Сяоюе, Китай

У травні 2020 року мене обрали лідеркою церкви. Через місяць двох сестер-напарниць відсторонили. З оцінок, написаних братами й сестрами, я побачила, що ці дві сестри не розв’язували проблем і сварили людей, через що ті почувалися скованими. Вони казали, що ті виконували свої обов’язки так, ніби були чиновниками, і я відчула, що брати й сестри їх не люблять. Я подумала: «Хіба це не занадто жорстоко – розвінчувати та обтинати інших, ранячи їхні почуття? У цьому зовсім немає любові! Я не можу бути такою, як вони: обтинати людей і дорікати їм на кожному кроці. Я маю бути тактовною, коли бачу, що в братів і сестер є проблеми. Тоді всі вважатимуть, що зі мною легко спілкуватися, що я турботлива та що я добра лідерка, яка все розуміє». Згодом, спілкуючись із братами та сестрами, я намагалася говорити лагідно, щоб не зачепити їхніх почуттів. Коли виникали питання, я спілкувалася з ними належним чином, м’яко й спокійно. Я рідко когось обтинала чи розвінчувала проблеми братів і сестер. Через деякий час багато братів і сестер почали мене хвалити. Вони казали, що я лідерка без удавання, говорю лагідно та що зі мною легко спілкуватися. Уся ця похвала від братів і сестер дуже мене тішила, і відтоді я завжди так з усіма спілкувалася.

Поспілкувавшись деякий час із братом Лі Ляном, я помітила, що він постійно женеться за репутацією й статусом у своїх обов’язках. Він відповідав за роботу над відео й мав би більше вивчати технології відеовиробництва. Але він вважав, що вивчення технологій – це закулісна робота, тож не докладав до цього жодних зусиль, адже цим не похизуєшся. Натомість він часто допомагав братам і сестрам лагодити електроніку, що затримувало його роботу. Я знала: як лідерка, я маю вказати на проблеми Лі Ляна, щоб він пізнав свої проблеми й вчасно їх розв’язав. Але потім подумала: «У Лі Ляна склалося про мене добре враження, і він дуже радо зустрічає мене на зборах команди. Якщо я розвінчаю його проблеми одразу після того, як стала лідеркою, він подумає, що зі мною важко знайти спільну мову та що мені бракує любові, а це зіпсує його гарне враження про мене. Я не можу надто прямо вказувати на проблеми, треба бути більш тактовною». Тому, побачивши Лі Ляна, я лише сказала: «Як куратори, ми повинні приділяти першочергову увагу вивченню технологій відеовиробництва, інакше це вплине на прогрес нашої роботи». Лі Лян кивнув і висловив готовність змінитися. Однак пізніше я виявила, що він усе ще не докладав зусиль до вивчення технологій відеовиробництва. Я хотіла розвінчати його, але потім подумала: «Він молодий, і це вже похвально, що він зміг відкласти свою роботу, щоб виконувати обов’язки в церкві. А що як він налаштується негативно, після того як я обітну й розвінчаю його? Хіба брати й сестри не скажуть, що я така ж, як попередні лідери, яких відсторонили, що я тільки сварю людей і не маю любові? Хіба це не зруйнує добре враження братів і сестер про мене?». З огляду на це, я знайшла для нього відео з досвідним свідченням, яке відповідало його стану, сподіваючись, що він сам усе усвідомить. Але Лі Лян лише визнав, що гнався за репутацією та статусом, проте не усвідомив серйозності проблеми. У відповідь я просто м’яко порадила йому не гнатися за репутацією та статусом, і після цього він продовжив виконувати свої обов’язки як завжди, не досягнувши жодного прогресу в роботі над відео. Невдовзі після цього вищі лідери прийшли перевірити роботу, і, з огляду на постійну поведінку Лі Ляна під час виконання обов’язків, його відсторонили. Тоді лідери запитали мене: «Чому ти не провела бесіду та не розв’язала проблеми, які помітила в Лі Ляні? Чому ти не перепризначила його, якщо він не підходив для цієї ролі?». Моє обличчя запалало, і я зрозуміла, що не можу перекласти провину за відсторонення Лі Ляна на когось іншого. Якби я вчасно розвінчала природу та наслідки його гонитви за репутацією та статусом у його обов’язку й допомогла б йому пізнати себе, цілком можливо, що цього б не сталося. Через це мене охопив сильний жаль. Я подумки помолилася Богу: «Боже, я чудово знала, що Лі Лян женеться за репутацією та статусом, що йому бракує принципів у виконанні обов’язків і що я мала б розвінчати й обітнути його. Але я боялася, що через це в нього складеться про мене погане враження, тому не вказала на його проблеми й не розвінчала його, а це призвело до втрат у роботі. Боже, будь ласка, просвіти та спрямуй мене, щоб я пізнала свій розбещений характер».

Під час свого пошуку я згадала відео з досвідним свідченням, яке бачила раніше, під назвою «Що ховається за “добрим іміджем”». Я відкрила це відео та прочитала цей уривок Божих слів: «Коли деякі церковні лідери бачать, що брати чи сестри виконують свої обов’язки недбало, вони не дорікають їм, хоча мали б це робити. Коли вони чітко бачать, що інтереси Божого дому страждають, вони не переймаються цим і не проводять жодних досліджень, і анітрохи не ображають інших. Насправді вони не уважні до слабкостей людей; натомість їхній намір і мета – переманити серця людей. Вони цілком усвідомлюють: “Поки я це роблю й нікого не ображаю, вони вважатимуть мене хорошим лідером, будуть гарної, високої думки про мене, схвалюватимуть мене й любитимуть”. Їм байдуже, скільки шкоди завдається інтересам Божого дому, чи яких великих втрат завдається життю-входженню Божих обранців, чи наскільки серйозних завад зазнає їхнє церковне життя, – вони просто вперто тримаються своєї сатанинської філософії й нікого не ображають. У їхніх серцях ніколи немає жодного самодокору. Коли вони бачать, що хтось спричиняє переривання й завади, то щонайбільше можуть сказати їм кілька слів щодо цього, применшивши проблему, і на цьому все. Вони не бесідуватимуть про істину й не вказуватимуть тій людині на сутність проблеми, і поготів не аналізуватимуть її стан, і ніколи не бесідуватимуть про те, якими є Божі наміри. Неправдиві лідери ніколи не розвінчують і не розбирають помилок, яких люди часто припускаються, або розбещених характерів, які вони часто виявляють. Вони не розв’язують жодних реальних проблем, а натомість завжди потурають хибним практикам людей і виявам розбещеності, і якими б негативними чи слабкими були люди, вони не ставляться до цього серйозно. Вони лише проповідують якісь слова й доктрини та кажуть кілька слів напучування, щоб недбало залагодити ситуацію, намагаючись зберегти гармонію. Як наслідок, Божі обранці не знають, як розмірковувати над собою й пізнавати себе, немає вирішення для жодного з розбещених характерів, які вони виявляють, і вони живуть серед слів і доктрин, уявлень і фантазій, не маючи жодного життя-входження. Вони навіть вірять у своїх серцях: “Наш лідер навіть краще за Бога розуміє наші слабкості. Наш духовний зріст занадто малий, щоб жити відповідно до Божих вимог. Нам просто потрібно виконувати вимоги нашого лідера; корячись нашому лідеру, ми коримося Богові. Якщо настане день, коли Вишнє відсторонить нашого лідера, ми зробимо так, щоб нас почули; щоб зберегти нашого лідера й не дати його відсторонити, ми будемо вести переговори з Вишнім і змусимо Його погодитися на наші вимоги. Ось так ми вчинимо з нашим лідером справедливо”. Коли в людей у серцях з’являються такі думки, коли вони встановлюють такі стосунки зі своїм лідером, і в їхніх серцях виникає така залежність, захоплення й поклоніння своєму лідеру, у них з’являється дедалі більша віра в цього лідера, і вони завжди хочуть слухати слова лідера, радше ніж шукати істину в Божих словах. Такий лідер майже зайняв місце Бога в серцях людей. Якщо лідер готовий підтримувати такі стосунки з Божими обранцями, якщо він отримує від цього насолоду у своєму серці й вірить, що Божі обранці мають ставитися до нього саме так, то немає різниці між цим лідером і Павлом, він уже ступив на шлях антихриста, а Божі обранці вже введені в оману цим антихристом і повністю позбавлені вміння розрізняти» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт перший. Вони намагаються переманити серця людей). Прочитавши ці Божі слова, я розмірковувала над собою. Я чудово знала, що брати й сестри, керовані своїми розбещеними характерами, перешкоджали роботі церкви у своїх обов’язках, але я не розвінчувала й не обтинала їх, а лише казала приємні слова, щоб підбадьорити. Я робила це, щоб люди вважали мене турботливою лідеркою, яка все розуміє. Це був прояв намагання завоювати серця людей, як і розвінчує Бог. Я розмірковувала над своїм спілкуванням з Лі Ляном. Я вже давно помітила, що він женеться за репутацією та статусом, що він відхиляється від своїх обов’язків куратора та що це сповільнює загальний прогрес роботи. Я також знала, що він потребує вчасних настанов і виправлення, але боялася, що якщо я розвінчаю його проблеми, він скаже, що я не маю любові й занадто сувора у своїх вимогах, тому говорила лише м’яко. Я лише нагадувала йому та заохочувала не гнатися за репутацією та статусом, а зосередитися на головному обов’язку. Зрештою Лі Лян так і не усвідомив свої проблеми, але навіть тоді я не розвінчала й не розібрала їх. Натомість я вдалася до обхідного шляху – надіслала йому відео з досвідним свідченням, щоб він сам усе усвідомив. Я бачила проблеми братів і сестер, але ніколи не розвінчувала їх щоб усі вважали, що я турботлива, що зі мною легко ладнати, що я добра лідерка, яка розуміє інших. Я робила це, щоб завоювати серця людей. Я справді йшла шляхом антихриста! Як лідерка, я мала б бесідувати про істину, розв’язувати проблеми братів і сестер та захищати роботу церкви. Але я дивилася, як Лі Лян живе в розбещеному характері та затримує роботу, і не проводила з ним бесід, не наставляла, не розвінчувала та не обтинала його. Я зовсім не виконувала своїх зобов’язань. Хіба в мене була хоч якась людськість? Щоб зберегти свій імідж «доброї лідерки» в очах інших, я знехтувала інтересами церкви. Я була справді егоїстичною та ницою! Усвідомивши це, я відчула глибокий жаль і провину. Коли я знову побачила Лі Ляна, то відкрилася йому та розвінчала й розібрала його проблеми. Він сказав: «Я рідко бачу, щоб ти вказувала нам на проблеми. Ти завжди говориш так м’яко, а це не йде на користь ні нам, ні роботі церкви. Дуже добре, що ти сьогодні про це заговорила. Тепер я пізнав природу та наслідки гонитви за репутацією й статусом». Коли я почула це, мені стало справді соромно. У Лі Ляна не склалося про мене поганого враження через те, що я вказала на його проблеми. Навпаки, він зміг прийняти ці настанови та порозмірковувати над собою. Я зрозуміла, що моя нездатність розвінчувати та наставляти людей, коли я бачу проблеми, справді їм шкодить!

Невдовзі я виявила, що кураторка роботи з поливу, Сюе Мей, не мала відчуття ноші у своїх обов’язках і упивалася плотським комфортом. Вона перекладала доручену їй роботу на поливальників, не відстежуючи конкретних деталей і не наглядаючи за ними. Вона навіть не знала, як проходять зібрання новонавернених. Я подумала: «Щоб виконувати роботу з поливу, треба мати принаймні відчуття ноші й відповідальності. Її підхід до виконання обов’язків затримає роботу церкви й перешкоджатиме зростанню життів новонавернених. Тож мені потрібно провести з нею бесіду про природу та наслідки її упивання комфортом, щоб допомогти їй змінити ставлення до обов’язків». Але потім я подумала: «Саме я бесідувала з нею й розвінчувала її, коли її відсторонили з посади лідерки команди. Після того відсторонення я відчуваю, що вона дуже віддалилася від мене. Якщо я знову розвінчаю її проблеми, чи не подумає вона, що я постійно її розвінчую та обтинаю, і що мені бракує любові? Якщо це станеться, її враження про мене буде ще гіршим. Менше з тим. Краще не створювати між нами ще більшої незручності». Коли я знову побачила Сюе Мей, то просто побіжно сказала їй: «Останнім часом результати роботи з поливу не дуже хороші. Нам потрібно швидко змінити своє ставлення до обов’язків і взяти на себе більше відповідальності!». Почувши це, Сюе Мей опустила голову й сказала: «Я не мала відчуття ноші у своїх обов’язках, мені потрібно негайно це змінити». Я помітила, що їй некомфортно, і подумала, що дам їй час порозмірковувати над цим. Але згодом Сюе Мей і далі зволікала з виконанням обов’язків, не маючи жодного відчуття ноші. Це призвело до того, що дедалі більше новонавернених не збиралися регулярно, що серйозно затримало роботу з поливу. Вище лідерство дослідило мою постійну поведінку та виявило, що у своїх обов’язках я захищала лише свою репутацію й статус, і що навіть бачачи проблеми братів і сестер, я не розвінчувала й не обтинала їх. Вони побачили, що я зовсім не захищала інтереси Божого дому, що я не розв’язувала вчасно проблеми з браком прогресу в різних справах церковної роботи, і що я не виконувала жодної реальної роботи. У результаті мене відсторонили згідно з принципами. Після відсторонення я відчула глибокий жаль і провину. Те, що різні справи церковної роботи зазнали втрат, сталося винятково через мою гонитву за репутацією й статусом і через те, що я не захищала інтереси церкви. Я подумала про постійну поведінку Сюе Мей і про те, що вона більше не підходить на роль кураторки і її треба негайно відсторонити, тож я обговорила це з лідерами та відсторонила її.

Згодом я зустріла двох братів у приймаючому домі. Один брат сказав мені в очі, що я талановита людина, яку можна зрощувати, що я можу терпіти страждання, платити ціну у своїх обов’язках і що я просто молода, тому цілком зрозуміло, що я не впоралася з великим навантаженням у церкві. Інший брат погодився з ним. Я згадала, що до мого відсторонення багато братів і сестер хвалили мене в очі, кажучи, що я лідерка без удавання, говорю лагідно й що зі мною легко спілкуватися. Навіть тепер, коли я завдала таких великих збитків церковній роботі, брати й сестри досі не розпізнали мене й заступалися за мене. Хіба я не ввела всіх в оману? Подумавши про це, я злякалася, тому помолилася Богу, просячи Його просвітити та спрямувати мене, щоб я пізнала свої проблеми. Пізніше я прочитала уривок Божих слів: «Деякі люди вважають, що вони гарно пишуть, що вони вправні письменники; деякі вважають, що вони хороші лідери, що вони стовпи, які підтримують церкву; інші вважають, що вони хороші люди. Щойно ці люди з тієї чи іншої причини втрачають позитивний образ себе, вони багато думають і платять ціну заради нього, і сушать голову над тим, як виправити ситуацію. Проте вони ніколи не відчувають сорому, докорів сумління чи боргу перед Богом за те, що йшли хибними шляхами, або за те, що вчиняли різні речі, які суперечили істині. У них ніколи не виникає такого відчуття. Вони використовують усілякі тактики, щоб уводити людей в оману й переманювати їхні серця. Чи є це виконанням обов’язку створеної істоти? Безумовно, ні. Чи це та робота, яку повинні виконувати церковні лідери? Безумовно, ні. … Ці люди несуть прапор виконання обов’язку лідера, але не роблять того, що повинен робити лідер. Те, що вони роблять, зовсім не є виконання обов’язку лідера, це виконання ролі антихриста, який замінює сатану, щоб заважати роботі Божого дому й руйнувати її та вводити Божих обранців в оману, щоб вони втікали від істинного шляху й від Бога. Усі їхні дії та поведінка виявляють характер і натуру сатани й в результаті змушують людей втікати від Бога, відкидати істину й Бога та поклонятися їм і слідувати за ними. Одного дня, коли вони цілком введуть людей в оману й візьмуть їх під свій контроль, люди почнуть поклонятися їм, слідувати за ними й коритися їм. Тоді вони досягнуть своєї мети – заманять серця людей у пастку. Вони є церковними лідерами, але вони не виконують роботу, довірену їм Богом; вони не виконують роботу лідерів і працівників. Натомість вони впливають на Божих обранців, вводячи їх в оману, заманюючи їх у пастку і контролюючи, прибираючи до своїх рук і під свій контроль овець, які явно належать Богу. Хіба вони не злодії й бандити? Хіба, змагаючись так з Богом за Його обранців, вони не служать сатані як раби? Хіба такі антихристи не є Божими ворогами? Хіба вони не є ворогами Його обранців? (Так, є.) Вони стовідсотково ними є. Вони вороги Бога і Його обранців; це поза всяким сумнівом» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт перший. Вони намагаються переманити серця людей). Бог розвінчує, що якщо лідер або працівник не виконує своїх обов’язків і зобов’язань і не розвінчує братів і сестер, коли бачить, що вони йдуть неправильним шляхом у своїх обов’язках і завдають збитків церковній роботі, а натомість вдається до хитрощів, щоб завоювати й ввести в оману інших, аби створити собі сприятливий образ у серцях людей, щоб люди захоплювалися ним і рівнялися на нього, то по суті він змагається з Богом за Його обранців і йде шляхом антихриста. Розмірковуючи над тим часом, коли я була лідеркою, я усвідомила: щоб створити собі в серцях братів і сестер образ «доброї лідерки» та змусити всіх захоплюватися мною й рівнятися на мене, я не розвінчувала та не обтинала братів і сестер, навіть коли бачила, що вони живуть у розбещених характерах і перешкоджають церковній роботі, а лише м’яко бесідувала, злегка нагадуючи їм і підбадьорюючи їх. Через це брати та сестри захоплювалися мною й хвалили мене як добру лідерку, яка їх розуміє. Навіть коли я завдала серйозних збитків церковній роботі й мене відсторонили, вони все одно не розпізнали мене й навіть казали, що я погано впоралася лише тому, що була молодою. Дехто навіть співчував мені й заступався за мене. Як лідерка, я не вела людей до Бога, а натомість використовувала свої обов’язки як нагоду завоювати серця людей, змушуючи їх рівнятися на мене та відводити мені місце у своїх серцях. Чим мої дії відрізнялися від дій бандитів і грабіжників, яких розвінчує Бог? Могло здатися, що це Лі Лян і Сюе Мей шкодили церковній роботі, не практикуючи істину, але насправді це я потурала їм і покривала їх. Я була ладна пожертвувати інтересами церкви, щоб захистити свою репутацію й статус, і я йшла шляхом антихриста. Це ображає Божий характер! Моє відсторонення було Божою праведністю, і якби я не покаялася, то врешті-решт була б засуджена й відсіяна Богом. Усвідомивши все це, я злякалася й помолилася Богу: «Боже, я говорила солодкі слова, щоб привернути до себе людей і захистити свою гординю й статус. Я йду шляхом антихриста. Боже! Я більше не хочу чинити зло й опиратися Тобі; я хочу покаятися».

Розмірковуючи, я усвідомила, що мала ще один облудний погляд. Я вважала, що якщо я лагідно говорю, застосовую м’який підхід і не розвінчую й не обтинаю людей – це означає, що я ставлюся до них із любов’ю, тоді як розвінчувати та обтинати людей – це жорстоко та свідчить про брак розуміння. У своєму пошуку та роздумах я прочитала кілька уривків із Божих слів: «Божі обранці повинні щонайменше мати совість і розум, а також взаємодіяти, підтримувати зв’язки та працювати разом з іншими згідно з принципами й стандартами, яких Бог вимагає від людей. Це найкращий підхід. Він здатний задовольнити Бога. Отже, яких істин-принципів вимагає Бог? Це здатність розуміти інших, коли вони слабкі й негативно налаштовані, уважно ставитися до їхнього болю та труднощів, а потім розпитувати про це, пропонувати допомогу й підтримку та читати їм Божі слова, щоб допомогти їм розв’язати їхні проблеми, даючи їм змогу зрозуміти Божі наміри й перестати бути слабкими, і приводячи їх перед Бога. Хіба цей спосіб практики не узгоджується з принципами? Практика в такий спосіб відповідає істинам-принципам. Само собою зрозуміло, що такі відносини ще більше узгоджуються з істинами-принципами. Коли люди навмисно спричиняють завади й переривання, або навмисно виконують свій обов’язок недбало, якщо ти це бачиш і здатен вказати їм на ці речі, а також покартати їх і допомогти їм відповідно до принципів, тоді це узгоджується з істинами-принципами» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (14)). «Як конструктивні висловлювання виявляються в ініціативному аспекті? Переважно це заохочення, орієнтування, скеровування, закликання, розуміння та розрада. Також у деяких особливих випадках виникає необхідність відкрито викривати помилки інших, розбиратись із цими людьми й обтинати їх, щоб вони пізнали істину та захотіли покаятися. Тільки тоді досягається належний результат. Такий спосіб практики приносить людям велику користь. Для них це реальна допомога, і для них це конструктивно, чи не так?» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (3)). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що обтинати людей – це не жорстокість. Навпаки, це корисно для їхнього життя-входження й для того, щоб вони добре виконували обов’язки, і це може допомогти людям діяти згідно з принципами. Я також зрозуміла, що ми повинні мати принципи в ставленні до братів і сестер. Якщо інша людина тимчасово негативно налаштована та слабка, ми повинні бесідувати й допомагати їй з любов’ю, відповідно до її духовного зросту, не залишаючи її в труднощах і вказуючи їй шлях практики та входження. Але тих, хто має серйозні розбещені характери і хто, незважаючи на численні бесіди, продовжує переривати церковну роботу й заважати їй без жодних змін, ми повинні розвінчувати та обтинати згідно з Божими словами, щоб вони могли пізнати свої проблеми, а також природу та наслідки виконання ними обов’язків на основі розбещеного характеру. Саме це й означає справді допомагати людям. Я також зрозуміла, що жорстокість до людей в основному означає несправедливе ставлення до них: щойно людина виявляє найменше відхилення чи помилку, не розібравшись у контексті, не зваживши на стани та труднощі братів і сестер і не врахувавши їхнього духовного зросту, вона огульно втрачає самоконтроль і сварить людей. Однак розвінчувати й обтинати людей означає, що, коли ти виявляєш, що брати та сестри йдуть проти принципів або заважають церковній роботі, діючи на основі розбещених характерів, ти здатна використати Божі слова, щоб наставити їх та обітнути, провести з ними бесіду й допомогти їм, щоб брати й сестри змогли пізнати свої проблеми, вчасно виправити свої стани та добре виконувати свої обов’язки. Це корисно для життя-входження братів і сестер, а також для церковної роботи, і це не є жорстокістю до людей. Так само було й у моєму ставленні до Лі Ляна та Сюе Мей: я вважала, що обтинати й розвінчувати їх було б надто жорстоко та не свідчило б про любов, і що мені слід лише лагідно їх підбадьорювати. У результаті вони так і не пізнали своїх розбещених характерів, а це призвело до втрат для церковної роботи. Я зрозуміла, що такі дії не допомогли їм, а навпаки, зашкодили. Це не було справжньою любов’ю. Погляди, яких я дотримувалася, були справді абсурдними й не відповідали істині!

Пізніше я прочитала ще кілька Божих слів: «Якщо ти все робиш тільки для того, щоб це побачили інші, і постійно хочеш отримати чужу похвалу та захоплення, але не приймаєш Божого нагляду, то чи є ще Бог у твоєму серці? Такі люди не мають богобоязливих сердець. Не дій завжди лише заради себе, не враховуй завжди лише свої власні інтереси; не враховуй інтереси людини й не думай про власну гордість, репутацію і статус. Спочатку ти повинен обміркувати інтереси Божого дому та зробити їх своїм пріоритетом. Тобі слід бути уважним до Божих намірів та розпочати з роздумів про те, чи були якісь домішки у виконанні твого обов’язку, чи був ти відданим, чи виконував свої зобов’язання та чи віддавав їм усього себе, а також чи щиро ти думав про свій обов’язок і про роботу церкви. Ти маєш обміркувати ці речі. Якщо ти часто думатимеш про них і розбиратимешся в них, тобі буде легше добре виконувати свій обов’язок» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). «Деякі лідери та працівники люблять допомагати людям через напучування, деякі – через мотивацію, а інші – через викриття, звинувачення та обтинання. Незалежно від методу, який вони використовують, якщо він може справді привести тебе до входження в істину-реальність, розв’язати твої реальні труднощі, даючи тобі зрозуміти, які Божі наміри, і тим самим даючи тобі змогу пізнати себе та знайти шлях практики, то коли ти зіткнешся з подібними ситуаціями в майбутньому, у тебе буде шлях, яким слідувати. Тому найелементарніший стандарт для оцінки того, чи відповідає лідер або працівник стандарту, – це те, чи може він використовувати істину для розв’язання проблем і труднощів людей, даючи їм змогу зрозуміти істину та здобути шлях практики» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (2)). Прочитавши Божі слова, я знайшла шлях практики. У своїх обов’язках я мала ставити інтереси церкви на перше місце, а не думати про свій особистий статус чи імідж. Я мала вести братів і сестер до шукання істини та розмірковування над своїми недоліками, щоб вони могли пізнати їх, коли стикаються з проблемами, і виконувати свої обов’язки згідно з принципами. Коли я виявляю, що хтось перериває церковну роботу й заважає їй, я повинна вчасно провести з ним бесіду про істину, щоб розв’язати проблему, і я повинна обтинати й розвінчувати людей, коли це необхідно, щоб забезпечити безперешкодне просування роботи. Лише це є виконанням моїх обов’язків як лідерки. Я подумала про те, що аби спасти нас, Бог не лише промовляє слова втіхи та підбадьорення, але й говорить відповідно до потреб нашої розбещеної людськості, висловлюючи істину, щоб судити й розвінчувати наше бунтарство, аби ми могли пізнати свою розбещену природу й зізнатися та покаятися перед Богом. Незалежно від того, чи є Божі слова нагадуваннями й напучуваннями а чи суворими розвінчуваннями та судом, остаточна мета полягає в тому, щоб очистити й перетворити нас, аби ми могли досягти спасіння. Відтепер я мала практикувати істину, більше не думати про свій імідж і ставити на перше місце церковну роботу та життя-входження моїх братів і сестер.

Невдовзі мене знову обрали лідеркою. Одного разу, під час зібрання з кількома лідерами команд, я помітила, що одна лідерка команди впроваджувала роботу повільно. Коли я запитала її про причину, вона переклала провину на інших. Я побачила, що ця лідерка має зневажливе ставлення до своїх обов’язків і що хоча її робота затримувалася, вона досі не пізнала своєї проблеми. Я знала, що маю розвінчати її проблеми, щоб вона пізнала свій розбещений характер і змінила ставлення до обов’язків. Але потім я подумала про те, що мене щойно обрали лідеркою, і запитала себе: «Що вона про мене подумає, якщо я розвінчаю її проблеми одразу після того, як стала лідеркою? Раніше ми обидві були лідерками команд, і коли ми виконували свої обов’язки разом, у неї склалося про мене досить гарне враження. Можливо, буде краще, якщо я лише коротко згадаю про її проблему». Але потім я згадала свою попередню невдачу як лідерки, яка сталася через мої постійні намагання зберегти свій імідж і через те, що я не розвінчувала й не обтинала людей, і про те, як це зашкодило церковній роботі. Чому я досі хотіла захистити себе й не практикувати істину, стикаючись із проблемами? Я згадала деякі з Божих слів: «Не дій завжди лише заради себе, не враховуй завжди лише свої власні інтереси; не враховуй інтереси людини й не думай про власну гордість, репутацію і статус. Спочатку ти повинен обміркувати інтереси Божого дому та зробити їх своїм пріоритетом. Тобі слід бути уважним до Божих намірів» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). З огляду на це, спираючись на Божі слова, я розвінчала й проаналізувала природу та наслідки недбалого підходу цієї лідерки команди до своїх обов’язків. Після моєї бесіди лідерка команди визнала, що справді була недбалою у своїх обов’язках, і що справа не в тому, що вона не могла їх виконати, а просто в тому, що вона не вкладала в це душу й робила все лише для годиться. Вона також сказала, що відтепер готова змінити ситуацію й належним чином виконувати свої обов’язки. Коли я побачила, що лідерка команди змогла певною мірою пізнати себе, я усвідомила, як чудово практикувати згідно з Божими словами! Згодом, коли я ловила себе на бажанні захистити свій імідж під час виконання обов’язків, я свідомо молилася Богу, щоб повстати проти власної плоті, і використовувала Божі слова, щоб вчасно наставляти й допомагати, спрямовуючи братів і сестер до розмірковування й пізнання самих себе. Попрактикувавши так деякий час, я побачила, що брати й сестри не лише не ставилися до мене негативно через те, що я вказувала на їхні проблеми та розвінчувала їх, а навпаки, вони змогли порозмірковувати над собою й пізнати себе, і їхнє ставлення до обов’язків також змінилося на краще. Я також відчула, що досягла трохи більшого прогресу, ніж раніше. Те, що я змогла досягти цих усвідомлень і змін, є винятково заслугою настанов Божих слів. Дякувати Богу!