Цяньбей (Південна Корея)

Минулого жовтня ми завершили створення одного відео. Ми багато працювали над ним, присвятили багато часу й зусиль, але коли ми показали його керівнику, він, як не дивно, виявив чимало проблем. Він сказав, що кадрування було зроблено незадовільно, і що відео не краще за попередні, отже, його треба переробити. Мене це захопило зненацька. Я навіть не уявляв, що виникнуть настільки серйозні проблеми. Якщо ми мусимо його переробити, чи не означає це, що всі зусилля та ресурси було витрачено марно? Це здавалося величезною втратою.

Я дещо розгубився. Я гадки не мав, як із цим упоратись або яку науку я мушу засвоїти. Я думав про те, що відео проходило кілька етапів монтажу, і керівник бачив його, але ніколи не казав про ці проблеми. Мені здалося, що в мене надто низький духовний рівень, тож цілком природно, що я не помітив проблем. Однак я все думав про це, і відчуття були неприємні. Невже саме мій низький духовний рівень призвів до настільки серйозних проблем? Звідки ці проблеми взялися в моєму обов’язку? Тоді я згадав деякі попередні слова керівника, що він дивився відео, щоб перевірити концепції та цілісність, але це не означало відсутність проблем. Він сказав, щоб ми уважно стежили за деталями під час роботи та виправляли виявлені проблеми. Але я зробив зовсім не це. Я вирішив, що раз керівник бачив відео, то все добре, отже, під час виробництва я не переглядав його з належною уважністю і взагалі не дуже над ним роздумував. Я поставився до цього доволі недбало. І коли виникли проблеми, я сказав, що керівник уже його переглядав. Я відмахувався від відповідальності. З мого боку це було дуже нерозсудливо. Потім я подумав, що в цій ситуації я точно маю чогось навчитися, тож я молився та шукав відповіді, благаючи Бога про керівництво, щоб я пізнав себе.

Кілька днів потому сестра, з якою я працював, попросила мене подивитися готове відео разом із нею. Я помітив деякі проблеми під час перегляду та сказав про них, але вона відповіла, що керівник дивився відео, і йому сподобалась концепція, тож нам слід його негайно закінчити. У мене були деякі пропозиції щодо змін, але я вагався, чи слід їх згадувати, бо почув, що керівнику відео сподобалось. Я злякався, що якщо ми внесемо ці зміни, й виявиться, що я помилився, то я тільки заважатиму роботі. Однак я бачив, що там дійсно були деякі проблеми, тож звернувся до іншого брата, щоб він теж подивився, і він погодився зі мною. Мені здалося, що, мабуть, слід знову підняти це питання. Але потім я подумав, що якщо зроблю це, а запропоновані мною зміни виявляться проблематичними, керівник може про це спитати, і тоді я відповідатиму, і зі мною розправляться. Якийсь час я про це думав і вирішив, що в принципі можна спитати самого керівника. Якщо він скаже, що все добре, відео не потребуватиме подальшого редагування. Нам не доведеться напружуватись, і ми не застрягнемо на цьому. Тож я запропонував напарнику звернутися до керівника, щоб нарешті заспокоїти розум. Щойно ці слова злетіли з язика, я відчув, що щось не так. Мені все це було добре знайомо: коли я чув відмінну думку, завжди відповідав – спитаймо керівника, і нехай він вирішує. Якщо керівник дасть добро, нам не треба хвилюватися й можна рухатися далі, але якщо він скаже про проблеми, тоді внесемо додаткові зміни. Саме це ми щоразу робили. Насправді, не те щоб нам були незнайомі принципи та вимоги до відео. При вирішенні таких проблем ми могли діяти, виходячи з принципів істини, а керівник дав зрозуміти, що його висновок – це просто ширший погляд на роботу, але нам необхідно самим шукати й виправляти усі дрібні помилки. Ось це й було моїм обов’язком, моєю роботою. Чому ж я не докладав зусиль? Зіткнувшись із проблемами чи відмінностями в поглядах, я не шукав істини з братами та сестрами, щоб досягти згоди та прийняти відповідальність, натомість я передавав її керівнику та не виконував свій обов’язок. Тоді я згадав ці слова Божі. «Деякі люди завжди дуже пасивні у виконанні свого обов’язку, завжди сидять, чекають і покладаються на інших. Що це за ставлення? Це безвідповідальність. … Ти проповідуєш лише букви та слова вчення і говориш тільки приємні вуху речі, але не виконуєш жодної практичної роботи. Якщо ти не бажаєш виконувати свій обов’язок, тобі слід скласти повноваження. Не займай свою посаду й нічого на ній не роби. Хіба це не завдає шкоди обраним Богом людям і не ставить під загрозу роботу церкви? Виходячи з того, як ти говориш, здається, ніби ти розумієш усілякі вчення, але коли тебе просять виконати обов’язок, ти недбалий і поверховий, ти не сумлінний анінайменшою мірою. Чи це те, що означає повністю присвятити себе Богові? У тебе немає щирості до Бога, але ти вдаєш, ніби є. Чи ти можеш обманути Його? У тому, як ти зазвичай говориш, видається така велика впевненість; ти хотів би бути стовпом церкви і її скелею. Але коли ти виконуєш свій обов’язок, ти навіть менш корисний, ніж сірник. Хіба це не неприкритий обман Бога з твого боку? Чи ти знаєш, до чого призводить намагання обманути Бога? До того, що Він зненавидить і вижене тебе! Усі люди виявляються під час виконання своїх обов’язків – просто поставте перед людиною завдання, і невдовзі з’ясується, чи чесна вона, чи ошуканець і чи любить вона правду, чи ні. Ті, хто любить істину, можуть щиро виконувати свої обов’язки й підтримувати роботу Божого дому; ті, хто не любить істину, анінайменшою мірою не підтримують роботу Божого дому, і вони безвідповідальні у виконанні своїх обов’язків. Це видно тим, у кого є очі, щоб бачити. Жоден із тих, хто погано виконує свій обов’язок, не любить істину й не є чесною людиною; усі вони є об’єктами викриття й вигнання» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Тільки будучи чесним, можна жити як справжня людина»). Бог каже, що ми маємо брати на себе відповідальність у своєму обов’язку та виконувати практичну роботу. Це єдиний спосіб зробити все як слід. Якщо ми не вкладаємо душу в наш обов’язок, а просто робимо все абияк, без серйозного ставлення до проблем чи приймання відповідальності, й працюємо поверхово, ми не зможемо добре виконувати свій обов’язок та не задовольнимо Бога. В очах Бога такі люди нічого не варті та не гідні обов’язку. Я побачив, що я якраз така людина, яку описав Бог. Щоразу, як я стикався з проблемами, якщо думав про це, молився і разом із іншими шукав принципи, ми досягали згоди та знаходили рішення. Але я подумав, що це надто великий клопіт, і не хотів докладати зусилля чи разом з іншими досліджувати якісь питання. Отже, я одразу пішов до керівника, гадаючи, що так буде менше клопоту, якщо він просто прийме рішення, а ми зекономимо зусилля. Інакше ми б говорили й говорили і, можливо, так і не знайшли б відповідь. Отже, чимало питань ми передавали нашому керівнику. Як керівник групи я не виконував свої обов’язки та не платив ту ціну, яку мав заплатити. Під час наших робочих обговорень я іноді помічав проблеми або керувався деякими настановами Духа Святого, але щойно я їх пояснював, і хтось із братів чи сестер висловлював іншу думку, я одразу замовкав. Я боявся, що в очах інших виглядатиму зарозумілим, і ще більше боявся, що мені доведеться прийняти відповідальність за якісь проблеми. Мені здавалось, я ділився своєю думкою, щоб вони могли самостійно це обміркувати, і якщо ми не зможемо дійти згоди, тоді вже спитаємо керівника. Таким чином, якщо виникала проблема, принаймні все це валилося не на одного мене. Я не намагався діяти за принципами істини, і тим більше не думав про те, що буде на користь церкві. Я не хотів платити ані найменшу ціну. Я поводився безвідповідально. Це виглядало так, ніби я бачу та озвучую проблеми, але не вирішую їх. Я завжди чекав, що остаточне рішення приймуть інші, та нічого не вирішував сам. Я хитрував, був егоїстом, не відстоював інтереси церкви. Я також про все питаю керівника і вважаю, що це розумно, запитувати, коли чогось не розумію, а не сліпо вірити у свої сили. Завдяки твоєму спілкуванню та одкровенню слів Божих я бачу, що поводжуся безвідповідально, неуважно ставлюся до свого обов’язку та не віддана справі. Коли я це усвідомив, то побачив, що поводився як справжній нетямущий дурень. Я потрапляв у стільки різних ситуацій, але жодного разу не шукав істини та нічого не навчився. Я завжди виконував свій обов’язок абияк та ставився до нього безвідповідально. Виконувати свій обов’язок у такий спосіб було небезпечно. І ось зараз я знайшов проблему, а в моєї напарниці були інші ідеї. Якщо я не став шукати принципи істини разом із нею, щоб досягти згоди або знайти рішення, а одразу побіг до керівника, це явна недбалість. Потім я подумав, що повинен змінити свій стан і що не можна й надалі шукати легких шляхів та лишатися безвідповідальним. Тож я запропонував напарниці створити ще одну версію та порівняти обидва відео, а потім нехай керівник перегляне те, яке ми вважатимемо кращим. Брати та сестри вирішили, що це хороша ідея. Мені справді полегшало, коли ми втілили це в життя.

Пізніше я прочитав цей уривок зі слів Божих. «Чи є людина, яка боїться брати на себе відповідальність у виконанні свого обов’язку, боягузом, чи у такої людини проблема з характером? Ти маєш бути спроможним бачити різницю. Справа в тому, що це не проблема боягузтва: якби така людина прагнула до багатства або робила щось на свою користь, як вона могла б бути такою сміливою? Такі люди готові піти на будь-який ризик. Але коли вони роблять щось для церкви, для дому Божого, вони взагалі нічим не ризикують. Такі люди егоїстичні й підлі, найвіроломніші з усіх. Той, хто не бере на себе відповідальність у виконанні обов’язку, не є анінайменшою мірою щирим перед Богом, не кажучи вже про його відданість. Яка людина наважується брати на себе відповідальність? Якій людині вистачає мужності нести важкий тягар? Тій, яка бере на себе ініціативу й сміливо йде вперед у вирішальний момент у роботі Божого дому, яка не боїться нести тяжку відповідальність, терпіти великі труднощі, коли вона бачить роботу, що є найбільш важливою та вирішальною. Це хтось відданий Богу, добрий воїн Христа. Чи правда, що всі, хто боїться брати на себе відповідальність у виконанні свого обов’язку, роблять це тому, що не розуміють істини? Ні, це проблема, що полягає в їхній людській сутності. У них немає почуття справедливості чи відповідальності. Вони егоїстичні й підлі люди, а не ті, хто щиросердо вірить у Бога. Вони анінайменшою мірою не приймають істину, і через це їх не можна спасти. Щоб повірити в Бога й здобути істину, людина мусить заплатити значну ціну, а щоб втілювати істину в життя, вона також має зазнати деяких труднощів і мусить від дечого відмовитися. Отже, чи може той, хто боїться брати на себе відповідальність, практикувати істину? Безумовно, ні, не кажучи вже про те, щоб здобути істину. Він боїться втілювати істину в життя, зазнавати шкоди для власних інтересів; він боїться бути приниженим, зганьбленим і засудженим. Він не наважується практикувати істину, тому не може її здобути, і скільки б років він не вірив у Бога, він не може досягти Божого спасіння. Ті, хто може виконувати свій обов’язок у домі Божому, повинні бути людьми, тягарем яких є робота церкви, які беруть на себе відповідальність, які підтримують принципи істини, які страждають і платять певну ціну. Відчувати нестачу в цих сферах означає бути непридатним для виконання обов’язку й не володіти умовами для виконання обов’язку. Є багато людей, які бояться брати на себе відповідальність у виконанні обов’язку. Їхній страх проявляється трьома основними способами. Перший полягає в тому, що вони вибирають обов’язки, які не вимагають взяття на себе відповідальності. Якщо керівник церкви доручає їм виконати будь-який обов’язок, вони спершу запитують, чи мусять брати на себе відповідальність за нього: якщо так, вони не приймають доручення; якщо виконання обов’язку не вимагає від них взяття відповідальності, вони приймають його неохоче, але все ж мусять з’ясувати, чи відповідна робота тяжка й нудна і, незважаючи на неохоче прийняття обов’язку, вони не вмотивовані виконувати його добре, вважаючи за краще залишатися недбалими та поверховими. Дозвілля, а не праця, і жодних фізичних труднощів – ось їхній принцип. Другий – це коли з ними трапляються труднощі або вони стикаються з проблемою, їхнім першим засобом є повідомити про це керівнику й попросити його розглянути й вирішити її, сподіваючись, що вони зможуть зберегти свій спокій. Їм байдуже, як керівник справиться з проблемою, і вони на це не зважають, аби лише вони самі не несли відповідальності, тоді для них усе добре. Чи таке виконання обов’язку характеризується вірністю Богу? Це називається перекладанням відповідальності, нехтуванням обов’язком, хитрощами. Це все слова, не підкріплені жодними їхніми реальними діями. Вони кажуть собі: “Якщо мені доведеться взятися за цю справу, що буде, якщо я зрештою допущу помилку? Після того як вони розглянуть цю справу, чи не буду я тим, хто в кінцевому підсумку нестиме відповідальність? Чи не ляже відповідальність за неї в першу чергу на мої плечі?” Ось про що вони турбуються. Але чи ти віриш, що Бог може заглянути у все суще? Усі роблять помилки. Якщо людині, чий намір правильний, не вистачає досвіду, і вона раніше не займалася якоюсь справою, але зробила все від неї залежне, це видно Богу. Ви мусите вірити, що Бог уважно досліджує все суще та серце людини. Якщо хтось не вірить навіть у це, хіба він не невіруючий? Яке значення може бути в тому, що така людина виконує свій обов’язок? Є ще один спосіб, у який проявляється страх людини перед взяттям на себе відповідальності. Виконуючи свій обов’язок, дехто здійснює лише трохи поверхової, простої роботи, роботи, яка не передбачає взяття виконавцем на себе відповідальності. Роботу, пов’язану з труднощами та взяттям на себе відповідальності, вони звалюють на інших, а якщо щось іде не так, вони перекладають провину на тих людей і не потрапляють у неприємності. … Хто боїться взяти на себе відповідальність у виконанні свого обов’язку, той не досягає навіть рівня вірного прислужника. Він не придатний до виконання обов’язку» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 8. Вони хотіли б, щоб інші підкорялися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)»). Обмірковуючи це, я відчув, ніби Бог особисто говорить зі мною. Він описував саме мій стан. Під час виконання свого обов’язку я не зважав на принципи істини у своїй роботі та не покладався на Бога, щоб докласти максимум зусиль, натомість я тікав від проблем та відповідальності, перекладав проблеми на плечі керівника, щоб він сам із ними розбирався. Я б зробив усе, що сказав керівник, гадаючи, що зі мною не розправляться, бо якщо щось зроблено погано, це не моя проблема. Я вважав, що це розумний підхід у роботі. Але зі слів Божих я зрозумів, що позбувався відповідальності, нехтував своїм обов’язком та лукавив. Я хитрував та обманював Бога у своєму обов’язку. Я завжди залишав собі шпаринку, щоб уникнути відповідальності. Я був нещирим і не платив справжню ціну, не намагався зробити все, що було мені до снаги. Я просто ухилявся від роботи, не мав сумління та відданості в служінні. Я був не гідний обов’язку. Коли ми робили якесь відео, якщо керівник казав, що все добре, я не перевіряв його як слід і не переймався ним надто. Навіть якщо інші щось пропонували під час виробництва, я не дуже звертав на них увагу. Я міг швиденько глянути й сказати, що все добре. Я дійсно був безвідповідальним. Це призвело до того, що в багатьох завершених відео виявились проблеми, і їх довелося повернути на доопрацювання. Іноді група не могла дійти згоди щодо якогось відео, і я бачив проблему, але не казав нічого напевно, натомість я йшов із цим до керівника, щоб він усе вирішив. Іноді ми навіть не могли зрозуміти, в чому проблема, й потребували втручання керівника, щоб він допоміг нам усе виправити. Однак деякі проблеми були стовідсотково мені під силу, а я просто знаходив лазівку та не робив те, на що був цілком здатен. Я не сплачував ціну, яку мав сплатити, та навіть не розмірковував над цим як слід, а просто обирав легкий вихід. Я не шукав принципів істини та не дуже обмірковував виявлені проблеми. Я також не намагався підбити підсумок чи чогось навчитися після невдач. Я звик усе робити саме так. Я навіть гадав, що у своєму обов’язку помиляються всі. Я дійсно не помічав деяких проблем через низький духовний рівень. Якщо не зважати на те, чи міг я помітити проблеми взагалі, я навіть не відчував справжню відповідальність. Я був недбалим та безвідповідальним, щоб захиститися, перекладаючи відповідальність на керівника, коли з’являлись проблеми. Я перекладав усі проблеми на інших. Тепер я бачу, що питання було не в духовному рівні, а в моїй людській сутності.

Тоді я прочитав уривок зі слова Божого. «Якщо ти захищаєш себе щоразу, коли з тобою щось трапляється, і залишаєш собі шлях для відступу, запасний вихід, то хіба ти втілюєш істину в життя? Це не практикування істини, а боягузтво. Зараз ти виконуєш свій обов’язок у домі Божому. Яким є перший принцип виконання обов’язку? Він полягає в тому, що ти мусиш перш за все щиросердо виконувати свій обов’язок, не шкодуючи зусиль, щоб захистити інтереси Божого дому. Це принцип істини, який ти мусиш виконувати. Захищати себе, залишаючи собі шлях для відступу, запасний вихід, – це принцип практики, якого дотримуються безбожники, це їхня найвища філософія. Вважати себе першим у всьому та ставити свої власні інтереси понад інтереси всіх інших, не думати про інших, не мати жодної пов’язаності з інтересами дому Божого та інтересами інших, спершу думати про свої власні інтереси, а потім обдумувати власний шлях відступу – хіба це не характеристика безбожника? Саме таким є безбожник. Така людина не годиться для виконання обов’язку» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 8. Вони хотіли б, щоб інші підкорялися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)»). Слова Божі були для мене по-справжньому гіркими. До того я навіть не уявляв, що насправді виконую свій обов’язок так, як це зазвичай робить невіруючий. Зіткнувшись із проблемами, я завжди насамперед піклувався про власні інтереси й боявся, що проблеми мене врешті-решт наздоженуть. Тож я ніби й виконував свій обов’язок, але ніколи не вкладав у це всі свої сили і не шукав принципів істини. Я дійсно не враховував інтереси церкви. Мені було достатньо виконувати лише якусь незначну роботу у своєму обов’язку, займаючись звичною повсякденною рутиною. Хіба не так невіруючий працює на начальника? Коли в нас із напарницею виникали розбіжності, чому я все перекладав на керівника, щоб він це вирішував? Я не хотів приймати відповідальність, тож хоч і помічав справжні проблеми, усе одно перекладав рішення на нього, і це здавалося мені нормальним. Потім я побачив, що відмова від відповідальності стала для мене природною. Я справді був підступним егоїстом, на якого взагалі не можна покластися. Для мене це було, як гра, я хитрував та не мав ніякої щирості. Я справді не був гідний обов’язку. Пізніше я прочитав ще один уривок зі слова Божого. У Божих словах сказано: «Деякі люди не беруть на себе жодної відповідальності, коли виконують свій обов’язок; вони завжди недбалі й поверхові. Хоча вони можуть бачити проблему, вони не бажають шукати рішення і бояться образити людей, і тому вони просто виконують роботу поспішно, внаслідок чого таку роботу доводиться переробляти. Оскільки ти виконуєш цей обов’язок, ти мусиш взяти на себе відповідальність за нього. Чому ти не сприймаєш його серйозно? Чому ти поверховий і недбалий? І чи не занедбуєш ти свої зобов’язання, коли так виконуєш свій обов’язок? Незалежно від того, хто бере на себе основну відповідальність, усі інші несуть відповідальність за те, щоб наглядати за тим чи іншим; кожен мусить прийняти цей тягар і мати це почуття відповідальності, але жоден із вас не звертає на це жодної уваги, ви дійсно поверхові, у вас немає вірності, ви недбайливі щодо своїх обов’язків! Справа не в тому, що ви не бачите проблеми, а в тому, що ви не хочете брати на себе відповідальність; і коли ви бачите проблему, ви не хочете звертати на неї увагу, ви погоджуєтеся з принципом “і так годиться”. Хіба такі недбалість і поверховість не є спробою обдурити Бога? Якби, коли Я працював і спілкувався з вами про істину, Я змирився б із принципом “і так годиться”, тоді, як личить кожному з ваших духовних рівнів і прагнень, що б ви здобули з цього? Якби у мене було таке ж ставлення, як у вас, ви б нічого не здобули. Чому Я це кажу? Частково це пов’язано з тим, що ви нічого не робите серйозно, а частково з тим, що ви маєте досить низький духовний рівень, ви цілком онімілі. Саме тому, що Я бачу всіх вас онімілих і позбавлених любові до істини, а також таких, що не шукають істини, та ще й з вашим низьким духовним рівнем, Я маю говорити докладно. Я мушу все подати по літерах, розкласти по поличках і розчленувати всі аспекти у Своїй промові, а також говорити про все з усіх ракурсів, багатьма різними способами. Тільки тоді ви трохи розумієте. Якби Я був поверховим у поводженні з вами і говорив на ту чи іншу тему лише трішки, під настрій, не роблячи це вдумливо й не докладаючи зусиль, не щиросердо, не говорячи тоді, коли немає бажання, то що б ви здобули? Із таким духовним рівнем, як у вас, ви не зрозуміли б істини. Ви не здобули б анічогісінько з неї, не кажучи вже про те, щоб досягти спасіння. Отже, Я не можу цього зробити, але маю говорити детально й наводити приклади з огляду на стани кожного типу людей, ставлення людей до істини та кожного виду зіпсованого характеру; тільки тоді ви осягнете, що Я говорю, і зрозумієте те, що чуєте. Незалежно від того, який аспект істини повідомляється через спілкування, Я говорю різними способами, використовуючи стилі спілкування для дорослих і для дітей, а також у формі обґрунтувань і історій, застосовуючи теорію та практику й розповідаючи про досвід, щоб люди могли зрозуміти істину й увійти в її реальність. Отже, у тих, у кого є духовний рівень і відповідне бажання, буде нагода зрозуміти й прийняти істину та бути спасенним. Але ваше ставлення до свого обов’язку завжди було недбалим і поверховим, ви тягнете час, і вас не хвилює, наскільки тривалу затримку ви спричиняєте. Ви не замислюєтесь над тим, як шукати правду для вирішення проблем, ви не задумуєтеся над тим, як належним чином виконувати свій обов’язок, щоб мати можливість свідчити про Бога. Це є нехтуванням вами свого обов’язку. Тож ваше життя зростає дуже повільно, і ви не засмучуєтесь тим, скільки часу ви змарнували. Насправді, якби ви виконували свій обов’язок сумлінно й відповідально, не минуло б і п’яти або шести років, перш ніж ви змогли б розповідати про свій досвід і свідчити про Бога, а різна церковна робота виконувалася б зі значним ефектом; але ви не бажаєте бути уважними до Божої волі, як не прагнете ви й до істини. Ви не знаєте, як робити деякі речі, тому Я даю вам точні вказівки. Вам не потрібно думати, ви просто маєте слухати й переходити до виконання. Це єдина частка відповідальності, яку ви мусите взяти на себе, але навіть вона вам не під силу. Де ваша вірність? Її ніде не видно! Ви всього лише говорите приємні на слух речі. У своїх серцях ви знаєте, що вам слід робити, але ви просто не практикуєте істину. Це бунт проти Бога, і по своїй суті це відсутність любові до істини. У своїх серцях ви добре знаєте, як діяти відповідно до істини, але ви просто не застосовуєте це на практиці. Це серйозна проблема; ви дивитеся правді прямісінько у вічі, але не практикуєте її. Ви взагалі не належите до тих, хто кориться Богу. Щоб виконувати свій обов’язок у Божому домі, найменше, що ви мусите робити, – це шукати й практикувати істину та діяти відповідно до принципів. Якщо ти не можеш практикувати істину під час виконання свого обов’язку, то коли ти можеш її практикувати? І якщо ти не практикуєш жоден аспект істини, тоді ти невіруючий. Якою насправді є твоя мета, якщо ти не приймаєш істину – а тим більше не практикуєш її – і просто плутаєшся в домі Божому? Ти хочеш перетворити Божий дім на свій будинок для престарілих або богадільню? Якщо так, то ти помиляєшся: Божий дім не дбає про дармоїдів чи марнотратників. Будь-хто з поганою людською сутністю, хто не виконує свій обов’язок із радістю, хто не здатний виконати обов’язок, має бути видалений; усі невіруючі, які взагалі не приймають істину, мають бути вигнані. Деякі люди розуміють істину, але не застосовують її на практиці під час виконання своїх обов’язків. Коли вони бачать проблему, вони не вирішують її, а коли вони знають, що мають виконати певний обов’язок, вони не виконують його на повну силу. Якщо ти навіть не виконуєш зобов’язання, які ти здатен виконати, то яку цінність або який наслідок може мати виконання тобою свого обов’язку? Чи має сенс вірити в Бога в такий спосіб? Людина, яка розуміє істину, але не може впроваджувати її на практиці, яка не може переносити труднощі, які мусила б, непридатна для виконання обов’язку» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Щоб добре виконувати свій обов’язок, треба щонайменше мати совість і розум»). Мені стало так соромно, коли я прочитав слово Боже. Бог абсолютно щирий у Своїй роботі та ставленні до людей. Він вдається до численних способів спілкування з людьми, щоб спасти нас, та дійсно докладно спілкується з нами про різні аспекти істини. Він наводить нам багато прикладів, щоб скеровувати нас, коли ми чогось не розуміємо, і завжди спілкується про істину, щоб поливати та забезпечити нас. Церква довірила мені такий важливий обов’язок, а я не приймав відповідальність. Я підходив до нього недбало, розслаблявся за першої ж нагоди, навіть викручувався та хитрував. Де ж була моя людська сутність? Бог щирий зі мною, а я Його тільки обманював. Раніше я читав у слові Божому про людей із бідною людською природою, але не порівнював їх із собою. А потім побачив, що й сам маю таку ницу людську природу і жодного сумління. Я ніби й виконував свій обов’язок щодня та платив якусь ціну, робив усі механічні дії. Але моє серце не зверталося до Бога. Я не намагався докласти всіх зусиль у своєму обов’язку, не вкладав усю свою душу, не був уважним та сумлінним. Я не виконував обов’язок – я навіть не дотягував до стандарту служіння. Ці проблеми з відео виникли не випадково. Я знав, що це сталося повністю через мою безвідповідальність, але не міг компенсувати жодних збитків, що були цим спричинені. Я міг лише молитися Богу, благаючи Його подарувати мені шанс на покаяння, і відтоді вирішив змінити ставлення до свого обов’язку. Я більше не міг лишатися настільки недбалим.

Тоді я прочитав уривок зі слова Божого. «Коли люди мають розбещений характер, вони часто поверхові й недбалі під час виконання свого обов’язку. Це одна з найсерйозніших проблем із усіх. Якщо люди мають належним чином виконувати свій обов’язок, вони мусять спершу вирішити цю проблему недбалості та поверховості. Доки вони мають таке поверхове та недбале ставлення, вони не зможуть належним чином виконувати свій обов’язок, а це означає, що вирішення проблеми поверховості та недбалості є надзвичайно важливим. Тож як їм слід практикувати? По-перше, вони мають вирішити проблему свого душевного стану; вони повинні правильно підходити до свого обов’язку й робити все з усією серйозністю та почуттям відповідальності, не будучи брехливими або поверховими. Свій обов’язок людина виконує для Бога, а не для якоїсь однієї людини; якщо люди здатні прийняти Боже дослідження, у них буде правильний душевний стан. Більше того, зробивши щось, люди повинні перевірити його й подумати над ним, і якщо в їхньому серці є якісь сумніви, і після детальної перевірки вони виявлять, що проблема справді існує, тоді вони повинні внести зміни; щойно ці зміни будуть внесені, вони більше не матимуть жодних сумнівів у своїх серцях. Коли в людей є сумніви, це доводить, що проблема існує, і вони мають ретельно проаналізувати те, що вони зробили, особливо на ключових стадіях. Це відповідальне ставлення до виконання свого обов’язку. Коли людина може бути серйозною, брати на себе відповідальність і бути повністю посвяченою та віддавати всі свої сили, роботу буде виконано належним чином. Іноді ти перебуваєш у неправильному душевному стані й не можеш знайти або виявити помилку, яка є повністю зрозумілою. Якби ти був у правильному душевному стані, то, завдяки просвітлінню й проводу Святого Духа, ти зміг би встановити проблему. Якби Святий Дух керував тобою і дав тобі усвідомлення, дозволивши тобі відчути ясність розуму й знати, у чому полягає помилка, тоді ти зміг би виправити відхилення та прагнути до принципів істини. Якби ти перебував у неправильному душевному стані, був неуважним і недбалим, чи зміг би ти помітити помилку? Не зміг би. Що з цього можна побачити? Це показує, що для того, щоб добре виконувати свої обов’язки, людям дуже важливо співпрацювати; дуже важливими є їхні умонастрої, і дуже важливо, куди вони спрямовують свої думки та наміри. Бог уважно досліджує і може бачити, в якому душевному стані перебувають люди, коли вони виконують свій обов’язок, і скільки зусиль вони докладають. Украй важливо, щоб люди вкладали душу, і серце, і всі свої сили в те, що вони роблять. Співпраця є найважливішим компонентом. Тільки якщо люди прагнутимуть не шкодувати про виконані ними обов’язки й про те, що вони зробили, і не бути в боргу перед Богом, вони будуть діяти від щирого серця і докладати всіх зусиль. Якщо ти постійно не вкладаєш душу, і серце, і всі свої сили у виконання свого обов’язку, якщо ти постійно недбалий та поверховий, завдаєш величезної шкоди роботі та зазнаєш великих невдач у досягненні результатів, яких вимагає Бог, тоді з тобою може трапитися тільки одне: тебе буде вигнано. І чи буде тоді ще час для жалю? Не буде. Це стане вічним плачем, плямою! Бути вічно недбалим і поверховим – це пляма, це серйозний переступ – так чи ні? (Так.) Ти маєш прагнути виконувати свої зобов’язання і все, що ти повинен робити, усім своїм серцем і силою, ти маєш не бути недбалим і поверховим або залишати будь-що, через що доведеться жалкувати. Якщо тобі це вдасться, то обов’язок, який ти виконуєш, буде відзначений Богом. Те, що відзначає Бог, є добрими вчинками. Чим тоді є те, що не відзначає Бог? (Це гріхи й лихі вчинки.) Люди могли б не визнати, що це лихі вчинки, якби вони зараз були так описані, але, якщо настане день, коли в цих вчинків будуть серйозні наслідки, і вони матимуть негативний вплив, тоді ти відчуєш, що це не просто поведінкові порушення, а лихі вчинки. Коли ти усвідомиш це, ти шкодуватимеш і подумаєш собі: “Мені варто було вибрати хоча б часточку профілактики! Якби із самого початку я доклав трохи більше роздумів і зусиль, цього наслідку можна було б уникнути”. Ніщо не видалить цю вічну пляму з твого серця, і якби це залишило тебе в постійному боргу, це спричинило б проблеми. Отже, сьогодні ви мусите прагнути щиросердно й з усіх сил виконувати доручення, дане тобі Богом, виконувати кожен обов’язок із чистим сумлінням, без жодного жалю й так, щоб це було відзначено Богом. Що б ти не робив, не будь недбалим і поверховим; коли в тебе з’явиться жаль із приводу чогось, ти не зможеш його виправити. Якщо ти імпульсивно зробиш помилку, і це буде серйозним переступом, це стане вічною плямою, постійним жалем. Обидва ці шляхи слід бачити чітко. Який із них тобі варто вибрати, щоб удостоїтися Божої похвали? Виконувати свій обов’язок від щирого серця і з усіх сил, готуючи й збираючи добрі вчинки без жодного жалю. Що б ти не робив, не чини зла, яке завадить іншим виконувати свій обов’язок, не роби нічого, що суперечить правді і є протистоянням Богу, і не роби вчинків, через які жалкуватимеш усе життя. Що відбувається, коли людина вчиняє надто багато переступів? Вона накопичує на себе Божий гнів у Його присутності! Якщо ти чиниш іще більше переступів, і Божий гнів щодо тебе стає дедалі сильнішим, тоді, в кінцевому підсумку, тебе буде покарано» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Раніше я визнавав, що поверхово виконував свій обов’язок, але не усвідомлював, які наслідки це може мати для мене, або як Бог подивиться на таку людину. Вона начебто не робить нічого надто страшного та лихого, але Бог ненавидить такий підхід до обов’язку. Я знав, що втрачу свій шанс на спасіння, якщо не покаюся. Реальність показала мені, наскільки серйозна моя проблема із поверховим виконанням обов’язку та безвідповідальним ставленням. Саме через мою безвідповідальність довелося внести до відео додаткові зміни, й уся наша робота затрималась. Це був переступ. Якщо я негайно не виправлю свій стан, а й надалі залишуся недбалим та безвідповідальним, я можу образити Бога, і мене буде знищено в будь-який момент, тоді вже буде надто пізно жалітися. Ми знайшли у слові Божому шлях практики. Спочатку ми маємо напрацювати правильний менталітет, прийняти ретельний нагляд Бога та відповідальність. Потім маємо уважно все перевірити та не замовчувати наявні проблеми. А потім ми застосовуємо слово Боже на практиці. Ми підсумували причини наших невдач та старанно переглянули відео, відштовхуючись від принципів та перевіряючи кожну дрібницю. Ми разом шукали принципи та з’ясовували, як вносити зміни. Це спілкування та обговорення з братами та сестрами допомогло нам краще зрозуміти принципи, і ми усвідомили, що хоч і неодноразово переглядали деякі відео, цього разу, доклавши трохи більше уваги, ми виявили й інші дрібні проблеми. Це показало, наскільки серйозною була в минулому наша проблема з неуважним виконанням обов’язку. Потім ми проаналізували, як слід відредагувати ці відео, базуючись на вказаних принципах, внесли всі наші зміни, повністю погодивши їх, і тільки тоді віддали керівнику на перевірку, коли вже не бачили жодних проблем. Усі почувалися набагато краще після того, як ми впровадили цю практику. Після внесення змін до відео ми віддали їх керівнику на перегляд. Він сказав: «Усе вийшло чудово, і я не бачу жодних проблем. Цього разу ви добре попрацювали». Почувши це від керівника, я не міг не подякувати Богу від щирого серця. Я знав, що ми не просто добре попрацювали – це було Боже керівництво. Бог веде і благословляє нас, коли бачить, що ми маємо хоч трохи бажання змінитися й покаятися та позбутися своєї недбалості. Цей досвід дійсно показав мені, що треба вкладати в обов’язок усю свою душу, щоб почуватися спокійно. Слава Богу!