Як я змінив свою гордовиту вдачу

3 Грудня, 2022

Раніше я завжди вважав себе дуже розумним. Я думав, що завжди зможу зробити будь-що без сторонньої допомоги. І в школі, і вдома я міг відповісти на будь-які питання, навіть коли мої старші брати не знали відповіді. Через це я дивився на них зневажливо. Старші брати казали, що я гордовитий і що мені треба змінитися та враховувати почуття інших, але я думав, що вони говорять так через заздрощі, тому залишався байдужим до їхніх звинувачень.

У 2019 році я прийняв роботу Всемогутнього Бога в останні дні. Незабаром я почав поливати новонавернених, які щойно прийняли Божу роботу. З трьох сестер, які в той час працювали зі мною, дві прийняли Божу роботу всього кілька місяців тому. Останньою була сестра Джонна, яка допомагала мені в моїй роботі. У той час мене обрали лідером групи, для мене це означало, що я у групі найкращий. Коли під час нашої спільної праці вони пропонували інший спосіб зробити щось, я часто не погоджувався і говорив, що все повинно бути зроблено так, як наказав я. Наприклад, кожного разу після зборів для новонавернених сестра Джонна запитувала: «Чи треба нам опитувати новонавернених, чи їм усе зрозуміло?» Я відповідав: «У цьому немає потреби. Я вже запитував їх під час зборів, вони все розуміють, так що нам не треба питати знову». Коли сестра Джонна говорила мені: «Коли ти спілкуєшся про істину Божої роботи, тобі слід говорити більш докладно. Це допоможе тим, хто потенційно готовий навернутися до Євангелії, швидко дізнатися, що Божа робота реальна», – я, не роздумуючи, відповідав: «Я вже все сказав. Немає необхідності це повторювати». Іноді сестра Джонна радила мені сходити дізнатися про умови життя новонавернених, але я не хотів іти. Я вважав, що як керівник групи я повинен визначати, що робити їй, а їй не слід вказувати, що робити мені. Часом сестра Джонна запитувала, чи розуміють новонавернені спілкування на зборах. Я розлютився, коли побачив, що вона постійно стежить за моєю роботою. Не вона була у групі лідером. Вона не мала права наказувати мені робити те чи інше. У той час я був дуже гордовитий. Я не співпрацював ані з сестрою Джонною, ані з двома іншими сестрами. Зазвичай я сам підтримував новонавернених і не доручав їм ніякої роботи. Я вважав, що вони щойно прийняли Божу роботу й не розуміють багатьох істин видіння, тому вони можуть не впоратися з нею. Коли я проводив збори разом із сестрами, я завжди багато говорив і не давав їм часу на спілкування. Мене непокоїло, що вони не зможуть добре спілкуватися, і новонавернені не зрозуміють. Насправді новонавернені могли зрозуміти спілкування цих двох сестер. Просто я дивився на них зверхньо, тому не хотів, щоб вони спілкувалися. Одного разу, щоб якомога швидше дати новонаверненим фундамент на істинному шляху, я хотів поспілкуватися про ще декілька аспектів істини, але сестри сказали: «Цього не можна робити. Наші збори тривають лише півтори години. Якщо ти будеш спілкуватися занадто довго, часу не вистачить, і новонавернені не зрозуміють. Ми можемо розділити тему спілкування на декілька зборів». Але в той час я не хотів приймати їхню точку зору і щосили намагався переконати їх і змусити слухатись мене. Зрештою, їм довелося погодитися. Пізніше ми полили більше двадцятьох новонавернених. На перших зборах були присутні майже всі новонавернені, але на кількох наступних зборах я виявив, що відсутніх ставало дедалі більше. Зрештою тільки троє з перших двадцятьох із гаком регулярно приходили на збори. З того часу, як я почав поливати новонавернених, такого зі мною ніколи не траплялося. Я був тоді дуже збентежений і негативно налаштований. Потім одного дня лідер запитав мене про мій стан, і я сказав: «Не дуже добре. Протягом цього часу я дуже погано виконував свій обов’язок. Кожного разу, коли я належним чином спілкуюся з новонаверненими, я також запитую їх, чи все їм зрозуміло, і вони завжди відповідають “так”, але я не можу збагнути, чому вони не приходять на збори». Лідер сказав мені: «Ти повинен проаналізувати себе. Чи не зробив ти щось неналежне, через що новонавернені не хочуть приходити?» Лідер вів далі: «Запитував ти у своїх трьох напарниць, чи не помітили вони щось неправильне в змісті або методах твого поливу?» Я відповів: «Ні. Не думаю, що вони можуть дати якусь добру пораду». Лідер сказав: «От у цьому й проблема. Тобі слід питатися їхньої точки зору замість того, щоб завжди довіряти собі». Те, що сказав лідер, здалося мені правильним. Мені ніколи не спадало на думку запитати моїх напарниць. Я завжди вважав, що справляюся з роботою краще за них, тому мені здавалися, що від їхніх ідей немає ніякої користі.

Потім лідер надіслав мені уривок із Божого слова. «Коли ви співпрацюєте з іншими задля виконання своїх обов’язків, чи здатні ви бути відкритими до різних точок зору? Чи можете ви дозволити іншим говорити? (Я – так, трохи. Раніше я часто не прислухався до порад братів і сестер і наполягав на тому, щоб робити все по-своєму. Тільки пізніше, коли на основі фактів було доведено, що я неправий, я побачив, що більшість їхніх пропозицій були правильними, що саме результат спільних обговорень був дійсно підхожим, що мої власні погляди були неправильними й недостатніми. Відчувши це на собі, я зрозумів, наскільки важлива гармонійна співпраця.) І який висновок ми можемо із цього зробити? Чи отримали ви із цього досвіду якусь користь та чи зрозуміли істину? Чи ви вважаєте, що бувають досконалі люди? Незалежно від того, наскільки сильні люди, наскільки вони здібні й обдаровані, вони однаково не досконалі. Люди мусять визнати, що це факт. Окрім того, люди мусять практикувати таке ставлення й до своїх власних заслуг і сильних сторін або недоліків; це раціональність, яка має бути присутня в людині. Володіючи такою раціональністю, ти зможеш належним чином справлятися зі своїми сильними й слабкими сторонами, а також із недоліками інших, і це дозволить тобі гармонійно працювати пліч-о-пліч із ними. Якщо ти зрозумів цей аспект істини і можеш увійти в цей аспект реальності істини, тоді ти зможеш гармонійно ладити зі своїми братами й сестрами, спираючись на сильні сторони один одного, щоб компенсувати будь-які свої слабкості. Отже, незалежно від того, який обов’язок або яку роботу ти виконуєш, ти завжди будеш справлятися краще й отримаєш Боже благословення. Якщо ти завжди думаєш, що в тебе виходить досить добре, а інші в порівнянні з тобою гірші, і якщо ти завжди хочеш залишити за собою останнє слово, то це буде проблематично. Це проблема характеру. Хіба такі люди не гордовиті й пихаті?» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Божі слова вказали мені мою проблему. Бог говорить: «Коли ви співпрацюєте з іншими задля виконання своїх обов’язків, чи здатні ви бути відкритими до різних точок зору? Чи можете ви дозволити іншим говорити?» Дивлячись на Божі запитання, я роздумував про свою співпрацю з трьома сестрами протягом цього періоду. Я відмовлявся приймати всі їхні пропозиції. Навіть якщо їхня думка була слушною або правильною, я все одно ніколи не погоджувався, бо не хотів, щоб вони думали, що я не такий здібний, як вони. Я вважав себе найкращим, тому я був єдиний, хто міг дати добру пораду. Я був лідером групи, тому це вони повинні підкорятися мені і слухати мене, а не я їх. Божі слова говорять, що в кожного є вади й кожен потребує допомоги інших, але я завжди думав, що я найкращий і перевершую інших людей. Хіба це не пихатість? Я побачив у Божих словах, що Бог ненавидить таких людей.

Пізніше я прочитав ще один уривок з Божого слова. «Якщо люди виконують свій обов’язок, але цю роботу завжди доводиться переробляти, найбільша проблема полягає не в нестачі спеціальних знань або відсутності досвіду, а в тому, що вони занадто самовдоволені й гордовиті, вони не працюють злагоджено, а вирішують і діють поодинці, унаслідок чого вони псують усю роботу, і нічого не досягається, а весь час і зусилля витрачаються даремно. І найсерйозніша проблема в цьому – зіпсовані характери людей. Коли зіпсовані характери людей стають занадто тяжкими, люди перестають бути хорошими, вони стають нечестивими. Характери нечестивих людей набагато суворіші, ніж звичайні зіпсовані характери. Нечестиві люди схильні робити нечестиві вчинки, вони схильні втручатися в роботу церкви й порушувати її. Усе, на що здатні нечестиві люди під час виконання свого обов’язку, – робити щось погано й усе псувати; їхня служба приносить більше клопоту, ніж цінності. Деякі люди не є нечестивими, але вони виконують свій обов’язок відповідно до свого власного зіпсованого характеру, і вони також не здатні виконувати свій обов’язок належним чином. У підсумку, зіпсовані характери вкрай перешкоджають належному виконанню людьми своїх обов’язків. Який аспект зіпсованих характерів людей, на вашу думку, найбільше впливає на ефективність виконання ними свого обов’язку? (Гордовитість і самовдоволення.) І якими є головні прояви гордовитості й самовдоволення? Прийняття рішень самотужки, прямування своїм власним шляхом, нехтування рекомендаціями інших, відмова радитися та гармонійно співпрацювати з іншими, а також постійне намагання зберегти за собою останнє слово у вирішенні питань. Незважаючи на те, що чимало братів і сестер можуть співпрацювати задля виконання того чи іншого обов’язку, кожен із них займається своїм власним завданням, деякі лідери чи керівники груп завжди хочуть зберегти за собою останнє слово; що б вони не робили, вони ніколи не співпрацюють з іншими гармонійно, не беруть участь у спілкуванні, а також діють поспішно, не досягнувши згоди з іншими. Вони змушують усіх слухати тільки їх, і в цьому полягає проблема» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Належне виконання обов’язку вимагає гармонійної співпраці»). Ці Божі слова глибоко зворушили мене. Раніше я не розумів, чому не міг ефективно виконувати свій обов’язок. Тільки прочитавши Боже слово, я збагнув, що це через те, що мій характер був занадто гордовитим, і я не міг співпрацювати з іншими. Коли я працював з трьома сестрами, останнє слово завжди залишалося за мною. Кожного разу, коли ми обговорювали зміст спілкування на зборах, кожен повинен був висловити свої погляди та думки, і тоді ми вирішували, якою буде загальна тема зборів, щоби вони були ефективними. Однак я приймав свої власні рішення, не питаючи їхньої думки, тому що вважав свою точку зору правильною і не мав потреби слухати інших. Коли хтось висловлював заперечення, я знаходив різноманітні причини, щоб відхилити його. Через те, що я був занадто гордовитий, щоб сприймати поради інших людей, я не мав Божого проводу або благословення й неефективно виконував свій обов’язок. Цього разу моя поразка розкрила мене.

Пізніше лідер надіслав мені два уривки з Божого слова. Бог говорить: «Якщо у своєму серці ти дійсно розумієш істину, тоді ти знатимеш, як практикувати істину й коритися Богу, і природно ступиш на шлях пошуку істини. Якщо шлях, яким ти прямуєш, правильний і відповідає Божій волі, тоді робота Святого Духа не залишить тебе; в такому разі ймовірність того, що ти зрадиш Бога, зменшуватиметься. Без істини легко чинити зло, і ти чинитимеш його всупереч собі. Наприклад, якщо ти маєш гордовитий і пихатий характер, то говорити тобі про те, щоб ти не противився Богу, нічого не змінить, ти нічого не можеш із собою вдіяти, це поза твоїм контролем. Ти не робив би цього навмисне; ти зробив би це під впливом твоєї гордовитої й пихатої природи. Твої гонор і пиха змусили б тебе дивитися на Бога зверхньо і вважати Його неважливим; вони змусили б тебе звеличувати себе, постійно виставляти себе напоказ; вони змусили б тебе зневажати інших, вони не залишили б у твоєму серці нікого, крім тебе самого; вони викорінили б місце Бога з твого серця та, в кінцевому підсумку, змусили б тебе зайняти місце Бога й вимагати, щоб люди підкорялися тобі, а також шанувати твої власні думки, ідеї та уявлення як істину. Під впливом своєї гордовитої й пихатої природи люди чинять так багато зла! Щоб вирішити проблему злих учинків, люди мають спершу вирішити питання своєї природи. Без зміни характеру було б неможливо забезпечити докорінне вирішення цієї проблеми» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Лише шукаючи істину, можна досягти зміни у своєму характері»). «Ти маєш пам’ятати: виконання твого обов’язку – це не питання твоїх власних зусиль або твого власного управління. Це не твоя особиста робота, це робота церкви; а ти привносиш у неї тільки ті сильні сторони, які у тебе є. Те, що ти робиш у контексті Божої роботи управління, – лише мала частина співпраці з боку людини. У тебе всього лише незначна роль у якомусь куточку, ти несеш незначну відповідальність. Тобі слід мати це переконання у своєму серці. І тому, незалежно від того, скільки людей працює над завданням, зіткнувшись із труднощами, перше, що кожен повинен зробити, це молитися Богу й спілкуватися разом, шукати істину, а потім визначати, якими є принципи практики. Коли люди зроблять це, у них з’явиться шлях до практики. Деякі люди завжди намагаються хизуватися, і коли їм доручають відповідальність за певну роботу, вони завжди хочуть залишити за собою останнє слово Що це за поведінка? Це означає бути самому собі паном. Вони планують свої дії самостійно, не інформуючи інших, і ні з ким не обговорюють свої точки зору; вони ні з ким ними не діляться й не відкривають їх, але зберігають їх прихованими у своїх серцях. Коли приходить час діяти, вони завжди хочуть вразити інших своїми блискучими подвигами, страшенно всіх здивувати, щоб інші були про них високої думки. Хіба це виконання свого обов’язку? Вони намагаються виставити себе напоказ; і коли в них з’явиться статус і популярність, вони почнуть вести свою власну діяльність. Хіба такі люди не мають диких амбіцій? Чому ти нікому не розповідаєш про те, що робиш? Оскільки ця робота не належить тільки тобі, чому ти дієш, ні з ким не обговорюючи її, і приймаєш рішення одноосібно? Навіщо тобі діяти таємно, закулісно, щоб ніхто про це не знав? Чому ти завжди намагаєшся змусити людей прислухатися тільки до тебе? Очевидно, що ти вважаєш цю роботу своєю особистою. Ти – начальник, а всі інші – підлеглі, і всі вони працюють на тебе. Коли в тебе постійно такий спосіб мислення, хіба це не проблема? Хіба те, що виявляє така людина, не є безпосередньо характером сатани? Якщо такі люди виконують обов’язок, рано чи пізно їх буде вигнано» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Належне виконання обов’язку вимагає гармонійної співпраці»). Тільки прочитавши Боже слово, я збагнув, що гордовитість стала моєю природою і тим, що я виявляв природним чином. Коли в мене був статус у церкві, я хотів використати цю можливість лише для того, щоби похизуватися, як спосіб показати, що я кращий за інших і є найкращим кандидатом на лідера групи. Я також хотів довести своїм напарницям, що я кращий за них і не потребую їхніх порад чи допомоги. Через мою гордовитість я увесь час думав, що знаю все, а слухати інших – марна справа. Я ставився до власних думок так, ніби вони були істиною, спонукав інших робити те, що я від них хотів, а виконуючи свій обов’язок, я не шукав істини й не покладався на Бога. Замість цього я поливав новонавернених, покладаючись на власний досвід і розумові якості, та примушував інших слухати мене й коритися мені. Хіба ж не так само було з архангелом? Архангел був гордовитий і не поклонявся Богу. Йому хотілося мати Бога за рівню, і врешті-решт він разом із багатьма ангелами зрадив Бога. Я жив у пастці свого гордовитого характеру, не приймав істину і змушував інших слухати мене. Так само, як архангел, я чинив Богові опір і зраджував Його. Я також пригадав, що до того, як увірувати в Бога, я був дуже гордовитою людиною. Я зверхньо дивився на людей, які поступалися мені у здібностях, включаючи рідних братів. Коли в дитинстві я на іспитах не отримував найкращих результатів, батько голосно лаяв мене: «Ти повинен зайняти перше місце на іспитах, бути попереду всіх!» Моя бабуся також часто говорила мені: «Щоб тебе поважали, треба прагнути бути найкращим». Після того, як я чув від них такі слова, я постійно намагався виділитися серед усіх інших і поставити себе на перше місце, щоб справляти враження сильнішого за інших. Я думав, що, слухаючи інших, я справляю погане враження, тому не хотів прислухатися до порад інших людей. Тільки з Божого слова я зрозумів, що такі погляди були абсолютно неправильними. Я завжди ставив себе вище інших і відмовлявся підкорятися будь-кому. Це сатанинський характер. Якби це не змінилося, я б не тільки не зміг досягти гарних результатів у виконанні свого обов’язку, але й творив би зло та чинив Богові опір, і врешті-решт був би вигнаний та покараний Богом. Читання Божого слова також допомогло мені зрозуміти, що мій обов’язок – це не моя особиста кар’єра, це робота церкви. Коли я стикаюся з труднощами, я маю працювати з іншими, щоб вирішити їх, і перш ніж прийняти рішення, мені потрібно порадитися зі своїми напарниками. Якщо я приймаю рішення, не рахуючись із думкою інших, і затримую роботу церкви, то, виконуючи свій обов’язок таким чином, я спричиняю зло. Як тільки я усвідомив це, мені захотілося змінити ставлення до виконання свого обов’язку й гармонійно співпрацювати з іншими.

Пізніше під час духовної посвяти я побачив ще один уривок із Божого слова. «На вашу думку, чи складно співпрацювати з іншими людьми? Насправді, ні. Можна навіть сказати, що легко. Але чому люди все-таки вважають це складним? Тому що в них зіпсовані характери. Для тих, у кого є людська сутність, сумління та здоровий глузд, співпрацювати з іншими відносно легко, і вони більш схильні вважати співпрацю тим, що приносить радість. Оскільки жодній людині не легко досягати чогось самотужки, незалежно від сфери діяльності або виду виконуваної роботи, завжди добре, коли поруч є хтось, хто може вказати на щось і запропонувати допомогу, адже це набагато простіше, ніж працювати поодинці. Окрім того, існують обмеження з огляду на можливості в контексті достоїнства людей або їхнього власного досвіду. Ніхто не може бути універсальним майстром, неможливо, щоб одна людина все знала, все вивчила, всього досягла, і кожен має це розуміти. Тож незалежно від того, що ти робиш, незважаючи на ступінь важливості твоєї роботи, завжди мають бути люди, які прийдуть тобі на допомогу, дадуть підказки, поради та посприяють тобі в тій чи іншій справі. Завдяки цьому ти виконуватимеш роботу правильніше, тобі буде легше уникати помилок, а ймовірність того, що ти зіб’єшся зі шляху, буде нижчою; усе це буде тобі на благо» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 8. Вони хотіли б, щоб інші підкорялися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)»). Поміркувавши над Божими словами, я зрозумів, що тільки співпрацюючи з іншими, ми можемо по-справжньому виконувати свої обов’язки та втілювати в життя нормальну людську сутність. Раніше я вважав, що деякі з моїх напарниць прийняли Божу роботу всього кілька місяців тому і тільки почали роботу поливу, тому їм багато чого незрозуміло, тоді як я вірував у Бога протягом трьох років і був більш досвідчений, ніж вони. Через це я ніколи не приймав їхніх пропозицій та думок. Тільки тепер я зрозумів, що ця точка зору була хибною. Хоча я вірував у Бога довше й був більш досвідчений, ніж вони, це не означало, що я у всьому був кращим за них. Без співпраці з братами та сестрами неможливо добре виконувати свій обов’язок. Іноді на зборах я поверхово розумів якусь істину й погано спілкувався, тому мені був потрібен напарник, щоб спілкуватися ясніше. Іноді новонавернені не могли прийти на збори, тому що хворіли, або не мали змоги регулярно відвідувати збори через роботу, і я не міг знайти Боже слово, яке б стосувалося їхніх ситуацій, у цьому мені також потрібні були напарники. Насправді у кожного є шанс бути просвітленим Богом. Бог не тільки просвітив мене й дав мені достоїнство. Я був занадто високої думки про себе і вважав інших ідіотами. Це була помилка, і це було нерозумно. Боже просвітління та провід не залежать від того, чи багато в нас досвіду роботи, це залежить від того, чи здатні ми шукати й приймати істину. Кожен має свої сильні сторони, як от сестра Джонна, яка несла тягар свого обов’язку й часто давала добрі поради. Мені слід було співпрацювати з сестрою та вчитися на її сильних сторонах, щоб компенсувати свої недоліки.

Пізніше, виконуючи свій обов’язок, я намагався прислухатися до думки братів і сестер. Коли наприкінці кожних зборів сестра просила мене індивідуально опитувати новонавернених, чи зрозуміли вони те, про що йшла мова, я робив, як вона пропонувала, і більше не чинив опір, як раніше. Крім того, коли вона попросила мене більш детально спілкуватися з новонаверненими під час зборів та докладати всіх зусиль для вирішення проблем новонавернених, я також це зробив. Іноді вона також давала мені деякі слушні ідеї щодо поливу новонавернених, і я здійснював їх. Після цього я побачив, що на збори стали ходити більше новонавернених, і це мене дуже втішило. Я згадав Божі слова: «Святий Дух працює не лише у певних людях, яких використовує Бог, але, крім того, й у церкві. Він може працювати в кому завгодно. Можливо, Він працює в тобі в даний час, і ти відчуєш цю роботу. Упродовж наступного періоду Він може працювати в комусь іншому, і в такому разі ти мусиш поспішити підтримувати ту роботу. Чим ближче ти тримаєшся теперішнього світла, тим більше може зростати твоє життя. Незалежно від того, якою є людина, якщо Святий Дух у ній працює, то ти мусиш дослухатися до неї. Відчуй її досвід на собі, і ти отримаєш ще вищі здобутки. Таким чином ти удосконалишся значно швидше. Це шлях удосконалення людини та засіб, за допомогою якого зростає життя» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Ті, хто кориться Богу зі щирим серцем, безсумнівно будуть здобуті Богом»). Божі слова змусили мене ще ясніше зрозуміти, що, виконуючи свій обов’язок, мені не можна бути гордовитим і наполягати на своєму, я маю співпрацювати з іншими. Це відбувається тому, що Святий Дух просвіщає та освітлює кожного. Незалежно від того, як довго людина вірує в Бога та чи є в неї статус, поки те, що вона говорить, відповідає істині, нам треба приймати і слухатися. Якщо ми відмовимося слухати, Бог не благословить нас у виконанні нашого обов’язку. Цей досвід показав мені важливість гармонійної співпраці у виконанні мого обов’язку.

Наступна стаття: Роздуми «доброго лідера»

Якщо Бог допоміг вам у вашому житті, натисніть кнопку, щоб приєднатися до нашої групи. Давайте вивчати слова Бога, щоб наблизитися до Нього.

Супутній контент

Як гірко бути чоловіковгодником

Цюй Цун (Греція) Минулого року брата Габріеля, разом із яким я їздив проповідувати Євангеліє, було звільнено. Коли я запитав його про це,...

Зв’язок із нами в Messenger