Цюй Цун (Греція)

Минулого року брата Габріеля, разом із яким я їздив проповідувати Євангеліє, було звільнено. Коли я запитав його про це, він відповів, що протягом кількох років він погано справлявся з обов’язками, покладеними на нього церквою, робив усе по-своєму, що серйозно порушувало роботу церкви, і саме тому його звільнили. Він був дуже засмучений і почувався жахливо, й мені стало його дуже шкода. Коли ми працювали разом, я помічав, що він був недбалий і робив усе по-своєму. Я хотів вказати йому на це, допомогти йому замислитися й дізнатися про себе. Але в останній момент засумнівався. Я вважав, що керівник значною мірою розправився з ним під час звільнення, так що він був уже досить нещасний. Якби я теж щось сказав, хіба я не насипав би йому сіль на рану? А раптом він подумає, що в мене недостатньо співчуття? Крім того, керівник, швидше за все, згадав про проблеми, які я помітив задовго до цього, тому я вирішив просто його втішити. Я сказав йому: «Я впевнений, що ти багато чого навчився за ці роки виїзних проповідей Євангелія, і в тебе багато проникливості. Багато братів та сестер у церкві є новачками без найменшого євангельського досвіду. Ти зможеш допомогти їм, коли повернешся додому». На мій подив, він відповів: «Брате, мене засмучує те, що ти говориш про це. Я думав, ти скажеш щось, щоб допомогти мені, щоб я міг проаналізувати й краще пізнати себе, і це було б корисно для мого життя. Але натомість ти хвалиш мене, незважаючи на те, що я опинився в такій ситуації, щоб я відчув, що моє звільнення не має великого значення, і я більш здібний за інших. Ти чоловіковгодник, граєш роль сатани, підштовхуючи мене ближче до пекла. Ці ввічливі слова не повчальні, і ти не мусиш їх більше говорити. У цих словах немає любові – навпаки, вони є шкідливими та руйнівними для інших». Тоді мені було дуже соромно, мені буквально хотілося знайти нору, в якій можна сховатися. Я знав, що характер Габріеля не сильно змінився після багатьох років віри, і він ніколи не мав великих досягнень у своєму обов’язку – це був небезпечний стан. Але я просто казав приємні речі. Я був нещирим, ввічливим та по-мирському люб’язним. Хіба це не було брехнею? Звільнення Габріеля стало для нього гарною можливістю замислитись і краще пізнати себе. Якби він міг шукати істину, аналізувати себе та щиро каятися, ця невдача могла би стати поворотним моментом у його вірі. Але я був перешкодою, кажучи якісь нещирі нісенітниці, щоб пограти з його почуттями й ввести його в оману. Я був поплічником сатани. Бог робить усе можливе, щоб спасти людей, але сатана всіляко намагається відвести людей від Бога, щоб затягнути їх у пекло. Ці мої нісенітниці тільки шкодили моєму братові. Тоді я сильно злякався, тому знайшов деякі слова Божі, які допомогли мені обміркувати мою проблему.

Бог говорить: «Якщо в тебе хороші стосунки з братом або сестрою, і він чи вона просить тебе вказати, що з ним або нею не так, як тобі це слід зробити? Це залежить від того, який підхід ти застосовуєш у цьому питанні. Чи твій підхід ґрунтується на принципах істини, або ж ти застосовуєш філософії життя? Якщо ти чітко бачиш, що в когось є проблема, але не кажеш йому про це прямо, щоб уникнути протистояння, і ти навіть виправдовуєшся, кажучи: “Мій духовний стан зараз слабкий, і я не розумію повністю твоїх проблем. Коли я їх розумітиму, я повідомлю тобі”, тоді в чому проблема? Це є слідуванням філософії життя. Хіба це не спроба обдурити інших? Тобі слід говорити тільки про те, що ти можеш розуміти чітко; і якщо щось для тебе не є очевидним, скажи про це. Це означає говорити про те, що в тебе на серці. Якщо в тебе є певні думки й певні речі очевидні для тебе, але ти боїшся образити людей, нажаханий можливістю зачепити їхні почуття, і тому вважаєш за краще нічого не говорити, тоді це життя згідно зі світською філософією. Якщо тобі стане відомо, що в людини є проблема або що вона збилася зі шляху, навіть якщо ти не можеш допомогти їй із любов’ю, принаймні ти мусиш вказати на проблему, щоб вона могла проаналізувати її. Якщо ти ігноруєш таку проблему, чи не шкодить це такій людині?» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Лише прагнучи до істини, можна подолати свої уявлення та помилкові думки про Бога»). «У них немає любові до позитивного, вони не прагнуть до світла, і вони не люблять шлях Божий чи істину. Їм подобається слідувати мирським тенденціям, вони зачаровані статусом і престижем, вони люблять виділятися серед інших, вони є прихильниками статусу й престижу, вони шанують великих і знаменитих, але насправді вони шанують демонів і сатану. У глибині душі вони не шукають істини чи чогось позитивного, а виступають за навчання. У своїх серцях вони не схвалюють тих, хто шукає істини й свідчить про Бога; натомість вони схвалюють людей, які мають особливі таланти й дари, і захоплюються ними. Вони не йдуть шляхом віри в Бога й пошуку істини, але прагнуть до статусу, престижу та влади; вони прагнуть бути кимось незбагненним і підступним, вони намагаються інтегруватися в вищі ешелони суспільства, щоб стати кимось відомим. Вони хочуть, щоб їх зустрічали з обожнюванням і щирою гостинністю, куди б вони не пішли; вони хочуть бути кумиром для людей. Ось такою людиною вони хочуть бути. Що це за шлях? Це шлях демонів, шлях зла. Це не той шлях, яким іде віруючий. Щоб обдурити людей, позбавити їх особистої довіри, змусити їх поклонятися їм і слідувати за ними, вони використовують філософії сатани, його логіку, вони застосовують кожну його хитрість, кожен виверт за будь-яких обставин. Це не той шлях, яким мусять іти люди, які вірять у Бога; такі люди не тільки не будуть спасенні, але й зазнають Божого покарання – у цьому не може бути анінайменшого сумніву» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Не можна спастися вірою в релігію чи участю в релігійних обрядах»).

Божі слова повністю викрили мої злі мотиви та розбещену природу. Габріель недбало виконував свій обов’язок, а потім, коли його усунули, не вкладав серце у свій новий обов’язок. Він не був наполегливим у своїй роботі не дотримувався принципів і робив усе, що йому заманеться. Я чітко бачив цю його поведінку, але, будучи чоловіковгодником, боявся образити його й ніколи не вказував йому на недоліки. Його знову звільнили, і він відкрився мені в спілкуванні й розповів про свої неприємності. Я мав поговорити з ним про його проблеми та поспілкуватися про волю Божу, допомогти йому проаналізувати себе й покаятися перед Богом. Це було би справжнім проявом любові, корисним та повчальним для нього. Але я був чоловіковгодником, який наговорив купу нісенітниць, що вводили в оману. Хіба я не намагався обдурити його, щоб він добре ставився до мене? Я хотів, щоб у той момент, коли в нього були неприємності, коли керівник щойно розправився з ним і викрив його, він би отримав від мене тепло та втіху. Тоді він відчував би подяку й добре думав про мене. Я використовував мирські принципи безбожників, типу «Ніколи не бий нижче пояса», «Говори доброзичливі слова, які люди хочуть від тебе почути, бо відвертість лише дратує», «Не говори про все, що бачиш, щоб не засмучувати своїх друзів», тощо. Усе це – злі, мирські життєві принципи та абсолютно сатанинська філософія. Усі безбожники взаємодіють на основі сатанинської логіки, завжди підлещуються та лицемірять, не вимовляючи жодного істинного, справжнього слова. Усі вони вдають і хитрують, та все, що вони кажуть, є брехнею. Незважаючи на те, що я вже довго був віруючим і прочитав так багато слова Божого, я досі не міг сказати нічого, що б відповідало істині. Натомість я використовував сатанинську філософію, подібно до безбожника, й був вмістилищем для сатани, стаючи все більш слизьким та брехливим. Це було жалюгідно! Це нагадало мені слова Божі: «Якщо віруючі такі ж недбалі та нестримані в своїх висловлюваннях і поведінці, як і безбожники, то вони є ще більшим злом, ніж безбожники; вони типові біси» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Застереження для тих, хто не втілює істину в життя»). «Чим більше ти перебуваєш у Божій присутності, тим більше досвіду ти отримаєш. Якщо ж ти й надалі будеш жити у світі, як звір, – устами сповідуючи віру в Бога, а серцем перебуваючи десь в іншому місці, – якщо ти й надалі будеш вивчати мирські філософії життя, то чи не будуть усі твої попередні труди марними?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Про досвід»). За роки віри я не знайшов істини й не став простою, чесною людиною, але чіплявся за світські ідеї. Я побачив, що мене не можна назвати людиною, яка любить чи приймає істину. Я постав перед Богом і помолився: «Боже, я не маю людської подоби ані в словах, ані у вчинках. Я такий злий і хитрий! Я хочу щиро покаятися та перестати жити відповідно до сатанинської, мирської філософії».

Завдяки цьому досвіду та уроку, спілкуючись згодом з іншими людьми та виконуючи свій обов’язок, я міг виявляти пильність і практикувався говорити так, щоби приносити користь людям, а не просто бути лукавим чоловіковгодником. Але я був так глибоко розбещений сатаною, що коли щось стосувалося моїх особистих інтересів, я не міг не робити це знов.

Після цього я працював із братом Гадсоном над створенням відео. Він мав тверді переконання та знав про роботу набагато більше, ніж я. Я відчував, що маю бути скромним, щоб у нього не склалося враження, що я зарозумілий невіглас. Отже, під час виконання свого обов’язку я намагався дотримуватися принципу «Гармонійність – це скарб; терпеливість – це великий розум». Іноді я бачив проблеми та помилки у відео, над якими він працював, і пропонував виправити їх, але він не вважав проблемами речі, про які я говорив. Він просто висловлював якісь виправдання та думки. Хоча я був із ним не зовсім згоден, я боявся, що подальша дискусія заведе нас у глухий кут або призведе до суперечки, і тоді всі будуть називати мене впертим. Думаючи про це в такий спосіб, я не наполягав. Але замість того, щоб молитися й шукати, я працював із ним таким чином протягом кількох місяців, і тоді з нашими відео почали виникати різноманітні проблеми. Пізніше я зрозумів, що це були саме ті проблеми, на які я вказував до того, і нам довелося переробляти ці відео. Зрештою Гадсона було звільнено за зарозумілість та впертість. Незважаючи на те, що ці відео врешті-решт були закінчені, я не відчував заспокоєння чи миру у своєму серці з цього приводу. Я відчував незручність і провину. Я бачив, що під час виконання свого обов’язку я завжди був чоловіковгодником, прагнучі зберегти зовнішню гармонію, тому не дотримувався принципів зі страху образити інших. Я не був справжнім напарником і заважав роботі з відео Божого дому. Я почувався просто жахливо. Пізніше до мене підійшла лідерка, щоб поговорити зі мною, і викрила мене, сказавши: «Ти не дотримуєшся принципів істини в роботі з братами та сестрами. Ти чітко знаєш, що чиїсь думки помилкові, але все ж сліпо дотримуєшся їх, щоб запобігти будь-якому конфлікту й зберегти хороше ставлення до себе. У результаті відео довелося переробляти, і це загальмувало перебіг нашої роботи». Потім вона сказала: «Ти схильний плисти за течією, і тобі необхідно шукати істину й виправитися прямо зараз». Мені було важко це чути. Я молився й міркував про це протягом наступних кількох днів, та шукав слова Божі, які б допомогли мені проаналізувати ситуацію.

Всемогутній Бог говорить: «Судячи з усього, слова антихристів здаються особливо добрими, культурними й видатними. Того, хто порушує принципи, хто заважає і зриває церковну роботу, не піддається викриттю або критиці, ким би він не був; антихрист закриває на це очі, дозволяючи людям думати, що вони великодушні у всіх справах. Кожен розбещений і злий учинок людей зустрічають із прихильністю й терпимістю. Вони не гніваються і не впадають у лють, вони не будуть сердитися і звинувачувати людей, коли ті роблять щось не так і завдають шкоди інтересам Божого дому. Незалежно від того, хто чинить зло й порушує роботу церкви, вони не звертають на це уваги, як ніби це не має до них жодного відношення, і через це вони ніколи не будуть ображати людей. Що найбільше хвилює антихристів? Те, як багато людей поважають їх, і те, як багато людей бачать їх, коли вони страждають, і через це захоплюються ними. Антихристи вірять, що страждання ніколи не повинні бути марними; незалежно від того, які труднощі вони переносять, яку ціну вони платять, які добрі справи вони роблять, наскільки вони дбайливі, уважні й велелюбні до інших, усе це повинно відбуватися на очах у інших, більше людей повинно це бачити. Тож яка їхня мета в таких діях? Привернути до себе людей, змусити більшу кількість людей відчувати захоплення й схвалення стосовно їхніх дій, їхньої поведінки, їхнього характеру. Є навіть антихристи, які допомогою цієї зовні доброї поведінки намагаються створити собі образ хорошої людини, щоб більше людей приходило до них за допомогою. … Їхні дії не просто вселяють благоговіння в серця людей; вони також дають їм місце в серцях людей. Антихристи бажають зайняти місце Бога. Це те, до чого вони прагнуть, коли роблять таке. Очевидно, їхні дії вже дали перші результати: у серцях цих людей, яким не вистачає проникливості, тепер є місце антихристам, і тепер є люди, які шанують їх і захоплюються ними, що й було метою антихристів» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 9, частина десята). Бог показує, що антихристи справді злі й гідні зневаги, що вони поводяться добре та говорять приємні речі, щоб замаскуватися й підкупити чужі серця, щоб люди думали, що тільки вони все розуміють, і зверталися до них за втіхою. Це відводить людей від Бога, і антихристи посідають місце Бога у їхніх серцях. Я побачив, що поводжуся так само. Виконуючи свій обов’язок, брати та сестри повинні порушувати питання й допомагати один одному, але я боявся образити інших, переслідуючи єдину мету – захистити свій імідж. Я бачив деякі проблеми в роботі Гадсона з відео, але не дотримувався принципів істини, а просто плив за течією, був чоловіковгодником і не практикував істину. Я хотів, щоб ніхто не вважав мене зарозумілою, але навпаки, терпимою, розуміючою та співчутливою людиною. Я хотів задовольнити всіх, із ким спілкувався, хотів їм подобатися та створити гарне враження про себе. Щоб досягти цієї мерзенної мети, я, намагаючись зберегти свій позитивний імідж, навіть не щадив роботу церкви. Я був таким егоїстичним та злим. Завдяки Божому суду та одкровенню я побачив, що будучи чоловіковгодником, я йшов шляхом антихриста. Зрозумівши це, я відчув себе дуже винним. Після цього я продовжив аналізувати себе. Згадавши весь час, коли я був віруючим, я зрозумів, що завжди намагався бути милим із іншими людьми. Щоразу, коли я бачив когось, хто здавався культурним і добрим, я намагався його наслідувати. Я хотів здаватися спокійним і дружнім, щоб зберегти свій імідж в очах братів та сестер. Я майже ніколи не висловлювався, коли бачив проблеми інших чи прояви ними розбещеності, побоюючись їх образити. Пам’ятаю, що раніше, коли я був євангельським дияконом, я завжди намагався бути стриманим та говорити скромно. Бачачи, що інші надто недбало ставляться до своїх обов’язків і поводяться безпринципно, я боявся обмежити їх, якщо порушу це питання, що інші люди будуть погано ставитися до мене, тому з так званої любові та бажання допомогти я говорив дуже обережно, був м’яким та ухильним. Я ніколи ні з ким не розбирався безпосередньо й не допомагав зрозуміти серйозність того, що вони зробили. Я просто опосередковано натякав їм. Коли мені доводилося звільняти когось і спілкуватися з цього приводу, я відчував, що це образливо, і навіть не знав, що сказати. Я завжди хотів, щоб інші спілкувалися замість мене, а я просто відходив убік. Я робив усе можливе, щоб таким чином захистити свій статус та імідж, а брати та сестри казали, що я ніколи не зазнаюся й зі мною легко ладити. З цієї причини мене навіть рекомендували на посаду керівника, думаючи, що в мене хороша людяність і я не пригнічуватиму інших. Я був дуже задоволений собою. Антихристи використовують зовнішню добру поведінку, щоб ввести людей в оману й заманити в пастку, намагаючись зайняти місце Бога в їхніх серцях. Я зрозумів, що, по суті, у мене такі самі мотиви та цілі. Я ніколи не замислювався про свої ганебні мотиви й розбещену природу, і мені здавалося, що немає нічого поганого в тому, щоби бути чоловіковгодником. Таким чином було легко заслужити схвалення та підтримку інших і отримати похвалу. Мені здавалося, що це чудовий спосіб жити. Але тепер я побачив, що вирішував свої питання у найпотаємніший, найпідступніший спосіб, та обманював і вводив в оману інших, йдучи шляхом антихристів.

У своїх молитвах я прочитав уривок зі слів Божих, який справді викликав у мене деякі почуття: «А до чого призводить те, що люди постійно думають про власну вигоду, постійно намагаються пильнувати власну гордість і марнославство, виявляють розбещений характер, але не шукають істини, щоб його виправити? Наслідок цього – те, що такі люди не мають входження в життя, що їм бракує справжнього досвіду та свідчень. А це небезпечно, чи не так? Якщо ти ніколи не втілюватимеш істину в життя, якщо тобі бракуватиме досвіду та свідчень, то свого часу ти будеш викритий і вигнаний. Яка користь від людей без досвіду та свідчень у домі Божому? Вони неминуче виконуватимуть усякий обов’язок погано; вони нічого не можуть зробити як слід. Хіба вони не просто сміття? Якщо людина роками вірить у Бога, але ніколи не втілює істину в життя, то вона невіруюча та зла. Якщо ти ніколи не втілюєш істину в життя, якщо твої переступи стають дедалі численнішими, то твій кінець визначено. Очевидно, що всі твої переступи, хибний шлях, яким ти йдеш, і твоя відмова покаятися – усе це об’єднується в безліч лихих вчинків, і тому твій кінець буде таким: ти будеш покараний і потрапиш у пекло. Чи ви думаєте, що це дрібниця? Якщо ти не бував покараний, то не матимеш уявлення, наскільки це жахливо. Коли настане визначений день і ти дійсно зіткнешся з лихом і смертю, жалкувати буде запізно. Якщо у своїй вірі в Бога ти не приймаєш істину, якщо ти роками віриш у Бога, але в тобі не відбувається ніяких змін, то кінцевим наслідком стане те, що ти будеш вигнаний і покинутий» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Я завжди був чоловіковгодником і не практикував істину. Коли я співпрацював з іншими людьми, це завжди негативно позначалося на роботі церкви. Це відбувалося через зле бажання завоювати їхні серця. Це було абсолютне зло. Якби я пішов цим шляхом, я був би вигнаний та покараний Богом. Завдяки словам Божим я зміг відчути Його праведний характер і те, як Йому гидкі ті, хто не практикує істину. Я захотів негайно покаятися, шукати істину та виправити свій характер чоловіковгодника.

Всемогутній Бог говорить: «Коли твої стосунки з Богом стануть нормальними, тоді ти матимеш також нормальні стосунки з людьми. Для побудови нормальних стосунків із Богом усе мусить будуватися на основі Божих слів, ти мусиш уміти виконувати свої обов’язки відповідно до Божих слів і до того, що просить Бог, ти мусиш виправити свої погляди та мусиш шукати істину в усьому. Коли зрозумієш істину, ти мусиш утілювати її в життя, і незалежно від того, що з тобою відбувається, ти мусиш молитися Богові та шукати серцем, слухняним Богові. Практикуючи в такий спосіб, ти зможеш підтримувати нормальні стосунки з Богом. У той самий час, правильно виконуючи свій обов’язок, ти повинен також пересвідчитися, що не робиш нічого такого, що не приносить користі для входження в життя Божих обраних, і не говориш нічого, що є некорисним для братів і сестер. Принаймні, ти не повинен робити нічого такого, що суперечить твоїй совісті, і абсолютно не повинен робити нічого ганебного. Зокрема те, що є бунтом проти Бога або опором Йому, ти абсолютно не повинен робити, і не повинен робити нічого такого, що заважає роботі або життю церкви. Будь справедливим і шляхетним у всьому, що робиш, та передсвідчись, що кожна твоя дія може бути представлена перед Богом. Хоча плоть іноді може бути слабкою, ти мусиш бути в змозі ставити інтереси Божої родини на перше місце, не жадаючи особистої вигоди, не роблячи нічого егоїстичного або зневажливого й часто розмірковуючи про себе. Часто практикуючи такий спосіб, ти зможеш жити перед Богом, і твої стосунки з Ним стануть цілком нормальними» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Які в тебе стосунки з Богом?»). «Для всіх, хто виконує свій обов’язок, незалежно від того, наскільки глибоко чи поверхово вони розуміють істину, найпростіший спосіб практики, за допомогою якого можна увійти в реальність істини, – це в усьому думати про інтереси Божого дому й відкинути егоїстичні бажання, особисті наміри, мотиви, гордість і статус. Ставити інтереси Божого дому на перше місце – це найменше, що має робити людина. Якщо той, хто виконує свій обов’язок, не може зробити навіть цього, то як можна казати, що він виконує свій обов’язок? Це не виконання свого обов’язку. Тобі слід у першу чергу враховувати інтереси дому Божого, бути уважним до Божої волі та враховувати роботу церкви, і ставити ці аспекти на перше місце; тільки після цього ти можеш думати про стабільність свого статусу або про те, як інші тебе сприймають. Хіба ви не відчуваєте, що коли ви робите поділ на ці етапи та йдете на деякі компроміси, стає трохи легше? Якщо ти так практикуватимеш протягом деякого часу, ти відчуєш, що догодити Богові зовсім не складно. Окрім того, тобі слід бути спроможним виконувати те, за що ти відповідаєш, виконувати свої зобов’язання та обов’язки, відкидати свої егоїстичні бажання, відкладати вбік власні наміри та мотиви, рахуватися з Божою волею та ставити на перше місце інтереси Божого дому, роботу церкви та обов’язок, який тобі слід виконувати. Випробувавши це на собі протягом певного часу, ти відчуєш, що це хороший спосіб поведінки. Це означає жити прямо й чесно, не будучи ницою або ні на що не придатною людиною, і жити справедливо й гідно, а не бути мерзенним і підлим. Ти відчуєш, що саме так належить жити й діяти людині» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свій розбещений характер»). Той, хто шукає істину й стоїть на боці Бога, хто відмовляється від своїх особистих бажань і відстоює інтереси Божого дому, живе за людською подобою та може побудувати нормальні стосунки з іншими. Після цього я почав практикувати, в будь-якій ситуації враховуючи передусім інтереси церкви, й намагався задовольнити волю Божу в усьому. Через деякий час я побачив, як багато в мене можливостей практикувати істину в повсякденному житті та у своїх обов’язках. Наприклад, на зібраннях я помітив, що деякі люди говорили про доктрини або відходили від теми, або хтось патякав, затягуючи час зібрання, що шкодило нашому церковному життю, але керівник групи не намагався це виправити. Спочатку я не хотів нічого говорити, але почувався винним і знав, що знову поводжуся як чоловіковгодник. Я негайно помолився. Ближче до кінця зібрання я озвучив проблеми, які помітив, та запропонував рішення. Я відчув, що самозречення та відстоювання інтересів церкви справді принесли мені певний спокій. Крім того, брата, якого я дуже добре знав, було звільнено, і він сказав мені, що це сталося тому, що він прагнув комфорту, хитрував у своєму обов’язку та не був ефективним. Спочатку я хотів втішити його, щоб він добре думав про мене, але потім зрозумів, що маю практикувати істину. Тому я спокійно розсудив, що маю сказати в повчання цьому братові, щоб задовольнити Бога. Я подумав про наші попередні взаємодії. Його прагнення комфорту було досить очевидним під час виконання ним свого обов’язку. Не шкодуючи слів, я розповів йому про його проблеми, пов’язані з обов’язком, і надіслав йому деякі відповідні слова Божі. Згодом він подякував мені й сказав, що все це йому допомогло. Після цього я почувався дуже спокійним та умиротвореним.

Суд та одкровення слова Божого показали мені, що якби я жив мирською філософією сатани, я став би ще хитрішим і втратив суть людського буття, і тоді я би просто завдавав болю собі та іншим. Я також дізнався, що жити відповідно до Божих слів і принципів істини – це єдиний спосіб мати людську сутність і бути гарною людиною.