У червні 2021 року я поливала новонавернених у церкві. За нашою роботою наглядав брат Джеремі. Зазвичай він запитував мене про проблеми чи труднощі, які виникали під час виконання мого обов’язку, наставляв мене, як спілкуватися з новими вірянами та допомагати їм вирішувати проблеми. Часом у моїй роботі траплялися негаразди та помилки, і Джеремі вказував на них та розповідав, як з ними впоратися. Спочатку я з радістю приймала вказівки брата Джеремі, але коли проблем, про які він говорив, стало забагато, я не хотіла більше це терпіти. Я думала: «Щодня я настільки зайнята поливом новонавернених, що інколи навіть не можу вчасно поїсти. Я повністю віддаюся обов’язку, то чому ти постійно говориш про мої проблеми? Я відчуваю, що мій рівень доволі високий, знаю, що робити, і не потребую нічиїх вказівок».

Одного разу новонавернений у групі надіслав повідомлення, у якому вибачився за те, що пропустив останнє зібрання через свою роботу. Тоді я була зайнята, тож не відповіла одразу. Коли я побачила те повідомлення, брат Джеремі вже відповів на нього. Він також написав мені особисто з нагадуванням відповідати вчасно й дав кілька порад щодо спілкування з новонаверненими. Його повідомлення трохи мене роздратувало. Мені здалося, що він прискіпується до мене, і я подумала: «Я знаю, як спілкуватися з новонаверненими, то чому ти так наполегливо даєш мені поради? Якщо ти вважаєш, що можеш спілкуватися краще, роби це сам». Я навіть відчувала себе ображеною: «Я тяжко працюю, аж до того, що іноді забуваю поїсти, але ти все одно кажеш, що я погано роблю то те, то інше». Коли брат Джеремі зателефонував мені, щоб дізнатися про хід роботи, я не відповіла й навіть не надіслала йому повідомлення – не хотіла й чути про нього. Але він і далі питав мене про роботу та давав поради. Одного разу, коли новий вірянин не відповів на моє повідомлення, я не стала наполягати. Брат Джеремі сказав, що мені слід і далі контактувати з ним, що в роботі з новонаверненими мені потрібне терпіння, а їм – постійна допомога. Я не хотіла приймати його пораду. Я вважала так: «Новонавернений не відповідає, тож мені більше не треба витрачати на нього час. У цьому немає нічого поганого, то чому я маю тебе слухати?». Тому я не прийняла його пораду. Що стосується людей, які так і не звернулися до мене, я просто припиняла перейматися ними. Поступово багато новонавернених у групах, за які я відповідала, втратили інтерес до відвідування зібрань. І лише помітивши це, я зрозуміла, що відмовлятись від порад було неправильним рішенням. Також я згадала, як ігнорувала брата Джеремі та відкидала його поради, але він завжди відповідав на мої повідомлення. Я відчула, що маю вибачитись перед ним. Тож я промовила молитву, просячи Бога наставити мене та дати мені сил. Я хотіла відвернутися від власних уявлень і прийняти поради брата.

Пізніше в Божих словах я прочитала: «Деякі люди, виконуючи свій обов’язок, ніколи не шукають істини. Вони просто чинять як заманеться, діють згідно з власними фантазіями, завжди свавільні й нерозважливі та просто не йдуть шляхом практикування істини. Що означає бути “свавільним і нерозважливим”? Це означає, що коли людина стикається з якоюсь проблемою, вона діє так, як вважає за потрібне, без жодних роздумів, без жодного процесу пошуку. Ніщо з того, що говорять інші, не може пройняти її серце чи змінити її думку. Ця людина навіть не може прийняти істину, про яку з нею спілкуються: вона тримається за власні погляди й не слухає, коли інші люди говорять щось правильне, бо чіпляється за власні ідеї та вважає, що має рацію. Навіть якщо твоя думка правильна, потрібно брати до уваги й думки інших людей. А якщо ти ніколи цього не робиш, хіба ти не вкрай упевнений у своїй правоті? Украй самовдоволеним і норовливим людям нелегко прийняти істину. Якщо вони роблять щось не так, а інші їх за це критикують, кажучи: “Ти не чиниш згідно з істиною!” – така людина відповідає: “Навіть якщо й так, я все одно робитиму це саме в такий спосіб”. А далі вона знаходить якусь причину, щоб інші подумали, ніби вона чинить правильно. Якщо їй дорікають, кажучи: “Такі твої дії – це втручання, що зашкодить роботі церкви”, – вона не тільки не слухає, а й продовжує виправдовуватися: “Я вважаю, що це правильний шлях, тому я робитиму саме так”. Що це за характер? (Пиха.) Це пиха. Пихата натура робить людину впертою. Якщо в неї пихата натура, людина поводитиметься свавільно й нерозважливо, не звертаючи уваги на те, що кажуть інші» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Частина третя). Божі слова сильно вплинули на мене. Я виконувала обов’язок, але не шукала принципів істини. Я робила все по-своєму, керувалася власними уявленнями та не приймала більше нічиїх слів. Мені здавалося, що я маю високий рівень і роблю все правильно, тож я не приймала настанов й порад інших. Я справді була впертою та самовпевненою. Коли я ігнорувала повідомлення новонавернених, брат Джеремі нагадував мені не забувати про них і давав поради щодо спілкування з новими вірянами, але я не прийняла його пропозиції, адже вважала, що вже знаю, що робити, і мені не потрібні його вказівки. Через це він почав мене дратувати. Тож коли він хотів поговорити зі мною про проблеми новонавернених, я не відповідала на його дзвінки й не читала його повідомлень. Він радив мені ставитися до нових вірян з любов’ю, і хоча я знала, що це було б відповідально, мені здавалося, що я вже дуже добре ставлюся до них. Відтак надсилання подальших повідомлень було б марнуванням часу. Завелика впевненість у собі та відмова від порад брата Джеремі призвели до того, що багато новонавернених втратили інтерес до зібрань. Цей результат показав мені, що я була саме такою, як описує Бог, – впертою, гордовитою, упевненою у своїй правоті. Мені бракувало принципів, а свій обов’язок я виконувала свавільно й поспіхом, не шукаючи істини. Я не справлялася з тим, за що відповідала. Якби я була здатна відкинути власне его та прийняти поради інших, результати моєї роботи були б не такими поганими. Поміркувавши про це, я відчула справжню огиду до свого гордовитого характеру. Я заприсяглася, що відтепер зречуся плоті, практикуватиму істину та навчуся приймати поради. Я прагнутиму добре виконувати свій обов’язок. Після цього я спробувала дотримуватися порад брата Джеремі. Я завжди залишалася на зв’язку з новонаверненими, які мені не відповідали. На мій подив, невдовзі деякі з них знову захотіли відвідувати зібрання, а я нарешті побачила, наскільки слушними були пропозиції брата Джеремі. Я зрозуміла, що це був шлях відповідального виконання мого обов’язку. Відтоді я старалася приймати поради братів і сестер.

Пізніше я почала проповідувати Євангеліє. За нашою роботою наглядала сестра Мона. Коли я лиш почала проповідувати Євангеліє, я дуже хвилювалася, але доклала всіх зусиль у спілкуванні з потенційними одержувачами Євангелія. Я вважала, що вже непогано справляюся, але минув перший тиждень, а гарних результатів так і не було. Сестра Мона запитала, чи не стикнулася я з труднощами. Також вона нагадала мені про необхідність багато спілкуватися з потенційними одержувачами Євангелія, щоб розвіювати їхні уявлення та розв’язувати проблеми. Почувши її слова, я трохи роздратувалася та сказала: «Я вже спілкувалася, але вони мені не відповідають». Я навіть відправила їй скриншоти, щоб довести, що надсилаю їм повідомлення. Сестра Мона надіслала мені запис свідчення брата Джозефа про Божу роботу останніх днів, щоб навчити мене. Вона сказала, що він дуже вправно та успішно проповідує Євангеліє. Мені стало дуже соромно. Мені здалося, що вона порівнює мене з братом Джозефом, і мені було важко це прийняти. «Навіщо вона надіслала мені цей запис? Можливо, його спілкування краще за моє? Кажучи, що він успішний, вона, певне, має на увазі, що від мене немає користі». Я сказала собі: «З моїм спілкуванням усе гаразд, я просто новачок у цьому обов’язку і не знайома з принципами». Мені здавалося, що в усіх є свій стиль, тож я навіть не стала слухати цей запис. Я відповіла сестрі Моні: «В одних людей свій стиль, а в мене – свій. Якщо чужий стиль тобі подобається більше, я можу повернутися до поливання новонавернених». Мені здавалося, що сестра Мона дивиться на мене зверхньо, що вона не вважає мене гарною проповідницею Євангелія. Я відчувала пригнічення й смуток і не хотіла приймати її поради. Образившись, я запитала її: «Ми проповідуємо по-різному. Нащо надсилати мені цей запис?». Після цього я більше їй не відповідала.

Відчувши, що я не в доброму стані, сестра Мона надіслала мені слова Божі, що справді мене зворушили. У Божих словах сказано: «Який би обов’язок ти не виконував, яку б фахову навичку не опановував, із часом ти мусиш ставати вправнішим. Якщо ти зумієш постійно намагатися вдосконалюватися, то виконуватимеш свій обов’язок дедалі краще. … Який би обов’язок ти не виконував, ти мусиш підходити до навчання з душею. Якщо тобі бракує фахових знань, то опановуй фахові знання. Якщо ти не розумієш істини, то шукай істину. Якщо ти зрозумієш істину та здобудеш фахові знання, то зможеш застосовувати їх у виконанні свого обов’язку й отримувати результати. Так роблять люди зі справжнім талантом і реальними знаннями. Якщо під час виконання обов’язку ти не опановуєш ніяких фахових знань, не шукаєш істину, а твоя служба не на рівні, як же ти зможеш виконувати свій обов’язок? Щоб добре виконувати свій обов’язок, потрібно опанувати багато корисних знань і спорядитися багатьма істинами. Ніколи не припиняй навчатися, ніколи не припиняй шукати й ніколи не припиняй учитися в інших, щоб виправити свої слабкі сторони. Якими б не були сильні сторони інших людей, у чому б ці люди не були сильніші за тебе, ти мусиш у них учитися. І тим паче тобі слід учитись у кожного, хто розуміє істину краще за тебе. Виконуючи так свій обов’язок протягом кількох років, ти зрозумієш істину й увійдеш у її реалії, і твоє виконання обов’язку теж буде на рівні. Ти станеш людиною, яка володіє істиною й людською сутністю, володіє реальністю істини. Це досягається пошуком істини» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Частина третя). Божі слова показали мені, що для поступу в обов’язку та успіху в проповідуванні Євангелія, я маю почати приймати поради та вчитися на сильних сторонах й успішних підходах інших. Це було дуже важливо. Моє розуміння істини було поверховим, а я мала багато недоліків і припускалася помилок. Хай яким був мій обов’язок, я мала навчитися відповідних принципів та навичок. Тож будучи готовою вчитися й приймати поради інших, я могла би позбутися своїх недоліків та покращити роботу. Та я була гордовита та самовпевнена. Я лише почала ділитися Євангелієм, не розуміла принципів і не досягла особливих успіхів, та вважала, що добре працюю, і тому не хотіла приймати поради. Навіть коли сестра Мона вказала на мої проблеми, я надіслала їй скриншоти, щоб довести: я знаю, що роблю, і мені не потрібні поради. Коли вона відправила мені запис проповідування Євангелія братом Джозефом, я не прийняла це, адже мені здавалося, що я маю гарні ідеї та мені не треба вчитися в інших. Через свою зарозумілість я не хотіла приймати конструктивні й дієві поради. Я однаково ставилася до пропозицій сестри Мони та брата Джеремі: завжди опиралася їм, відкидала, стояла на своєму. Маючи таке ставлення, я не змогла б досягти хороших результатів у виконанні будь-яких обов’язків або хоч якось просунутись далі. І Бог не схвалив би мого обов’язку.

Пізніше я прочитала деякі Божі слова. Всемогутній Бог говорить: «Бути пихатим і самовдоволеним – це найпомітніший сатанинський характер людини, і якщо люди не приймуть істину, вони ніколи не зможуть очиститися від нього. Усі люди мають пихаті й самовдоволені характери, і вони повсякчас зарозумілі. Незалежно від того, що вони думають, або що вони кажуть, або як вони сприймають речі, вони завжди переконані, що їхні власні погляди та їхнє власне ставлення є правильними, і що те, що кажуть інші, є не настільки добрим чи правильним, як те, що кажуть вони самі. Вони завжди чіпляються за свої власні переконання, і хто б не говорив, вони не будуть його слухати. Навіть якщо те, що каже хтось інший, є правильним або відповідає істині, вони цього не приймуть; вони лише вдаватимуть, що слухають, але насправді не приймуть цієї ідеї, і коли настане час діяти, вони надалі робитимуть усе по-своєму, повсякчас вважаючи, що те, що вони кажуть, є правильним і розумним. Можливо, те, що ти кажеш, і справді є правильним і розумним, або те, що ти зробив, є правильним і бездоганним, але який характер ти виявив? Хіба не пихатий і самовдоволений? Якщо ти не відкинеш цей пихатий і самовдоволений характер, хіба він не позначиться на виконанні тобою своїх обов’язків? Хіба не позначиться він на твоєму втіленні істини в життя? Якщо ти не позбудешся свого пихатого й самовдоволеного характеру, хіба не завдасть він тобі серйозних невдач у майбутньому? Ти неодмінно зазнаєш невдач, це неминуче. Скажи Мені, чи бачить Бог таку поведінку людини? Бог більш ніж здатний її бачити! Бог не лише ретельно вивчає глибину людських сердець, а й спостерігає за кожним їхнім словом і вчинком всюди й завжди. Що скаже Бог, коли побачить таку твою поведінку? Бог скаже: “Ти непримиренний! Зрозуміло, що ти можеш чіплятися за свої власні ідеї, коли не знаєш, що помиляєшся, але коли ти чітко знаєш, що помиляєшся, й однаково чіпляєшся за свої ідеї, і готовий померти, перш ніж покаятися, то ти просто дурний упертюх, і ти в біді. Якщо, хто б не висував пропозицію, ти завжди ставишся до неї негативно, опираєшся їй і не приймаєш ані крихти істини, і якщо твоє серце цілковито опірне, закрите й зневажливе, то ти просто смішний, ти – абсурдна людина! З тобою надто важко мати справу!”. У якому сенсі з тобою важко мати справу? З тобою важко мати справу, тому що те, що ти демонструєш, є не помилковим підходом чи помилковою поведінкою, а виявом твого характеру. Це вияв якого характеру? Це вияв характеру, через який тебе нудить від істини і ти ненавидиш істину» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Тільки часто живучи перед Богом, можна мати з Ним нормальні стосунки). З Божих слів я збагнула, наскільки справді гордовитим та впертим був мій характер. Мені завжди здавалося, що я все розумію й роблю правильно. Сестра Мона та брат Джеремі раз по раз ділилися зі мною порадами, але я ніколи це не приймала, відгороджувалася від них і дратувалася. Моїм обов’язком було ділитися Євангелієм та свідчити про Бога, тож якщо їхні пропозиції були на користь обов’язку та потенційним одержувачам Євангелія, що прийняли істинний шлях, мені слід було приймати ці поради та втілювати їх у життя. Але я цього не робила. Я гадала, що знаю, що до чого, і можу спілкуватися про істину, але насправді не розуміла принципів і не вміла добре ділитися Євангелієм. Я геть не була успішна у виконанні свого обов’язку. Коли брати й сестри вказували на мої проблеми або ділилися порадами, я поводилася зарозуміло та самовдоволено. Мені було важко це прийняти. Часом я навіть опиралася та дратувалася. Це була не просто помилка в моїй зовнішній поведінці, але й огида до проявів істини. Мій опір і непокірність по суті були відкиданням істини й боротьбою з нею – я ненавиділа істину. Тоді я зрозуміла, що Бог дивиться не лише на зовнішню поведінку людей – Він заглядає в їхні серця, перевіряє їхнє ставлення до істини й до Нього. Я була вірянкою, виконувала обов’язок і відвідувала зібрання, але не приймала позитивних речей та порад, які відповідали істині. Я відкидала істину, боролася проти неї та навіть ненавиділа її. Я не благоговіла перед Богом. Якби так тривало далі, я б не лише погано виконувала свій обов’язок, але й врешті стала б огидною Богу, засудженою й покараною Ним, і не отримала б хорошого результату. Побачивши власне потворне, сатанинське обличчя, я занепокоїлася й злякалася. Я ніколи не думала, що настільки розбещена і що мій гордовитий характер змусить мене піти проти Бога. Збагнувши це, я справді зненавиділа себе.

Наступного дня я прочитала в групі Божі слова, які надіслала сестра Мона, і знайшла шлях практики. Всемогутній Бог говорить: «Існує кілька ознак зміни характеру. Перша ознака – це вміння підкорятися тому, що є правильним і відповідає істині. Не має значення, хто висловлює певну думку: старий він чи молодий, умієш ти з ним ладнати чи ні, знаєш ти його чи ні, знайомий ти з ним чи ні, добрі твої стосунки з ним чи погані, – допоки те, що він говорить, правильне, відповідає істині та корисне для роботи Божого дому, ти зможеш це слухати, приймати та втілювати в життя, не піддаючись упливу жодних чинників. Уміти приймати те, що є правильним і відповідає істині, і підкорятися йому, – це перша ознака. Друга ознака – це вміння шукати істину, коли щось трапляється; це стосується не лише вміння приймати істину, але й вміння практикувати істину, а не вирішувати справи, виходячи зі своєї волі. Що б не сталося з тобою, ти будеш здатний шукати, коли не маєш чіткого розуміння, і дивитися, як розв’язати цю проблему та як практикувати в спосіб, що відповідає принципам істини та задовольняє Божі вимоги. Третя ознака – це коли ти зважаєш на Божу волю, з якою б проблемою ти не зіткнувся, і повстаєш проти плоті, щоб досягти покірності Богові. Ти зважатимеш на Божу волю незалежно від того, який обов’язок виконуєш, і ти виконуватимеш свій обов’язок згідно з Божими вимогами. Які б вимоги Бог не ставив щодо цього обов’язку, ти діятимеш згідно із цими вимогами, виконуючи його, і діятимеш, щоб догодити Богу. Ти маєш зрозуміти цей принцип і виконувати свій обов’язок відповідально та вірно. Це й означає зважати на Божу волю. Якщо ти не знаєш, як зважати на Божу волю чи як догоджати Богові в певній справі, то мусиш шукати. Вам слід приміряти на себе ці три ознаки зміни в характері та дивитися, володієте ви ними чи ні. Якщо в тебе є практичний досвід і шляхи практикування в цих трьох сферах, то ти вирішуватимеш питання на основі принципів. Незалежно від того, що з тобою стається чи з якою проблемою ти маєш справу, ти завжди маєш шукати принципи практики, деталі, що входять у кожен принцип істини, і те, як практикувати без порушення принципів. Щойно ти досягнеш ясності в цих питаннях, ти природним чином дізнаєшся, як практикувати істину» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Лише практикуючи істину, можна скинути кайдани розбещеного характеру). «Якщо хтось щось тобі пропонує, коли ти не розумієш істини, і каже тобі, як діяти згідно з істиною, ти повинен спершу прийняти це, дозволити всім про це поспілкуватися і подивитися, чи є цей шлях правильним, чи ні, і чи відповідає він принципам істини, чи ні. Якщо ти пересвідчишся, що цей шлях відповідає істині, тоді практикуй так; якщо ти визначиш, що він не відповідає істині, тоді не практикуй так. Усе настільки просто. Коли ти шукаєш істину, ти повинен шукати в багатьох людей. Якщо хтось має що сказати, вислухай його та постався до всіх його слів серйозно. Не ігноруй і не принижуй цю людину, адже це стосується питань, які належать до сфери твоїх обов’язків, і ти мусиш ставитися до цього серйозно. Це правильне ставлення і правильний стан. Коли ти перебуваєш у правильному стані, і ти не виявляєш характеру, який нудить від істини і який ненавидить істину, тоді таке практикування витіснить твій розбещений характер. Це і є практикування істини. Якщо ти так практикуєш істину, які це дасть плоди? (Нас наставлятиме Святий Дух.) Отримання наставництва Святого Духа – це один з аспектів. Іноді справа буде дуже простою і цього можна буде досягти за допомогою твого власного розуму; після того, як інші закінчать висувати свої пропозиції і ти зрозумієш, ти зможеш виправити ситуацію та діяти згідно з принципами. Люди можуть подумати, що це маленька справа, але для Бога це велика справа. Чому Я так кажу? Тому що, коли ти так практикуєш, для Бога ти є людиною, яка здатна практикувати істину, людиною, яка любить істину, і людиною, яку не нудить від істини, – коли Бог зазирає у твоє серце, Він також бачить твій характер, а це велика справа. Іншими словами, коли ти виконуєш свій обов’язок і дієш у присутності Бога, те, що ти втілюєш і що виявляєш, – це все реалії істини, якими мають володіти люди. Ставлення, думки і стани, якими ти володієш у всьому, що ти робиш, є найважливішими речами для Бога, і саме їх Бог ретельно вивчає» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Тільки часто живучи перед Богом, можна мати з Ним нормальні стосунки). Божі слова відкрили очі й мені. Якщо хтось дає мені правильну пораду, що відповідає істині, тоді хто б це не був, я маю прийняти й виконувати цю пораду, і діяти згідно з Божою волею. Це – поведінка прийняття й практики істини. Тільки так мені буде легше отримати Боже керівництво та хороші результати у своєму обов’язку, і тоді мій розбещений характер зможе поступово змінитися. Раніше через свою гордість і зарозумілість я не шукала принципів істини у виконанні свого обов’язку й не приймала порад інших, і відтак погано працювала. Тепер я розуміла Божу волю й вимоги. Я маю прислухатися до Божої волі у своєму обов’язку, шукати істину, практикувати відповідно до принципів і виконувати свою роботу. Я не можу розслаблятися ні в чому, що стосується проповідування Євангелія. Я маю серйозно ставитися до цього й вирішувати питання потенційних одержувачів Євангелія щодо прийняття істинного шляху. Я не знаю реальності істини та не розумію її принципів, тому мені потрібні підказки та допомога інших. Вони дають поради, щоб допомогти мені досягти поступу в моєму обов’язку та його виконанні. Вони не дивляться на мене зверхньо, тож мені не слід спотворювати їхні наміри. Того вечора я відправила сестрі Моні повідомлення з вибаченням за свою поведінку. Вона зовсім не злилася на мене, але я все одно почувалася дещо винною, адже вважала себе такою. А все тому, що раніше я не хотіла прийняти істину, була занадто гордовитою та свавільною. Відтоді, які б поради не давала мені сестра Мона, або на які мої проблеми не вказували б інші, якщо вони мали рацію й це допомагало моєму обов’язку, я намагалася прийняти це. Іноді, стикаючись із труднощами в проповідуванні Євангелія, я сама активно шукала порад інших. Коли я чинила так, то отримувала кращі результати в проповідуванні Євангелія та навертала більше людей. Одного разу після мого свідчення потенційним одержувачам Євангелія про Божу роботу в останні дні деякі з них захотіли продовжити її дослідження, а деякі, прочитавши моє повідомлення, не відповіли, тож я більше й не думала про них. Сестра Мона помітила мою недбалість та порадила мені не здаватися так швидко. Поки потенційні одержувачі читають мої повідомлення, я маю залишатися з ними на зв’язку та намагатися знайти спосіб залучити їх. Цього разу я не відкинула її пораду. Я згадала Божі слова: «Існує кілька ознак зміни характеру. Перша ознака – це вміння підкорятися тому, що є правильним і відповідає істині. Не має значення, хто висловлює певну думку: старий він чи молодий, умієш ти з ним ладнати чи ні, знаєш ти його чи ні, знайомий ти з ним чи ні, добрі твої стосунки з ним чи погані, – допоки те, що він говорить, правильне, відповідає істині та корисне для роботи Божого дому, ти зможеш це слухати, приймати та втілювати в життя, не піддаючись упливу жодних чинників». Я знала, що якщо хочу змінити свій розбещений характер і добре виконувати свій обов’язок, я маю навчитися приймати поради інших людей. Я спробувала дотриматися поради сестри Мони й продовжила писати цим потенційним одержувачам Євангелія, розпитуючи про їхні труднощі. Я здивувалася, коли ті, хто раніше не відповідав, почали спілкуватися зі мною про те, що вони отримали від проповідування. Вони почали активно досліджувати істинний шлях. Я дуже тішилася й особисто побачила, наскільки корисним може бути прийняття порад інших. Так я багато чого навчилася. Я не лише дізналася про деякі істини в проповідуванні Євангелія, але й довідалася, як спілкуватися про істину, щоб вирішувати проблеми й питання потенційних одержувачів Євангелія. Тепер спілкування з ними вже зовсім не таке складне, і мені дедалі краще вдається виконувати свій обов’язок.

Через цей досвід я дізналася, наскільки неоціненними є Божі слова, і що вони можуть допомогти нам пізнати себе. Коли ми практикуємо згідно з Його словами, наші розбещені характери можуть змінитися. І хоча я й досі виявляю певну гордовитість, я прагну позбутися свого его, навчитися приймати істину та поради інших і дізнатися ще більше істин. Сподіваюся, Бог і далі вестиме й перевірятиме мене.