Ці Хан (Південна Корея)

Я відповідаю за церковні книги та предмети. Зазвичай я перевіряю, чи упорядковані та покладені на місце різні предмети, чи вони акуратно розставлені, та чи чітко ведуться записи про прийом та видачу. Я боюсь, що через мою недбалість може виникнути безлад. Брат Кемерон, який працював зі мною, був досить недбалим і не зосереджувався на чистоті. Іноді він просто кидав речі або складав їх у купу, тому я завжди хвилювався через нього та завжди мусив перевіряти його роботу. Кожного разу, як я бачив, що Кемерон не туди поклав речі, або бачив, що записи про прийом та видачу речей були неясними, мене це так обурювало, що я втрачав самовладання та не спілкувався, щоб допомогти йому. Раніше б я врахував почуття мого брата і слідкував би за своїм тоном і висловлюваннями, але з часом мені стало байдуже на ці речі, і на кожному кроці я говорив йому, що те чи інше було неправильно. Іноді я злився та дорікав йому, говорячи: «Чому ти знову кладеш це в неправильне місце? Ти кладеш це сюди, а те – туди. Хіба ти не можеш покласти речі туди, звідки ти їх узяв? Прибрати за собою – це справа однієї хвилини, але ж ти постійно не доводиш нічого до кінця, а потім ніколи не прибираєш…». Моє ставлення до Кемерона ставало все гіршим і гіршим. Іноді я наказовим тоном говорив йому навести порядок.

Пам’ятаю, як одного разу, переглядаючи записи про прийом та видачу, я виявив, що деякі з них він виправив так, що вони були нерозбірливі. Я одразу ж розлютився й подумав: «Я навіть не можу здогадатися, що він тут написав!» Я пішов прямо до Кемерона. Як учитель, що сварить учня, я простягнув записи й запитав, що кожен із них означає. Я сказав: «Знаєш, що я хочу зараз зробити? Я хочу віднести ці записи керівниці, щоб вона побачила, як ти справляєшся зі своїми обов’язками, і який ти можеш бути недбалий!» Кемерон мав винуватий вираз обличчя і сказав, що буде уважнішим у майбутньому. Він сказав, що цього разу це відбулось випадково. Поки він робив запис, йому зателефонували й попросили розібратися з терміновою справою, тому він забув про нього. Але я не дав йому пояснити. Я сказав сердито: «Якщо щось подібне повториться знову, я передам формуляр прямо керівниці, і нехай вона з цим розбирається!» Невдовзі я побачив, що на одному з Кемеронових формулярів знову були нечіткі записи. Цього разу я ще більше розлютився. Я пішов до Кемерона, щоб розпитати його: «Я вже казав тобі, якщо ти зробив помилку, перепиши в іншому місці, не виправляй вже написане. Поглянь на своє виправлення. Хто знає, що ти написав? Якщо я цього чітко не бачу, то мені треба приходити та запитувати тебе. Тобі не здається, що це вже надокучило? Навіть якщо тобі ні, то мені так!» Побачивши, що я знову розсердився, він узяв бланк для записів і сказав: «Тоді я виправлю ще раз». Я закричав сердито: «Не турбуйся! Це не допоможе!» Після сказаного я пішов, залишивши брата самого сидіти розгублено з бланком для записів. У той момент я зрозумів, що зайшов занадто далеко. Але я не надав цьому значення, і питання закрилось. Через декілька днів я знову розсердився на Кемерона через дрібниці. Він теж розсердився на мене, і ми посварилися. Керівниця дізналась, що ми не можемо співпрацювати в гармонії, тому поспілкувалась зі мною і прочитала урок зі слова Божого: «Який би обов’язок не виконував антихрист, із ким би він не співпрацював, завжди виникають конфлікти й суперечки. Він завжди хоче читати лекції іншим, і щоб інші брали його слова до уваги. Із ким могла б співпрацювати така людина? Ні з ким: її розбещений характер є надто суворим. Вона не тільки не здатна ні з ким співпрацювати, але й завжди гордовито читає іншим нотації та стримує їх, бажаючи завжди сидіти поверх ярма людей і примушувати їх до покори. Це не просто проблема характеру, щось також всерйоз не так із їхньою людською сутністю, адже в них немає сумління чи розважливості. … Щоб люди могли нормально взаємодіяти, потрібно виконати одну умову: вони мусять принаймні мати совість і розважливість, терпіння й терпимість, перш ніж вони зможуть співпрацювати. Щоб мати можливість співпрацювати під час виконання обов’язків, потрібно, щоб люди були однодумцями й могли компенсувати власні слабкі сторони сильними сторонами інших, а також щоб вони були терплячими й терпимими та мали відповідні основи поведінки. Тільки так вони зможуть порозумітися по-дружньому. Хоча час від часу можуть виникати конфлікти та суперечки, вони можуть продовжувати співпрацювати; принаймні між ними не виникне ворожнечі. Кожен, хто не має людської сутності, є гнилим яблуком. Тільки ті, хто має нормальну людську сутність, легко співпрацюють з іншими, і вони терплячі та терпимі до інших; тільки вони готові слухати думки інших людей і низходять до дискусії з іншими під час праці. У них теж розбещені характери й постійне бажання, щоб інші прислухалися до них. Вони також мають такий намір, але оскільки вони мають совість і розважливість та можуть шукати істину й знають себе, і оскільки вони відчувають, що така поведінка була б недоречною, і в глибині душі відчувають докір і здатні бути стриманими, їхні способи та засоби виконання тієї чи іншої роботи потроху змінюються й вони здатні співпрацювати з іншими. Це просто прояв зіпсованого характеру. Вони – не злі люди, і в них немає сутності антихриста. Вони здатні співпрацювати з іншими. Якби вони були злими людьми чи антихристами, вони не мали б можливості співпрацювати з іншими. Саме так це відбувається з усіма злими людьми й антихристами, вигнаними з дому Божого. Вони не можуть ні з ким співпрацювати в гармонії, тому всіх їх викривають та виганяють» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 8, частина перша). Після прочитання Божого слова керівниця нагадала мені: «Для того, щоб ладнати з людьми, їх треба принаймні поважати. Якщо ти так кричиш на Кемерона та весь час робиш йому зауваження, то тобі бракує навіть елементарної поваги. Чи не занадто це гордовито з твого боку? Ти дивишся зверхньо на все, що він робить, стежиш за ним у четверо очей, цілий день і ніколи не відпускаєш проблеми. Хіба це доречно? Кемерон зайнятий роботою, і в нього погана пам’ять. Деякі проблеми неминучі. Чи не повинен ти ставитися до нього належним чином і більше допомагати йому? Більше того, він постійно вдосконалюється. А ти? У тебе проблеми з характером і людською сутністю. Постійно кричати на людей – це прояв зіпсованого характеру. Чи ж не дивишся ти на заскалку в оці брата свого, не помічаючи колоди в своєму власному?»

Після цього керівниця прочитала мені ще один уривок зі слова Божого. «На твою думку, чи складно співпрацювати з іншими людьми? Насправді, ні. Можна навіть сказати, що легко. Але чому люди досі вважають це складним? Тому що в них зіпсовані характери. Тим, у кого є людська сутність, сумління та розсудливість, співпрацювати з іншими відносно легко, і вони більш схильні вважати співпрацю чимось радісним. Оскільки жодній людині не легко досягти чогось самотужки, незалежно від сфери діяльності або виду виконуваної роботи, завжди добре, коли поруч є хтось, хто може вказати на щось і запропонувати допомогу, адже це набагато простіше, ніж працювати поодинці. Окрім того, існують обмеження щодо здатності людей з огляду на їхній духовний рівень або на те, що вони самі можуть пережити на власному досвіді. Ніхто не може бути універсальним майстром, неможливо, щоб одна людина знала все, вивчила все, всього досягла, і кожен має це розуміти. І тому, незалежно від твоєї роботи чи її важливості, завжди має бути хтось, хто тобі допоможе, дасть тобі вказівки, пораду або зробить щось спільно з тобою. Це єдиний спосіб гарантувати, що ти робитимеш те чи інше більш правильно, допускатимеш менше помилок і з меншою ймовірністю зіб’єшся зі шляху – це добре» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 8, частина перша). Прочитавши слово Боже, керівниця ще трохи поспілкувалась і нарешті запитала мене: «Якби тобі довелося справлятися зі всім самому, чи міг би ти це робити без помилок?» Будучи присоромленим, я відповів: «Ні». Керівниця сказала: «Правильно. Ніхто не знає всього, й кожному потрібен партнер для виконання обов’язків. Якщо ти не можеш гармонійно співпрацювати, то як ти можеш виконувати добре свої обов’язки? Тобі варто над цим замислитися й подумати про власні проблеми».

Коли я повернувся, мені було дуже сумно. Як я міг знати, що в мене такі великі проблеми? Я звик думати, що в мене все гаразд із людською сутністю, і я можу ладнати з моїми братами та сестрами, але відколи я співпрацював із Кемероном, виконуючи свої обов’язки, я завжди поводився самовпевнено, вважаючи, що мої ідеї та дії правильні. Я нав’язував йому свою волю і змушував його робити те, що хотів. Я не допомагав, спілкуючись із ним на тему істини, я просто злився, звинувачував його, робив йому зауваження. У мене не було ані людської сутності, ані розважливості. Я завжди вважав, що кращий за брата, тому дивився на нього зверхньо. Він був мені неприємний, тому я не міг правильно оцінити його сильні і слабкі сторони. Я вихвалявся на кожному кроці та принижував його. Спочатку ми з Кемероном разом відповідали за управління церковними речами, але я нічого з ним не обговорював. Я завжди був сконцентрованим на собі, і останнє слово було за мною, і я наказував Кемерону, що робити. Я часто сварив його, як дитину, намагаючись провчити. Я проявляв занадто гордовитий характер, і це не подобалось Богові!

Я знав, що поводився гордовито, і завжди примушував інших слухатись мене, але я не знав, як вирішити цю проблему. Я молився Богу й шукав відповідні фрагменти в Божому слові. Одного разу в Божому слові я прочитав: «Антихристи мають постійні амбіції та бажання контролювати й підкорювати інших. У своїх розборах з людьми вони завжди хочуть з’ясувати, як їх сприймають, чи мають вони статус у серцях людей, чи викликають вони їхнє захоплення та благоговіння. Антихрист особливо щасливий, коли він стикається з підлабузниками, людьми, які лестять йому та плазують перед ним; він починає пихато читати цій людині нотації та займатися пустими балачками, прищеплюючи їй правила, методи, вчення й переконання, які вона мусить прийняти як істину. Він навіть прославлятиме це, кажучи: “Якщо ти зможеш прийняти це, ти станеш людиною, яка любить істину й шукає її”. Непрозорливі люди подумають, що те, що говорить антихрист, є виправданим, хоча воно їм видається неоднозначним і вони не знають, чи відповідає воно істині. Вони лише вважатимуть, що сказане антихристом не є помилковим і не може бути назване таким, що порушує істину. І в такий спосіб вони підкоряються антихристу. Якщо хтось справді виявить антихриста та зможе викрити його, це його розлютить. Антихрист буде безцеремонно кидати звинувачення, засудження й погрози на адресу цієї людини, а також демонструватиме свою силу. Непрозорливі будуть повністю підкорені та впадуть додолу в захваті; вони почнуть поклонятися антихристу й покладатися на нього, і навіть боятися його. У цих людей буде відчуття поневолення, ніби без керівництва антихриста, без настанов і докорів антихриста вони були б кинуті напризволяще в глибині душі, ніби без цього Бог не хотів би їх. І вони не мають почуття безпеки. Коли це трапляється, люди вчаться вловлювати сигнали у виразах обличчя антихриста, перш ніж діяти, побоюючись засмутити його. Усі вони хочуть задовольнити його; усі вони мають твердий намір слідувати за антихристом. У всій роботі, яку вони виконують, антихрист пропонує слова вчень. Йому вдається навчати людей дотримуватися правил, але він ніколи не говорить їм, яких принципів істини вони мусять дотримуватися, або чому вони мають щось робити, або в чому полягає Божа воля, або як Божий дім організовує свою роботу; він ніколи не говорить, яка робота є найбільш суттєвою й важливою, або в чому полягає головна робота, яку потрібно виконати добре. Антихрист взагалі нічого не говорить про ці істотні речі. Виконуючи та організовуючи роботу, він ніколи не спілкується про істину, бо не розуміє принципів істини. Отже, він може лише настановляти людей дотримуватися певних правил і вчень, і якщо хтось порушить його вимоги та правила, така людина зазнає осуду й докорів. Антихрист часто несе прапор Божого дому, коли виконує свою роботу, навчаючи інших із висоти своєї пихи. Є навіть ті, хто настільки пересичений його нотаціями, що вважає, що невиконання вимог антихриста було б обманом Бога. Чи потрапила така людина під контроль антихриста? (Так.) Що це за поведінка з боку антихриста? Це поневолення» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 8, частина перша). Те, що Бог описав, було саме моїм станом. Працюючи з Кемероном, я побачив, що він був згідливий. Якщо щось йшло не так по роботі, він приймав мою критику й не намагався спростувати. Я вважав, що він м’яка людина, і ним легко керувати, тому поводився владно по відношенню до нього, і останнє слово завжди залишалось за мною. Багато разів, коли я обговорював із ним якісь питання, я лише робив вигляд. Зрештою, я сам приймав рішення, що робити. Крім того, деякі запобіжні заходи, які я сформулював для управління речами, не спричиняли проблем та допомагали в управлінні справами, але я не сформулював ці запобіжні заходи на основі відповідних принципів. Я створив їх для вирішення проблем Кемерона. Можна сказати, що вони були розроблені спеціально для нього. Щоразу, коли він не дотримувався цих запобіжних заходів, у мене був привід звинуватити його й винести догану, і в нього не було можливості протестувати. Так само, як і минулого разу, коли він не оформив бланк для записів, як я його проінструктував, я без вагань вилаяв його і змусив виконати те, що я хотів. Я пам’ятаю, що він сказав того дня: «Як тільки я бачу, що ти прибираєш, я намагаюсь сховатися. Я боюся, що ти знову почнеш мене критикувати, якщо я не зроблю все правильно». Через цю думку я почувався нещасним. Виявлений мною сатанинський характер кинув тінь на серце мого брата й сковував його. Це саме те, що відкриває Боже Слово: «Якщо хтось порушить його вимоги та правила, така людина зазнає осуду й докорів. Антихрист часто несе прапор Божого дому, коли виконує свою роботу, навчаючи інших із висоти своєї пихи. Є навіть ті, хто настільки пересичений його нотаціями, що вважає, що невиконання вимог антихриста було б обманом Бога. Чи потрапила така людина під контроль антихриста?» Нарешті я зрозумів, що в мене серйозна проблема. Відколи я почав співпрацювати з Кемероном, проявився мій антихристовий характер. На той момент у мене не було жодного статусу, але якби був, то мені було б навіть легше обмежувати й контролювати людей. Чи не виступав би я в ролі антихриста в такому разі? Зазвичай я не зосереджувався на пошуку істини чи роздумах про себе. Я часто проявляв зіпсований характер, сам того не усвідомлюючи. Я був в абсолютному заціпенінні.

Я подумав над Божими словами: «Якщо ти є членом дому Божого, але водночас ти завжди імпульсивний у своїх діях, завжди викриваєш те, що притаманне твоїй природі, і завжди розкриваєш свій розбещений характер, виконуючи роботу за допомогою людських засобів і з розбещеним, сатанинським характером, кінцевим наслідком буде те, що ти чинитимеш зло й опір Богу; і якщо ти за весь цей час не покаєшся й не зможеш стати на шлях пошуку істини, доведеться тебе викрити й вигнати» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Розбещений характер можна подолати, лише прийнявши істину»). Я згадав, як ставився до Кемерона. Щоб висловити своє невдоволення й заради миттєвого задоволення, я повністю знехтував почуттями мого брата. Коли я розлютився через те, що формуляр був нерозбірливо заповнений, я читав нотації Кемерону, як дитині, яка зробила помилку. Він просто сидів, не кажучи ні слова, і коли він визнав, що був неправий, я холодно відкинув його пропозицію. Ця картина застигла в моїй пам’яті, її неможливо забути. Коли я подумав про це, то не зміг висловити провину й біль у серці. Я запитав себе: «Як можна було так ставитися до свого брата? Ти ніколи не спілкувався з ним, не допомагав йому, то хто ж дає тобі право лаяти його? І тобі вистачає нахабства називати його своїм братом?» На кожне питання я не мав відповіді. Раніше я завжди думав, що винен Кемерон, що це він мав занадто багато недоліків і завдавав мені стільки неприємностей. Тепер я зрозумів, що справжня проблема була в мені. Це я був тим, хто не змінився, це я був занадто гордим і жорстоким. Я відчував сильні докори сумління, тому я тихо помолився Богові і сказав, що хочу покаятися.

Я шукав, як ставитися до своїх братів і сестер відповідно до принципів. У Божому слові я прочитав: «Взаємодія братів і сестер мусить відбуватися на основі принципів. Не зосереджуйтесь завжди на недоліках інших, але часто аналізуйте себе, потім проявляйте ініціативу, зізнаючись іншим, що зі зробленого вами є втручанням або шкодою для них, і вчіться відкриватися та спілкуватися. Це дозволить досягти взаєморозуміння. Більше того, що б з людьми не ставалося, вони мусять дивитися на все, ґрунтуючись на словах Бога. Якщо вони зможуть зрозуміти принципи істини та знайти шлях до практики, то стануть єдині серцем і розумом, і відносини між братами й сестрами будуть нормальними, і вони не будуть такими черствими, холодними й жорстокими, як безбожники, і тому позбудуться свого умонастрою підозрілості й настороженості в ставленні одне до одного. Брати й сестри стануть більш близькими одне до одного; вони зможуть підтримувати й любити одне одного; у їхніх серцях буде добра воля, і вони будуть здатні до толерантності та співчуття одне до одного; вони підтримуватимуть і допомагатимуть одне одному, замість того, щоб відчужувати одне одного, заздрячи одне одному, порівнюючи себе одне з одним, таємно змагаючись одне з одним і зневажливо ставлячись одне до одного. Як люди можуть добре виконувати свій обов’язок, якщо вони – як безбожники? Це не тільки вплине на їхнє входження в життя, але й зашкодить іншим і вплине на інших. … Коли люди живуть за своїми розбещеними характерами, їм дуже важко бути в мирі перед Богом, їм дуже важко практикувати істину й жити згідно з Божими словами. Щоб жити перед Богом, ти мусиш спершу навчитися аналізувати й пізнавати себе, і по-справжньому молитися Богу, а потім ти маєш навчитися ладнати з братами й сестрами. Ви маєте бути терпимими, поблажливими одне до одного, вміти бачити щось виняткове одне в одному, сильні сторони інших; і ви мусите навчитися приймати думки інших і те, що є правильним. Не потурайте собі, не майте диких бажань і не думайте завжди, що ви кращі за інших людей; не думайте про себе як про якусь величну постать, змушуючи інших людей робити те, що ви кажете, підкорятися вам, дивитися на вас із повагою, звеличувати вас, – це збочення. … То ж як Бог ставиться до людей? Богу однаково, як виглядають люди, високі вони чи низькорослі. Натомість Він дивиться на те, чи добре в них серце, чи вони люблять істину, чи вони люблять Бога й чи слухаються Його. Це те, на чому Бог ґрунтує Свою поведінку щодо людей. Якщо люди також будуть здатні так чинити, вони зможуть справедливо ставитися до інших і, отже, будуть відповідати принципам істини. Перш за все, ви мусите зрозуміти волю Божу. Коли ми знаємо, як Бог поводиться з людьми, у нас теж є принцип і шлях того, як нам поводитися з людьми» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Принципи практики входження в реальність істини»). Так. Коли ми взаємодіємо один з одним, виконуючи свої обов’язки, ми повинні принаймні проявляти нормальну людську природу, підтримувати та допомагати один одному, бути толерантними й терплячими, піклуватися один про одного, спілкуватися про істину, коли люди йдуть проти принципів, а в серйозних випадках – викривати, обтинати та розбиратися з ними. Це – єдиний спосіб робити все відповідно до принципів. Брати й сестри прибули з різних місць, і всі мають різні життєві обставини, досвід, вік та духовний рівень. Незалежно від того, які в них недоліки чи вади, ми повинні ставитися до них належним чином, ніколи не вимагати забагато й бути уважними й толерантними до них. Кемерон добре розумівся на технічному обслуговуванні й зазвичай був зайнятим. Крім того, він не дуже добре справлявся з веденням записів про прийом та видачу речей. Мені слід було взяти на себе більше відповідальності й проявити більше розуміння, і не змушувати його робити все по-моєму. Це було абсолютно не по-людськи. Мій брат добре справлявся з технічним обслуговуванням, сумлінно ставився до ремонтних робіт і не боявся випробувань при виконанні своїх обов’язків. У цьому відношенні він набагато перевершував мене. Але я не дивився на сильні сторони брата. Я зосереджувався на його недоліках, звинувачував та дорікав йому. Це було так зарозуміло й нерозумно.

Пізніше я свідомо змінив свій стан й чинив згідно з принципами. Коли все повторилося, я був набагато спокійнішим, і я також краще розумів Кемерона. Одного разу я вибіг у справах, і Кемерон залишився відповідальним за всі справи. Через деякий час я зателефонував Кемерону, щоб запитати, як просувається процес. Він спокійно й обережно відповів: «Як ти вважаєш? Саме так, як ти вважаєш». Почувши це, мені стало дуже сумно. Чому мій брат так висловився? Чи не тому, що те, як я поводився з ним у минулому, випливало з мого зіпсованого характеру й завжди змушувало відчувати, що він нікчема й нічого не може виконати добре? Чим більше я думав про це, тим більше мені боліло, але це зміцнювало мою рішучість практикувати істину і змінювати себе. Я заспокоїв Кемерона, сказавши: «Просто озирнись навколо, подивись, що не на своєму місці, і знайди час, щоб навести лад. Зазвичай ти зайнятий іншими справами, тому невеликий безлад неминучий. Якщо в тебе дійсно немає часу на прибирання, ми можемо зробити це разом, коли я повернусь». Після цього дзвінка я подумав, що Кемерон не зможе впоратися сам, тому попросив одну з сестер допомогти йому. Коли подібні речі траплялися в минулому, я завжди сварив його й робив зауваження за помилки. Тепер, коли таке трапляється, я можу поспілкуватися й допомогти йому, і мені стає спокійно й легко на душі. Я дуже вдячний Богу. Тепер я маю певне розуміння свого гордовитого характеру й можу себе трохи стримувати. Це все результат читання Божого слова. Хоча це й незначна зміна, і вона не несе за собою фундаментальної зміни мого зіпсованого характеру, я щасливий, бо вважаю це гарним початком. Я вірю, що якщо чинитиму та входитиму по Божому слову, то зможу позбутися свого зіпсованого характеру. Дякую, Всемогутній Боже!