Лі Сян (Філіппіни)

В моєму дитинстві люди завжди казали, що я розсудлива й добре вихована; коротко кажучи, хороша дитина. Я рідко злилася на інших та ніколи не спричиняла проблем. Прийнявши віру, я також досить привітно ставилася до інших братів і сестер. Я була толерантною, терплячою та люблячою. Пригадую, якось, навчаючи декількох старших членів користуватися комп’ютерами, я знову й знову терпляче все їм пояснювала. Хоча іноді вони вчилися повільно, і я трохи дратувалася, я дуже старалася не виявляти нетерплячості, боячись, що інші скажуть, ніби мені бракує любові й доброти. У результаті брати й сестри часто казали, що я маю добру людську сутність, і керівниця обрала мене для поливу новонавернених, кажучи, що цей обов’язок можуть добре виконувати лише доброзичливі й терплячі люди. Ці слова викликали в мене відчуття самовдоволення, і я ще більше переконалася, що привітність і доброзичливість були ознаками доброї людської сутності.

Згодом нас із моєю напарницею, сестрою Лі Мін, призначили керівницями церкви. Пропрацювавши деякий час разом із нею, я помітила, що Лі Мін хоче все робити по-своєму й має досить запальну вдачу. Якщо щось ішло не так, як вона хотіла, вона часто злилася. Вона також не дотримувалася прозорості в роботі та часто вдавалася до обману. Вона діяла всупереч принципам та не захищала роботу церкви. Певний час вона постійно користувалася мобільним телефоном для зв’язку з братами й сестрами. Я знала, що поліція могла цим скористатися для стеження, і в церкви могли виникнути неприємності. Кілька разів я думала зупинити її, але щойно відкривши рота, стримувалась. Мені здавалося, що якщо я прямо вкажу їй на проблему, вона може подумати, що хоч я зовні поводжуся як привітна людина, у словах та діях я доволі безжалісна, отже, зі мною важко поладнати. Обміркувавши ситуацію, я вирішила піти на компроміс і просто спитати, чи користується вона мобільним телефоном. Коли вона не зізналася, що користувалася ним, я знала, що вона бреше, але не викрила та не зупинила її зі страху, що це нас розсварить, і вона погано думатиме про мене. Згодом я помітила, що проблеми Лі Мін ставали дедалі серйознішими. Одного разу декілька братів і сестер сказали мені, що на зібраннях її чоловік, аби похизуватися, постійно говорить про доктрину, не вирішує практичні проблеми та розповідає всім про свої страждання й жертви, на які він ішов у своєму обов’язку, просто щоби ним захоплювались. Після дослідження ситуації було вирішено, що він не годиться для посади керівника і має бути звільнений. Коли я розповіла про це Лі Мін, вона дуже роздратувалася, заявивши, що брати й сестри неправдиво й несправедливо оцінили її чоловіка. Вона навіть спитала, чому ми перевіряли лише її чоловіка, а не тих, хто доповів про проблему. Я була шокована – я ніколи не уявляла, що Лі Мін має настільки погане ставлення. Щоби якось залагодити ситуацію, я сказала їй: «Заспокой своє серце та шукай Божої волі в цьому питанні. Не дозволяй своїм емоціям перемогти». Однак вона зовсім мене не слухала й не відступала. Через навмисне перешкоджання з боку Лі Мін проблема її чоловіка залишилася невирішеною. По тому Лі Мін докоряла братам і сестрам на зібранні та навіть довела одну з сестер до сліз. Проблема Лі Мін ставала дуже серйозною. Інші об’єктивно й справедливо оцінили її чоловіка, зазначивши лише факти, але оскільки це загрожувало її інтересам, вона розсердилася й накинулася на них. У неї була лиха людська сутність! Я хотіла доповісти про її проблему нашій вищій керівниці, але потім подумала: «Хіба це не донос, не удар їй у спину? Якщо я повідомлю про неї, керівниця точно викличе її для спілкування, а якщо вона дізнається, що це я донесла на неї, що вона про мене подумає? Чи не скаже вона, що я принижую її позаочі та маю погану людську сутність?» Усвідомивши це, я утрималася від повідомлення, але почувалася трохи пригніченою й знервованою, ніби на мене нападав забіяка.

Згодом, коли інші доповіли про неї, Лі Мін нарешті звільнили. Через деякий час вища керівниця викрила мене зі словами: «Зовні виглядає, ніби ти добре ладнаєш з усіма, але тобі бракує справжньої відданості Богу. Чому ти не викрила й не зупинила Лі Мін, помітивши її проблему? Як ти могла не доповісти про таку серйозну проблему? Ти хочеш захистити роботу церкви чи ні?» Лише після критики з боку керівниці я прокинулася й почала молитися Богу та аналізувати. Мені трапився уривок із Божого слова, де сказано: «Щодо володіння хорошою людською сутністю мусить бути певний стандарт. Це не означає йти шляхом поміркованості, не триматися міцно за принципи, намагатися нікого не образити, домагатися прихильності всюди, куди б ти не пішов, бути ввічливим з усіма, кого б ти не зустрів, і чинити так, щоб усі добре про тебе відгукувалися. Це не стандарт. Тож яким є стандарт? Це здатність коритися Богу й істині. Це підхід до свого обов’язку й до всіляких людей, подій та об’єктів із принципами та почуттям відповідальності. Це зрозуміло для всіх; кожен чітко усвідомлює це у своєму серці. Більше того, Бог досліджує серця людей і знає їхнє становище, кожного без винятку; ким би вони не були, ніхто не може обдурити Бога. Деякі люди завжди хваляться, що вони мають добру людську сутність, що вони ніколи не говорять зле про інших, ніколи не шкодять інтересам інших, і стверджують, що вони ніколи не жадали майна інших людей. Коли виникає суперечка щодо інтересів, вони навіть вважають за краще зазнати збитків, аніж скористатися перевагою над іншими, і всі інші вважають, що вони – хороші люди. Однак, виконуючи свої обов’язки в Божому домі, вони лукаві та слизькі, завжди будують підступи в своїх інтересах. Вони ніколи не думають про інтереси Божого дому, ніколи не вважають нагальними справи, які Бог вважає нагальними, не думають так, як думає Бог, і ніколи не можуть відкласти вбік свої власні інтереси, щоб виконувати свої обов’язки. Вони ніколи не зрікаються власних інтересів. Навіть коли вони бачать лиходіїв, які вчиняють зло, вони не викривають їх; вони взагалі не мають принципів. Якою є така людська сутність? Це не хороша людська сутність. Не звертай уваги на те, що говорять такі люди; ти маєш бачити, чим вони живуть, що вони виявляють, і яким є їхнє ставлення, коли вони виконують свої обов’язки, а також який у них внутрішній стан і що вони люблять. Якщо любов таких людей до власної слави й наживи сильніша за їхню вірність Богові, якщо їхня любов до власної слави й наживи перевищує інтереси Божого дому, або якщо їхня любов до власної слави й наживи перевищує дбайливість, яку вони проявляють до Бога, тоді чи володіють такі люди людською сутністю? Ні, не володіють» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Віддаючи своє серце Богу, можна здобути істину»). Завдяки Божим словам я зрозуміла, що людську сутність будь-якої особи не можна оцінювати, виходячи із зовнішніх характеристик, як-от наявність в неї лагідної вдачі, чи обговорює вона людей позаочі та чи добре ладнає з іншими. Оцінювати треба за ставленням людини до Бога й істини, чи відповідально вона виконує свій обов’язок та чи підтримує Бога й діє згідно з істиною та принципами, коли стикається з проблемами. Раніше я вважала, що маю гідну людську сутність. Зовні я була доброю та приємною особистістю, але помітивши, що Лі Мін користується мобільним телефоном для зв’язку із братами й сестрами, що ставило під загрозу безпеку церкви, мене непокоїло, що пряме зауваження може зруйнувати наші стосунки, тому я лише зробила їй тактовне, ненав’язливе нагадування. Коли вона не визнала свою поведінку, я не викрила й не зупинила її. Я подумала: «Якщо щось піде не так, вона не зможе сказати, що я не нагадувала їй про це». Таке владнання проблем не псувало мені імідж та знімало з мене відповідальність у разі халепи. Я думала лише про власні інтереси, статус та імідж, зовсім не звертаючи увагу на роботу церкви чи безпеку братів і сестер. Я поводилася дуже егоїстично та зрадливо! Побачивши, як Лі Мін втрачає контроль та кидається на інших через проблему з її чоловіком, я мала негайно доповісти про це нашій вищій керівниці, але я непокоїлася, що Лі Мін вирішить, ніби я завдаю їй удару в спину, тому змовчала. Це негативно вплинуло на роботу церкви та зашкодило братам і сестрам. Де була моя людська сутність? Зваживши свої дії у світлі Божих слів суду й викриття, я відчула велику провину. Я завжди вважала, що маю добру людську сутність, однак завдяки одкровенню Божих слів і викриттю через факти моє самосприйняття повністю змінилося. Я здавалася доброю, але за цією добротою крився огидний намір. Я дбала лише про власні інтереси й зовсім не захищала роботу церкви. Я розбиралася з проблемами, виявляючи неправдиву доброту, й намагалася всім догодити. Я була неправдиво побожною й підступною. Опісля я вже не наважувалася вдавати з себе особу із доброю людською сутністю.

Згодом мені трапився ще один уривок із Божих слів. «Сутність “доброї” поведінки, як-от доброзичливості та привітності, можна охарактеризувати одним словом: лицемірство. Така “добра” поведінка не народжується з Божих слів і не виникає в результаті практикування істини чи дій за принципом. Що її породжує? Вона походить від людських мотивів та інтриг, від того, що люди прикидаються, хитрують, щось із себе вдають. Коли люди чіпляються за цю “добру” поведінку, вони мають на меті отримати бажане; в іншому разі вони нізащо б так себе не обтяжували та не жили б усупереч власним бажанням. Що це значить – “жити всупереч власним бажанням”? Це значить, що їхня справжня натура не така ґречна, безхитрісна, лагідна, добра й чеснотлива, як уявляють люди. Ті, хто поводиться “добре”, не живуть по совісті й розуму; натомість вони живуть заради того, щоб досягти якоїсь мети чи задовольнити певну потребу. Якою є істинна природа людей? Вона нетямуща та неуцька. Без законів і заповідей, дарованих Богом, люди не мали б жодного уявлення про те, що таке гріх. Хіба не таким людство було раніше? Лише коли Бог установив закони й заповіді, у людей з’явилося певне уявлення про гріх. Але вони досі не мали поняття про добро та зло, про позитивне й негативне. І звідки в такому разі вони могли б дізнатися про правильні принципи, за якими треба говорити й діяти? Хіба могли вони знати, які способи дій, які види доброї поведінки повинні бути в нормальній людській сутності? Хіба могли вони знати, що породжує справді добру поведінку, яким шляхом треба йти, щоб жити за людською подобою? Ні, не могли. Через сатанинську натуру людей, через їхні інстинкти вони могли тільки вдавати й розігрувати пристойне та гідне життя, що й породило такі хитрощі, як витонченість і розсудливість, стриманість, чемність, повагу до старих і піклування про молодих, привітність і доброзичливість; так з’явилися ці викрути й прийоми обману. І щойно вони з’явилися, люди вибірково вчепилися в один-два види цих хитрощів. Хтось вирішив бути привітним і доброзичливим, хтось – витонченим, розсудливим і стриманим, хтось – бути чемним, поважати старих і піклуватися про молодих, а хтось – усе разом. І все ж Я маю для всіх людей із такою “доброю” поведінкою одне визначення. Яке воно? “Гладенькі камінці”. Що за гладенькі камінці? Це те каміння на березі річки, яке роками полірував плин води, шліфуючи всі гострі краї. І хоча на такі камінці не боляче наступати, але без належної обережності люди можуть на них послизнутися. За зовнішнім виглядом і формою ці камінці дуже красиві, але якщо забрати їх додому, вони виявляться ні до чого не придатними. Їх і викинути шкода, і берегти немає сенсу – ось що таке “гладенькі камінці”. Для Мене люди з такою нібито доброю поведінкою ледь теплі. Зовні вони прикидаються добрими, але зовсім не приймають істину, говорять красиві слова, але не роблять нічого реального. Такі люди – не що інше, як гладенькі камінці. Якщо ти спілкуватимешся з ними про істину та принципи, вони говоритимуть із тобою про те, як бути лагідним і ґречним. Якщо ти розмовлятимеш із ними про те, як розпізнавати антихристів, вони говоритимуть із тобою про повагу до старих і піклування про молодих, про те, як бути витонченим і розсудливим. Якщо ти скажеш їм, що слід поводитися відповідно до певних принципів, що у своєму обов’язку треба шукати цих принципів, а не діяти свавільно, то як такі люди до цього поставляться? Вони скажуть: “Діяти відповідно до принципів істини – це інша справа. Я просто хочу бути витонченим і розсудливим, і ще я хочу, щоб інші схвалювали мої вчинки. Поки я поважаю старих і піклуюся про молодих, а інші мене схвалюють, цього достатньо”. Такі люди не зосереджуються на істині, а дбають лише про гарну поведінку» («Слово», т. 6. «Про прагнення до істини», «Що значить прагнути до істини (3)»). Із Божих слів я усвідомила, що приязність і комунікабельність вважалися добрими рисами у традиційній культурі, але по суті є облудою. Ті, хто так поводиться, просто вдягають маску заради захоплення оточуючих, обманом добиваючись від них похвали й поваги до себе. Це змова й зрада, така поведінка перетворює тебе на шахрая. Я також усвідомила, що попри всі багаторічні спроби бути доброю людиною я досі була егоїстичною й підступною, тому що за такою поведінкою крилися лихі наміри. Я хотіла справити добре враження на людей, щоби вони поважали й хвалили мене. Такі мої дії були зумовлені традиційною культурою, в якій мене змалечку навчали цінувати гарну поведінку. Я вважала, що гарна поведінка здобуде мені похвалу оточуючих. Прийнявши віру, я й далі намагалася бути привітною й комунікабельною, підтримувати добрий імідж і статус серед братів і сестер, особливо коли стала напарницею Лі Мін. Я помітила, що вона кілька разів користувалася телефоном, порушуючи принципи, наражаючи братів і сестер на небезпеку та ігноруючи інтереси церкви, тому я мусила викрити й зупинити її, але я хвилювалася, що справлю на неї погане враження, через те лишила все як є. Я чітко бачила, що Лі Мін захищає свого чоловіка й навіть пригнічує братів і сестер, і що це не просто елементарний прояв розбещеності. Вона мала лиху людську сутність, була непридатна до керівної посади, і про неї слід було негайно доповісти. Натомість я знову вирішила змовчати заради захисту власного статусу й іміджу. Щоби зберегти свій імідж, я вкусила руку, яка мене годувала. Я зовсім не захищала інтереси церкви. Я глибоко усвідомила, що спроби бути люб’язною й комунікабельною не лише не допомагали мені змінити свій розбещений характер, а й насправді робили мене все підступнішою. Замість втілення істини в життя я прагнула добре поводитись, створюючи неправдивий імідж задля приховування своїх огидних намірів, щоби змусити всіх вважати, ніби я володію реальністю істини та є люблячою, доброю людиною, обманом добиваючись їхньої довіри, поваги та схвалення. Я йшла шляхом неправдиво благочестивих фарисеїв та опиралася Богу. Якби я далі так поводилася, Бог засудив би й вигнав мене.

Згодом я прочитала ще два уривки з Божих слів. «А до чого призводить те, що люди постійно думають про власну вигоду, постійно намагаються пильнувати власну гордість і марнославство, виявляють розбещений характер, але не шукають істини, щоб його виправити? Наслідок цього – те, що такі люди не мають входження в життя, що їм бракує справжнього досвіду та свідчень. А це небезпечно, чи не так? Якщо ти ніколи не втілюватимеш істину в життя, якщо тобі бракуватиме досвіду та свідчень, то свого часу ти будеш викритий і вигнаний. Яка користь від людей без досвіду та свідчень у домі Божому? Вони неминуче виконуватимуть усякий обов’язок погано; вони нічого не можуть зробити як слід. Хіба вони не просто сміття? Якщо людина роками вірить у Бога, але ніколи не втілює істину в життя, то вона невіруюча та зла. Якщо ти ніколи не втілюєш істину в життя, якщо твої переступи стають дедалі численнішими, то твій кінець визначено. Очевидно, що всі твої переступи, хибний шлях, яким ти йдеш, і твоя відмова покаятися – усе це об’єднується в безліч лихих вчинків, і тому твій кінець буде таким: ти будеш покараний і потрапиш у пекло. Чи ви думаєте, що це дрібниця? Якщо ти не бував покараний, то не матимеш уявлення, наскільки це жахливо. Коли настане визначений день і ти дійсно зіткнешся з лихом і смертю, жалкувати буде запізно. Якщо у своїй вірі в Бога ти не приймаєш істину, якщо ти роками віриш у Бога, але в тобі не відбувається ніяких змін, то кінцевим наслідком стане те, що ти будеш вигнаний і покинутий» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). «Тільки коли люди діють і поводяться відповідно до слів Бога, у них є істинне підґрунтя. Якщо вони не ведуть себе відповідно до слів Бога й зосереджуються тільки на вдаванні хорошої поведінки, чи можуть вони в результаті стати хорошими людьми? Зовсім ні. Хороша поведінка не може змінити сутність людей. Тільки істина й слова Божі можуть змінити характер, думки й точки зору людей і стати їхнім життям. … Що має лежати в основі висловлювань і вчинків людей? Божі слова. Отже, які вимоги та стандарти щодо висловлювань і вчинків людей висуває Бог? (Щоб ці висловлювання та вчинки були конструктивними для людей.) Правильно. Найголовніше – ти мусиш казати правду, говорити чесно та приносити користь іншим. Висловлювання як мінімум мають повчати людей, а не обманювати, не висміювати й не ображати їх, не вводити їх в оману, не кепкувати й не глумитися з них, не обмежувати їх, не викривати їхні слабкості й не завдавати їм болю. Це вираження нормальної людської сутності. Це чеснота людської сутності. … Також у деяких особливих випадках виникає необхідність відкрито викривати помилки інших, розбиратись із цими людьми й обтинати їх, щоб вони пізнали істину та захотіли покаятися. Тільки тоді досягається належний результат. Такий спосіб практики приносить людям велику користь. Для них це реальна допомога, і для них це конструктивно, чи не так?» («Слово», т. 6. «Про прагнення до істини», «Що значить прагнути до істини (3)»). Божі слова стривожили мене. Якщо хтось вирішує в будь-якій ситуації дотримуватися лише власних інтересів та ніколи не втілює істину в життя, така людина накопичуватиме дедалі більше переступів, і Бог зрештою ретельно викриє й вижене її. Навіть побачивши, що мої брати й сестри в небезпеці, та помітивши порушення роботи церкви, я не дотрималася принципів і не захистила роботу церкви. Натомість я постійно намагалася бути так званою доброю людиною. Навіть здобувши повагу й схвалення оточуючих, в очах Бога я була лиходійкою, і Він би зрештою зненавидів і покарав мене. Усвідомивши ці наслідки, я дуже злякалася й була готова виправити свій хибний шлях. Божі слова також показали мені правильний шлях практики. Ми можемо наставляти інших та дати їм користь лише діями й словами, які відповідають Божим словам. Неважливо, як ми говоримо, голосно чи тихо, або наскільки тактовно добираємо слова. Найважливішим є говорити так, щоби це було повчально для братів і сестер. Якщо це правильна людина, яка може прийняти істину, ми мусимо допомогти їй з любов’ю. Якщо ж вона не розуміє істину та шкодить роботі, можна поспілкуватися з нею, надати провід і підтримку. Якщо після спілкування не настане справжніх покращень, можна розібратися з цією людиною й обітнути її, викривши сутність її проблеми. Хоч це й звучить жорстоко та здається ігноруванням чужих почуттів, такі дії дадуть людині справжню користь та підтримку. Якщо ж людина є антихристом чи лиходієм, що порушує роботу церкви, ми мусимо встати й викрити її, зупинити чи доповісти про неї керівництву заради підтримання роботи церкви й захисту братів і сестер від занепокоєнь та обману. Лише такі дії є справжнім утіленням істини в життя та проявом справжньої людської сутності й доброти. Я теж виправила своє помилкове уявлення. Мені здавалося, що доповісти про те, що хтось порушує принципи, є ябедництвом, ударом у спину та проявом нелояльності. Це була помилкова думка. Такі дії насправді захищають роботу церкви та є добрим учинком. В реальності, коли я побачила серйозну проблему Лі Мін, яка утискала братів і сестер та завдавала їм шкоди, це було питанням принципу, що стосувалося роботи церкви, і я мусила негайно повідомити про це вищій керівниці чи навіть доповісти про Лі Мін. Це не було б ударом у спину, а навпаки – захистом роботи церкви. Усвідомивши це, я заспокоїлася, й чимало моїх занепокоєнь зникли.

Згодом хтось повідомив, що один із братів постійно лінувався й ухилявся від будь-яких труднощів, а коли інші вказали на це й кілька разів розкритикували його, він все одно відмовився прийняти критику. Виходячи з принципів, ми вирішили, що його треба звільнити. Також нам слід було чітко розібрати його проблеми, щоби він зміг проаналізувати себе. У той час я подумала: «Розбір проблем іншої людини може образити її. Мабуть, нехай напарниця поспілкується з цим братом, а сама я лишуся осторонь. Інакше в нього складеться погане враження про мене». Але тоді я раптом усвідомила, що знову намагаюся захистити свій статус та імідж. Я пригадала Божі слова, в яких сказано: «Для всіх, хто виконує обов’язок, незалежно від того, наскільки глибоко чи поверхово вони розуміють істину, найпростіший спосіб практики входження в реальність істини, – це в усьому думати про інтереси Божого дому й відкидати власні егоїстичні бажання, особисті наміри, мотиви, гордість і статус. Ставити інтереси Божого дому на перше місце – це найменше, що має робити людина» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свій розбещений характер»). Божі слова показали мені шлях практики. Зіткнувшись із проблемами, ми повинні відкласти власні бажання й репутацію, поставити інтереси церкви на перше місце та дослухатися до Божої волі. Це єдиний вірний спосіб, і Бог високо оцінить його. Щойно я зрозуміла Божі вимоги, як відчула піднесення, тому докладно проаналізувала поведінку брата згідно з Божими словами. Від такої практики мені значно полегшало на душі. Я усвідомила, що ми можемо здобути справжній спокій та щастя лише через утілення істини в життя.

Після цього досвіду я сповнилася вдячності Богу. Саме Боже слово допомогло мені зрозуміти, наскільки абсурдною була традиційна культура, що відстоювала привітність і комунікабельність, і скільки шкоди вона завдає людям. Це також дозволило мені відчути свободу та полегшення, що приходять, коли вириваєшся з тенет традиційної культури. Дякувати Богу за Його спасіння!