З самого дитинства батьки вчили мене дружити з людьми, бути дружньою і чуйною людиною. Якщо оточуючі мали проблеми чи недоліки, я не могла викрити їх, мені доводилося думати про їхню гідність. Завдяки цьому вихованню у мене ніколи ні з ким не було конфліктів чи суперечок, люди довкола мене думали, що я хороша людина, та хотіли спілкуватися зі мною. Я теж думала, що таке ставлення до людей – це правильно. Після того, як я повірила в Бога, я так само добре ладнала зі своїми братами та сестрами. Особливо після того, як я стала церковною лідеркою, я вважала, що маю бути дружелюбною до інших і ніколи не вказувати на чужі помилки. Таким чином я зберігала добрі стосунки з людьми, всі хотіли спілкуватися зі мною і хвалили мене як приємну та добру лідерку.

Пізніше я помітила, що керівниця групи, сестра Джоан, несумлінно виконує свій обов’язок. Я багато разів нагадувала їй: «Як керівниця групи ти маєш розуміти стан своїх братів та сестер та контролювати роботу групи». Але вона, як і раніше, цього не робила, так що мені довелося нагадати їй про це знову та запитати її, чому вона так поводиться. Вона відповіла, що в неї є лише одна година вільного часу, і вона використовує цю годину, щоб заходити на Facebook і дивитися фільми, тому вона ні за чим не стежить. Почувши це, я розлютилася й подумала: «Ти дуже лінива й не хочеш нічого робити. Коли брати й сестри не відвідують збори, ти навіть не намагаєшся їх підтримати!» Я хотіла розправитися з нею за несумлінне виконання свого обов’язку та безвідповідальність, але я вважала, що якщо я так вчиню, вона може віддалитися від мене і сказати, що я не є доброю та чуйною лідеркою. Я не хотіла руйнувати наші гармонійні стосунки, і тому замість того, щоб розправитися з нею, я її заохочувала. Я сказала: «Ти можеш використати цю вільну годину, щоб спробувати зрозуміти стан своїх братів і сестер, і тоді ти зможеш добре виконувати свій обов’язок». Вона поводилася добре протягом кількох днів, але потім та сама проблема з’явилася знову. Через те, що вона несумлінно виконувала свій обов’язок, дедалі більше новачків стали відвідувати збори нерегулярно, а деякі новачки взагалі не з’являлися. Я страшенно розлютилася. Ця керівниця групи була такою безвідповідальною! Я дуже хотіла розправитися з нею, але думаючи, що тоді вона віддалиться від мене, я нічого не говорила, і мені доводилося самій поливати та підтримувати цих новачків. Після того, як я поговорила з цими новачками, я дізналася, що вони не ходили на зібрання, тому що мали багато невирішених труднощів, але раніше Джоан казала мені, що вони не відповідають на повідомлення. Коли я побачила, як Джоан ставиться до свого обов’язку, мені дуже захотілося розправитися з нею. Я хотіла розповісти їй про серйозні наслідки її безвідповідальності. Але також я хотіла бути доброю та дружньою лідеркою, тому я передумала і натомість сказала щось, щоб підбадьорити її. Вона так і не змінилася. На одному з зібрань Джоан поскаржилася: «Я давно у групі. Чому мене не підвищили?» Почувши слова Джоан, я подумала: «Ти така лінива, ти несумлінно виконуєш свій обов’язок, ти безвідповідальна. То як же ти могла отримати підвищення?» Хоча я була зла на неї, я втішила її, сказавши: «Всякий обов’язок, який ми виконуємо, ми виконуємо за Божим суверенним устроєм. Хоча обов’язки у нас різні, всі ми поливаємо новачків та зазнаємо Божої роботи». Я думала, що так вона відчує, що я розумію її і дбаю про неї, і що я добра лідерка. Отже, незважаючи на те, що я бачила проблеми інших, я ніколи не викривала ці проблеми та не розправлялася з ними. Натомість я говорила якісь приємні слова, щоб втішити та підбадьорити їх. Я думала, що це підтримає мій образ дружньої людини в серцях інших.

Ще один приклад. Євангельська дияконеса Една та керівниця групи Енн погано ладнали одна з одною. Една сердито сказала мені: «Енн занадто лінива. Я запитала про стан та труднощі її групи, а вона відповіла дуже нескоро. Якщо я не можу стежити за їхнім станом, це означає, що вона погано виконує свій обов’язок». Я знала, що у Едні досить зарозумілий характер, та її тон часто нагадує наказ чи вимогу, що погано сприймається іншими людьми, а Енн була дуже гордою. Швидше за все, вона почула тон Едни та не змогла прийняти його, тому не захотіла відповідати. Я хотіла вказати на це Едні, але в той же час я не хотіла, щоб вона образилася чи подумала, що я її не розумію, тому я сказала їй по-дружньому: «Можливо, Енн була зайнята й не побачила твого повідомлення». Після цього я пішла до Енн, і та сказала з сумом: «Една занадто зарозуміла, вона вимагає звіту про те, як я виконую свій обов’язок, тому я не хочу відповідати на її повідомлення». Я бачила, що вона не слухає чужих порад, і хотіла сказати їй про це, але побоялася, що вона не прийме цього, і це зруйнує гармонію між нами, і тому я сказала: «Можливо, ти неправильно зрозуміла Едну. Вона просто хоче, щоб ти добре виконувала свій обов’язок». Я говорила їм тільки слова втіхи та умовляння, але не вказувала на їхні проблеми. Ніхто з них не розумів себе. Една, як і раніше, не могла контролювати роботу Енн, а Енн відчувала, що її образили і що вона не може виконувати цей обов’язок. Я бачила, що не виконую своїх обов’язків лідера, тому що вони не усвідомили своїх проблем. То я була в цьому винна. Я молилася Богу, просячи Бога просвітити мене, щоб я могла пізнати себе.

У слові Божому я прочитала: «Практика істини – це не проголошення порожніх слів і повторення сталих фраз. Незалежно від того, із чим людина може зіткнутися в житті, доки це стосується принципів людської поведінки, поглядів на події або питань виконання свого обов’язку, людина стикається з необхідністю зробити вибір, і їй слід шукати істину, їй слід шукати основу й принцип у словах Бога, і тоді їй варто шукати шлях до практики; ті, хто може практикувати таким чином, – це люди, які шукають істину. Бути здатним шукати істину таким чином, незалежно від того, наскільки великими є труднощі, з якими людина стикається, – значить іти шляхом Петра і шляхом пошуку істини. Наприклад: яким принципом слід керуватися під час взаємодії з іншими людьми? Твоя початкова точка зору полягає в тому, що ти не повинен нікого ображати, але підтримувати мир та уникати приниження інших, щоб у майбутньому всі могли ладити між собою. Будучи обмеженим такою точкою зору, коли ти бачиш, що хтось робить щось погане, помиляється або робить учинок, який суперечить принципам, ти радше толерантно до цього поставишся, ніж обговориш це з такою людиною. Будучи обмеженим своєю точкою зору, ти починаєш відчувати огиду до того, щоб когось образити. Незалежно від того, із ким ти спілкуєшся, як би тобі не заважали думки про особу, емоції або почуття, які виросли за багато років спілкування, ти завжди будеш говорити приємні речі, щоб зробити людину щасливою. Там, де є речі, які ти вважаєш незадовільними, ти також проявляєш терпимість; ти просто випускаєш трохи пару наодинці, кидаєш кілька наклепницьких зауважень, але коли зустрічаєшся з людиною особисто, ти не розгойдуєш човен і надалі підтримуєш із нею стосунки. Що ти думаєш про таку поведінку? Хіба це не поведінка чоловіковгодника? Хіба вона не є досить слизькою? Це порушує принципи поведінки. Тож хіба діяти таким чином – не ницість? Ті, хто поводиться подібним чином, не є ані хорошими, ані благородними людьми. Незалежно від того, скільки ти страждав, і незалежно від ціни, яку ти заплатив, якщо ти поводишся без принципів, тоді ти зазнав невдачі й не отримаєш Божого схвалення, не будеш Ним згаданий і не задовольниш Його» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Щоб добре виконувати свій обов’язок, треба щонайменше мати совість і розум»). Поміркувавши над словами Божими, я зрозуміла, що практикувати істину означає діяти відповідно до принципів істини, що б не сталося, та не боятися нікого образити. Але спілкуючись зі своїми братами та сестрами, я завжди хотіла, щоб інші високо цінували мене, намагалася зберегти з ними гармонійні стосунки, прагнула бути дружньою і чуйною людиною та отримувати похвали братів і сестер, але нехтувала необхідністю практикувати істину. Коли я побачила, що Джоан несумлінно виконує свій обов’язок, що вона лінива та хитра, я хотіла розправитися з нею за безвідповідальність, але для того, щоб зберегти з нею добрі стосунки щоб вона відчула, що я добра та дружня лідерка, я не стала викривати її проблеми. У результаті, через її безвідповідальність деякі новачки не могли вирішити свої питання і тому не ходили на збори. А у випадку з Едною та Енн я бачила, що вони не можуть злагоджено співпрацювати та не розуміють себе, але замість того, щоб вказати їм на проблеми або допомогти їм пізнати себе, я дала неясну відповідь, намагаючись полегшити їхній конфлікт, втішаючи й умовляючи їх. У результаті Една, як і раніше, не могла контролювати роботу Енн, а та погано справлялася зі своїм обов’язком і хотіла, щоб її місце зайняв хтось інший. Я бачила, що, прагнучи підтримати свій образ доброї та дружньої лідерки, я взагалі не захищала роботу церкви. Я прагнула підтримувати добрі стосунки з людьми навіть на шкоду роботі. Я була дуже егоїстичною та гідною зневаги. Я намагалася всім догодити, не гребуючи брехнею. Те, як я діяла і як поводилася, було повністю засноване на моєму розбещеному характері. Я не практикувала істину. Навіть якби мене хвалили інші, я б ніколи не заслужила похвали від Бога. Крім того, я не викривала та не озвучувала проблеми моїх братів і сестер, і я не спілкувалася про істину, щоб вирішити ці проблеми, тому вони не визнавали свій розбещений характер і не могли добре виконувати свій обов’язок, що впливало на євангельську роботу. Тільки коли я зрозуміла це, я побачила, що я зовсім не хороша людина, тому що я не допомагала братам та сестрам рости в житті. Натомість я змушувала всіх захищати мене, хвалити мене й дивитися на мене із захопленням, що гидко Богові. Коли я усвідомила це, мені стало дуже сумно, тому я почала молитися Богу, просячи Його вказати мені шлях у боротьбі з моїм розбещеним характером.

Пізніше, дізнавшись про мій стан, одна із сестер надіслала мені уривок зі слів Божих. «Сутність “доброї” поведінки, як-от доброзичливості та привітності, можна охарактеризувати одним словом: лицемірство. Така “добра” поведінка не народжується з Божих слів і не виникає в результаті практикування істини чи дій за принципом. Що її породжує? Вона походить від людських мотивів та інтриг, від того, що люди прикидаються, хитрують, щось із себе вдають. Коли люди чіпляються за цю “добру” поведінку, вони мають на меті отримати бажане; в іншому разі вони нізащо б так себе не обтяжували та не жили б усупереч власним бажанням. Що це значить – “жити всупереч власним бажанням”? Це значить, що їхня справжня натура не така ґречна, безхитрісна, лагідна, добра й чеснотлива, як уявляють люди. Ті, хто поводиться “добре”, не живуть по совісті й розуму; натомість вони живуть заради того, щоб досягти якоїсь мети чи задовольнити певну потребу. Їхня справжня натура недоладна та неуцька. Без законів і заповідей, дарованих Богом, люди не мали б жодного уявлення про те, що таке гріх. Хіба не таким людство було раніше? Лише коли Бог установив закони й заповіді, у людей з’явилося певне уявлення про гріх. Але вони досі не мали поняття про добро та зло, про позитивне й негативне. І звідки в такому разі вони могли б дізнатися про правильні принципи, за якими треба говорити й діяти? Хіба могли вони знати, які способи дій, які види доброї поведінки повинні бути в нормальній людській сутності? Хіба могли вони знати, що породжує справді добру поведінку, яким шляхом треба йти, щоб жити за людською подобою? Ні, не могли. Через сатанинську натуру людей, через їхні інстинкти вони могли тільки вдавати й розігрувати пристойне та гідне життя, що й породило такі хитрощі, як витонченість і розсудливість, стриманість, чемність, повагу до старих і піклування про молодих, привітність і доброзичливість; так з’явилися ці викрути й прийоми обману. І щойно вони з’явилися, люди вибірково вчепилися в один-два види цих хитрощів. Хтось вирішив бути привітним і доброзичливим, хтось – витонченим, розсудливим і стриманим, хтось – бути чемним, поважати старих і піклуватися про молодих, а хтось – усе разом. І все ж Я маю для всіх людей із такою “доброю” поведінкою одне визначення. Яке воно? “Гладенькі камінці”. Що за гладенькі камінці? Це те каміння на березі річки, яке роками полірував плин води, шліфуючи всі гострі краї. І хоча на такі камінці не боляче наступати, але без належної обережності люди можуть на них послизнутися. За зовнішнім виглядом і формою ці камінці дуже красиві, але якщо забрати їх додому, вони виявляться ні до чого не придатними. Їх і викинути шкода, і берегти немає сенсу – ось що таке “гладенькі камінці”. Для Мене люди з такою нібито доброю поведінкою ледь теплі. Зовні вони прикидаються добрими, але зовсім не приймають істину, говорять красиві слова, але не роблять нічого реального. Такі люди – не що інше, як гладенькі камінці» («Слово», т. 6. «Про пошук істини», «Що значить шукати істину (3)»). Раніше я завжди вважала, що дружні та доброзичливі – це добрі люди. Я ніколи не думала, що за такими добрими вчинками ховається сатанинський розбещений характер, егоїстичні цілі та наміри. Змалечку прагнула бути доброзичливою та дружньою, і всі мої друзі, брати й сестри хвалили мене за те, що я була тактовною та доброзичливою, але в глибині свого серця я робила все це для того, щоб інші дивилися на мене із захопленням та хвалили мене. Я хотіла здаватися дружньою та доброзичливою, щоб засліпити та обдурити своїх братів та сестер. Я знала, що Бог характеризує людей із такою гарною поведінкою як «гладкі камені». Ці камені добре виглядають, і на них не боляче наступати, але на них дуже легко посковзнутися й впасти. Дивитись на них приємно, але практичної користі від них немає. Я зрозуміла, що я саме така – здаюся дружньою та доброю, але не надає ніякої практичної допомоги своїм братам і сестрам. Моє серце було сповнене обманом та хитрощами. Я була добра й нікого не ображала. Я була «гладким каменем», угодницею, що дотримується золотої середини, та хитрою лицеміркою. Про це йдеться у слові Божому: «Усі ті, хто дотримується золотої середини, найзловісніші. Вони намагаються нікого не ображати, вони чоловіковгодники, вони до всього пристосовуються, і ніхто не бачить їх наскрізь. Така людина – то живий сатана!» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Лише практикуючи істину, можна скинути кайдани розбещеного характеру»). Я думала, що Бог та люди люблять тих, хто поводиться дружньо, але тепер я знаю, що мої дії зовсім не відповідали принципам істини та слова Божого. Я лише демонструвала свій хитрий характер. Такі люди не мають ні гідності, ні характеру, і Бог їх ненавидить. Я зрозуміла, що якщо я не покаюсь і не змінюсь, то одного разу я буду викрита та вигнана Богом. Я не хотіла бути такою людиною. Отже, я молилася Богу й каялася, я просила Бога допомогти мені змінити мій характер, дати мені сили практикувати істину, і допомогти мені знайти щире серце по відношенню до Бога та моїх братів і сестер.

Якось одна із сестер надіслала мені два уривки зі слів Божих: «За яким стандартом учинки людини оцінюються як добрі чи злі? Це залежить від того, чи має вона у своїх думках, проявах і діях свідчення про те, що вона практикує істину й утілює реальність істини в життя. Якщо ти не маєш цієї реальності або не живеш нею, то, без сумніву, ти злочинець» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свій розбещений характер»). «Обов’язки керівників і працівників: 1. Вести людей до того, щоб вони їли й пили Божі слова, розуміли їх і входили в реальність Божих слів. 2. Знати стани кожного типу людей і вирішувати різні труднощі, пов’язані з входженням у життя, з якими люди стикаються у своєму житті. 3. Спілкуватися про принципи істини, які слід розуміти для того, щоб належно виконувати кожен обов’язок. 4. Бути в курсі обставин наглядачів за різною роботою та персоналу, відповідального за різноманітні важливі задачі; за потреби оперативно перерозподіляти чи замінювати їх, щоб запобігти втратам через використання людей на завданнях, для яких вони непридатні, або зменшити такі втрати; гарантувати ефективність і безперебійний хід робіт. 5. Розуміти й усвідомлювати актуальну інформацію про стан і хід виконання кожного проекту роботи, а також бути здатним оперативно вирішувати проблеми, виправляти відхилення й усувати недогляди в роботі, щоб забезпечити її безперебійне виконання» («Слово», т. 5. «Обов’язки керівників і працівників»). Прочитавши слова Божі, я зрозуміла, що Бог оцінює нашу людську сутність не по тому, скільки зовні добрих вчинків ми робимо або скільки людей добре про нас думають. Він оцінює, чи здатні ми слухатися Бога, і чи свідчать наші думки та справи про те, що ми практикуємо істину. Тільки такі люди мають добру людську сутність. Я бачила, що Джоан несумлінно виконує свій обов’язок і поводиться безвідповідально, а Една та Енн живуть у своєму розбещеному характері та ігнорують одна одну. Усе це впливало роботу церкви. Як лідерка церкви, я мала поговорити з ними, викрити та проаналізувати природу їхніх вчинків, але натомість я говорила їм добрі слова і намагалася бути миротворцем. Хоча я бачила, як страждає робота церкви, я все одно намагалася підтримувати свій добрий образ. У мене не тільки не було свідчення про те, що я практикую істину, я навіть не виконувала своїх обов’язків лідерки церкви і ніяк не допомагала входженню в життя моїх братів та сестер. Раніше я думала, що якщо я живу в гармонії зі своїми братами та сестрами, і вони вважають мене дружньою та доброю, то я добра лідерка. Зараз я розумію, що це неправильно. По-справжньому добрий лідер може розмовляти про істину, щоб вирішувати проблеми, діє згідно з принципами, не боїться образити інших і несе відповідальність за життя братів та сестер. Зіткнувшись із проблемами своїх братів і сестер, я, замість того, щоб вказати на ці проблеми та допомогти їм увійти в реалії істини, вигадувала способи, як зберегти свій добрий образ, втішала та підбадьорювала їх, але не вирішувала справжні проблеми. Може, я просто дурила та обманювала своїх братів і сестер? Я зрозуміла, що мої попередні уявлення про те, що таке добрий лідер, були неправильними і повністю не відповідали Божим вимогам. Усі мої слова та справи мають бути засновані на принципах Слова Божого. Якщо я не практикую істину, я йду шляхом спротиву Богові. Богові потрібні люди, які можуть говорити й діяти відповідно до Божих слів і вимог замість того, щоб дотримуватися традиційних культурних цінностей, гнатися за похвалою, говорити та діяти нечесно, а не слідувати істині. Поміркувавши над цим, я зрозуміла, що маю змінити своє спілкування з іншими людьми. Як керівниця церкви, я більше не могла виконувати свій обов’язок так, як мені хочеться. Натомість я повинна була діяти відповідно до волі Божої та допомагати своїм братам і сестрам справлятися з труднощами за словом Божим, щоб вони могли виконувати свої обов’язки згідно з істиною та принципами. То була моя відповідальність. У слові Божому я знайшла практичний шлях. Отже, я звернулася з молитвою до Бога, просячи Його направити мене, щоб я могла практикувати істину та позбутися своєї розбещеності.

Пізніше я прочитала слова Божі. «Чого люди мусять прагнути досягти найбільше, – це зробити слова Божі своєю основою, а істину – своїм критерієм; тільки тоді вони зможуть жити у світлі й жити, як нормальна людська істота. Якщо ви хочете жити у світлі, ви мусите діяти відповідно до істини; якщо ви хочете бути чесними, ви мусите говорити чесні слова й робити чесні вчинки. Тільки завдяки принципам істини у вашої поведінки є основа; щойно люди втрачають принципи істини й зосереджуються тільки на хорошій поведінці, це неминуче призводить до фальші й удавання. Якщо поведінка людей не спирається на принцип, то, якою б хорошою вона не була, люди – лицеміри; вони можуть якийсь час обманювати інших, але вони ніколи не заслуговуватимуть на довіру. Тільки коли люди діють і поводяться відповідно до слів Бога, у них є істинне підґрунтя. Якщо вони не ведуть себе відповідно до слів Бога й зосереджуються тільки на вдаванні хорошої поведінки, чи можуть вони в результаті стати хорошими людьми? Зовсім ні. Хороша поведінка не може змінити сутність людей. Тільки істина й слова Божі можуть змінити характер, думки й точки зору людей і стати їхнім життям. … Іноді необхідно прямо вказувати на недоліки, недоробки й помилки інших людей і критикувати їх. Це приносить велику користь людям. Це для них реальна допомога, і це для них конструктивно, чи не так?» («Слово», т. 6. «Про пошук істини», «Що значить шукати істину (3)»). Слова Божі вказали мені шлях до зміни характеру, тобто як діяти за словами Божими, використовувати істину як критерій, не прикриватися зовні добрими вчинками, практикувати істину та бути чесною людиною. Коли я бачу, як відбуваються речі, що суперечать принципам істини, або коли я бачу братів і сестер, які виконують свої обов’язки на підставі свого розбещеного характеру, я повинна бути чесною з ними, ставитись до них згідно з принципами, розмовляти, вказувати на проблеми та розправлятися з ними за потреби. Тільки таким чином брати та сестри зможуть усвідомити відхилення у виконанні ними своїх обов’язків та вчасно змінити ситуацію. Ось тоді я дійсно допомагатиму своїм братам і сестрам і матиму стосунки з ними на основі слова Божого. Саме такими повинні бути нормальні відносини між людьми. Коли я зрозуміла, як потрібно практикувати істину, я сказала собі: «Не бійся казати про помилки інших і не завжди говори приємні речі. Бог ненавидить тих, хто вдає та обманює. Мої слова й діла повинні узгоджуватися зі словами Бога та принципами істини». Пізніше, коли я побачила, що Джоан знову лінується, я хотіла вказати їй на це, але коли настав час зробити це на практиці, це виявилося дуже важко. Я все ще турбувалася, що втрачу свій добрий образ у її серці. Я поміркувала про слова Божі, які читала раніше, і зрозуміла, що у своїй поведінці я продовжую спиратися на ідею, що треба бути відкритою та доброзичливою. Я звернулася з молитвою до Бога, просячи Його направити мене у практиці істини. Після цього я підійшла до Джоан і сказала їй: «Сестро, я не знаю, чи ти це розумієш, але через те, що ти несумлінно виконуєш свій обов’язок та поводишся безвідповідально, багато новачків не ходять на зібрання. Таке виконання тобою обов’язку призводить до надто великої затримки у поливі новачків…» Вказавши їй на проблему, я також поділилася з нею своїм досвідом. Я думала, що вона розсердиться і проігнорує мене, але те, що сталося, мене здивувало. Вона не тільки не розсердилася, але ще й задумалася над своєю поведінкою і сказала: «Це мій недолік, і я маю його виправити». Після цього сестра Джоан почала сумлінно виконувати свій обов’язок, а новачки, яких вона поливала, стали частіше відвідувати зібрання. Відносини між нами не зіпсувалися через моє керівництво та допомогу, а стали ще кращими. Пізніше, коли я знову помітила прояви її розбещеності, я прямо вказала їй на це, і вона могла прийняти це та пізнати себе. Її ставлення до свого обов’язку сильно змінилося, а згодом її підвищили до лідера церкви. Я також вказала на проблеми Едні та Енн. Една усвідомила свою зарозумілість та визнала, що їй потрібно змінити свою манеру спілкуватися з людьми. Енн також визнала свій розбещений характер та сказала, що готова змінитись. Це дуже мене втішило. Слава Богу! Тільки слово Боже здатне змінити людей!

Усі ці переживання дозволили мені зрозуміти, що по-справжньому добра людина – це не людина, яка зовні поводиться добре з точки зору інших людей. Бути доброю людиною означає діяти за Божим словом, практикувати істину та бути чесним. Саме таких людей любить Бог. Я також зрозуміла, що коли я бачу проблеми в інших, я маю поговорити з ними та допомогти їм як найшвидше, викрити їх і розправитися з ними, коли це потрібно. Тільки так вони зможуть усвідомити власну розбещеність та недоліки і навчаться шукати істину й виконувати свій обов’язок відповідно до принципів. Це найкращий спосіб їм допомогти. Тепер я більше не боюся вказувати на проблеми моїх братів і сестер. Що б вони не думали про мене, я хочу практикуватися в тому, щоб бути чесною людиною, дотримуватися принципів і захищати роботу церкви. Слава Богу!