Ліншуан (Іспанія)

Моя робота в церкві полягає у створенні відео. Створення відео в досить складних проектах вимагає багаторазових проб та модифікацій ефектів у кожному кадрі, а невдачі трапляються досить часто. Помічаючи, що проєкти моїх братів та сестер відносно прості, і вони виконують більше проєктів, я думала: «До моїх проєктів висуваються високі технічні вимоги, мені доводиться витрачати час на роздуми, пошук матеріалів та навчання, тож створення відео потребує багато часу. Якби проєкти були простішими, з ними не було б стільки клопоту. Мені потрібно було б тільки опанувати деякі прості методи та навички, і процес створення відео теж був би коротшим, що зробило би проєкти клопітними». Після цього, виконуючи свої обов’язки, я визначала, які проєкти були складними, а які – простими, а потім вирішувала, за що братися. Якось я обрала простий проєкт, а складні залишила своїм братам та сестрам. Коли я побачила, як брати й сестри охоче погодилися, мені стало трохи ніяково: «Хіба я не відступаю перед труднощами?» Але потім я подумала: «Складні проєкти забирають у мене занадто багато часу та енергії, і вимагають надто багато розумових зусиль, тому мені краще обирати прості проєкти». Пізніше я помітила, що в одному з моїх проєктів можна дещо покращити, але не хотіла докладати багато зусиль заради цих змін. Я зауважила, що мої брати та сестри не бачать жодних проблем, тож нічого не змінила та проігнорувала це. Іноді, коли виникали проблеми, я замислювалася про них лише на мить, а потім зверталася до своїх братів та сестер. Мені здавалося, що так проблеми вирішуються швидко, не втомлюючи мене, тож це був простий спосіб виконувати свої завдання. Але роблячи це, я почувалася трохи винною. Деякі питання були насправді простими, і я могла б вирішити їх, доклавши лише трохи зусиль, а звертаючись до братів та сестер, я відволікала їх від їхніх обов’язків, але не думала про це й не намагалася зрозуміти себе. Отже, такі хитрощі стали для мене нормою у виконанні обов’язків.

Крім створення відео, мені доводилося керувати навчанням своїх братів та сестер та займатися підвищенням їхньої кваліфікації, тому мені доводилося працювати більше, ніж зазвичай. Я мала не тільки освоювати професійні навички, але й шукати матеріали та готувати заняття, ґрунтуючись на тому, що потрібно моїм братам та сестрам. Усе це здавалося складною та втомливою роботою. Поступово я почала думати про те, як заощадити час і не відчувати себе такою стомленою. Тоді я вирішила розіслати своїм братам та сестрам підручники. Таким чином брати та сестри могли їх вивчати, й мені не довелося б витрачати час на пошук матеріалів. Що більше я думала, то більше мені здавалося, що кращого методу не знайти. Через деякий час мої брати та сестри сказали, що підручники не вирішили їхніх проблем. Мені було трохи шкода, що так вийшло, тому, не маючи іншого вибору, я знайшла деякі матеріали, щоб вести навчання в простій формі, та подумала: «Ну от, я розібралася з навчанням, моя робота виконана». Незабаром лідерка нашої команди сказала: «Останнім часом з відео є деякі проблеми, і це затримує роботу». Почувши це, я не стала аналізувати й намагатися зрозуміти себе, а подумала, що цей обов’язок вимагає не тільки страждань та самовіддачі, але також відповідальності, якщо щось пішло не так, тому мені ще менше хотілося виконувати його. Якось до мене прийшла лідерка, яка викрила мене за несумлінність та хитрощі під час виконання обов’язків та розправилася зі мною, сказавши, що якщо нічого не зміниться, мене звільнять. Після цих слів лідерки я, хоч і визнала, що недобросовісно виконувала свої обов’язки, не відчула каяття. Думаючи про труднощі та проблеми, з якими мені доведеться зіткнутися в майбутньому під час виконання своїх обов’язків, я більше не хотіла займатися цим обов’язком. Я хотіла перейти на легшу роботу. Наступного дня я пішла до своєї лідерки й сказала: «Я не здатна виконувати цей обов’язок. Я хотіла би взяти на себе інший». Почувши це, вона розправилася зі мною, сказавши: «Ти справді не можеш виконувати цей обов’язок? А чи намагалася ти це зробити? Ти уникаєш важкої роботи, завжди несумлінно працюєш і намагаєшся схитрувати, у тебе погана людська сутність. Із такою поведінкою, ти справді не годишся для цього обов’язку». Коли я почула ці слова лідерки, мені здалося, що моє серце раптово спорожніло. Повернувшись до студії, я побачила інших сестер, зайнятих своїми обов’язками, але мене звільнили, і свої обов’язки я втратила. Це мене глибоко засмучувало. Я ніколи не думала, що дійсно можу втратити свій обов’язок. Але потім я подумала: «Бог панує над усім сущим. Моє звільнення – це сходження Божого праведного характеру. Я маю підкоритися та проаналізувати себе». У наступні дні сцена мого звільнення лідеркою, ніби фільм, крутилася в мене перед очима. Від думок про сказане лідеркою я почувалася нещасною, особливо мене засмучували слова лідерки, що в мене погана людська сутність. Я не знала, як аналізувати та пізнати себе, тому, охоплена болем, звернулася з молитвою до Бога, просячи Його направити мене в розумінні самої себе.

Пізніше я побачила уривок зі слів Божих: «Розбещеному характерові притаманно поводитися з усім легковажно й безвідповідально: це та підлість, про яку кажуть люди. Вони кажуть “приблизно так” і “достатньо близько” стосовно всіх питань; це ставлення за принципом “мабуть”, “можливо” і “чотири з п’яти”; вони роблять усе поверхово, задовольняються мінімумом і раді робити все абияк, коли тільки можуть; вони не бачать сенсу в тому, щоб сприймати все серйозно або прагнути до точності, і вони бачать ще менше сенсу в пошуку принципів істини. Чи не є це чимось властивим розбещеному характерові? Чи є це проявом нормальної людської сутності? Ні. Назвати це гордовитістю – правильно й розбещеністю це назвати також цілком доречно, але для ідеально точного опису підійде одне-єдине слово – “підлий”. Всередині більшості людей є підлість, лише різною мірою. Вони хочуть зробити якомога менше у всіх питаннях, з’ясувати, що їм зійде з рук, і в усьому, що вони роблять, відчувається запах обману. Вони обманюють інших, коли можуть, ідуть навпростець, коли можуть, економлять час, коли їм вдається. Вони думають собі: “Якщо тільки мене не викрито, я не створюю проблем і мене не притягнуто до відповідальності, тоді я абияк доведу цю справу до кінця. Добре виконання роботи приносить більше клопоту, ніж воно того варте”. Такі люди нічому не вчаться, щоб досягти майстерності, і вони не докладають зусиль, не страждають і не платять ціну за своє навчання. Вони хочуть лише отримати загальне уявлення про предмет, а потім називати себе досвідченими в ньому, вважаючи, що вони дізналися все, що потрібно знати, а потім покладаються на це, щоб абияк все робити. Хіба не таким є ставлення людей до того чи іншого? Чи це хороше ставлення? Ні. Простіше кажучи, це означає “робити абияк”. Така підлість існує у всьому зіпсованому людстві. Люди з підлістю у своїй людській сутності дотримуються точки зору й ставлення типу “робити абияк” у всьому, що вони роблять. Чи такі люди здатні належним чином виконувати свій обов’язок? Ні. Чи вони здатні чинити принципово? Це ще малоймовірніше» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 8. Вони хотіли б, щоб інші підкорялися лише їм, а не істині чи Богу (частина друга)»). «Як можна відрізнити благородних людей від ницих? Просто подивіться на їхнє ставлення, на спосіб виконання роботи й на те, що проявляється в їхньому ставленні до людей, подій та об’єктів: подивіться на те, як вони діють, як вони обходяться з тим чи іншим і як вони поводяться, коли виникають проблеми. Люди з характером і гідністю скрупульозні, серйозні і старанні у своїх діях, і вони готові жертвувати. Люди без характеру й гідності недоладні й недбалі у своїх діях, завжди замишляють який-небудь виверт, завжди хочуть зробити абияк. Вони не опановують жодної навички до рівня майстерності, і вони ніколи нічому не вчаться в належний спосіб, скільки часу вони б не витрачали на таке навчання; вони залишаються враженими неуцтвом у ключових справах та загальних питаннях, що стосуються їхньої галузі спеціалізації. Якщо ви не вимагаєте від них відповіді – нічого не буде, якщо вимагаєте – вони панікують, піт заливає їхнє чоло, і відповіді в них немає. Що це за люди? Це люди з ницим характером, вони – сміття, нікчемні» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 8. Вони хотіли б, щоб інші підкорялися лише їм, а не істині чи Богу (частина друга)»). Слова Божі пронизали моє серце, особливо ці: «Вони обманюють інших, коли можуть, ідуть навпростець, коли можуть», «без характеру й гідності», а також «Ницим характером». Ці слова точно розкривали мій стан. Я зрозуміла, що саме так виконувала свої обов’язки. Я робила все абияк, тільки щоб це було на прийнятному рівні. Я завжди дбала про свої плотські інтереси, шукала способи уникнути страждань і ніколи не думала про те, як добре виконувати свої обов’язки. Заради плотського комфорту, щоб уникнути страждань та самовіддачі, я завжди обирала легші проєкти. У процесі створення відео, навіть коли я бачила проблеми та можливості для покращення, а ніхто інший їх не бачив, я дивилася на це крізь пальці. Нам потрібно було освоїти професійні навички, але мені здавалося стомливим керувати братами й сестрами в цьому навчанні. Тому заради свого плотського комфорту я вдавалася до обману й хитрощів, щоб мої брати та сестри вчилися самі, та в результаті їхні навички не покращувалися, їхня робота ставала менш ефективною, а хід роботи затримувався. У своїх обов’язках я постійно вдавалася до хитрощів і обману, ніколи не замислюючись про роботу церкви або про те, як виконувати свої обов’язки якісно. У мене зовсім не було людської сутності! Я дійсно була егоїстичною та гідною зневаги, і мала слабкий характер. Проаналізувавши все це, я відчула величезний жаль та провину.

Після цього я прочитала в слові Божому: «На перший погляд здається, що в деяких людей немає жодних серйозних проблем протягом усього часу виконання ними свого обов’язку. Вони не роблять нічого явно злого; вони не викликають розколів або безчинств та не йдуть шляхом антихристів. Виконуючи свій обов’язок, вони не допускають жодних серйозних помилок або принципових проблем, але, самі того не усвідомлюючи, через кілька коротких років виявляються викритими як ті, хто взагалі не приймає істину, хто належить до невіруючих. Чому так трапляється? Інші не можуть побачити в них проблему, але Бог ретельно досліджує найглибші куточки сердець цих людей, і Він бачить проблему. Вони завжди недбалі й нерозкаяні у виконанні свого обов’язку. З плином часу їх викривають, як і слід було чекати. Що означає залишатися нерозкаяним? Це означає, що, хоча вони цілком виконують свій обов’язок, вони завжди мають неправильне ставлення до нього, ставлення недбалості та поверховості, несерйозне ставлення, і вони ніколи не були сумлінними, а тим більше відданими. Вони можуть докладати трохи зусиль, але при цьому просто виконують механічні дії. Вони не викладаються на повну силу, а їхнім переступам немає кінця. З точки зору Бога, вони ніколи не каялися; вони завжди були поверховими, і в них ніколи не відбувалося жодних змін, тобто вони не полишають зло, яке чинять їхні руки, і не каються перед Ним. Бог не бачить у них ставлення каяття, і Він не бачить повної зміни в їхньому ставленні. Вони заповзятливі в такому своєму ставленні та методі виконання свого обов’язку та Божого доручення. У жодному аспекті цього впертого, непримиренного характеру немає змін, і, крім того, вони ніколи не почували себе в боргу перед Богом, ніколи не відчували, що їхні недбалість і поверховість – це переступ, злий учинок. У їхніх серцях немає ні почуття обов’язку, ні провини, ні самодокору, і тим більше самозвинувачення. І через довгий час Бог бачить, що така людина не піддається виправленню. Що б Бог не говорив і скільки б проповідей вони не почули або скільки б правди вони не розуміли, усе це не торкається їхнього серця, і їхнє ставлення не демонструє часткової чи повної зміни. Бог бачить це й каже: “Для цієї людини немає надії. Ніщо з того, що Я кажу, не торкається її серця, і ніщо з того, що Я кажу, не змінює її. Немає жодного засобу, який міг би змінити її. Ця людина непридатна для виконання своїх обов’язків, як непридатна вона й для того, щоб прислужувати в Моєму домі”. Чому Бог так говорить? Тому що коли вона виконує свій обов’язок і роботу, вона незмінно залишається недбалою й поверховою. Хай як сильно її обтинають і з нею розправляються, і хай як багато поблажливості й терплячості їй дарують, це не дає результату й не може змусити її по-справжньому покаятися чи змінитися. Це не може змусити її добре виконувати свій обов’язок, це не може дозволити їй стати на шлях пошуку істини. Тож ця людина не піддається виправленню. Коли Бог визначає, що людина не піддається виправленню, чи Він і надалі міцно її триматиме? Ні, не триматиме. Бог її відпустить» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). «Твоє ставлення до Божих доручень є надзвичайно важливим, і це дуже серйозне питання. Якщо ти не можеш виконати те, що Бог довірив людям, тоді ти не годишся для життя в Його присутності й маєш бути покараний. Те, що люди мусять виконувати будь-які доручення, які Бог покладає на них, визначено Небом і визнано землею; це їхній верховний обов’язок, який настільки ж важливий, як і саме їхнє життя. Якщо ти не сприймаєш Божі доручення серйозно, ти зраджуєш Його в найболісніший спосіб; у такому разі ти ще більш жалюгідний, ніж Юда, і тебе варто проклясти» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Як пізнати людську натуру»). Я перечитувала слово Боже знову й знову. Я зрозуміла, що в минулому, попри те, що зовні здавалося, що я виконую свої обов’язки, я зраджувала Бога у своєму серці. У своїх обов’язках я враховувала лише свої плотські інтереси та уникала страждань, і несумлінно працювала, вдаючись до обману та хитрощів. Навіть коли я могла виконувати свої обов’язки краще, я цього не робила, адже вважала, що хай не дуже якісно, але щось я зробила, і цього достатньо. Я ніколи не сприймала проблеми власної недобросовісної роботи серйозно, ніколи не аналізувала та не намагалася зрозуміти себе. Пізніше моя лідерка викрила й попередила мене, але я не відчула ні найменшого каяття та, як і раніше, дбала про свої плотські інтереси. Коли я думала про те, що мій обов’язок вимагає важкої роботи та повної віддачі, я більше не хотіла цього обов’язку. Чому я була такою заціпенілою та впертою? Я дбала лише про власні плотські інтереси, не шукала істини й не аналізувала себе, а продовжувала вперто опиратися Богу. Я була такою бунтівною! Я не просто погано давала раду своїм обов’язкам, я несумлінно працювала, щоб обманути Бога, та навіть відмовилася від свого обов’язку. Хіба це не було зрадою Бога? Божий праведний характер не терпить проступків, і Бог зненавидів усе, що я робила. Моє звільнення показало праведність Бога. Коли я зрозуміла це, мені стало трохи лячно. Я також відчула каяття за те, що робила речі, які розбивали Богові серце. Я більше не могла так недобросовісно працювати. Я мала покаятися та змінитися.

Після цього я поширювала Євангеліє серед своїх братів та сестер. Оскільки я не знала принципів і не вміла розмовляти з людьми, цей обов’язок здавався мені дуже важким, а я знову не хотіла багато працювати й віддаватися своєму обов’язку. Але я подумала про своє колишнє ставлення до свого обов’язку й зрозуміла, що, стикаючись із проблемами, я не повинна уникати їх, як раніше. Зрозумівши це, я почулася трохи позитивніше.

Згодом я також проаналізувала себе й замислилася, чому я хотіла відступити, коли мій обов’язок здавався занадто складним. Яка природа керувала мною в цьому бажанні? Після цього я переглянула відео з читанням слова Божого. Всемогутній Бог говорить: «Сьогодні ти не віриш у слова, які Я кажу, і не звертаєш на них уваги; коли прийде день поширення цієї роботи й ти побачиш її в усій повноті, то ти пошкодуєш, і в той час ти будеш приголомшений. Благословення є, однак ти не знаєш, як ними тішитися; істина є, однак ти її не шукаєш. Хіба ти не накликаєш на себе презирство? Хоча сьогодні наступний етап Божої роботи поки що не почався, у вимогах, які до тебе висуваються, і в тому, чим тебе просять жити, немає нічого надзвичайного. Є так багато роботи й так багато істин; хіба вони не варті того, щоб ти їх пізнав? Чи Божа кара й суд не здатні пробудити твій дух? Чи Божа кара й суд не здатні викликати в тобі ненависть до себе? Чи тебе влаштовує життя під впливом сатани, із миром, радістю й невеликим плотським комфортом? Хіба ти не найнижчий з усіх людей? Немає нікого дурнішого за тих, хто бачив спасіння, та не прагне його здобути; це люди, які об’їдаються плоттю й тішаться сатані. Ти сподіваєшся, що твоя віра в Бога не потягне за собою ні проблем, ні нещасть, ні найменших тягот. Ти постійно женешся за тим, що нічого не варте, і не бачиш у житті ніякої цінності, а натомість ставиш власні навіжені думки вище за істину. Ти такий нікчемний! Ти живеш як свиня – чим ти відрізняєшся від свиней і собак? Хіба всі ті, хто не шукає істини, а натомість любить плоть, – не звірі? Хіба всі ці мерці, позбавлені духу, – не ходячі трупи? … Я дарую тобі реальне людське життя, але ти його не шукаєш. Чи ти нічим не відрізняєшся від свині або собаки? Свині не шукають людського життя, не шукають очищення та не розуміють, що таке життя. Щодня, наївшись, вони просто засинають. Я дав тобі істинний шлях, але ти його не здобув: твої руки порожні. Чи хочеш ти й далі жити саме так, свинячим життям? Яке значення має те, що такі люди живуть? Твоє життя жалюгідне й ганебне, ти живеш серед скверни та розпусти й не прагнеш до жодних цілей; хіба твоє життя не найганебніше? Чи маєш ти нахабство поглянути на Бога? Якщо ти й далі набуватимеш саме такий досвід, хіба ти не набудеш геть нічого? Тобі було дано істинний шлях, але те, зможеш ти зрештою його здобути чи ні, залежить від твого власного особистого пошуку» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Досвід Петра: його знання про кару й суд»). Кожне питання Бога пронизало моє серце, і я відчувала, що надто багато завинила Богові. Я думала про те, що втілений Бог висловив так багато істин, щоб напоїти й наснажити нас, щоб ми могли знайти істину, відкинути свій розбещений характер і отримати шанс на спасіння. Це є найбільшим Божим благословенням для людства. Істинно мудрі дорожать шансом, наданим Божою роботою, і використовують свій час, щоб шукати істину, виконувати обов’язки створеної істоти, домагатися зміни свого характеру життя під час виконання своїх обов’язків та нарешті зрозуміти істину й бути цілком спасенними Богом. Але сліпі й неосвічені прагнуть плотських насолод і намагаються уникнути труднощів, не докладаючи особливих зусиль задля пошуку істини. Вони діють поверхово й не докладають належних зусиль у своїх обов’язках, і скільки б вони не вірили, вони ніколи не зрозуміють істину, не зможуть змінити свій характер життя і, зрештою, будуть відсіяні Богом. Я подумала про себе. Хіба я не була саме такою нетямущою людиною? Сатанинські висловлювання, такі як «Живи як живеться» та «Лінь має свої переваги», були принципами, якими я керувалася у своєму житті. Щодня я погоджувалася з існуючим становищем, несумлінно працювала й прагнула плотського комфорту. Я роками вірила в Бога, не шукаючи істини й не думаючи про зміну характеру або про те, чи відповідають мої обов’язки Божій волі. Плотські насолоди були для мене важливішими за волю Божу, тому щоразу, коли мої обов’язки вимагали, щоб я страждала чи викладалася, я працювала абияк та вдавалася до хитрощів і обману, внаслідок чого мої обов’язки не приносили результатів та гальмували роботу церкви. І навіть тоді я не відчувала ані докорів совісті, ані вини. Моя тяга до комфорту зробила мене розпусною, легковажною та байдужою до вдосконалення. Хіба я не даремно витрачала своє життя? Нарешті я зрозуміла, що сатана використовує ці сатанинські отрути та помилки, щоб розбещувати людей. Вони змушують людей прагнути комфорту, а не вдосконалення, розбещуватися, і зрештою померти в неуцтві. Лише я винна в тому, що втратила свій обов’язок. Я була надто лінива, легковажно ставилася до свого характеру й не була гідна нічиєї довіри, що відвернуло від мене моїх братів та сестер і викликало в Бога огиду до мене. У минулому мені здавалося, що обов’язки з високими вимогами та безліччю завдань рівносильні стражданню. Але це страждання було не заради моїх обов’язків. Очевидно, що моя природа була надто лінива й егоїстична, і я занадто дбала про плоть. Хоча нам доводиться страждати й викладатися, коли під час виконання наших обов’язків виникають труднощі, ми можемо винести все це, тому що Бог ніколи не покладає на нас нестерпну ношу. Завдяки цим труднощам був виявлений мій розбещений характер і мої недоліки, що дозволило мені пізнати себе, шукати істину для вирішення проблем та змінити свій характер життя. Водночас, зіткнувшись із цими труднощами, я змогла навчитися покладатися на Нього й здобути щиру віру. У минулому я була нетямущою, сліпою і не розуміла Божу волю. Я втратила безліч можливостей знайти істину й бути вдосконаленою Богом і дозволила цьому чудовому часу даремно пройти повз мене. Хоча я мала плотський комфорт, не страждала та не цілком викладалася, я не здобула істину, не позбулася свого розбещеного характеру й не зробила жодних добрих вчинків у своїх обов’язках. Я тільки гальмувала роботу церкви й була огидна Богові. Якби я продовжувала жити так само безглуздо, я зрештою повністю втратила би Боже спасіння. Усвідомлюючи все це, я глибоко каялася, гидувала собою, я більше не хотіла так жити.

Якось під час молитви я прочитала ще один уривок зі слова Божого. «Сьогоднішнє прагнення є виключно заради того, щоб закласти основу для майбутньої роботи, щоб Бог міг вас використовувати і щоб ви могли свідчити про Нього. Якщо ти зробиш це метою свого прагнення, то зможеш здобути присутність Святого Духа. Чим вищу мету своїх прагнень ти встановиш, тим більше зможеш бути удосконаленим. Чим більше ти пориваєшся до істини, тим більше працює Святий Дух. Чим більше енергії ти вкладаєш у своє прагнення, тим більше ти здобудеш. Святий Дух удосконалює людей відповідно до їхнього внутрішнього стану. Дехто каже, що вони не бажають, щоби Бог використовував або вдосконалював їх, що їм просто хочеться, щоб їхня плоть залишалася в безпеці та не зазнавала жодних нещасть. Деякі не бажають входити в царство, але готові зійти у криницю безодню. У такому разі Бог також виконає твоє бажання. Чого б ти не прагнув, Бог це здійснить. То ж до чого ти прагнеш нині? До того, щоб бути вдосконаленим? Чи спрямовані твої теперішні дії та твоя поведінка на те, щоб ти був удосконалений Богом і здобутий Ним? Ти маєш так себе постійно оцінювати у своєму щоденному житті. Якщо ти докладеш усе своє серце до досягнення єдиної мети, Бог тебе обов’язково удосконалюватиме. Таким є шлях Святого Духа. Шлях, на якому Святий Дух скеровує людей, досягається завдяки їхньому прагненню. Що більшою є твоя спрага до того, щоб Бог тебе удосконалював і здобував, то більше Святий Дух працюватиме в тобі. Чим більше ти виявляєшся неспроможним до шукання, чим негативнішим та регресивнішим ти є, тим більше ти позбавляєш Святого Духа можливостей працювати; із плином часу Святий Дух тебе залишить. Чи хочеш ти, щоб Бог тебе вдосконалював? Чи хочеш ти, щоб Бог тебе здобув? Чи хочеш ти, щоб Бог тебе використовував? Ви маєте прагнути все робити задля того, щоб Бог вас удосконалював, здобував та використовував, щоб увесь світ та все навколо змогли побачити Божі дії, проявлені у вас. Ви є володарем поміж усім і серед усього сущого, ви дозволите Богові насолодитися свідченням і славою через вас – це доказ того, що ви найблагословенніші з усіх поколінь!» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Люди, характер яких змінився, – це ті, хто ввійшов у дійсність Божих слів»). «Ти мусиш зазнавати тягот за істину, ти мусиш віддавати себе істині, ти мусиш терпіти приниження за істину, і щоб здобути більше істини, ти мусиш переносити більше страждань. Ось що ти маєш робити. Ти мусиш не відкидати істину заради спокійного сімейного життя, і ти мусиш не втрачати свою життєву гідність і доброчесність заради миттєвої втіхи. Ти маєш шукати всього прекрасного та доброго, і ти маєш шукати змістовніший життєвий шлях. Якщо ти ведеш таке вульгарне життя й не переслідуєш ніяких цілей, хіба ти не марнуєш своє життя? Що ти можеш здобути від такого життя? Ти мусиш зректись усіх плотських втіх заради однієї істини, а не відкидати всі істини заради малої втіхи. Люди, що так роблять, не мають ні доброчесності, ні гідності; у їхньому існуванні немає змісту!» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Досвід Петра: його знання про кару й суд»). Зі слова Божого я зрозуміла: щоб знайти істину у своїх обов’язках, ми мусимо зректися плоті й практикувати істину, і тоді ми нарешті будемо вдосконалені Богом. Це найзмістовніший і найцінніший спосіб життя. Якщо ми відмовимося від істини заради минущого плотського комфорту, то ми житимемо без гідності, втратимо роботу Святого Духа і, зрештою, будемо відсіяні Богом та втратимо свій шанс на спасіння. Я також дізналася, що для вирішення проблеми потягу до плотського комфорту ми маємо всім серцем прагнути до істини, часто аналізувати себе, коли щось відбувається, зосереджувати всі зусилля на своїх обов’язках, і, стикаючись із труднощами, бути в змозі зректися плоті, забути про себе й захистити роботу церкви. Тільки так можна отримати провід та роботу Святого Духа. Щойно я зрозуміла це, моє серце просвітліло, і я поклялася, що зречуся плоті й докладу всіх зусиль до виконання своїх обов’язків.

Після цього я сумлінно обмірковувала, як добре проповідувати Євангеліє. Коли я не розуміла принципів, я шукала разом зі своїми братами та сестрами, і знаходила час, щоб навчатися з усіма іншими. Пізніше, коли проповідування Євангелія вимагало більше роботи, мені більше не здавалося, що це надто важко. Навпаки, я відчувала, що саме це я маю робити, що це – моя відповідальність. Хоча щодня я була дуже зайнята, я почувалася збагаченою.

Якось до мене несподівано прийшла лідерка та попросила мене повернутися до створення відео. Почувши цю новину, я дуже схвилювалась. Я згадала, як у минулому дбала про плоть і несумлінно виконувала свої обов’язки, та відчула себе в особливому боргу перед Богом. Я не могла виправити свої попередні помилки, тому тепер я могла відплатити за любов Бога лише виконанням своїх обов’язків. Згодом, стикаючись із труднощами у своїх обов’язках, я свідомо молилася Богу й думала, як з ними впоратися. Якось один із моїх проєктів вийшов не дуже добре, і лідерка групи та відповідальний за проєкт не знали, як це виправити. Я також зайшла в глухий кут і не знала, як це можна виправити. Я подумала: «Навіть якщо я продовжу спроби це виправити, витрачатиму свій час і працюватиму над цим, я все одно не впевнена, що зможу зробити все правильно, тому, мабуть, це має зробити хтось інший». Я зрозуміла, що ці думки виникли в мене через те, що я знову намагалася уникнути труднощів, тому негайно помолилась Богові. Я згадала слова Божі: «Коли перед тобою стоїть обов’язок, і його доручено тобі, не думай про те, як уникнути труднощів; якщо щось є складним, не відкладай його вбік і не ігноруй. Ти маєш відкрито протистояти труднощам. Ти завжди мусиш пам’ятати, що Бог із людьми, і щоразу, коли в них виникають будь-які труднощі, їм потрібно тільки молитися й шукати відповіді у Бога, і що з Богом немає нічого тяжкого. Ти мусиш мати цю віру» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Слово Боже дало мені практичний шлях. Хай які проблеми та труднощі спіткають нас у наших обов’язках, ми маємо покладатися на Бога, щоб шукати способи їх вирішення. Ми не повинні намагатися уникати труднощів або ухилятися від своїх обов’язків через плотські страждання. Такий шлях є зрадою та невірністю Богові. Зрозумівши це, я пообіцяла собі, що цього разу покладатимуся на Бога, забуду про плоть і докладу всіх зусиль, щоб виправити проєкт. Отже, я заспокоїлася й переглядала проєкт знову й знову, поки, нарешті, не зробила необхідні виправлення. Після перегляду всі визнали, що вийшло добре, і ніхто не мав жодних пропозицій. Після такої практики в моєму серці запанували мир та спокій. Я відчувала, що моя самовіддача під час виконання обов’язків була справжнім благословенням від Бога. Слава Богу!