Ґаньень (Китай)

Колись у мене була злагоджена, щаслива сім’я, а я працювала менеджеркою з персоналу в одній компанії. Мій чоловік був офіс-менеджером в бюро електрики. Незабаром його мали підвищити до заступника директора бюро. Наш син теж був дуже розумним. Усі наші знайомі захоплювалися нами. Але поки я насолоджувався цим щастям і гармонією, сталося дещо жахливе. Мій чоловік закрутив роман із дружиною свого особистого водія. Цей удар під дих вибив мене з колії. Кілька днів я не могла їсти та спати. Мене переповнювали злість та образа. Я почувалася такою приниженою. Мені дуже боліло і я навіть хотіла померти. І коли я вже тримала в руці пляшечку з отрутою й збиралася вкоротити собі віку, я подумала про маму та сина. Якби я померла, як моя літня мати змогла б витримати біль від необхідності ховати власну дочку? А моєму синові, ще такому юному, довелося би пройти через стільки труднощів у житті. На його батька вже не можна було покластися, тож якби він втратив маму, хіба він не залишився б, по суті, сиротою? Моє серце пом’якшало від цих думок. У сльозах я опустилася на коліна.

Через деякий час я вирвалася з цього болю десь між життям і смертю, але не відновила мирного життя, яке мала колись. Я ненавиділа ту жінку до мозку кісток. Мені здавалося, що вона була причиною всього мого болю, що вона зруйнувала нашу ідеально щасливу сім’ю. Я думала: «Якщо ти не даєш мені добре жити, то і я не дам тобі жити спокійно. Ти змусила мене так страждати, тож я подбаю про те, щоб ти поплатилася вдвічі дорожче». Я напала на неї і знайшла людей, які вломилися в її дім та потрощили її речі, тож вона була надто налякана, щоб повернутися туди. І хоча вона опинилася в жахливому становищі, мені все одно було боляче. Я просто не могла вирватися з тіні свого розбитого сімейного життя. Саме тоді один мій знайомий поділився зі мною Євангелією Господа Ісуса й дав мені примірник Біблії. Коли я читала її, терпимість, терплячість і прощення Господа Ісуса справді зворушили мене. Це змусило мене задуматися, чому я не змогла пробачити своєму чоловікові й тій жінці той єдиний раз. Я молилася до Господа, щоб Він дав мені сили, щоб дав терпимість і терпіння, аби пробачити їх. Ми з чоловіком перестали сваритися, а ще я не накинулася на ту жінку, коли побачила її. Але я все ще не могла позбутися образи, яку мала в собі. Я просто змусила себе терпіти її заради своєї родини, свого сина та заради свого подальшого життя. Але, на мій подив, мій чоловік не лише не проявив стриманості, а ще й усе погіршив. Він кинув роботу і втік із тією жінкою. Я думала про те, як раніше заради чоловіка відмовилася від шансу працювати в прокуратурі й отримати підвищення, як я доглядала за нашою дитиною, готувала їжу, брала на себе всю хатню роботу за чоловіка, клопотала й використовувала всі зв’язки, щоб мого чоловіка підвищили. Але у відповідь отримала лише зраду й біль від нього. З мене було досить. Я ненавиділа свого чоловіка за його безсовісність та безсердечність. Також я ненавиділа ту жінку, хотіла її смерті, навіть якщо й через мій труп. Я спробувала все, аби позбавити їх джерел прибутків, аби вони не могли зводити кінці з кінцями. Тож незабаром вони повернулися в місто, бо не мали гроша за душею. Одного разу мій чоловік розплакався на моїх очах. Він визнав, що був неправий, вибачився й поклявся, що почне все з чистого аркуша й стане новою людиною. Він попросив мене задіяти кількох друзів, аби ті допомогли йому перевестися працювати в окружне місто, щоб він міг почати нове життя в іншому середовищі. Коли я побачила, яким змученим він виглядав, і почула його, очевидно, щирі вибачення, моє серце розтануло. Я також хотіла забути про все нещасливе в минулому й почати все заново, тому погодилася допомогти. Я одразу звернулася до своїх друзів, щоб нас обох перевели в інше місто. Ми знову почали жити разом, і хоч він намагався зробити все, аби догодити мені й ощасливити, я все одно відчувала, що мені нічого йому сказати. Попри це я досі трималася ілюзій про наш шлюб; думала, що аби загоїти цю рану, просто потрібен час. Але найбільше мене шокувало те, що поки я була зайнята нашим переведенням до іншого міста, я випадково дізналася, що він знову бачився з тією жінкою. Я більше не могла стримувати свою лють і з криками вигнала його. Через два дні він, ні слова не сказавши, покинув мене й ніколи не повернувся. Тоді я нарешті прокинулася. Я зрозуміла, що він ніколи не хотів по-справжньому покаятися. Він повернувся лише тому, що не мав грошей і засобів для існування. Він був добрий зі мною і сказав, що хоче все залагодити, але все це була лише маска. Він лише хотів скористатися мною, аби я допомогла йому перевестися в інше місто. Коли я це усвідомила, моє серце просто розбилося на друзки. Я ненавиділа свого чоловіка від маківки до кінчиків пальців, і я також ненавиділа ту жінку. Я почала планувати, як її покалічити та спотворити.

Якби хтось не поділився зі мною Божою Євангелією останніх днів, я справді не знаю, яку б дурницю утнула. Прийнявши Божу роботу останніх днів, читаючи Божі слова, я пізнала причини темряви та зла світу, а також нещастя та спустошення суспільства. У Божих словах сказано: «Людина, народжена у такому брудному краї, була серйозно попсована суспільством, вона підпала під вплив феодальної етики, навчалася у “вищих навчальних закладах”. Відстале мислення, зіпсована мораль, підлі погляди на життя, огидна філософія життя, абсолютно нікчемне існування, розпусні спосіб життя та звичаї – усе це сильно вдерлося в серце людини, сильно підірвало й атакувало її совість. Як наслідок, людина ще більше віддалилася від Бога і ще більше опирається Йому. Характер людини з дня на день стає все більше лихим, і немає жодної людини, яка охоче від чогось відмовиться задля Бога, жодної людини, яка охоче слухатиметься Бога, і, крім того, жодної людини, яка охоче шукатиме Божого з’явлення. Перебуваючи натомість під владою сатани, людина не робить нічого, крім пошуку задоволення, коли вона віддається розбещенню тіла у країні бруду. Навіть коли люди чують істину, ті, хто живе у темряві, не замислюються про застосування почутого на практиці, вони не схильні шукати Бога, навіть побачивши Його з’явлення. Як може таке зіпсоване людство мати хоча б якийсь шанс на спасіння? Як може таке занепале людство жити у світлі?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Мати незмінений характер – це бути у ворожнечі з Богом»). «Люди є нічим іншим, як Моїми ворогами. Люди – це лихі, які протистоять Мені й не слухаються Мене. Люди є нічим іншим, як потомством лихого, проклятого Мною. Люди є нічим іншим, як нащадками архангела, який Мене зрадив. Люди є нічим іншим, як спадщиною диявола, який, давно Мною зневажений, відтоді був Моїм непримиренним ворогом. Бо небо над усім людством туманне й темне, без найменшої подоби ясності, і світ людей занурений у безпросвітну темряву, так що той, хто в ньому живе, навіть не може побачити своєї руки, простягненої перед власним обличчям, або сонця, коли піднімає голову. Дорога під його ногами, брудна й усіяна вибоїнами, покручено звивається; уся земля всіяна трупами. Темні кутки заповнені останками мертвих, а в прохолодних і тінистих кутках оселилися натовпи демонів. І скрізь у світі людей демони приходять і йдуть ордами. Потомство всіляких звірів, укрите поганню, вступило в запеклу битву, звук якої вселяє в серце жах. У такі часи, у такому світі, у такому “земному раю”, куди піти шукати життєвих радощів? Куди піти, щоб знайти місце призначення свого життя?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Що значить бути реальною людиною»). Читання Божих слів справді освітлило моє серце. Я побачила, що відколи сатана зіпсував людство, ми втратили наші совість і мудрість, і нас позбавили людської сутності. У нас немає ні гідності, ні чесності. Ми всі брехливі, егоїстичні, нікчемні, ниці та злісні. Ми постійно щось замишляємо заради особистої вигоди, розраховуючи на інших. Нас переймає лише власна втіха, і нам байдуже, чи житимуть, чи помруть інші. Ми будуємо своє щастя на стражданнях інших. На кожному кроці – бійки й убивства. Усі живуть у гріху, заперечують і противляться Богові, не виносять істини, поклоняються злу та упиваються насолодами гріха, не думаючи, що це гріх. Чоловіки зраджують дружин, дружини зраджують чоловіків, чоловіки й дружини зраджують одне одного. Вони віддаються своїй пристрасті до розваг. Де тут людська сутність? Люди – живі примари. Я зрозуміла, що зрада мого чоловіка була результатом отрути сатани. Я не була винятком. Коли інші люди посягали на мої інтереси, я сповнювалася образою, кожну хвилину мучилася агонією своєї ненависті, втрачаючи будь-яку мотивацію до роботи чи життя. Це занапастило навіть мого сина. Усі ці лиха були згубними вчинками сатани. Розуміння всього цього стало для мене певним просвітленням. Пізніше я отримала деяке уявлення про життя через молитву й читання слів Божих. Я побачила, що людство зле й розбещене, ми всі експлуатуємо й обманюємо одне одного, а справжньої любові не існує. Я поступово позбавилася ненависті до свого чоловіка та тієї жінки й відмовилася від свого плану помсти. Тоді я почала нове життя. Щодня я їла й пила слова Божі, збираючись із братами й сестрами, читаючи Божі слова та співаючи гімни на славу Бога. Я відчувала звільнення й свободу. Поступово я стала почуватися краще й знову могла посміхатися.

Але незабаром дещо трапилося, і я мало не провалила це випробування. Одного дня мені зателефонував друг. Він сказав, що неодмінно має зі мною зустрітись. Коли я з ним зустрілася, він з усією серйозністю сказав мені: «Я розлучився зі своєю дружиною. Ти мені подобаєшся відтоді, як я вперше тебе побачив, і тепер, коли нарешті з’явився шанс, я хочу піклуватися про тебе все твоє життя». Почувши це, я була шокована, але все одно дуже спокійно відповіла йому: «Бути того не може!» Він сказав, що він це серйозно, і що влаштує для мого сина роботу, шлюб і решту, що він буде добре ставитись до мого сина. Він ще багато чого наговорив, але коли зрозумів, що я не відповіла ні слова, сказав, що дасть мені три дні на роздуми, а тоді я зможу дати свою відповідь. Я всю ніч крутилася в ліжку, мене мучили сумніви. Він був досить забезпечений. Ми завжди ладнали й розуміли одне одного. До того ж, мій син щойно закінчив коледж і ще не мав роботи. Крім того, я була сама, удома ні з ким було й поговорити. Я хотіла бути з ним. Та щойно я про це подумала, я відчула пронизливий біль у серці. Я дуже добре знала, що віруючі й невіруючі йдуть двома різними шляхами. Якби я була з ним, я б не змогла продовжувати практикувати свою віру, а це означало б, що я би зраджувала Бога. Як я могла забути про Боже спасіння для мене? Та варто мені було заплющити очі, думка про його серйозні слова та той благальний погляд у його очах ставала для мене нестерпною. Тієї ночі я не зімкнула очей. Я вагалася й довго билася над цим запитанням. Коли я вирішила бути з ним, на думку спали слова від Бога: «Яку користь приносять вам чоловіки? Чи можуть вони дійсно врятувати вас від моря нещасть?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Практика (7)»). Я не могла не плакати від просвітлення цих слів. Я думала про весь той час, який провела зі своїм чоловіком – від кохання до зради, від клятв і до того, як ми стали запеклими ворогами. Це було так сумно згадувати! Це правда. Що хорошого мені приніс чоловік? Чи міг він дати мені справжні любов та щастя? Чи міг він справді врятувати мене від того моря страждань? Між людьми немає справжньої прихильності та любові. Людські почуття, людська любов – це лише для виду. Це швидкоплинно й ніколи не може тривати довго. Люди просто використовують і обманюють одне одного, щоб задовольнити свої плотські бажання. Мій чоловік був саме таким, тож чим би ця людина була іншою? Хіба він не мав таку саму природу та сутність? Хіба я не достатньо постраждала від свого чоловіка? Невже я справді хотіла пережити муки ще одного шлюбу? Я забула про біль після того, як рана загоїлася, і мене мало не ввели в оману, мало не обдурили солодкими словами й ледь знову не збили зі шляху. У той момент я ненавиділа себе за безсовісність, за невдячність. Якби не спасіння Боже, чи була б я сьогодні тут? Бог висловив так багато істин, але я їх не шукала. Замість того я гналася за цими пустими, нічого не вартими речами. Яка я була дурна! Слова Божі знову пробудили моє серце. Я не могла втратити свій шанс шукати істину та бути спасенною через ще одного чоловіка. Щонайперше наступного ранку я зателефонувала йому й відмовила. І одразу, як поклала слухавку, відчула таке велике полегшення! Інакше я впевнена, що сатана пошив би мене в дурні й завдав би мені шкоди. Потім одного разу я зустріла свою подругу, з якою раніше була дуже близька. Вона виглядала дуже худою й виснаженою. Я була шокована. Вона розказала мені, що її чоловік зрадив їй, а коли вони обговорювали розлучення, вона спробувала отруїтися – настільки безнадійно вона почувалася, але врешті її реанімували. Її розповідь про те, що трапилося, змусила мене задуматись про власні розпач та страждання, коли мій шлюб розвалився. Якби не Божий захист, я б уже померла. Пізніше в Божих словах я прочитала це: «Чому чоловік любить свою дружину? Чому дружина любить свого чоловіка? Чому діти покірні своїм батькам? Чому батьки обожнюють своїх дітей? Які наміри насправді виношують люди? Хіба їхній намір – не задовольнити власні плани й егоїстичні бажання?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Бог і людина разом увійдуть до відпочинку»). Божі слова показали мені, чому після майже двох десятиліть наші почуття одне до одного були такими крихкими й не змогли витримати найменшого удару. А тому, що між людьми немає справжньої прихильності чи любові. Є лише задоволення особистих бажань або використання одне одного. Коли хтось вартий того, щоб його використати, ми говоримо лише приємні речі, щоб задобрити цю людину. Але коли закінчуємо використовувати її, ми викидаємо її за двері, ніби це стара сорочка чи купа сміття. «Щаслива сім’я» і «кохання між чоловіком і дружиною» – це просто брехня, яка дурить людей. Це пастка, яку сатана використовує, щоби довести нас до гріха. Шкода, що я тоді не вірила в Бога – я не розуміла істини, і мені бракувало ясності, тому я не могла розгледіти підступи сатани. Кілька підступних побрехеньок і вдаваних сліз мого чоловіка пошили мене в дурні. Мене цілком засліпило фальшиве відчуття щастя, я втратила голову, поки зі мною гралися цими пустими почуттями. Я ледь не втратила своє життя через це. Я була така дурепа! Саме тоді я зрозуміла, що тільки Божа любов до людства справді щира, і коли мене сповнювала ненависть, саме Божі слова розвіяли її в моєму серці та заспокоїли мій біль, впустивши відчуття спокою та радості в мою душу. Хто ще міг би мене так любити? Чия любов могла би перевершити Божу? Ці думки втішили мене. Завдяки їм я відчула велику вдячність за Боже спасіння.

Пізніше я прочитала деякі уривки зі слів Божих, які дозволили мені певною мірою зрозуміти істини про розбещення людини сатаною. Бог говорить: «Згубні впливи, залишені глибоко в людському серці тисячами років “високого духу націоналізму”, а також феодальне мислення, яким люди зв’язані та скуті, без найменшої часточки волі, без бажання прагнути або наполегливо домагатися, без бажання досягати поступу, натомість залишаючись пасивним і регресивним, укоріненим у рабському менталітеті й таке інше – ці об’єктивні фактори надали незгладимо брудний та огидний відтінок ідеологічному світогляду, ідеалам, моралі й характеру людства. Здається, що люди живуть у темному терористичному світі, за межі якого ніхто з них не прагне вийти, і ніхто з них не думає про перехід до ідеального світу; радше вони задоволені своєю долею в житті, проводять свої дні, народжуючи й виховуючи дітей, докладаючи зусиль, потіючи, займаючись своїми домашніми справами, мріючи про затишну й щасливу сім’ю, про подружню любов, про внуків, про радість на схилі віку, мирно проживаючи своє життя… Протягом десятків, тисяч, десятків тисяч років аж до нині люди витрачали свій час таким чином, і ніхто не створив ідеального життя, усі були зосереджені тільки на взаємній різанині в цьому темному світі, на гонитві за славою й багатством і на плетінні інтриг один проти одного. Чи хтось коли-небудь шукав Божу волю? Чи зважав хтось коли-небудь на Божу роботу? Усі частини людської сутності, поглинуті темрявою, вже давно стали людською природою, тому виконувати Божу роботу досить важко, і люди ще менше зважуються звертати увагу на те, що Бог довірив їм сьогодні» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Робота та входження (3)»). «Усе своє життя людина проводить під владою сатани, і немає жодної людини, яка могла б самостійно звільнитися від впливу сатани. Усі люди живуть у нечистому світі, у розбещенні та порожнечі, без найменшого змісту чи цінності; вони живуть таким безтурботним життям для плоті, хоті й сатани. У їхньому існуванні немає ні найменшої цінності. Людина не здатна відшукати істину, яка звільнить її від впливу сатани. Навіть хоча людина вірить у Бога та читає Біблію, вона не розуміє, як звільнитися з-під контролю впливу сатани. Упродовж віків дуже мало людей відкрили цю таємницю, і дуже мало хто її зрозумів. Тож навіть хоча людина зневажає сатану та зневажає плоть, вона не знає, як звільнитися з тенет впливу сатани» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Досвід Петра: його знання про кару та суд»). Божі слова виявляють дійсність нашого людського життя. Хіба я не відчувала так багато болю через те, що я гналася за так званим «щасливим життям»? Заради любові між чоловіком і дружиною, заради щасливої родини я прагнула стати доброчесною дружиною свого чоловіка, його кращою половинкою. Я була готова віддати йому свої кров, піт і сльози, навіть якщо це вартувало мені життя. Я працювала як годинник, безперервно трудилася за чоловіка і сім’ю. Коли мій чоловік пробився в кар’єрі, я була в захваті від нього. Коли він зрадив мене, я була спустошена й весь час плакала вдома. Я відчувала, що саме життя – це якесь страждання. Намагаючись відбудувати свою зруйновану сім’ю, я зчепилася з тією жінкою, не подумавши про власні гідність та честь. Також я мала придушити злобу у своєму серці й дати своєму чоловікові можливість покаятися. Тепер я бачу, що жила під владою сатани, що сатана маніпулював та грався мною, ніби лялькою, що я жила, позбавлена будь-якої людської сутності. Моє життя було пекельним. Але я була ним зачарована й уважала, що це єдиний спосіб прожити осмислене життя. Божі слова відкрили моє серце й дозволили мені побачити, що так зване «щасливе життя», до якого я прагнула, нічого не варте, що воно не має сенсу. Навіть якби я досягла всього цього, що з того? Хіба все це не було би пустим?

Пізніше я прочитала ці слова Божі: «Ти – створена істота; ти, звичайно, повинен поклонятися Богу й прагнути до життя, сповненого сенсу. Якщо ти не поклоняєшся Богу, а живеш у своїй брудній плоті, то хіба ти не всього лиш звір у людській подобі? Оскільки ти – людська істота, тобі слід повністю присвятити себе Богові й витерпіти всі страждання! Тобі слід із радістю та впевненістю приймати незначні страждання, яким тебе піддано сьогодні, і жити повним сенсу життям, як Йов і Петро. У цьому світі людина носить одяг диявола, їсть їжу, дану дияволом, працює і служить, будучи під впливом диявола, повністю потопаючи в його бруді. Якщо ти не осягнеш смислу життя або не знайдеш істинного шляху, який сенс у такому житті? Ви – люди, які прагнуть іти правильним шляхом, ті, хто шукає покращення. Ви – люди, які підносяться в народі великого червоного дракона, ті, кого Бог називає праведними. Хіба це не життя, що має найбільший сенс?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Практика (2)»). У цьому світі я хлебнула сатанинського спустошення заради свого шлюбу. Саме Всемогутній Бог спас мене й дозволив повернутися в Божий дім. Божі слова поливали мене й надавали сил, щоб я змогла зрозуміти якісь істини, розпізнати дещицю зла й темряви у світі, побачити правду про розбещеність людей і залишити свій біль позаду. Любов Бога до мене така велика. Я маю відплатити за Божу любов. Після цього я почала проповідувати Євангелію та виконувати свій обов’язок із братами й сестрами. Я почувалася так спокійно й мирно в своєму серці. Слава Богу! Є гімн, який зворушує мене до глибини душі: «Якби Бог мене не спас». «Якби Бог мене не спас, я б і досі плив у світі за течією, болісно потерпаючи в гріху без жодної надії в житті. Якби Бог мене не спас, мене б і досі топтали дияволи, і я втішався б насолодами гріха, не знаючи шляху людського життя. Всемогутній Бог милосердний до мене; звук Його слів мене вабить. Я чую голос Бога, і я піднісся, щоб постати перед Його престолом. Щодня я їм і п’ю слова Божі, і я зрозумів багато істин. Я бачу величезну глибину людського розбещення. Ми справді потребуємо Божого спасіння…» («Ідіть за Агнцем Божим та співайте нових пісень»).