Що я здобула від обтинання та розбору

27 Березня, 2023

Веньянь (Італія)

Я почала керувати роботою над відео в листопаді 2018 року. Через велике навантаження я щодня була, як на голках Я працювала над вирішенням різноманітних проблем і стежила за роботою інших. Я не могла дозволити собі розслабитися. Через деякий час Дженніфер стала часто критикувати наші відео й казати, що всі ці проблеми виникали через брак наших зусиль. Я відчувала значний опір, коли бачила всі ці її повідомлення. Ми вже робили все можливе, щоб звести помилки до мінімуму, і те, що нам вдавалося, уже було непогано. Чи не сповільнювала вона процес, присікаючись до дрібниць? Я ніколи не брала її поради близько до серця, гадаючи, що вона здіймає галас на порожньому місці й затримує нашу роботу. Якось я домовилася про зустріч із Дженніфер. Я вдалася до деяких принципів, щоб поспілкуватися з нею про те, як її прискіпування впливає на нашу роботу. Я була здивована, коли після спілкування вона промовила різким тоном: «Це один бік принципу справи. Однак дозволь нагадати тобі, що я не думаю, що ці принципи є виправданням недбалого та безвідповідального ставлення до свого обов’язку. Це дві різні речі. Не плутай їх». Почуті від неї слова, хоч я нічого й не відповіла, зачепили мене. Я подумала: «Ти ж не хочеш сказати, що я недбало й безвідповідально ставлюся до своїх обов’язків? Ти, вочевидь, присікаєшся й сповільнюєш справу, але водночас дорікаєш мені! Що такого важливого в дрібних проблемах? Вони ніяк не вплинуть на якість відео, і те, що ми вже встигли зробити, досить добре. Ти ж не знаєш, яке в нас навантаження, але присікаєшся до дрібниць, а потім отак кидаєшся на мене. Ти така бундючна!» Після цього я відмовилася взаємодіяти з Дженніфер. Якщо йшлося про проблему, на яку вона звертала увагу, я опиралася, й у вирішенні проблем піддавалася емоціям.

Після цього майже щодва тижні Дженніфер готувала для нас короткий звіт про проблеми в роботі. Одного разу вона навіть надала цей звіт лідерці. Коли я дізналася про це, я розлютилася. Ми припустилися деяких помилок, але з таким великим навантаженням щомісяця, хіба це не нормально, що якісь дрібниці були зроблені неправильно? Невже про це треба було розповідати лідерці? Ти зациклена на дрібницях, твої стандарти занадто високі. Чи ти ставишся до нас, братів і сестер, як до машин? Чи ми не маємо права на помилку? Чим більше я про це думала, тим більше дратувалася. Коли лідерка прийшла поговорити зі мною, я вказала прямо на Дженніфер, сказавши, що та надзвичайно бундючна. Вона не була самосвідомою, а просто вказувала на наші проблеми. Лідерка побачила, що я не при собі, і порадила належним чином ставитися до Дженніфер. Вона сказала мені проаналізувати себе та винести з цього урок. Але я пропустила слова лідерки повз вуха. Я зволікала з вирішенням проблем, на які вказувала Дженніфер, і не докладала жодних зусиль, щоб подумати про те, як уникнути схожих проблем у майбутньому. Чи усвідомлювала ти тоді, що ти не в доброму стані? Я почала дещо підозрювати й звернулася з молитвою до Бога, благаючи Його допомогти мені засвоїти урок та осмислити свою поведінку в цій справі.

Одного разу під час молитви я прочитала певні слова Бога, які допомогли мені дещо усвідомити свій стан. У Божих словах сказано: «Коли люди без упину говорять про правильне й неправильне, вони намагаються прояснити, чи є кожен окремий об’єкт правильним або неправильним; вони не зупиняються, аж доки це питання не буде з’ясоване й не стане зрозумілим, хто був правий, а хто неправий, вони зациклені на цьому, зациклені на тому, на що немає відповіді: та ж який сенс так чинити? Чи правильно в кінцевому підсумку говорити про правильне й неправильне? (Ні.) У чому тут помилка? Чи існує якийсь зв’язок між цим і практикою істини? (Немає жодного зв’язку.) Чому ви кажете, що немає жодного зв’язку? Розмова про правильне й неправильне – це не дотримання принципів істини, це не обговорення принципів істини і не спілкування щодо них; натомість люди завжди говорять про те, хто був правий, а хто ні, хто мав рацію, а хто помилявся, хто був розсудливим, а хто ні, хто мав вагому причину, а хто її не мав, хто мав більш слушну позицію; ось що вони досліджують. Коли Бог випробовує людей, вони завжди намагаються урезонити Бога, вони завжди вигадують ту чи іншу причину. Чи Бог обговорює таке з тобою? Чи Бог запитує, яким був контекст? Чи Бог запитує про причини й чинники, на які ти вказав? Він цього не робить. Бог запитує, чи ти виявляв послух або опір, коли Він випробовував тебе. Бог запитує, чи ти зрозумів істину, чи ти був слухняним. Бог запитує тільки це, і нічого понад це. Бог не запитує тебе, у чому полягала причина твоєї непокори, Він не дивиться на те, чи в тебе була вагома причина, Він узагалі не бере таке до уваги. Бог дивиться тільки на те, чи ти був слухняним. Хай яким є твоє життєве середовище та хай яким був контекст, Бог ретельно перевіряє тільки те, чи був у твоєму серці послух, чи було в тебе покірне ставлення; Бог не дискутує з тобою про те, що правильно, а що ні, Богу однаково, які в тебе були причини, Бога хвилює лише те, чи ти був дійсно слухняним, – це все, про що Бог тебе просить. Люди, які без упину говорять про правильне й неправильне, які люблять вести словесні війни, – чи є в їхніх серцях принципи істини? (Ні.) Чому ні? Чи звертали вони будь-коли хоча б якусь увагу на принципи істини? Чи прагнули вони коли-небудь до них? Вони коли-небудь шукали їх? Вони ніколи не звертали на них жодної уваги, не прагнули до них і не шукали їх, і ці принципи повністю відсутні в їхніх серцях. Як наслідок, вони можуть жити лише серед того, що правильно й неправильно; у їхніх серцях тільки й є, що правильне та неправильне, коректне й некоректне, приводи, причини, виправдання, аргументи, за якими слідують напади, звинувачення й засудження один одного. Характер таких людей розкривається в тому, що їм подобається сперечатися про те, що правильно, а що ні, їм подобається висувати звинувачення й засуджувати людей. У таких людей немає любові до істини або її прийняття; вони схильні намагатися сперечатися з Богом, навіть робити твердження про Бога й чинити Йому опір. Зрештою, в кінцевому підсумку їх буде покарано» («Слово», т. 5. «Обов’язки керівників і працівників»). Боже одкровення дало мені зрозуміти, що люди, які завжди говорять про правильне й неправильне в певній ситуації, спершу ретельно вивчають її: хто правий, хто ні, на чиєму боці здоровий глузд. Якщо вони можуть говорити про інших, то починають обстоювати власну думку, зосереджують свій погляд на інших, стають непоступливими, виступають проти інших і навіть нападають на них, не шукаючи істини, без осмислення власних проблем. Вони не підкоряються ситуаціям, які готує для них Бог. Я подумала про свою поведінку. Коли Дженніфер вказувала на деякі проблеми в нашій роботі, я розуміла, що ці проблеми існують, але знаходила причини й аргументи на власне виправдання, вважаючи, що наші стандарти роботи вже нормальні, беручи до уваги все навантаження, і що дрібних проблем не уникнути. Я навіть намагалася заперечувати їй за допомогою принципів, щоб вона не вказувала на проблеми; вважала, що її очікування були занадто високими, що проблеми були незначними, і не вплинули б ні на що, навіть якби не були вирішені. Коли Дженніфер закидала мені недбалість і безвідповідальність, я не тільки не приймала цього від Бога, але й стала упередженою щодо неї і думала, що вона присікується. Коли вона говорила суворо, і її слова ранили мою гордість, я називала її зарозумілою й навіть засуджувала перед лідеркою, намагаючись завоювати прихильність лідерки, щоб та побачила її в поганому світлі. Коли лідерка мені допомогла, я відмовилася слухати. Я не прийняла ситуацію від Бога й не аналізувала власні проблеми. Натомість я шукала виправдань і думала над тим, хто правий, а хто ні. Усе, що я проявила, – це запальність без найменшого послуху. Як я могла називати себе вірянкою? Я поводилася, як невіруюча.

Після цього я прочитала ще один уривок зі слова Бога, який допоміг мені глибше зрозуміти Божу волю. У Божих словах сказано: «Будь-яка робота передбачає, зокрема, пошук істини й застосовування її на практиці. І якщо щось стосується істини, то воно стосується й сутності людей та їхнього ставлення. У більшості випадків, коли люди роблять щось безпринципно, це відбувається тому, що вони не розуміють принципів, які за цим стоять. Але люди здебільшого не тільки не розуміють принципів, але й не бажають їх розуміти. Хоча вони можуть трохи знати про них, вони досі не бажають добре виконувати своє завдання; цей стандарт не знаходиться в їхніх серцях, як і ця вимога. Тож їм дуже складно робити щось добре, їм дуже важко робити щось так, щоб це відповідало істині й догоджало Богові. Чи зможуть люди прийнятно виконувати свої обов’язки, залежить від того, чого вони прагнуть, і чи люблять вони позитивне. Якщо людям не подобається позитивне, їм нелегко прийняти істину, що дуже клопітно; навіть якщо вони виконують обов’язок, вони всього лише прислужують. Незалежно від того, чи ти розумієш істину й чи спроможний засвоїти принцип, якщо ти виконуватимеш свій обов’язок сумлінно, то досягнеш принаймні середніх результатів. Тільки це спрацює. Якщо ти тоді зможеш шукати істину й діяти відповідно до принципів істини, то ти зможеш повною мірою чинити так, як просить Бог, і догоджати Богу. Чого просить Бог? (Щоб ми виконували наш обов’язок, вкладаючи все серце й силу.) Як можна розтлумачити фразу “вкладаючи все серце й силу”? Якщо люди присвячують усі свої розумові здібності виконанню свого обов’язку, значить, вони вкладають все своє серце. Якщо вони використовують кожну краплю сили, що в них є, виконуючи свій обов’язок, вони вкладають всю силу. Чи легко вкладати все серце й силу? Цього нелегко досягти без сумління та розсудливості. Якщо в людей немає серця, якщо їм не вистачає розуму й вони не здатні на аналіз, і якщо, стикаючись із проблемою, вони не шукають істину й не мають шляхів або засобів, чи можуть вони тоді вкладати все серце? Однозначно, ні» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Найбільшу вигоду від Божого плану управління отримує людина»). Розмірковуючи над словами Бога, я зрозуміла Його волю. Бог не вимагає від людей досягати досконалості у виконанні їхніх обов’язків, але Він спостерігає, чи роблять вони все можливе, і чи намагаються краще виконувати свій обов’язок. Бог перевіряє серця людей. Я проаналізувала своє ставлення до обов’язку в згоді з Божими словами. Я завжди відчувала, що в мене багато роботи, і мені доводилося багато всього враховувати й виконувати, і тому природно, що в роботі виникали незначні проблеми. Іноді, навіть якщо я знала, що цих проблем можна уникнути, я не хотіла докладати зусиль для вдосконалення, а це призводило до того, що проблеми так і не вирішувались. Але насправді Бог не вимагає, щоб я ніколи не помилялася у своїй роботі. Він просто має огиду до мого недбалого й безвідповідального ставлення. Дженніфер звертала мою увагу на проблему, допомагаючи мені вчасно її виправити та належно виконувати свій обов’язок. Щойно я це зрозуміла, мій стан дещо покращився. Після цього я поспілкувалася й обговорила все з іншими та стала думати, як змінитися. Надалі, коли хтось вказував на проблему, я не чинила опору й більше не була недбалою, а вирішувала все разом з усіма.

Я також проаналізувала себе. Чому я так опиралася порадам Дженніфер? Пізніше я прочитала ще один уривок із Божих слів і краще зрозуміла себе. У Божих словах сказано: «Типове ставлення антихристів до розбору й обтинання полягає в тому, що антихристи категорично відмовляються приймати чи визнавати їх. Скільки б зла вони не робили, скільки б шкоди не завдавали роботі Божого дому та входженню обраних Богом людей у життя, вони не відчувають ані найменшого каяття й навіть не думають, що вони щось винні. Із цієї точки зору, чи мають антихристи людську сутність? Аж ніяк. Вони завдають усілякої шкоди обраним Богом людям і підривають роботу церкви – обрані Богом люди бачать це ясно як день, і вони бачать, як антихристи роблять лихі вчинки один за одним. І все ж антихристи не приймають і не визнають цього факту; вони вперто відмовляються зізнатися, що роблять помилки чи несуть відповідальність. Хіба це не прояв того, що їх нудить від істини? Ось якою мірою антихристів нудить від істини. Скільки б нечестя вони не чинили, вони відмовляються це визнати й залишаються непоступливими до кінця. Це доводить, що антихристи ніколи не ставляться до роботи Божого дому серйозно та не приймають істину. Вони прийшли не для того, щоб вірити в Бога; вони посіпаки сатани, які прийшли заважати роботі Божого дому й порушувати її. У серцях антихристів – лише репутація та статус. Вони вважають, що якщо вони визнають свою помилку, то їм доведеться взяти на себе відповідальність, і тоді їхній статус і репутація будуть серйозно підірвані. У результаті вони опираються та заперечують свої помилки до кінця – таке їхнє ставлення. Як би люди їх не викривали й не аналізували, антихристи роблять усе можливе, щоб це заперечити. Словом, свідоме їхнє заперечення чи ні, з одного боку, воно викриває антихристову природу та сутність, які полягають у тому, що антихристи ненавидять істину та їх від неї нудить. З іншого боку, це заперечення показує, наскільки антихристи дорожать власним статусом, репутацією й інтересами. А як же вони ставляться до роботи й інтересів церкви? Зневажливо та заперечуючи відповідальність. У них немає нітрохи совісті та здорового глузду. Хіба ухиляння антихристів від відповідальності не демонструє ці проблеми? З одного боку, ухиляння від відповідальності свідчить про їхню сутність і природу, якими є відраза й ненависть до істини, а з іншого – про відсутність совісті, здорового глузду та людської сутності. Як би втручання та лихі вчинки антихристів не шкодили входженню їхніх братів і сестер у життя, антихристи не відчувають жодних докорів сумління та просто не здатні цим перейматися. Що це за істоти? Якби вони хоч частково визнавали свої помилки, це можна було б вважати за дещицю совісті та розсудливості, але антихристам бракує навіть цієї дрібки людської сутності. То як ви думаєте, що це за істоти? Сутність антихристів – це диявол» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 9, частина третя). Божі слова вказують, що антихристи не приймають істину. Їм зле від істини й вони ненавидять істину через свою природу. Коли з ними розбираються та їх викривають, вони починають вигадувати виправдання і не відчувають каяття, навіть якщо завдають серйозної шкоди роботі. Вони навіть не можуть визнати своїх помилок і є особливо непримиренними. Я замислилася, порівнявши себе зі словами Бога. Очевидно, я недбало виконувала свій обов’язок, було багато недоглядів і проблем, однак я не відчувала ні провини, ні докорів сумління. Коли мене обтинали, розбиралися зі мною й нагадували про це, я цього не сприймала. Я завжди знаходила причини, щоб виправдатися, і не звертала на це уваги. Я не бажала визнавати власні помилки. Я гадала, що визнаючи помилки, я видаватимуся гіршою, завдам шкоди своїй репутації, статусу та іміджу, а інші зневажатимуть мене. Я була геть нерозсудливою. Я виявляла характер нудоти від істини. Інші давали мені поради, щоб допомогти мені зрозуміти, чого мені бракує у виконанні мого обов’язку, щоб я вчасно вирішила проблеми та краще виконувала свій обов’язок. Але я так і не прийняла це від Бога й не проаналізувала себе. Отже, недбалість у виконанні мого обов’язку тривала, і я не виконувала свою роль керівниці, через що інші недбало виконували свої обов’язки й теж припускалися помилок. І тоді я нарешті зрозуміла, що не подолавши цей сатанинський характер нудоти від істини, мені буде важко прийняти істину та поради інших. Якби я так і не покаялася й не подолала цей розбещений характер, проблеми та мої слабкі сторони лише множилися б, і врешті-решт я би вчинила щось лихе, опиралася б Богу, і Він би мене відкинув і вигнав. Я дуже засмутилася, коли це зрозуміла, і покаянно молилася Богу, готова віднині практикувати істину, виконуючи свій обов’язок, а не жити в розбещеності.

Потім я прочитала ще один уривок зі слів Бога, який показав мені шлях, як позбутися характеру нудоти від істини. У Божих словах сказано: «Якщо, коли ти не розумієш істину, хтось дає тобі пораду й говорить тобі, як діяти відповідно до істини, перше, що тобі слід зробити, – це прийняти її й попросити всіх поспілкуватися разом, щоб побачити, чи правильний це шлях, чи він відповідає принципам істини. Якщо ти переконаєшся, що він відповідає істині, тоді практикуй цей шлях; якщо ти переконаєшся, що він не відповідає істині, тоді не роби цього. Це так просто. Тобі слід шукати правду в багатьох людей, прислухаючись до того, що кожен має сказати, і сприймаючи все серйозно; не будь глухим до людей і не нехтуй ними. Це входить у твій обов’язок, тому ти мусиш ставитися до цього серйозно. Такі ставлення й стан є правильними. Коли в тебе буде правильний стан, ти більше не проявлятимеш характер того, кому остогидла істина й хто ворожий до неї; практикування в такий спосіб замінює твій зіпсований характер і є втіленням істини в життя. А яким є наслідок втілення істини в життя в такий спосіб? (Присутність керівництва Святого Духа.) Мати керівництво Святого Духа – це один із аспектів. Іноді справа дуже проста й вирішується за допомогою твого власного розуму; після того як люди дали тобі поради й ти зрозумів їх, ти розкладаєш усе по поличках і просто дієш відповідно до принципу. Людям це може здатися чимось незначним, але в очах Бога це серйозна справа. Чому Я це кажу? Коли ти практикуєш у такий спосіб, Бог бачить, що ти здатен практикувати істину, що ти – той, хто любить істину, а не той, кого нудить від істини, і водночас, бачачи твоє серце, Бог також бачить твій характер. Це серйозна справа. І коли ти виконуєш обов’язок та здійснюєш роботу перед Богом, ти проживаєш на власному досвіді й виявляєш реальність істини, яка має бути присутня в людях; перед Богом твої думки, ставлення, та стан у всьому, що ти робиш, є першорядними, вони є тим, що Бог уважно досліджує» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Тільки часто живучи перед Богом, можна мати з Ним нормальні стосунки»). Божі слова вказали шлях практики. Коли брати й сестри дають поради чи вказують на помилки, перш за все я маю ставитися до цього з прийняттям і послухом. Коли я не знаю, як це зробити, я не маю зневажати чи опиратися цьому, але я повинна спочатку прийняти це, а потім шукати спілкування з тим, хто розуміє істину, а тоді практикувати це, щойно я належно зрозумію ці принципи. Це виконання мого обов’язку згідно з Божою волею. Я думала про те, що коли інші помічають і вказують на проблеми чи недоліки в моїй роботі, коли дають мені поради та мають справу зі мною, вони цілковито відповідають за роботу церкви, а не виділяють мене чи не ускладнюють мені життя. Я мушу прийняти це від Бога, бути слухняною та сприйнятливою, аналізуючи свої проблеми, своєчасно змінюючись та вирішуючи їх. Це єдиний спосіб крок за кроком покращувати свою роботу та не перешкоджати роботі церкви через власну розбещеність.

Одного дня Дженніфер надіслала повідомлення, вказавши на деякі проблеми з нашими відео. Коли я його побачила, то на мить відчула спротив. Я вже обговорювала ці речі з іншими. Навіщо вона їх знову згадує? Я хотіла щось сказати на власний захист, але коли перестала думати про це, зрозуміла: якщо вона вказує на це, то все одно мають бути недогляди або недоліки в роботі. Тож я взяла на себе ініціативу запитати Дженніфер про це. Здобувши глибоке розуміння, нарешті я збагнула, що лише обговорювала ці проблеми з братами та сестрами, але опісля не відстежувала їхню роботу вчасно. Я також зрозуміла, що не була проактивною й відповідальною стосовно своєї роботи, а просто пасивно чекала, поки мені вкажуть на проблеми, перш ніж вирішувати їх. Тож я взяла на себе ініціативу запитати інших про проблеми, які все ще існують у наших відео, поспілкувалася та вчасно їх вирішила. Через деякий час стало зрозуміло, що проблем стає все менше, і я відчула спокій і полегшення, виконуючи свій обов’язок. Я також відчула серцем, що тільки завдяки змозі прийняти поради інших, шукати істину та вирішувати свої проблеми я зможу добре виконувати свій обов’язок.

Якщо Бог допоміг вам у вашому житті, натисніть кнопку, щоб приєднатися до нашої групи. Давайте вивчати слова Бога, щоб наблизитися до Нього.

Супутній контент

Партнер не конкурент

Оучжень (М’янма) Невдовзі після того, як я прийняла Божу роботу останніх днів, я почала практикувати полив новонавернених. Оскільки я...

Зв’язок із нами в Messenger