Ань Жань, Китай

У дитинстві мій батько працював у державній установі в місті, а мама тримала ательє. Наша сім’я була досить заможною для нашої місцевості. Хоч би до кого я йшла, до родичів чи однокласників, усі дивилися на мене із заздрістю. А на Китайський Новий рік та інші свята родичі завжди приходили до нас у гості. Якось я почула, як мої рідні пліткували: «Зараз люди дуже меркантильні. Вони приходять до нас лише тому, що ми добре забезпечені. Якби нам не було чого їсти, ніхто б і не прийшов. Як-то кажуть: “Люди шанують багатих, а собаки кусають обідраних”, і “Бідного в галасливому місті ніхто не помітить, а до багатого в глухі гори й далека рідня прийде”». Я теж цілком погоджувалася з цією думкою і вважала, що лише багатими захоплюються та поважають їх.

Коли я вийшла заміж, ми жили досить скромно. А от сім’я старшої невістки займалася бізнесом, і жили вони у значно кращих умовах, ніж ми. Свекруха часто казала: «Подивіться, які молодці старша невістка з чоловіком! Вони заробляють великі гроші. А тепер гляньте на вас двох – за цілий рік ви майже не приносите додому грошей». Якось свекруха розмовляла зі свекром і сказала: «Подивися на сина старого Лі з нашого села – він поїхав на заробітки й за кілька років заробив купу грошей. Коли повернувся, то відремонтував батьківський будинок і купив великий телевізор. Одяг, речі – у них усе нове. А тепер подивися на нашого сина. Ми досі витрачаємо гроші на його дитину! З цими двома вдома мішка білого борошна ледве вистачає на кілька прийомів їжі. Завтра тобі треба швиденько намолоти кукурудзяного борошна. Їсти саме лиш біле борошно – надто дорого». Почувши це, я дуже засмутилася. Я потайки пообіцяла собі: «Хоч би як довелося страждати і як би важко не було, я маю заробити багато грошей. Мною захоплюватимуться, лише якщо я матиму гроші, і саме гроші визначають мій статус у цій родині. Тільки-но в мене з’являться гроші, свекруха перестане дивитися на мене зверхньо. Навпаки – вона мене поважатиме».

У 2011 році ми з чоловіком відкрили заклад зі сніданками. Спочатку мені не хотілося наймати помічників, тому я вставала працювати об 11 вечора і намагалася приготувати всю їжу до ранкового напливу клієнтів. Час сніданків триває лише кілька годин, і якщо не наготувати достатньо, то все миттю розпродасться. Тоді справи йшли досить добре, і за рік мені вдавалося заощаджувати десятки тисяч юанів. Через те, що я роками працювала, схиливши голову, у мене почала боліти задня частина шиї. Коли ставало зовсім погано, я просто злегка стукала по цьому місцю кулаком кілька разів. Від цього ставало трохи легше, тому я не надавала цьому великого значення. Йшов третій рік, і одного дня в мене з’явилися запаморочення, затуманення свідомості та нудота. Чоловік повіз мене до лікарні на обстеження. Лікар сказав, що запаморочення і нудота спричинені шийним спондильозом, і що мені більше не можна довго тримати голову опущеною. Якщо стан погіршиться, я взагалі нічого не зможу робити. Мені нічого не залишалося, як найняти ще одну людину. Згодом, щоб заробити більше грошей, я додала ще кілька страв до меню, і через це стала ще більш зайнятою. Щовечора я лягала спати десь о 19:00 і вставала працювати одразу після 23:00, тож спала всього близько чотирьох годин на добу. Я була зайнята продажем сніданків, а самій не було коли й шматка проковтнути. Поки закінчувала обслуговувати клієнтів, наставав час обіду. Щодня я так крутилася, що могла поїсти лише після третьої години дня, і щойно поївши, мусила готувати запаси на наступний день. Наприкінці кожного дня в мене нестерпно боліли ступні, поперек і спина. Ноги були такими, ніби я стояла на льоду – настільки замерзали, що геть втрачали чутливість. Та я зціплювала зуби й терпіла, щоб заробити грошей. Як-то кажуть: «Той, хто витерпів найбільші труднощі, стане найвеличнішою людиною». За кілька років важкої праці ми заробили сотні тисяч юанів і купили дім та машину. Свекор зі свекрухою побачили, що ми розбагатіли, і почали постійно зустрічати нас із посмішкою. Наші родичі та друзі також приймали нас тепло. Щоразу, приходячи до батьків чоловіка, я насолоджувалася тим, що була в центрі уваги. Це лише вкотре доводило: фінансове становище справді визначає твій статус. З багатими людьми поводяться з більшим достоїнством та шаною. Однак через те, що в ті роки ми гарували від зорі до зорі, а також через постійне недосипання впродовж довгого часу, у мого чоловіка розвинулася хвороба серця. Лише одна операція зі стентування обійшлася в 160 000 юанів. Я також була настільки виснаженою, що шия та поперек нили щодня. А вночі, коли я лягала в ліжко, на тілі не було живого місця – боліло абсолютно все. Іноді під час нападу шийного спондильозу в мене паморочилося в голові, я боялася поворухнутися, а свідомість ставала затуманеною. Та це ще не найгірше – найгіршим стала моя алергія на борошно. Я постійно чхала від контакту з борошном, а під час сильних нападів здавалося, ніби в мене астма. Мені було страшенно погано, бо катастрофічно не вистачало повітря. Працюючи, я мусила носити по п’ять-шість масок одразу. А в найспекотніші літні дні під таким товстим шаром обличчя просто заливало потом. Не передати словами, наскільки це було нестерпно! Але щоб виглядати успішною в очах інших, доводилося мовчки терпіти всі ці муки. Я трималася, хоч би як було важко і хоч би як я страждала. Наприкінці 2018 року нашому закладу зі сніданками виповнилося вже вісім років. Оскільки подібні заклади відкривалися ледь не в кожному дворі, наша точка на ранковому ринку втратила популярність, і з кожним роком справи йшли дедалі гірше. Я розуміла, що так далі не піде. Я брала кредити на дім і машину, тож за таких умов відкладати майже нічого не вдавалося. Щоб заробити більше грошей, я відкрила ще одну точку. Чоловік працював у старій, а я – в новій. Наприкінці кожного дня ми ледве трималися на ногах від утоми. Іноді мене так хилило на сон, що я просто клала голову на стіл і дрімала. Через хворобу серця та операцію зі стентування чоловік не міг довго перебувати на роботі. Та попри це, ми не відмовлялися від думки про заробіток і продовжували працювати навіть хворі. Тоді я крутилася, як дзиґа, без упину, не маючи змоги ні нормально поїсти, ні поспати. Іноді я думала: «Для чого ми живемо? Я щодня виснажую себе до краю заради грошей. Багатство може викликати захоплення в інших, але врешті-решт ти все одно помреш. Який у цьому сенс?». Я відчувала неймовірну безпорадність і порожнечу всередині, і часто думала: «Коли ж закінчиться таке життя?». Проте іншого виходу не було, і мені доводилося жити так і далі.

Згодом я дізналася, що ресторани китайської кухні приносять непоганий прибуток. Тож я передала свої заклади зі сніданками іншим людям і почала готуватися до відкриття ресторану. Проте під час ремонту сталося несподіване: через сильний стрес у чоловіка стався рецидив, і він потрапив до лікарні. Лікар попередив, що з його хворобою йому категорично не можна перевтомлюватися, нервувати чи хвилюватися. Я розуміла: у такому стані, навіть після виписки, чоловік не зможе вести бізнес. Мені нічого не залишалося, як передати цей майже відремонтований ресторан комусь іншому. Тоді я втратила понад 200 000 юанів. Мені було соромно дивитися в очі родичам і друзям. Здавалося, що всі знайомі дивитимуться на мене зверхньо й насміхатимуться. У 2019 році я позичила сотні тисяч юанів у родичів, щоб інвестувати в один проєкт. Але врешті-решт керівника цього проєкту заарештували. Тоді я була просто ошелешена: «Інші люди заробляють на інвестиціях сотні тисяч. Чому ж у мене все закінчилося саме так?». Моя мрія розбагатіти розбилася вщент. Я навіть плакати вже не могла – сліз просто не залишилося. Тоді я почала шукати варіанти для іншого бізнесу, але скрізь потрібен був стартовий капітал. А в кого мені було позичати? Я вже взяла гроші на інвестиції у всіх своїх родичів, і більше не було до кого звернутися. Я думала про кредит на машину, іпотеку та витрати на навчання сина – що ж мені було робити? Після виписки з лікарні чоловік став ніби сам не свій, наче мав хворобу Альцгеймера. Він нічим не міг мені допомогти; навпаки – це мені доводилося доглядати за ним. У ті дні я так хвилювалася, що не могла ні їсти, ні спати, а на серці був суцільний біль. Іноді мені хотілося просто померти й покласти всьому край. Але потім я згадувала про непогашені борги, про сина, який ще не закінчив навчання, і про хворого чоловіка. Якби я померла, хіба це не зруйнувало б нашу сім’ю? Хіба мій син не зламався б? Я не мала права помирати! Тоді я справді відчувала: жити – нестерпно, але й померти не можна. Безсонними ночами мені залишалося лише тихо плакати. Я озиралася на ті роки, коли так гарувала заради грошей, щоб жити в розкоші, і як стала їхньою рабою. Але в підсумку всі мої важко зароблені гроші були втрачені, чоловіка мучила хвороба, а ми опинилися у величезних боргах. Ми справді залишилися ні з чим, наче носили воду в решеті. Який був сенс у такому житті? Я ніяк не могла збагнути цього, і ніхто не міг дати мені відповіді. У повному відчаї ми з чоловіком вирішили звернутися до моєї мами й прийняти віру в Бога. Насправді, мама свідчила мені про Божу роботу в останні дні ще тоді, коли ми другий рік тримали наш заклад зі сніданками. У глибині душі я вірила, що Бог існує. Але тоді ми так крутилися з бізнесом, що бракувало часу навіть на їжу та сон, не кажучи вже про віру в Бога. Тому я відмовилася. Але цього разу, після певного періоду пошуку, у серпні 2020 року ми з чоловіком офіційно прийняли роботу Всемогутнього Бога останніх днів. Хоча тоді наша сім’я була без копійки, я щодня читала Божі слова, і моє серце сповнювалося радістю та спокоєм.

Одного дня я натрапила на уривок із Божих слів, який глибоко мене зворушив. Бог говорить: «Робота, виконувана в останні дні, – це робота завоювання. Це не ведення всіх людей на землі до того, щоб вони жили своїм земним життям, а завершення неминущого, кількатисячолітнього стражденного життя людства на землі. … Причина в тому, що останні дні – це завершення всієї епохи. Це завершення й закінчення Божого шеститисячолітнього плану управління, а також завершення стражденного життєвого шляху людства. Це не введення всього людства в наступний період або дозвіл на продовження життя людства; це не мало б значення для Мого плану управління чи для існування людини. Якби людство так і далі жило, то рано чи пізно його б остаточно пожер злий диявол, а душі, що належать Мені, зрештою були б зруйновані його руками. Моя робота триває лише шість тисяч років, і Я обіцяв, що контроль лихого над усім людством теж триватиме тільки шість тисяч років. Отже, зараз час вийшов. Я не бажаю більше ні продовжувати, ні баритися: в останні дні Я здолаю сатану й поверну Собі всю Свою славу, і Я поверну Собі всі душі, що належать Мені на землі, щоб ці згорьовані душі могли втекти з моря страждання, і так завершиться вся Моя робота на землі» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ніхто з плоті не може втекти від дня гніву). З Божих слів я зрозуміла, що етап роботи, яку Бог виконує в останні дні, має на меті покласти край людському життю, повному страждань. Він хоче вирвати людей із рук сатани, щоб той більше не міг їм шкодити. Я була така схвильована й відчула приналежність, якої ніколи раніше не відчувала. Я не могла стримати сліз. Я стільки років так важко боролася в цьому світі, і мені ніде було висловити біль у моєму серці – лише Бог розумів мою гіркоту та безпорадність. Цього разу я знайшла вихід – прийняти Його спасіння. Я згадала, як у 2012 році мама багато разів свідчила мені, що Бог прийшов в останні дні висловити істину серед людей, щоб спасти нас. Однак тоді я була схиблена на грошах і відкинула Боже спасіння заради розкішного життя. Я так шкодувала про це. Якби я раніше прийняла Божу роботу в останні дні, мені б не довелося стільки страждати й терпіти стільки поневірянь у цьому світі. Сьогодні мені пощастило прийти до Бога, бо Його любов зійшла на мене. Бог захотів спасти мене й витягти з цього моря страждань. У минулому я думала лише про те, як відчайдушно заробити грошей, і моє життя було надто важким і виснажливим. Але цього разу я не могла знову втратити шанс бути спасенною Богом. Це було так, ніби я вхопилася за рятівну соломинку. Я хотіла скористатися цією рідкісною можливістю, щоб усім серцем слідувати за Богом і перестати жити заради грошей. Після цього я часто зустрічалася з братами й сестрами, щоб бесідувати про Божі слова, і відчувала особливий спокій та умиротворення.

На зібранні навесні 2021 року, спираючись на Божі слова, ми бесідували про те, як сатана використовує славу й вигоду, щоб шкодити людям. Коли я це почула, то відчула, що це дуже точно описує мій стан. Всемогутній Бог говорить: «Насправді, якими б величними не були жадання людини, якими реалістичними або наскільки обґрунтованими не були б бажання людини, усе, чого людина хоче досягти, усе, що людина шукає, нерозривно пов’язане з двома словами. Ці два слова критично важливі для кожної людини впродовж її життя, і це те, що сатана має намір прищепити людині. Що це за два слова? Це “слава” й “вигода”. Сатана використовує дуже м’який метод, метод, який значною мірою узгоджується з уявленнями людей і не є дуже агресивним, аби люди несвідомо приймали його способи й закони виживання, ставили життєві цілі й життєві напрями та здобували життєві жадання. Хоч би якими пишномовними могли бути описи людей щодо їхніх життєвих жадань, ці жадання завжди обертаються навколо слави й вигоди. Усе, за чим упродовж свого життя женеться будь-яка велика чи знаменита людина, – насправді, будь-яка людина, – стосується лише цих двох слів: “слава” та “вигода”. Люди думають, що як тільки в них з’явиться слава й вигода, у них буде капітал, щоб насолоджуватися високим статусом і великим багатством, а також насолоджуватися життям. Вони думають, що як тільки вони матимуть славу й вигоду, вони матимуть капітал для пошуку задоволення та безрозсудної насолоди для плоті. Заради цієї слави й вигоди, яких люди так жадають, вони охоче й несвідомо віддають сатані свої тіла, серця і навіть усе, що в них є, включно зі своїми перспективами й долею. Вони роблять це без застереження, навіть без найменшого сумніву й ніколи не думаючи про те, щоб повернути собі все, що вони колись мали. Чи можуть люди зберігати будь-який контроль над собою, щойно вони так віддали себе сатані й стали вірними йому? Безперечно, ні. Вони перебувають під цілковитим і безроздільним контролем сатани. Вони повністю та безповоротно загрузли в цій трясовині й не здатні звільнитися. Щойно хтось занурюється в славу й вигоду, він більше не шукає світлого, справедливого або того, що є красивим і хорошим. Це відбувається тому, що принада слави й вигоди занадто велика для людей; це ті речі, яких люди можуть нескінченно прагнути впродовж усього свого життя і навіть упродовж усієї вічності. Хіба це не реальна ситуація?» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VI). «“Гроші правлять світом”. Це віяння? Якщо порівнювати з модними та гастрономічними віяннями, які ви згадували, хіба це не набагато гірше? “Гроші правлять світом” – це філософія сатани. Вона дуже превалює серед людей у кожному суспільстві; можна сказати, що це віяння. Це пов’язано з тим, що його було вселено в серце кожної людини, яка спочатку не приймала цей вислів, але потім, коли зіткнулася з реальним життям, мовчазно погодилася з ним, і їй почало здаватися, що ці слова таки правдиві. Хіба це не процес розбещення людини сатаною? Можливо, люди не мають однакової міри досвідного знання про цей вислів, але кожен різною мірою тлумачить і приймає ці слова, виходячи з того, що відбувалося навколо нього, і з власного особистого досвіду. Хіба це не так? Незалежно від того, скільки досвіду людина має із цим висловом, який негативний вплив він може справити на людське серце? Є щось, що виявляється через людський характер людей у цьому світі, зокрема й кожного з вас. Що це? Це поклоніння грошам. Чи важко його викорінити з людського серця? Дуже важко! Схоже, сатана справді глибоко розбестив людину! Сатана спокушає грошима людей і розбещує їх, щоб вони поклонялися грошам і благоговіли перед матеріальним. А як це поклоніння грошам проявляється в людях? Чи вважаєте ви, що без грошей не змогли б вижити в цьому світі, що без грошей не можна пробути навіть одного дня? Статус людей і повага, яку вони викликають, ґрунтуються на тому, скільки вони мають грошей. Спини бідних зігнуті від сорому, а багаті втішаються своїм високим статусом. Вони тримаються гордо й упевнено, говорять голосно та живуть бундючно. Що приносить людям цей вислів і віяння? Хіба не правда, що багато людей іде на будь-які жертви, аби отримати гроші? Хіба чимало людей не втрачає свою гідність і порядність у гонитві за більшими грошима? Хіба чимало людей заради грошей не втрачає нагоду виконувати свій обов’язок і слідувати за Богом? Хіба втрата шансу здобути істину та бути спасенним не є для людей найбільшою з усіх утрат?» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний V). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що сатана використовує славу й вигоду, щоб контролювати людей і навіювати їм різні правила виживання. Наприклад: «Гроші – це ще не все, але без них нічого не можна зробити», «Гроші правлять світом», «Людина вмирає за багатство, як птахи за їжу» та «Гроші понад усе». Люди живуть цими сатанинськими отрутами і вважають славу й вигоду метою своїх прагнень. Вони відчайдушно женуться за ними. І я не була винятком. У дитинстві я бачила, як родичі та друзі приходили до нас на кожен Китайський Новий рік і на всі свята. Я знала, що вони підлещувалися до нашої сім’ї, бо мої батьки мали гроші. Як-то кажуть: «Бідного в галасливому місті ніхто не помітить, а до багатого в глухі гори й далека рідня прийде». Ці сатанинські отрути та правила виживання глибоко вкорінилися в моєму серці. Після мого заміжжя свекруха поводилася як сноб і підлещувалася до сім’ї старшої невістки, бо ті були заможними. Бачачи, що ми заробляємо небагато, вона критикувала нас навіть при сторонніх. Вона цілими днями ходила з похмурим обличчям, ніби ми їй щось винні. Через це я повірила, що твоє фінансове становище визначає твій статус, і що люди можуть прожити без усього, крім грошей. Лише з грошима ти міг мати гарні матеріальні блага, викликати захоплення й заздрість інших та жити з гідністю. Я жила цими облудними цінностями та поглядами на життя і гарувала від зорі до зорі, щоб заробити гроші. Я не зупинялася перепочити, навіть коли боліли поперек і шия, і продовжувала працювати попри сильну алергію на борошно. Я заробила трохи грошей і насолоджувалася перевагами, які вони давали. Сусіди та свекруха зустрічали мене з посмішками, і моє марнославство було вдоволене. Однак лише я знала, які гіркота й біль стояли за всім цим. Найтрагічніше те, що я відчайдушно гарувала заради грошей, але врешті-решт усе одно залишилася ні з чим. Більше того, чоловіка здолала хвороба, а в мене нили шия та поперек. Мій фізичний та душевний біль неможливо передати словами. Усе це було спричинено моєю гонитвою за грошима, славою й вигодою. Лише тепер я зрозуміла, що цілі, яких я прагнула, і мої погляди на виживання були хибними. За всім цим стояли підступи сатани. Сатана просто хоче, щоб я важко працювала заради грошей і жила заради грошей, слави й вигоди. Таким чином я не зможу прийти до Бога й отримати Його спасіння. Саме в цьому й полягає підступний намір сатани. Я безмежно вдячна Богу за Його спасіння. Якби я не повірила в Бога, то й далі гарувала б заради грошей, і одного дня це могло б коштувати мені життя. Я вдячна за викриття Божими словами, яке допомогло мені чітко побачити підступний намір сатани: використати гроші, славу й вигоду, щоб нашкодити мені та розбестити мене. Тепер я хочу лише всім серцем вірити в Бога та прагнути істини, і більше не дозволяти сатані дурити мене, продовжуючи гнатися тільки за грошима.

Іноді я запитувала себе: «Я так багато працювала в ті роки, але в підсумку нічого не заробила, та ще й набрала купу боргів. Чому моє життя було таким болісним?». Шукаючи відповідь, я прочитала слова Бога: «Людську долю скеровують Божі руки. Ти не здатен собою керувати: навіть якщо людина завжди квапиться та клопочеться задля власної вигоди, вона залишається нездатною керувати собою. Якби ти міг знати власні перспективи, якби ти міг керувати власною долею, хіба тебе досі називали б створеною істотою? … Місце призначення людини – у руках Творця, тож як би людина могла собою керувати?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Відновлення нормального життя людини та приведення її до чудового місця призначення). Божі слова допомогли мені зрозуміти, що життя людини перебуває в руках Божих. Хоч би як важко люди працювали чи відчайдушно метушилися, вони ніколи не отримають бажаного, якщо Бог цього не дарує, попри всю їхню біганину й метушню. Озираючись на ті роки, я розуміла, що щодня йшла з дому рано і поверталася пізно. Мене не хвилювало, скільки я страждала чи наскільки була виснаженою – я просто важко працювала, щоб заробити грошей, бо хотіла жити в розкоші та викликати захоплення в інших. Я хотіла змінити свою долю власними силами, але врешті-решт нас із чоловіком здолала хвороба, і все, що ми отримали натомість – це порожнеча. Тепер я усвідомила, що наші життя нам не підвладні. Те, скільки грошей ми заробляємо, не залежить від наших зусиль, а визначається Божим володарюванням і завчасним призначенням. Водночас я також відчула кропіткі наміри Бога. Якби я не пережила цю гіркоту й безпорадність у житті, я б не прийшла до Бога. Давно, у 2012 році, моя мама проповідувала мені Боже Євангеліє Царства, але я думала лише про заробляння грошей і не прийняла його. Минуло ще вісім років, перш ніж я прийшла до Бога, але Бог не покинув мене через моє невігластво та бунтарство. Божа любов така велика! Я маю зайняти належне місце створеної істоти і довірити решту свого життя Богу, підкоряючись Божому володарюванню та впорядкуванням. Відтоді я читала Божі слова щоразу, як мала вільний час, і кожен день був дуже насиченим.

Згодом я орендувала невелике місце на ранковому ринку, щоб продавати смажені горіхи й заробляти на життя. Хоча я не заробляла стільки грошей, як раніше, я не була такою зайнятою, і в мене був час виконувати свій обов’язок. Я думала про кредити від попередньої інвестиції, які я досі не виплатила, і вирішила продати свій будинок, щоб погасити борги. Я помолилася Богу і довірила Йому ці труднощі. Згодом продаж будинку пройшов дуже гладко, і частину кредиту було погашено. Відтоді щодня, зібравши торгове місце, я йшла на зібрання, їла й пила слова Божі та виконувала свій обов’язок разом із братами й сестрами.

У середині лютого 2024 року мій молодший брат зателефонував мені й сказав, що продається магазин нашого родича. Після відрахування витрат я могла б заробляти понад 100 000 юанів на рік, і мені не потрібно було б поспішати з оплатою за магазин. Я могла б спершу запустити бізнес, а потім заплатити гроші, коли б їх заробила. Коли я це почула, моє серце тьохнуло: «Це дійсно вигідно. Цьому магазину понад десять років, і в нього є стабільна клієнтська база. Мені б не довелося платити ні копійки на початковому етапі, і я могла б заробляти гроші, щойно взялася б за справу. Якби я попрацювала там кілька років, то не лише змогла б виплатити всі свої борги, відкласти гроші на весілля сина й забезпечити собі старість, а й змогла б поступово знову вести те престижне життя». Але потім у мене з’явилася інша думка: «Ні. Хіба це не означало б, що я просто повертаюся до свого старого життя? Я нарешті змогла вирватися з сатанинських мук. Я не можу повернутися назад. Якщо мені доведеться обирати між зароблянням грошей і виконанням свого обов’язку, я оберу свій обов’язок». Тоді я згадала уривок із Божих слів, який читала на попередньому зібранні, і знайшла його, щоб перечитати. Всемогутній Бог говорить: «Задовольнятися їжею й одягом – чи правильний це шлях? (Правильний.) Чому він правильний? Хіба цінність людського життя в їжі та одязі? (Ні.) Якщо цінність життя людини не в їжі та одязі, не в насолоді в плоті, тоді професійна діяльність, якою вона займається, має задовольняти лише потребу в їжі та одязі, вона не повинна виходити за ці рамки. Для чого потрібні їжа та одяг? Щоб забезпечити нормальне виживання тіла. Яка мета виживання? Не плотська насолода, не насолода плином життя та, звичайно, не насолода всім тим, що з людиною відбувається в житті. Усе це неважливо. То що ж тоді найважливіше? Що найціннішого має зробити людина? (Іти шляхом віри в Бога та прагнення до істини, а потім виконувати свої обов’язки.) Якою б людиною ти не був, – ти створена істота. Створеним істотам слід робити те, для чого вони призначені – ось що має цінність. Отже, що з того, що роблять створені істоти, має цінність? Кожна створена істота має місію, доручену їй Творцем, місію, яку вона повинна виконати. Бог визначив життєву долю кожної людини. Якою б не була її життєва доля, це те, що їй слід робити. Якщо ти робиш це добре, то коли ти постанеш перед Богом, щоб звітувати Йому, Бог дасть тобі відповідь, яка тебе вдовольнить. Він скаже, що ти мав цінне та плідне життя, що ти перетворив Божі слова на своє життя та що ти компетентна створена істота. Однак якщо твоє життя – це просто життя, боротьба та витрати заради їжі, одягу, задоволення та щастя, то коли ти нарешті постанеш перед Богом, Він запитає: “Наскільки ти виконав це життєве завдання та місію, які Я тобі дав?”. Ти все підрахуєш і побачиш, що наснага та час твого життя були витрачені на їжу, одяг і розваги. Здається, що ти мало що зробив зі своєю вірою в Бога, не виконав свій обов’язок, не вистояв до кінця та не втілив у життя свою відданість. Що стосується прагнення до істини, то хоча ти й мав певне бажання прагнути до неї, ти не заплатив велику ціну та нічого не здобув. У кінцевому підсумку Божі слова не стали твоїм життям, і ти досі той самий старий сатана. Твої методи сприйняття та дій ґрунтуються на людських переконаннях і фантазіях, а також на розбещеному сатанинському характері. Ти досі повністю настроєний проти Бога та несумісний із Ним. У такому випадку ти станеш непотрібним, і Бог більше тебе не захоче. Із цієї миті ти більше не будеш Божим створінням. Це жалюгідно! Тому якою б професійною діяльністю ти не займався, якщо вона легальна, значить вона впорядкована й наперед визначена Богом. Але це не означає, що Бог підтримує тебе чи заохочує заробляти більше грошей або досягати висот у кар’єрі, яку ти обрав. Бог цього не схвалює, і Він ніколи цього від тебе не вимагав. Більше того, Бог ніколи не використає професійну діяльність, якою ти займаєшся, щоб підштовхнути тебе до світу та віддати сатані або щоб дозволити тобі свідомо прагнути до слави та прибутку. Натомість через професію, якою ти займаєшся, Бог дозволяє тобі задовольняти свої потреби в їжі та теплі – ось і все. Крім того, у Своїх словах Бог розповів тобі про те, який твій обов’язок, яка твоя місія, до чого тобі слід прагнути та чим тобі слід жити. Це цінності, якими тобі слід жити, і шлях, яким тобі слід іти упродовж усього твого життя. … в питаннях кар’єри дуже важливо задовольнятися їжею й одягом. Якщо ти чітко цього не розумієш, то можеш утратити свій обов’язок і поставити під загрозу свої шанси на спасіння» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (20)). Прочитавши слова Божі, я зрозуміла, що людині слід задовольнятися тим, що вона має достатньо їжі та одягу. Люди приходять у цей світ не заради плотських насолод, а щоб виконувати обов’язок створеної істоти. Згадуючи ті роки важкої праці заради грошей, я розумію, що це ледь не коштувало мені життя, і саме Бог врятував мене від сатанинських мук. Приходячи до Божого дому й збираючись разом, щоб читати Божі слова, я зрозуміла, чого людям слід прагнути, аби досягти найбільш змістовного життя. Я відчула великий спокій на серці. Це те, чого не купиш за гроші, славу чи вигоду. Гроші, які я зараз заробляю продажем смажених горіхів, невеликі, але їх достатньо мені на життя, а повертаючись додому, я все ще можу відвідувати зібрання й виконувати свій обов’язок. Якби я пішла керувати магазином, звідки б у мене взявся час на віру в Бога й виконання свого обов’язку? Хіба це не означало б, що я маю покинути свої обов’язки й повернутися до старих звичок? Я більше не можу жити заради грошей, слави чи вигоди – це було б копанням власної могили. Я маю уважно слухати Божі слова й виконувати обов’язок створеної істоти, задовольняючись тим, що маю вдосталь їжі та одягу. Тільки так життя може мати сенс. Тому я рішуче відмовила братові.

Зараз я більшу частину дня зайнята своїми обов’язками й відчуваю великий спокій на серці. Це зовсім не так, як раніше, коли я жила заради грошей, слави й вигоди та почувалася вкрай нещасною і безпорадною. Дякую Богу за Його спасіння!