Божої роботи, а всі його різноманітні наслідки перешкоджають поширенню Євангелія Царства та вільному плину Божої волі в церкві. Отже, можна з упевненістю сказати, що шлях, яким ідуть ті, хто женеться за престижем і статусом, – це шлях опору Богові. Це свідомий опір Йому, заперечення Його волі – це співпраця із сатаною в опорі Богові та протистоянні Йому. Така природа людської гонитви за статусом і престижем. Проблема людей, які переслідують власні інтереси, полягає в тому, що цілі, до яких вони прагнуть, є цілями сатани – цілями нечестивими й несправедливими. Коли люди переслідують особисті інтереси, такі як престиж і статус, вони мимоволі стають знаряддям сатани, вони стають провідником сатани і, більше того, вони стають утіленням сатани. Вони відіграють у церкві негативну роль; через них робота церкви, нормальне церковне життя та нормальні прагнення обраних Богом людей зазнають завади й шкоди; такі люди справляють негативний і несприятливий вплив» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 9. Вони виконують свій обов’язок лише для того, щоб виділитись і задовольнити власні інтереси й амбіції; вони ніколи не зважають на інтереси Божого Дому й навіть зраджують ці інтереси в обмін на особисту славу (частина перша)»). Коли лідерка збільшила число євангельських співробітників, я чітко знала, що у нас надто мало таких людей, і ми точно не поширюємо Євангеліє так швидко, як могли б із більшою кількістю працівників. Але з точки зору моєї тогочасної роботи, я була з цим знайома. З часом я досягла певного прогресу, ефективно виконувала обов’язок, і мої брати і сестри поважали мене. Щоб не втратити свій тогочасний статус, я вважала за краще, щоб поширення євангельської роботи йшло повільніше, аби тільки не збільшувати число співробітників. Хіба я не заважала роботі церкви? Я була така егоїстична і підла! Ці думки мене надзвичайно налякали, і я шкодувала про скоєне. Я хотіла покаятися і змінитися і не хотіла поводитися так надалі. Пізніше я прочитала в Божому слові, як Ной поставився до Божого доручення, і відчула велике заохочення. У Божих словах сказано: «Після того як Ной прийняв це доручення, читаючи між рядків Божих слів і судячи з усього сказаного Богом, він зрозумів, що це не проста справа, не легке завдання. … Хоча Ной усвідомлював і розумів, наскільки складним було те, що Бог йому доручив, і наскільки великими були випробування, з якими він мав зіткнутися, він не мав наміру відмовлятися, а навпаки, був глибоко вдячний Богу Єгові. Чому Ной був вдячний? Тому що Бог несподівано довірив йому щось настільки значуще й особисто розповів і пояснив йому кожну дрібницю. Що навіть важливіше, Бог також розповів Ною все про те, чому потрібно було побудувати ковчег, від початку до кінця. Це було питання власного плану управління Бога, це була власна справа Бога, і оскільки Бог розповів Ною про це питання, Ной відчув його важливість. Загалом, судячи з цих різних знаків, а також із тону Божої мови та різних аспектів того, що Бог повідомив Ною, він зрозумів важливість того, що Бог доручив йому будівництво ковчега, оцінив це у своєму серці й не наважився ні злегковажити цим, ні впустити хоч якусь дрібницю» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Екскурс третій. Як Ной і Авраам слухали Божі слова та слухалися Його (частина друга)»). «Зіткнувшись з усілякими труднощами, тяготами й викликами, Ной не відступив. Деякі складніші інженерні роботи часто не вдавалися Ною та призводили до браку, але навіть коли Ной відчував у серці неспокій і тривогу, він часто почувався надзвичайно мотивованим, думаючи про Божі слова, згадуючи кожне слово Божого наказу й те, як Бог його підніс: “Я не можу відступитися, не можу відректися від того, що Бог мені наказав і доручив; це Боже припоручення, і оскільки я його прийняв, оскільки я почув сказані Богом слова та Божий голос, оскільки я прийняв це від Бога, то я повинен слухатися в усьому, чого й має набути людина”. Тож із якими б труднощами він не стикався, які б насмішки чи лихослів’я не вислуховував, як би не виснажувалось і не слабшало його тіло, він не зрікався того, що доручив йому Бог, і постійно тримав у пам’яті кожне слово з того, що Бог сказав і наказав. Як би не змінювалося його оточення, з якими б великими труднощами він не стикався, він вірив, що все це не триватиме вічно, що лише Божі слова ніколи не минають і що потрібно виконати лише те, що наказав зробити Бог. Ной мав у собі справжню віру в Бога й послух, який йому належало мати, і він продовжував будувати ковчег, який Бог сказав йому побудувати. День за днем, рік за роком Ной старішав, але його віра не меншала, і його ставлення та рішучість виконати Боже доручення не змінювалися. І хоч іноді його тіло втомлювалось і слабшало, і він хворів, і в його серці бувала слабкість, але його рішучість і наполегливість у виконанні Божого доручення та слухняності Божим словам не зменшувалися. У ті роки, поки Ной будував ковчег, він практикував слухання сказаних Богом слів і покору їм, а також одну з важливих істин виконання Божого доручення Божим творінням і звичайною людиною» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Екскурс третій. Як Ной і Авраам слухали Божі слова та слухалися Його (частина друга)»). Я поміркувала над Божими словами і побачила, що Ной був сповнений вдячності за Боже доручення. Він подякував Богові за Його піднесення і довіру. Ной знав, що будівництво ковчега – це велетенський проєкт, на який знадобиться багато часу, і що в майбутньому він зіткнеться з незліченними труднощами. Попри це Ной без вагань прийняв Боже доручення і не відступив ні на мить. Він просто почав готувати різні матеріали і предмети, потрібні для будівництва ковчега. Протягом цього періоду йому довелося зіткнутися з різними труднощами, нерозумінням з боку сім’ї і наклепами родичів і друзів. Він зіткнувся з величезним емоційним тиском, а процес мав бути неймовірно важким, але попри всі труднощі, з якими стикався Ной, він ніколи не здавався, і зі щирою вірою та покірністю Богу продовжував будувати ковчег. Бог говорить: «Ной практикував слухання сказаних Богом слів і покору їм, а також одну з важливих істин виконання Божого доручення Божим творінням і звичайною людиною». Ставлення Ноя до Божого доручення присоромило й надихнуло мене. Я з’їла і випила значно більше Божого слова, ніж Ной, але коли розширення євангельської роботи вимагало від мене співпраці, я хотіла тільки захистити свій престиж і статус, і взагалі не зважала на Божу волю. Я дійсно була егоїстичною і підлою і так завинила перед Богом! Поширення Євангелія Царства є невідкладним Божим бажанням, і байдуже, з якими труднощами ми стикаємося, Бог керує нами й спрямовує нас. Крім того, є так багато братів і сестер, з якими ми можемо спілкуватися. І наші лідери часто дарують нам спілкування й настанови. Я добре подумала і зрозуміла, що мої труднощі – ніщо, як порівняти з Ноєвими. Я знала, що маю наслідувати Ноя, добре виконуючи свій обов’язок із вірою і послухом Богові та покладаючись на Бога в розширенні євангельської роботи на місцях. Пізніше я знайшла братів і сестер, які керували євангельською роботою в інших церквах, і обговорила з ними, як зробити євангельську роботу ефективнішою. Вони дали мені кілька порад та ідей, і крок за кроком я втілила ці пропозиції в життя.

Через певний час ми отримали велику кількість людей, які досліджували істинний шлях. Щодня багато людей приймало Божу роботу останніх днів. Проте нам все ще бракувало людей для поливу. Якби новонавернені не змогли закласти підґрунтя для істинного шляху через брак поливу, їх могли би потурбувати злі сили антихристів. Через цю думку я почувалася дуже винною, бо мала зобов’язання перед цими новонаверненими. Тоді я не знала, що робити. Я була така стурбована, що почала схлипувати, та коли відчула безпорадність, подумала про уривок із Божих слів. Божі слова кажуть: «Коли щось трапляється, усі повинні більше молитися разом і мати в серці шану до Бога. Люди категорично не повинні покладатися на власні думки та діяти свавільно. Якщо люди будуть єдині серцем і розумом у молитві Богу та в пошуках істини, тоді вони зможуть набути від роботи Святого Духа просвітління й освічення, і вони зможуть здобути благословення Бога. Що казав Господь Ісус? (“Що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, станеться їм від Мого Отця, що на небі! Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них” [Мт. 18:19–20].) Яке питання висвітлюють ці слова? Вони показують, що людина не може відійти від Бога, що людина повинна покладатися на Бога, що людина не може впоратися сама та що йти власним шляхом неприйнятно. Що мається на увазі, коли ми говоримо, що людина не може впоратися сама? Це значить, що ви повинні злагоджено співпрацювати, мати спільну мету й бути єдиними серцем і розумом у тому, що ви робите. Як кажуть у народі, “цілий віник не зламати, а прутик за прутиком легко переламати”. То як же стати незламними вкупі? Потрібно бути одностайними, і тоді Святий Дух виконуватиме Свою роботу» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Боже слово дало мені шлях і напрямок. Тож ці труднощі я обговорила з керівниками усіх груп, і ми шукали рішення разом. Це був тягар, який ми всі розділяли, і ми добровільно послали кількох братів і сестер із наших груп, щоб поливати новонавернених, що полегшило проблему в церквах. До кінця грудня результати євангельської роботи нашої церкви в десять разів перевищили результати піврічної давності. У той час мої брати сестри були в такому захваті, що плакали, і я також була в захваті. Я від щирого серця дякувала Богові за Його керівництво! Божу роботу виконує Сам Бог, а люди просто співпрацюють. Я також почувалася дуже винною і присоромленою, бо моє бажання зберегти свої престиж і статус мало не зашкодило євангельській роботі.

Згодом я побачила, що моя напарниця, яка наглядала за роботою церкви, аж надто зайнята. Я хотіла трохи полегшити її тягар, і вона з радістю погодилася. Але коли я почала виконувати роботу, то зрозуміла, що це набагато складніше, ніж я собі уявляла. Мені бракувало досвіду роботи, і було менше здібностей, ніж у неї. Мене непокоїло, що про мене подумають інші, якщо я не виконаю роботу добре. Чи не вирішать вони, що в мене немає реалій істини, і я ні на що не здатна? Таким чином я, як керівниця, не зможу утвердитися серед них. Чим більше я думала про це, тим більше відчувала, що ця робота ризикована, і я не повинна братися за неї. Я шкодувала, що думала про речі так просто, і хотіла знайти привід, щоб моя напарниця взялася за подальшу роботу. Тоді я згадала про свій досвід невдачі, який мала певний час тому. Я зрозуміла, що знову захищаю свою репутацію, і пригадала уривок із Божого слова. «Для всіх, хто виконує свій обов’язок, незалежно від того, наскільки глибоко чи поверхово вони розуміють істину, найпростіший спосіб практики, за допомогою якого можна увійти в реальність істини, – це в усьому думати про інтереси Божого дому й відкинути егоїстичні бажання, особисті наміри, мотиви, гордість і статус. Ставити інтереси Божого дому на перше місце – це найменше, що має робити людина. Якщо той, хто виконує свій обов’язок, не може зробити навіть цього, то як можна казати, що він виконує свій обов’язок? Це не виконання свого обов’язку» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свій розбещений характер»). Боже слово було вчасним нагадуванням, що я маю відмовитися від свого статусу й поставити роботу церкви на перше місце. У церкві було стільки роботи, а моя напарниця була дуже зайнята, а я все ще мала час і сили, тож мусила розділити тягар. Якби я намагалася змусити свою напарницю виконати цю роботу, щоб зберегти репутацію, це було б просто егоїстично та підло. Отже, я відмовилася від цієї ідеї. Я хотіла зробити все, щоб виконати цю роботу добре.

Те, що я вільна від тиску престижу та статусу, можу зі щирим серцем ставитися до Божого тягаря і виконувати свій обов’язок якнайкраще – це все результат, досягнутий Божими словами. Слава Богу!