Дін Сяо, Китай

У жовтні 2015 року я відповідала за роботу над відео в церкві. Через два місяці, через велике навантаження, церковні лідери призначили сестру Ван Янь співпрацювати зі мною. Тоді я дуже зраділа, адже ми вже були знайомі раніше. Вона робила відео вже понад рік і мала непогані навички. Я подумала, що, працюючи разом, ми зможемо виконувати роботу краще. Згодом я терпляче вчила її перевіряти відео згідно з принципами. Поступово вона засвоїла деякі з них.

Одного разу мені довелося поїхати на кілька днів. Коли я повернулася, Ван Янь сказала, що перевірила й одразу здала кілька відео, не знайшовши в них проблем, а також виконала кілька завдань від лідерів. Це мене трохи засмутило, і я подумала: «Раніше лідери завжди обговорювали й розв’язували проблеми зі мною. Мене не було всього кілька днів, а вони вже доручають ці завдання тобі!». Я відчула, що лідери мене не цінують, дуже засмутилася й відповідала їй неохоче. Коли я бачила, як брати і сестри звертаються до Ван Янь для розв’язання багатьох справ, я раптом відчула, що мною нехтують. Бачачи, як вона заклопотано й із великим ентузіазмом відповідає на запитання, я почувалася ще більш стривоженою і думала: «Як те, що належало мені, тепер стало твоїм? Я виконую цей обов’язок довше, і раніше я була твоєю кураторкою. Що стосується досвіду, уміння бесідувати про істину для вирішення проблем і професійних навичок, то я тут нічим тобі не поступаюся!». Не бажаючи залишатися осторонь, я сама зв’язувалася з братами й сестрами, щоб дізнатися, як просувається робота. Я казала їм, що вже повернулася і що вони, як і раніше, можуть усе обговорювати зі мною. Щоб зміцнити свої позиції, я не хотіла, щоб Ван Янь була надто залученою до роботи, і деякі завдання я виконувала сама, не спілкуючись із нею, як раніше, а лише повідомляла їй згодом. Кілька разів, коли вона питала про деякі робочі деталі, я просто відмахувалася, кажучи, що я дуже зайнята. Бачачи, що вона явно хоче щось сказати, я відчувала докір сумління й думала, чи не зайшла я надто далеко. Оскільки ми співпрацювали, нам слід було вникати в справи й обговорювати їх разом. Але я думала, що якщо я дозволю їй долучитися й розібратися в роботі, то всі звертатимуться до неї, і я не матиму шансу зарекомендувати себе. Зрештою, я так і не допустила її до роботи. Одного дня лідери надіслали нам відео гімну на перевірку. Я подивилася його й не знайшла жодних проблем. Але, на мій подив, Ван Янь запропонувала багато детальних правок, і лідери з нею погодилися. Мене це неабияк засмутило, і я подумала: «Раніше лідери були високої думки про мене, а тепер ти в центрі уваги. Я виконую цей обов’язок довше, раніше я наглядала за твоєю роботою, а тепер на твоєму тлі я виглядаю гірше. Що про мене подумають інші?». Після цього, перевіряючи відео, я не хотіла нічого з нею обговорювати, а просто розглядала та оцінювала їх сама. Згодом лідери сказали, що мої правки були доречними. Схвалення лідерів мене дуже порадувало. А коли лідери вказували на відхилення й проблеми в роботі Ван Янь, я потай раділа, думаючи: «Зрештою, я виконую цей обов’язок довше й знаю більше!».

Через деякий час лідери попросили нас організувати зустріч команди, щоб усі могли повчитися та обмінятися професійними навичками. Оскільки навички Ван Янь були кращими, саме вона проводила зустріч. Хоч вона й трохи нервувала, але впоралася добре, а брати й сестри активно брали участь в обговореннях та обміні досвідом. Я знову відчула заздрість та неврівноваженість і подумала: «Ти перетягуєш усю увагу на себе!». Під час зустрічі Ван Янь іноді питала, чи є мені що додати. Я подумала: «Тепер ти всім подобаєшся, от і проводь усе сама. Я не збираюся бути в тебе на підхваті!». Тож я просто проігнорувала її. Оскільки я нічого не казала, під час проведення зустрічі їй доводилося зважати на мої почуття. Коли зустріч закінчилася, усе більше братів і сестер зверталися до неї по допомогу, і моя заздрість та обурення лише посилювалися. Я подумала: «Якби не ти, усі б ішли зі своїми проблемами до мене. А тепер ти береш гору!». Я дуже засмутилася. Здавалося, Ван Янь відчула мої думки й обережно спитала, чи не хочу я приєднатися до їхнього навчання. Її запрошення відбило в мене будь-яке бажання долучатися. Я подумала: «Я ніби стаю її підлеглою. Як принизливо!». Тож я відмовилася, сказавши, що дуже зайнята. Після цього, хоч я й була зайнята роботою, на душі було неспокійно. У Ван Янь з’являлося все більше можливостей проявити себе. Коли я бачила, як вона із захопленням розповідає про здобутки від навчання, мені здавалося, що вона вихваляється. Я просто задихалася від негативних емоцій і відчувала справжній розпач. Я постала перед Богом у молитві та пошуку, а потім прочитала такі Божі слова: «Дехто завжди боїться, що інші є кращими або вищими за нього, що інші отримають визнання, а він сам залишиться непоміченим, і це спонукає його нападати на інших та витісняти їх. Хіба це не прояв заздрості до людей, які мають талант? Хіба це не є егоїстичним і ницим? Що це за характер? Це порочний характер. Ті, хто думає тільки про свої власні інтереси, задовольняє тільки свої власні егоїстичні бажання, не думаючи про інших і не дбаючи про інтереси Божого дому, мають поганий характер, і Богу вони не подобаються» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). «Коли йдеться про щось, пов’язане з репутацією, статусом чи можливістю відзначитися – наприклад, коли ви чуєте, що дім Божий планує зрощувати різних талановитих людей, – кожен із вас із нетерпінням жадає і хоче зробити собі ім’я та опинитися в центрі уваги. Усі ви бажаєте боротися за репутацію та статус. Вам ніяково так поводитися, але ви не можете змиритися з тим, щоб не робити цього. Ви відчуваєте заздрість, ненависть і скаржитесь щоразу, коли бачите людей, яких обрано і які потрапляють у центр уваги, і вважаєте це несправедливим: “А чому я не можу виділитися? Чому у центрі уваги завжди опиняються інші? Чому ніколи не настає моя черга?”. У своєму серці ви відчуваєте обурення, і хоча ви намагаєтеся придушити його, вам це не вдається. Ви молитеся Богу, і на деякий час ваш стан кращає, але коли ви знову стикаєтеся з такою ситуацією, то однаково не можете її подолати. Хіба це не прояв низького духовного зросту? Коли ви застрягаєте в таких станах, хіба ви не потрапили в сатанинську пастку? Ось як розбещена сатанинська природа сковує людей» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Те, що розвінчав Бог, було саме моїм станом – я загрузла в заздрощах до Ван Янь і ніяк не могла з цього вибратися. Спочатку я могла нормально з нею співпрацювати. Адже лідери та брати й сестри зверталися до мене в робочих справах. Я відповідала за організацію та розв’язання всіх великих і малих питань і посідала провідне місце в команді. Але коли я побачила, що Ван Янь поступово виділяється й отримує схвалення лідерів, а всі йдуть зі своїми проблемами до неї, я відчула загрозу своєму статусу. Я не хотіла дозволити їй перевершити мене. Щоб захистити свої позиції, я почала витісняти її та не давала їй брати на себе більше роботи. Коли я бачила, що лідери схвалюють її пропозиції, то дуже засмучувалася. Тому згодом, перевіряючи відео, я уникала обговорень та обміну думками з нею. Натомість я потай докладала всіх зусиль, сподіваючись запропонувати кращі правки, щоб затьмарити її. Коли лідери вказували на її відхилення та проблеми під час перевірки нею відео, я не стала підбивати підсумки та обговорювати це разом із нею. Навпаки, я потай раділа і відчайдушно сподівалася, що її пропозиції не сподобаються лідерам – і тоді я зможу виділитися. Коли Ван Янь проводила зустріч для навчання та обміну досвідом, і я бачила, як вона там виділяється, мене переповнювали заздрість і зневага. Я навмисно уникала спільної роботи, щоб ускладнити їй життя, через що вона почувалася скованою мною. Згодом, коли я бачила, як вона постійно заробляє собі авторитет, тоді як моя власна значущість зменшувалася, моя відраза до неї ставала сильнішою, і я жила в стані заздрості та обурення. Обсяг роботи з перевірки відео був значним. Лідери призначили Ван Янь співпрацювати зі мною, щоб розділити роботу над відео й випускати більше відео, аби свідчити про Бога. Але заради захисту свого статусу я знехтувала і роботою церкви, і її почуттями. Усі мої дії витісняли та сковували її, і сама того не усвідомлюючи, я переривала роботу над відео та перешкоджала їй. Я була справді егоїстичною, ницою та позбавленою людськості. Усвідомивши все це, я з каяттям помолилася Богу. Я висловила готовність співпрацювати з Ван Янь, щоб належно виконувати наші обов’язки.

Через деякий час, побачивши її значний прогрес у професійних навичках, я знову почала неконтрольовано з нею змагатися. Проте, що більше я змагалася, то більше темряви було в моєму серці. Перевіряючи відео, вона порушувала питання принципів, тоді як я вказувала лише на дрібниці, що не стосувалися принципів. Мені було дуже соромно, і я відчувала до неї ще більшу заздрість та обурення. Одного разу вона обговорювала зі мною пропозиції щодо правок у відео. Насправді її пропозиції були цілком обґрунтованими. Але я відчувала, що прийнявши їх, я виглядатиму гірше за неї. Тож я вперто відкидала її пропозиції, зовсім не зважаючи на принципи. Зрештою вона не наважувалася наполягати на своїх поглядах, оскільки почувалася скованою мною, і внесла правки згідно з моїми ідеями. У результаті лідери побачили, що виправлене відео стало гіршим за оригінал. Вони запитали нас, чому після правок відео вийшло саме таким. Я лише применшуючи масштаб визнала, що до цього призвела моя зарозумілість і відмова приймати пропозиції. Згодом Ван Янь дедалі вправніше застосовувала принципи під час перевірки відео. А я не могла знайти проблеми, навіть переглянувши відео кілька разів. Мене охопили глибока темрява та зневіра. Але ще більшою несподіванкою для мене стало те, що невдовзі я раптом захворіла й не могла виконувати свій обов’язок, тож лідери відправили мене додому одужувати. У день свого від’їзду я озирнулася на Ван Янь, яка була зайнята за комп’ютером, і покинула команду неохоче, почуваючись наче собака з підібганим хвостом. Я навіть плекала злостиві думки: «Не думай, що ти така вже й неймовірна! Одного дня ти опинишся на моєму місці!».

Повернувшись додому, я залишилася наодинці й відчула порожнечу та втрату орієнтирів у своєму серці. Я думала про те, як усі брати й сестри наполегливо працюють, виконуючи свої обов’язки, тоді як я не могла виконувати жодного обов’язку. Ця прірва між нами завдавала мені справжнього болю. Втрата такого важливого обов’язку сповнила мене глибоким жалем і болем, і я незліченну кількість разів молилася та взивала до Бога. Згодом я зрозуміла, що хвороба не була випадковістю, – мені стало ясно, що так Бог проучує та дисциплінує мене. Я згадала такі Божі слова: «Усе, над чим Бог працює в людині, має свої цілі та значення; Бог не виконує безцільної роботи чи роботи, яка не приносить користі людині» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Тільки через досвід переплавки можна володіти істинною любов’ю). Роздумуючи над Божими словами, я подумала про те, що все, що робить Бог, має значення, і що ситуація, з якою я зіткнулася, також була частиною Божих влаштувань і впорядкувань, і несла в собі Божий намір. Я відчула, що маю шукати істину й розмірковувати над собою, щоб зрозуміти свої проблеми. Пізніше я прочитала два уривки Божих слів: «У вашому прагненні у вас забагато особистих уявлень, надій і перспектив. Робота наразі виконується так, щоб розібратися з вашою жагою до статусу та вашими надмірними бажаннями. Ці надії, ця жага до статусу і ці уявлення – усе це є класичними прикладами сатанинських характерів. … Що більше ти прагнеш у такий спосіб, то менше ти пожнеш. Що сильнішим є прагнення людини мати статус, то серйозніше доведеться її обтинати й тим більше доведеться її піддавати великій переплавці. Такі люди настільки нікчемні! Вони мусять зазнавати значного обтинання й суду, щоб вони повністю відпустили жагу до статусу. Якщо ви так прагнутимете до кінця, ви нічого не пожнете. Ті, хто не прагне життя, не можуть бути перетворені, а ті, хто не спраглий істини, не можуть здобути істину. Ти не зосереджуєшся на прагненні особистого перетворення та входження, а натомість завжди зосереджуєшся на надмірних бажаннях та речах, які обмежують твою любов до Бога й твоє наближення до Нього. Чи можуть такі речі перетворити тебе? Чи можуть вони привести тебе у Царство?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Чому ти не бажаєш бути контрастним тлом?). «Розбещена природа людини любить славу, вигоду й статус та прагне їх – просто різні люди прагнуть цього й проявляють це по-різному. … Якщо ти завжди зосереджений на славі, вигоді та статусі, якщо ти цінуєш усе це аж надто високо, якщо все це переймає тобі серце, і ти ніколи не бажаєш від цього відмовитися, тоді ти будеш керованим і зв’язаним цими речами. Ти станеш рабом цього, і врешті-решт воно дощенту занапастить тебе. Ти мусиш навчитися зрікатися цих речей і відпускати їх, навчитися рекомендувати інших і дозволяти іншим виділятися, коли є хороші можливості. Не змагайся й не конкуруй за можливості виділитися й сяяти, коли б ти з ними не стикався. Ти мусиш бути здатним відмовлятися від своїх особистих інтересів, але ти також мусиш не затримувати виконання свого обов’язку. Будь людиною, яка працює непомітно, не хизується, а також віддано виконує свій обов’язок. Що більше ти зрікаєшся своєї гордині та статусу, і що більше ти відмовляєшся від своїх інтересів, то спокійніше ти почуватимешся, то більше світла буде в твоєму серці, і то кращим стане твій стан. Що більше ти змагаєшся й конкуруєш, то темнішим стане твій стан. Якщо не віриш Мені, спробуй і побачиш! Якщо ти хочеш виправити цей розбещений стан і не бути під контролем слави, вигоди й статусу, ти мусиш шукати істину, бачити наскрізь сутність слави, вигоди й статусу, а потім відпустити і зректися їх. Інакше, що більше ти змагатимешся за славу, вигоду й статус, то темнішим буде твоє серце. Що більше ти змагатимешся за них, то сильнішими стануть твої заздрість і ненависть до інших. Ти ще більше хотітимеш боротися за них, і коли тобі не вдасться їх отримати, то більше ненависті ти відчуватимеш. Що більше ненависті ти відчуватимеш, то темніше буде в тебе всередині, то гіршим стане твоє виконання обов’язку, а що гіршим стане твоє виконання обов’язку, то менш придатним ти будеш для використання в Божому домі. Це взаємопов’язане порочне коло. Якщо ти ніколи не виконуватимеш свій обов’язок добре, тебе буде поступово відсіяно» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Через розвінчання Божих слів я побачила, що після того, як нас розбестив сатана, ми всі любимо репутацію та статус. Що більше ми прагнемо репутації та статусу, то більше вони нас зв’язують і контролюють, не даючи звільнитися, і врешті-решт Бог лише відцурається нас і відсіє за вчинення багатьох злодіянь. Згадуючи час роботи з Ван Янь, коли мій статус був під загрозою, я почала заздрити їй та витіснила її. Що більше я не бажала з цим миритися, то більше змагалася, а що більше змагалася, то темнішим і болючішим ставало моє серце, і я не бачила шляху вперед у виконанні свого обов’язку. Тепер я зіткнулася із хворобою, мене відправили додому, і я не мала змоги виконувати свій обов’язок. Це Бог обтинав мене за моє бажання здобути репутацію та статус! Я не могла не задуматися над тим, чому я дійшла до цієї точки. Божі слова розвінчали: «Ці надії, ця жага до статусу і ці уявлення – усе це є класичними прикладами сатанинських характерів» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Чому ти не бажаєш бути контрастним тлом?). Я сприймала отрути, які сатана вселяє в людей, такі як «Лише я паную», «Прагнути бути вище за інших» і «Вивищуватися над усіма», як цілі, до яких я прагнула в житті. Я завжди хотіла займати видатне становище серед людей, вірячи, що лише це дасть мені відчуття значущості та зробить життя цінним і змістовним. Ставши кураторкою, я відчувала себе рідкісною талановитою людиною в церкві. Лідери та брати й сестри приходили до мене обговорювати робочі справи, і саме я переглядала та перевіряла відео, зроблені братами й сестрами. Я цілком задовольнила своє марнославство. Після початку роботи з Ван Янь, коли вона поступово почала виділятися, я почала їй заздрити та не могла це прийняти. Щоб захистити свій статус, я ізолювала, ігнорувала та витісняла її. Але що більше я змагалася, то темнішою ставала моя душа. Коли я бачила, що вона дедалі ефективніше виконує обов’зякок, мені ставало все важче це прийняти, і я відчувала дедалі більшу гіркоту. Зрештою, щоб захистити свою гордість і статус, я навіть випліскувала своє розчарування на своєму обов’язку. Я вперто відкидала її пропозиції, незважаючи на їхню доречність, що призводило до переробки відео та затримки прогресу. Під час моєї роботи з Ван Янь, оскільки вона мала кращі професійні навички, а я краще засвоїла принципи, наша співпраця дозволяла нам використовувати сильні сторони та компенсувати недоліки одна одної, щоб результати виконання наших обов’язків ставали кращими. Проте мій розум був поглинутий боротьбою за репутацію. Щоб зберегти своє панівне становище в команді, я придушувала та витісняла її, перериваючи роботу над відео, заважаючи їй та сковуючи її. Живучи цими сатанинськими отрутами, я зовсім не мала совісті чи розуму, моє серце було сповнене заздрощів та злості, і я не робила нічого хорошого у виконанні свого обов’язку, не лише затримуючи роботу, але й залишаючи собі плями та переступи. Усвідомивши це, я відчула жаль і докори сумління, відчуваючи відразу до своїх учинків. Тож я покаялася перед Богом, не бажаючи більше жити відповідно до свого розбещеного характеру.

Під час ранкових духовних роздумів я прочитала два уривки Божих слів, які допомогли мені дещо зрозуміти себе. Всемогутній Бог говорить: «Антихристи не обов’язково хочуть займати найвищу посаду, де б вони не були. Щоразу, коли вони кудись ідуть, у них є характер і менталітет, що змушують їх діяти. Що це за менталітет? Його суть така: “Я мушу змагатися! Змагатися! Змагатися!”. Чому “змагатися” вжито тричі, чому не один раз? (Змагання стало їхнім життям, це те, чим вони живуть.) Таким є їхній характер. Вони народилися з дико зарозумілим характером, який важко стримувати, тобто вони вважають себе неперевершеними й надзвичайно егоїстичні. Ніхто не може приборкати їхній неймовірно гордовитий характер; вони самі також не можуть його контролювати. Тож усе їхнє життя – це боротьба та змагання. За що вони борються та змагаються? Само собою зрозуміло, вони змагаються за славу, вигоду, статус, репутацію та власні інтереси. Які б методи їм не доводилося застосовувати, якщо всі їм підкоряються, і якщо вони отримують зиск та статус для самих себе, вони досягли своєї мети. Їхнє бажання змагатися – це не тимчасова розвага; це такий тип характеру, який походить від сатанинської природи. Він подібний до характеру великого червоного дракона, який бореться з Небом, бореться із землею й бореться з людьми. Тож коли антихристи борються та змагаються з іншими в церкві, чого вони хочуть? Без сумніву, вони змагаються за репутацію і статус» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина третя). «Будь-яка людина, що прагне лише до слави, вигоди та статусу, а не належно виконує свій обов’язок, грається з вогнем і зі своїм власним життям. Ті, хто грається з вогнем і власним життям, можуть приректи себе на загибель у будь-який момент. Будучи лідером чи працівником, сьогодні ти служиш Богу – це не звичайна річ. Ти не робиш щось для жодної людини, не кажучи вже про заробіток коштів на оплату рахунків і на харчування; натомість ти виконуєш свій обов’язок у церкві. Тим паче цей обов’язок походить від Божого доручення. Що ж означає його виконання? Що ти муситимеш звітувати перед Богом про свій обов’язок, незалежно від того, добре ти його виконуєш чи погано; у кінцевому підсумку необхідно дати звіт Богу, має бути певний результат. Річ у тім, що прийняте тобою – це Боже доручення, священна відповідальність, і незалежно від того, наскільки важлива чи незначна ця відповідальність, вона – це щось серйозне. Наскільки вона серйозна? У меншому масштабі вона стосується того, чи зможеш ти досягнути істини в цьому житті, і того, як на тебе дивиться Бог. У ширшому масштабі вона прямо пов’язана з твоїми перспективами й долею, з твоїм фіналом; якщо ти чиниш зло та протистоїш Богові, тебе буде засуджено й покарано. Усе, що ти робиш, коли виконуєш свій обов’язок, записано Богом, і Бог має власні принципи та стандарти щодо того, як це оцінювати та як про це судити; Бог визначає твій фінал на підставі всього твого виконання обов’язку» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Божі слова дуже детально розвінчують природу схильності антихристів до «суперництва» і чітко бесідують про природу та наслідки їхньої боротьби за славу й вигоду. Мене охопили страх і трепет, і я не могла не згадати дні нашої роботи з Ван Янь. Заради репутації та статусу я нехтувала своїми обов’язками та зобов’язаннями, зовсім не дбала про церковну роботу й постійно змагалася з Ван Янь. Зрештою, я захворіла й не могла виконувати свої обов’язки. Бог підніс мене й дав можливість відповідати за роботу над відео, але я зовсім цього не цінувала. Керуючись егоїстичними бажаннями, я продовжувала змагатися, хоча знала, що це затримуватиме роботу. Я йшла шляхом антихриста, переривала роботу над відео, заважала їй та ображала Божий характер. Я згадала, як у день свого від’їзду, побачивши Ван Янь за роботою, я почувалася наче собака з підібганим хвостом. Мене це страшенно розчарувало, і я навіть плекала злостиві думки, бажаючи, щоб вона теж втратила свій обов’язок. Я побачила, що мене поглинула жага репутації, я втратила совість та розум і стала зарозумілою й злостивою. Якби я не покаялася, моя віра в Бога добігла б кінця. Усвідомивши все це, я подумки помолилася Богу: «О Боже, я бажаю покаятися перед Тобою і більше ніколи так не чинити». Водночас я зрозуміла, що Бог використав цю хворобу, щоб зупинити мене на шляху зла й не дати вчинити ще більше зло, перериваючи роботу над відео та заважаючи їй. Це була Божа любов і захист, і я в серці подякувала Йому.

Пізніше я прочитала такі Божі слова: «Якщо ти справді здатен дбати про Божі наміри, ти зможеш справедливо ставитися до інших людей. Якщо ти порекомендуєш добру людину та дозволиш їй пройти підготовку й виконати певний обов’язок, тим самим поповнивши Божий дім талановитою людиною, хіба це не полегшить твою роботу? Хіба ти тоді не будеш відданим у своєму обов’язку? Це добрий учинок перед Богом; це ті мінімальні совість та розум, якими мають володіти особи, що служать лідерами. … Не дій завжди лише заради себе, не враховуй завжди лише свої власні інтереси; не враховуй інтереси людини й не думай про власну гордість, репутацію і статус. Спочатку ти повинен обміркувати інтереси Божого дому та зробити їх своїм пріоритетом. Тобі слід бути уважним до Божих намірів та розпочати з роздумів про те, чи були якісь домішки у виконанні твого обов’язку, чи був ти відданим, чи виконував свої зобов’язання та чи віддавав їм усього себе, а також чи щиро ти думав про свій обов’язок і про роботу церкви. Ти маєш обміркувати ці речі. Якщо ти часто думатимеш про них і розбиратимешся в них, тобі буде легше добре виконувати свій обов’язок» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). «Жодна людина, хоч би які сильні сторони, дари чи особливі таланти вона мала, не спроможна взяти на себе всю роботу; вона має навчитися гармонійно співпрацювати, якщо хоче добре виконувати роботу церкви. Ось чому гармонійна співпраця є принципом практики під час виконання свого обов’язку. Якщо ти вкладаєш усе своє серце та енергію і всю свою відданість, та робиш усе, що можеш, то ти добре виконуєш свій обов’язок» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Належне виконання обов’язку вимагає гармонійної співпраці). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла: ті, хто справді рахується з Божими намірами й несе ношу за свої обов’язки, здатні відкласти власну репутацію та статус заради зрощування талановитих людей. Саме це Бог пам’ятатиме. Насправді, якою б здібною, компетентною чи досвідченою не була людина, вона не може тягнути всю роботу сама. Якщо талановитих людей можна зрощувати, і брати та сестри можуть співпрацювати для виконання своїх функцій, хіба це не значно корисніше для роботи церкви? Я побачила, що була занадто вузьколобою. Хоча згодом я більше не працювала з Ван Янь, хоч із ким би мені довелося співпрацювати, я була готова практикувати Божі слова й стати людиною, яка рахується з Божими намірами, щоб належно виконувати свій обов’язок.

Пізніше мене обрали церковнною лідеркою та призначили співпрацювати з сестрою Чень Фен. Дізнавшись про це, я подумала: «Хіба Чень Фен раніше не виконувала обов’язок зі створення відео? Я ж була її кураторкою. Не очікувала, що тепер вона стане церковною лідеркою». Попрацювавши з нею певний час, я помітила, що вона швидко прогресує й відзначається в багатьох сферах. Я почала хвилюватися, що невдовзі вона перевершить мене, і тоді брати й сестри цінуватимуть її більше за мене. Тож мені не хотілося влаштовувати так, щоб вона відвідувала зібрання в кожній групі. Тієї миті я зрозуміла, що мій стан був неправильним. Тож я помолилася Богу, висловивши готовність відпустити власну репутацію й статус, і навчитися гармонійно співпрацювати з нею, працюючи, будучи єдиними серцем і розумом, щоб добре виконувати церковну роботу. Після цього ми з Чень Фен разом відвідували кожну групу й співпрацювали в проведенні зібрань. Коли репутація та статус перестали мене сковувати, я відчула спокій і легкість на серці.

Пізніше я глибше замислилася над собою і виявила, що мала облудний погляд – концепцію ієрархічного старшинства. Я думала, що раз раніше була кураторкою і колись відповідала за роботу деяких братів і сестер, то маю бути кращою за них, а не гіршою. Я прочитала такі Божі слова: «Саме такою мусить бути атмосфера в церкві: усі зосереджуються на істині та прагнуть її досягти. Не має значення, наскільки люди старі або молоді, чи є вони досвідченими віруючими. Також неважливо й те, чи мають вони високий або низький духовний рівень. Ці аспекти не мають значення. Перед істиною всі рівні. Обов’язково потрібно звертати увагу не те, хто говорить правильно й відповідно до істини, хто думає про інтереси Божого дому, хто несе найбільший тягар у роботі Божого дому, хто чіткіше розуміє істину, хто поділяє відчуття праведності та хто готовий платити ціну. Такі люди мають отримувати підтримку й підбадьорення від своїх братів і сестер. Ця атмосфера праведності, яку створює пошук істини, мусить панувати в церкві; у такий спосіб ви будете мати роботу Святого Духа, і Бог буде дарувати благословення й керівництво» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Тільки той, хто виконує свій обов’язок добре з усім серцем, розумом і душею, є тим, хто любить Бога). Прочитавши Божі слова, я усвідомила, що в Божих очах усі рівні. Незалежно від того, як довго людина виконує свої обов’язки чи які саме обов’язки вона виконує, доки вона відстоює інтереси церкви, а її бесіди відповідають істинам-принципам, ми повинні приймати їх і коритися їм, а також надавати їм підтримку та співпрацювати з ними. Хоча колись я була кураторкою, це не означало, що я все розуміла чи знала. Чень Фен мала краще розпізнавання, ніж я, і могла виявляти відхилення та проблеми в моєму обов’язку. З її настановами та доповненнями роботу можна було виконувати ретельніше. Я побачила, що зовсім себе не розуміла, завжди вважаючи себе кращою лише через посаду кураторки. Якою ж зарозумілою та нерозумною я була! Тепер я розумію, що в кожного є свої сильні сторони та переваги, і що Бог влаштовує так, щоб ми співпрацювали в наших обов’язках: залучали сильні сторони одне одного й компенсували недоліки, аби ефективність наших обов’язків постійно зростала. Дякувати Богу!