Чжан Лян

Для нас як християн молитва є невід’ємною частиною нашого повсякденного життя і найпрямішим шляхом до зближення з Богом. Ми всі сподіваємося, що наші молитви будуть почуті Господом, але часто ми не отримуємо відповіді від Бога або не відчуваємо Його присутності, і це залишає нас розгубленими: чому так? Чому Бог не слухає наших молитов? Які молитви відповідають Божим намірам? Давайте сьогодні проведемо бесіду на цю тему, і, коли ми розв’яжемо ці три питання, наші молитви зможуть бути почутими Богом.

1. Чи в молитві ви просто відкриваєтеся Богу, щиро ділячись із Ним своїми думками?

Дуже часто під час молитви ми звертаємо увагу на такі деталі, як її тривалість чи формулювання, або навіть намагаємося продемонструвати Богу свою рішучість красивими словами, але рідко по-справжньому відкриваємо Йому свої серця. Наприклад, ми часто кажемо: «Боже, я готовий любити Тебе, присвячувати себе Тобі, і хоч би які великі небезпеки чи негаразди я переживав, я не відступлюся. Я слідуватиму за Тобою все своє життя!» Або: «Боже, Твої слова – світильник для моїх ніг і світло на моїй стежці. Я дотримуватимуся Твого слова в усьому, що роблю, і відповідатиму Твоєму наміру!» Однак, коли ми стикаємося з негараздами й невдачами, або вдома виникають труднощі, ми часто не можемо практикувати Боже слово, і нам бракує прагнення виконувати Його бажання. Ми навіть неправильно розуміємо Бога, скаржимося на Нього, втрачаємо наснагу, зраджуємо Його й відходимо від Нього. Така поведінка в реальних ситуаціях показує, що нашим молитвам до Бога бракує щирості і що ми просто вимовляємо хвалькуваті, порожні, приємні на слух слова, намагаючись догодити Богу. Ми робимо це ще й для того, щоб інші були про нас високої думки, щоб і Бог, і люди бачили, як ми любимо Бога і які ми вірні Йому, але насправді наші молитви сповнені лицемірства й лукавства. По суті, це спроба обдурити й обманути Бога. Як ми можемо очікувати, що Бог почує такі молитви? Ісус одного разу розповів таку притчу: «Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий був митник. Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю! А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене грішного!... Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться» (Луки 18:10–14). Неважко помітити, що фарисей молився пихато, ніби не усвідомлюючи власних гріхів, і виставляв себе напоказ, прикриваючись своєю показною доброю поведінкою. Він егоїстично вихвалявся своєю вірністю Богу, говорив Йому приємні на слух слова, хизувався перед Ним і водночас принижував митника. Таку лицемірну молитву Бог ніколи не міг схвалити. Молитва ж митника була щирою: він відкрито визнавав свої гріхи перед Богом, усвідомлював, що він грішник, і висловлював каяття. Він також виявив готовність покаятися перед Богом і благав про Божу милість. Побачивши в молитві митника щирість, Ісус схвалив її.

Притча Ісуса говорить нам, що Бог відчуває відразу до хвалькуватих, порожніх або приємних на слух слів, якими ми намагаємося підлеститися Йому чи обдурити Його. Бог бажає, щоб ми оголювали свої серця й говорили те, що думаємо насправді, говорили правду, щиро спілкуючись із Ним. Господь Ісус сказав: «Коли богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців. Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись» (Івана 4:23–24). А ось ще один уривок із Божих слів: «Мінімальний стандарт, якого Бог вимагає від людини, полягає у тому, щоб людина могла відкрити Йому своє серце. Якщо людина віддає Богові своє справжнє серце і промовляє те, що дійсно є в її серці, тоді Бог готовий працювати в ній. Те, чого бажає Бог, – це не криводушне серце людини, а чисте та чесне серце. Якщо людина не промовляє до Бога від свого серця, то Бог не буде зворушувати її серце або працювати в ній. Тому найсуттєвіше у молитві полягає в тому, щоб говорити з Богом від свого серця, розповідаючи Йому про свої недоліки або бунтівничий характер, повністю розкриваючись перед Ним; тільки тоді Богові будуть цікаві твої молитви, а інакше Він сховає від тебе Своє обличчя». (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Про практику молитви). Із цього ми бачимо, що ми мусимо просто відкриватися Богу, розповідати Йому свої найпотаємніші думки й правду, говорити про наш справжній стан і труднощі та шукати Божого керівництва. Тільки тоді Бог почує наші молитви. Коли ми молимося, ми можемо розповідати Богу про труднощі та страждання, з якими стикаємося в житті, і шукати Божих намірів. Або ж ми можемо прийти до Бога й відкритися Йому щодо наших переступів або будь-якої розбещеності, яку ми виявили за день. Це і є щира бесіда з Богом у всіх справах. Наприклад, коли ми прив’язуємося до світу, прагнучи слідувати суспільним тенденціям і захоплюючись мирськими задоволеннями, і наші серця не можуть заспокоїтися перед Богом, ми можемо молитися Йому: «Боже! Я бачу, що в моєму серці немає любові до істини, і я постійно думаю про сліпучий зовнішній світ. Навіть на зібранні, в молитві чи під час читання Твоїх слів я не можу заспокоїтися. Я хочу повставати проти плоті, але виявляю, що безсилий це зробити. Боже! Нехай Твій Дух зворушить моє оніміле серце, даруючи мені віру й силу, щоб перемогти спокусу сатани й заспокоїти моє серце перед Тобою». Після кількох таких щирих молитов Святий Дух скерує й поведе нас, щоб ми побачили, що слідування суспільним тенденціям призведе до того, що ми будемо жити в гріху й дедалі більше віддалятися від Бога. Святий Дух також торкнеться нас і дасть нам серце, що любить істину. Тоді ми зможемо практично повставати проти плоті й подолати спокусу та звабу сатани – такого результату ми можемо досягти, говорячи з Богом від серця в молитві. Однак, якщо ми не молимося до Бога від щирого серця, а натомість намагаємося підлеститися до Нього й обдурити Його приємними на слух словами, Бог не почує наших молитов і не торкнеться наших сердець. Ми не зможемо розпізнати чи подолати різноманітні спокуси сатани й неминуче підемо за злими тенденціями, дедалі більше віддаляючись від Бога і зазнаючи шкоди від сатани. Тому, якщо ми хочемо, щоб наші молитви були почуті Богом, ми мусимо просто відкриватися й говорити Йому від серця. Це перший крок, який ми мусимо зробити.

2. Чи молитеся ви, щоб практикувати слова Господа й досягати життя-зростання?

Більшість братів і сестер вірить, що оскільки ми віримо в Бога, Він має нас благословляти й дарувати нам благодать. Тому ми часто звертаємося до Бога з благаннями й молитвами про плотські блага, як-от: одужання від хвороби, мир у родині або хороша робота для наших дітей. Та чи замислювалися ви коли-небудь про те, чи є постійні молитви до Бога про власні плотські інтереси справжньою бесідою з Ним, справжнім поклонінням Йому? Відповідь – ні. Такі молитви – це лише пошук благословень від Бога; по суті, це вимоги до Нього й спроби змусити Його діяти за нашими бажаннями. Це не означає ставитися до Нього як до Бога. Такі молитви можуть лише викликати Божий гнів, і Він їх не слухає.

Нам як християнам не слід шукати лише плотських благословень або прагнути, щоб Бог дарував нам більше благодаті й благословень. Адже такі речі дозволяють нам насолоджуватися лише швидкоплинним, мирським щастям, але аж ніяк не допомагають нам зростати в нашому житті. Вони також не можуть допомогти нам досягти справжньої покори й страху Божого. Наші молитви та благання мають бути більше зосереджені на розумінні істини, практикуванні Божих слів та зростанні в нашому духовному житті. Тільки така молитва відповідає Божому наміру. Господь Ісус сказав: «І не шукайте, що будете їсти, чи що будете пити, і не клопочіться. Бо всього цього й люди світу оцього шукають, Отець же ваш знає, що того вам потрібно. Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!» (Луки 12:29–31). Божий намір полягає в тому, щоб ми практикували й жили Його словами, і через Його слова здобували істину й життя. Так ми зможемо досягти сумісності з Богом і врешті-решт увійти до Його царства. Тому наші молитви мають бути зосереджені на тому, як практикувати й переживати Його слова. Так Бог поведе нас у переживанні Його роботи, щоб ми могли дедалі більше розуміти істину й жити словами Бога. Подумайте, як часто ми брешемо й чинимо лукаво, щоб захистити своє обличчя, статус, багатство чи інтереси. Ми добре знаємо, що це гріхи, але не можемо стриматися від них. Навіть якщо ми не брешемо словами, у серці ми вже розраховуємо, що сказати, аби захистити свою славу, вигоду й статус, і що зробити, аби наші інтереси не постраждали. Коли ми усвідомлюємо, що хочемо збрехати або зробити щось нечесне, нам слід прийти до Бога й помолитися: «О Боже! Я бачу, що не можу бути чистим і чесним, як діти, і досі не можу стриматися від брехні чи обману. Якщо я так продовжуватиму, Ти, безумовно, відчуватимеш до мене відразу. Боже! Я справді потребую Твого спасіння – прошу, веди мене, щоб я став чесною людиною, і якщо я знову збрешу чи обману, прошу, дисциплінуй мене». Після таких молитов, коли в нас знову виникне бажання збрехати заради власних інтересів, ми відчуємо докори Святого Духа всередині. Ми чітко усвідомимо, що Бог вимагає від нас бути чесними людьми, і Він радіє чесним і благословляє їх. Ми не можемо брехати, щоб відстоювати власні інтереси, оскільки це може лише викликати в Бога відразу до нас. Коли ми все це усвідомимо, ми зможемо від серця повставати проти наших лукавих мотивів, шукати істину у фактах і називати речі своїми іменами. Постійно практикуючи так, ми непомітно будемо брехати все менше, і зможемо крок за кроком увійти в істину-реальність того, щоб бути чесною людиною. Це плід молитви про зростання в житті. Господь Ісус сказав: «І Я вам кажу: просіть, і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам! Бо кожен, хто просить одержує, хто шукає знаходить, а тому, хто стукає відчинять» (Луки 11:9–10). Очевидно, якщо ми молимося до Бога про розуміння істини та здатність практикувати слова Господа, і ставимося до входження в істину з усією серйозністю, Бог вестиме нас до розуміння істини та входження в істину-реальність, і ми зможемо потроху зростати в нашому духовному житті.

3. Чи молитеся ви, щоб зрозуміти Божий намір і бути непохитним у своєму свідченні про Нього?

Іноді в житті ми стикаємося з тим, що не відповідає нашим уявленням, наприклад, із проблемами на роботі чи в сім’ї, або навіть із якимись природними чи спричиненими людиною лихами. Коли це відбувається, більшість із нас просить Бога усунути ці неприємні обставини й дарувати нам мир і щастя. Навіть якщо ми наполегливо працюємо для Бога або навіть відмовляємося від шлюбу й роботи, щоб служити Йому, коли стикаємося з серйозною хворобою, ми не можемо заспокоїтися, щоб шукати Божого наміру, і молитися, аби бути непохитними у своєму свідченні та догодити Богу. Натомість ми благаємо Бога в молитві зцілити нас, щоб якнайшвидше звільнитися від мук хвороби. Коли Бог виконує наше прохання, ми дякуємо Йому та славимо Його, але коли Він не зцілює нас, ми зневірюємося й розчаровуємося в Ньому. Ми живемо в негативі, скаржимося на Нього, і можемо навіть захотіти звести нанівець усі наші зусилля для Нього. Із цього ми бачимо, що ми надто дбаємо про власні плотські інтереси; у наших серцях немає любові до Бога й бажання Йому догоджати. Ми часто висуваємо нерозумні прохання в наших молитвах, і ми настільки егоїстичні й ниці, що вимагаємо, аби Він діяв за нашою волею. Ми абсолютно не поклоняємося Творцю, виходячи з належного статусу створених істот. Чому Бог мав би прислухатися до таких молитов? Тоді як нам молитися відповідно до Божого наміру? Його слова вкажуть нам шлях: «Стикаючись із труднощами, поквапся помолитися Богу: “О Боже! Я хочу догодити Тобі, я хочу витримати останні труднощі, щоб догодити Твоєму серцю, і наскільки б великі невдачі мене не спіткали, я однаково мушу догодити Тобі. Навіть якщо мені доведеться віддати все своє життя, однаково я мушу догодити Тобі!”. З такою рішучістю, коли ти молишся таким чином, ти зможеш бути непохитним у своєму свідченні» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише той, хто любить Бога, по-справжньому вірить у Бога). «Як слід людині любити Бога під час рафінування? Використовуючи намір любити Бога, щоб прийняти Його рафінування: під час рафінування ти відчуваєш муки всередині себе, немов у твоє серце встромлюють ніж, але ти готовий догоджати Богу, використовуючи своє боголюбне серце, і не бажаєш піклуватися про плоть. Ось що означає втілювати в життя любов до Бога. Тобі боляче всередині, і твої страждання досягли певної межі, але ти все одно бажаєш постати перед Богом і помолитися, говорячи: “О Боже! Я не можу покинути Тебе. Хоча всередині мене темрява, я хочу догоджати Тобі; Ти знаєш моє серце, і я хочу, щоб Ти вклав більше любові в мене”» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Тільки пізнавши рафінування, можна здобути істинну любов).

Коли на нас звалюються труднощі, ми повинні шукати Божих намірів і молитися, щоб ми могли бути непохитними у своєму свідченні й догодити Богу. Ми також повинні мати рішучість любити й догоджати Богу, і бути готовими терпіти фізичні страждання, якщо це означає бути непохитними у своєму свідченні для Бога, а не молитися про власні інтереси. Тільки така молитва відповідає Божому наміру, і це також означає мати такі совість і розум, якими ми повинні володіти як створені істоти. Наприклад, Йов утратив усе своє майно та дітей під час своїх випробувань, а сам був уражений фурункулами з голови до ніг; він зазнав величезного емоційного та фізичного болю. Але він не скаржився Богу, чому Той дозволив йому так страждати, і не просив Бога забрати його страждання. Натомість він спочатку підкорився й помолився, щоб шукати Божого наміру. Він визнав, що все, що він мав, не було здобуто його власною тяжкою працею, а було даровано Богом. Чи Бог дає, чи забирає, ми як створені істоти, природно, мусимо коритися Божому володарюванню та Його влаштуванням. Нам не слід мати жодних вимог до Бога чи скарг. Це той розум, яким ми, люди, маємо володіти. Йов сказав: «Голим вийшов я з утроби матері моєї, голим і повернуся на той бік: Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови» (Йов 1:21). Зрештою Йов дав гучне свідчення для Бога, покладаючись на свій страх, покору й віру в Бога. Нам слід наслідувати Йова: коли стикаємося з чимось, що не відповідає нашим уявленням, нам слід спочатку заспокоїтися перед Богом і молитися з більшою старанністю, щоб шукати Його наміру, і молитися, щоб ми могли бути непохитними у своєму свідченні й догодити Йому. Це найважливіший аспект нашої практики. Так Бог зможе вести нас, дати нам віру й силу і допомогти нам подолати будь-які труднощі, щоб ми могли бути непохитними у своєму свідченні під час випробувань.

Це ті три питання, які ми мусимо розв’язати в нашій молитві. Доки ми будемо практикувати та входити відповідно до цих принципів у нашому повсякденному житті, я впевнений, що всі ми, брати й сестри, отримаємо винагороду, про яку ніколи й не мріяли.