Як я позбавлялася своєї владності

16 Вересня, 2023

Насправді, коли керівниця вперше призначила Ліліан для поливу новонавернених разом зі мною, я не дуже зраділа. Я гадала, що сама чудово впоралася з керуванням двома церквами, то навіщо мені напарниця, щоб керувати лише однією? Будь-які досягнення безумовно розглядатимуться як результат двох людей, і тоді я не буду в центрі уваги й ніхто не шануватиме мене. Якби я справилася самотужки, брати та сестри вважали б мене здібною, оскільки я можу багато зробити сама. Я б стала незамінною опорою того обов’язку. Я була б справжньою зіркою. До того ж, маючи напарницю, я б не могла приймати остаточні рішення, і в мене була б лише половина повноважень, хіба ні? Мені б довелося завжди питати думку напарниці, і я б виглядала нездарою. Такі думки викликали в мене сильний опір цьому рішенню, і я гадала, що керівниця, можливо, помилилася або зневажає мене. Я знала, що в усіх інших церквах було по два керівники, однак мені здавалося, що я, на відміну від інших, особливо здібна. Я фактично відстороняла Ліліан і навіть не казала їй про все, що роблю. Якось довелося об’єднати дві групи через вибуття кількох членів. Я вирішила, що можу самостійно виконати таке просте завдання. Мені вже доводилося таке робити, тому потреби в обговоренні не було. Я взялася до справи та об’єднала групи. Коли Ліліан запитала мене про це, я впевнено відповіла, що про все подбала. Іншим разом керівниця забажала, щоб ми проаналізували, кого з новонавернених можна навчити для поширення Євангелія. Я одразу самотужки створила групу відповідних кандидатів. Коли вони вивчали принципи тієї діяльності, я помітила, що один з них був надто зайнятий своєю роботою. Я одноосібно перевела його з групи та забрала його обов’язок. Коли брат, який керував роботою з поширення Євангелія, дізнався про це, він розібрався зі мною, заявивши, що я поводжуся авторитарно та свавільно, бо ухвалюю рішення без участі своєї напарниці. Тоді я відповіла, що він має рацію, однак подумки не вважала свою розбещеність настільки серйозною.

Коли такі ситуації стали траплятися частіше, одного дня Ліліан розшукала мене та сказала: «Ми напарниці. Навіть якщо ти можеш сама щось зробити, тобі слід тримати мене в курсі, щоб я теж знала, як просувається наша робота. Різ завжди радиться зі своєю напарницею. Вони разом все обговорюють». Я подумала: «Якщо я тобі казатиму, ти все одно дослухаєшся до моєї поради, то хіба це не проста формальність? Люди питають, тому що не знають, як щось зробити. Навіщо заморочуватись, коли я й сама чудово справляюся? Мати напарницю – це такий клопіт, доводиться все обговорювати з тобою. Я виглядатиму як підлегла, що доповідає начальству, ніби я нездара». Вона ще кілька разів робила мені це зауваження, але я однаково робила все по-своєму. Іноді вона питала мене про щось конкретне, але я ігнорувала її. Мені здавалося, що вона питає про те, що ми вже обговорили, тому не звертала на неї уваги. Під час робочих обговорень я іноді чула, як вона раз у раз зітхає, і гадала, чи не вважає вона, що я її утискаю. Мені було трохи неприємно. Але потім я подумала, що нічого їй не зробила, тому не ставилася до цього серйозно. Якось вона спитала мене: «Ти б могла самостійно керувати цією церквою, чи не так?» На той момент я не зрозуміла, чому вона це питає, і вирішила, що її, мабуть, переведуть. Це здалося мені гарною ідеєю – тепер мені не доведеться доповідати їй про роботу, і я стану головною. Я просто сказала: «Так, я могла б». Вона не відповіла. Згодом я дізналася, що вона дійсно вважала, ніби я стримую її, вона нічого не могла робити та захотіла звільнитись. Я просто визнала, що ставлюся до неї не дуже добре, однак самоаналізом не займалась.

Керівниця доручила Ліліан деяку роботу і іншому проєкті, тому мені дісталося більше роботи в церкві. Потайки я була задоволена, вважаючи, що нарешті зможу похизуватися своїми навичками та самостійно ухвалювати рішення. Однак все обернулося геть не так, як я сподівалась. Мій обов’язок, звісно, став важчим, і коли брати й сестри мали проблеми з власними обов’язками, я не бачила суті й не могла усунути головну причину. З часом чимраз більше новонавернених нерегулярно відвідували зібрання, і керівниця сказала, що моя частина роботи виконується найгірше. Ліліан також неодноразово вказувала на мої проблеми, зазначаючи, що я поводжуся, як вовк-одинак, й не раджуся з іншими, і що я не прагну до істини в ситуаціях. На той момент я була впертою, не сприйняла критику та не проаналізувала себе. Мій стан із часом дедалі погіршувався, і я поводилася сумбурно. Одного дня керівниця сказала, що хоче поговорити зі мною про мій стан, та призначила зустріч з іншою сестрою. Я чула, що та сестра погано виконувала свою роботу, і вирішила, що керівниця, мабуть, вважає мене такою ж, як вона. Мене це трохи налякало. Невже моя проблема настільки серйозна? Невже я втрачу свою роботу? Все було прекрасно, коли я раніше керувала двома церквами, а тепер, керуючи лише однією, я виконувала давно знайому роботу, то чому в мене погано виходило? Мабуть, зі мною було щось не так. Я постала перед Богом у молитві, прохаючи Його наставити мене, щоб я проаналізувала й зрозуміла свою проблему. Одного дня я прочитала цей уривок із Божих слів: «Коли дві людини за щось відповідають, і одна з них має сутність антихриста, що проявляється в цій людині? Що б це не було, вона, і тільки вона, запускає процес, ставить питання, розбирається у всьому та знаходить рішення. І більшість часу вона тримає свого партнера в повному невіданні. Ким є її партнер у її очах? Не її заступником, а просто декорацією. В очах антихриста партнери просто не є партнерами. Коли виникає проблема, антихрист обмірковує її, і щойно він ухвалює рішення про порядок дій, він повідомляє всім іншим, що саме так те чи інше мусить бути зроблено, і нікому не дозволено ставити це під сумнів. У чому полягає сутність його співпраці з іншими? По суті, у тому, щоб зберегти за собою останнє слово, ніколи ні з ким не обговорювати проблеми, брати на себе одноосібну відповідальність за роботу й перетворювати своїх партнерів на вітринні декорації. Він завжди діє самотужки й ніколи ні з ким не співпрацює. Він ніколи ні з ким не обговорює свою роботу й не повідомляє нічого про неї; він часто ухвалює рішення одноосібно й розв’язує проблеми самотужки, і багато в чому інші дізнаються, як усе було завершено або залагоджено, тільки після того, як справу вже зроблено. Інші кажуть йому: “Усі проблеми необхідно обговорювати з нами. Коли ти розібрався з тією людиною? Як ти з нею повівся? Як ми могли про це не знати?”. Він не надає жодних пояснень і не звертає жодної уваги; його партнери взагалі непотрібні йому та є просто прикрасою або декорацією. Коли щось трапляється, він обмірковує це, ухвалює власне рішення й діє так, як вважає за потрібне. Скільки б людей його не оточувало, він діє так, ніби цих людей узагалі там немає. Антихрист може вважати їх порожнім місцем. Враховуючи зазначене, чи виходить щось реальне внаслідок його партнерської взаємодії з іншими людьми? Зовсім ні, він просто робить щось формально та грає свою роль. Інші кажуть йому: “Чому ти не спілкуєшся з усіма іншими, коли стикаєшся з проблемою?”. Він відповідає: “А що вони знають? Я – керівник команди, мені вирішувати”. Інші кажуть: “А чому ти не поспілкувався зі своїм партнером?”. Він відповідає: “Я сказав йому, а в нього не було своєї думки”. Вони використовують відсутність думки у свого партнера або його нездатність думати самостійно як виправдання, щоб приховати той факт, що вони діють за принципом “сам собі закон”. І за цим не слідує анінайменшого самоаналізу, не кажучи вже про прийняття істини – це було б неможливо. Ось у чому полягає проблема природи антихриста» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 8, частина перша). Цей уривок гостро мене вразив. Мені здалося, що кожним словом Бог викриває саме мене. Я нарешті збагнула, що моє постійне бажання казати останнє слово в усьому, ставлення до Ліліан як до порожнього місця та відмова від обговорень з нею під приводом, що я можу зробити все сама, були диктаторством та становленням на шлях антихриста. Я завжди виконувала свій обов’язок саме так. Об’єднуючи ті дві групи, я все зробила, не порадившись із Ліліан. Я навіть не сповістила її про це. Побачивши, що новонавернений зайнятий своєю роботою, я не обговорювала, як краще діяти, а просто викинула його з групи та забрала у нього обов’язок. Коли Ліліан питала про проєкти та нових вірян, я нетерпляче відповідала й дратувалася, гадаючи, що це схоже на доповідь перед начальником, ніби я була її підлеглою. Я зневажливо ставилася до неї. Мені завжди хотілося все вирішувати самостійно й мати владу. Я виконувала свій обов’язок авторитарно та свавільно, не бажаючи ні з ким співпрацювати, та стримувала її. Це не було виконанням обов’язку. Це було порушенням роботи церкви та діями поплічника сатани.

Згодом я прочитала уривок зі слів Божих. «Хоча керівники та працівники мають партнерів, і кожен, хто виконує будь-який обов’язок, має партнера, антихристи вважають, що вони мають хороший духовний рівень і кращі за звичайних людей, тому звичайні люди не гідні бути їхніми партнерами, і всі вони нижчі за них. Ось чому антихристи полюбляють командувати й не люблять нічого ні з ким обговорювати. Вони думають, що, роблячи це, вони виглядають тупими й некомпетентними. Що це за точка зору? Що це за характер? Чи це гордовитий характер? Вони думають, що співпрацювати й обговорювати що-небудь із іншими, ставити їм запитання й отримувати від них відповіді – це негідно й принизливо, це ображає їхню самоповагу. І тому, щоб захистити свою самоповагу, вони не допускають прозорості ні в чому з того, що вони роблять, і не розповідають про це іншим, не кажучи вже про те, щоб обговорювати це з кимось. Вони думають, що обговорення з іншими вказує на їхню некомпетентність; що завжди цікавитися думкою інших людей означає, що вони тупі й не здатні мислити самостійно; що, працюючи з іншими над виконанням завдання або розв’язанням якоїсь проблеми, вони виглядають непотрібними. Хіба це не їхній гордовитий та безглуздий менталітет? Хіба це не їхній розбещений характер? Зарозумілість і самовдоволеність усередині них є надто очевидними; вони втратили всякий здоровий глузд, і в них не все в порядку з головою. Вони завжди думають, що в них є здібності, що вони можуть закінчити все самі та їм не потрібно координувати свої дії з іншими. Оскільки вони мають такі зіпсовані характери, вони не здатні досягти гармонійної співпраці. Вони вважають, що працювати з іншими означає послаблювати та фрагментувати свою владу, що коли роботу виконувати спільно з іншими, їхня власна влада слабшає, і вони не можуть вирішувати все самі, а це означає, що їм бракує реальної влади, що для них є величезною втратою. І тому, що б з ними не сталося, якщо вони вважають, що розуміють і знають, як із чимось впоратися, вони не обговорюватимуть це ні з ким іншим, вони захочуть зберегти контроль над цим. Вони вважають за краще робити помилки, ніж щось повідомляти іншим; вони воліють бути неправими, але не ділитися владою з кимось іншим; і вони надають перевагу звільненню, аби не дозволяти іншим втручатися в їхню роботу. Такими є антихристи. Вони радше завдадуть шкоди інтересам дому Божого, радше поставлять на карту інтереси дому Божого, ніж поділяться своєю владою з ким-небудь. Вони думають, що коли вони виконують якусь роботу або розв’язують якесь питання, якщо вони розуміють деякі доктрини та здатні виконувати таку роботу самотужки, їм не потрібно співпрацювати з іншими; вони думають, що її слід виконувати й завершувати самостійно, і що лише це робить їх компетентними. Чи ця точка зору правильна? Вони не знають, що, порушуючи принципи, вони не виконують своїх обов’язків, тому вони не здатні виконати Боже доручення й просто відбувають службу. Замість того, щоб шукати принципи істини у виконанні свого обов’язку, вони використовують владу відповідно до своїх думок і намірів, хизуються й виставляють себе напоказ. Хто б не був їхнім партнером чи що б вони не робили, вони ніколи не хочуть нічого обговорювати, вони завжди хочуть діяти самостійно й постійно бажають залишати за собою останнє слово. Вони явно граються з владою й використовують її для виконання тих чи інших дій. Усі антихристи люблять владу, і коли вони мають статус, вони хочуть ще більшої влади. Коли антихристи мають владу, вони, як правило, хизуються, виставляють себе напоказ і виділяються з натовпу. Таким чином, антихристи зациклені на владі та статусі й ніколи ними не поступляться» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 8, частина перша). Прочитавши це, я збагнула, що поводилася так деспотично й не бажала працювати з іншими, тому що боялася, що якщо в роботі церкви братимуть участь більше людей, мені доведеться ділити владу, і я вже не буду одноосібною керівницею, не зможу диктувати умови чи викликати в інших захват. До співпраці з Ліліан, я вже брала відповідальність за роботу церкви й гадала, що маю досвід, хист і здібності. Я скористалася цим та стала зарозумілою, вважаючи, що я особлива та маю займати вищу сходинку. Вона хотіла, щоб я інформувала її, перш ніж щось робити, однак мені здавалося, що через обговорення з нею я виглядатиму некомпетентною, тому робила все самотужки. Іноді я гадала, чи варто порадитися з нею, але заради показовості, щоб викликати в інших захват, я вигадала виправдання, що їй нічого буде запропонувати, і вона все одно погодиться з моєю думкою. Церква доручила нам разом виконувати церковну роботу. Вона мала право брати участь у будь-якому виді роботи, знати всі деталі та хід робіт, але я відштовхнула її, щоб усе робити самостійно, та забрала в неї право бути обізнаною в справах та висловлюватись. Я перетворила її на «весільного генерала». Я тримала всю роботу в своїх руках, не дозволяючи їй долучитись. Хіба суть моїх вчинків відрізнялася від того, як антихрист будує власну імперію? Я подумала про диктатуру великого червоного дракона та його абсолютний контроль, коли люди повинні слухатися його без питань. Я ж хотіла бути головною в усьому, що робила, проявляючи владність та небажання обговорювати щось з іншими. У церкві я поводилася, як диктатор, залишаючи за собою останнє слово. Хіба я чимось відрізнялася від великого червоного дракона? Що більше я про це думала, то краще бачила всю серйозність своєї відмови від співпраці з іншими, і це лякало мене. У церкві влада належить Христу та істині. Хай би що сталося, ми маємо прагнути до істини та робити все згідно з принципами. Але я завжди хотіла мати вирішальний голос у церкві, якою керувала. Хіба я не бажала просто стати царем гори? Я не зважала на втілення істини в життя та захист інтересів церкви, а лише прагнула задоволення власних бажань. Як наслідок, в роботі церкви, якою я керувала, не відбувалося жодного прогресу, я категорично заважала цьому. Церква призначила мене для виконання цього обов’язку, сподіваючись, що я прагнутиму до істини, добре працюватиму з братами та сестрами й поливатиму нових вірян, щоб вони швидко вкоренилися на істинному шляху. Однак я скористалася цією можливістю, щоб хизуватися, володарювати та змусити інших шанувати мене. Я завжди поводилася владно, хизуючись своїми навичками. Це не лише заважало роботі церкви, але й шкодило братам і сестрам. Це шкодило також моєму власному життю.

Я подивилася відео з читанням Божих слів, яке повністю перевернуло мої хибні уявлення. Всемогутній Бог говорить: «Гармонійна співпраця передбачає багато аспектів. Принаймні один із цих багатьох аспектів полягає в тому, щоб давати іншим можливість висловлюватися та висувати різні пропозиції. Якщо ти дійсно розважливий, яку б роботу ти не виконував, ти мусиш спершу навчитися шукати принципи істини, а також проявляти ініціативу в з’ясуванні думок інших. Якщо ти серйозно ставишся до кожної пропозиції, а потім співпрацюєш задля розв’язання проблем, ти по суті досягнеш гармонійної співпраці. У такий спосіб ти зіткнешся з набагато меншою кількістю труднощів у виконанні свого обов’язку. Які б проблеми не виникали, їх буде легко розв’язувати та боротися з ними. Таким є плід гармонійної співпраці. Іноді виникають суперечки через дрібниці, але якщо вони не впливають на роботу, вони не будуть проблемою. Однак щодо ключових питань і важливих справ, пов’язаних із роботою церкви, ти мусиш досягати консенсусу й шукати істину для їх розв’язання. Якщо ти як керівник чи працівник завжди вважаєш себе вищим за інших і насолоджуєшся своїм обов’язком, ніби якийсь урядовець, завжди балуєш себе атрибутами свого становища, завжди складаєш власні плани, завжди зважаєш на свою славу й статус та насолоджуєшся ними, завжди здійснюєш свою власну діяльність та постійно прагнеш здобути вищий статус, керувати більшою кількістю людей та контролювати їх, а також розширювати рамки своєї влади, – це проблема. Ставлення до важливого обов’язку, як до шансу насолодитися своїм становищем, неначе ти якийсь державний чиновник, є небезпечним. Якщо ти завжди так поводишся, не бажаючи працювати з іншими, не бажаючи послаблювати свою владу й ділитися нею з кимось іншим, не бажаючи, щоб хтось інший взяв верх, перебрав на себе увагу, якщо ти хочеш лише одноосібно насолоджуватися владою, тоді ти – антихрист. Але якщо ти часто шукаєш істину, відкладаєш убік плоть, зрікаєшся власних мотивацій та задумів і здатен взяти на себе відповідальність за роботу з іншими, відкриваєш своє серце для того, щоб радитися й шукати разом з іншими, уважно прислухаєшся до чужих ідей і пропозицій і приймаєш поради, які є правильними та відповідають істині, від кого б вони не походили, тоді ти практикуєш у мудрий і правильний спосіб, і ти здатен уникнути виходу на неправильний шлях, і це є для тебе захистом. Ти мусиш відмовитися від керівних титулів, позбутися мерзенної поведінки людини з великим статусом, ставитися до себе як до звичайної людини, стояти на одному рівні з іншими й відповідально ставитися до свого обов’язку. Якщо ти постійно ставишся до свого обов’язку як до офіційного титулу та статусу або як до якихось лаврів, і вважаєш, що інші існують для того, аби прислуговувати твоїй посаді, це завдає неприємностей, і Бог зневажатиме й відкидатиме тебе, а також матиме огиду до тебе. Якщо ти вважаєш, що ти – рівний із іншими, що в тебе просто трохи більше доручень і відповідальності від Бога, якщо ти можеш навчитися ставити себе на один щабель із іншими й навіть не гребуєш тим, щоб запитувати думку інших людей, і якщо ти здатен щиро, докладно та уважно прислухатися до їхніх слів, тоді ти працюватимеш у гармонії з іншими. Якого ефекту досягне ця гармонійна співпраця? Величезного ефекту. Ти здобудеш те, чого ніколи раніше не мав, а саме: світло істини та реалії життя; ти відкриєш для себе чесноти інших і вчитимешся завдяки їхнім сильним сторонам. Є щось іще: ти вважаєш інших людей тупими, недалекими, дурними, нижчими за тебе, але коли ти прислухаєшся до їхньої думки або коли інші люди відкриваються тобі, ти мимоволі виявляєш, що ніхто з них не є настільки пересічним, як ти думаєш, що кожен може висловлювати різні думки й ідеї, і що в кожного є чому тебе навчити. Отже, крім того, що це просто допомагає тобі вчитися на сильних сторонах інших, це може виявити твою зарозумілість і самовдоволеність і допомогти тобі не уявляти себе розумним. Коли ти більше не вважатимеш себе розумнішим і кращим за всіх інших, ти перестанеш жити в цьому стані самозакоханості та поцінування себе. І це тебе захистить, чи не так? Такий урок тобі слід засвоїти завдяки роботі з іншими, і такою є користь від неї» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 8, частина перша). Подивившись це, я збагнула, що не бажала співпрацювати з Ліліан та боялася розділити владу, тому що не розглядала обов’язок як доручення, яке дав мені Бог, та як свою відповідальність. Я вважала це офіційною посадою, ніби це була моя посада й нагорода. Я відмовлялася співпрацювати з іншими, але завжди вдавала з себе всемогутню, бо хотіла виділятися. Це був неправильний шлях. Той період показав, що я не мала глибокого розуміння істини та підходу до проблем. Я не розглядала роботу комплексно й майже не виконувала практичну. Мені було важко допомагати братам і сестрам з їхніми проблемами під час входження в життя, і було чимало роботи, яку я не могла виконувати самотужки. Мені був потрібен ще хтось для спільної роботи, обговорень та зауважень, щоби вчитися на прикладі їхніх сильних сторін та надолужити власні слабкі місця. Я подумала про втіленого Бога, який висловив стільки істин заради спасіння людства, але ніколи не ставив Себе у позицію Бога. Він багато в чому дослухається до пропозицій людей. Він не має ані крихти пихатості та ніколи не хизується. Він завжди тихо висловлює істини, щоб поливати й підтримувати людство. Я побачила доброту та принади Божої сутності. Однак мене розбестив сатана, я була сповнена сатанинського характеру та не розуміла істину. Я багато чого не розуміла. Але я все одно поводилася гордовито й зарозуміло, вважаючи, що я особлива й можу самостійно впоратися з роботою без напарниці, ні на кого не зважаючи. Я зрозуміла, що була напрочуд гордовитою. По суті, частіші обговорення та спілкування під час виконання свого обов’язку є розумним та мудрим рішенням, а не виявленням некомпетентності. Це допомагає навчитися в інших того, чого сам не бачиш чи не розумієш, та уникнути неправильного шляху через своє марнославство. Це єдиний спосіб добре виконувати обов’язок та здобути Божий захист. Тепер я розумію Божу волю. Обговорення, готовність співпрацювати та надолуження слабких місць одне одного є єдиним способом добре виконувати обов’язок та задовольнити Бога.

Я прочитала ще один уривок: «Коли ви співпрацюєте з іншими задля виконання своїх обов’язків, чи здатні ви бути відкритими до різних точок зору? Чи можете ви дозволити іншим говорити? (Я – так, трохи. Раніше я часто не прислухався до порад братів і сестер і наполягав на тому, щоб робити все по-своєму. Тільки пізніше, коли на основі фактів було доведено, що я неправий, я побачив, що більшість їхніх пропозицій були правильними, що саме результат спільних обговорень був дійсно підхожим, що мої власні погляди були неправильними й недостатніми. Відчувши це на собі, я зрозумів, наскільки важлива гармонійна співпраця.) І який висновок ми можемо із цього зробити? Чи отримали ви із цього досвіду якусь користь та чи зрозуміли істину? Чи ви вважаєте, що бувають досконалі люди? Незалежно від того, наскільки сильні люди, наскільки вони здібні й обдаровані, вони однаково не досконалі. Люди мусять визнати, що це факт. Окрім того, люди мусять практикувати таке ставлення й до своїх власних заслуг і сильних сторін або недоліків; це раціональність, яка має бути присутня в людині. Володіючи такою раціональністю, ти зможеш належним чином розібратися зі своїми сильними й слабкими сторонами, а також із сильними сторонами та недоліками інших, і це дозволить тобі гармонійно працювати пліч-о-пліч із ними. Якщо ти зрозумів цей аспект істини і можеш увійти в цей аспект реальності істини, тоді ти зможеш гармонійно ладити зі своїми братами й сестрами, спираючись на сильні сторони один одного, щоб компенсувати будь-які свої слабкості. Отже, незалежно від того, який обов’язок або яку роботу ти виконуєш, ти завжди будеш справлятися краще й отримаєш Боже благословення» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Це правда. Якщо ти чудовий та здібний, це не означає, що ти ідеальний. Всі мають власні сильні й слабкі сторони, до яких необхідно належно підійти. Ми мусимо навчитися дослухатися до чужих пропозицій та доповнювати один одного, тоді матимемо здоровий глузд, щоб добре співпрацювати з іншими. Раніше я приділяла увагу поливу нових віруючих, а Ліліан займалася поширенням Євангелія. Якби я взяла всю цю роботу на себе, то ніяк не змогла б добре із нею впоратись. У виконанні обов’язку моє бачення було багато в чому обмеженим. Я діяла необдумано. Коли керівниця питала про мою роботу, вона знаходила чимало помилок та недоліків. Я збагнула, що мені дійсно потрібна була напарниця, щоб виконувати свій обов’язок. Раніше я ніколи цього не розуміла та не знала себе. Я була зарозумілою, хотіла головувати та не вміла працювати з іншими. Це затримувало роботу церкви. Я почувалася надзвичайно винною, тому мовчки молилася Богу, не бажаючи далі жити в розбещеності, та була готова добре працювати з Ліліаною під час виконання свого обов’язку.

Згодом, під час нашої спільної роботи, я помітила, що вона має чимало сильних сторін. Вона була уважнішою за мене та шукала принципи істини в різних ситуаціях. Вона докладно спілкувалася про проблеми. Я не дуже довго була керівницею, тому мало розуміла, як керувати роботою церкви. Мені бракувало ясності, коли доходило до деталей в роботі чи спілкуванні. У цих справах я була слабшою за неї. А ще вона з більшою любов’ю поливала нових віруючих, ніж я. Допомагаючи їм, вона знову й знову спілкувалася та перевіряла, як вони справляються. Коли мені здавалося, що вона вже зробила достатньо, вона казала, що їй треба попрацювати ще. Я згадала, як відмовлялася співпрацювати з нею, вважаючи її зайвою. Іноді вона виявляла негатив, однак швидко міняла хід своїх думок та продовжувала виконувати свій обов’язок. Попри моє зневажливе ставлення до неї, вона все одно запитувала мене знову й знову. Вона була люблячою, терплячою та щирою, й сумлінно виконувала свій обов’язок. Мені бракувало цих якостей. Я почувалася жахливо, збагнувши це. Я зрозуміла, як глибоко мій розбещений характер уразив Ліліан та роботу церкви. Якби я від початку охоче співпрацювала з нею та все обговорювала, результат був би зовсім інший. Сповнена жалю, я постала перед Богом і помолилася: «Боже, я бачу свою розбещеність та вади й тепер розумію Твою волю. Віднині я співпрацюватиму з Ліліан та втілюватиму в життя нормальну людську подобу».

Працюючи з Ліліан опісля, я обов’язково запитувала в неї щось на кшталт: «Як тобі це, нормально? Може, маєш інші пропозиції?» Якось під час обговорення нашої роботи вона поцікавилася, як іде полив новонавернених. Я подумала: «Ми про це говорили пару днів тому, навіщо повторювати? Якщо будуть якісь проблеми, я розберуся». Мені знову захотілося відмахнутися від неї. Тоді я зрозуміла, що знову повертається моя давня проблема – я хочу головувати. Я швидко проказала молитву, прохаючи Бога наставити мене, щоб я не діяла з розбещеності. Після молитви я згадала всі свої невдачі на цьому шляху, свою диктаторську й владну поведінку, як я завжди хотіла робити все по-своєму та хизуватися. Це було абсолютним проявом сатани. Я мусила зректися себе, втілити Божі слова в життя та співпрацювати з Ліліан. Отже, я щиро поділилася з нею всім, що знала про свою роботу, а коли закінчила, вона поділилася своїми думками. З її спілкування я дещо дізналася та відчула, що це чудовий спосіб виконання обов’язку. Згодом я почала навмисно звертатися до неї, щоб обговорити наш обов’язок, і ми разом шукали істину та спілкувалися про проблеми новонавернених. Через деякий час мій стан покращився разом з моєю продуктивністю під час виконання обов’язку. Я дуже вдячна Богу. І я зрозуміла, що втілення істини в життя у виконанні свого обов’язку, порядна співпраця з іншими та надання один одному підтримки відповідають Божій волі.

Наступна стаття: Мене знову спіткала хвороба

Якщо Бог допоміг вам у вашому житті, натисніть кнопку, щоб приєднатися до нашої групи. Давайте вивчати слова Бога, щоб наблизитися до Нього.

Супутній контент

Я більше не тремчу від страху

Я почула про арешт сестри 2 вересня. Того дня я прийшла до будинку керівниці, але там нікого не було. Сестра Сяо Хун, яка живе навпроти...

Істинна природа недбалості

Цяньбей (Південна Корея) Минулого жовтня ми завершили створення одного відео. Ми багато працювали над ним, присвятили багато часу й зусиль,...

Залишити відповідь

Зв’язок із нами в Messenger