Cідань (США)

У квітні 2021 року я жила в одному домі з Харлоу та кількома іншими сестрами. Спочатку я бачила, що вона часто говорить із людьми про свій стан, іноді вона теревенила про це під час обіду. Я подумала про те, що вона змогла використати навіть час прийому їжі, тож вона дійсно зосередилася на входженні в життя і була з тих, хто шукає істину. Потім під час однієї нашої розмови Харлоу сказала мені, що її дуже хвилює вираз обличчя та думка інших, і якщо хтось розмовляв з нею поганим тоном, вона вважала, що він зневажає її, і що вона підступна. Вона також сказала, що завжди змагається з іншими за репутацію і вигоду та надто турбується про статус. Ми знали одна одну недовгий час, і я думала, що, оскільки вона здатна розповісти мені про свої фатальні недоліки та слабкості, це означає, що вона проста й відкрита. У подальших наших розмовах я помітила, що у неї справді були складні душевні стани. Її дуже хвилювали висловлювання та думки інших людей, і вона робила хибні припущення щодо інших. Іноді, коли брати й сестри вказували на її проблеми, вона замислювалася, чи не зневажають вони її, а потім розповідала про те, що виявила, говорячи, що робити припущення щодо інших – це підступно, тощо. Спочатку я думала, що вона просто чутлива та вразлива. Мені здавалося, що у кожного є недоліки та проблеми, і ми, як брати і сестри, повинні бути терпимішими та прощати один одного. Крім того, вона могла відкритися і зрозуміти себе після того, як виявила розбещеність, тому повинна бути в змозі прийняти істину. Я не думала про це багато. Зазвичай, коли вона розповідала мені про свій стан, я терпляче слухала, як вона виливає душу, а в розмові насторожено приділяла увагу її настрою, боячись бути необережною і сказати щось, що її образить. Через це вона любила розмовляти зі мною. З її безпосередніх слів та того, що стояло за ними, було видно, що їй здається, ніби в мене гарний характер і особисті якості та щедра душа, і що їй подобаються такі люди, як я. Крім того, щоразу, коли ми теревенили, йшлося про її стан: схильність робити припущення та дбати про репутацію. Іноді незначна розмова розтягувалася на годину, і це дуже заважало мені виконувати мої обов’язки. Оскільки я бачила, як вона довіряє мені, я боялася, що вона образиться, якщо я її не вислухаю. Мені було незручно перебивати її. Пізніше сталося дещо, що поступово змінило моє ставлення до неї.

Одного разу, сестра Кей не надто серйозно поставилася до критики Харлоу щодо погано застеленого ліжка. Харлоу розлютилася й не хотіла облишити цю справу, наполягаючи, щоб сестра Кей робила те, чого хоче вона. Крім того, вона зазвичай хотіла, щоб люди підлещувались до неї, погоджувалися з нею та підіймали їй настрій, тому Кей сказала, що вона занадто зосереджена на статусі і хоче, щоб її постійно оточували люди, що насправді означало бажання контролювати інших. Після цього Харлоу пішла відкриватися Кей, зі сльозами кажучи, що вона не така, як сказала сестра Кей, і що та неправильно її зрозуміла. Кей вибачилася, але Харлоу все ще не могла змиритися з цим і влаштувала їй бойкот. Після цього вона часто усамітнювалася і майже не розмовляла з нами.

Одного разу, розповідаючи мені про свій стан, вона сказала, що бачила, як інші сестри багато розмовляли з сестрою Кей, тому вона підозрювала, що сестра Кей усім подобається, а її всі зневажають та цураються. Тоді вона почала уникати всіх, і думала, що Кей була нещирою, коли говорила з нею. Пізніше вона сказала, що в неї погана людська сутність і що дуже підступно було робити такі припущення щодо Кей. Але після цього вона не змінилася. Через цей випадок вона два тижні ображалася на нас, і всі почувалися дуже скуто. Я була дуже приголомшена і не могла зрозуміти, що до чого. Чому, зіткнувшись із проблемами, вона не шукала істини й не засвоювала урок? Після цього я розмірковувала про те, що вона просто була схильною ображатися та пиндитися, і що нам просто потрібно з любов’ю допомагати їй. Одного разу відео, над яким вона працювала, довелося переробляти, тому що виникли проблеми. На зібранні лідер групи сказав, що основну відповідальність за проблеми з відео повинні взяти на себе ті, хто його створював. Харлоу вирішила, що критика спрямована на неї, що лідер групи не любить її та вважає, що її духовний рівень низький. Кілька днів вона ходила насупленою. Після цього один з лідерів поспілкувався з нею і сказав, що вона не сприймає істину і занадто гостро реагує, і що ніколи не мінятися дуже небезпечно. Почувши це, Харлоу заплакала. Вона сказала, що вона занадто підступна і Бог не буде її спасати. Побачивши, що вона так засмутилася, лідер поспілкувався з нею про Божу волю, щоб вона не розуміла Бога неправильно і могла проаналізувати свою проблему. У той момент вона нічого не сказала, і лідер подумав, що вона повинна трохи змінитися, але, на його подив, на зібранні вона сказала, що не може прийняти те, що лідер сказав про неї, і протягом кількох днів вона була пригнічена. Пізніше вона, плачучи, розповіла деяким братам і сестрам що лідер групи зневажає її через низький духовний достоїнства, і вона не знає, як це пережити. Брати і сестри співчували їй. Подібні речі відбувалися постійно, і після того, як хтось спілкувався з нею, вона завжди «пізнавала» себе і визнавала свою проблему. Але через декілька днів вона учиняла чергову істерику, коли знову щось траплялося.

Я була трохи збентежена, коли бачила, що вона так поводиться. Якщо вона нібито увесь час знала себе, чому вона ніколи не змінювалася? Якщо інші говорили щось, що зачіпало її гордість, вона вважала, що вони зневажають її, а потім сприймала все неправильно. Чи не було тут проблеми з її людською природою та розумінням? Я не могла до кінця зрозуміти цього, тому молилася Богу в пошуках і спілкувалася з іншими, хто розумів істину. Одна сестра сказала мені, що, віруючи стільки років, Харлоу все розуміла, але вона не практикувала істину і часто була негативно налаштована. Це означало, що вона насправді не знала себе. Ця сестра надіслала мені один уривок із Божого слова. «Коли деякі люди спілкуються про своє самопізнання, то перше, що злітає з їхніх вуст, – це: “Я диявол, живий сатана, той, хто опирається Богові. Я не слухаюся Його та зраджую Його; я гадюка, зла людина, яка має бути проклята”. Чи це справжнє самопізнання? Вони говорять лише узагальнено. Чому вони не наводять прикладів? Чому вони не можуть пролити світло на ганебні речі, які накоїли, для їх аналізу? Деякі нерозбірливі люди, почувши їх, думають: “Оце істинне самопізнання! Усвідомлювати себе дияволом, сатаною та навіть проклинати себе – яких висот вони досягли!” Багато людей, особливо новонавернених, схильні обманюватися такими розмовами. Вони думають, що промовець чистий і розуміє духовні питання, що це людина, яка любить істину й годиться бути керівником. Однак, поспілкувавшись із ним деякий час, вони виявляють, що це не так, що ця людина не така, як вони собі уявляли, а винятково нещира та брехлива, майстерно вміє перевтілюватись і приховувати своє справжнє обличчя, що приносить їм велике розчарування. Тож як слід вимірювати, чи любить людина істину? Це залежить від того, що вона зазвичай проявляє, і від того, чи живе вона реальністю істини, чи робить те, що говорить, і чи збігаються її слова з її ділами. Якщо вона говорить те, що звучить логічно та приємно, але не робить цього, не живе цим, то в цьому вона стала одним із фарисеїв, вона лицемір і аж ніяк не той, хто любить істину. Спілкуючись про істину, багато людей звучить дуже логічно, але не усвідомлює своїх виливів розбещеного характеру. Хіба це люди, які знають себе? Якщо люди не знають себе, то хіба це люди, які розуміють істину? Усі, хто не знає себе, – це люди, які не розуміють істини, а всі, хто говорить порожні слова самопізнання, мають фальшиву духовність і є брехунами. Деякі люди звучать дуже логічно, коли промовляють слова вчення, але їхній дух перебуває в заціпенілому, туподумному стані, вони несприйнятливі й не реагують на жодні питання. Можна сказати, що вони заціпенілі, але іноді, слухаючи їхню мову, здається, що їхній дух досить гострий. Наприклад, одразу після якогось інциденту вони можуть негайно пізнати себе: “Щойно в мені проявилась одна ідея. Я подумав про неї та зрозумів, що це підступ, що я обманював Бога”. Деякі нерозбірливі люди, чуючи це, заздро кажуть: “Ця людина відразу бачить свої виливи розбещеності, та ще й уміє відкрито про це спілкуватися. Вона так швидко реагує, у неї гострий дух, вона набагато краща за нас. Це справді людина, яка шукає істину”. Хіба це точний спосіб вимірювання людей? (Ні.) То що ж має бути основою для оцінювання того, чи дійсно люди знають себе? Це має бути не тільки те, що виходить із їхніх вуст. Потрібно ще дивитися на те, що дійсно в них проявляється, і найпростіший метод тут – поглянути, чи здатні вони втілювати істину в життя; ось що найголовніше. Їхня здатність утілювати істину в життя доводить, що вони істинно знають себе, бо ті, хто істинно знає себе, проявляють покаяння, і тільки тоді, коли люди проявляють покаяння, вони істинно знають себе» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Лише самопізнання допомагає в пошуках істини»). З Божого слова я дізналася, що у питанні, чи любить людина істину, чи приймає її, чи дійсно вона знає себе, важливо не те, що вона визнає на словах, наскільки добре вона викладає теорії, а скоріше те, що вона насправді втілює в життя, стикаючись із проблемами, якщо вона може практикувати істину, чи дійсно вона кається та змінюється, і чи збігається розуміння, про яке вона говорить, з її дійсним входженням. Деякі люди в свої промовах сиплють правильними вченнями, але, стикаючись із труднощами, вони не здатні втілювати в життя істину і діють на основі свого сатанинського характеру. Такі люди не приймають істину. Деякі люди можуть відкритися незалежно від того, які думки вони демонструють, і вони знають про свою розбещеність, тому люди вважають їх простими, але вони нічого не говорять про мотиви, що стоять за цим, і вони взагалі не аналізують сутність свого розбещеного характеру. Вони здаються простими та відкритими, але насправді збивають з пантелику та обманюють людей, і це дуже підступно. Самопізнання деяких людей – це лише ілюзія, і хоча на словах вони визнають свої помилки, називають себе сатаною, дияволом, проклинають і засуджують себе, кажуть, що вони ніщо й не приносять ніякої користі, тоді як не кажуть ні слова стосовно конкретних нечестивих вчинків, які вони вчинили, стосовно своїх прихованих мотивів та цілей, що стоять за цим, або до чого це призвело. Що стосується Харлоу, вона любила говорити з людьми про свій стан і, здавалося, дійсно прагнула істини та шукала її. Вона завжди говорила щось на кшталт: «У мене погана людська сутність, я підступна, я зловмисниця». З боку це виглядало так, ніби вона дійсно була здатна пізнати себе, але, стикаючись із проблемами, вона не практикувала істину. Вона взагалі не позбавилася власної розбещеності. За два роки до цього інші говорили, що вона робила припущення щодо людей та була зосереджена на статусі, але вона абсолютно не змінилася. Очевидно, вона просто говорила про теорію, це було не насправді, вона дурила людей. Знання, про яке вона говорила, не збігалося з тим, що вона втілювала в життя.

Пізніше я прочитала бесіду Бога про те, які люди дійсно є братами та сестрами, а які ні, і таким чином отримала деяке уявлення про Харлоу. У Божих словах сказано: «Тільки ті, хто любить істину, належать до Божої сім’ї; тільки вони є справжніми братами й сестрами. Чи ти думаєш, ніби всі ті, хто часто ходить на зібрання, є братами й сестрами? Не обов’язково. Які люди не є братами й сестрами? (Ті, кого нудить від істини, хто не приймає істину, хто не прагне до істини.) Усі ті, хто не приймає істину й кого нудить від неї, – це лихі люди. Усі ці люди не мають сумління та здорового ґлузду. Жоден із них не є тим, кого Бог спасає. Це люди з поганою людською сутністю, недбалі у своїй роботі та хтиві у своїй поведінці. Вони живуть за філософіями життя й застосовують підступні хитрощі та підлещуються до інших людей, використовують і обманюють їх. Щойно починається спілкування про істину, вони втрачають інтерес, їх від неї нудить, їм нестерпно про неї слухати, їм стає нецікаво, і вони не можуть усидіти на місці. Які це люди? Вони не мають віри, такі люди – невіруючі. І що б ти не робив, ти не повинен вважати їх братами й сестрами. … Чим же вони керуються в житті? Без сумніву, вони живуть за філософіями сатани, вони завжди поводяться лукаво й хитро, вони не живуть життям нормальної людської природи. Вони ніколи не моляться Богу й не шукають істини, а все вирішують за допомогою людських хитрощів, прийомів і філософій життя – що робить існування виснажливим. Навіть у простих питаннях вони забивають людям баки, і якщо вони не притягують за вуха якісь пояснення, то шукають собі виправдання. Таке життя виснажує, хіба ні? Чому вони вигадують стільки дурниць, коли можна було б пояснити питання кількома словами? Їхнє мислення хитромудре, і вони не здатні прийняти істину. Заради власного іміджу або через кілька слів вони ладні сперечатися до посиніння. Вони наче страждають на якусь психічну хворобу. Життя цих людей таке болісне. … Придивитись уважніше, їхні дії, те, чим вони займаються цілими днями, – усе це стосується їхнього власного обличчя, репутації й марнославства. Вони наче живуть у павутинні, їм конче треба притягувати за вуха якісь пояснення чи шукати собі виправдання в усьому, що вони роблять, вони завжди говорять заради власної користі, їхнє мислення хитромудре, вони говорять стільки дурниць, і їхні слова такі заплутані. Вони постійно сперечаються про те, що правильно, а що ні, цьому немає кінця, і якщо вони не стараються покращити свій імідж, то змагаються за репутацію та статус, і ніколи не буває такої миті, коли вони не живуть заради цих речей. І до чого це зрештою призводить? Вони, може, і покращили свій імідж, але при цьому всім остогидли, а люди побачили їх наскрізь і зрозуміли, що вони позбавлені реальності істини та не мають щирої віри в Бога. Коли керівники та працівники чи інші брати й сестри піддають їх кільком словам критики, вони вперто не хочуть її приймати, настійно намагаються притягнути за вуха якісь пояснення чи знайти собі виправдання, перекласти вину на інших, а на зібраннях вони обороняються й перекручують правду та кривду, сіючи смуту серед обраних Богом. У глибині душі вони думають: “Невже в тому, що я говорю, справді немає сенсу?” Що це за люди? Хіба вони люблять істину? Хіба вони вірять у Бога? Коли вони чують, як хтось говорить щось, що їх ображає, то завжди хочуть обговорити це докладно; вони плутаються, хто правий, а хто винний, не шукають істини й не ставляться до неї за принципами істини. Яким би нескладним не було питання, їм конче треба дуже його заплутати – вони просто напрошуються на неприємності, вони заслуговують бути такими виснаженими!» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Читаючи Божі слова, нам легко розрізнити, хто брати й сестри, а хто невіруючі. Деякі люди люблять сперечатися про добро та зло. Вони не приймають істину, скоріше їх від неї нудить. Вони не шукають істини, коли стикаються з різними явищами, вони не аналізують і не пізнають самих себе. Вони завжди захищаються та виправдовуються. Така людина занадто багато думає і від природи схильна до обману. Це не тільки втомлює їх самих, але й іншим приносить біль та роздратування. Така людина не є справжнім братом або сестрою. Отож, повертаючись до Харлоу, через ненавмисне зауваження якоїсь людини, яке зачіпало її репутацію та ображало її, вона робила припущення щодо цієї людини, ставала підозрілою та упередженою до неї. Після цього вона удавано відкривалася, щоб виправдатися або поговорити про себе, аби підняти проблеми інших. Вона завжди сперечалася про добро і зло. Наприклад, коли лідер групи дав їй кілька порад, вона подумала, що він зневажає її, і засмутилася. Потім на зібранні вона відкрилася й заявила, що лідер невисокої думки про неї, щоб усі поспівчували їй та склали певну думку про лідера групи. Спілкуючись із нею, людям зазвичай доводилося ходити навколо неї навшпиньки, стежачи за її висловлюваннями та виразом обличчя, побоюючись, що якесь сказане ними хибне слово вплине на її стан. Спілкування з нею дуже пригнічувало, й ніхто не почувався вільно. Оскільки вона завжди занадто багато думала і впадала в депресію, це серйозно впливало на прогрес у роботі. Раніше я думала, що вона просто чутлива та вразлива, що вона схильна ображатися та супитися, коли щось іде не так, як їй хочеться, що це звичайна людська вада, яка не є реальною перешкодою для братів і сестер або для роботи церкви. Але, зіставивши факти, я зрозуміла, що це дійсно порушує стан братів і сестер, а також життя церкви. Це також вплинуло на звичний перебіг церковної роботи. На додаток до її загальної манери подавати себе, вона взагалі не приймала істину й була дуже підступною. Для інших від неї не було ані повчання, ані користі, навпаки, вона була невіруючою. Отримавши уявлення про її загальну поведінку, лідер зняв із неї її обов’язки і змусив її усамітнитися для роздумів.

Після цього я прочитала уривок із Божих слів, що викриває розбещені характери людей, і так я зрозуміла, що ховається за словами Харлоу, і в мене з’явилася проникливість. У Божих словах сказано: «Обман часто очевидний зовні. Коли хтось ходить коло та навколо чи говорить солодку брехню, і ніхто не може збагнути, що в нього в серці, то це обман. А яка головна ознака зла? Зло – це коли те, що говорять люди, особливо тішить слух, коли все воно здається правильним, і бездоганним, і добрим, з якого боку не подивися, і це коли вони роблять усілякі справи та досягають своїх цілей, не використовуючи ніяких очевидних прийомів. Вони надзвичайно потайливі, коли щось роблять, вони досягають своїх цілей без жодних видимих ознак або натяків; саме так антихристи вводять людей в оману, і такі речі й таких людей дуже важко виявити. Деякі люди часто говорять правильні слова, уживають красиві фрази й використовують певні вчення, аргументи та прийоми, співзвучні почуттям людей, щоб замилювати їм очі; вони роблять вигляд, що йдуть одним шляхом, а насправді йдуть іншим, щоб досягати своїх таємних цілей. Це зло. Люди зазвичай вважають таку поведінку обманом. Вони менше знають про зло й менше його аналізують; насправді зло важче виявити, ніж обман, тому що воно більш приховане, а його методи та прийоми складніші» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 5. Вони обманюють, заманюють, залякують і контролюють людей»). Божі слова викривають людей із лихими характерами. Ці люди говорять щось, що звучить красиво та правильно, звучить приємно, але за цим криються приховані мотиви, які звичайні люди не можуть розпізнати. Поведінка Харлоу не йшла мені з голови. Вона казала мені, що я була великодушною та не сперечалася з нею, і що їй подобалося спілкуватися зі мною. Одного разу, коли вона побачила, що Кей немає вдома, вона прислала повідомлення, що їй страшно залишатися вдома самій, так ніби вона була дитиною, а мами не було поруч. Від таких слів будь-кому здалося б, що вона йому дуже довіряє і вбачає в ньому надійного друга або навіть члена сім’ї. Тому кожен хотів піклуватися про неї і в усьому погоджувався з нею. Навіть коли вона сперечалася про правду й неправду, думаючи, що інші зневажають її, ніхто не розпізнав, що вона казала, а просто співчував їй і жалів її. Зрозуміло, що вона говорила те, що гарно звучало, лестило іншим і було тим, що вони хотіли почути, але за цим стояло її бажання привабити їх. Зазвичай їй подобалося говорити з людьми про свій стан, щоб вони побачили, що вона зосереджена на входженні в життя і що вона шукає істину та прагне її. Але насправді вона навмисно створювала видимість псевдодуховності, щоб змусити інших добре думати про себе. Вона вдавала, ніби говорить про свій стан, але насправді метушилася, щоб отримати розраду, випустити пар та зіграти на почуттях людей. Вона навіть забирала час у людей, які виконували свій обов’язок. Але я не могла зрозуміти її мотивів або розпізнати, якою людиною вона була насправді. Я просто завжди по-доброму спілкувалася з нею, допомагаючи та підтримуючи. Я з ентузіазмом допомагала їй щоразу, коли бачила, що їй нелегко в житті, і я розглядала її першою, коли йшлося про щось, що приносило користь. Тепер, завдяки Божим словам, я нарешті побачила, що в неї була лиха природа, що вона була схильною обманювати як словами, так і справами, що вона всіх дурила та вводила в оману.

Після цього я проаналізувала себе. Чому в мене зовсім не було проникливості стосовно Харлоу? Поміркувавши, я зрозуміла, що в мене була хибна точка зору. Я сприймала її вміння говорити про свій стан як простоту та відкритість, як практику істини, і не звертала уваги на її слова. Тільки завдяки Божим словам я побачила, що насправді означає бути простою і відкритою. У Божих словах сказано: «Чесність означає віддати своє серце Богу, бути щирим із Богом у всьому, бути відкритим із Ним у всьому, ніколи не приховувати факти, не намагатися обдурити тих, хто знаходиться вище та нижче, і не робити нічого тільки з тим, щоб вислужитися перед Богом. Коротко кажучи, бути чесним – значить бути чистим у своїх діях і словах і не обманювати ні Бога, ні людей. … Якщо твої слова рясніють виправданнями та марними поясненнями, тоді Я кажу, що ти належиш до тих, хто цурається втілювати істину в життя. Якщо у тебе є багато таємниць, якими ти не бажаєш ділитися, якщо ти дуже не хочеш розкривати свої секрети – свої труднощі – перед іншими, щоб шукати істинний шлях світла, тоді Я кажу, що ти – один із тих, кому буде нелегко досягнути спасіння та кому складно буде вийти з темряви» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Три застереження»). З Божих слів я зрозуміла, що бути простим і відкритим – це в основному відкриватися в спілкуванні, коли ви стикаєтесь із проблемами або виявляєте розбещеність, не маскуючи нічого й не приховуючи факти. Відкриватися – це головним чином шукати істину та швидко вирішувати ваші проблеми. І завдяки цьому ви зможете побачити сутність своєї розбещеності та щиросердно поговорити з братами й сестрами. Для людей це повчально та корисно. Зрозуміти, чи є хтось простим і відкритим, можна, здебільшого подивившись на його мотиви та результат. Якщо він говорить про упередження, дрібні побутові проблеми та плітки без будь-якого реального самоаналізу або розуміння, то відкриватися таким чином не значить бути по-справжньому простим та відкритим. Це означає давати вихід тому, що не подобається, і потай звинувачувати інших у своїх проблемах. У такій відкритості людям немає ані повчання, ані допомоги. Деякі навіть поводяться так, ніби вони відкриті, прикидаючись чесними людьми, які приймають істину, щоб інші дивилися на них із повагою. Відкриватися таким чином – значить у прихованій формі звеличувати себе та хизуватися. Це вводить в оману. Щодо самопізнання Харлоу, вона в основному розповідала про свої підозри щодо інших і про думки та ідеї, які вона виявила, але ніколи не говорила про свій розбещений характер або про свої приховані наміри чи мотиви. Вона відкривалася не для того, щоб шукати істину або усувати свою розбещеність, а скоріше для того, щоб вилити свої образи, щоб їй поспівчували та втішили її. Вона навіть користувалась цим для самовиправдання, щоб її не зрозуміли неправильно. Таким чином вона могла захистити свій образ в очах інших. Її відкритість не виправила її розбещений характер, і це не принесло братам і сестрам ні користі, ні повчання. Це не те саме, що бути простим та відкритим. Це називається вести гру та хитрувати. Як тільки я усвідомила це, у мене з’явилася внутрішня ясність. Я чітко зрозуміла, що Харлоу не та, хто прагне істини, і що вона не проста та чесна, а дуже хитра та зла.

Після цього я проаналізувала себе. Я взаємодіяла з Харлоу майже рік і отримала деяке уявлення про її загальні проблеми, то чому ж в мене аж до цього часу не з’явилася проникливість щодо неї? Я зрозуміла, що головна причина цього полягає в тому, що я не дивилася на речі через призму Божих слів, а швидше дивилася на зовнішні прояви через власні уявлення та фантазії. Я сприймала її відкритість та бажання поділитися своїм станом з іншими як виявлення любові та пошук істини. Я не дивилася ні на її мотиви, ні на відправну точку у всьому, ні на її справжні досягнення. Я не дивилася на те, як вона говорила або діяла, або на її методи, і я не дивилася на все це через Божі слова. Ось чому я не бачила її сутності й не мала проникливості щодо неї. Я навіть ставилася до неї як до сестри, завжди прощала її, допомагала їй та з любов’ю підтримувала. Я була такою нерозумною! Тепер я розумію, що розрізнити, чи любить людина істину і чи прагне її, можна не по тому, наскільки їй подобається шукати людей у спілкуванні або говорити про самопізнання, а швидше по тому, чи може вона шукати істину і втілювати в життя Божі слова, коли стикається з проблемами, і чи є у неї потім справжнє входження та зміни. Я також зрозуміла, як важливо розрізняти сутність людини на основі Божих слів. Якщо ти не вмієш розрізняти людей, тебе зіб’ють із пантелику. Ти будеш сліпо любити людей, підтримувати не тих людей, які є братами і сестрами, та допомагати їм. Це зрештою приведе до розладу в роботі церкви. Тільки спосіб дивитися на людей та речі через Божі слова є точним і дозволяє розрізняти інших. Це єдиний спосіб дізнатися, як належним чином взаємодіяти з іншими людьми. Слава Богу!