Я народився у бідній та відсталій сільській родині. Батько наполягав, щоб я з дитинства старанно вчився, аби в майбутньому отримати гарну освіту й мати заможне життя. Однак все вийшло не так, як я сподівався. Я не міг скласти вступний іспит до вищої школи три роки поспіль. Через це я розгубився, не знаючи який шлях обрати в майбутньому, та втратив упевненість в собі. На той час я жив у сильному стресі та болю. Це тривало до четвертого року, коли мене нарешті прийняли до школи залізничного машинобудування, і після закінчення я отримав стабільну роботу в офісі Залізничного бюро.

У березні 1999 року ми з моєю дружиною прийняли роботу Всемогутнього Бога останніх днів. По тому я активно виконував свій обов’язок та брав участь у церковному житті, а за півроку мене обрали керівником церкви. Однак ставши керівником, я витрачав дедалі більше часу на зібрання та свій обов’язок, і на роботі виникли конфлікти. Щоб не пропускати зібрання, мені довелося кілька разів на місяць брати відгул. Наприкінці місяця, крім відрахувань із зарплати, я також втратив премію. Мій начальник сумно промовив: «Ти тільки-но почав тут працювати, отже, треба показувати високу продуктивність. Якщо ти постійно просиш відгули, то втрачаєш більшу частину зарплати та премію, хіба це не дурість? Я добре дбав про тебе, але якщо ти весь час проситимеш відгули, тобі буде складно отримати підвищення». Пізніше, знову просячи відгул, я почувався дуже суперечливо. Я думав: «Мій начальник так добре ставиться до мене. Якщо я постійно беру відгули та справляю на нього погане враження, мені буде важко отримати підвищення. Мені більше не можна брати відгули, інакше мій бос розсердиться на мене». Але потім я подумав, що як я, керівник церкви, не буду ходити на зібрання, то багато чого не знатиму про роботу церкви й стан моїх братів і сестер, і не зможу як слід виконувати роботу церкви. Тому я почувався дуже суперечливо. Надалі я кілька разів залишався на роботі, однак дуже звинувачував себе за це.

Якось мій вищий керівник повідомив про зібрання працівників, і я знову не знав, що робити, тому помолився Богу, шукаючи Його волю. Тоді я прочитав уривок зі слова Божого. «Кожен крок роботи, яку Бог виконує серед людей, назовні виглядає наче взаємини між людьми, наче щось народжене людськими домовленостями або людським втручанням. Але за лаштунками кожен крок роботи і все, що відбувається, є ставкою, що її робить сатана перед Богом, і це вимагає від людей бути непохитними у своєму свідченні перед Богом. Розгляньмо, наприклад, суд над Йовом: за лаштунками сатана бився об заклад із Богом, і те, що сталося з Йовом, було справою рук людських і втручанням людей. За кожним кроком роботи, яку Бог виконує серед вас, стоїть ставка сатани перед Богом, – за всім цим стоїть битва. … Усе, що роблять люди, вимагає від них сплачувати своїми зусиллями певну ціну. Без реальних труднощів вони не здатні догодити Богу; вони навіть не наближаються до того, щоб догодити Богу, і просто виголошують беззмістовні гасла! Чи можуть ці порожні гасла догодити Богові? Коли Бог і сатана стають до герцю в духовній сфері, як ти повинен догоджати Богу і як ти повинен бути непохитним у своєму свідченні про Нього? Ти повинен знати, що все, що з тобою відбувається, – це велике випробування і це той час, коли ти потрібен Богу для свідчення. Хоча ззовні вони можуть здаватися неважливими, коли такі речі стаються, вони показують, любиш ти Бога чи ні. Якщо любиш, ти зможеш бути непохитним у своєму свідченні про Нього, а якщо ти не втілив любов до Нього в життя, це свідчить, що ти не той, хто втілює істину в життя, що ти без істини й без життя, що ти – полова!» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Лише той, хто любить Бога, по-справжньому вірить у Бога»). З Божого слова я зрозумів, що зовні ми щодня взаємодіємо з людьми, але за цим стоїть заклад сатани з Богом, і нам необхідно бути твердими в своєму свідченні. Зіткнувшись із випробуваннями, Йов утратив усе своє багатство за одну ніч, і зовні це були злодії, які вкрали його майно, однак за цим стояла сатанинська спокуса, і коли Йов продовжив твердо стояти на своєму свідченні, сатана присоромлено відступив. Насправді неузгодженість у часі моїх зібрань із моєю роботою була духовною боротьбою. Зовні мій начальник дбав про мене й хотів підвищити, але насправді за цим ховалося перешкоджання сатани. Сатана використовував славу й багатство, аби заманити мене, щоб я зосереджувався лише на роботі й зароблянні грошей. Він хотів знищити мої добрі стосунки з Богом та утримати мене подалі від Нього, щоб у мене не було часу на зібрання й виконання обов’язку. У цьому крилися зловісні наміри сатани. Із цими думками я помолився Богу: «Я не піддамся на хитрощі сатани, я піду на зібрання, поспілкуюся про Твої слова, збережу з Тобою добрі стосунки та ніколи не допущу перемоги сатанинських підступів». Згодом я зібрався з духом, попросив начальника про відгул та відвідав зібрання працівників.

Однак роботи в церкві ставало дедалі більше, необхідно було багато чого швидко організовувати й реалізовувати, і якщо я хотів добре виконувати свій обов’язок, то мав взяти відгул. Я дуже мучився в той період і часто не міг впоратися з цим, і в результаті це впливало на роботу церкви. Іноді я думав, що мені слід просто звільнитися, щоб не затримувати роботу церкви, але я боявся, що якщо звільнюся, то вже не матиму доброго майбутнього. Робота була дуже хороша, тому я не дуже хотів звільнятися, і в моїй душі ніби відбувалося безперервне перетягування канату. Прийшовши додому, я сказав дружині, що хочу звільнитися, і поділився своїми думками. Я сказав: «Я не можу кинути цю роботу. Я багато років вчився, щоб її отримати, і зарплата висока. Якщо я звільнюся, що про мене подумають родичі, друзі та однокласники? Мої батьки розлютяться, коли дізнаються. Крім того, якщо я кину роботу, ми не зможемо у майбутньому купити будинок і, мабуть, проживемо решту життя у злиднях. Але тепер я прочитав дуже багато слів Всемогутнього Бога та розумію Його волю. Брати й сестри обрали мене керівником церкви. Якщо я затримую церковну роботу через свою офіційну зайнятість, хіба я не нехтую своїм обов’язком?» Вислухавши мене, дружина попросила мене більше молитися Богу та зробити вибір. Тієї ночі я крутився в ліжку й не міг заснути, тому помолився Богу й попросив Його наставити мене. Якось я прочитав у словах Всемогутнього Бога: «Хто може по-справжньому і повністю присвятити себе Мені та пожертвувати всім заради Мене? Усі ви половинчасті; ваші думки біжать по колу, ви думаєте про дім, про зовнішній світ, про їжу та одяг. Незважаючи на той факт, що ти тут, переді Мною, робиш щось заради Мене, в глибині душі ти, як і раніше, думаєш про свою дружину, дітей і батьків удома. Та хіба все це – твоя власність? Чому ти не ввіряєш їх у Мої руки? Невже ти не маєш достатньо віри в Мене? Чи ти боїшся, що Мої розпорядження щодо тебе будуть неналежні? Чому ти завжди непокоїшся про свою плотську сім’ю? Ти завжди сумуєш за своїми близькими! Чи маю Я певне місце у твоєму серці? Ти досі говориш про те, щоб дозволити Мені панувати в тобі та зайняти все твоє єство – все це лукава брехня! Скільки з вас щиросердно віддані церкві? А хто з-поміж вас думає не про себе, а діє заради Царства сьогоднішнього дня? Подумайте про це дуже добре» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Висловлювання Христа на початку, Глава 59»). Боже слово розкриває, що люди, які не мають істинної віри в Бога, не наважуються віддати своє майбутнє й долю в Божі руки. Вони весь час тривожаться й складають плани для своєї плоті зі страху, що Бог не подбає про них як слід. В серцях таких людей немає місця для Бога. Хіба мені самому не бракувало віри в Бога? Я завжди хвилювався, що як кину роботу, то не зможу жити через фінансові обмеження. Моя віра в Бога була надто слабкою. Я не мав жодного реального розуміння Божого володарювання над усім. Я згадав слова Господа Ісуса: «Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них?» (Матвія 6:26). «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Матвія 6:33). Я часто повторював ці вірші та заохочував цими словами інших, однак коли щось траплялося зі мною, мені бракувало бодай краплини істинної віри в Бога. Обмірковуючи Божі слова, я зрозумів, що майбутнє й доля всіх людей – у Божих руках, і Бог завжди робить доцільні розпорядження. Бог обіцяв, що не скривдить тих, хто щиро присвятив себе Йому. Чому ж я не довіряв Богу? На той момент мені захотілось негайно кинути роботу й взятися за свій обов’язок як слід. Але прийшовши до офісу, я почув, як мої колеги говорять про свої підвищення й премії, та засумнівався, втративши бажання кинути роботу. Я знав, що для втілення істини в життя мені доведеться піти на жертви, тому помолився Богу, прохаючи Його наставити мене у перемозі над плоттю, щоб я міг кинути роботу заради виконання свого обов’язку.

Незабаром я пережив дещо жахливе, що змусило мене обдумати свій майбутній життєвий шлях. Одного вечора я разом із машиністом, начальником депо та іншими чіпляв вагони потягу. Я стояв на східцях потяга, що рухався, та надавав інструкції машиністу по рації, як причепити вагон. Потяг рухався дуже швидко. Дотримуючись робочої процедури, я віддав наказ уповільнити рух, коли до вагона, до якого ми збиралися чіплятись, лишилася відстань довжиною в десять вагонів. Однак машиніст не пригальмував, і я безпорадно спостерігав за потягом, який от-от мав зіткнутися із вагоном, запаркованим на колії. Він рухався так швидко, що я не міг зістрибнути з вагона. Я міг лише стрибнути зі сходів усередину вагона, в якому їхав. Я заплющив очі, вчепившись у стінку вагона, щоб мене не викинуло назовні, знову і знову взивав у своєму серці до Всемогутнього Бога. Потяг із гучним брязкотом врізався у вагон. Помічник машиніста зламав руку, і його забрали до лікарні на ніч. Я був наляканий, але неушкоджений. Що більше я про це думав, то страшнішою видавалась та ніч. Я знав, що при залізничних маневрах багато людей потрапляли в аварії. Дехто ламав руки, а дехто й ноги… Зіткнувшись із небезпекою, я зрозумів, що стабільна робота не може вберегти мене чи захистити моє життя. Після тієї аварії я відчув, що гонитва за грішми може принести лише тимчасове плотське задоволення. Втратити Божу опіку й захист, а потім ще й своє життя – це найсумніше, що може статися. Якщо заробляння грошей коштуватиме мені життя, то який сенс у хорошій роботі? Я більше не міг дозволяти роботі заважати мені виконувати свій обов’язок. Я вирішив жити за Божим словом, довірити Богу усе, що маю, та підкоритися Його володарюванню й розпорядженням. Я згадав Божі слова. «Якщо ви нормальна людина, яка прагне любові до Бога, тоді входження в Царство з метою стати одним із Божих людей – це ваше справжнє майбутнє та життя, яке має найбільшу цінність і значущість. Ніхто не має більшого благословення, ніж ви. Чому Я так говорю? Тому що ті, хто не вірить у Бога, живуть заради плоті, живуть заради сатани, а ви нині живете заради Бога, живете заради того, щоб виконувати волю Божу. Ось чому Я кажу, що ваші життя мають найбільшу значущість. Тільки ця група людей, обраних Богом, здатна жити життям найбільшої значущості. Більше ніхто на землі не здатний жити життям, що має таку цінність та сенс» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Пізнайте найновішу роботу Бога та слідуйте Його стопами»). Боже слово глибоко вразило мене. Це правда. Ті, хто щиро любить Бога, живуть не заради слави, багатства чи плотського задоволення, вони живуть для Бога. Єдине значуще й гідне життя – це життя для Бога. Завдяки попередньому Божому призначенню й відбору мені пощастило, і я почув голос Творця, зрозумів деяку істину та отримав шанс виконувати свій обов’язок. Це було прекрасно. Я мусив припинити жити у власному крихітному світі, ганятися за грішми й матеріальними благами. Я мав підкоритися Божому керівництву і розпорядженням та виконувати свій обов’язок створеної істоти.

Опісля я прочитав ще один уривок зі слова Божого. Всемогутній Бог говорить: «Як ти передаси побачене й пережите тим жалюгідним, бідним і набожним вірянам, які прагнуть і жадають праведності та чекають, щоб ти став їхнім пастирем? Які люди чекають, щоб ти став їхнім пастирем? Чи можеш ти уявити? Чи усвідомлюєш ти тягар на своїх плечах, своє доручення та свою відповідальність? Де твоє почуття історичної місії? Як ти належно служитимеш паном у наступному періоді? Чи маєш ти сильне почуття панування? Як би ти пояснив пана всього сущого? Чи справді він пан усіх живих істот і матеріальних речей у світі? Які плани ти маєш щодо поступу подальшої фази роботи? Скільки людей чекають, щоб ти став їхнім пастирем? Чи тяжке твоє завдання? Вони бідні, жалюгідні, сліпі й розгублені, плачуть у темряві – де лежить шлях? Як вони прагнуть, щоб світло, наче падаюча зірка, раптом зійшло та розігнало сили темряви, які гнобили людей стільки років. Хто може знати, до якої міри вони тривожно сподіваються та як тужать за цим і вдень, і вночі? Навіть у дні, коли повз промаює світло, ці люди у своєму глибокому стражданні залишаються ув’язненими в темній ямі без надії на звільнення; коли припиниться їхнє ридання? Страшна недоля тих крихких духів, яким ніколи не дарувалося відпочинку, і довго їх тримали отак, зв’язаних немилосердними путами та замерзлою історією. І хто почув звук їхнього плачу? Хто поглянув на їхній жалюгідний стан? Чи спадало тобі колись на думку, яке Боже серце згорьоване та тривожне? Як може Він витримати вид того, як невинне людство, що його Він створив Своїми власними руками, потерпає таку муку? Зрештою, люди – це жертви, яких було отруєно. І хоча людство вижило до сьогодні, хто б знав, що людство давно отруєне лихим? Чи ти забув, що ти – одна з його жертв? Чи ти не готовий із любові до Бога поборотися за спасіння тих, хто вижив? Чи ти не готовий присвятити всі свої сили тому, щоб відплатити Богу, який любить людство, наче Свою власну плоть і кров? Врешті-решт, як би ти витлумачив, що значить бути використовуваним Богом, щоб прожити своє надзвичайне життя? Чи справді в тебе є рішучість і впевненість, щоб прожити значуще життя благочестивої людини, що служить Богові?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Як ти мусиш ставитися до своєї майбутньої місії?»). У Божому слові я відчув Його любов та турботу про людство, а також гостре бажання Бога спасти людей. Зараз ми живемо в останні дні, і лиха поширюються. Бог виражає істину та виконує роботу суду й кари, щоби спасти людей від панування сатани. Мені пощастило почути голос Бога та прийняти Його спасіння, і це була Божа милість. Але багато людей, які прагнуть Божого явлення, не привітали Господа, вони досі живуть в омані та під контролем антихристських пастирів і пресвітерів релігійного світу та не можуть почути Божий голос і привітати Господа. Якщо всі будуть такими ж егоїстами, як я, дбатимуть лише про плотський комфорт, не проповідуватимуть Євангеліє й не свідчитимуть про Бога, то, коли прийде велике лихо, усі вони впадуть у нього та будуть покарані. Обміркувавши Божу волю, я зрозумів, що маю обрати й шукати. Отже, я прийняв рішення відмовитись від роботи, сумлінно виконувати свій обов’язок та повністю присвятити себе Богу. Коли я вже збирався звільнятися, до мене раптом прийшов помічник директора станції, щоби навчити мене, як дарувати подарунки, та підказати, хто може допомогти мені отримати підвищення. Він дуже дбайливо все мені пояснював. Не кожен отримує шанс на підвищення, та й зарплату мені б добре підняли. Після невеличкої дискусії моя рішучість піти з роботи знову похитнулася. Невдовзі після цього я пережив ще дещо жахливе, що повністю змінило моє мислення. Якось під час денної зміни після прибуття вантажного потяга треба було відчепити та знову причепити локомотив. Коли це було зроблено, я мав встановити гальмівні колодки під колеса. Після перерви на обід я забув прибрати колодки, перш ніж потяг почав рухатись. Машиніст повів потяг, і колодки потягнулися за колесами по колії. Він помітив це та вчасно зупинив потяг, не доїхавши до стрілки, інакше потяг би зійшов з колії або навіть перекинувся. Того дня, якби не Божий захист, потяг міг зійти з колії чи перекинутись із непередбачуваними наслідками. Перелякавшись, я не міг не проаналізувати себе й не спитати, чому це сталося. Як керівник церкви я усвідомив, що знав, що моя робота почала заважати моєму обов’язку, а це серйозно впливало на роботу церкви, однак я жадав грошей та плотських насолод, не хотів від них відмовлятися та часто клявся перед Богом, а потім обманював і зраджував Його. Я згадав Боже слово: «Ви отримали від Мене нескінченну благодать, ви бачили нескінченні небесні таємниці; Я навіть показав вам небесне полум’я, але в Мені не вистачило духу спалити вас. А скільки ви дали Мені натомість? Скільки ви готові віддати Мені?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Усі ви є надто ницими за характером!»). Те, що сталося, зовні виглядало погано, але я чітко розумів, що це була Божа любов, нагадування й попередження для мене. Бог висловив багато істин та чітко пояснив результати й місця призначення людей. Він лише хоче, щоб ми зрозуміли Його щире бажання, сумлінно шукали істину та виконували обов’язки створених істот – і так здобули Його спасіння. Але я був упертий. Я завжди вважав, що моя робота забезпечить мені добре життя, тому не бажав відмовитися від неї, піти за Богом та виконати свій обов’язок. Ці два страшні випадки повністю пробудили мене. Перед лицем катастрофи ніякі гроші не врятували б мені життя. Я згадав слова Господа Ісуса: «Так ото й кожен із вас, який не зречеться усього, що має, не може бути учнем Моїм» (Луки 14:33). Лише тоді я по-справжньому зрозумів значення слів Господа Ісуса. Коли ми цінуємо гроші й матеріальні блага, вони захоплюють наші серця, і ми стаємо нездатними щиро любити Бога, йти за Ним, присвятити себе Йому та виконувати свої обов’язки створених істот. Такі люди досі прагнуть плотського та мирського й не гідні бути Божими послідовниками. Я більше не хотів опиратися Богу чи розчаровувати Його. Я мусив змінити свої погляди, підкоритися Божому володарюванню й розпорядженням, щиросердно йти за Ним, присвятити Йому своє життя та відплатити за Його любов. Отже, я сказав начальнику, що хочу звільнитися, та пройшов усі формальності для розірвання трудового договору. У ту мить я відчув спокій. Я почувався, ніби птах, що вилетів із клітки. Мені більше не потрібно було випрошувати відгули чи страждати, бо моя робота заважає роботі церкви. Я був дуже щасливий, що прийняв таке рішення.

Батько дуже розлютився, дізнавшись про моє звільнення. Він прийшов до мене й сказав: «Я тяжко працював, щоб тебе виростити. Я позичив гроші на твоє навчання у школі. Ти нарешті знайшов гарну роботу, а тепер не хочеш її? Про що ти думаєш? Робота в Залізничному бюро просто чудова. Вір у Бога, якщо хочеш, але як ти можеш кинути роботу? Як ти виживатимеш без неї у майбутньому?» Побачивши гнівне обличчя батька, я засмутився. Я згадав, як батьки збирали гроші на моє навчання, сподіваючись, що я знайду хорошу роботу, виберусь зі злиднів та житиму надзвичайним життям. Я також хотів забрати своїх батьків із села до міста, поселити їх у висотному будинку й дати їм комфортне життя. Але я обрав шлях віри в Бога та більше не гнався за грішми й матеріальними благами, тож відчував, що завинив перед ними. Почувши слова батька, я не знав, як відповісти. На очі в мене набігли сльози, і я не наважувався поглянути на нього. Однак в душі я знав, що зробив вірний вибір, тому що Спаситель останніх днів уже явився й виконує Свою роботу. Він висловлює істину, щоби спасти нас від цього темного й лихого світу, і це єдиний спосіб спастися та увійти до Божого Царства. Це шанс, який випадає раз у житті. Як я міг відмовитися від нього через своє прагнення плотського комфорту? Як я міг дозволити труднощам у роботі завадити мені шукати істину та виконувати обов’язок створеної істоти? Охоплений болем, я мовчки помолився Богу, прохаючи Його захистити моє серце від тривоги. Я згадав Божі слова. «Бог сотворив цей світ і привів у нього людину, живу істоту, якій Він дарував життя. Потім у людини з’явились батьки та родичі, і вона більше не була сама-одна. Відтоді як людина вперше побачила цей матеріальний світ, їй судилося існувати в межах Божого провидіння. Подих життя, що походить від Бога, підтримує кожну живу істоту до останньої впродовж її зростання й дорослішання. Упродовж цього процесу ніхто не вважає, що людина зростає під Божою опікою; радше вони переконані, що людина зростає завдяки любові й піклуванню своїх батьків, і що процес її дорослішання спрямовується її власним життєвим інстинктом. Так стається тому, що людина не відає, хто дарував їй життя або звідки воно прийшло, і тим більше не знає, у який спосіб інстинкт життя творить дива. Їй відомо лише, що їжа – це основа, без якої її життя не може тривати, що наполегливість – це джерело її існування, і що переконання, які існують в її свідомості, – це той капітал, від якого залежить її виживання. Про Божу благодать і турботу людина абсолютно нічого не знає, а тому марнує життя, дароване їй Богом… Жоден із цих людей, про яких Бог дбає день і ніч, не завдає собі клопоту вклонятися Йому. Бог лише продовжує працювати над людиною, від якої Він нічого не очікує, як Він планував. Він робить це у сподіванні, що одного дня людина прокинеться зі свого сну й раптом усвідомить цінність та сенс життя, ту ціну, яку Бог сплатив за все, що Він дав людині, і те нетерпіння й турботу, з якими Бог чекає, коли ж людина повернеться до Нього» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Бог – джерело людського життя»). «Ти мусиш зазнавати тягот за істину, ти мусиш віддавати себе істині, ти мусиш терпіти приниження за істину, і щоб здобути більше істини, ти мусиш переносити більше страждань. Ось що ти маєш робити. Ти мусиш не відкидати істину заради спокійного сімейного життя, і ти мусиш не втрачати свою життєву гідність і доброчесність заради миттєвої втіхи. Ти маєш шукати всього прекрасного та доброго, і ти маєш шукати змістовніший життєвий шлях. Якщо ти ведеш таке вульгарне життя й не переслідуєш ніяких цілей, хіба ти не марнуєш своє життя? Що ти можеш здобути від такого життя? Ти мусиш зректись усіх плотських втіх заради однієї істини, а не відкидати всі істини заради малої втіхи. Люди, що так роблять, не мають ні доброчесності, ні гідності; у їхньому існуванні немає змісту!» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Досвід Петра: його знання про кару та суд»). Божі слова просвітили мене. Я вважав, що це мої батьки виростили мене, заощаджуючи кожну копійку, щоб я міг завершити навчання, і якщо я не послухаю їх та відмовлюся від роботи заради свого обов’язку, то завиню перед ними. Але моя думка була сміхотворною й абсурдною. Лише Бог є джерелом людського життя, і всі наші життя походять від Бога. Все, що ми маємо, дав нам Бог Своїм благословенням. Без Бога ми б не мали нічого. Мої батьки виростили мене завдяки Божому володарюванню й розпорядженню. Я мусив подякувати Богу й відплатити за Його любов. Якщо я не міг виконувати свій обов’язок створеної істоти, щоби догодити Богу, то навіть якби я мав стабільну роботу й насолоджувався добрим матеріальним життям зі своєю сім’єю, це не мало б жодної цінності чи значення. Ці тимчасові задоволення не дозволили б мені зрозуміти істину та здобути життя. Крім того, в очах Бога я був би бунтівником і не одержав би Його схвалення. Щоби здобути істину, я мусив страждати й пережити біль. Лише так я міг жити із вдачею й гідністю, та лише так міг здобути Боже схвалення. У ту мить, що більше я про це думав, то сильнішим почувався. Отже, я знову засвідчив батькові про Боже явлення й роботу та сказав йому, що без віри в Бога всі прагнення є порожніми та не мають ані цінності, ані значення. Сьогодні Спаситель прийшов, щоб висловити істину задля спасіння людства, і тільки вірячи в Бога, прагнучи істини, відкинувши гріх і щиро покаявшись перед Богом люди зможуть пережити лиха й увійти у Царство Боже. Усі ті, хто женеться за мирським, зрештою згинуть у лихах і будуть покарані попри всі свої матеріальні багатства. Але незважаючи на все сказане мною, батько все одно не погодився із моїм звільненням та зрештою пішов, розгніваний.

Пізніше батько попросив моїх родичів прийти й спробувати переконати мене. Всі вони казали, що посада у Залізничному бюро – це робота, яку не купиш ані за подарунки, ні за гроші, і що мої батьки даремно ростили мене. Почувши звинувачення від своєї сім’ї, я зрозумів, що сатана використовує моїх родичів, щоб нападати на мене й завадити мені зректися плоті й присвятити себе Богу. Я згадав слова Всемогутнього Бога: «Ти повинен мати в собі Мою відвагу, і ти повинен мати принципи, коли доходить до зустрічі з родичами, які не вірять. Однак заради Мене ти також не маєш піддаватися жодним темним силам. Покладайся на Мою мудрість, щоб іти досконалим шляхом; не дозволяй жодній із сатанинських змов оволодіти тобою. Доклади всіх зусиль, щоб покласти своє серце переді Мною, і Я втішу тебе та принесу тобі мир і щастя» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Висловлювання Христа на початку, Глава 10»). Обміркувавши Божі слова, я відчув упевненість та, зібравшись із духом, сказав сім’ї: «У наші дні люди занадто обожнюють гроші, славу та статус. Заради цих речей вони деруться вгору, інтригують, б’ються між собою, чоловіки й дружини навіть зраджують та дурять один одного. Всі так живуть, тож навіть якщо ми знайдемо хорошу й стабільну роботу та матимемо добре матеріальне життя, хіба це зробить нас дійсно щасливими?» Всемогутній Бог говорить: «Настануть усілякі лиха, одне за одним; усі народи та місцевості зазнають лих: усюди лютуватимуть чума, голод, повені, посухи та землетруси. Ці лиха траплятимуться не лише в одному чи двох місцях, і вони не закінчаться протягом одного-двох днів; навпаки, вони будуть охоплювати дедалі більші території та ставатимуть дедалі суворішими. У цей час одна за одною відбуватимуться навали всіляких комах, а також повсюдно спостерігатиметься явище канібалізму. Таким є Мій суд над усіма країнами та народами» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Висловлювання Христа на початку, Глава 65»). Використовуючи Божі слова, я продовжив бесіду: «Сьогодні лиха поширюються. Лише слідування за Всемогутнім Богом може захистити нас від лиха. Моя віра в Бога, проповідування Євангелія та виконання свого обов’язку в тисячу чи навіть в десятки тисяч раз важливіші, ніж моя робота. Моя віра в Бога не є дурницею, як ви вважаєте. Коли Ной проповідував Євангеліє, люди казали, що він божевільний, але коли прийшов потоп, з усієї людської раси вижили лише восьмеро людей з родини Ноя. Ной не був ані божевільним, ані дурним. Він був наймудрішим чоловіком, що отримав найбільше Боже благословення. Сьогодні зло та розбещеність людства досягли того рівня, коли Бог знищить усю нечестиву й зіпсуту расу, і ми можемо вижити лише через поклоніння Всемогутньому Богу. Сьогодні я розповідаю вам ці чудесні новини, сподіваючись, що ви також повірите у Всемогутнього Бога. Не намагайтеся вмовити мене, бо я вже прийняв рішення. Я слідуватиму за Всемогутнім Богом до кінця свого життя». Вислухавши мене, моя тітка, яка вірить у Господа, сказала: «Слава Богу! Добре, що ти віриш у Бога. Рішення проповідувати Боже Євангеліє є угодним Богу». Вона звернулася до інших: «Сьогодні він обрав правильний шлях. Багатство нічого не варте. Лише життя має значення. Ми мусимо поважати його вибір». Почувши це, інші нічого не сказали. Це дуже потішило мене. Коли я відстояв свою думку та вирішив догоджати Богу, моїй сім’ї стало соромно, і вони припинили переконувати мене. Відтоді мене більше не обмежують люди та речі навколо мене, і я можу повноцінно виконувати свій обов’язок.

Згодом, побачивши, що багато людей приймають роботу Всемогутнього Бога останніх днів, я відчув неймовірну радість у своєму серці. Коли повертаєш тих, хто щиро тягнеться до Бога, до Його дому, це має велике значення й найбільше догоджає Богу. Згадуючи, як я вирішив відмовитися від роботи та стати на шлях віри в Бога, я розумію, що це було наймудрішим рішенням у моєму житті. Можливість присвятити себе й своє життя Богу, проповідуванню Євангелія та свідченню про Бога є найціннішим та найзначущим з усього, що я міг би зробити.