Болісний урок, отриманий із власних хитрощів та обману

29 Грудня, 2022

Ан-на (Італія)

У 2020 році я займалася дизайнерською роботою в церкві, в основному виконанням ескізів. Через деякий час я виявила, що виконання ескізів відбувається повільніше, ніж інша робота. Моя кураторка також контролювала іншу роботу, тому не дуже уважно стежила за нашою. І я почала халтурити. Ніхто мене не квапив, тому я просто виконувала повсякденні обов’язки. Я вважала, що допоки я не байдикую й кожного дня закінчую декілька малюнків, то все добре. У будь-якому разі це була розслаблююча робота. Мені взагалі не потрібно було поспішати або фізично страждати. Я була рушійною силою нашої групи, обізнана з усіма принципами та з роботою. Тому я вважала, що мені обов’язково залишать цей обов’язок, і врешті-решт я буду спасенна. Зважаючи на таку перспективу, у мене не було жодних щоденних цілей або планів у моєму обов’язку. Я просто робила стільки, скільки могла, і скільки б не зробила, мене це влаштовувало. Я ніколи не видавалася ледачою, але була абсолютно розслаблена. Під час малювання мені було дуже важко зосередитися. Я негайно перевіряла будь-які повідомлення, які з’являлися в моєму месенджері, давала відповідь та вирішувала справи незалежно від їх важливості або терміновості. Сама того не усвідомлюючи, я марнувала досить багато часу. Іноді в нас були ранкові зібрання, і якби я в такі дні добре використовувала свій час, я могла б закінчити три малюнки, але, закінчивши перший, я почувалася дуже задоволеною і думала, що, оскільки ранкове зібрання вже зайняло половину дня, буде достатньо й двох малюнків. Тому я тягнула час і в результаті закінчувала тільки два малюнки. Мало того, я використовувала свій вільний час, щоб дивитися новини. Я не думала про своє входження в життя або про те, які проблеми можуть виникнути у зв’язку з моїм обов’язком. У той час я просто виконувала свій обов’язок, не зосереджуючись на читанні Божих слів або самоаналізі. Я виявляла розбещеність, але не шукала істини, щоб позбутися неї. Я вважала, що не маю ніяких особливих труднощів у своїй роботі і що виконала пристойну кількість проєктів, тому добре справляюся зі своїм обов’язком.

Обсяг роботи продовжував зростати, але наш темп малювання був занадто повільним, тому робота почала накопичуватися. Один проєкт було затримано фактично на цілий місяць. Коли кураторка дізналася про це й переглянула результати нашої щоденної роботи, вона зрозуміла, якою низькою була наша продуктивність, і дуже жорстко розправилася з нами за лінощі й недбале ставлення до своїх обов’язків. Ми зовсім не відчували нагальність роботи, навіть коли бачили, як вона накопичується, і ніхто з нас про це не доповів. Ми були недбалі, не брали на себе тягар свого обов’язку і гаяли час, а це заважало роботі з євангелізації. Слова кураторки дуже приголомшили мене. Взагалі мені здавалося, що я дуже зайнята й багато встигла зробити, то чому під час ретельного підрахунку виявилося, що зроблено так мало? Хіба це не робило мене паразитом, що сидить на шиї церкви? Якби це тривало й далі, мене б звільнили та вигнали. Після цього під наглядом кураторки я дещо покращила ефективність виконання свого обов’язку. Але вид усіх цих незавершених проєктів викликав у мене занепокоєння. Водночас кураторка уважніше стежила за роботою, іноді вона ставила детальні питання та з’ясовувала, які в нас труднощі. Коли вона помічала, що ми знову працюємо абияк, вона розмовляла з нами більш різким тоном. Мене це дратувало. На словах усе легко, але на практиці – важко: мені здавалося, що вона забагато вимагає. Чи вона вважала, що робити ці проєкти так легко? Я вже й так важко працювала. Що як вона й далі висуватиме такі вимоги? Я ж не надлюдина. Я опиралася, тому не бажала більше страждати або йти на жертви. Мої поверхові спроби прискоритися робилися лише для того, щоб їх побачила кураторка. Я побоювалася, що зі мною розправляться, якщо я буду занадто повільною. Мені здавалося, що мене тягнуть силою, і щодня я надзвичайно втомлювалася. Часто я фантазувала про те, як було б добре, якби я могла за мить зробити всі малюнки. Я навіть заздрила іншим сестрам, гадаючи, що їхні обов’язки дуже легкі на відміну від мого, з нескінченними малюнками, які потрібно робити щодня. Це було важко й виснажувало мене, і якби я працювала повільно, зі мною б розправилися. Я вважала, що в цій роботі немає нічого хорошого. Оскільки я не була в правильному стані, якийсь час мені постійно хотілося спати. Я багато спала вночі, але і вдень теж була наче в напівсні. Щоб працювати над проєктами, мені доводилося збирати всю свою енергію. Після цього я помітила, що дві сестри, з якими я працювала, мали певні проблеми у своїй роботі. Одна з них не розуміла принципів, а також чіплялася до дрібниць, і це гальмувало наш прогрес. Інша просто завжди працювала абияк, але я просто мимохідь вказала їм на ці недоліки і потім ніколи не стежила за ними, і не розповіла про це нашій лідерці. Лідерка нашої групи виявила ці проблеми та владнала їх, але наша робота вже затрималася.

Одного разу лідерка несподівано розшукала мене та сказала: «Ти недбало та безвідповідально виконуєш свій обов’язок, а також схильна до хитрощів та обману. Ти докладаєш зусиль тільки тоді, коли тебе хтось підштовхує. Ти не щиро присвячуєш себе Богові. Через твою поведінку тебе звільнено. Але якщо ти хочеш, ти можеш займатися дизайном неповний робочий день. Якщо ти дійсно виявиш ознаки каяття, то в майбутньому ми повернемо тебе назад». Через те, що лідерка викрила мене, мені відібрало мову Я дійсно виконувала свій обов’язок таким чином, але ця ситуація здалася мені дуже несподіваною. Я не могла відразу прийняти реальність цього. Я визнала, що затримувала нашу роботу, і це дійсно завдало шкоди. Я була дуже нещасна, сповнена жалю та самозвинувачень, і зрозуміла, що праведний Божий характер не терпить людських образ. Коли Бог дивиться на когось, Він не звертає уваги на те, наскільки гарною здається їхня поведінка, наскільки зайнятими вони виглядають. Він дивиться на їхнє ставлення до істини та свого обов’язку. Але в мене було дуже недбале ставлення до свого обов’язку, я працювала абияк та тягнула час, а іншим завжди доводилося підштовхувати мене. Я нічого не змінила в собі після того, як зі мною розправилися, і вже задовго до цього викликала огиду в Бога. Звільнення було Божим виправленням та дисципліною. Я мала звинувачувати лише себе – я пожинала те, що посіяла. Я відчувала, що готова підкоритися, по-справжньому проаналізувати себе та покаятися, щоб спокутувати свої минулі переступи. Але дечого я не розуміла: спочатку я хотіла добре виконувати свою роботу, то як же тоді сталося, що я виконую свій обов’язок саме таким чином? У чому була причина? Я молилася Богу в своєму сум’ятті, просячи його просвітити мене, щоб я могла зрозуміти свою проблему.

Потім одного разу під час духовної посвяти я прочитала наступний уривок із Божих слів: «Насправді, якби ви виконували свій обов’язок сумлінно й відповідально, не минуло б і п’яти або шести років, перш ніж ви змогли б розповідати про свій досвід і свідчити про Бога, а різна церковна робота виконувалася б зі значним ефектом; але ви не бажаєте бути уважними до Божої волі, як не прагнете ви й до істини. Ви не знаєте, як робити деякі речі, тому Я даю вам точні вказівки. Вам не потрібно думати, ви просто маєте слухати й переходити до виконання. Це єдина частка відповідальності, яку ви мусите взяти на себе, але навіть вона вам не під силу. Де ваша вірність? Її ніде не видно! Ви всього лише говорите приємні на слух речі. У своїх серцях ви знаєте, що вам слід робити, але ви просто не практикуєте істину. Це бунт проти Бога, і по своїй суті це відсутність любові до істини. У своїх серцях ви добре знаєте, як діяти відповідно до істини, але ви просто не застосовуєте це на практиці. Це серйозна проблема; ви дивитеся правді прямісінько у вічі, але не практикуєте її. Ви взагалі не належите до тих, хто кориться Богу. Щоб виконувати свій обов’язок у Божому домі, найменше, що ви мусите робити, – це шукати й практикувати істину та діяти відповідно до принципів. Якщо ти не можеш практикувати істину під час виконання свого обов’язку, то коли ти можеш її практикувати? І якщо ти не практикуєш жоден аспект істини, тоді ти невіруючий. Якою насправді є твоя мета, якщо ти не приймаєш істину – а тим більше не практикуєш її – і просто плутаєшся в домі Божому? Ти хочеш перетворити Божий дім на свій будинок для престарілих або богадільню? Якщо так, то ти помиляєшся: Божий дім не дбає про дармоїдів чи марнотратників. Будь-хто з поганою людською сутністю, хто не виконує свій обов’язок із радістю, хто не здатний виконати обов’язок, має бути видалений; усі невіруючі, які взагалі не приймають істину, мають бути вигнані. Деякі люди розуміють істину, але не застосовують її на практиці під час виконання своїх обов’язків. Коли вони бачать проблему, вони не вирішують її, а коли вони знають, що мають виконати певний обов’язок, вони не виконують його на повну силу. Якщо ти навіть не виконуєш зобов’язання, які ти здатен виконати, то яку цінність або який наслідок може мати виконання тобою свого обов’язку? Чи має сенс вірити в Бога в такий спосіб? Людина, яка розуміє істину, але не може впроваджувати її на практиці, яка не може переносити труднощі, які мусила б, непридатна для виконання обов’язку. Дехто дійсно виконує свій обов’язок тільки для того, щоб його нагодували. Він – жебрак. Він гадає, що якщо виконає кілька завдань у Божому домі, то про його харчування й проживання подбають, його забезпечуватимуть, і він не муситиме шукати роботу. Чи взагалі існує така дешева угода? Божий дім не забезпечує нероб. Якщо хтось, хто анінайменшою мірою не практикує істину, постійно байдужий і недбало виконує свій обов’язок, скаже, що він вірить у Бога, чи визнає його Бог? Усі такі люди – невіруючі, і в очах Бога вони є лиходіями» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Щоб добре виконувати свій обов’язок, треба щонайменше мати совість і розум»). Коли я розмірковувала над Божими словами, мені здавалося, ніби Він виявляє мене прямо переді мною. Він точно описав, як я виконувала свій обов’язок. Одне за одним я згадувала все, що сталося. Коли я помітила, що кураторка не дуже стежить за роботою, я почала користуватися цим, бо була спритною та хитрою. Я не виглядала ледачою, але мало що робила. У вільний час я не розмірковувала про те, які проблеми існують у виконанні мого обов’язку або про входження в життя. Замість цього я зацікавлено дивилася новини – в моєму серці не було нічого правильного. Я абсолютно не усвідомлювала, як я затримую нашу роботу. Ефективність моєї роботи трохи підвищилася після того, як наша кураторка обтяла мене та розправилася зі мною, але я змушувала себе докладати зусиль тільки для того, щоб мене не звільнили. Я чинила опір та ображалася на її нагляд і контроль, мене навіть дратувало виконання свого обов’язку. Мені здавалося, що це невдячна та важка робота. Я знала, що одна з сестер, з якими я працювала, робила це аби як і затримувала роботу, але заплющувала на це очі. Я зрозуміла, що не щиро ставилася до свого обов’язку. Я взагалі не практикувала істину й не враховувала Божу волю. Я піклувалася лише про свій фізичний комфорт та відпочинок. Я була паразитом, який шукає безкоштовну їжу від церкви. У мене не було ані совісті, ані розуму! Моя поведінка нічим не відрізнялася від тих невіруючих, яких турбує тільки можливість наїстися досхочу та отримати благословення. Я виконувала свій обов’язок таким чином не тому, що не розуміла цієї роботи й не мала потрібних навичок. Причина в тому, що мені не вистачало людяності і я не прагнула до істини, а також тому, що я жадала плотських утіх. Я взагалі не була гідна виконувати свій обов’язок у церкві.

Аналізуючи себе, я прочитала деякі Божі слова. «Усі обрані Богом люди зараз вправляються у виконанні своїх обов’язків, а Бог використовує виконання людьми своїх обов’язків, щоб удосконалити одну групу людей і вигнати іншу. Отже, саме виконання обов’язку розкриває кожен вид особистості; і кожен вид шахрая, невіруючого й злої людини виявляють та виганяють під час виконання ними свого обов’язку. Ті, хто сумлінно виконує свій обов’язок, – чесні люди; ті, хто постійно недбалий і поверхово ставиться до справи, – оманливі хитруни й невіруючі; а ті, хто створює перешкоди та розлади під час виконання своїх обов’язків, – це злі люди й антихристи. … Усі люди виявляються під час виконання своїх обов’язків – просто поставте перед людиною завдання, і невдовзі з’ясується, чи чесна вона, чи ошуканець і чи любить вона правду, чи ні. Ті, хто любить істину, можуть щиро виконувати свої обов’язки й підтримувати роботу Божого дому; ті, хто не любить істину, анінайменшою мірою не підтримують роботу Божого дому, і вони безвідповідальні у виконанні своїх обов’язків. Це видно тим, у кого є очі, щоб бачити. Жоден із тих, хто погано виконує свій обов’язок, не любить істину й не є чесною людиною; усі вони є об’єктами викриття й вигнання. Щоб добре виконувати свій обов’язок, люди мусять мати почуття відповідальності й почуття необхідності нести тягар. Без сумніву, у такому разі робота буде виконана належним чином. Якби, страшно й уявити, у когось не було б відчуття тягаря або відповідальності, і його потрібно було б спонукати все робити, і він завжди був би недбалий і неуважний, і в разі виникнення проблем він намагався б перекласти провину на інших, що призводило б до затягування або неможливості вирішення таких проблем – то чи можна було б все ще виконати таку роботу добре? Чи могло б таке виконання обов’язку дати якийсь ефект? Вони не захотіли б виконувати жодне з приготовлених для них завдань, і не турбувалися б, бачачи інших, яким потрібна допомога в їхній роботі. Вони виконували б невелику частку роботи тільки за наказом, тільки тоді, коли були б змушені діяти та не мали б вибору. Це не було б виконанням ними свого обов’язку: це була б наймана праця! Найманий працівник працює на роботодавця, виконуючи денну роботу за денну плату, годинну роботу за погодинну плату. Він чекає, коли йому заплатять. Він боїться виконувати будь-яку роботу, яку начальник не бачить, він боїться залишитися без винагороди за все, що він робить, він завжди працює тільки про людське око, а це означає, що в нього немає вірності» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Тільки будучи чесним, можна жити як справжня людина»). «Вірити в Бога означає йти правильним шляхом у житті, і людина має прагнути до істини. Це питання духа й життя, і воно відрізняється від прагнення невіруючих до багатства й слави, до досягнення знаменитості. Це окремі дороги. На своїй роботі невіруючі думають про те, як вони можуть виконувати менше роботи й заробляти більше грошей, про сумнівні хитрості, до яких вони могли б удатися, щоб заробити більше. Вони цілими днями думають про те, як розбагатіти й нагромадити статки для своєї сім’ї, і навіть придумують недобросовісні засоби для досягнення своєї мети. Це шлях зла, шлях сатани, і це шлях, яким ідуть невіруючі. Шлях, яким ідуть віруючі в Бога, – це шлях пошуку істини й здобуття життя; це шлях слідування за Богом і здобуття істини» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Тільки будучи чесним, можна жити як справжня людина»).

З Божих слів я зрозуміла, що праця невіруючих – це угода, вона укладається, щоб заробляти гроші та заради особистої вигоди. Вони бажають заробляти гроші навіть за те, що нічого не роблять взагалі. Коли хтось перевіряє їхню роботу, вони вдають, ніби працюють, але коли ніхто не дивиться, вони хитрують та обманюють. У якому б стані не була їхня робота, їх це не турбує. Їм просто потрібні гроші. Я зрозуміла, що була такою самою. Коли у виконанні мого обов’язку не було ніякого тиску або труднощів, коли мені не доводилося страждати або йти на жертви, мені здавалося, що цей обов’язок дійсно не такий уже й поганий. Я думала, що допоки я не байдикую і здатна виконати деякі завдання, мене не виженуть; вважала, що маю право залишатися в церкві, і що врешті-решт я буду спасенною. Таким чином я одним пострілом вбивала двох зайців. Я не виглядала особливо ледачою, й інші не бачили жодних проблем, але я не вкладала всю себе в справу – я задовольнялася лише виконанням невеликого обсягу роботи. Решту часу я переглядала якусь несуттєву інформацію, вивчаючи неважливі матеріали, щоб дізнатися щось нове. Я постійно марнувала час. Це нічим не відрізнялося від роботи невіруючого на начальника. Коли нашу роботу було відкладено, я поводилася так, ніби це не проблема, у мене не було відчуття нагальності. Коли зі мною розправилися й викрили мене, я доклала трохи більше зусиль, щоб зберегти репутацію та не бути звільненою, але щойно стандарти роботи були підвищені, я чинила опір, скаржилася та бажала перейти на легшу та менш напружену роботу. Здавалося, ніби я виконую свій обов’язок, але я просто виконувала завдання, щоб це побачила моя кураторка. Я ставилася нещиро до свого обов’язку, так і до Бога. Мені хотілося піти на невеличку жертву в обмін на благословення Царства Небесного. Це була спроба укласти угоду з Богом. Я навіть уявити собі не могла, що після всіх цих років виконання обов’язку мене викриють як дуже ненадійну та хитру людину. Я насолоджувалася всім, що дав мені Бог, а також підтримкою Його слів, але насправді я просто шукала легкості й розради у своєму обов’язку, роблячи все, що вберігало мене від страждань, взагалі не враховуючи роботу церкви або нагальну Божу волю. У мене не було благоговіння перед Богом. Хіба так виконують свій обов’язок? Я відверто затримувала роботу церкви і була пристосованкою, що живе за рахунок церкви. Завдяки своїм роздумам я усвідомила, що була такою егоїстичною, тому що дотримувалася сатанинської філософії, як-от «Кожен сам за себе, і най диявол забере останнього», «Урядовцем стають заради смачної їжі та гарного одягу», а також «Життя коротке; насолоджуйся, поки можеш». Ці приказки стали самим моїм життям. Живучи згідно з ними, я у своїх вчинках враховувала тільки свої плотські інтереси. Мені здавалося, що в нашому житті ми маємо бути добрими до себе, що не варто виснажувати себе й дуже тяжко працювати. Добре, коли почуваєшся вільно та легко, а от хвилюватися та виснажувати себе – це програшна ситуація. У мене завжди було таке ставлення до своїх обов’язків, я була недбалою та ледачою, що врешті-решт затримувало роботу церкви та руйнувало мій власний характер. Я була віруючою, але не практикувала Божі слова, замість цього живучи згідно з хибними ідеями сатани, стаючи все більш егоїстичною, підступною й розбещеною. У мене не було ані характеру, ані гідності, і я не була гідна довіри. Навіть коли б невіруючий у себе на роботі підходив до всього з таким менталітетом пристосуванця, деякий час це, можливо, сходило б йому з рук, але рано чи пізно інші розкусили б його. І більше того, я виконувала свій обов’язок у церкві, прямо перед Богом, Який дивиться у серця та уми людей. Я грала в ігри та хитрувала, і навіть незважаючи на те, що деякий час я не була викрита, Бог усе бачив абсолютно ясно. Він бачив, що насправді я зовсім не присвячувала себе Богові, а просто викручувалася. У цей момент до мене дійшло: немає нічого дивного в тому, що я завжди почувалася на роботі сонною та млявою й не могла відчути Божу присутність. Причина в тому, що я була хитрою та брехливою, і це викликало огиду та ненависть у Бога. Він уже давно сховав від мене Своє обличчя. Без роботи Святого Духа я втратила чутливість, тому хоч як добре я знала цю роботу та наскільки досвідченою була, я б не впоралася з нею.

Пізніше я прочитала ще більше Божих слів, які прояснили для мене природу недбалого ставлення до свого обов’язку, і я також змогла побачити, що Божий характер є непорушним. Бог говорить: «Твоє ставлення до Божих доручень є надзвичайно важливим, і це дуже серйозне питання. Якщо ти не можеш виконати те, що Бог довірив людям, тоді ти не годишся для життя в Його присутності й маєш бути покараний. Те, що люди мусять виконувати будь-які доручення, які Бог покладає на них, визначено Небом і визнано землею; це їхній верховний обов’язок, який настільки ж важливий, як і саме їхнє життя. Якщо ти не сприймаєш Божі доручення серйозно, ти зраджуєш Його в найболісніший спосіб; у такому разі ти ще більш жалюгідний, ніж Юда, і тебе варто проклясти. Люди мусять здобути ґрунтовне уявлення стосовно того, як розглядати те, що Бог їм довіряє, і принаймні мають зрозуміти, що Його доручення людству – це звеличення й особливі милості від Бога; це найславетніші речі. Від усього іншого можна відмовитися; навіть якщо людина має пожертвувати власним життям, вона однаково мусить виконати Боже доручення» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Як пізнати людську натуру»). «Якось Я довірив одній людині дещо зробити. Коли Я пояснив йому завдання, він ретельно записав його собі в блокнот. Я бачив, як ретельно він його записував, – здавалося, він розумів тягар тієї роботи та ставився до неї дбайливо й відповідально. Пояснивши йому суть роботи, Я почав чекати на новини; минуло два тижні, але від нього й досі не було жодної звістки. Отже, Я сам знайшов його й запитав, як просувається завдання, яке Я йому доручив. Він сказав: “Ой лишенько, я геть про нього забув! Скажи мені ще раз, що то має бути”. Що ви думаєте з приводу його відповіді? Саме таким було його ставлення під час виконання роботи. Я подумав: “Цій людині насправді не можна довіряти. Забирайся від Мене, і хутко! Я не хочу бачити тебе знову!” Ось що Я відчував. Тож Я скажу вам такий факт: ти ніколи не маєш пов’язувати слова Бога з брехнею ошуканця, адже це огидно Богові. Дехто каже, що вони дотримують слова, що їхнє слово – залізне. Якщо це так, то коли справа доходить до Божих слів, чи можуть вони чинити згідно з Його словами, коли вони їх чують? Чи можуть вони виконувати їх так само ретельно, як вирішують свої особисті справи? Кожне сказане Богом речення важливе. Він не говорить жартома. Те, що Він говорить, люди мають впроваджувати й виконувати. Коли Бог говорить, чи Він радиться з людьми? Звісно, що ні. Чи Він ставить тобі запитання множинного вибору? Звісно, що ні. Якщо ти можеш усвідомити, що Божі слова й доручення – це накази, що людина мусить робити те, про що в них говориться, і виконувати їх, тоді в тебе є зобов’язання щодо їх впровадження та виконання. Якщо ти вважаєш, що слова Бога – це просто жарт, лише випадкові зауваження, які виконувати не обов’язково, а тільки за бажанням, і ти ставишся до них як до таких, тоді ти взагалі не маєш здорового глузду й не годен називатися людиною. Бог ніколи більше не заговорить до тебе. Якщо людина завжди робить свій власний вибір, коли мова заходить про вимоги Бога, Його накази і Його доручення, а також ставиться до них без ентузіазму, тоді вона відноситься до того типу людей, яких Бог ненавидить. Щодо того, що Я наказую й доручаю тобі безпосередньо, якщо ти завжди потребуєш Мене, щоб наглядати за тобою й заохочувати тебе рухатися далі, стежити за твоїм поступом, завжди змушуючи Мене турбуватися і ставлячи запитання, вимагаючи, щоб Я наглядав за тобою на кожному кроці, тоді тебе слід вигнати» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Екскурс третій. Як Ной і Авраам слухали Божі слова та слухалися Його (частина друга)»). Зі слів Бога я дізналася, що створена істота повинна виконувати все, що Він каже, і все, що Він вимагає, та дотримуватися цього. Якщо ми не сприймаємо Божі слова серйозно, а завжди у своїй роботі потребуємо чужого нагляду й нагадувань, або просто неохоче робимо лиш малу частину роботи, коли нас змушують, то це, по суті, обман та шахрайство по відношенню до Бога, це те, що викликає в Нього огиду. Така людина не заслуговує чути Божі слова або залишатися в церкві, її треба вигнати. Мені було дуже страшно, коли я розмірковувала над Божими словами, особливо над тією частиною, де Він каже: «Цій людині насправді не можна довіряти. Забирайся від Мене, і хутко! Я не хочу бачити тебе знову!» Я відчувала жаль і провину за те зло, яке зробила раніше, виконуючи свій обов’язок, і сльози все текли в мене по обличчю. Згадуючи своє ставлення до свого обов’язку, я розумію, що воно було саме таким, як викривав його Бог; воно було неймовірно легковажним. Нині – критичний період для поширення Євангелія Царства, і всі інші брати й сестри пристрасно бажають виконати свій обов’язок, тоді як я жадала плотських утіх, була неквапливою й недбалою у виконанні свого обов’язку, задовольнялася просто відбуванням служіння, не намагаючись бути ефективною, і це відбилося на результатах моєї роботи. Я була неробою, що нехтує своїм обов’язком, тинялася без діла, думаючи тільки про власне задоволення. Церква довірила мені таку важливу роботу, але я ніколи не цінувала її й не сприймала серйозно. Я дивилася на неї, як на свій капітал, як на козирну карту, що дозволяє мені жити за рахунок церкви, взагалі не страждаючи, не йдучи на жертви та не думаючи про те, як поліпшити свою роботу. Я просто виконувала лиш мінімум роботи. Мене не цікавило, наскільки повільним був мій прогрес або наскільки терміновою була Божа воля. Я піклувалася лише про те, щоб не виснажувати себе. Я недбало та неуважно ставилася до свого обов’язку, просто хотіла відбути час, зволікаючи скрізь, де це було можливо. У моєму серці не було місця Богові, я не відчувала перед Ним ніякого благоговіння. Хіба легковажне ставлення до свого обов’язку не робить мене нижчою за собаку? Собаки віддані своїм господарям. Поруч із ними їхній господар чи ні, але вони виконують свої зобов’язання та охороняють будинок свого господаря. Судячи з моєї поведінки, я була негідна продовжувати виконання цього обов’язку. Я присягнулася собі, що віднині буду каятися й відшкодовувати те, що я заборгувала.

Потім під час духовної посвяти я прочитала уривок із Божих слів, який вказав мені шлях до того, як у майбутньому виконувати свій обов’язок. У Божих словах сказано: «Про що подумав Ной у своєму серці, коли Бог віддав наказ побудувати ковчег? Він подумав: “Від сьогодні ніщо інше не має такого значення, як будівництво ковчега, ніщо не є таким важливим і терміновим, як ця справа. Я почув слова із серця Творця, я відчув Його невідкладну волю, тому я мушу не зволікати; я мушу поспішно побудувати ковчег, про який говорив і просив Бог”. Яким було ставлення Ноя? Він не посмів бути недбалим. І як він завершив будівництво ковчега? Без затримок. Він виконував і втілював у життя кожну деталь того, про що говорив і чому наставляв Бог, з усією поспішністю і з докладанням усіх своїх сил, не проявляючи ані крихти недбалості або поверхового ставлення до справи. Загалом, ставлення Ноя до веління Творця було послухом. Він не був незацікавленим у ньому, і в його серці не було ні опору, ні байдужості. Натомість він старанно намагався зрозуміти волю Творця, записуючи кожну деталь. Коли він зрозумів нагальну волю Бога, він вирішив прискорити темп, щоб поспішно завершити те, що Бог йому доручив. Що означало “поспішно”? Це означало завершити в максимально стислі терміни; виконати роботу, яка раніше зайняла б місяць, можливо, на три-п’ять днів раніше запланованого терміну, зовсім не затягуючи і не зволікаючи, але просуваючись вперед у виконанні всього проекту так швидко, як це було можливо. Само собою, виконуючи кожен вид робіт, він із усіх сил намагався звести до мінімуму втрати й помилки та не виконувати будь-яку роботу так, щоб її доводилося переробляти; він також виконав кожне завдання й кожну процедуру за графіком і як слід, гарантуючи їхню якість. Це було справжнім проявом відсутності будь-якого зволікання. Отже, що було необхідною передумовою для того, щоб він міг не зволікати? (Він почув Боже веління.) Так, це було передумовою й контекстом для його досягнення. Отже, чому Ноєві вдалося не зволікати? Дехто каже, що Ной мав справжній послух. Тож чим він володів, що дозволило йому досягти такого правдивого послуху? (Він був уважний до Божої волі.) Саме так! Ось що означає мати щире серце! Люди зі щирим серцем здатні бути уважними до Божої волі; ті, у кого немає щирого серця, – порожні оболонки, блазні, які не знають, як бути уважними до Божої волі: “Мене не обходить, наскільки це терміново для Бога, я буду робити те, що я хочу, у будь-якому разі, я не бездіяльний чи ледачий”. Таке ставлення, такий негативізм, повна відсутність ініціативності – це не риси того, хто уважний до Божої волі; люди з такими рисами не розуміють, як бути уважним до Божої волі. У такому разі, чи володіють вони істинною вірою? Безумовно ні. Ной був уважний до Божої волі, у нього була справжня віра, і тому він зміг виконати Боже доручення. Тож недостатньо просто прийняти Боже доручення й бути готовим докласти певних зусиль. Ви також маєте бути уважними до Божої волі, присвячувати усього себе й бути відданими, що вимагає сумління й здорового глузду; це те, що людям слід мати, і що було в Ноя» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Екскурс третій. Як Ной і Авраам слухали Божі слова та слухалися Його (частина друга)»). Із Божих слів я зрозуміла, що Ной дістав схвалення Бога, бо мав справжню віру в Бога й був уважний до Божої волі. Коли він отримав Боже доручення, він зробив побудову ковчега своїм пріоритетом. Він не думав про фізичні страждання або про те, як це буде важко. У ту доіндустріальну епоху побудова такого величезного ковчега, напевно, вимагала великих фізичних і розумових зусиль, а ще йому доводилося терпіти глузування оточуючих. За таких обставин Ной тримався протягом 120 років, виконуючи Боже доручення, що зрештою втішило Боже серце. Ной щиро присвятив себе Богу та заслужив Божу довіру. Але щодо мене, то якщо мене ніхто не підштовхував і не стежив за мною, я користалася можливістю бути ледачою та хитрою, щоб жадати своїх плотських утіх, тягнучи час у своїй роботі, зовсім не турбуючись про те, наскільки я затримую роботу. У мене зовсім не було людяності, і я не заслуговувала Божого спасіння. Тепер я знала, що виконувати обов’язок треба так, як Ной будував ковчег, що потрібні реальні дії. Я маю враховувати кожну секунду, щоб просуватися вперед, працювати ефективніше. Навіть якщо ніхто не тисне на мене й не перевіряє мою роботу, мені треба бути відповідальною та робити все, що я можу. Це єдиний спосіб бути людиною, що має совість і людяність.

Після цього я почала планувати свій час. Коли я не займалася дизайнерською роботою, я використовувала вільний час, допомагаючи іншим. Я також уважно стежила за власним станом. Щодня мій розклад був заповнений, але я відчувала справжній спокій і вкладала більше сили у виконання свого обов’язку, ніж раніше. Іноді, коли робота була майже закінчена, і в мене виникало бажання знову послабити завзяття, або коли виконання ескізу затримувалося, тому що я погано скоординувала роботу, мені хотілося потішити себе, бо я вважала, що я не є членом команди і ніхто мене не підганяє. До того ж я допомагала іншим впоратися з роботою, тому невеличке уповільнення роботи над дизайном було виправдане. Коли в мене виникали такі думки, я розуміла, що це неправильний стан, і поспішала шукати істину, щоб вирішити проблему. У Божих словах я прочитала наступне: «Коли люди виконують свій обов’язок, вони, по суті, роблять те, що мусять робити. Якщо ти робиш це перед Богом, якщо ти виконуєш свій обов’язок і підкоряєшся Богу чесно й віддано, то чи не буде таке ставлення набагато більш правильним? Отже, як тобі слід застосовувати це ставлення у своєму повсякденному житті? Ти мусиш зробити “поклоніння Богу зі щирим серцем і чесністю” своєю реальністю. Щоразу, коли ти хочеш уповільнитися й просто діяти механічно, коли ти хочеш чинити фальшиво й бути ледачим, і щораз, коли ти відволікаєшся або віддаєш перевагу власним бажанням, ти мусиш обдумати ось що: “Коли я так поводжуся, чи я не вартий довіри? Чи виконую я свій обов’язок зі щирим серцем? Чи я невірний, коли так чиню? Чинячи так, чи не порушую я доручення, довірене мені Богом?” Ось як ти маєш роздумувати над собою. Якщо ти можеш зрозуміти, що ти завжди неуважний та недбалий до своїх обов’язків, а також невірний, і що ти зробив Богові боляче, то що тобі слід робити? Тобі слід сказати: “У той момент я відчув, що там щось було не так, але я не розглядав це як проблему; я просто недбало це замовчував. Дотепер я не усвідомлював, що насправді був недбалим і неуважним, що я не дотримав покладеного на мене зобов’язання. Мені дійсно не вистачає сумління й розуму!” Ти з’ясував проблему й трохи дізнався про себе, тож тепер ти мусиш змінитися! Твоє ставлення до виконання свого обов’язку було неправильним. Ти ставився до нього недбало, як до додаткової роботи, і не старався від щирого серця. Якщо ти знову будеш таким недбалим і неуважним, ти мусиш молитися Богу, щоб Він дисциплінував і покарав тебе. Людина мусить мати таке бажання під час виконання свого обов’язку. Тільки тоді вона зможе по-справжньому покаятися. Людина змінює себе тільки тоді, коли вона має чисте сумління й перетворене ставлення до виконання свого обов’язку» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Тільки в частому читанні Божих слів і роздумах над істиною є шлях уперед»). Після читання Божих слів я ясніше зрозуміла шлях практики. Обов’язок – це доручення, яке дає нам Бог. Незалежно від того, наглядає хтось за нами чи ні, ми маємо прийняти Божий пригляд і вкласти всі свої сили у виконання обов’язку. Потреба в тому, щоб хтось завжди підштовхував мене до роботи, свідчила про нестачу відданості, а дехто навіть вважає це ганьбою. Не можна було й далі бути такою, я мала благоговіти перед Богом та прийняти його пригляд. Мені слід виявляти ініціативу у виконанні свого обов’язку, не потребуючи, щоб інші підганяли мене. Коли на обох роботах була метушня, й мені доводилося йти на певні жертви, я заздалегідь складала розклад та робила все, що в моїх силах, намагаючись не працювати аби як. З таким підходом до справ через деякий час я почала бачити певні результати у виконанні свого обов’язку. Мені довелося вкласти в це більше сил, ніж раніше, і я витратила трохи енергії, але зовсім не відчувала втоми – я відчувала спокій і мир. Коли я, виконуючи свій обов’язок, стикалася з труднощами, то завдяки пошукам істини досягала несподіваних успіхів. Я досягла прогресу як у технічних навичках, так і у входженні в життя.

Одного разу в червні 2021 року лідерка прийшла поговорити зі мною. Вона сказала, що мене переводять на дизайнерську роботу. Я була така схвильована, що навіть не знала, що сказати, і від усього серця подякувала Богу. Ця зміна мого обов’язку показала мені, наскільки ледачою, егоїстичною та мерзенною я була. Я дійсно зненавиділа себе та стала благоговіти перед Богом. Іноді я ще здаюся собі ледачою, тоді я молюся Богу й прошу пильнувати моє серце і якщо я знову і якщо я стаю недбалою, хитрою та підступною, відразу ж викривати, картати та дисциплінувати мене. Відколи я втілюю це в життя, я стала набагато менше хитрувати та обманювати й домоглася кращих результатів у виконанні свого обов’язку. Це трохи втомлює, але я почуваюся дійсно задоволеною. Пізніше лідерка сказала мені, що я виконую свій обов’язок набагато краще, ніж раніше. Почувши це, я була не тільки дуже зворушена, але й вмотивована. Я знала, що моєї роботи все ще недостатньо, і мені треба продовжувати старанно працювати. Я вдячна Богу за те, що Він виправляв та дисциплінував мене, що допомогло мені змінити своє ставлення до виконання свого обов’язку.

Якщо Бог допоміг вам у вашому житті, натисніть кнопку, щоб приєднатися до нашої групи. Давайте вивчати слова Бога, щоб наблизитися до Нього.

Супутній контент

Зв’язок із нами в Messenger