Їчень (Італія)

У 2019 році нас із сестрою Андреа призначили керівницями відділу арт-дизайну. Коли я тільки прийшла на цю роботу, то не розуміла багатьох принципів, тож сестра Андреа терпляче спілкувалася зі мною та сама виконувала більшу частину роботи. Пізніше я дізналася, що вона обіймала цю посаду два роки, й в неї був деякий досвід роботи, тож в усьому, від спілкування на зборах до підбиття підсумків роботи, вона мислила більш комплексно, ніж я. Коли у братів і сестер виникали запитання, вона завжди мала хороші рішення. Порівняно з нею я почувалася дуже відсталою. Я думала: «Скільки ж треба страждати та платити ціну, щоб стати як сестра Андреа? Оскільки вона має більше досвіду та несе більше навантаження, то нехай вона робить більше, ніж я».

У підсумках роботи вона попросила мене поміркувати, як спілкуватися, щоб вирішити проблеми, але я просто подумала: «Це дуже складно. На додаток до підбиття наявних проблем у нашому обов’язку, мені доведеться знайти відповідні Божі слова та принципи, щоб поспілкуватися про них. У мене небагато досвіду, особливо в професійних питаннях. Щоб надати рішення, мені б довелося шукати дуже багато інформації та намагатися спілкуватися про те, чого я не розумію. Це б забрало дуже багато часу та зусиль. Сестра Андреа знається на цій сфері, отже, вона може підбивати підсумки. Я залишу цю роботу їй». Після цього я більше не думала про підсумки роботи. Пізніше, коли сестра Андреа спитала мою думку, я сказала: «Мені незнайома ця сфера, тож підсумки краще складати тобі». Іноді, коли вона планувала напрямок наших досліджень, то питала мене, чи хочу я взяти участь, щоб давати їй поради та допомогти уникнути потенційних проблем. Я думала: «Саме сестра Андреа завжди відповідала за цю сферу, і я розумію менше, ніж вона. Щоб узяти участь, мені доведеться обдумати це й дослідити те, чого я не знаю. Надто багато зусиль! Забудь про це, я не долучатимусь». Отже, я відмовляла сестрі Андреа.

Пізніше ми вивчали нову техніку малювання. У нас було чимало труднощів і проблем, але вона обговорювала та вирішувала їх з нами. Оскільки я погано зналася на цій сфері, я не все розуміла навіть після кількох пояснень, і подумала: «Вивчення нових навичок у цій сфері так втомлює. Не думаю, що долучуся цього разу. У будь-якому разі в нас є сестра Андреа, вона допоможе нам навчитися». Пізніше, коли я вчилась, то слухала неуважно. Іноді я нічого не казала, а іноді віддавала перевагу чомусь іншому. Коли сестра Андреа питала про мої ідеї та думки, я завжди байдуже відповідала, що в мене їх немає. Врешті-решт, я виявила, що несу все менше й менше навантаження у своєму обов’язку. Що більше я відчувала, що недостатньо хороша, то менше проблем помічала. У той період я щодня відчувала порожнечу в серці й ставала дедалі негативнішою. Я відчувала, що в мене низький рівень і що я не гідна обов’язку. Іноді я певною мірою заздрила сестрі Андреа. Я вважала, що вона добре виконує свій обов’язок, бо має досвід та хороший рівень, а я зовсім інша. У мене був низький рівень і відсутній досвід, отже, мені було важко виконувати свій обов’язок.

Одного дня, після обговорення моєї роботи, сестра Андреа сказала мені: «Ти вже доволі давно виконуєш цю роботу, однак кажеш, що в тебе нема досвіду або розуміння. Справа в тому, що ти не хочеш нести навантаження або докладати зусиль. У мене виникають хороші ідеї, тому що я часто молюся, покладаюся на Бога та шукаю принципи, щоб зрозуміти якісь речі. Коли ми не розуміємо професійні аспекти, ми повинні їх вивчати. Інакше як ми можемо добре виконувати свій обов’язок?» Потім вона розповіла мені, як покладається на Бога та намагається шукати рішення, зіткнувшись із труднощами. На жаль, на той час я зовсім не усвідомлювала свою проблему. Натомість я відчувала, що сестра Андреа не розуміє моїх труднощів, отже, я несерйозно сприйняла її пропозиції, а пізніше не замислилася над собою.

Дуже скоро сестрі Андреа дали відповідальну посаду на іншій роботі. Я дуже засмутилася, коли вона пішла, оскільки, зіткнувшись з таким великим обсягом роботи, я не знала, що й думати. Я спитала себе: «Я вже рік керую цією роботою, то чому ж я досі не можу її виконувати?» Ось тоді я й згадала, що казала мені сестра Андреа. Чи справді я не несла навантаження у своєму обов’язку? Я молилася Богу, прохаючи Його про вказівки, й замислювалася над собою. Пізніше я прочитала цей уривок зі слова Божого: «У значній кількості випадків, коли вас запитують про питання роботи, ви не можете відповісти. Дехто з вас долучався до роботи, але ви ніколи не запитували, як просувається робота, чи ретельно це не обдумували. Враховуючи ваш духовний рівень і знання, ви не маєте бути в невіданні, тому що всі ви брали участь у цій роботі. То чому більшість людей нічого не говорить? Цілком можливо, що ви дійсно не знаєте, що сказати, що ви не знаєте, чи добре йдуть справи. Цьому є дві причини: перша полягає в тому, що ви абсолютно байдужі й ніколи про це не дбали, а завжди ставилися до цього лише як до завдання, яке потрібно виконати. Інша полягає в тому, що ви безвідповідальні й не бажаєте про це піклуватися. Якби ти дійсно піклувався і був дійсно залучений, у тебе були б власні погляди й точка зору щодо всього. Відсутність точки зору або поглядів часто викликана байдужістю та апатією, а також небажанням брати на себе будь-яку відповідальність. Ти не старанний у ставленні до виконуваного тобою обов’язку, ти не береш на себе жодної відповідальності, ти не готовий платити ціну або долучатися, ти не докладаєш жодних зусиль і не готовий витрачати більше енергії; ти просто хочеш бути підлеглим, що нічим не відрізняється від того, коли безбожник працює на свого начальника. Таке виконання обов’язку не подобається Богові й не приносить Йому задоволення. Воно не може отримати Його схвалення» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Тільки будучи чесним, можна жити як справжня людина»). Слово Боже точно розкрило мій стан. Коли я працювала та спілкувалася з сестрою Андреа, у мене ніколи не було власних поглядів чи ідей. Я завжди відчувала, що це відбувалося тому, що я не дуже добре зналася на цій сфері чи роботі. Лише прочитавши слово Боже, я зрозуміла, що це сталося через мою недбалість та безвідповідальність. Подумки згадуючи партнерство з сестрою Андреа, щоразу, коли в мене виникала професійна проблема, я ніколи про неї не хвилювалася. Я використовувала свою відсутність досвіду у виконанні обов’язку та погане розуміння принципів як виправдання, щоб уникати рішення проблем. Коли обговорювали роботу, я виступала звичайним слухачем. Я ніколи не думала про це уважно. Я часто казала сестрі Андреа, що не розумію, і що в неї більше робочого досвіду, однак все це була брехня та виправдання. Моєю справжньою метою було здобути її прихильність та розуміння, щоб вона виконувала більшу частину роботи, а я могла й надалі насолоджуватися вільним часом. Я була такою хитрою та підступною! Я рік керувала цією роботою, і в мене була професійна основа, отже, якби я була відповідальною та старанно вчилася, я б мала власні погляди при обговореннях роботи. Можливо, я б навіть змогла зайняти цю посаду після переводу сестри Андреа. Я нічого не зробила, лише сяк-так виконувала свій обов’язок та була безвідповідальною, ніби просто працювала за зарплату, щоб перебитись, щодня живучи з настільки мінімальними зусиллями чи турботами, наскільки мені це безкарно дозволялося. Я ніколи не думала про те, як робити щось належним чином, докладати максимум зусиль та виконувати свій обов’язок. Я просто працювала абияк, думаючи лише про те, як уникнути плотських страждань. Я взагалі не враховувала Божу волю. Як я могла сказати, що в моєму серці є місце для Бога? Як міг Бог не зневажати мене за моє ставлення до свого обов’язку?

Після цього я прочитала ще один уривок зі слова Божого: «Одного разу Господь Ісус сказав: “Бо хто має, то дасться йому та додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має” (Матвія 13:12). Що означають ці слова? Вони означають, що якщо ти навіть не виконуєш свій обов’язок чи роботу або не присвячуєш себе їм, Бог забере те, що колись було твоїм. Що значить “забрати”? Які почуття це викликає в людини? Може трапитися так, що тобі не вдається досягти того, що твій духовний рівень і дари могли б дозволити тобі досягнути, і ти нічого не відчуваєш, будучи просто як безбожник. Ось що означає, коли все відібрав Бог. Якщо у виконанні свого обов’язку ти недбалий, не платиш ціну й нещирий, Бог забере те, що колись було твоїм, Він відніме право виконувати твій обов’язок, Він не надасть тобі такого права. Оскільки Бог дав тобі дари та духовний рівень, але ти не виконав належним чином свій обов’язок, не присвятив себе повністю Богові, не заплатив ціну й не працював щиросердо, Бог не тільки не благословляє тебе, а й забирає те, що в тебе колись було. Бог дає людині дари, наділяючи її особливими навичками, а також розумом і мудрістю. Як людині варто це використовувати? Ти мусиш присвятити своєму обов’язку свої особливі навички, свої обдарування, свої розум та мудрість. Ти маєш докладати своє серце й застосовувати все, що знаєш, усе, що розумієш, і все, чого ти можеш досягти, для виконання свого обов’язку. Роблячи так, ти будеш благословенний. Що означає бути благословенним Богом? Які відчуття це дає людям? Відчуття того, що їх освітлює і веде Бог, і що тоді, коли вони виконують свій обов’язок, є шлях. Людям може здатися, що твого духовного рівня і того, чого ти навчився, недостатньо, щоб дати тобі можливість зробити щось до кінця, але якщо Бог працює та освітлює тебе, ти зможеш не тільки розуміти й робити ті речі, але й робити їх добре. Зрештою, ти навіть думатимеш собі: “Я не був настільки вмілим. Таке відчуття, що зараз усередині мене є набагато більше речей, і всі вони позитивні. Я ніколи не вивчав ці речі, але зараз раптом їх розумію. Як я раптом став таким розумним? Як я можу робити так багато чого?” Ти не можеш цього пояснити. Це просвітління і благословення Боже; ось як Бог благословляє людей. Якщо ви не відчуваєте цього, виконуючи свій обов’язок або свою роботу, то вас не благословив Бог. Якщо виконання свого обов’язку завжди здається вам безглуздим, якщо здається, що нічого не можна вдіяти, і ви не можете змусити себе зробити внесок, якщо вас ніколи не було освітлено й ви відчуваєте, що у вас немає жодного розуму або мудрості, які можна було б застосувати, тоді це проблема: це показує, що у вас немає правильного мотиву чи правильного шляху для виконання вашого обов’язку, а Бог не схвалює, і ваш стан ненормальний» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Тільки будучи чесним, можна жити як справжня людина»). Обміркувавши слово Боже, я зрозуміла, що Бог благословляє чесних людей та тих, хто щиро витрачає зусилля для Нього. Що старанніша людина й що більше вона намагається удосконалитись у своїй роботі, то більше Святий Дух веде її, і вона стає все ефективнішою у своєму обов’язку. Але якщо ти хитруєш при виконанні своїх обов’язків, не стараєшся й не платиш ціну, ти ніколи не досягнеш успіху й не отримаєш користі від своєї роботи, і навіть можеш втратити те, чого зміг досягти. У цей момент я згадала досвід, про який мені розповідала сестра Андреа. Вона спочатку багато чого не розуміла в роботі, але вона часто відносила свої труднощі Богу, молилася, шукала та розмірковувала, спілкувалася про це з іншими, отже, підсвідомо одержала просвітлення від Святого Духа й завжди мала нові ідеї. Вона постійно прогресувала та ставала все ефективнішою у своєму обов’язку. Втім, я намагалася втримати статус-кво, не прагнула прогресу, воліла насолоджуватися вільним часом і ніколи не хотіла страждати чи платити ціну. Як результат, я так і не розкрила свій потенціал. Як сказано у словах Божих: «Бо хто ж не має, забереться від нього й те, що він має» (Матвія 13:12). Бог відкидав мою халатність і безвідповідальне ставлення до свого обов’язку. Я усвідомила, що якщо не розкаюся, Бог відкине й зненавидить мене, і врешті-решт я зовсім втрачу свій обов’язок. Подумавши про це, я злякалася, тож негайно звернулася з молитвою до Бога, прохаючи Його дати мне вказівки, щоб знайти практичний шлях, та кажучи, що бажаю покаятися.

Я прочитала цей уривок зі слова Божого: «Як людям слід розуміти свої обов’язки? Як щось таке, що Творець – Бог – доручає їм робити; саме так виникають обов’язки людей. Доручення, яке Бог тобі дає, є твоїм обов’язком, і те, що ти виконуєш свій обов’язок так, як просить Бог, визначено Небом і визнано землею. Якщо ти побачиш, що ти отримуєш Боже доручення, що на тебе сходять Божа любов і Божі благословення, тоді ти зможеш прийняти свій обов’язок із серцем, яке любить Бога, і будеш спроможний пам’ятати про Божу волю під час виконання свого обов’язку та зможеш подолати всі труднощі, щоб задовольнити Бога. Ті, хто дійсно повністю присвячує себе Богові, ніколи не змогли б відмовитися від Божого доручення, вони ніколи не змогли б відмовитися від будь-якого обов’язку. Незалежно від того, який обов’язок покладає на тебе Бог, незалежно від того, які труднощі це тягне за собою, тобі слід не відмовлятися, а приймати його. Це шлях практики, який полягає в тому, щоб практикувати істину й жити відповідно до своєї відданості у всьому, щоб задовольнити Бога. На чому тут зроблено наголос? На фразі “у всьому” “Усе” не обов’язково означає те, що тобі подобається або добре вдається, і тим більше те, що тобі знайоме. Іноді щось тобі не вдається, іноді тобі потрібно вчитися, іноді ти стикаєшся з труднощами, а іноді ти мусиш страждати. Однак, незалежно від того, яке саме це завдання, якщо тільки воно доручене Богом, ти мусиш прийняти цей обов’язок від Нього, отримуючи й виконуючи його добре, так, щоб жити відповідно до своєї відданості й відповідати Божій волі. Це шлях практики» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Ще один уривок: «Коли люди мають розбещений характер, вони часто поверхові й недбалі під час виконання свого обов’язку. Це одна з найсерйозніших проблем із усіх. Якщо люди мають належним чином виконувати свій обов’язок, вони мусять спершу вирішити цю проблему недбалості та поверховості. Доки вони мають таке поверхове та недбале ставлення, вони не зможуть належним чином виконувати свій обов’язок, а це означає, що вирішення проблеми поверховості та недбалості є надзвичайно важливим. Тож як їм слід практикувати? По-перше, вони мають вирішити проблему свого душевного стану; вони повинні правильно підходити до свого обов’язку й робити все з усією серйозністю та почуттям відповідальності, не будучи брехливими або поверховими. Свій обов’язок людина виконує для Бога, а не для якоїсь однієї людини; якщо люди здатні прийняти Боже дослідження, у них буде правильний душевний стан. Більше того, зробивши щось, люди повинні перевірити його й подумати над ним, і якщо в їхньому серці є якісь сумніви, і після детальної перевірки вони виявлять, що проблема справді існує, тоді вони повинні внести зміни; щойно ці зміни будуть внесені, вони більше не матимуть жодних сумнівів у своїх серцях. Коли в людей є сумніви, це доводить, що проблема існує, і вони мають ретельно проаналізувати те, що вони зробили, особливо на ключових стадіях. Це відповідальне ставлення до виконання свого обов’язку. Коли людина може бути серйозною, брати на себе відповідальність і бути повністю посвяченою та віддавати всі свої сили, роботу буде виконано належним чином. Іноді ти перебуваєш у неправильному душевному стані й не можеш знайти або виявити помилку, яка є повністю зрозумілою. Якби ти був у правильному душевному стані, то, завдяки просвітлінню й проводу Святого Духа, ти зміг би встановити проблему. Якби Святий Дух керував тобою і дав тобі усвідомлення, дозволивши тобі відчути ясність розуму й знати, у чому полягає помилка, тоді ти зміг би виправити відхилення та прагнути до принципів істини. Якби ти перебував у неправильному душевному стані, був неуважним і недбалим, чи зміг би ти помітити помилку? Не зміг би. Що з цього можна побачити? Це показує, що для того, щоб добре виконувати свої обов’язки, людям дуже важливо співпрацювати; дуже важливими є їхні умонастрої, і дуже важливо, куди вони спрямовують свої думки та наміри» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Коли я зважила ці Божі слова, до мене прийшло глибоке натхнення. Моя робота була моєю відповідальністю та зобов’язанням, і незалежно від моєї вправності в ній та складності чи простоти роботи, це прийшло від Бога, тож я мала бути відповідальною та максимально відданою. Я отримаю благословення Боже лише тоді, коли докладу всіх зусиль та виконаю свій обов’язок. Я подумала про те, скільки разів я клялася перед Богом, що віддано виконуватиму свої обов’язки, щоб відплатити за Його любов. А тепер, коли обов’язок став трохи складнішим та вимагав більше зусиль, і я мала страждати та сплатити ціну, я працювала абияк і намагалася уникнути цього. Усвідомивши це, я відчула, що заборгувала перед Богом і не гідна насолоджуватися Його любов’ю. Я не могла й надалі так робити. Я повинна була практикувати згідно з Божим словом, щиро ставитися до своїх обов’язків та виконувати їх, щоб не пошкодувати у майбутньому.

Отже, я почала навчатися та знайомитися з роботою, в якій раніше не могла розібратися, і більше не намагалася уникнути складних проблем. Натомість я обговорювала їх та спілкувалася про них з моїми братами та сестрами, й прохала їх навчити мене, коли чогось не розуміла. Поступово я почала опановувати деталі й змогла знайти рішення, коли інші стикалися з труднощами. Коли я підбивала результати нашої роботи, спочатку в мене не було ідей, і я хотіла цього уникнути, але згадала, що прочитала у слові Божому, тож свідомо зреклася своєї плоті, міркувала над проблемами у нашому обов’язку та працювала, щоб знайти принципи та інформацію. Попрактикувавши так протягом певного часу, я виразно відчула Боже благословення та керівництво. Я почала опановувати речі, яких не розуміла або які мене спантеличували, і в моїх підсумках роботи з’явилися деякі результати. Мої брати та сестри практикували те, що я підсумувала, й також мали успіх.

Я вважала, що моє ставлення до свого обов’язку трохи змінилося, однак, потрапивши у схожу ситуацію, знову взялася за старе.

У вересні 2021 року я взяла в партнерки сестру Розі через робочу необхідність, щоб поливати новачків. Я вважала, що оскільки ця робота не пов’язана з технічними питаннями, в мене буде менше головного болю, але щойно я почала її робити, то виявила, що полив новачків не такий вже й легкий. Мені не тільки довелося говорити англійською, але й спілкуватися про істину, щоб швидко розібратися з їхніми переконаннями та розгубленістю. Я побачила, що сестра Розі дуже майстерно виконує всі аспекти роботи. Вона могла швидко знайти відповідну істину, щоб вирішити проблеми новачків, а у мене це виходило дуже погано. Я часто не могла чітко спілкуватися про істину чи вирішувати їхні проблеми. Щоб досягти рівня сестри Розі, мені б довелося довго вчитися, здобувати навички та заплатити значну ціну. Я подумала: «Забудь про це, сестра Розі тепер моя партнерка, тож мені не потрібно про це хвилюватися». Думаючи таким чином, я не занадто старанно шукала істину, й після зборів не питала новачків про їхні проблеми з власної ініціативи. Одного дня я збагнула, що виконую цей обов’язок два місяці, але досі не здатна самотужки поливати новачка. Я завжди відчувала, що не розумію, але не прагнула платити ціну. Я не могла не запитати себе: «Чому, щойно мені трапляється робота, для якої в мене немає навичок, я вдаюся до виправдань, що не знаю, як це робити, щоб виконувати свої обов’язки абияк, і не хочу платити ціну?» Я звернулася до Богу зі своїм станом та збентеженням й молилася Йому.

Одного дня під час молитви я натрапила на два уривки зі слова Божого: «Виконуючи свій обов’язок, люди завжди вибирають легку роботу, яка не втомить їх, яка не буде пов’язана з витримуванням впливу стихій на відкритому повітрі. Це називається вибирати легку роботу й ухилятися від тяжкої, і це прояв жадання плотських утіх. Що ще? (Завжди скаржитися, коли твій обов’язок трохи тяжкий, трохи нудний, коли його виконання передбачає сплату певної ціни.) (Перейматися їжею та одягом, а також потурати плоті.) Усе це є проявами жадання плотських утіх. Коли така людина бачить, що завдання надто трудомістке або ризиковане, вона перекладає його на плечі когось іншого; сама вона виконує лише неквапливу роботу й виправдовується, чому не може виконувати іншу, кажучи, що в неї низький духовний рівень і що вона не має необхідних навичок, що це занадто для неї, у той час як насправді це відбувається тому, що вона жадає втіх плоті. … Є також випадки, коли люди завжди скаржаться, виконуючи свій обов’язок, коли вони не хочуть докладати жодних зусиль, коли, як тільки в них є трохи вільного часу, вони відпочивають, бездіяльно базікають або насолоджуються дозвіллям та розвагами. А коли робота набирає обертів і це порушує ритм і рутину їхнього життя, вони нещасливі й невдоволені цим. Вони бурчать і скаржаться, і вони стають недбалими й поверховими у ставленні до свого обов’язку. Це жадання плотських утіх, чи не так? … Чи підходять люди, спраглі плотських утіх, для виконання обов’язку? Підніміть тему виконання свого обов’язку, поговоріть про сплату ціни й страждання від труднощів, і вони продовжать хитати головою: у них було б забагато проблем, вони сповнені нарікань, вони негативно ставляться до всього. Такі люди непотрібні, вони не мають права виконувати свій обов’язок і мусять бути вигнані» («Слово», т. 5. «Обов’язки керівників і працівників»). «Деякі неправдиві керівники мають низький духовний рівень, але вони не займаються практичною роботою і жадають плотських утіх. Люди, які жадають плотських утіх, мало чим відрізняються від свиней. Свині цілими днями тільки сплять та їдять. Вони нічого не роблять. Утримувати їх ситими протягом року – тяжка робота, але коли в кінці року вся сім’я споживає їхнє м’ясо, можна сказати, що свині принесли користь. Якщо неправдивого керівника тримають як свиню, він безкоштовно їсть і п’є тричі на день, товстіє і міцніє, але при цьому не виконує жодної практичної роботи і є марнотратом, хіба його утримання не є марним? Чи є від цього якась користь? Вони придатні тільки в якості тла для Божої роботи, і їх слід вигнати. Дійсно, краще тримати свиню, ніж неправдивого керівника. Неправдиві керівники можуть носити звання “керівника”, вони можуть займати цю посаду, і добре харчуватися тричі на день, і насолоджуватися багатьма Божими милостями, і через рік вони розтовстіли, але як просувається робота? Подивися на все, що було досягнуто у твоїй роботі цього року: чи ти побачив результати в будь-якій галузі роботи в цьому році? Яку практичну роботу ти виконав? Дім Божий не вимагає, щоб ти виконував кожну роботу бездоганно, але ти маєш добре виконувати ключову роботу, євангельську роботу, наприклад, або роботу з аудіовізуальними матеріалами, роботу з текстами тощо. Усе це має бути плідним. За звичайних обставин ефект – результат – можна побачити через три-п’ять місяців; якщо через рік результату немає, то це серйозна проблема. Через рік подивися, яка робота в межах твоєї відповідальності була найбільш успішною, у рамках якої ти заплатив найбільшу ціну й найбільше постраждав. Подивися на свої досягнення: у глибині душі ти мусиш мати певне уявлення про те, чи ти маєш будь-які цінні досягнення за рік насолоди Божою благодаттю. Що саме ти робив, поки їв їжу з дому Божого і насолоджувався Божою благодаттю весь цей час? Ти чогось досягнув? Якщо ти нічого не досягнув, то ти дармоїд, дійсно неправдивий керівник» («Слово», т. 5. «Обов’язки керівників і працівників»). Обмірковуючи ці слова Бога, я відчула, як вони вражають мене в саме серце. Лише тоді я збагнула, що завжди відступала від труднощів у своєму обов’язку та ховалася за відмовками типу «не розумію» або «не знаю» як за щитом, оскільки була надто лінивою та надто жадала плотського комфорту. В минулому, коли я працювала керівницею разом з сестрою Андреа, то завжди обирала собі прості та легкі завдання, а їй віддавала все, чого не вміла або де було потрібно добре поміркувати. Поливаючи новачків разом із сестрою Розі я також не хотіла хвилюватися, страждати чи платити ціну. Я замислилася, чому я так поводилась, та усвідомила, що головною причиною було те, що мною керував сатанинський світогляд. Такі вислови, як «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти» та «Живи одним днем і його втіхами, бо життя коротке», пустили глибоке коріння в моєму серці. Я завжди вважала, що люди мають жити для себе, і коли ми маємо плотський комфорт і не хвилюємось, то живемо так, як треба. Коли я прийшла до церкви, щоб виконувати свій обов’язок, я все ще дотримувалася цієї позиції, і коли виникали труднощі чи щось, чого я не вміла, коли мені доводилося страждати чи платити ціну, я відступала як боягузка та ставила на перше місце власний плотський комфорт. Свині не думають і нічого не роблять. Вони вміють тільки їсти, пити та спати. Я була така ж, цікавлячись лише власним плотським комфортом. Я жила таким вульгарним життям! В минулому, працюючи керівницею, і зараз, поливаючи людей, я так звеличувала Бога, але не намагалася розвиватись або взагалі обдумувати свої зобов’язання та свій обов’язок. Я безвідповідально ставилася до роботи церкви та життів моїх братів і сестер. Мене зовсім не мучили докори сумління! Я явно не хотіла страждати чи платити ціну, однак я завжди вдавалася до відмовок про те, що чогось не розумію чи не знаю, щоб здобути співчуття, щоб інші вирішили, що я здатна визнати свої недоліки, й вважали б мене розсудливою та чесною. Насправді, я використовувала ці слова, щоб приховати власні лінощі та безвідповідальність. Я була така підступна та хитра, що змогла обманути всіх своїх братів і сестер. Хоч мені вдавалося обманювати їх деякий час, Бог все бачить, і Він праведний. Я була хитрою, то як Бог міг не зневажати мене? Ось чому я ніколи не бачила Божого благословення чи керівництва, виконуючи свій обов’язок у той час. Коли тебе постійно бентежать проблеми, а явного прогресу немає, це є ознаками небезпеки!

Після цього я прочитала ще один уривок зі слова Божого. Всемогутній Бог говорить: «З того моменту, як Бог довірив будівництво ковчега Ною, той жодного разу не подумав про себе: “Коли Бог збирається знищити світ? Коли Він збирається дати мені сигнал, що Він це зробить?” Замість того, щоб розмірковувати над подібними питаннями, Ной із усіх сил намагався запам’ятати, а потім виконати все, що сказав йому Бог. Прийнявши те, що йому довірив Бог, Ной взявся за виконання та завершення будівництва ковчега, про який говорив Бог, ніби це було найважливішою справою в його житті, без жодної думки про затримку. Минали дні, минали роки, день за днем, рік за роком. Бог ніколи не чинив жодного тиску на Ноя, але протягом усього цього часу Ной наполегливо виконував важливе завдання, довірене йому Богом. Кожне слово й фраза, промовлені Богом, були написані в серці Ноя, як слова, висічені на кам’яній скрижалі. Не звертаючи уваги на зміни в зовнішньому світі, на глузування оточуючих, на пов’язані з цим труднощі або на інші перешкоди, з якими він стикався, він наполегливо виконував те, що було довірено йому Богом, ніколи не впадаючи у відчай і не думаючи здаватися. Божі слова були написані на серці Ноя, і вони стали його повсякденною реальністю. Ной підготував усі матеріали, необхідні для будівництва ковчега, і форма та характеристики ковчега, заповідані Богом, поступово вимальовувалися з кожним обережним ударом Ноєвого молотка та рухом його долота. Незважаючи на вітер і дощ, і незалежно від того, як люди знущалися над ним або ганьбили його, отак життя Ноя протікало рік за роком. Бог таємно спостерігав за кожною дією Ноя, ніколи не кажучи йому більше ані слова, і Ной зворушив Його серце. Ной, однак, не знав і не відчував цього; від початку до кінця він просто будував ковчег і збирав усі види живих істот, будучи непохитно вірним Божим словам. У серці Ноя не було вищої настанови, якої він мусив дотримуватися і яку мав виконувати: Божі слова були спрямуванням і метою впродовж усього його життя. Отже, незалежно від того, що Бог сказав йому, незалежно від того, що Бог попросив його зробити, велів йому зробити, Ной повністю все прийняв, закарбував у пам’яті, і сприйняв як справу свого життя. Він не тільки не забув, він не тільки зафіксував усе у своєму розумі, але й зробив його реальністю власного життя, присвятивши своє життя тому, щоб прийняти і виконати Боже доручення. І в такий спосіб, дошка за дошкою, був побудований ковчег. Кожен рух Ноя, кожен його день був присвячений словам і заповідям Бога. Могло здатися, що Ной не здійснював важливого починання, але в очах Бога все, що робив Ной, навіть кожен його крок, який він робив, щоб чогось досягти, кожне завдання, виконане його рукою, – усе це було дорогоцінним, і заслуговувало відзначення, і було гідним наслідування з боку цього людства. Ной дотримувався того, що йому довірив Бог. Він був непохитний у своїй вірі в те, що кожне слово, сказане Богом, було істинним; у цьому він не сумнівався. І, як наслідок, ковчег було завершено, і всі роди живих істот змогли жити на ньому» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Екскурс другий. Як Ной і Авраам слухали Божі слова та слухалися Його (частина перша)»). Обмірковуючи слова Бога, я була дуже зворушена. Ной був слухняний та уважний до Бога. Коли Бог звелів Ною побудувати ковчег, Ной дбайливо поставився до Його доручення та виконав Його вимоги. Спочатку він не знав, як побудувати ковчег, і будувати його було надто складно. На кожному етапі йому доводилося страждати й платити ціну, але Ной був відданий дорученню Бога. Щоб виконати Його доручення, він страждав, платив ціну та будував ковчег цвях за цвяхом. Ной наполегливо працював 120 років і нарешті завершив Боже доручення. Хоча Ной багато страждав, щоб побудувати ковчег, і не насолоджувався плотським комфортом, він виконав Боже доручення, вдовольнив Його та заслужив Його схвалення. Життя Ноя було дуже значущим! Порівнявши себе з Ноєм, я побачила, що в мені не було людської сутності. Я не дорожила своїм обов’язком, я не була відданою. Я була лінивою та хитрою, жадала лише плотського комфорту і зовсім не бажала страждати. Я була не гідна називатися людиною. Я справді була жалюгідною! Якби я продовжила в тому ж дусі й не змінилася, врешті-решт я би втратила свій обов’язок і шкодувала б про це до кінця свого життя.

Наступними днями я організувала свій час та щодня озброювалася істинами, як поливати новачків. Одного дня на зборах брати та сестри озвучили проблему в роботі з поливу, і коли я почула щось незрозуміле мені, мені захотілося уникнути цього. Я подумала, що дозволю їм вирішити цю проблему самостійно. Але цього разу я знала, що мені хочеться відпрацювати на абияк, не беручи на себе відповідальність. Я подумала про серйозне й відповідальне ставлення Ноя до його завдання, і тоді свідомо виправила свій неправильний стан. Я уважно слухала, як вони спілкувалися про правду, щоб вирішити проблему, а коли вони підбили підсумки, я дала їм свою пораду. Я здивувалася, коли вони сказали, що моя порада була доброю. Коли ми з сестрою Розі поливали новачків, я практикувала вирішення практичних труднощів новачків, і якщо траплялися проблеми, які я не могла вирішити, я одразу просила її про допомогу. Через деякий час я теж змогла самостійно поливати новачків. І хоча я досі маю чимало недоліків та вад, я відчуваю, що росту та здобуваю, і почуваюся більш невимушено. Розуміння та переваги, які я одержала, є абсолютним наслідком дії слів Божих. Слава Богу!