Коли я був дитиною, моя сім’я жила дуже бідно, і з нас часто насміхалися інші жителі села. Я завжди почувався жахливо, бачачи, як моя мама плаче через їхні знущання. Здавалося, що всі дивляться на нас зверхньо через відсутність у нас статусу, і ми ніколи не матимемо шансу на просування вперед. Тоді мої батьки часто казали мені: «“Бідні самотні навіть у найбільших містах, а в багатих будуть гості навіть у найдальших горах”, тому, коли ти виростеш, ти маєш зробити собі ім’я і затьмарити своїх однолітків, щоби прославити нашу сім’ю». Я прийняв ці слова близько до серця і багато працював, щоб досягти статусу та поваги інших.

1986 року я взяв участь у програмі навчання персоналу для великої національної компанії. Під час програми я старанно займався і майже щомісяця отримував найвищі оцінки як за навчання, так і за поведінку. Але, на мій подив, мене призначили на скромну посаду початкового рівня, а інші, чиї оцінки були гірші за мої, але в яких був кращий родовід, отримали керівні посади. Я дуже важко сприйняв цю невдачу і зрозумів, що якщо я хочу виділитися, просто моїх досягнень буде недостатньо, я також повинен навчитися підлещуватися до начальства. Після цього я часто приходив до свого начальника, щоб допомогти йому по господарству, а коли він захворів і потрапив до лікарні, я був там, щоб реагувати на кожен його дзвінок чи поклик. Щоб заробити схвалення начальника, я купив всілякі книги й поринув у навчання, щоб покращити свої управлінські навички. За кілька років напруженої роботи я, нарешті, досяг посади вищого керівника. На фабриці всі робітники вітали мене кивками та поклонами, а коли я повертався додому, всі сусіди заходили до мене у гості. Ось так я став знаменитістю у нашому селі. Дедалі більше людей приходили до мене з проханням про позику, і навіть ті, що раніше дивився на нас згори, повністю змінили тон і тепер були дуже дружелюбні зі мною. Мені, в моєму марнославстві, було надзвичайно приємно бути в центрі уваги й купатися у захопленні інших.

В 1998 році, у віці 35 років, мене підвищили до директора фабрики. Незважаючи на те, що я досяг статусу й влади, я все ще відчував себе ніяково. Я турбувався, що через відсутність особистих зв’язків, якщо я погано справлятимусь зі своєю роботою, я, можливо, не зможу зберегти свій нинішній статус. Тому я ніби йшов тонким льодом, з особливою обережністю підходячи до своєї роботи, і дуже боявся, що мене звільнять, якщо щось піде не так. Щоб розвивати наш бізнес, я часто напував і годував наших клієнтів, водячи їх у бари та караоке. Я зрозумів, що деякі керівники навіть підкуповують клієнтів грошима та повіями. Я зневажав такий спосіб ведення бізнесу, проте, кілька разів обміркувавши свої варіанти, зрештою просто змирився з реальною ситуацією. В той час я боровся з тривогою і погано спав. Через стрес на роботі та власне занепокоєння, у мене, крім інших захворювань, розвинулися діабет, гіпертонія та гіперліпідемія. Пізніше моя компанія перетворилася з державної на приватну. Дві чи три сотні співробітників купили акції компанії та стали її власниками. Через три роки, щоб максимізувати наші доходи, ми, за планом голови, викупили акції міноритаріїв. Так я і ще кілька великих акціонерів стали мільйонерами, а наша компанія стала основним джерелом податкових надходжень у нашому регіоні. Мені часто доводилося бути присутнім на важливих зборах в окрузі і навіть виступати на телебаченні. Моє марнославство було задоволене, як ніколи раніше. Зовні здавалося, що я на вершині світу й живу як еліта, але в глибині душі я відчував порожнечу та занепокоєння. Щоночі, лежачи в ліжку, я думав про себе: «За ці роки я вклав у роботу все серце та душу, отримав статус та репутацію, але втратив свою гідність та здоров’я. Невже це справді те життя, яким мені варто жити? Який сенс у такому житті?»

Але моє насичене життя не залишало часу на роздуми. Я був нерозривно пов’язаний своїм статусом та репутацією, тому все, що я міг зробити, це продовжувати йти вперед.

Але, на мій подив, коли я досяг вершини своєї кар’єри, в одного з наших продуктів виявилася серйозна проблема з якістю через мою управлінську помилку, що коштувало компанії кілька мільйонів юанів. Я почувався жахливо. За всі роки роботи в цій компанії я майже щороку добивався неухильних покращень, але незважаючи на те, що останні шість місяців я працював на знос, зрештою я зруйнував свою репутацію. Мені здавалося, що я впав із самого верху в самий низ. Коли я страждав від болю та туги, кілька братів і сестер прийшли поділитися зі мною Євангелієм Всемогутнього Бога останніх днів. Я побачив, що в словах Бога говориться: «Людську долю скеровують Божі руки. Ти не здатен собою керувати: хоча людина завжди квапиться та клопочеться задля власної вигоди, вона залишається нездатною керувати собою. Якби ти міг знати власні перспективи, якби ти міг керувати власною долею, хіба ти все ще був би створеною істотою?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Відновлення нормального життя людини та приведення її до чудового місця призначення). «Серце і дух людини Бог тримає у Своїй руці; усе, з чого складається її життя, Бог споглядає Своїми очима. Незалежно від того, віриш ти у це або ні, все суще без виключення, живе чи мертве, буде змінюватись, перетворюватись, оновлюватись і зникати згідно з Божими думками. У такий спосіб Бог панує над усім сущим» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог – джерело людського життя). Прочитавши це, я зрозумів, що наша доля у житті повністю в руках Бога. Ми не можемо контролювати, чи досягнемо успіху у своїй кар’єрі. Подумавши про це, я зрозумів, що це правда. С самого початку я прагнув просуватися кар’єрними сходами власними зусиллями, але з тріском провалився. Це показало, що ми не контролюємо свою долю. Ці слова здалися мені по-справжньому практичними та правильними. Читаючи слова Всемогутнього Бога протягом деякого часу, я переконався, що це Божа робота, і прийняв Всемогутнього Бога.

Після цього я натрапив на ще один уривок зі слів Божих: «Я закликаю людей з усіх народів, усіх країн і навіть усіх царин дослухатися до Божого голосу, поглянути на Його роботу та пильно придивитися до долі роду людського, щоб зробити Бога найсвятішим, найшанованішим, найвищим і єдиним об’єктом поклоніння роду людського, аби все людство могло жити під благословенням Божим, як нащадки Авраама жили під Єговиною обітницею та як Адам і Єва, перші Богом створені люди, жили в Едемському саду» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Додаток 2. Бог панує над долею всього роду людського). Слова Божі вплинули на мене. Я провів першу половину свого життя, намагаючись добитися успіху, і хоча я досяг своєї мети перевершити своїх однолітків, зробив собі ім’я й задовольнив свої марні бажання, всередині я відчував порожнечу та тугу. Я зрозумів, що єдиний істинний шлях – це прийти до Бога, щоб шукати істину та поклонятися Йому, і тільки так можна заслужити на Божі благословення. Тому я заприсягся Богу, що зроблю все можливе, щоб практикувати віру та йти за Богом у майбутньому.

Через два місяці я став керівником групи у своїй церкві й відповідав за проведення групових зібрань. Я був дуже схвильований і відчував, що готовий прислухатися до волі Бога й виконати свій обов’язок. Оскільки місце наших зібрань було недалеко від того місця, де я працював, я часто стикався з колегами по дорозі на зібрання. Згодом я почав нервувати. Якби мій бос дізнався, що я вірянин, він, як мінімум, розкритикує мене, і я втрачу обличчя, а в гіршому мене можуть навіть звільнити з компанії. Тоді я втрачу репутацію та статус, за досягнення яких боровся півжиття. Але потім я подумав: «Після того, як я повірив у Бога, прийшовши до розуміння деяких істин, я зміг уникнути багатьох лих. Я глибоко переконаний, що вірити в Бога, шукати істину й виконувати свій обов’язок – це істинний шлях, і це найцінніша й найзначніша річ у моєму житті, тому, незважаючи ні на що, я не можу відмовитись від цього шляху». Після цього я перестав почуватися скутим і продовжив ходити на зібрання й виконувати свій обов’язок. Як я і передбачав, через деякий час начальник дізнався, що я вірю в Бога й відвідую зібрання. Якось я не прийшов на зустріч, яку проводила наша компанія, і тоді голова послав людей шукати мене всюди, навіть питати людей про те, де проводяться зібрання. Іншим разом я прямував на зібрання, а голова дізнався про це й свідомо скликав збори всіх керівників середньої ланки. Він сів поруч зі мною, щоб я не міг піти. Уся ця ситуація була дуже складною для мене, і кожного разу, відвідуючи зібрання, я відчував себе скутим. У той період я просто задихався. Я зрозумів, що моя поточна ситуація заважає мені вірити в Бога й виконувати свій обов’язок, тому помолився Богу, просячи Його водійства.

Пізніше я прочитав уривок зі слів Божих, в якому говорилося: «Ти повинен знати, як ти мусиш вдовольняти Мене зараз і як ти повинен ступити на правильний шлях у своїй вірі в Мене. Те, чого Я бажаю, – це твоя вірність і послух зараз, твоя любов і свідчення зараз. Навіть якщо ти наразі не знаєш, що таке свідчення чи що таке любов, ти мусиш принести Мені всього себе та віддати Мені свої єдині скарби: свою вірність і послух. Ти мусиш знати, що свідчення про Мою перемогу над сатаною лежить у вірності й послуху людини, так само як і свідчення про Моє повне завоювання людини» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Що ти знаєш про віру?). З Божих слів я зрозумів, що, через що б ми не пройшли у своєму житті як віряни, ми завжди повинні виявляти відданість і послух Богові й свідчити про Нього. На той момент я практикував віру вже протягом двох років, і хоча зовні я виконував свій обов’язок, я був скований своєю роботою і завжди переживав, що мене звільнять і я втрачу свій статус. Тому я не міг по-справжньому зайнятися своїм обов’язком, і навіть іноді дозволяв роботі впливати на мої зібрання та обов’язок. Де було моє свідчення? Пізніше я згадав інший уривок з слів Божих. «У своїй вірі в Бога Петро прагнув догодити Богові в усьому і прагнув коритися всьому, що виходило від Бога. Без найменшої скарги він був здатний прийняти кару й суд, а також рафінування, скорботи і нестатки у своєму житті, ніщо з чого не могло змінити його любов до Бога. Хіба це – не вища любов до Бога? Хіба це не було виконанням обов’язку Божого творіння?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Успіх або невдача залежать від шляху, яким іде людина). У своїй вірі Петро прагнув підкоритися Богу та полюбити його. Коли Господь Ісус покликав до нього, він одразу кинув свій рибальський човен, щоб іти за Ним, а стикаючись із випробуваннями та труднощами, він все одно прагнув виконати волю Божу. Зрештою, він був розіп’ятий вниз головою і досяг вищої любові до Бога й послуху до самої смерті, несучи дивне й гучне свідчення про Бога, і живучи життям, наповненим цінністю та змістом. Оскільки я вирішив практикувати віру й слідувати за Богом, я повинен був наслідувати Петра, намагатися любити Бога й догоджати Йому. Лише це буде правильним рішенням. Я думав про те, як у першій половині свого життя я брав і давав хабарі, загруз у пороку, брехав заради статусу й влади, живучи в повних злиднях. Ось так і пройшла моя молодість. Хоча Бог нарешті направив мене на правильний шлях, я все ще був обмежений своєю роботою і не міг зосередитись на практиці віри та виконанні свого обов’язку. Якби я продовжував так само, хіба моє життя могло б по-справжньому розвиватися? Особливо, коли я подумав про слова Бога: «Згаяного часу й конем не доженеш!» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний X). Я відчув невідкладність. Думаючи про те, як після більш як півстоліття на цій землі мені дали шанс прийняти Божу рятівну благодать в останні дні, шукати істину й здобути Боже спасіння, я розумів, що все це було з милості Божої. Я мав перестати бути таким недбалим у своїй вірі. Після цього в мене з’явилася ідея кинути роботу, щоб присвятити весь свій час та енергію пошуку істини та виконанню свого обов’язку.

Але потім мені спало на думку, що я витратив більше половини свого життя на суєту й, нарешті, став великим акціонером з багатомільйонним портфелем, і в мене більше шанувальників, ніж я міг порахувати. Але якщо я втрачу роботу, то знову стану звичайною людиною, і хто тоді приділятиме мені час? Мої друзі та родичі, начальник та колеги дивитимуться на мене зверхньо й назвуть мене дурнем. Як після цього я зможу зберігати гідність перед ними? Подумавши про це, я розгубився й помолився Богові, просячи Його дати мені сили, щоб звільнитися від кайданів та обмежень своєї роботи. Посеред своїх пошуків я натрапив на цей уривок зі слів Божих. Всемогутній Бог говорить: «Сатана використовує славу й вигоду, щоб контролювати думки людей, аж доки слава й вигода не стануть єдиним, про що люди можуть думати. Вони змагаються за славу й вигоду, зносять труднощі заради слави й вигоди, терплять приниження заради слави й вигоди, жертвують усім, що в них є, заради слави й вигоди, і висловлять будь-яке судження або приймуть будь-яке рішення заради слави й вигоди. Так сатана сковує людей невидимими кайданами, і в них немає ні сил, ні мужності, щоб скинути їх. Вони несвідомо несуть ці кайдани та з великими труднощами просуваються вперед. Заради цієї слави й вигоди людство уникає Бога, зраджує Його та стає дедалі нечестивішим. Так серед сатанинської слави й вигоди знищується покоління за поколінням. Якщо тепер поглянути на дії сатани, чи не є його зловісні мотиви абсолютно огидними? Можливо, сьогодні ви й досі не можете розгледіти зловісні мотиви сатани, тому що думаєте, що людина не може жити без слави й вигоди. Ви думаєте, що якщо люди залишать славу й вигоду позаду, вони більше не зможуть бачити шлях попереду себе, більше не зможуть бачити свої цілі, а їхнє майбутнє стане темним, тьмяним і похмурим. Але поступово ви всі одного разу усвідомите, що слава й вигода – це потворні кайдани, які сатана використовує, щоб скувати людину. Коли цей день настане, ти будеш твердо протистояти контролю сатани й кайданам, які він використовує, щоб скувати тебе. Коли прийде час, коли ти захочеш відкинути все те, що сатана тобі прищепив, ти цілковито розірвеш зв’язок із сатаною і по-справжньому ненавидітимеш усе, що сатана приніс тобі. Тільки тоді в людства з’явиться справжня любов і прагнення до Бога» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VI). З Божих слів я зрозумів, що причина, через яку я не міг залишити свою роботу і зосередити всю енергію на своєму обов’язку, полягала в тому, що я не розумів, що слава й багатство – це кайдани, які використовує сатана, щоб пов’язувати та контролювати людей. Я потрапив у цю пастку. Сатана використав славу та багатство, щоб обдурити й розбестити мене, змусивши мене гнатися за цим, відійти від Бога й зрадити його. Оскільки в часи мого дитинства наша сім’я жила в злиднях, над нами знущалися і дивилися зверхньо, і тому що я був отруєний сатанинськими філософіями типу «Виділяйся серед інших і принось честь своїм предкам», і «Людина дереться вгору; вода тече вниз», я вважав ці ідеї найвищими істинами і присягнув, що житиму елітним життям. У гонитві за цією метою я забув про гордість, плазав перед моїм начальником і підлещувався до нього. Потім, вже отримавши статус, я постійно турбувався, що інші задумують щось проти мене, тому, щоб зміцнити свій статус, йшов проти своєї совісті й підкуповував клієнтів грошима та повіями. Щодня я відчував себе наляканим і роздратованим, жахаючись, що все, що я зробив, наздожене мене. Щоб досягти ще вищого статусу, я старанно створював наше підприємство, але це було все одно, що плисти проти течії – у мене не було жодної хвилини відпочинку, і зрештою я вимотався і втратив здоров’я. Раніше, коли у мене не було жодного статусу та влади, я будь-що прагнув отримати ці речі, але коли я нарешті досяг бажаного, мені залишилося тільки їсти і пити цілими днями, і в мене не було іншого вибору, окрім як слідувати лихим світським тенденціям, зовсім не відчуваючи себе людиною. У мене не було жодного почуття спокою або умиротворення, я постійно відчував себе напруженим, вів болісний і виснажливий спосіб життя! Сатана використав славу й багатство, щоб мучити мене. Я також думав про те, що, незважаючи на те, що відомі та заможні люди мають багатство й репутацію та досягли успіху у своїй кар’єрі, деякі з них досі вживають наркотики, кінчають життя самогубством чи потрапляють до в’язниці. Слава й багатство могли дати їм тимчасовий престиж, але це принесло тільки порожнечу й страждання в їхні розуми та тіла. Тільки тоді я зрозумів, що прагнення до слави й багатства, яким нас наповнює сатана, – це негативна річ, спосіб сатани грати з людьми й завдавати їм шкоди, і веде лише до розбещеності й занепаду. Це все більше позбавляє людей людяності й перетворює їх на монстрів. Насолоджуючись живленням та поливом Божих слів, я зрозумів, що лише пошук істини, шанування Бога, відсторонення від зла й виконання свого обов’язку створеної істоти дозволять мені жити осмисленим та повним життям. Я не міг потрапити в пастку, віддаючи більшу частину свого життя гонитві за славою та багатством. Мені треба було покластися на Бога, щоб скинути кайдани статусу та репутації, добре виконувати свій обов’язок, шукати істину та жити осмисленим життям. Зрозумівши це, я вирішив звільнитися з роботи.

Я знав, що так буде, тому що обіймав важливу посаду в компанії, і голова безперечно не погодився б, якби я прямо спробував звільнитися. Тому я вирішив звернутися до голови з проханням про продовження моєї відпустки через хворобу. Але він, мабуть, здогадався про мої мотиви й сказав: «Я цього не підпишу. Якщо я дозволю вам взяти лікарняний, то після цього ви просто звільнитеся». Почувши це, я трохи розгубився. Якщо голова не дозволяє мені звільнитися, а я наполягатиму, чи не скривджу я його? Мій власний капітал все ще був вкладений у компанію, що як він вирішить ускладнити мені життя й не дозволить повернути вкладені гроші? Тоді питання про звільнення було дуже нагальним для мене, і я справді не знав, що мені робити. Тому я постійно молився Богові, просячи Його про водійство.

Одного разу мені на думку раптом прийшов уривок зі слів Божих. Всемогутній Бог говорить: «Коли Авраам простяг руку та взяв ножа, щоб зарізати свого сина, чи побачив Бог його дії? Так, побачив. Весь цей процес – від початку, коли Бог сказав Авраамові принести в жертву Ісаака, і до тієї миті, коли Авраам дійсно підняв ніж, щоб убити свого сина, – показав Богові серце Авраама, і попри його колишню нерозумність, невігластво та нерозуміння Бога, у той час Авраамове серце було вірним Богові та чесним, і він дійсно збирався повернути Богові Ісаака, сина, якого йому дав Бог. Бог побачив у ньому послух – той самий послух, якого бажав» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II). Досвід Авраама дуже мене надихнув. Я побачив, що Бог хоче від людей щирості та послуху. Коли Бог попросив Авраама принести в жертву свого єдиного сина Ісаака, Авраам зміг винести біль і відмовитися від улюбленого сина, щоб догодити Богові. Завдяки цьому Бог побачив, що серце Авраама є вірним Йому. Потім я задумався про свою поведінку. Незважаючи на те, що я стверджував, що хочу, щоб моя віра була найбільшою частиною мого життя, і побажав звільнитися, щоб мати можливість гідно виконувати свій обов’язок, все це була лише балаканина, я не бажав цього по-справжньому, від щирого серця. Я побоювався, що ображу голову, наполягаючи на звільненні, і не зможу повернути свої інвестиції. Я турбувався лише про свої інтереси. Авраам приніс свого єдиного сина в жертву Богові, я ж мав лише звільнитися з роботи, але не міг цього зробити. Я не мав істинної відданості Богові – хіба я просто не обманював Його? Зрозумівши все це, я почувся трохи винним. Я помолився Богові: «Боже мій! Я все хочу звільнитися, щоб зосередитись на виконанні свого обов’язку, але просто не можу довести справу до кінця. О Боже! Я не хочу більше дурити Тебе. Я готовий залишити свою роботу й повністю присвятити себе виконанню обов’язку». Помолившись, я нарешті набрався сміливості піти та обговорити своє звільнення з головою. Зрештою він дозволив мені взяти відпустку лише на півроку, але я вже був сповнений рішучості звільнитися.

Так минуло пів року, і я планував продовжити свою відпустку, щоб зберегти відносини з компанією і зрештою повернути вкладені гроші. Але голова сказав, що він зараз перебуває у нашій торговій компанії у столиці провінції, і попросив мене зустрітися з ним особисто, щоб продовжити мою відпустку. Тим не менше, коли ми зустрілися, він взагалі не згадав про мою відпустку, а просто провів мене по всіх підрозділах компанії. Всі кабінети були багато облаштовані й справляли гарне враження, усі були зайняті роботою, та керівники всіх відділів тепло зверталися до мене «директор Ван». Сам того не усвідомлюючи, я знову впав у спокусу. Я подумав: «Незважаючи на те, що я був відсутній півроку, я все ще маю вплив у цій компанії. У мене є частка в цій величезній компанії, і я досі керую цим підприємством! Останні два роки прибутковість нашої компанії постійно зростала. Якщо я відмовлюся від свого обов’язку й продовжу тут працювати, я зможу заробити серйозні гроші і прожити своє життя у багатстві… цього вистачить на гідне життя навіть моїм нащадкам». Коли це спало мені на думку, я відчув певну спокусу. Але я швидко зрозумів, що мій стан є неправильним, і тому поспішно покликав до Бога у своєму серці. Тоді я згадав слова Господа Ісуса: «Не можете Богові й мамоні служити!» (Луки 16:13). Я також згадав історію з Біблії, в якій сатана намагається спокушати Господа Ісуса: «Знов диявол бере Його на височезную гору, і показує Йому всі царства на світі та їхнюю славу, та й каже до Нього: Це все Тобі дам, якщо впадеш і мені Ти поклонишся! Тоді каже до нього Ісус: Відійди, сатано! Бож написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!» (Матвія 4:8–10). Хіба голова не спокушав мене залишитися в компанії, вихваляючись розкішними офісами й чудовою робочою обстановкою? Хіба сатана не маніпулював усім цим із-за лаштунків? Сатана намагався використати статус і статок, щоб випробувати й спокушати мене, щоб я відмовився від Бога та свого обов’язку, і далі дозволяючи йому грати зі мною і ображати мене. Я не міг піддатися підступному плану сатани.

Після цього я подовжив свою відпустку ще на три місяці. Коли три місяці майже минули, я подумав: «Я більше не можу просити про відпустку. Якщо я хочу розірвати відносини з цією компанією, щоб спокійно виконувати свій обов’язок, мені доведеться продати всі свої акції, але такі продажі дозволені лише один день на рік. Що, як голова не дозволить мені продати мої акції? У нього все ще є мої 1,5 мільйони статутного капіталу, якщо він не поверне мені ці гроші, я залишуся ні з чим. Я заробив цей капітал кров’ю, потом і сльозами моєї юності!» Я цілий день турбувався про це і був такий засмучений, що не міг належним чином виконувати свій обов’язок. Тоді я мовчки звернувся з молитвою до Бога, просячи Його відкрити мені шлях, щоб звільнитися від цього тягаря.

Пізніше я зустрівся з головою, щоб обговорити продаж моїх акцій, але він не дозволив мені звільнитися. Він ускладнив мені завдання, сказавши: «Якщо ви хочете залишити цю компанію, вам доведеться втратити частину своїх акцій». Я не міг прийняти втрату сотень тисяч юанів – я надто багато працював, щоб заробити ці гроші! У цей момент я раптом зрозумів, що Сатана знову намагається спокушати мене. Я згадав уривок зі слів Божих. Всемогутній Бог говорить: «У серці Йов глибоко вірив, що все, чим він володів, – дароване Богом, а не продукт його власної праці. Тож він не розглядав ці благословення як щось таке, із чого можна поживитися, а натомість поклав в основу принципів свого виживання те, щоб з усіх сил триматися того шляху, якого потрібно було дотримуватися. Він цінував Божі благословення та складав за них подяку, але він не був закоханий у благословення та не прагнув до їх збільшення. Ось яким було його ставлення до власності. Він не робив нічого заради здобуття благословень, не турбувався й не переймався через відсутність або втрату Божих благословень; він не відчував від Божих благословень дикого, шаленого щастя, і він не нехтував Божим шляхом і не забував про Божу благодать через те, що часто тішився благословеннями. Ставлення Йова до своєї власності відкриває людям його справжню людську сутність. По-перше, Йов не був жадібною людиною, і він був невибагливим у своєму матеріальному житті. По-друге, Йов ніколи не переживав і не боявся, що Бог забере в нього все, що він мав, і це свідчило про слухняне ставлення до Бога в серці Йова; тобто він не мав ні вимог, ні нарікань із приводу того, чи забере щось у нього Бог і коли саме це станеться, і не питав про причини, а лише прагнув слухатися Божих розпоряджень. По-третє, він ніколи не вважав, що його майно набуте його власною працею, а вірив, що воно дароване Богом. Такою була віра Йова в Бога, і це свідчить про твердість його переконань» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II). Божі слова розповіли мені, як, незважаючи на те, що Йов нагромадив великий статок, він не дорожив їм. Натомість він надавав великого значення покірності й поклонінню Богу. Отже, коли він втратив усе своє багатство та власність, він все ще міг звеличувати й славити Бога. Історія Йова мене дуже надихнула. Я знав, що повинен наслідувати Йову, перестати чіплятися за своє багатство, а натомість намагатися догоджати Богу. Ухваливши це рішення, я погодився відмовитися від акцій на суму 200 000 юанів, але голова вирішив, що цього недостатньо, і зажадав, щоб я втратив більше. Мені було дуже складно винести розставання з такою великою сумою, і тому я мовчки помолився Богові. Саме тоді я зрозумів, що сатана намагається використати гроші, щоб зв’язати та контролювати мене. Я не повинен був піддаватися спокусі сатани тільки тому, що не можу розлучитися зі своїм багатством. Я повинен був бути твердим у своєму свідченні й осоромити сатану. Після цього мені довелося відмовитись від акцій на суму, еквівалентну 500 000 юанів, перш ніж мені дозволили піти з компанії. Тоді я нарешті зміг зосередитися на втіленні в життя віри та виконанні свого обов’язку.

Пізніше я дізнався, що секретаря районного комітету посадили у в’язницю за звинуваченням у корупції та хабарництві, внаслідок чого у нього стався психічний зрив через стрес від ув’язнення. Я подумав про себе: «Ось суворі наслідки прагнення до слави й багатства». Я думав про те, як я теж роздавав подарунки, давав і отримував хабарі, і загруз у пороку й розбещеності, щоб отримати статус. Якби я не пішов з компанії, мене, можливо, зрештою спіткала б та сама доля. Слова Всемогутнього Бог звільнили мене від кайданів слави та багатства та вберегли мене від спокуси сатани. Я щиро подякував Богові за Його милість і захист.

У ті роки я послідовно виконував свій обов’язок, часто ходив на зібрання й спілкувався про Божі слова з братами й сестрами. Я прийшов до усвідомлення багатьох істин і здобув розуміння багатьох світських речей. Я часто думаю про слова Бога, які говорять: «Усе життя людей знаходиться в руках Божих, і якби не їхнє рішення перед Богом, хто б захотів жити марно в цьому порожньому людському світі? Навіщо турбуватись? Якщо вони нічого не зроблять для Бога, уриваючись у цей світ і полишаючи його, хіба все їхнє життя не буде витрачене даремно?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Тлумачення таємниць «Божих слів до цілого всесвіту», Глава 39). Справді, життя дуже коротке. Я прожив більше половини свого життя під владою сатани. Я прагнув багатства й слави, прагнучи перевершити інших. Сатана грав зі мною і ображав мене я вів порожнє, жалюгідне існування, позбавлене сенсу. Тільки Божа милість і благодать дозволили мені отримати Його спасіння в останні дні, повністю присвятити себе Богові й виконати свій обов’язок створеної істоти. Якби не Бог, я занапастив би все своє життя. Виконуючи свій обов’язок у церкві, я не можу мати такі статус та багатство, які в мене колись були, але я живу вільним, розкутим життям, зі спокійним сумлінням. Я відчуваю, що у своєму житті я досяг деякої людської подоби. Це все завдяки тому, що Бог спрямовує мене на правильний шлях. Дякую Богові за Його любов і спасіння!