Лінь Хуей, Китай

У червні 2023 року мене обрали кураторкою роботи з текстами. Спілкуючись із братами й сестрами, я помітила, що їхні професійні навички та працездатність були дещо слабкими. Тож я терпляче скеровувала й допомагала їм, і проводила з ними бесіди, щоб вирішити будь-які труднощі, з якими вони стикалися. Та коли роботи ставало більше, я втрачала терпіння й починала дивитися на них зверхньо. У липні церква зазнала масових арештів з боку КПК. Я втратила зв’язок із багатьма працівниками з текстами, і результати нашої роботи почали падати. Брати й сестри з однієї команди хотіли обговорити зі мною, як діяти далі в нашій роботі. На той час я займалася іншим завданням, тож лише коротко написала їм про загальний напрямок дій. Я думала, що вони самі зрозуміють, як усе зробити. Проте лідер команди відписав, що вони зіткнулися з певними труднощами. Я подумала: «Коли церква тільки зіткнулася з арештами, я теж не знала, що робити. Але завдяки молитві й шуканню я змогла знайти шлях. Чому ви не можете знайти його самі? Тільки й умієте, що скаржитися на труднощі. Ви зовсім не вкладаєте серце у свій обов’язок і просто чекаєте на готове рішення. Ти ж лідер команди! Якщо ти скаржишся на труднощі, це негативно вплине на інших». На зібранні я докірливо сказала: «Ви взагалі обговорювали, як вирішити ці проблеми? Чим ви там щодня займаєтеся? Чому не намагаєтеся самі знайти шлях?». Побачивши, що сестра засмутилася, я зрозуміла, що мій тон був неправильним. Але потім подумала, що сказала правду, і що я просто хотіла наставити її більше покладатися на Бога в труднощах, а не лише скаржитися на них. Я переконала себе, що це для її ж блага. Іноді, коли я про щось питала сестру Лю, через мій швидкий темп мовлення вона не могла одразу зорієнтуватися й відповідала трохи здалеку. Я дивилася на неї зверхньо й думала: «Ти ж навіть не відповідаєш на моє питання. Невже не можна відповісти прямо й по суті? Навіщо ходити манівцями?». Тоді я докірливо казала: «Не ходи манівцями. Просто відповідай на те, що тебе питають, інакше тебе взагалі ніхто не зрозуміє!». Після моїх слів вона почувалася дещо скуто. Якось сестра Чжан поділилася своїм станом і сказала, що іноді, коли я її про щось питала, вона не одразу вловлювала мою думку. Коли вона відповідала не по суті, я сварила її. Після цього вона боялася сказати бодай слово, переживаючи, що зазнає обтинання за те, що відповідає не по суті. Почувши ці слова сестри Чжан, я все одно не стала роздумувати над собою. Натомість я подумала, що вона занадто переймається тим, щоб не втратити обличчя. Я подумала: «Хіба я не вказую на твої проблеми заради твого ж блага? Чого тут почуватися скуто? Ти просто занадто вразлива!». Згодом сестри дещо віддалилися від мене. Бувало, я чула, як вони весело спілкуються й сміються в офісі, але варто було мені зайти, як усі миттю замовкали. Я зрозуміла: якщо так піде й далі, вони взагалі почнуть мене уникати – як же ми тоді зможемо співпрацювати у виконанні наших обов’язків? Тож я знайшла деякі Божі слова, що аналізували зарозумілий характер, і спробувала застосувати їх до себе. Зовні я теж намагалася стримуватися: намагалася говорити з ними м’якше або жартувати, щоб розрядити атмосферу.

Згодом співпрацівник, брат Ван, дізнався, що кілька учасників команди почувалися зі мною скуто, і вказав на мою проблему. Він зачитав мені багато Божих слів, і один уривок справив на мене особливо глибоке враження. Всемогутній Бог говорить: «Чи можна змусити людей зрозуміти істину й увійти в її реальність, якщо тільки повторювати слова вчення, читати людям лекції й розбиратися з ними? Якщо істина, про яку ти спілкуєшся, не є реальною, якщо це виключно слова вчення, то скільки б ти не розбирався з людьми й не читав їм лекцій, це буде марним. Чи ти вважаєш, що коли люди тебе бояться, і виконують твої накази, і не наважуються заперечувати, – це те ж саме, що й коли вони розуміють істину та є слухняними? Це груба помилка; входження в життя не таке просте. Деякі керівники подібні до нового начальника, який намагається справити сильне враження; вони намагаються нав’язати свою новонабуту владу обраним Богом людям, щоб усі їм корилися, адже вони думають, що це полегшить їхню роботу. Якщо тобі бракує реальності істини, то дуже скоро буде розкрито твій істинний духовний стан, буде виявлено твоє справжнє обличчя, і цілком можливо, що тебе буде вигнано. У деякій адміністративній роботі прийнятними є незначний розбір, обтинання й дисциплінування. Але якщо ти не здатен спілкуватися про істину, зрештою ти й надалі не будеш спроможним розв’язати проблему, і це вплине на результати роботи. Якщо, які б проблеми не виникали в церкві, ти продовжуєш читати людям лекції та звинувачувати їх – якщо ти тільки те й робиш, що втрачаєш самовладання, – то так проявляється твій розбещений характер, і ти показуєш потворне обличчя свого розбещення. Якщо ти завжди отак стоятимеш на п’єдесталі й читатимеш людям лекції, то з плином часу люди не могтимуть отримувати від тебе забезпечення життя, вони не здобуватимуть нічого реального, а натомість відхилятимуть тебе й відчуватимуть до тебе огиду. Окрім того, знайдуться люди, які, потрапивши під твій вплив через брак своєї проникливості, так само читатимуть лекції іншим, розбиратимуться з ними й обтинатимуть їх. Вони точно так само злитимуться й виходитимуть із себе. Ти не тільки не зможеш розв’язувати проблеми людей, а й сприятимеш їхнім розбещеним характерам. І хіба це не веде їх шляхом загибелі? Хіба це не лиха дія? Керівникові слід вести інших, головним чином, через спілкування про істину й забезпечення життям. Якщо ти завжди стоятимеш на п’єдесталі й читатимеш іншим лекції, чи вони зможуть зрозуміти істину? Якщо ти протягом певного часу працюватимеш у такий спосіб, коли люди почнуть чітко бачити тебе таким, яким ти є, вони покинуть тебе. Чи можна привести людей до Бога, працюючи отак? Звісно, що ні; так можна тільки зіпсувати роботу церкви та змусити всіх Божих обранців відкинути й полишити тебе» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Коли я розмірковувала над Божими словами, вони справді пронизали мене до глибини душі. Бог розвінчав саме мій стан. Я була кураторкою. Але коли бачила, що брати й сестри стикаються з труднощами та проблемами у виконанні своїх обов’язків, я не лише не проводила з ними бесіди й не допомагала, а навпаки – ставила себе вище за них, читала їм нотації й критикувала. Через це всі почали уникати й боятися мене. Їхній стан погіршився, і це вплинуло на їхню здатність виконувати свої обов’язки. Моє ставлення до людей, продиктоване розбещеним характером, справді було огидним Богові й відштовхувало інших. Нещодавно, коли церква зазнала масових арештів, я втратила зв’язок із багатьма працівниками з текстами, і наша робота з текстами уповільнилася. Брати й сестри опинилися у скруті й не знали, як усе це пережити. Саме тоді вони потребували моїх бесід і допомоги. Мені слід було разом із ними знайти шлях і вирішити всі ці проблеми й труднощі. Та замість практичних бесід і допомоги я лише дивилася на сестер зверхньо й читала їм нотації. У результаті вони не отримали жодної допомоги, натомість я на кожному кроці змушувала їх почуватися скуто. Це взагалі не було виконанням обов’язку! Хіба я не чинила зло? Я особливо гостро це відчула, коли прочитала такі Божі слова: «Якщо ти завжди отак стоятимеш на п’єдесталі й читатимеш людям лекції, то з плином часу люди не могтимуть отримувати від тебе забезпечення життя, вони не здобуватимуть нічого реального, а натомість відхилятимуть тебе й відчуватимуть до тебе огиду». Як кураторка, постійно ставлячи себе вище за інших, читаючи нотації та змушуючи всіх почуватися скуто, я не лише шкодила роботі. Не отримуючи від мене жодної допомоги, брати й сестри просто б відкинули мене. Тепер результати нашої роботи впали, стан братів і сестер погіршився, а я зазнала такого обтинання й викриття. Хіба це не було провчанням від Бога? Усвідомивши це, я відчула сильний біль і провину. Мені хотілося лише заспокоїти своє серце й шукати істину, щоб розв’язати ці проблеми.

Пізніше я прочитала ще один уривок із Божих слів, який вразив мене до глибини душі. Всемогутній Бог говорить: «Я виявив, що багато керівників здатні лише зверхньо читати людям нотації та проповідувати їм і що вони не можуть спілкуватися з іншими на рівних. Вони не здатні нормально взаємодіяти з людьми. Коли такі люди говорять, це виглядає так, ніби вони завжди виголошують промову або виступають із доповіддю. Їхні слова завжди спрямовані лише на стан інших людей, але вони ніколи не розповідають про себе. Вони ніколи не аналізують свої власні розбещені характери, натомість лише критикують проблеми інших людей, використовуючи їх у якості прикладу для навчання інших. Чому вони так роблять? Чому вони виголошують такі проповіді та говорять такі речі? Це доказ того, що вони зовсім не знають самих себе, що їм занадто бракує розсудливості, що вони занадто бундючні та самовдоволені. Вони думають, що їхня здатність розпізнавати розбещеність інших людей доводить, що вони кращі за інших, що вони краще розрізняють людей і речі та що вони не такі розбещені, як інші. Вони здатні викривати й повчати інших, але вони не показують себе справжніх, не розкривають і не аналізують критично свій розбещений характер, не показують своє справжнє обличчя, не говорять нічого про свої власні мотиви. Вони лише вичитують інших людей за неналежну поведінку. Це звеличення та прославляння себе. Як ти можеш бути керівником і водночас бути таким безпідставно нестерпним? Чому, ставши керівником церкви, ти мимохідь лаєш інших, поводишся свавільно й дієш так, як тобі заманеться? Чому ти ніколи не замислюєшся над наслідками своїх слів, ніколи не зважаєш на власну особистість? Чому ти так поводишся? Причина цього в тому, що хоча ти керівник, ти не знаєш свого статусу чи ідентичності. Тебе призначили лідером для того, щоб просто піднести тебе, дати тобі шанс попрактикуватися, а не тому, що ти кращий за інших або володієш більшою реальністю. Насправді ти такий самий, як і всі інші. Ніхто з вас не володіє реальністю, і в чомусь ти можеш бути навіть більш розбещеним, ніж інші. Тож навіщо безпідставно створювати проблеми, свавільно повчати, ганьбити й обмежувати інших? Навіщо змушувати інших слухати тебе, навіть якщо ти не маєш рації? Що це доводить? Це доводить, що ти займаєш неправильну позицію. Ти працюєш не з позиції людини, ти робиш свою роботу з позиції Бога, з позиції вищості над іншими» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Про Божі адміністративні постанови в період Царства). Ці Божі слова пронизали мене до самого серця. Хіба я не була саме тією людиною, про яку говорив Бог? Професійні навички та працездатність сестер були дещо слабкими. І коли через масові арешти їхня робота ускладнилася, вони потребували моєї допомоги, щоб знайти шлях до вирішення. Але я не лише не доклала жодних зусиль, щоб їм допомогти, а ще й зверхньо читала їм нотації. Через мій швидкий темп мовлення, якщо сестра не відразу розуміла мою думку, я починала її сварити. Я завдавала іншим лише болю та шкоди, і до того ж негативно впливала на роботу. Хіба в цьому була хоч крапля людськості? Я згадала антихристку Є, яку нещодавно виключили. Коли вона помічала якісь відхилення чи проблеми у виконанні обов’язків братів і сестер, то починала читати їм нотації, обтинати та мучити їх, зовсім не зважаючи на обставини й не розуміючи їхніх реальних труднощів. Через це брати й сестри боялися її і постійно були насторожі, а це впливало на виконання їхніх обов’язків. Потім я поглянула на себе. Хоча я не читала нотації і не мучила людей так жорстоко, як Є, сестри теж постійно були насторожі, адже я дивилася на них зверхньо й читала учасникам команди нотації. Вони думали лише про те, як догодити мені, щоб уникнути докорів, і це впливало як на їхній стан, так і на роботу. Я усвідомила, що природа й наслідки того, що я змушувала інших почуватися скуто, були дуже серйозними, і якщо я не змінюся, то врешті-решт стану на шлях антихриста й буду відсіяна, як і Є. Відчуваючи страх і провину, я помолилася Богові в каятті. Я просила Його спрямувати мене, щоб я могла ще глибше розмірковувати над собою й пізнавати себе.

Згодом я прочитала деякі Божі слова і здобула певне розуміння своєї проблеми. Всемогутній Бог говорить: «Якщо у своєму серці ти дійсно розумієш істину, тоді ти знатимеш, як практикувати істину й коритися Богу, і природно ступиш на шлях пошуку істини. Якщо шлях, яким ти прямуєш, правильний і відповідає Божій волі, тоді робота Святого Духа не залишить тебе; в такому разі ймовірність того, що ти зрадиш Бога, зменшуватиметься. Без істини легко чинити зло, і ти чинитимеш його всупереч собі. Наприклад, якщо ти маєш зарозумілий і пихатий характер, то розмови з тобою про те, щоб ти не противився Богу, нічого не змінять, ти нічого не можеш із собою вдіяти, це поза твоїм контролем. Ти не робив би цього навмисне; ти зробив би це під впливом твоєї гордовитої й пихатої природи. Твої гонор і пиха змусили б тебе дивитися на Бога зверхньо і вважати Його неважливим; вони змусили б тебе звеличувати себе, постійно виставляти себе напоказ; вони змусили б тебе зневажати інших, вони не залишили б у твоєму серці нікого, крім тебе самого; вони викорінили б місце Бога з твого серця та, в кінцевому підсумку, змусили б тебе зайняти місце Бога й вимагати, щоб люди підкорялися тобі, а також шанувати твої власні думки, ідеї та уявлення як істину. Під впливом своєї гордовитої й пихатої природи люди чинять так багато зла!» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише прагнучи до істини, можна досягти зміни у своєму характері). З Божих слів я зрозуміла: головною причиною того, що я дивилася на людей зверхньо й змушувала їх почуватися скуто, була моя надмірно зарозуміла природа. Коли сестри стикалися з труднощами і не знали, як їх подолати, вони потребували моєї практичної допомоги. Проте я вважала, що вони повинні самі знайти шлях через молитву й пошук, і що достатньо мені лише пояснити все в загальних рисах, щоб вони зрозуміли мене. А коли їм усе одно було важко, я починала дивитися на них зверхньо. Я просто обтинала їх, навіть не поцікавившись, де саме вони застрягли. Насправді ж, коли в минулому я сама стикалася з труднощами, то часто губилася й не знала, як їх вирішити, а іноді навіть потайки плакала. Проте я вважала себе кращою за учасників команди, звеличуючи себе та принижуючи їх у своєму серці. Я була такою зарозумілою й зовсім не мала розуму! Ставлячись до сестер згідно зі своїм зарозумілим характером, я змушувала їх почуватися скуто і спричиняла переривання й завади в нашому обов’язку. Хіба це не було опором Богові? Що більше я думала про це, то більше відчувала: якщо мій зарозумілий характер не буде вирішено, я справді можу мимоволі чинити зло. Я хотіла все змінити, перетворитися і ставитися до сестер згідно з Божими словами.

Одного дня я прочитала Божі слова, які дуже зворушили мене і дали рішучість практикувати істину. Всемогутній Бог говорить: «Саме тому, що Я бачу всіх вас онімілих і позбавлених любові до істини, а також таких, що не шукають істини, та ще й з вашим низьким духовним рівнем, Я маю говорити докладно. Я мушу все подати по літерах, розкласти по поличках і розчленувати всі аспекти у Своїй промові, а також говорити про все з усіх ракурсів, багатьма різними способами. Тільки тоді ви трохи розумієте. Якби Я був поверховим у поводженні з вами і говорив на ту чи іншу тему лише трішки, під настрій, не роблячи це вдумливо й не докладаючи зусиль, не щиросердо, не говорячи тоді, коли немає бажання, то що б ви здобули? Із таким духовним рівнем, як у вас, ви не зрозуміли б істини. Ви не здобули б анічогісінько з неї, не кажучи вже про те, щоб досягти спасіння. Отже, Я не можу цього зробити, але маю говорити детально й наводити приклади з огляду на стани кожного типу людей, ставлення людей до істини та кожного виду зіпсованого характеру; тільки тоді ви осягнете, що Я говорю, і зрозумієте те, що чуєте. Незалежно від того, який аспект істини повідомляється через спілкування, Я говорю різними способами, використовуючи стилі спілкування для дорослих і для дітей, а також у формі обґрунтувань і історій, застосовуючи теорію та практику й розповідаючи про досвід, щоб люди могли зрозуміти істину й увійти в її реальність. Отже, у тих, у кого є духовний рівень і відповідне бажання, буде нагода зрозуміти й прийняти істину та бути спасенним» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Щоб належно виконувати свій обов’язок, треба щонайменше мати совість і розум). Я подумала про те, як глибоко в усіх нас укорінена розбещена природа. Оскільки нам бракує розуміння Божої роботи, у нас часто виникають уявлення та непорозуміння щодо Нього, і один за одним виявляються всілякі розбещені характери. Здебільшого, навіть коли ми трохи розуміємо істину, ми не можемо її практикувати. Але Бог ніколи не відмовлявся від нас. Він постійно висловлює слова, щоб забезпечувати й допомагати нам. Деякі з них – це слова втіхи та напучування, тоді як інші – слова суду й викриття. Іноді, щоб допомогти нам краще зрозуміти, Він також використовує приклади, притчі та історії. Бог робить усе можливе, щоб ми зрозуміли істину, аби ми могли розмірковувати над власними проблемами, усвідомлювати їх і знаходити шлях практики. Я побачила, що Боже серце таке прекрасне й добре, і все, що Він нам дає, є корисним. Але потім я подумала про те, як я ставилася до братів і сестер – зовсім без терпіння чи любові. Коли сестри стикалися з труднощами, я допомагала їм раз чи два, а потім починала дивитися на них зверхньо. Я не лише не принесла їм жодної користі, а навпаки – змушувала їх почуватися скуто й завдавала шкоди. Мені так бракувало людськості! Після цього я відкрилася перед учасниками команди, розвінчала власну розбещеність і попросила в них вибачення.

Згодом я знову розмірковувала над собою й усвідомила ще одну причину, чому я змушувала людей почуватися скуто: я не знала, як ставитися до них згідно з принципами. Я не зважала на реальні труднощі та обставини сестер; я просто застосовувала до всіх однаковий підхід. Насправді вони теж хотіли добре виконувати свої обов’язки, але їхній рівень був посереднім, і їм бракувало працездатності. Це вимагало від мене докладати більше зусиль, витрачати більше часу та енергії, щоб допомогти їм. Пізніше я прочитала такі Божі слова: «Як слід ставитися до тих небагатьох лідерів і працівників, які мають низький рівень і яким бракує працездатності? … Тобі потрібно конкретно сказати їм, як виконувати роботу і як її реалізовувати. Тобі слід сказати їм, кого слід призначити відповідальним за це завдання і яких людей слід вибрати для співпраці. Поясни їм усі ці деталі й дозволь їм це виконати. Чому так слід робити? Тому що члени місцевої церкви зазвичай мають дуже поверховий досвід і не мають працездатності, через що неможливо вибрати підхожих лідерів і працівників. Лише працюючи в такий спосіб, можна реалізувати упорядкування роботи. Якщо ти не працюватимеш так і ставитимешся до цих людей так само, як до інших лідерів і працівників, лише розповідаючи їм про конкретні принципи та плани й маючи нерозбірливе ставлення, то впорядкування роботи не будуть реалізовані. Якщо ти не звертатимеш на це уваги, хіба це не порушення зобов’язання? (Так.) Це зобов’язання лідерів і працівників. Деякі лідери та працівники кажуть: “Інші знають, як реалізовувати упорядкування роботи й практикувати; чому ця людина не знає? Якщо вона не знає, я не буду з нею возитися. Це не моє зобов’язання. У будь-якому разі, я свою частину зробив”. Чи є ця аргументація слушною? (Ні.) Наприклад, скажімо, у матері троє дітей, і одна з них слабка, постійно хворіє й не хоче їсти. Якщо мати дозволить цій дитині не їсти, та може довго не прожити. Що їй робити? Як мати, вона має приділяти особливу увагу цій слабкій дитині. Припустімо, мати каже: “Уже й так добре, що я ставлюся до своїх дітей однаково. Я народила цю дитину й приготувала їй їжу. Я виконала своє зобов’язання. Мені байдуже, їсть вона чи ні. Якщо не їсть, нехай буде голодною, а коли справді зголодніє, то поїсть”. Що ви думаєте про таку матір? (Вона безвідповідальна.) Чи бувають такі матері? Лише некмітлива жінка або мачуха так би вчинила. Якщо вона рідна мати й не некмітлива, вона ніколи так не ставитиметься до власної дитини, чи не так? (Так.) Якщо дитина слабка, постійно хворіє й не любить їсти, її мати має докладати більше турботи й зусиль. Вона має знаходити способи змусити дитину їсти, готувати все, що дитина хоче їсти, готувати для неї спеціальні страви, а коли дитина не хоче їсти, вона має її вмовляти. Коли дитині виповниться вісімнадцять-дев’ятнадцять років і її тіло стане здоровим, як у нормального дорослого, мати може розслабитися й відступити, і їй більше не потрібно надавати цій дитині особливий догляд. Якщо мати може так ставитися до дитини з особливими обставинами й виконувати своє зобов’язання, то як щодо лідера чи працівника? Якщо в тебе немає до братів і сестер навіть материнської любові, то ти просто безвідповідальний. Ти мусиш виконувати зобов’язання, які тобі слід виконувати; ти мусиш враховувати церкви, якими керують ті, хто є відносно слабким і має відносно низьку працездатність. Лідери та працівники мусять приділяти особливу увагу й забезпечувати особливе наставництво в цих питаннях. Що означає особливе наставництво? Окрім бесіди про істину, ти також мусиш надавати конкретніші й детальніші вказівки та допомогу, що вимагає більше зусиль у плані спілкування. Якщо ти поясниш їм роботу, а вони однаково не зрозуміють і не знатимуть, як її реалізувати, або навіть якщо вони зрозуміють її доктринально й, здається, знатимуть, як її реалізувати, але ти досі не впевнений і трохи занепокоєний тим, як пройде фактична реалізація, то що тоді тобі робити? Тобі потрібно особисто заглибитися в місцеву церкву, щоб скеровувати їх і реалізовувати завдання разом із ними. Розповідай їм принципи, водночас запроваджуючи конкретні упорядкування щодо завдань, які потрібно виконати згідно з вимогами упорядкувань роботи, наприклад, що робити спочатку, а що потім, і як належно розподілити людей, – усе це слід організувати в належний спосіб. Це і є практичне наставництво їх у роботі, на відміну від простого вигукування гасел чи роздавання випадкових наказів і повчання їх якимись доктринами, а потім вважання своєї роботи виконаною, – це не прояв виконання конкретної роботи, а вигукування гасел і помикання людьми не є зобов’язаннями лідерів і працівників. Лише коли лідери чи куратори місцевої церкви зможуть узяти на себе роботу, і робота стане на правильний шлях, і в основному не буде серйозних проблем, лише тоді лідер чи працівник може піти» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (10)). «Щоб вирішити численні труднощі, з якими стикаються люди, ти мусиш спочатку осягнути динаміку роботи Святого Духа; ти мусиш розуміти, як Святий Дух виконує роботу над різними людьми, ти мусиш мати розуміння труднощів, з якими стикаються люди, та їхніх недоліків, і ти мусиш розбиратися в ключових питаннях тієї чи іншої проблеми та діставатися до її джерела – без відхилень і без жодних помилок. Лише така людина придатна координувати служіння Богові» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Чим має володіти пастир, придатний для використання). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що люди з низьким рівнем потребують більше настанов і допомоги, і що не можна застосовувати до всіх однаковий підхід. Це як мати, у якої кілька дітей, і одна з них квола й хвороблива. Мати повинна приділяти цій дитині більше уваги, ніж іншим, щоб вона могла вирости здоровою. Але безвідповідальна мати, бачачи, що її дитина квола, не піклується про неї, а навпаки звинувачує дитину в тому, що вона її розчарувала. Як за таких умов дитина може вирости здоровою? Бог не змушує людей робити те, що їм не під силу – Його вимоги до людей ґрунтуються на їхньому вродженому рівні. Я також повинна ставитися до братів і сестер згідно з Божими словами, даючи їм більше настанов і допомоги. Після цього, коли я бачила, що мої сестри стикаються з труднощами в роботі, я терпляче вислуховувала, як вони описують свої проблеми й труднощі, зосереджувалася на їхніх проблемах, а потім проводила з ними бесіди, щоб допомогти їм. Практикуючи так, сестри більше не почувалися зі мною скуто, як раніше. Коли вони стикалися з проблемами у своїх обов’язках, яких не могли чітко розгледіти, вони також самі виявляли ініціативу й питали мене про них. Тоді ми разом шукали істину, щоб розв’язати їх, і результати нашої роботи також покращилися.

Завдяки цьому досвіду я чітко побачила, що ставлення до людей на основі розбещених характерів приносить їм лише скутість і шкоду, а також завдає збитків роботі. Ставлення до братів і сестер згідно з істинами-принципами та Божими словами і виконання власних обов’язків є корисним для роботи; це також збудовує інших.