Сяожуй (Швеція)

Минулого липня мене призначили керувати роботою з відео. Спочатку я часто відстежувала роботу моїх братів і сестер. Я дізнавалася про їхні проблеми й труднощі при виконанні обов’язків, а потім працювала з керівником команди, щоб шукати істину та знаходити рішення. З Божим керівництвом, через деякий час у результатах роботи намітилось явне покращення. Я подумала: «Тепер, коли робота стабільно покращується, більше не має бути серйозних проблем. Навіть якщо виникне проблема, вона не впливатиме на результати нашої роботи, і в нас буде час її вирішити. Усі ініціативно виконують свої обов’язки й можуть заплатити ціну, тому мені не потрібно надто хвилюватися. У цей період, якщо слідкуєш за всім, то часто працюєш понаднормово, й іноді я така зайнята, що не встигаю вчасно поїсти. Останнім часом я не надто добре почуваюся, тож мені не слід напружуватись». Після цього я почала розслаблятися на роботі та не дуже ретельно слідкувала за нею. Іноді я лише запитувала задля формальності, й рідко вдавалася в деталі обов’язків моїх братів та сестер, і я не думала про те, як ще більше покращити результати нашої роботи.

Скоро в деяких відео, які ми створили, з’явилися проблеми, і їх довелося переробити, а це безпосередньо шкодило прогресу в роботі. Коли я побачила цю ситуацію, то дуже занепокоїлася. Я також усвідомила, що це не випадковість, і що я маю засвоїти деякі уроки, тому я помолилася Богу, прохаючи Його скерувати мене, щоб зрозуміти Його волю. Помолившись, я спитала керівника групи, чому в нас виникли ці проблеми. Керівник сказав: «Деякі брати й сестри прагнуть швидкого успіху та виконують свої обов’язки безпринципно. Вони зосереджуються лише на прогресі, а не на якості. Ще одна причина полягає в тому, що я не відстежував роботу та вчасно не виявив проблеми». Це мене розлютило, і я подумала: «Скільки разів я казала тобі про ці проблеми? Чому вони досі виникають?» Я хотіла дорікнути керівнику групи, але потім подумала: «Хіба в мене не та ж сама проблема, що й у керівника? Я теж не слідкувала». Отже, я проковтнула свої слова. Потім я швидко перевірила відео, які всі робили в цей період. Я виявила, що дехто не досяг успіху в своїх обов’язках, а дехто навіть деградував. Були очевидні проблеми, але я не виявила їх. Я чітко усвідомила, що це сталося через те, що я не виконувала практичну роботу. Я відчула докори сумління, тож молилася Богу, прохаючи Його вести мене в міркуваннях та пізнанні себе.

Наступного дня я прочитала уривок зі слів Божих у своїх молитвах. «Якщо ти не старанний у читанні Божих слів і не розумієш істину, ти не зможеш розмірковувати про самого себе; ти тільки будеш задоволений тим, що докладаєш символічних зусиль і не чиниш жодного переступу, і використовуватимеш це як перевагу. Ти проводитимеш кожен день у безладі, житимеш у стані розгубленості, просто робитимеш щось за розкладом, не докладатимеш належних зусиль, ніколи не залучаючи до такої роботи свій розум і завжди будучи поверховим і недбалим. У такий спосіб ти ніколи не виконуватимеш свій обов’язок на прийнятному рівні. Щоб укласти в щось усі свої зусилля, ти маєш спершу щиросердо взятися за це; тільки коли ти спочатку щиросердо за щось візьмешся, ти зможеш докласти всіх своїх зусиль і зробити все, що тільки можеш. Сьогодні є ті, хто почав старанно виконувати свій обов’язок, вони почали думати про те, як правильно виконувати обов’язок створеної істоти, щоб задовольнити серце Бога. Вони не налаштовані негативно й не ліниві, вони не чекають пасивно, доки Вишній віддасть накази, а проявляють деяку ініціативу. З огляду на те, як ви виконуєте свій обов’язок, ви трохи ефективніші, ніж раніше, і хоча це й досі нижче стандартного рівня, відбулося невелике зростання, і це добре. Але ви не маєте задовольнятися поточним станом справ, ви мусите продовжувати шукати, продовжувати зростати – тільки тоді ви будете краще виконувати свій обов’язок і досягнете прийнятного рівня. Проте коли деякі люди виконують свій обов’язок, вони ніколи не роблять все можливе й не викладаються повністю, вони віддають лише 50-60% своїх зусиль і просто обходяться цим, доки те, що вони роблять, не буде виконано. Вони ніколи не можуть підтримувати нормальний стан: коли немає кому наглянути за ними або запропонувати їм підтримку, вони сповільнюються і падають духом; коли є кому спілкуватися про істину, вони оживляються, але якщо їм деякий час не надають істину через спілкування, вони стають байдужими. У чому полягає проблема, коли вони завжди ось так ходять назад-уперед? Ось якими є люди, коли вони не здобули істину, усі вони живуть пристрастю – пристрастю, яку неймовірно важко підтримувати: їм потрібно, щоб хтось проповідував і спілкувався з ними щодня; коли немає кому поливати й забезпечувати їх, і немає кому підтримувати їх, їхні серця знову холонуть, вони знову сповільнюються. І коли їхні серця сповільнюються, вони стають менш ефективними у виконанні своїх обов’язків; якщо вони працюють більше, ефективність зростає, виконання ними своїх обов’язків стає продуктивнішим, і вони здобувають більше. Чи ваш досвід такий? Ви можете сказати: “Чому в нас завжди виникають проблеми з виконанням наших обов’язків? Коли ці проблеми вирішуються, ми стаємо бадьорими; коли вони не вирішуються, ми стаємо байдужими. Коли є якийсь результат, коли ми виконуємо свій обов’язок, коли Бог хвалить нас за наше зростання, ми в захваті і відчуваємо, що нарешті виросли, але незабаром, коли ми стикаємося з труднощами, ми знову стаємо негативно налаштованими – чому такий стан завжди непослідовний?” Насправді, основні причини полягають у тому, що ви розумієте занадто мало істин, вам не вистачає глибини переживань і входження, ви досі не розумієте багатьох істин, вам не вистачає волі, і ви задоволені тим, що хоч якось можете виконувати свій обов’язок. Якщо ви не розумієте істини, як ви можете належним чином виконувати свій обов’язок? Насправді, усе, що Бог просить від людей, є для людей досяжним; якщо ви залучаєте своє сумління й здатні слідувати за власним сумлінням у виконанні свого обов’язку, тоді вам буде легко прийняти істину, і якщо ви зможете прийняти істину, ви зможете виконувати свій обов’язок належним чином. Ви маєте думати так: “Вірячи в Бога протягом цих років, їдячи й п’ючи Божі слова протягом цих років, я здобув багато чого, і Бог дарував мені великі милості й благословення. Я живу в Божих руках, я живу під Божою владою, під Його пануванням, і Він дав мені це дихання, тому я маю залучати свій розум і прагнути виконувати свій обов’язок з усіх сил – ось що головне”. Люди мусять мати волю; лише ті, хто має волю, можуть по-справжньому прагнути до істини, і лише після того, як вони зрозуміють істину, вони зможуть належним чином виконати свій обов’язок, задовольнити Бога та посоромити сатану. Якщо ти володієш такою щирістю і будуєш плани не заради себе, а лише для того, щоб здобути істину й належним чином виконати свій обов’язок, тоді твоє виконання свого обов’язку стане нормальним і залишатиметься постійно сталим; які б обставини тебе не спіткали, ти будеш здатен наполегливо виконувати свій обов’язок. Незалежно від того, хто чи що не намагалися б тебе обдурити чи потурбувати, незалежно від того, гарний у тебе настрій чи поганий, ти однаково зможеш нормально виконувати свій обов’язок. У такий спосіб Бог зможе бути спокійним відносно тебе, і Святий Дух зможе просвіщати тебе в розумінні принципів істини й направляти тебе у входженні в реальність істини, і, як наслідок, виконання тобою своїх обов’язків, безсумнівно, перебуватиме на належному рівні. Доти, доки ти щиро й повністю присвячуєш себе Богові, виконуєш свій обов’язок у практичний спосіб, а не дієш лукаво чи займаєшся витівками, ти витримуватимеш Боже випробування. Бог спостерігає за розумом, думками та мотивами людей. Якщо твоє серце прагне до істини, і ти можеш шукати істину, Бог просвітить і освітлить тебе» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «У вірі в Бога найважливіше – практикувати й переживати Його слова»). Поміркувавши над Божим словом, я усвідомила, що нещодавно досягла деяких результатів у своїх обов’язках, тому й почала відчувати задоволення собою і зважати на свою плоть. Я стомилася після такої тривалої праці, отже, я подумала, що маю бути добрішою до свого тіла, тому я почала розслаблятися й лінуватися у своїх обов’язках. Я вдалася до підходу невтручання і перестала стежити й дізнаватися, як інші виконують свої обов’язки. Хоча я знала, що в нашій роботі досі були деякі проблеми, які потребували вирішення, я не відчувала поспіху. Я вважала, що все добре, поки це не шкодило нашим поточним результатам, а відео, які ми створили, мали надто багато проблем, і їх потрібно було переробити. На довершення, за своєю природою всі працюють абияк і схильні лінуватися при виконанні обов’язків, але незважаючи на це, я не стежила, я виконувала свій обов’язок абияк і була неуважна та безвідповідальна. Тож хіба дивно, що в роботі виникли проблеми? Церква підвищила мене до посади керівниці й дала мені можливість попрактикуватися, сподіваючись, що я можу бути уважною, відповідальною та сумлінною у своєму обов’язку. Хай би які були обставини, мені слід було докладати всіх зусиль до своїх обов’язків та виконувати свої зобов’язання. Це єдиний шлях до прогресу. Але я поставилася до свого обов’язку як до роботи й працювала для когось іншого. Я користувалася будь-якою нагодою, щоби хвилюватися менше й докладати менше зусиль. Я не відчувала хвилювань чи нагальності. Я ніколи не думала про те, як щось поліпшити чи досягти найкращих результатів. Я лише думала про те, щоб моя плоть страждала менше й не стомлювалась. Я зовсім не враховувала Божу волю. І ось тоді я усвідомила, що неправильно ставлюся до виконання своїх обов’язків. Я ховала своє серце від Бога й потайки вважала себе кмітливою.

На зустрічі я побачила уривок із Божого слова, який викривав фальшивих керівників, і це глибоко вразило мене. У Божих словах сказано: «Оскільки неправдиві лідери не розуміють, на якому етапі перебуває робота, вони не здатні оперативно виявляти – а тим більше вирішувати – проблеми, які виникають у роботі, що часто призводить до повторюваних затримок. У певній роботі, оскільки люди не мають уявлення про принципи та немає нікого підхожого, щоб керувати нею, ті, хто виконує роботу, часто перебувають у стані негативної налаштованості, пасивності й очікування, що серйозно впливає на хід роботи. Якби лідер виконав свої обов’язки – якби він узяв на себе відповідальність, сприяв поступу роботи, поквапив працівників і знайшов когось, хто розуміє тип пов’язаної з цим роботи, щоб давати вказівки, тоді робота просувалася б швидше, а не зазнавала б повторюваних затримок. Тож для керівників життєво важливо розуміти й осягати реальну ситуацію довкола роботи. Звичайно, керівникам украй необхідно розуміти, як просувається робота, оскільки прогрес пов’язаний із ефективністю роботи та результатами, яких ця робота покликана досягти. Якщо керівнику не вистачає навіть уявлення про те, як просувається робота, і він не перевіряє її або не стежить за нею, то більшість людей, які виконують обов’язки, матимуть негативне та пасивне ставлення, будуть значною мірою апатичними й не почуватимуться відповідальними за несення тягаря; вони будуть недбалими й поверховими, і тому робота неминуче рухатиметься повільно. Якщо немає нікого, хто відчував би відповідальність за несення тягаря і розбирався б у роботі, хто міг би забезпечити керівництво й нагляд, а також дисциплінувати людей і мати з ними справу, то само собою зрозуміло, що дієвість та ефективність роботи буде дуже низькою. Якщо керівники та працівники навіть не бачать цього, вони нетямущі й сліпі. І тому вкрай важливо, щоб керівники й працівники оперативно дізнавалися більше про хід роботи, стежили за ним і знайомилися з ним. Люди ліниві, тому без спрямування, підбадьорювання й подальшого контролю з боку керівників і працівників, які володіють актуальним розумінням ходу роботи, люди схильні уповільнюватися, лінуватися, бути недбалими. Якщо таким є їхнє ставлення до своєї роботи, тоді і поступ цієї роботи, і її ефективність зазнають тяжкого удару. Враховуючи ці обставини, кваліфіковані керівники та працівники мають оперативно відстежувати кожен елемент роботи та бути в курсі ситуації, що стосується персоналу та роботи; вони в жодному разі не повинні бути схожими на неправдивих керівників. Неправдиві керівники байдужі та недбало ставляться до своєї роботи, у них немає почуття відповідальності, вони не вирішують проблеми, коли ті виникають, і незалежно від того, що це за робота, вони завжди “милуються квітами верхи на коні, що скаче галопом”; вони недбалі й поверхові; усе, що вони говорять, – пишномовне й пусте; вони просторікують учення й діють механічно. Загалом, неправдиві керівники працюють саме в такий спосіб. Якщо порівняти їх із антихристами, хоча вони не роблять нічого явно злого та не є зумисно шкідливими, з точки зору ефективності, буде справедливо визначити їх як недбалих і поверхових, як позбавлених будь-якого почуття участі в несенні тягаря, як тих, хто не має почуття відповідальності або вірності стосовно своєї роботи» («Слово», т. 5. «Обов’язки керівників і працівників»). Прочитавши Божі слова, я відчула сильну провину. Хіба я поводилась не так само, як фальшивий керівник? Оскільки я була лінива та поблажлива до своєї плоті, то не стежила й не контролювала роботу, і це серйозно зашкодило загальному прогресу й результатам нашої роботи. Мені уявлялося, що роботу роблять добре, і проблем не так багато, але насправді ще було чимало проблем, які потребували рішення. Оскільки я не несла тягар та була безвідповідальною, я закривала очі на всі наші проблеми. Завдяки міркуванням я також усвідомила, що помилялася у своєму баченні. Коли я побачила, що мої брати й сестри діють ініціативно та досягають успіху в своїх обов’язках, я подумала, що всі були дуже вмотивовані у своїх обов’язках і не потребували контролю. Боже слово давно відкрило, що люди інертні та мають глибоко вкорінений зіпсований характер. Перш ніж люди здобудуть істину, а їхній характер зміниться, вони завжди поблажливо ставляться до плоті та жадають легкості, вони роблять роботу абияк та вдаються до підступності й хитрощів у своїх обов’язках, і діють на власний розсуд, й практикують не за принципами. Я не стала винятком. Без Божого суду й кари, а також без нагадувань та нагляду наших братів і сестер я можу легко розслабитись, і в моїх обов’язках можуть з’явитися проблеми. Отже, мені потрібно стежити та наглядати за роботою, а також швидко виявляти та вирішувати проблеми й відхилення у наших обов’язках, щоб робота виконувалася злагоджено. Однак моє бачення ситуації було абсурдним. Я не розуміла зіпсовану природу людей та не дивилася на людей і справи з погляду Божого слова. Я просто покладалася на власну уяву, не перевіряла та не стежила за роботою, вчасно не вирішувала проблеми, але при цьому бажала отримати хороші результати. Це був прояв фальшивого лідера, який не виконував практичну роботу. Хоча я й не робила очевидного зла, моя безвідповідальність спричинила погіршення ефективності в роботі, і втрата була непоправною. Пізніше я відкрилася та поспілкувалася з моїми братами й сестрами про свій стан. Я також зазначила, як усі надто легковажно ставились до своїх обов’язків і не прагнули прогресу у своїх обов’язках, і ми разом шукали рішення. Після цього я стала трохи серйознішою у своєму обов’язку. Закінчуючи роботу, я розмірковувала, чи можна в ній ще щось покращити. Я часто відстежувала роботу моїх братів та сестер, і в наших результатах з’явилося деяке покращення.

Дуже скоро ми зіткнулися з проблемою у створенні відео, і керівник групи спитав мене, чи є в мене якісь хороші методи або пропозиції. Я не знала, що відповісти, тому сказала: «Я ще не придумала хороше рішення, тож подумаймо ще про це». Після цього я усвідомила, що подолання цієї перешкоди – це не та справа, яку можна вирішити, просто сказавши декілька слів. Мені довелося б шукати інформацію, досліджувати й знайти практичний шлях. Це зайняло б чимало часу й зусиль, і мені потрібно було б постійно пробувати щось та оцінювати результати. Важко сказати, чи досягла б я успіху врешті-решт. Якби це не спрацювало, хіба мої зусилля не були б витрачені марно? Що більше я про це думала, то більше це здавалося нудною рутинною роботою. Я подумала: «Забудь про це, все й так добре. Наразі у нас хороші результати в роботі, тож можна не квапитись із рішенням». І тоді я відклала проблему в сторону. На той час я почувалася трохи неспокійно. Не те щоб у мене не було способу вирішити це. Усе, що я мала зробити – це сплатити трохи вищу ціну. Пізніше керівник групи знову сказав мені: «Брати й сестри зіткнулись із труднощами, і нам потрібно це вирішити». Нагадування від керівника групи змусило мене подумати: «Як керівниця хіба ти не маєш узяти все в свої руки, щоб усунути перешкоди та вирішити проблеми людей? Але коли я бачу труднощі, то уникаю їх, і в мене немає відчуття відповідальності». Я відчула провину, тож помолилася Богу: «Боже, коли я стикаюся з труднощами в роботі, мені ніколи не хочеться тяжко працювати, і я завжди думаю про інтереси своєї плоті. Я знаю, що це не відповідає Твоїй волі. Прошу, скеруй мене в моїх міркуваннях, щоб я могла змінити свій неправильний стан».

У своїх молитовних поклоніннях я запитувала себе: «Чому я завжди думаю про свою плоть, виконуючи свій обов’язок? Чому я не можу сплатити ціну, щоб виконати практичну роботу?» Одного дня я побачила два уривки з Божих слів, які допомогли мені зрозуміти. Всемогутній Бог говорить: «Тож що таке сатанинська отрута? Як її можна пояснити? Наприклад, якщо ти запитаєш: “Як людям слід жити? Заради чого людям варто жити?”, люди дадуть відповідь: “Кожен сам за себе, й горе невдахам”. Ця єдина фраза виражає сам корінь проблеми. Філософія та логіка сатани стали життям людей. Чого б не прагнули люди, вони роблять це для себе – і тому вони живуть тільки для себе. “Кожен сам за себе, й горе невдахам” – така життєва філософія людини, яка також уособлює людську природу. Ці слова вже стали природою розбещеного людства, справжнім портретом сатанинської природи розбещеного людства, і ця сатанинська природа вже стала підґрунтям для існування розбещеного людства; протягом декількох тисяч років розбещене людство живе цією отрутою сатани, аж до сьогоднішнього дня» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Як іти шляхом Петра»). «Людська плоть подібна до цієї змії: її суть – шкодити людському життю, і коли вона повністю опановує тебе, твоє життя стає занапащеним. Плоть належить сатані. У ній закладені екстравагантні бажання, вона думає тільки про себе, вона хоче насолоджуватися комфортом і впиватися дозвіллям, загрузнувши в лінощах і ледарстві, і, задовольнивши її до певної межі, ти зрештою будеш з’їдений нею. Тобто, якщо ти задовольниш її цього разу, наступного разу вона проситиме більшого. Вона завжди має екстравагантні бажання й нові вимоги та користується твоїм потуранням плоті, щоб змусити тебе плекати її ще більше і жити серед її вигод, – і якщо ти не здолаєш її, ти зрештою себе занапастиш. Чи зможеш ти здобути життя перед Богом і яким буде твій остаточний кінець, залежить від того, як ти повставатимеш проти плоті. Бог спас тебе, обрав тебе і визначив тебе наперед, але якщо сьогодні ти не бажаєш догодити Йому, ти не бажаєш втілити істину в життя, ти не бажаєш повстати проти власної плоті серцем, яке щиро любить Бога, то зрештою ти занапастиш себе і тому зазнаєш невимовного болю. Якщо ти завжди потураєш плоті, сатана поступово поглине тебе і залишить тебе без життя або дотику Духа, поки не настане день, коли ти станеш повністю темним всередині. Живучи у темряві, ти потрапиш у полон до сатани, у тебе в серці більше не буде Бога, і тоді ти заперечуватимеш існування Бога і покинеш Його» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Лише той, хто любить Бога, по-справжньому вірить у Бога»). Прочитавши Божі слова, я побачила, яким небезпечним був мій стан! Я жила за сатанинською філософією «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти». Я була особливо егоїстичною, і бодай що відбувалося, я завжди ставила інтереси власної плоті на перше місце. Коли я стикалася з проблемою, яку необхідно було вирішити в межах мого обов’язку, я ніколи не думала про те, як принести користь для роботи церкви. Я завжди турбувалася про свою плоть і завжди хотіла страждати менше й платити меншу ціну. Насправді, щодо деяких проблем, поки я платила ціну та приділяла час їх вивченню та визначенню, я була здатна їх вирішити, але оскільки я переймалася власною плоттю і не бажала страждати, я відчувала, що професійне дослідження вимагало надто багато розумових зусиль. У результаті цього проблема ніколи не вирішувалась, і робота ніколи не покращувалась. Боже слово виявляє, що людська плоть суттєво належить сатані, і плоть завжди має чимало бажань та вимог. Що більше ми її вдовольняємо, то сильніше її бажання, і коли між інтересами нашої плоті та нашими обов’язками виникає конфлікт, якщо люди жадають комфорту, вони підуть за бажаннями плоті та відкладуть роботу церкви. Це задовольняє плоть, але шкодить роботі церкви, і врешті-решт це ображає характер Бога, тож Бог має огиду до нас та виганяє нас. Поблажливість до плоті та жадання комфорту мають серйозні наслідки. Я не бачила сутності плоті та завжди прагнула комфорту. Я вважала задоволення плоті важливішим за все інше. Хіба мої прагнення й бачення бодай чимось відрізнялись від тих, які мають невіруючі? Невіруючі часто кажуть «будь добрим до себе», а це означає «не дозволяй своїй плоті страждати, задовольняй усі бажання та вимоги плоті». Вони живуть лише заради плоті, вони зовсім не розуміють цінності й значення людського життя, і вони не йдуть правильним шляхом та не мають життєвої мети. У своїх серцях вони не мають спокою та проводять життя в порожнечі, марно витрачаючи його. Деякі люди в церкві завжди прагнуть плотських задоволень, не шукають істину, нехтують своїми обов’язками, хитрують та лінуються, а це серйозно шкодить роботі церкви, і врешті-решт їх звільняють. Деякі з них постійно недбало ставились до своїх обов’язків та жодного обов’язку не могли виконати як слід, і зрештою їх вигнали. Про це страшно думати! Тоді я подумала про себе. Я роками вірила в Бога, але мої погляди зовсім не змінились. Я цінувала інтереси своєї плоті понад істину. Я лише жадала комфорту й просто механічно виконувала свій обов’язок. Якби це тривало й надалі, хіба Бог не відкинув і не вигнав би мене? Коли я це усвідомила, я дуже злякалася. Я більше не могла думати про власну плоть. Я хотіла щиро виконувати свій обов’язок та дотримуватися своїх зобов’язань.

Одного дня я подивилася відео, в якому читали Божі слова, і знайшла шлях практики. У Божих словах сказано: «Люди, які дійсно вірять у Бога, виконують свої обов’язки охоче, не підраховуючи власних вигод і втрат. Незалежно від того, чи ти шукаєш істину, ти завжди маєш покладатися на свої сумління й розум і дійсно наполегливо працювати, коли виконуєш свій обов’язок. Що означає “дійсно наполегливо працювати”? Якщо ти задоволений лише тим, що докладаєш деяких символічних зусиль і переживаєш незначні фізичні труднощі, але взагалі не сприймаєш свій обов’язок серйозно або не шукаєш принципів істини, тоді це не що інше, як недбалість і поверховість, це не є справжнім докладанням зусиль. Ключовим у докладанні зусиль є щиросердо намагатися, мати страх Божий у своєму серці, пам’ятати про Божу волю, боятися не послухатися Бога й заподіяти Йому біль, а також переносити будь-які труднощі, щоб добре виконувати свій обов’язок і догоджати Богу: якщо твоє серце любить Бога у такий спосіб, ти зможеш належним чином виконувати свій обов’язок. Якщо у твоєму серці немає страху Божого, у тебе не буде тягаря, коли ти виконуватимеш свій обов’язок, у тебе не буде інтересу до нього, і ти неминуче будеш недбалим і поверховим, і виконуватимеш дії механічно, не досягаючи жодного реального ефекту, що не є виконанням обов’язку. Якщо в тебе дійсно є відчуття тягаря, і ти вважаєш, що виконання свого обов’язку – це твоє особисте зобов’язання, і якщо ти його не виконуєш, то ти є звіром і не придатний для життя, і тільки якщо ти виконуєш свій обов’язок належним чином, то ти гідний називатися людиною і можеш подивитися у вічі своєму сумлінню – якщо в тебе є таке почуття тягаря, коли ти виконуєш свій обов’язок, тоді ти зможеш робити все добросовісно, зможеш шукати істину й діяти згідно з принципами, а, отже, будеш спроможним виконувати свій обов’язок належним чином і догоджати Богу. Якщо ти гідний місії, яку Бог тобі призначив, і всього, чим Бог пожертвував заради тебе, і Його очікувань щодо тебе, тоді це дійсно наполегливе старання» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Щоб добре виконувати свій обов’язок, треба щонайменше мати совість і розум»). «Коли в тебе з’являються егоїзм і опортунізм, і ти усвідомлюєш це, тобі слід молитися Богу й шукати істину, щоб упоратися із цим. Перше, що ти мусиш знати, – це те, що, по своїй суті, такі дії є порушенням принципів істини та шкодять роботі церкви; це егоїстична й мерзенна поведінка, якої мають уникати нормальні люди. Тобі слід відкласти вбік свої власні інтереси й егоїзм і думати про роботу церкви – це те, чого бажає Бог. Якщо ти поміркуєш над собою в молитві й дійсно усвідомиш, що чинити так егоїстично й підло, відкинути свій власний егоїзм буде легко. Коли ти відкинеш свій егоїзм і опортунізм, ти відчуєш себе вкоріненим, спокійним, радісним і вважатимеш, що у твоїй поведінці мусить бути совість і здоровий глузд, що тобі варто думати про роботу церкви, а не зациклюватися на власних інтересах, адже це так егоїстично, нікчемно й позбавлено совісті або здорового глузду. Діяти безкорисливо, думати про роботу церкви й робити тільки те, що задовольняє Бога, є праведним і почесним та наповнить твоє існування цінністю. Живучи так на землі, ти є відкритим і чесним, ти реалізуєш у своєму житті нормальну людську сутність і справжній образ людини, і маєш не тільки чисту совість, але є гідним усього того, що даровано тобі Богом. Що більше ти так житимеш, то більш укоріненим ти почуватимешся, то більш спокійним і радісним ти будеш, і то бадьоріше ти почуватимешся. І в такому разі хіба ти не ступиш на правильний шлях віри в Бога?» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Віддаючи своє серце Богу, можна здобути істину»). Я зрозуміла: щоб добре виконувати свій обов’язок, я мала старанно працювати згідно зі словом Божим. Я не могла лише вдавати, що старанно працюю та сплачую ціну. Я маю нести цю ношу в своєму серці, й це найважливіше, поставити роботу церкви понад усе інше, робити все, що можу, і досягати результатів, яких я мушу досягати. Лише так я зможу стати гідною копітких зусиль, які витрачає на мене Бог, і зможу справді жити по-людськи. Робота свідчити про Бога за допомогою хороших відео дуже важлива! Я маю покластися на Бога та докладати всіх зусиль, щоб добре виконувати свій обов’язок. І хоча в моїх обов’язках було чимало різних перешкод і проблем, завдяки цим труднощам я чітко побачила свій гріховний стан жадання комфорту та нехтування прогресом. Я усвідомила свої помилкові погляди щодо прагнення, щоб мати змогу покаятися та змінитись. Це шанс для мене здобути істину та відкинути свій розбещений характер. Водночас вони також змусили мене побачити свої професійні недоліки. Ми повинні покращувати професійні навички, щоб розвиватися у своїх обов’язках. Зрозумівши Божу волю, я відчула себе вмотивованою. Пізніше я молилася Богу щодо наших проблем і труднощів, шукала Божого керівництва та обговорювала рішення з моїми братами й сестрами. У глибині душі я більше не хотіла бути лінивою чи не втручатися, і я також старанно працювала, щоб опанувати професійні навички. Коли я відчувала, що застрягла, і хотіла здатися, я молилася Богу, відкидала плоть та присвячувала себе обов’язку. Через деякий час я нарешті досягла прориву, проблема швидко вирішилась, наші результати трохи покращились порівняно до попередніх. Я відчула себе набагато впевненішою, виконуючи свій обов’язок у такий спосіб. Насправді, вирішувати проблеми та виконувати практичну роботу не так уже й складно, і я не сильно страждала. Я лише мала бути більш сумлінною у своєму обов’язку, щоб отримати Боже керівництво та благословення. Моє входження все ще дуже обмежене, отже, в майбутньому я зосереджуся на тому, як побороти мій зіпсований характер у своїх обов’язках, і виконуватиму свій обов’язок усім своїм серцем, щоб задовольнити Бога!