З дитинства мої батьки вчили мене бути справедливою, розсудливою, доброю до інших, розуміти труднощі людей і не прискіпуватися до дрібниць. Вони казали, що саме це робить людину хорошою, й цим можна здобути повагу й шану від людей. Також я думала, що добре бути такою, і часто нагадувала собі, що маю бути співчутливою та доброю. Як і моя сім’я та односельці, я ніколи не конфліктувала з іншими, і мене дуже хвилювало те, як мене сприймають. Мої односельці часто хвалили мене – казали, що я людяна і чуйна, і що ні з ким не сварюся, коли мене ображають. Така похвала мене дуже тішила. Я думала, що мені як людині слід бути дружньою таким чином, і я маю ставитися з розумінням до інших, навіть коли вони неправі. Я була впевнена, що це стандартна поведінка хорошої людини. Я продовжувала так поводитися й після того, як увірувала.

Потім у листопаді 2021 року мене обрали дияконесою церкви, і я почала проповідувати Євангеліє з кількома іншими братами й сестрами. Один із них, Кевін, був із мого села. Він був достойною людиною, і його аргументація була справді чіткою під час проповідування Євангелія. Він міг пояснити речі на прикладах, щоб допомогти зрозуміти їх тим, хто досліджує істинний шлях. Але я виявила, що він був трохи зарозумілим і не любив приймати судження інших. Крім того, часто він не дотримувався принципів у виконанні свого обов’язку, не звеличував і не свідчив про Бога у своїй євангельській роботі, а багато говорив про те, скільки людей навернув до віри. Усім братам і сестрам подобалося слухати його проповіді, і вони всіляко лестили йому. Одного разу людина, яка шукала істинного шляху, похвалила його за високе достоїнство і гарне проповідування. Я помітила, що він звеличував себе й багато хизувався, і що коли він ділився Євангелієм, то не зосереджувався на свідченні про роботу Бога останніх днів або на вирішенні релігійних уявлень людей. Я хотіла сказати про це Кевіну, але, дещо подумавши, вирішила трохи зачекати. Я хотіла, щоб він знав, що я добра, розсудлива людина, яка не звертає увагу на кожну маленьку проблему, яку бачить. Я думала, що маю більше підбадьорювати його й допомагати йому. Пізніше лідерка часто розсилала нашій групі відповідні принципи проповідування Євангелія, і я побічно трохи поспілкувалася про речі, пов’язані з поведінкою Кевіна. Я сподівалася, що він помітить свої проблеми завдяки цьому спілкуванню. Я хотіла знову торкнутися його проблем, але потім подумала, що, оскільки він – досить зарозуміла людина, він може не прийняти мою пораду. Я побоялася, що він подумає, ніби я нерозумна й недобра, і що це створить про мене погане враження. Якби наші взаємини зайшли в глухий кут і ми не могли добре працювати разом, мій образ хорошої людини був б зруйнований. Подумавши про це, я просто проковтнула свої слова. Тоді мені було погано, тож я прийшла до Бога в молитві, просячи в Нього сили втілювати істину в життя. Після цього кілька братів і сестер, Кевін і я пішли до села проповідувати Євангеліє. Я помітила, що Кевін досі хизувався в спілкуванні, розповідаючи про те, як йому байдуже до грошей і як він важко працював для Бога, але він не зосереджувався на спілкуванні про істину. Дорогою додому я набралася сміливості й сказала йому: «Ти не дотримуєшся принципів у своєму проповідуванні й свідченні. Тобі потрібно зосередитися на спілкуванні про істину з потенційними одержувачами Євангелія, на приведенні їх до Бога…» Перш ніж я встигла закінчити, він відповів: «У моєму спілкуванні немає нічого поганого. Ти перебільшуєш». Я боялася вразити його гордість і зіпсувати наші взаємини, сказавши щось іще. Також я хвилювалася, що через це впаду в його очах, і це зруйнує мій позитивний образ, тому більше нічого не сказала. Мені здалося, що цього достатньо, і він зможе сам поступово все усвідомити. Пізніше я виявила, що хоча ми постійно трудилися, ми не досягали хороших результатів у нашій євангельській роботі. Деякі люди в тому селі зацікавилися, та послухавши кілька разів спілкування Кевіна, досі нічого не розуміли. Окрім цього, на них впливали чутки, вони мали свої переконання й не хотіли більше в цьому розбиратися. Деякі люди справді поважали Кевіна й хотіли слухати тільки його спілкування, а не когось іншого. Мені було дуже незручно це бачити, і я почувалася досить винною. Це багато в чому стосувалося Кевіна. Якби я торкнулася його проблем раніше, він міг би побачити їх і змінитися, і тоді нашій євангельській роботі нічого б не загрожувало. Але після того, коли я справді хотіла поговорити з ним про це, я знову непокоїлася, що це зіпсує наші взаємини, і почувалася дуже суперечливо. Я вирішила, що можу поговорити з лідеркою, а вона поспілкується з ним, і тоді це не зачіпатиме нашу співпрацю в нашому служінні, і ми все одно зможемо знаходити спільну мову. Тож я поговорила з лідеркою про те, що відбувається з Кевіном. Вона знайшла кілька відповідних слів Бога й запропонувала нам розібратися в них разом, і здавалося, Кевін дещо змінився. Тож я просто перестала зважати на це.

Одного разу я згадала про це іншій сестрі, яка вказала, що я завжди захищала свої взаємини з іншими, і це було ознакою того, що я – чоловіковгодниця. Але спочатку я цього не побачила. Я думала, що я ні в якому разі не чоловіковгодникця, тому що такі люди хитрі, а я ніколи не робила нічого хитрого, тож як я можу бути однією з них? У той час я не хотіла приймати сказане нею, але також я знала, що в тому був урок, який я мала вивчити. Я молилася Богу й просила Його скерувати мене в самопізнанні. Пізніше я прочитала це в Божих словах: «Поведінка людей і ставлення до інших повинні ґрунтуватися на словах Божих; це – найбільш базовий принцип людської поведінки. Як люди можуть практикувати істину, якщо вони не розуміють принципів людської поведінки? Практика істини – це не проголошення порожніх слів і повторення сталих фраз. Незалежно від того, із чим людина може зіткнутися в житті, доки це стосується принципів людської поведінки, поглядів на події або питань виконання свого обов’язку, людина стикається з необхідністю зробити вибір, і їй слід шукати істину, їй слід шукати основу й принцип у словах Бога, і тоді їй варто шукати шлях до практики; ті, хто може практикувати таким чином, – це люди, які шукають істину. Бути здатним шукати істину таким чином, незалежно від того, наскільки великими є труднощі, з якими людина стикається, – значить іти шляхом Петра і шляхом пошуку істини. Наприклад: яким принципом слід керуватися під час взаємодії з іншими людьми? Твоя початкова точка зору полягає в тому, що ти не повинен нікого ображати, але підтримувати мир та уникати приниження інших, щоб у майбутньому всі могли ладити між собою. Будучи обмеженим такою точкою зору, коли ти бачиш, що хтось робить щось погане, помиляється або робить учинок, який суперечить принципам, ти радше толерантно до цього поставишся, ніж обговориш це з такою людиною. Будучи обмеженим своєю точкою зору, ти починаєш відчувати огиду до того, щоб когось образити. Незалежно від того, із ким ти спілкуєшся, як би тобі не заважали думки про особу, емоції або почуття, які виросли за багато років спілкування, ти завжди будеш говорити приємні речі, щоб зробити людину щасливою. Там, де є речі, які ти вважаєш незадовільними, ти також проявляєш терпимість; ти просто випускаєш трохи пару наодинці, кидаєш кілька наклепницьких зауважень, але коли зустрічаєшся з людиною особисто, ти не розгойдуєш човен і надалі підтримуєш із нею стосунки. Що ти думаєш про таку поведінку? Хіба це не поведінка чоловіковгодника? Хіба вона не є досить слизькою? Це порушує принципи поведінки. Тож хіба діяти таким чином – не ницість? Ті, хто поводиться подібним чином, не є ані хорошими, ані благородними людьми. Незалежно від того, скільки ти страждав, і незалежно від ціни, яку ти заплатив, якщо ти поводишся без принципів, тоді ти зазнав невдачі й не отримаєш Божого схвалення, не будеш Ним згаданий і не задовольниш Його» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Щоб добре виконувати свій обов’язок, треба щонайменше мати совість і розум»). Я поміркувала про себе з точки зору Божих слів. Мені не здавалося, що я – чоловіковгодниця, але як я насправді поводилася? Я ж бачила, що Кевін хизується своєю євангельською роботою, і мала б вказати на цю проблему, щоб допомогти йому пізнати себе й виконувати свій обов’язок згідно з принципами, але я хвилювалася, що моя прямота зашкодить нашим взаєминам. Тому я завжди була уважною до його почуттів і не сміла говорити нічого надто прямо. Я навіть хотіла ще більше підбадьорити його, щоб у нього склалося враження про мене як про добру людину, і він був про мене високої думки. Але насправді я знала, що співпрацюючи з братами й сестрами по обов’язку, ми маємо вказувати на проблеми, коли помічаємо їх, а ще допомагати виправити слабкості інших і разом підтримувати роботу церкви. Але я свідомо діяла неправильно й не втілювала істину в життя. Як результат – Кевін не розпізнав власні проблеми, і продовжував хизуватися, проповідуючи Євангеліє без зосередження на спілкуванні про істину. Це означало, що релігійні уявлення людей, які досліджували істинний шлях, не були розв’язані, і деякі люди перестали відвідувати зібрання, коли їх потривожили. Я бачила, як це вплинуло на нашу роботу й почувалася винною, але боялася, що він стане упередженим щодо мене, якщо я говоритиму прямо, і це зашкодить нашим взаєминам. Тому я вміло зробила так, щоб церковна лідерка поспілкувалася з ним, аби мені не довелося образити його. Я бачила, що намагалася захистити взаємини з іншими й приділяти їм занадто багато часу у своєму обов’язку, але я зовсім не відстоювала інтереси церкви, не мала почуття праведності й анітрохи не дотримувалася принципів. Я взагалі не була тією, хто втілює в життя істину. Хіба не саме так поводиться чоловіковгодник? Після цього я прочитала уривок з Божих слів, які викривають антихристів. «Судячи з усього, слова антихристів здаються особливо добрими, культурними й видатними. Той, хто порушує принципи, хто втручається не у свої справи та є нав’язливим у церковній роботі, не піддається викриттю або критиці, ким би він не був; антихрист закриває на це очі, дозволяючи людям думати, що вони великодушні у всіх справах. Кожен розбещений і злий учинок людей зустрічають із прихильністю й терпимістю. Вони не гніваються і не впадають у лють, вони не будуть сердитися і звинувачувати людей, коли ті роблять щось не так і завдають шкоди інтересам Божого дому. Незалежно від того, хто чинить зло й порушує роботу церкви, вони не звертають на це уваги, як ніби це не має до них жодного відношення, і через це вони ніколи не будуть ображати людей. Що найбільше хвилює антихристів? Те, як багато людей поважають їх, і те, як багато людей бачать їх, коли вони страждають, і через це захоплюються ними. Антихристи вірять, що страждання ніколи не повинні бути марними; незалежно від того, які труднощі вони переносять, яку ціну вони платять, які добрі справи вони роблять, наскільки вони дбайливі, уважні й велелюбні до інших, усе це повинно відбуватися на очах у інших, більше людей повинно це бачити. Тож яка їхня мета в таких діях? Привернути до себе людей, змусити більшу кількість людей відчувати захоплення й схвалення стосовно їхніх дій, їхньої поведінки, їхнього характеру» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 9. Вони виконують свій обов’язок лише для того, щоб виділитись і задовольнити власні інтереси й амбіції; вони ніколи не зважають на інтереси Божого Дому й навіть зраджують ці інтереси в обмін на особисту славу (частина десята)»). Прочитавши Божі слова, я почувалася такою винною, ніби Бог був прямо переді мною, викриваючи мій сатанинський характер. Я думала, що завжди намагалася бути співчутливою, доброю людиною, оскільки відчувала, що якщо буду такою, це принесе мені повагу й шану інших, і я подобатимусь людям. Я також була такою, коли виконувала обов’язок з іншими братами й сестрами. Я не хотіла викрити проблеми Кевіна прямо, боячись, що зашкоджу його репутації, і ми не будемо товаришувати після цього. Але насправді, усе, що я зробила, було на захист мого власного імені й статусу. Я використовувала поверхневу доброту, щоб замаскуватися й видаватися хорошою, щоб заслужити прихильність та щоб люди думали, що я сповнена любові до них, що я терпляча й терпима, що я – хороша, добра людина. Але я не брала близько до серця питання, чи не постраждає робота церкви або життя братів і сестер від цього. Тільки тоді я побачила, наскільки я була ненадійною й хитрою. Здавалося, я ніколи нікого не ображала, тож я хороша людина, але насправді за моїми діями стояли лише мої власні підлі мотиви. Я вводила в оману людей та обманювала Бога. Я побачила, що в мене такий самий характер, як і в антихриста, що я підтримую свій власний образ і статус коштом церковної роботи, і залишатися на цьому шляху було б надзвичайно небезпечно. Я все більше й більше віддалялася б від Бога й була б вигнана Ним! Коли я зрозуміла це, я справді зневажала себе, а також була дуже засмучена. Я промовила молитву: «Боже, я завжди маскуюсь і роблю так, щоб видаватися хорошою, зосереджуючись на створенні позитивного образу. Я не хочу залишатися на цьому шляху. Прошу, направ мене, щоб я позбулася зіпсованого характеру».

Після цього я читала більше Божих слів. «Міра, якою люди міряють інших людей, заснована на їхній поведінці; хто чинить добре, ті праведні, а хто чинить мерзенно, ті безбожні. Міра, якою Бог міряє людей, заснована на тому, чи кориться Йому їхня сутність; хто кориться Богу, той праведний, а хто не кориться, той ворог і безбожна людина, незалежно від того, чи добра в нього поведінка, чи лиха, чи правильно він говорить, чи неправильно» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Бог і людина разом увійдуть до відпочинку»). «Можливо, за всі роки твоєї віри в Бога ти ніколи нікого не проклинав та не зробив поганого вчинку, однак у своєму спілкуванні з Христом ти не можеш казати істини, діяти чесно, коритися слову Христа. У такому разі Я скажу, що ти найзлісніша та найпідступніша людина у світі. Ти можеш бути надзвичайно дружнім і відданим зі своїми родичами, друзями, дружиною (чи чоловіком), синами й дочками, батьками, та ніколи не використовувати інших у своїх цілях, але якщо ти не здатний бути сумісним із Христом, якщо ти не здатний гармонійно взаємодіяти з Ним, то навіть якщо ти всього себе віддаєш ближнім або ретельно дбаєш про свого батька, матір і своїх домашніх, Я скажу, що ти все одно злий, а крім того, сповнений підступних хитрощів» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Несумісні з Христом, безперечно, є супротивниками Бога»). Із Божих слів я змогла побачити, що люди оцінюють інших на основі того, як добре ті поводяться. Ті, хто поводиться добре, є хорошими людьми, тоді як ті, хто поводиться погано, є поганими людьми. Але в основі Божого мірила лежить те, чи йде людина Божим шляхом, а також сутність і ставлення людей до покори Богові. Не варто судити з того, наскільки люб’язна їхня зовнішня поведінка. Одкровення Божих слів проникли прямо мені в серце. З дитинства я ніколи не сперечалася й не починала конфліктів – ні з членами своєї сім’ї, ні з кимось іншим. Навіть якщо хтось починав сперечатися зі мною, я вирішувала це, заспокоюючи його. Мої односельці завжди хвалили мене за те, що я – добра людина; я й сама вважала, що бути такою означає, що я досягла стандарту хорошої людини. Тепер мені стало зрозуміло, що я не видавалася такою, що творить зло, але я не була чесною в словах або вчинках. Я бачила, що Кевін хизувався й виконував обов’язок не за принципами що позначалося на нашій ефективності в роботі. І щоб захистити свій образ хорошої людини, я не викривала його й не допомагала йому, і я не відстоювала інтересів церкви. Тож, хоча інші вважали мене хорошою людиною, перед Богом я досі була проти Нього й істини, й усе, що я робила, було вчиненням зла. Я побачила, що судити за зовнішньою поведінкою про те, добра людина чи зла, не було правильним стандартом. Здається, що деякі люди роблять багато гарних речей, але вони рішуче опираються й засуджують Божу роботу й слова. Вони лиходії. Я згадала сестру, з якою працювала. Наскільки я могла судити, вона не турбувалася про те, щоб її слова були теплими або добрими, але вона могла прийняти істину й прагнути виконати свій обов’язок згідно з принципами істини. Коли вона бачила, що інші діють не за істиною, вона казала те, що потрібно було сказати. Вона могла вказувати на проблеми іншим і мала відчуття праведності. Роздуми про це дали мені деяку рішучість перестати дотримуватися своїх помилкових поглядів на те, як намагатися здаватися приємною людиною; Натомість я мала жити згідно з істиною Божих слів і прагнути бути справді хорошою людиною.

Я прочитала уривок з Божих слів, який вказав мені шлях, як втілювати це в життя. Всемогутній Бог говорить: «Чого люди мусять прагнути досягти найбільше, – це зробити слова Божі своєю основою, а істину – своїм критерієм; тільки тоді вони зможуть жити у світлі й жити, як нормальна людська істота. Якщо ви хочете жити у світлі, ви мусите діяти відповідно до істини; якщо ви хочете бути чесними, ви мусите говорити чесні слова й робити чесні вчинки. Тільки завдяки принципам істини у вашої поведінки є основа; щойно люди втрачають принципи істини й зосереджуються тільки на хорошій поведінці, це неминуче призводить до фальші й удавання. Якщо поведінка людей не спирається на принцип, то, якою б хорошою вона не була, люди – лицеміри; вони можуть якийсь час обманювати інших, але вони ніколи не заслуговуватимуть на довіру. Тільки коли люди діють і поводяться відповідно до слів Бога, у них є істинне підґрунтя. Якщо вони не ведуть себе відповідно до слів Бога й зосереджуються тільки на вдаванні хорошої поведінки, чи можуть вони в результаті стати хорошими людьми? Зовсім ні. Хороша поведінка не може змінити сутність людей. Тільки істина й слова Божі можуть змінити характер, думки й точки зору людей і стати їхнім життям. … Іноді необхідно прямо вказувати на недоліки, недоробки й помилки інших людей і критикувати їх. Це приносить велику користь людям. Це для них реальна допомога, і це для них конструктивно, чи не так? Скажімо, наприклад, ти є особливо впертим і зарозумілим. Ти ніколи про це не знав, але хтось, хто добре знає тебе, не мовчить і прямо говорить тобі про цю проблему. Ти думаєш про себе: “Я – упертий? Я – зарозумілий? Ніхто інший не наважувався сказати про це мені, але він мене розуміє. Те, що він зміг сказати таке, вказує на те, що це – дійсно правда. Я повинен присвятити деякий час тому, щоб над цим подумати”. Потім ти говориш цій людині: “Інші люди говорять мені тільки приємні речі, вони співають мені дифірамби, ніхто ніколи не говорить зі мною про особисте, ніхто ніколи не вказував на ці недоліки й проблеми в мені. Тільки ти зміг сказати мені, зміг поговорити про це зі мною особисто. Це так чудово, така велика допомога для мене”. Це була щира розмова, чи не так? Поступово, інша людина повідомила тобі, що було у неї на думці, свої думки про тебе та свій досвід того, як у неї були уявлення, фантазії, негативність і слабкість у цьому питанні, і як їй удалося звільнитися від цього, шукаючи правду. Це – щира розмова, це – спілкування на рівні душ. Коротше кажучи, який принцип лежить в основі спілкування? Ось цей: говори те, що у тебе на серці, і говори про свої справжні переживання й про те, що ти насправді думаєш. Ці слова найбільш корисні для людей, вони забезпечують людей, вони допомагають їм, вони позитивні. Відмовся промовляти оті фальшиві слова, ті слова, які не приносять користі або повчання людям; це дозволить уникнути заподіяння їм шкоди або збивання з пантелику, занурення їх у негатив і створення негативного ефекту. Ти повинен говорити позитивні речі. Ти повинен прагнути допомагати людям якомога більше, приносити їм користь, забезпечувати їх, виховувати в них справжню віру в Бога; і ти повинен дозволяти людям отримувати допомогу та багато здобувати з твого досвіду щодо Божих слів і того, як ти вирішуєш проблеми, і могти розуміти шлях переживання роботи Божої та входження в реальність істини, дозволяючи їм увійти в життя і спонукаючи їхнє життя до зростання – усе це результат того, що твої слова ґрунтуються на принципах і є повчальними для людей» («Слово», т. 6. «Про пошук істини», «Що значить шукати істину (3)»). Я знайшла принципи своєї поведінки в Божих словах. Нам потрібно бути чесними людьми відповідно до Божих слів. Коли ми бачимо проблеми інших, нам слід вказувати на них і допомагати людям, бо це може бути корисним для них. Ми маємо підтримувати роботу церкви й наставляти інших. Я захотіла негайно втілити істину в життя, щойно зрозуміла цей шлях, відверто поговорити з Кевіном і зауважити його проблеми. Я знала, що це для того, щоб він міг виправити своє ставлення до обов’язку й дізнатися про свій зіпсований характер і недоліки у виконанні свого обов’язку. Це було для допомоги йому. Тому я звернулася до нього з готовністю поговорити з ним про його проблеми. Саме тоді я знову відчула занепокоєння, хвилюючись, що ж він подумає про мене. Але я подумала про те, як останнім часом я не втілювала істину в життя, що шкодило нашій роботі, і я почувалася справді винною. Я знала, що Бог випробовує мої думки й вчинки, і мала бути чесною людиною. Я більше не могла захищати свій образ і відвертатися від правди. Ця думка додала мені сміливості позбутися свого зіпсованого характеру й щиро поговорити з Кевіном про його проблеми. На мій подив, він вислухав мене, зміг прийняти це і сказав: «Я не до кінця зрозумів деякі принципи. У майбутньому, прошу, говори мені про будь-які проблеми, які бачиш. Ми можемо допомагати одне одному й разом добре виконувати наш обов’язок». Я була в захваті від його слів і така вдячна Богу. Також я почувалася збентеженою й шкодувала, що не втілила істину в життя раніше. Якби я звернула його увагу на це раніше, ми могли б швидше покращити результати нашої роботи, і він би дізнався про свій зіпсований характер раніше. Тоді я по-справжньому відчула, що втілення істини в життя корисне для інших, для себе й свого обов’язку. Тепер, коли я бачу проблеми братів і сестер, я активно вказую на них, тому що знаю, що це втілення істини в життя і це допомагає їм. Також я відчула, що жити згідно з Божими вимогами й робити все за принципами істини – це єдиний спосіб втілювати істину в життя й бути хорошою людиною.