Лян Сінь (Китай)

Наприкінці 2020 року я взяла на себе відповідальність із поливу новонавернених у церкві. Спершу їх було не так багато, тож із якими проблемами вони не стикалися б, я робила все від себе залежне, щоб допомогти їх вирішити – новонаверненим варто було лише звернутися до мене. Коли ж я справді не могла чогось вирішити, я просила допомоги в лідерки. Мене непокоїло, що через недостатній полив новонавернені не вистоять. Та кількість нових членів постійно зростала, тож лідерка направила ще двох сестер працювати зі мною, і кожній із нас доручили поливати окремих нових віруючих. Кілька разів новонавернені приходили до мене, щоб поговорити про якісь проблеми. Я знала, що за них відповідальні інші сестри, і думала, що мій час обмежений, тож якщо я їм допоможу, то хіба це не заважатиме моєму поливу нових віруючих, за яких уже відповідальна я? Позаяк це відповідальність інших сестер, саме вони мають взяти на себе розв’язання цих проблем. Це була не моя справа. Тож я вирішила не ділитися спілкуванням із цими новонаверненими. Коли ж я таки робила це, то лише поверхово, механічно. Кількома днями пізніше я дізналася, що дехто з них цілий тиждень не відвідував зібрання, тому що їх не додали до групи, а хтось не відвідував зібрання, бо їхні уявлення ніхто не розвіяв шляхом спілкування. Почувши про це, я засмутилася. Я зрозуміла, що це відбувалося через мою безвідповідальність і те, що я не попіклувалася про них, але тоді я не замислилася про себе й не спробувала зрозуміти свою проблему. Невдовзі деякі новонавернені, за яких відповідали ті дві сестри, відчули пригнічення через певні труднощі у своєму житті та перестали відвідувати зібрання. Позаяк я знала їх трохи краще, лідерка попросила мене допомогти їм. Мені насправді не особливо хотілося. Тепер за цих новонавернених відповідали інші сестри, і якщо я витрачатиму свій час на їхню підтримку, це вплине на результати моєї роботи. Чим більше я думала про це, тим більше почувалася поставленою в невигідне становище, тож я знайшла приводи, щоб відмовитися. Я сказала, що була надто зайнята, щоб взятися за полив додаткових новонавернених.

Пізніше наш прогрес у роботі вирішила перевірити лідерка. Вона запитала, чому новонавернених не додали в групи і чому так багато з них не відвідували зібрання. Вона хотіла знати причину. Я впевнено сказала: «Я говорила про це з іншими сестрами, але вони не впоралися з цим вчасно». Тоді лідерка запитала мене: «То це цілком їхня відповідальність, яка не має жодного стосунку до тебе?» Подумки я досі виправдовувала себе: я не зробила нічого поганого – справлялася зі всіма своїми обов’язками, а тих нових віруючих передала іншим двом сестрам. Це було поза моєю відповідальністю. З мого боку було цілком розумно не звертати на них увагу. Лідерка розкритикувала мене за егоїзм і за те, що у виконанні свого обов’язку я займалася лише своєю роботою. З роботою інших сестер були проблеми, але я не подбала про це, коли помітила, і це призвело до того, що багато нових віруючих не відвідували зібрання. Це було безвідповідально. Лідерка змусила мене тимчасово припинити виконання своїх обов’язків, щоб я подумала про свої особисті проблеми. Тоді я була просто приголомшена. У той момент я просто не могла прийняти цей факт. Хіба справді лише я відповідала за те, що новонавернені не відвідували зібрань? Тоді ж за їхній полив відповідали інші сестри. Не я маю нести відповідальність за це. Без виконання свого обов’язку я почувалася нещасною й не могла стримати сліз. Кілька днів я почувалася нещасною, наче мені в серце встромили ніж. Я продовжувала молитися, звертатися до Бога, розмірковувати про себе.

У своїх пошуках я прочитала цей уривок із Божих слів: «Незалежно від того, що ти думаєш, ти не практикуєш істину, у тебе немає вірності, ти завжди додаєш свої особисті міркування, і в тебе завжди є власні думки та ідеї. Бог спостерігає за цим, Бог знає; невже ти думав, що Бог не знає? Ти такий дурний. І якщо ти негайно не покаєшся, ти втратиш Божу роботу. Чому ти її втратиш? Тому що Бог досліджує найпотаємнішу природу людей. Він бачить із абсолютною чіткістю всі їхні підступи й обмани, і Він знає, що їхнє серце відгороджене від Нього стіною, що вони не одного серця з Ним. Які основні аспекти утримують їхнє серце від Бога? Їхні думки, їхні інтереси та гордість, а також їхні власні маленькі підступи. Коли в серцях людей є те, що відокремлює їх від Бога, і вони постійно заклопотані ним, завжди будуючи підступи, це проблема. Якщо у тебе низький духовний рівень і мізерний досвід, але ти готовий шукати істину й завжди єдиний серцем із Богом, якщо ти можеш повністю присвятити себе тому, що Бог тобі довіряє, не вдаючись до дрібних хитрощів, тоді Бог це побачить. Якщо твоє серце завжди відгороджене від Бога стіною, якщо ти завжди таїш у собі дрібні задуми, завжди живеш заради своїх власних інтересів і гордості, завжди прораховуєш це у своєму серці, одержимий цим, тоді Бог не буде задоволений тобою, і Він не просвітить, не освітить і не визнає тебе, і твоє серце ставатиме дедалі темнішим, а це значить, що коли ти виконуватимеш свій обов’язок або робитимеш що-небудь іще, ти створиш безлад, і твої зусилля будуть майже марними. Це тому, що ти такий егоїстичний і підлий, і завжди будуєш підступи заради себе, і не щирий відносно Бога; це тому, що ти наважуєшся бути хитрим і намагаєшся обманути Бога, і не тільки не приймаєш істину, але й ненадійний у виконанні свого обов’язку, що насправді не є повним присвяченням себе Богові. Коли ти не вкладаєш душу у виконання свого обов’язку, а просто докладаєш певних символічних зусиль, використовуючи це як можливість отримати більше переваг, обманом здобути собі статус і репутацію, і якщо ти не приймаєш і не коришся, коли тебе обтинають і з тобою розправляються, дуже ймовірно, що ти образиш Божий характер. Бог дивиться на найглибшу сутність людини: якщо ти не покаєшся, ти будеш у небезпеці і, швидше за все, будеш вигнаний Богом, і в цьому разі в тебе більше ніколи не буде нагоди отримати схвалення від Бога» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Найважливішим у вірі в Бога є втілення істини в життя»). Божі слова викрили мій справжній стан. Виконуючи свій обов’язок, я займалася розрахунками з Богом, мене цікавили лише власні інтереси. Я радо працювала над тим, що приносило мені користь, а на решту взагалі не звертала уваги. Я серйозно зосереджувалася на нових віруючих, за полив яких була відповідальна, боячись, що вони кинуть церкву, якщо я поливатиму їх недостатньо, але не звертала уваги на тих, за кого не відповідала. Я думала, що, оскільки їх передали іншим сестрам, якщо їх погано поливали й у них були проблеми, це мене ніяк не обходило, тож і відповідальність за це брати не мені, і на мої інтереси це ніяк не впливає. Тож коли ці нові віруючі звернулися до мене, щоб поговорити про свої проблеми, я не хотіла з ними спілкуватися, адже бачила, що це виходить за рамки моєї роботи. Коли ж я таки надавала їм трохи допомоги, то робила це механічно. Лідерка побачила, що вони не відвідують збори, як зазвичай, і попросила мене підтримати їх, але я знайшла для себе виправдання цього не робити. Я не думала про те, як добре поливати новонавернених, щоб вони якнайшвидше пустили коріння на істинному шляху. Я думала лише про власні інтереси, зовсім не зважаючи на волю Божу. Я була така егоїстична й підла! Я дуже чітко окреслила межі нашої роботи, наших обов’язків. Я вважала, що для мене цілком розумно нехтувати будь-чим, що не входить до моїх обов’язків, і що будь-які проблеми мене не стосувалися. Я був схожа на невіруючого, який працює на начальника, ніби мені платили за виконану роботу. Я думала лише про свої інтереси й не хотіла більше нічого робити. Я не хотіла докладати жодних додаткових зусиль. Хіба це було виконанням мого обов’язку? Я була просто прислужницею. Таке моє ставлення було справді огидним для Бога. Деякі новонавернені не змогли знайти групу для збору й здавалися дуже стривоженими, ніби малі діти, що заблукали. Вони прийшли до мене, і я мала допомогти їм знайти групу, до якої вони б приєдналися, і поговорити з ними про їхні проблеми. Але натомість я егоїстично була зайнята своїми власними завданнями та не звернула на них уваги, тож ці новонавернені не відвідували зібрань. Ця думка сповнила мене жалем та провиною, і я відчула, що мені бракує людяності. Я пройшла через обтинання та розправу, а виконання мого обов’язку припинили – усе це було Божою праведністю.

Пізніше я побачила відео зі свідченням, у якому цитувався уривок зі слів Божих, який допоміг мені зрозуміти себе. «Антихристи не мають совісті, здорового глузду чи людської сутності. Вони не тільки позбавлені будь-якого сорому, але в них є й інша відмінна риса: вони надзвичайно егоїстичні й підлі. Буквальний смисл їхнього “егоїзму й підлості” неважко зрозуміти: вони сліпі до всього, окрім своїх власних інтересів. Усе, що стосується їхніх власних інтересів, привертає їхню повну увагу, і вони готові страждати ради цього, платити певну ціну, занурюватися в це, присвячувати себе цьому. На все, що не пов’язане з їхніми власними інтересами, вони закриватимуть очі й не звертатимуть уваги; інші можуть робити все, що їм заманеться: їм байдуже, чи хтось сіє чвари чи підриває порядок; вони вважають, що це їх ніяк не стосується. Висловлюючись тактовно, вони займаються виключно власними справами. Але точніше було б сказати, що такий тип людей підлий, огидний, нещасний; ми визначаємо їх як “егоїстичних і підлих”. … Незалежно від того, за яку роботу береться людина, яка є антихристом, вона ніколи не замислюється про інтереси дому Божого. Вона думає тільки про те, чи будуть зачеплені її власні інтереси, думає тільки про ту свою невелику роботу, яка приносить їй користь. Для неї основна робота церкви – це лише те, чим вона займається у свій вільний час. Вона взагалі не сприймає її серйозно. Вона просто докладає поверхових зусиль, робить лише те, що їй подобається, і виконує лише роботу, спрямовану на підтримку власного становища та влади. У її очах будь-яка робота, організована домом Божим, робота з поширення Євангелія і входження в життя обраного Богом народу не важливі. Із якими труднощами не стикалися б інші люди у своїй роботі, які проблеми вони не виявляли б і не повідомляли б їм, наскільки щирими не були б їхні слова, антихристи не звертають уваги, вони не долучаються, так ніби це їх ніяк не стосується. Вони абсолютно байдужі до справ церкви, якими б важливими такі справи не були. Навіть коли проблема виникає безпосередньо перед ними, вони займаються нею лише поверхово. Лише тоді, коли з ними безпосередньо розправиться Вишній і накаже їм вирішити проблему, вони неохоче виконають незначну реальну роботу і щось представлять на розгляд Вишнього; незабаром після цього вони продовжать займатися своїми справами. Вони байдужі до роботи церкви, до важливих речей у більш широкому контексті, і не звертають на них уваги. Вони навіть ігнорують проблеми, які самі виявляють, і дають поверхові відповіді або використовують слова, щоб відмахнутися від інших, коли їх запитують про проблеми, і займаються їх вирішенням тільки з великим небажанням. Це прояв егоїзму й підлості, чи не так?» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Екскурс четвертий. Огляд натури антихристів і сутності їхнього характеру (частина перша)»). Цей уривок зі слів Бога запав мені в серце. Я поводилася, як антихрист – егоїстично та підло, думала лише про свої власні інтереси в усьому, що робила. Коли новонавернений не приходив на зібрання й це впливало на мої власні результати, незалежно від того, наскільки я мала викластися та як важко мені доводилося працювати, я радо поливала та підтримувала його, і ніколи не втомлювалася. Але коли я побачила, що нові віруючі, за яких відповідали інші сестри, не змогли знайти групу для збору, хоч я й могла вирішити це, просто поворухнувши пальцем, я цього не зробила. Я зрозуміла, що була глибоко зіпсована сатаною, а фрази «Кожен сам за себе, а невдах – під три чорти», «Нехай кожен розбирається зі своїми проблемами» й «Без винагороди й пальцем не воруши», якими я керувалася в житті, були сатанинською отрутою. Я була егоїстичною, підлою й справді розважливою. Ці новонавернені щойно прийняли роботу Бога останніх днів і зіткнулися з безліччю спокус. Їх було нікому підтримати й у них не було зібрань, які вони відвідували б. Кожної миті їх міг би забрати сатана. Тож ретельний полив новонавернених – це важлива робота для дому Божого. Постати перед Богом ні для кого не легко. Ми не знаємо, скільки Бог присвячує сил, щоб спасти одну людину. Той, хто має совість і людяність, хвилюється, коли бачить, що новонавернені не ходять на зібрання. Він думає про те, як підтримати їх разом з іншими, єдиним серцем і розумом, щоб вони могли зрозуміти істину і якомога швидше пустити коріння на істинному шляху. Але я ставила свої інтереси понад усе, і мені було байдуже, що новонавернені нормально не відвідують зібрання. Я не хотіла витрачати анітрохи часу, щоб допомогти їм. Я взагалі зважала на волю Бога? Мене критикували, але я все ще не знала себе й нахабно ухилялася від своїх обов’язків. Тоді я зрозуміла, що в мене немає совісті, що я була справді холодна й безсердечна. Я вважала, що поводжуся розумно, опікуючись лише своєю сферою відповідальності та забезпечуючи власні результати, щоб мене не звільнили. Я так помилялася. Бог дивиться на наміри людини в її діях, чи вона справді повністю присвячує себе Богові, чи підтримує роботу церкви та думає про Божу волю, а не просто дивиться на поверхові результати роботи цієї людини. Якщо ти завжди відстоюєш особисті інтереси у своєму обов’язку, навіть якщо ти можеш постраждати й заплатити за це, якщо твій зіпсований характер не зміниться, зрештою тебе викриє та вижене Бог. Я не розуміла Божої волі й Божого характеру. Щоб захистити себе, я хитрувала й дбала лише про власну роботу, затримуючи цих нових віруючих та завдаючи їм шкоди. Мої маленькі розрахунки та підлі наміри не могли уникнути Божого уважного погляду. Зрештою, я не захистила себе, натомість мене викрили та звільнили. На мене сходив Божий праведний характер – я пожинала те, що посіяла. Я була сповнена докорів сумління й ненавиділа себе за егоїзм. Я молилася Богові: «Всемогутній Боже, у своїх діях я думаю лише про свої особисті інтереси. Це призвело до того, що нові віряни не відвідують зібрання. У мені зовсім немає людяності і я заслуговую на покарання. Моє звільнення було проявом Твоєї праведності й навіть більше – Твоєї любові. Я хочу покаятися перед Тобою, підтримати цих нових вірян та допомогти їм, щоб вони могли якомога швидше жити життям церкви».

Після цього я працювала з тими ж двома сестрами, щоб підтримати новонавернених, які не відвідували зібрання. Ми дізналися, що деякі нові віруючі мали труднощі в житті, і допомогли їм спілкуванням про Божі слова. Їм стало набагато краще й вони хотіли брати участь у церковному житті. Завдяки допомозі та підтримці через спілкування деякі інші новонавернені захотіли знову відвідувати зібрання. Я була дуже рада. Також я сказала сестрам, із якими працювала, що якщо якийсь новий віруючий нормально не відвідуватиме зібрання, або із ним втратять зв’язок, вони мають негайно повідомити мене, щоб я змогла його полити та підтримати. Втілення цього в життя додало мені спокою. Через кілька днів лідерка сказала, що я можу знову взятися за полив нових віруючих. Почувши цю новину, я не змогла стримати сліз. Я була такою безвідповідальною по відношенню до братів і сестер, такою егоїстичною, але церква дала мені ще один шанс взяти на себе цей обов’язок. Я щиро подякувала Богові за Його милосердя!

Пізніше в Божих словах я прочитала наступне: «Коли ти виявляєш проблему, спершу з’ясуй, чи ти можеш вирішити її самостійно. Якщо можеш, візьмися за цю справу й доведи її до кінця. Заверши її; добре виконай своє зобов’язання, щоб ти міг дати звіт про нього Богові. Ось що означає виконувати свій обов’язок, діяти й тримати себе в руках, стоячи твердо. Якщо ти не можеш вирішити проблему, повідом про неї керівника та з’ясуй, хто підійде для виконання цієї роботи. Ти маєш спершу виконати своє власне зобов’язання. Роблячи це, ти виконуватимеш свій обов’язок і займатимеш правильну позицію. Якщо, виявивши проблему, ти не зможеш її вирішити, але повідомиш про неї керівника, ти виконаєш своє перше зобов’язання. Якщо ти вважаєш, що ця справа є обов’язком, який ти мусиш виконати, і що ти готовий до цього, тобі слід звернутися за допомогою до своїх братів і сестер. Почни зі спілкування щодо принципів та визначення рішення, а потім гармонійно співпрацюй із ними, щоб довести справу до кінця. Це твоє друге зобов’язання. Якщо ти можеш взяти на себе ці два зобов’язання, то ти є задовільним як створена істота, і ти добре виконуватимеш свій обов’язок. Обов’язок людини – це максимум ці два аспекти. Якщо ти зможеш взяти на себе все, що бачиш і з чим можеш упоратися, і добре виконуватимеш свій обов’язок, ти відповідатимеш Божій волі» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 4. Вони звеличують себе та свідчать про себе»). Божі слова дуже зрозумілі. У Божому домі, хоч кожен має свою відповідальність наші обов’язки розділені, і є різні роботи, ми – одна сім’я. Можливо, щось не входить у сферу твоїх обов’язків, але якщо ти бачиш проблему – зроби те, що маєш зробити. Подумай, як працювати з братами й сестрами, аби це не вплинуло на роботу церкви. Якщо ти не можеш вирішити щось самостійно, зроби це спільно з іншими братами й сестрами або розкажи про це лідеру, щоб підтримати роботу церкви та виконати свій обов’язок. Якщо ти бачиш проблему, але тримаєш руки в кишенях, не звертаючи на неї уваги, ти – просто найманий працівник, прислужник, а не член Божої сім’ї. Коли я це зрозуміла, у серці я помолилася до Бога й була готова надійно виконувати свій обов’язок згідно з вимогами Бога.

Пам’ятаю, якось з’явилася нова вірянка, яка раніше належно відвідувала зібрання, а потім перестала приходити – ми не знали чому. Ми ніяк не могли зв’язатися з нею. Тоді несподівано одного вечора вона надіслала мені повідомлення: запитала, як у мене справи. Я подумала, що позаяк зв’язатися з нею було так складно, я мала скористатися цією можливістю та добре поговорити з нею, з’ясувати, чи в неї не виникло якихось проблем. Але потім я подумала, що й без того була зайнята підготовкою матеріалів для зібрання, і в мене було обмаль часу. Якби я витратила свій час на її підтримку, це могло б затримати мою власну роботу. Я подумала, чи не залучити когось іншого до розмови з нею, і взагалі, що я за неї не відповідальна. Тоді я змогла б спокійно зайнятися тим, чим мала. Подумавши так, я зрозуміла, що ухилитися від цього означало б знову бути егоїстичною та безвідповідальною. Ця сестра доклала зусиль, щоб зв’язатися зі мною, тому я маю використати цю можливість, щоб допомогти їй та підтримати її. Тож я зателефонувала їй по відеозв’язку. Під час нашої розмови я дізналася, що її чоловік був проти того, щоб вона ходила на зібрання. Вона почувалася скутою, і це вплинуло на її стан, тому вона перестала відвідувати зібрання. Я знайшла кілька слів Бога для неї, – вони стосувалися її стану, і поспілкувалася з нею про волю Божу. Також я заохотила її покластися на Бога, щоб подолати цю ситуацію. Читання Божих слів викликало усмішку на її обличчі, і вона висловила впевненість, що зможе пройти через це. Вона також сказала, що ці Божі слова були саме тим, чого вона потребувала, і врешті висловила бажання знову приєднатися до зібрань. Коли вона це сказала, я відчула щастя, але також – докори сумління. Докори сумління я відчула тому, що раніше зважала лише на власні інтереси. Я ледь не ухилилася від своєї відповідальності й майже знехтувала цією сестрою. А щастя полягало в тому, що я всього лише зробила мінімум того, що маю робити, – поділилася з нею Божими словами. Саме Божі слова додали цій сестрі впевненості, вказавши їй шлях практики, щоб звільнитися від обмежень чоловіка. Нарешті я почала втілювати істину в життя – і відчула певний внутрішній спокій. Після, коли я потрапляла в подібні ситуації, я мала вже набагато краще ставлення. Я більше не рахувала власні здобутки й втрати та викладалася на повну силу, коли тільки могла. Коли з нами розправляються – це хороший шанс увійти в життя. Завдяки тому, що зі мною розправилися, і тому, що я їла й пила Божі слова, я дещо дізналася про себе і взялася до виконання своїх обов’язків. Слава Богу!