Джейн (Філіппіни)

Я прийняла роботу Всемогутнього Бога останніх днів у 2019 році. Пізніше я прочитала багато слів Всемогутнього Бога. Це було так поживно, і я по справжньому насолоджувалася ними. Раніше я такого не відчувала. Завдяки спілкуванню я дізналася, що поки ми живі, ми повинні мати віру, читати Божі слова й виконувати обов’язок створених істот. І хоча мій тато був проти моєї віри й страшенно сердився, я й далі ходила на зібрання, бо знала, що це єдиний спосіб зрозуміти слова Божі. До того, як я спромоглася прочитати слова Божі, моє життя було таким порожнім. Слова Божі наповнили мене й дали напрямок у житті. Це важливо. Мати можливість збиратися і разом читати слова Божі.

Але незабаром я зіткнулася зі спокусою. Моя сусідка запропонувала мені роботу продавцем у магазині, де вона працювала, та сказала, що я зможу заробляти понад 500 песо на день. Вона казала, що впевнена – вони візьмуть мене на роботу. Мені це видалося хорошим заробітком. З цими грішми я могла дозволити собі те, що хотіла, й могла допомагати своїм батькам. Але влаштувавшись на роботу, я мала би менше вільного часу. Я не могла б нормально відвідувати зібрання. А проте я хотіла грошей і не хотіла проґавити такий шанс. Зрештою я не змогла здолати спокусу. Я погодилася. Я підписала контракт лише на місяць. Після цього я могла б нормально ходити на зібрання, а поки що збиралася зробити все можливе, щоб бувати на них. Але, на жаль, склалося не так. Я не могла відвідувати зібрання, як сподівалася. На роботі не можна було користуватися мобільним, а там я була до шостої. І добиратися туди було дійсно довго, тож я поверталася додому дуже втомленою. У мене просто не було сил. Якщо я поверталася додому надто пізно, я пропускала зібрання. Я відчувала, що я віддаляюся від Бога, й відчувала цей неясний страх і тривогу. Я не знала чому, але мені було сумно. Майже весь час. Я вдавано посміхалася, але насправді всередині мені боліло. Я відчувала, що все світло в моєму житті зникло. Іноді я була в такій темряві, що просто починала плакати. Я дуже скучила за зібраннями. Коли покупців не було, я намагалася записати те, що запам’ятала зі слів Божих, щоб читати та обдумувати їх. Я відчувала Божу допомогу та провід. Я тільки й дивилася на календар та рахувала дні, які лишилися до закінчення контракту. Я хотіла полишити роботу й почати відвідувати зібрання.

Одного разу в Facebook брат надіслав мені уривок зі слів Бога. «На вас спадуть усілякі лиха, одне за одним; усі народи та місцевості зазнають лих: усюди лютуватимуть чума, голод, повені, посухи та землетруси. Ці лиха траплятимуться не лише в одному чи двох місцях, і вони не закінчаться протягом одного-двох днів; навпаки, вони будуть охоплювати дедалі більші території та ставатимуть дедалі суворішими. У цей час одна за одною відбуватимуться навали всіляких комах, а також повсюдно спостерігатиметься явище канібалізму. Таким є Мій суд над усіма країнами та народами» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Висловлювання Христа на початку, Глава 65»). «Моє милосердя проявляється до тих, хто любить Мене й зрікається себе. Тим часом покарання, яке спіткало нечестивців, є точним доказом Мого праведного характеру і, навіть більше, свідченням Мого гніву. Коли настане лихо, усі, хто протистоїть Мені, ридатимуть, бо стануть жертвами голоду й пошесті. Ті, хто вчинив усіляке нечестя, але слідував за Мною протягом багатьох років, не уникнуть розплати за свої гріхи; вони також будуть занурені в лихо, яке зрідка бачили протягом мільйонів років, і житимуть у стані постійної тривоги й страху. А ті з Моїх послідовників, які показали відданість Мені, радітимуть і вітатимуть Мою могутність. Вони відчуватимуть невимовне задоволення й житимуть серед радості, яку Я ніколи до цього не дарував людству. Бо Я ціную добрі вчинки людини та зневажаю її лихі діла. Відтоді як Я вперше почав скеровувати людство, Я ревно сподівався віднайти групу людей, які були б Моїми однодумцями. Тим часом тих, хто не є Моїми однодумцями, Я не забуваю; Я завжди відчуваю відразу до них у Своєму серці, вичікуючи можливість послати їм відплату і з насолодою на це подивитися. Нині Мій день нарешті настав, і Мені більше не треба чекати!» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Підготуй достатньо добрих вчинків для свого місця призначення»). Я відчула, які правдиві слова Божі, та дуже злякалася. Я бачила, що все, сказане Ним, збувається. По всьому світу відбувалися жахливі лиха. Вулкани, урагани, землетруси, пандемії… Так було в усьому світі. Але я відійшла від Бога, бо хотіла заробити гроші. Якби трапилося лихо й Бог не захистив би мене, я могла б втратити життя. Тож я помолилася: «Боже, я віддала перевагу грошам, а не Тобі. Будь ласка, пробач мені. Я знаю, що пішла проти Твоєї волі, але хочу покаятися». Я сказала собі, що ще не пізно покаятися, і в мене досі є можливість ходити на зібрання. Я з нетерпінням чекала закінчення контракту. Тоді я могла б взяти на себе обов’язок.

Але того ж року, п’ятнадцятого грудня, мене сповнила тривога. Я не знала чому, але в мене було це передчуття. Я хотіла поїхати додому, геть з торгового центру. Я не хотіла залишатися на роботі. Саме тоді ми з колегою пішли до туалету. Трохи пізніше, коли ми поверталися в торговий центр, земля раптом захиталася. Я бачила цілі натовпи, які бігли з торгового центру. Хтось був паралізований страхом. Усюди речі падали з полиць. На щастя, ми були прямо біля виходу, тому швидко покинули будівлю. Вона так хиталася, що я почувалася наче в колисці, та нам складно було дістатися безпечнішого місця. Думаючи про ці події, я згадую, що прямо перед початком землетрусу я вийшла з торгового центру до туалету. Там було багато людей, тож нам довелося трохи почекати назовні. Коли я повернулася, почався землетрус. Час був розрахований ідеально. Тож від небезпеки мене врятував Божий захист. Я була цим дуже зворушена. Не тому, що я вижила, а тому, що Бог був зі мною. Я побачила Його любов. Він врятував мене від того землетрусу. Зі щирим серцем я постійно зверталася до Бога: «Дякую Тобі, Всемогутній Боже, що врятував мене». Коли я стояла там, на вулиці, у мене було стільки думок. Я знала, що на цій роботі я заробляю гроші. Навіть попри те, що почуваюся похмурою та засмученою. Гроші нічого не важать. Коли почнеться землетрус, вони тобі не зарадять. Важливо стати перед Богом і отримати Його спасіння. Мені дуже хотілося повернутися додому й піти на зібрання. Я хотіла розповісти всім, як Бог зберіг мене від лиха. Розповісти, як я стала свідком Його любові та Його вчинків.

Дорогою додому того дня я все думала: чому Бог захищав мене навіть після того, як я відійшла від Нього? Я відкрила додаток церкви й натрапила на слова Всемогутнього Бога. «Божа любов практична: завдяки Божій благодаті людина уникає однієї катастрофи за іншою, і весь час Бог знову й знову виявляє толерантність до людських слабкостей. Суд і кара Божі дають людям можливість поступово пізнати зіпсованість і сатанинську сутність людства. Те, що дає Бог, Його просвітління людини і Його керівництво – усе це дозволяє людству дедалі більше пізнавати суть істини й дедалі більше розуміти, що потрібно людям, якою дорогою їм варто йти, заради чого вони живуть, у чому цінність і сенс їхнього життя і як іти дорогою вперед. Усе це, що робить Бог, є невіддільним від Його єдиної початкової мети. У чому ж тоді полягає ця мета? Чому Бог використовує ці методи для виконання Своєї роботи над людиною? Якого результату Він хоче досягти? Інакше кажучи, що Він хоче бачити в людині? Що Він хоче здобути від людини? Бог хоче бачити, що серце людини може бути відроджене. Ці методи, які Він використовує для роботи з людиною, є постійним зусиллям пробудити серце людини, пробудити дух людини, дати людині можливість зрозуміти, звідки вона походить, хто направляє, підтримує та забезпечує її, і хто дає людині можливість жити аж до сьогоднішнього дня; ці методи становлять засіб, що дозволяє людині зрозуміти, хто є Творець, кому їй слід поклонятися, яким шляхом вона мусить іти та яким чином людина має постати перед Богом; це засіб для поступового оживлення серця людини, щоб людина пізнала серце Бога, розуміла серце Бога, а також осягнула велику турботу та думку, що лежать в основі роботи Бога, спрямованої на спасіння людини. Коли серце людини відроджується, людина більше не бажає жити з виродженим, зіпсованим характером, а натомість бажає шукати істину, щоб задовольнити Бога. Коли серце людини пробуджене, тоді людина здатна повністю відірватися від сатани. Сатана більше не завдасть їй шкоди, він більше не контролюватиме та не обдурюватиме її. Натомість людина може активно співпрацювати в Божій роботі та Його словах, щоб задовольнити серце Бога, у такий спосіб досягаючи страху Божого та втікаючи від злого. Це початкова мета Божої роботи» («Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний VI»). Коли я почула це, то була щиро зворушена. Я змогла побачити Божу любов і милість. Я вирішила відмовитися від зібрань лише заради гонитви за грошима, тож думала, що Бог мене не спасе. Але коли стався землетрус, Він дивовижним чином зберіг мене і не відкинув мене. Бог хотів, щоб я припинила жадати грошей та нарешті прокинулася. Він хотів, щоб я постала перед Ним, шукала істину й виконувала обов’язок. Я була неймовірно щаслива. Я мала цінувати цю можливість. Я мусила покаятися, відмовитися від плотських насолод і повернутися до виконання свого обов’язку в церкві.

Коли мій контракт закінчився в грудні, я присвятила майже весь свій час та енергію своєму обов’язку. Іноді я почувалася слабкою, стикаючись з проблемами, та подекуди дуже втомлювалася. Тоді я згадувала, як Бог зберіг мене під час землетрусу. З цією думкою, попри будь-які труднощі, я знала, що маю сумлінно працювати та виконувати свій обов’язок, щоб відплатити за любов Бога. Я думала: якщо я зроблю це так, то матиму гарне кінцеве місце й уникну лиха. Одного дня я подивилася фільм «Через хворобу виявився мій мотив до благословень». У відео показали брата, вірянина, який багато віддавав і працював, виконуючи свій обов’язок у церкві, аж поки не захворів. Він став нещасним і навіть звинувачував Бога. Йому здавалося, що він так багато віддав, тому не мав так захворіти, та не розумів, чому Бог не захистив його. Але прочитавши слова Божі, він зрозумів, що не виконував свого обов’язку шукати істину та коритися Богові. Він просто хотів отримати благословення та потрапити в Боже Царство. Побачивши його досвід, я зрозуміла, що мої мотиви виконання свого обов’язку теж можуть бути нечистими. Я завжди сподівалася, що Бог спасе мене від лиха. Тому я злякалася, що торгуюся з Богом, як той брат. Пізніше тієї ночі я запитала себе: я виконувала свій обов’язок, щоб догодити Богові? Чи щоб отримати Божу благодать? Я думала про землетрус і про те, як була збережена, а також про жах, який відчувала опісля. Я так боялася, що одного разу порину у лиха. Тож, прагнучи повернутися до виконання обов’язків, я просто сподівалася, що Бог спасе мене від лиха. У мене були такі ж мотиви та світогляд, як у брата з відео. Він пережив хворобу, а я – землетрус. Коли я жертвувала, це було не для того, щоб догодити Богові. Це було лише для того, щоб Він зберіг мене від лиха. Я хотіла гарного кінця та потрапити в Його Царство. Цілу ніч я відчувала себе пригніченою. Я не могла прийняти того, що єдиною ціллю виконання мною обов’язку було отримання Божих благословень. Я так хотіла бути щирою в цьому. Але правда полягала в тому, що моя віра була заради власної вигоди. Я не мала благоговіння чи поклоніння перед Богом, не корилася Йому як нашому Творцеві.

Пізніше я шукала відповідні істини про це й знайшла ці слова Бога. «Мої діла численніші від піщинок на берегах, і Моя мудрість більша за мудрість усіх синів Соломонових, але люди вважають Мене лише за незначного лікаря та невідомого вчителя людей. Так багато вірять у Мене тільки для того, щоб Я їх зцілив. Так багато вірять у Мене тільки для того, щоб Я Своїми силами вигнав із їхніх тіл нечистих духів, і так багато вірять у Мене, просто щоб отримати від Мене мир і радість. Так багато вірять у Мене тільки для того, щоб вимагати від Мене більших матеріальних багатств. Так багато вірять у Мене лише для того, щоб провести це життя в мирі та бути живими-здоровими в прийдешньому світі. Так багато вірять у Мене, щоб уникнути пекельних страждань і отримати небесні благословення. Так багато вірять у Мене тільки задля тимчасової розради, та не прагнуть нічого здобути в прийдешньому світі. Коли Я обрушив на людей Свою лють і забрав у них усю радість і мир, що вони колись мали, люди почали сумніватися. Коли Я дав людям пекельні страждання й забрав назад небесні благословення, сором людини обернувся на злість. Коли люди просили Мене зцілити їх, Я на них не зважав і відчував до них огиду; люди пішли від Мене, щоб натомість шукати шлях лихого знахарства та чаклунства. Коли Я забрав усе, чого люди від Мене раніше вимагали, усі вони зникли без сліду. Тож Я кажу, що люди в Мене вірять, бо Я даю забагато благодаті, і можна аж надто багато здобути» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Що ти знаєш про віру?»). Ці слова Бога розкрили мій стан. Я мала віру, але лише для того, щоб насолоджуватися Його благодаттю, щоб Він спасав мене від лиха. Після землетрусу я відмовилася від жаги грошей і задоволень та повернулася до своїх обов’язків, але, як би сумлінно я не працювала, я просто хотіла, щоб Бог зберіг мене від лиха. Я хотіла вдатися до свого обов’язку, щоб отримати благословення від Бога. Я виконувала свій обов’язок заради особистої вигоди. Я торгувалася з Богом. Побачивши свої егоїстичні мотиви, я почувалася дуже присоромленою та винною. Мій світогляд був хибним. Я помолилася Богу: «О Боже, я була такою розбещеною. Усі мої зусилля були на обмін. Я обманюю Тебе. О Боже, я вдячна, що Ти викрив мою розбещеність і дав мені пізнати себе. Я більше не хочу виконувати свій обов’язок заради благословень. Я просто хочу радувати Тебе».

Пізніше одна сестра надіслала менідва уривки Божого слова. Вони допомогли мені зрозуміти, де я помилялася у своєму прагненні. У Божих словах сказано: «Яким шляхом ви йдете зараз у своїй вірі в Бога? Якщо ти не шукаєш життя, розуміння себе та пізнання Бога, як робив Петро, то ти не йдеш шляхом Петра. У наші дні більшість людей перебуває в такому стані: “Щоб отримати благословення, я мушу повністю присвятити себе Богу й заплатити заради Нього певну ціну. Щоб отримати благословення, я мушу відмовитися від усього заради Бога; я маю до кінця зробити те, що Він мені довірив, і добре виконувати свій обов’язок”. Тут домінує намір отримати благословення, що є прикладом того, як повністю присвятити себе Богу з метою отримання від Нього нагород і здобуття вінця. Такі люди не мають істини у своїх серцях, і, безсумнівно, їхнє розуміння складається всього лише з декількох слів учення, якими вони хваляться всюди, куди б не пішли. Їхній шлях – це шлях Павла. Віра таких людей – це акт постійної тяжкої праці, і в глибині душі вони вважають так: що більше вони зроблять, то більше це доведе їхню вірність Богові; що більше вони робитимуть, то більше Він, безсумнівно, буде задоволений; і що більше вони робитимуть, то більше заслуговуватимуть на вінець перед Богом, і то більше благословень вони здобудуть. Вони думають, що якщо вони зможуть витерпіти страждання, проповідувати й померти за Христа, якщо вони зможуть пожертвувати власним життям, і якщо вони зможуть виконати всі обов’язки, які Бог поклав на них, то вони будуть тими, хто здобуде найбільші благословення, і обов’язково будуть удостоєні вінців. Це саме те, що уявляв собі Павло й до чого він прагнув; це саме той шлях, яким він ішов, і саме керуючись такими думками він працював, щоб служити Богу. Хіба ці думки та наміри не походять від сатанинської природи?» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Як іти шляхом Петра»). «Усі розбещені люди живуть для себе. Кожен сам за себе й горе невдахам – такий підсумок людської природи. Люди вірять у Бога заради самих себе; коли вони залишають все та повністю присвячують себе Богу, це робиться для того, щоб отримати благословення, а коли вони вірні Йому, це робиться для того, щоб здобути винагороду. Загалом, усе це робиться з метою отримати благословення, винагороду й увійти в царство небесне. У суспільстві люди працюють для власної вигоди, а в домі Божому вони виконують свій обов’язок, щоб отримати благословення. Саме заради отримання благословень люди залишають усе й можуть витримати багато страждань: немає кращого доказу сатанинської природи людини» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Я багато зрозуміла зі слів Божих. Чимало людей можуть відмовитися від усього, жертвуючи заради Нього, але в своєму серці вони не дбають, щоб догодити Богові, а прагнуть тільки отримати благословення. Вони такі ж, як Павло. Павло багато страждав і подорожував, поширюючи Євангеліє, але він просто хотів обміняти цю працю та зусилля на Божі благословення. І зробивши багато роботи, він сказав: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности» (2 Тимофію 4:7–8). Усе, що робив Павло, було на обмін. Усе це було заради корони, заради благословень і нагород. Він просто дбав про роботу замість того, щоб увійти в реальність Божих слів. Тому характер Павла взагалі не змінився. Ось чому Бог ніколи не давав йому Свого схвалення, хоча той поширював Євангеліє і залучив багатьох людей. Поміркувавши про себе, я побачила, що така сама, як Павло. Коли я звільнилася з роботи, то майже весь свій час і енергію присвятила виконанню свого обов’язку. У клопітні дні я їла лише раз. Але я робила це не для того, щоб шукати істину чи догодити Богові, а лише для отримання Його благословення. Я не намагалася пізнати себе чи позбутися своєї розбещеності, а просто хотіла, щоб Бог бачив, як багато я роблю, і оберігав мене, щоб я мала хороший результат і потрапила в Його царство. Я побачила, якою егоїстичною була, як глибоко мене розбестив сатана, і що все, що робила, я робила для себе. У мене не було відданості чи справжньої любові до Бога. Тільки до себе. Побачивши це, я дуже засмутилася. Я помолилася Богові: «О Боже, будь ласка, допоможи мені змінитися. Я мала хибні мотиви у своєму обов’язку. Я хочу виконувати свій обов’язок так, як Ти вимагаєш, а не для себе».

Трохи пізніше я прочитала ще один уривок зі слів Божих, який дуже зворушив мене. Слова Божі кажуть: «У Мене немає іншого вибору, і Я був щиро відданий вам, але ви таїте злі наміри і байдужі до Мене. У цьому полягає ваш обов’язок, ваша єдина функція. Хіба це не так? Хіба ви не знаєте, що ви абсолютно не виконали обов’язок створеної істоти? Як ви можете вважатися створеною істотою? Хіба вам не зрозуміло, що саме ви висловлюєте й втілюєте в життя? Ви не змогли виконати свій обов’язок, але ви прагнете знайти терпіння й щедру благодать Божу. Така благодать уготована не для таких нікчемних і ницих, як ви, а для тих, хто нічого не просить і з радістю жертвує. Такі люди, як ви, такі посередності, абсолютно недостойні насолоджуватися милістю небес. Тільки труднощі й нескінченні покарання будуть супроводжувати ваші дні! Якщо ви не можете бути вірними Мені, ваша доля полягатиме у стражданнях. Якщо ви не можете бути підзвітними Моїм словам й Моїй роботі, ваша доля – покарання. Уся благодать, благословення й чудове життя Царства не матимуть до вас жодного відношення. Це – кінець, на який ви заслуговуєте, і це наслідок вашої власної провини! Невігласи й зарозумілі не тільки не намагаються з усіх сил і не виконують свій обов’язок, але й простягають руки за благодаттю, так, ніби вони заслужили те, про що просять. І якщо їм не вдається отримати те, про що вони просять, вони стають ще менш вірними. Як можна вважати таких людей розсудливими? Ви маєте низький духовний рівень та позбавлені розсудливості, абсолютно не здатні виконувати обов’язок, який ви повинні виконувати під час роботи управління. Ваша цінність уже різко впала. Ваша нездатність відплатити Мені за виявлену вам таку благодать уже є актом крайнього бунтарства, достатнім, щоб засудити вас і продемонструвати ваше боягузтво, нездатність, ницість і негідність. Що дає вам право тримати ваші руки простягнутими?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Різниця між служінням утіленого Бога й обов’язком людини»). Прочитавши це, я зрозуміла, наскільки була жадібною. Я приділяла багато часу своєму обов’язку, але весь час торгувалася, вимагаючи благословень від Бога. Насправді я не виконувала свій обов’язок і не була створеною істотою. Яке ж я мала право вимагати Божої благодаті, мати захист від лих чи потрапити в Його Царство? Без одкровення Божих слів я б ніколи не дізналася, якою неслухняною і розбещеною була, та наскільки Бог ненавидів мої мерзенні мотиви заради благословень. Я думала тільки про себе, а не про Божу волю. Такі, як я, не варті Божого спасіння. Бог праведний і святий. Він любить людей, відданих Йому. Тих, хто з чистим серцем може виконувати обов’язок. Та чи мала я взагалі чисте серце? Ні. Мені було так соромно за мої мерзенні мотиви та екстравагантні бажання. Я не заслужила Божої благодаті. Я хотіла змінити себе та свої неправильні мотиви, щоб вкласти все, що маю, у свій обов’язок догодити Богові.

Пізніше, коли я була на зібранні, я прочитала уривок зі слів Божих, і це дуже допомогло. У Божих словах сказано: «Немає жодного зв’язку між обов’язком людини й тим, благословенна вона чи проклята. Обов’язок – це те, що людина повинна виконувати; це її послане небом покликання, і воно не повинно залежати від винагороди, умов або причин. Тільки в такому разі вона виконує свій обов’язок. Бути благословенним – це коли людина стає досконалою і насолоджується Божими благословеннями після того, як пережила суд. Бути проклятим – це коли характер людини не змінюється після того, як вона пережила кару й суд, це коли вона не відчуває на власному досвіді, що її вдосконалюють, а отримує покарання. Але незалежно від того, благословенні вони чи прокляті, створені істоти повинні виконувати свій обов’язок, роблячи те, що вони повинні робити, і роблячи те, на що вони здатні; це – найменше, що має робити людина, людина, яка шукає Бога. Тобі не слід виконувати свій обов’язок тільки для того, щоб отримати благословення, і тобі не варто відмовлятися діяти через страх бути проклятим. Дозвольте Мені сказати вам одне: виконання людиною свого обов’язку – це те, що вона повинна робити, і якщо вона не здатна виконати свій обов’язок, то це її бунтарство. Саме в процесі виконання свого обов’язку людина поступово змінюється, і саме завдяки цьому процесу вона демонструє свою вірність. Таким чином, чим більше ти здатний виконувати свій обов’язок, тим більше істини ти отримаєш і тим більш реальним стане твоє самовираження» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Різниця між служінням утіленого Бога й обов’язком людини»). Прочитавши це, я зрозуміла, що, оскільки я створена істота, то маю виконувати свій обов’язок – це моя відповідальність. Я не повинна вимагати благословень від Бога. Я не повинна розмірковувати, що чекає на мене – спасіння чи покарання. Мені потрібно думати тільки про сумлінне виконання свого обов’язку. Раніше я думала: якщо я виконую обов’язок, то Бог мене не покарає. І зі мною не станеться лиха. Я думала, що Він карає лише тих, хто не слідує за Ним або не виконує обов’язку, тому я використовувала свій обов’язок як розмінну монету заради Божого захисту. Потім я усвідомила, що виконання свого обов’язку – це те, що повинні робити ми, створені істоти. Це не має нічого спільного з благословенням. І незалежно від того, буду я врятована чи покарана у самому кінці, Бог дивиться, чи здобула я істину, чи змінилася. Це Божа праведність. Під час лих, навіть якщо я постраждаю або помру, я все одно повинна коритися царюванню Бога й ніколи не звинувачувати Бога. І я ніколи не маю використовувати виконання обов’язку, щоб пережити лиха. Не це означає виконання обов’язку створеної істоти. Я повинна віддати себе Богові й виконувати обов’язок просто так, тому що Він створив мене. Опісля у виконанні обов’язку, я завжди нагадувала про це собі так часто, як могла. Не можна робити цього егоїстично. Я маю догодити Богові й потішити Його.

Слава Богу. Бог використав ці ситуації, щоб виявити мою розбещеність, мої неналежні прагнення, щоб я побачила свої огидні мотиви заради благословень і внесла зміни в своє прагнення до віри. І тепер я не виконую свій обов’язок, щоб отримати більше благодаті чи уникнути лиха. Я просто хочу шукати істину, виконувати свій обов’язок і відплатити за Божу любов.