Владія (Франція)

У 2021 році мене обрали керівницею церкви. Певний час у мене виникали труднощі з роботою поливу. Деякі працівники поливу рідко відвідували зібрання, а коли відвідували, то ледь брали участь у спілкуванні. Я не знала, як підступитися до цієї проблеми. Я розповіла про це керівниці, сестрі Люсі. Одного дня вона приставила до нашої групи зібрань проповідника, якщо звали брат Метью. Я знала, що він краще за мене розуміє істину, він і раніше допомагав мені в роботі. Але коли я побачила, що він долучається до нашої групи, я була незадоволена. Моєю першою думкою була підозра: а чи не буде він наглядати за моєю роботою? Я хвилювалася, що якщо він викриє мої проблеми, я втрачу гідність. Інші перестануть поважати мене як керівницю. І я не хотіла, щоб він наглядав за моєю роботою. Пізніше я помітила, що сестра Люсі скерувала брата Метью у кілька інших великих груп церкви, і всі інші радо вітали його. Це засмутило мене ще більше. Я подумала, що він, мабуть, хоче зайняти моє місце.

Того вечора брат Метью відвідав зібрання для нових вірян. Вони уважно слухали його спілкування й радо брали участь, але здавалося, їм було байдуже до мого спілкування. Я більше нічого не хотіла казати. Я заздрила Метью. Мені здавалося, що доки він тут, я більше нікому не потрібна. Усі були такі щасливі після спілкування Метью. Вони всі дякували Богу. Дехто навіть казав, що вони ще ніколи не відчували на зібраннях такого просвітлення, що прослухавши спілкування Метью, вони так багато здобули. Коли я почула, як брати й сестри це казали, я розгнівалася. Мені здавалося, що мою присутність ігнорують, так ніби я не ділилася з усіма ними своїм спілкуванням. Я почувалася приниженою. Я зневажала своїх братів і сестер. Мені здавалося, що вони забули все, про що я з ними спілкувалася. На завершення Метью підсумував кілька речей. Я не хотіла виступати. І не хотіла слухати, як хтось його хвалить. Я хотіла швидко закінчити зібрання й піти геть. Але саме тоді Метью запитав мене, що я думаю про зібрання. Я не хотіла брати участь. А тому дала якусь поверхову відповідь. А потім Метью заговорив про проблеми, які він виявив. Він сказав, що моє спілкування було доволі обширне й нечітке, що інші не зрозуміли його й не відреагували на нього, і що воно було непродуктивне. Почувши це, я розлютилася. Чого це він вказує на мої проблеми? Він, певно, прийшов навмисне, щоб зробити з мене посміховисько. Якщо він хоче звільнити мене, то хай так і скаже. У мене з’явилося упередження до Метью.

Пізніше він запропонував пошукати якісь слова Божі, що стосуються труднощів новачків на зібраннях. Наше спілкування могло б бути гнучким, ми могли наводити приклади, ділитися життєвими історіями, щоб допомогти їм зрозуміти слова Божі. А я вважала, що таке спілкування було надто детальне, і не погоджувалася з ним. Однак усім іншим ця ідея сподобалася. Увечері ми співголовували на ще одних зібраннях, і я хвилювалася, що Метью знову викриє мене. Я подумала, що треба відзначити всі проблеми у його спілкуванні й перелічити їх перед закриттям зібрання. Але, на диво, новим вірянам сподобалося таке зібрання. Наведення прикладів під час спілкування допомогло їм краще зрозуміти слова Бога. Воно було доволі продуктивним. Я не змогла знайти жодного недоліку. А потім, коли Метью поставив кільком учасникам питання, деякі з них не відповіли, від чого запала незручна тиша. Я була задоволена. Мені здавалося, що я врешті знайшла його недолік. Я відзначила це його недопрацювання, щоб звернути на нього увагу пізніше. Коли надійшов час для мого спілкування, мені хотілося якнайкраще розкрити основні теми, розповісти, що я зрозуміла. Мені хотілося перевершити брата Метью, щоб інші рівнялися на мене. Однак, навіть не зауваживши, я почала спілкування на іншу тему. Я думала, що вона дуже важлива, що їм треба її зрозуміти. Тому я продовжувала. Після зібрання брат Метью знову вказав на мої проблеми і зазначив, що моє спілкування відхилилося від теми. Через це всім було складно зрозуміти основну тему зібрання. Він нагадав мені, що треба ретельно обдумувати тему нашого зібрання. Інша сестра сказала, що моє спілкування було задовге, і вона не вловила основної думки. Почувши все це, я засмутилася. Я не могла стримати сліз. Я думала лише про одне: чому він постійно говорить про мої помилки? А також: що про мене тепер подумають інші? Чи поважатимуть вони мене надалі? У той час я дуже гнівалася на брата Метью. Мені здавалося, він навмисно ускладнює мені життя і хоче, щоб усі побачили мої недоліки. Я хотіла, щоб він пішов, не хотіла більше бачити його на наших зібраннях. Але я все ж трохи розуміла, що це неправильно. А тому я стала молитися Богу: «Всемогутній Боже, я знаю, що повинна з цього всього засвоїти урок, але я дуже зла на брата Метью. Мені важко приймати його зауваження. Як я маю розуміти цю ситуацію? Прошу Тебе, Боже, дай мені умиротворення і скеруй мене до пізнання себе, щоб я не образила Тебе».

Наступного дня, я шукала слів Божих, щоб вирішити свою проблему. Я прочитала кілька уривків. «Є люди, які завжди бояться, що інші – кращі й вищі за них, що інших поважатимуть, тоді як ними нехтують. Це змушує їх нападати на інших та віддаляти їх. Хіба це не приклад заздрості до людей, більш здібних, ніж вони самі? Хіба така поведінка не егоїстична й не гідна презирства? Що це за характер? Він злостивий! Думати тільки про свої власні інтереси, задовольняти тільки свої власні бажання, не проявляти жодної уваги до інших або до інтересів Божого дому – у таких людей поганий характер, і Бог не має до них любові» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свій розбещений характер»). «Коли йдеться про все, що стосується репутації або статусу чи може привернути до людини увагу, – наприклад, коли хтось чує, що дім Божий планує плекати різні види талантів, – серце кожного з вас завмирає в очікуванні, і кожен із вас постійно хоче зробити собі ім’я та бути відзначеним. Усім хочеться боротися за статус і репутацію; і люди цього соромляться, але їм тяжко, якщо вони цього не роблять. Коли вони бачать, що хтось виділяється, то відчувають заздрість і ненависть, і обурюються, і вважають, що це несправедливо, думаючи собі: “А чому я не можу виділитися? Чому слава завжди дістається іншим? Чому ніколи не настає моя черга?” А потім вони намагаються придушити своє обурення, але в них не виходить. Вони моляться Богу, і на деякий час їм стає легше, але коли вони знову стикаються з такою ситуацією, то все одно не можуть її подолати. Хіба це не прояв незрілого духовного стану? Коли люди впадають у такі стани, хіба вони не потрапляють у сатанинську пастку? Це кайдани розбещеної сатанинської природи, які сковують людину. Якщо людина відкинула ці розбещені характери, хіба вона не стає вільною й визволеною? Подумай ось про що: щоб не впасти в стани бажання здобути славу та зиск, щоб звільнитися від цих розбещених станів, позбутися стресів та кайданів статусу й репутації, які істини ти мусиш розуміти? Якими реаліями істини ти маєш володіти, щоб здобути свободу й звільнення? По-перше, ти мусиш бачити, що сатана використовує статус і репутацію, щоб розбещувати людей, захоплювати їх, знущатися над ними, принижувати їх і занурювати в гріх; більше того, тільки прийнявши істину, люди можуть відмовитися, можуть відкинути репутацію та статус. … Ти мусиш навчитися відмовлятися від цього й відкладати це вбік, рекомендувати інших і давати їм можливість виділятися. Не змагайся й не поспішай скористатися моментом, коли у тебе з’являється можливість виділитися або здобути славу. Ти мусиш мати можливість відкласти вбік ці речі, але маєш не відкладати виконання свого обов’язку. Будь людиною, яка працює в тихій непомітності і яка не виставляє себе напоказ перед іншими, віддано виконуючи свій обов’язок. Що більше ти відмовлятимешся від свого престижу й статусу, і що більше ти відмовлятимешся від своїх власних інтересів, то більш спокійним ти станеш, то більше світла буде у твоєму серці, і то кращим буде твій стан. Що більше ти боротимешся й змагатимешся, то темнішим буде твій стан. Якщо ти цьому не віриш, спробуй сам і переконайся! Якщо ти хочеш змінити такий зіпсований стан і не перебувати під контролем цих речей, ти мусиш шукати істину й чітко розуміти їхню сутність, а потім відкласти їх убік, відмовитися від них. В іншому разі, що більше ти боротимешся, то більше темряви буде тебе оточувати, і то більше ревнощів і ненависті ти відчуватимеш, а твоє бажання щось здобувати для себе буде тільки посилюватися. Що сильніше твоє бажання здобувати, то менш здатним ти будеш здобувати, а оскільки ти не зможеш здобувати, зростатиме твоя ненависть. У міру зростання твоєї ненависті ти ставатимеш дедалі темнішим усередині. Що темнішим ти будеш усередині, то гірше ти виконуватимеш свій обов’язок; що гірше ти виконуватимеш свій обов’язок, то менш корисним ти будеш для дому Божого. Це означає взаємопов’язане порочне коло. Якщо ти ніколи не будеш здатен добре виконувати свій обов’язок, тебе буде поступово вигнано» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свій розбещений характер»). Слова Божі дуже чітко описують заздрісну поведінку. Люди заздрять і конкурують з тими, хто кращий за них. Це сатанинський характер. Я була саме такою. Занадто заздрила. Дивлячись, як інші хвалять спілкування і пропозиції Метью, мені хотілося конкурувати з ним. Через це я погано почувалася й перебувала в темряві. До появи брата Метью я завжди сама головувала на зібраннях. Якщо в працівників поливу виникали проблеми, вони зверталися до мене, і всі мною захоплювалися. Вони завжди цікавилися моєю думкою про тему для спілкування на зібраннях. Вони чекали на моє спілкування, щоби допомогти їм вирішити їхні проблеми. Та за якийсь час моє спілкування перестало вирішувати їхні проблеми, і вони не вдосконалювали полив новачків. Вони стали негативно налаштовані й не виступали на зібраннях. Коли приєднався брат Метью, він запропонував їм справжнє керівництво у їхньому поливі. І він показав їм шлях практики. Вони отримали реальну допомогу. Вони всі хотіли слухати його спілкування. Я мала б бути цим задоволена. Я могла використати цю ситуацію, щоб обміркувати власні проблеми й недоліки. Натомість я не аналізувала себе, а боролася за свій статус. Я очевидно не дотягувала в багатьох речах і не виконувати практичну роботу. Але я не хотіла поливу від когось іншого. Я хотіла бути одноосібною керівницею в церкві, щоб усі рівнялися на мене, слухали мене. Я переймалася своїм власним іменем і статусом замість роботи церкви. Ця ситуація повністю відображала моє прагнення статусу й мою зіпсованість. Я просила Бога просвітити мене, допомоги пізнати себе.

Через три місяці, як не дивно, сталося щось дуже схоже. На робочих зборах брат Метью запитав мене, як справи у нових членів. Я трохи роздратувалася. Я вважала, що як проповідник він має знати ситуацію в кожній церкві. Чому він запитує мене? Крім того, запитуючи перед усіма, чи не намагається він мене принизити, щоб я визнала, що не дуже добре справляюся з роботою поливу? Я відповіла йому коротко й імпульсивно, не вдаючись у подробиці. Я навмисно вказала на труднощі й запитала його, що робити. Але одразу ж після цього я пошкодувала про це. Я намагалася ускладнити життя братові Метью. Це була дуже негідна поведінка. Я постійно думала: чому я не можу контролювати себе, коли він викривав мої недоліки перед іншими? Чому я починала заздрити й намагалася відзначати його невдачі у спілкуванні, щоб помститися йому? Я знала, що перебувати в такому стані небезпечно. Але я й гадки не мала, чому я так гнівалася на брата Метью. Якось увечері я читала есей-свідчення. Воно називалося «Викриття моїх вчинків зірвало з мене маску». Там цитувалися слова Божі, і це допомогло мені краще зрозуміти. Всемогутній Бог говорить: «Якою є головна мета антихриста, коли він нападає на інакодумця й усуває його? Він прагне створити в церкві ситуацію, за якої жоден голос йому не суперечить, за якої його влада, його статус керівника та його слова абсолютні. Усі мусять прислухатися до нього, і навіть якщо їхня точка зору інша, вони не повинні висловлювати її, але мусять ятрити собі нею серце. Ті, хто наважується відкрито не погоджуватися з антихристом, стають його ворогами, і він буде думати про будь-який можливий спосіб ускладнити їм життя, і не може дочекатися, коли вони зникнуть. Це один зі способів, у який антихристи нападають на інакодумців та усувають їх, щоб зміцнити свій статус і захистити свою владу. Вони думають: “Це нормально, якщо в тебе інші точки зору, але ти не можеш говорити про них, як тобі заманеться, не кажучи вже про те, щоб ставити під загрозу мої владу та статус. Якщо тобі є що мені сказати, ти можеш сказати це мені наодинці. Якщо ти скажеш це перед усіма й змусиш мене втратити лице, ти напрошуєшся на прочухан, і мені доведеться зайнятися тобою”. Що це за характер? Антихристи не дозволяють іншим говорити вільно. Якщо в інших є думка – чи про антихриста, чи про щось інше – вони мусять тримати її при собі; вони повинні брати до уваги лице антихриста. У протилежному разі антихрист поставить на них клеймо ворогів, нападе на них та усуне їх. Що це за природа? Це природа антихриста. І чому він так чинить? Він не дозволяє церкві мати будь-які альтернативні голоси, не допускає жодного інакодумця до церкви, не дозволяє обраним Богом відкрито спілкуватися про істину та розпізнавати людей. Найбільше він боїться бути викритим та розпізнаним людьми; він постійно намагається зміцнити свою владу та статус, який він має у серцях людей і який, на його думку, ніколи не повинен похитнутися. Він ніколи не зміг би терпіти нічого, що впливає на його гордість, репутацію чи статус і цінність як керівника або загрожує їм. Хіба це не прояв зловмисної природи антихристів? Не задовольняючись владою, якою вони вже володіють, вони зміцнюють і закріплюють її та прагнуть до вічного панування. Вони хочуть контролювати не тільки поведінку інших, а й їхні серця. Спосіб дій антихристів повністю спрямований на те, щоб захистити їхню владу та статус; він цілковито випливає з їхнього бажання утримувати владу» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 2). Мій стан був такий самий, що його викривав Бог. Коли Метью звертав увагу на мої помилки й недоліки, мені хотілося відомстити йому. Це поведінка антихриста. Я вже визнала, що мені подобався статус, і що я була дуже пихата. Але я зовсім не розуміла сама себе. Глибоко в душі я думала, що роль церковної керівниці означала, що я мала талант і духовні якості, і хоча в моєму обов’язку були помилки, я все ж була здатна виконувати роботу церкви, а тому мене точно не звільнять. Коли я побачила, що до групи зібрання приєднався брат Метью, я відчула, що моє положення захиталося. Мені здавалося, що раптом з’явився супротивник, щоб замінити мене. Я ненавиділа й відкидала його. Мені було байдуже до потреб братів і сестер чи до роботи церкви. Я тільки боролася із братом Метью, щоб убезпечити своє положення. Це був справді лихий характер. Він вказав на мої проблеми. Мені це не сподобалося, і я пішла проти нього. Я навіть прагнула помсти, щоб виставити його в поганому світлі. Коли він знову звернув увагу на мої помилки, я була принижена. Я злилася на нього й хотіла позбутися його. Але насправді він втілював істину в життя. Правда в тому, що в моїй роботі були недогляди, а деяких принципів я не розуміла. Саме тому він навчав мене кращого підходу до роботи. Але замість прийняти його, я намагалася віднайти його недоліки, щоб викрити його перед усіма. Коли він запитав про мою роботу, я не поділилася деталями. А почала ставити запитання, щоб виставити його в поганому світлі. До того я вважала себе просто заздрісною. Але зі слів Божих я зрозуміла, що цим я виявляла характер антихриста. Мені хотілося відбиватися і мститися, захищати своє ім’я та статус. Якби я мала можливість, я, мабуть, зробила б щось значно гірше. Коли я побачила свій характер антихриста, то була шокована й дуже злякалася. Я знала: якщо продовжуватиму в цьому дусі, то Бог точно мене прожене, бо Бог не рятує антихристів. Розкаявшись, я молилася Богу. «Всемогутній Боже, я недбало виконувала роботу керівниці. Я тільки боролася за власне ім’я і статус, зі злобою відбиваючись і прагнучи помсти. Своєю поведінкою я грала роль сатани. Боже мій, я хочу покаятися».

Після цього я прочитала уривок зі слів Божих, і він допоміг мені краще розгледіти свій зіпсутий характер. «Антихристи дорожать своїм статусом і престижем набагато більше, ніж звичайні люди: це щось притаманне їхньому характеру й сутності; це не тимчасовий інтерес, не скороминущий вплив їхнього оточення – це щось у їхньому житті, у їхніх кістках, і тому це їхня сутність. Це означає, що в усьому, що робить антихрист, він у першу чергу дбає про власний статус та престиж і ні про що інше. Для антихриста статус і престиж – це його життя, його довічна мета. Що б він не робив, він завжди в першу чергу думає про таке: “Що буде з моїм статусом? А з моїм престижем? Якщо я це зроблю, чи додасть це мені престижу? Чи підвищить мій статус в очах людей?” Це перше, про що думає така людина, що переконливо доводить, що вона має характер і сутність антихриста; інакше вона б не замислювалася над цими проблемами. Можна сказати, що для антихриста статус і престиж не є якоюсь додатковою вимогою, а тим більше чимось побічним, без чого він міг би обійтися. Вони є частиною природи антихристів, вони в їхніх кістках, в їхній крові, вони їм внутрішньо притаманні. Антихристам не байдуже, чи мають вони статус і престиж; це не їхнє ставлення. Тоді яким є їхнє ставлення? Статус і престиж тісно пов’язані з їхнім повсякденним життям, з їхнім повсякденним станом, із тим, до чого вони прагнуть щодня. І тому для антихристів статус і престиж – це їхнє життя. Незалежно від того, як вони живуть, незалежно від того, у якому середовищі вони живуть, незалежно від того, яку роботу вони виконують, незалежно від того, до чого вони прагнуть, які їхні цілі, яким є напрямок їхнього життя, усе це обертається навколо доброї репутації та високого становища. І ця мета не змінюється; вони ніколи не зможуть відмовитися від такого. Це справжнє обличчя антихристів і їхня сутність» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 9, частина третя). Ці слова Божі відкрили мені, за що саме я боролася, мою природу й суть. Найбільше я переймалася своїм власним іменем і статусом. У своїх стосунках і всьому, що я робила, я переймалася тим, щоб створити позитивне враження й заслужити повагу. Так мене виховували з дитинства. Я завжди прагнула бути найкращою. У старшій школі я постійно змагалася з іншими, намагаючись досягти найбільше і стати відмінницею, щоб усі мої однокласники захоплювалися мною. Вступивши до церкви, я й далі зосереджувалася на своїй репутації, прагнула захоплення з боку інших. Я думала, що церква доручила мені обов’язок, бо я мала особливі здібності й могла швидко й добре виконувати завдання. А потім, ставши керівницею, я запишалася. Мені хотілося хизуватися своїми здібностями через спілкування, але я не прагнула до навчання й виправлення своїх помилок у цьому обов’язку. Коли брат Метью виявив мої недоліки, мені здалося, що я втратила захоплення братів і сестер. Я не могла цього прийняти, тому хотіла зігнати на ньому злість. Але зі слів Божих я зрозуміла, що все, що я робила, було для захисту свого імені та статусу, і це є огидним для Бога. Я просила Бога спасти мене від цього зіпсованого характеру.

А тоді брати й сестри передали мені слова Божі. «Гордовитість – це корінь розбещеного характеру людини. Що гордовитішими є люди, то більш ірраціональними вони є, і що більш ірраціональні вони, то більш схильні вони чинити опір Богу. Наскільки серйозна ця проблема? Люди з гордовитим характером не тільки вважають усіх інших нижчими за себе, але, що найгірше, вони навіть зверхні стосовно Бога, і в їхніх серцях немає страху Божого. Незважаючи на те, що може здаватися, ніби люди вірять у Бога та йдуть за Ним, вони зовсім не ставляться до Нього як до Бога. Вони завжди вважають, що володіють істиною, і дуже високої думки про себе. Це сутність і корінь гордовитого характеру, і це походить від сатани. Тому проблема гордовитості повинна бути вирішена. Вважати, що хтось кращий за інших – це незначне питання. Критично важливою є проблема того, що гордовитий характер людини заважає їй коритися Богові, Його правлінню та Його влаштуванням; така людина завжди відчуває схильність конкурувати з Богом за владу над іншими. Такі люди анінайменшою мірою не шанують Бога, не кажучи вже про те, щоб любити Бога або коритися Йому» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). «Нехай ніхто не думає про себе як про досконалого, або видатного й благородного, або такого, що вирізняється з-поміж інших; усе це викликано гордовитим характером людини і її невіглаством. Завжди вважати себе особливим – це наслідок гордовитого характеру; ніколи не бути здатним прийняти свої недоліки й ніколи не бути здатним дивитися у вічі своїм помилкам і невдачам – це наслідок гордовитого характеру; ніколи не дозволяти іншим бути вищими за тебе або бути кращими за тебе – це наслідок гордовитого характеру; ніколи не дозволяти іншим бути вищими за посадою або сильнішими за тебе – це наслідок гордовитого характеру; ніколи не дозволяти іншим мати кращі думки, пропозиції та погляди, ніж у тебе, і, коли вони їх мають, ставати негативно налаштованим, не бажати говорити, почуватися стражденним і пригніченим, засмучуватися – це наслідок гордовитого характеру. Гордовитий характер може призвести до того, що ти захищатимеш свою репутацію, не будеш спроможним приймати керування з боку інших, дивитися у вічі власним вадам і приймати власні невдачі й помилки. Більше того, коли хтось кращий за тебе, це може викликати ненависть і ревнощі у твоєму серці, і ти можеш відчувати себе скованим, через що ти не бажатимеш виконувати свій обов’язок і станеш недбалим у його виконанні. Гордовитий характер може привести до виникнення у тебе таких практик і поведінки. Якщо ви будете здатні потроху заглиблюватися в усі ці деталі, досягати проривів у них і здобувати їх розуміння; і якщо ви потім будете здатні поступово відмовитися від цих думок і відмовитися від цих хибних уявлень, поглядів і навіть моделей поведінки, і не будете сковані ними; і якщо, виконуючи свій обов’язок, ви зможете знайти правильне для вас становище, і діяти відповідно до принципів, а також виконувати обов’язок, який ви можете й маєте виконувати; тоді, з часом, ви зможете виконувати свої обов’язки краще. Це входження в реальність істини. Якщо ти зможеш увійти в реальність істини, іншим людям ти здаватимешся схожим на людину, і вони скажуть: “Ця людина поводиться відповідно до свого становища, і вона виконує свій обов’язок в обґрунтований спосіб. Вона не покладається у виконанні свого обов’язку на природність, на запальність або на свій зіпсований сатанинський характер. Вона діє стримано, у неї є серце, яке шанує Бога, у неї є любов до істини, а її поведінка й висловлювання показують, що вона відмовилася від своєї власної плоті та власних бажань”. Як це чудово – так поводитися! У тих випадках, коли інші згадують про твої недоліки, ти не тільки здатен прийняти їх, але й налаштований оптимістично, дивлячись в очі своїм недолікам і вадам, не втрачаючи рівновагу. Твій душевний стан цілком нормальний, без крайнощів, без запальності. Хіба це не те, що означає мати людську подобу? Тільки в таких людей є здоровий глузд» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Принципи, якими слід керуватись у своїй поведінці»). Божі слова розкривають корінь проблеми. Велика частина нашої зіпсованості походить із пихатої природи. Моя пиха змусила мене зневажати брата Метью, відкидати його пропозиції. Я жила в гордині. Я не хотіла визнавати власних помилок. І хоч його побажання були корисні, я не хотіла їх приймати. Я відмовлялася від його допомоги, щоб зберегти свій статус. Я думала не про те, що маю робити, щоб сумлінно виконувати обов’язок. На роботі виникали труднощі і я не справлялася, та все ж залишалася пихатою. Я справді не розуміла саму себе. Брат Метью вказав на кілька практичних речей, усі вони були недоліками мого обов’язку. Я не приймала їх, натомість я прискіпувалася до нього. А насправді його спілкування було практичним. Він допоміг новим вірянам зрозуміти істину. Його спілкування було для них більш корисним, ніж зібрання, на яких раніше головувала я. Поставши перед фактами, я не змогла визнати, що він був досвідченіший за мене. Я його дуже зневажала. Я справді була пихатою й нерозважливою. Я занадто високо про себе думала. Я завжди хотіла бути найкращою. Прагнула визнання. Це архангельський характер. Він заперечує Бога. У душі я промовляла молитву, готова шукати істину і змінюватися. Стати більш розважливою.

Пізніше, у своїй духовній посвяті, я прочитала такі слова Божі: «Саме такою мусить бути атмосфера в церкві: усі зосереджуються на істині та прагнуть її досягти. Не має значення, наскільки люди старі або молоді, чи є вони досвідченими віруючими. Також неважливо й те, чи мають вони високий або низький духовний рівень. Ці аспекти не мають значення. Перед істиною всі рівні. Обов’язково потрібно звертати увагу не те, хто говорить правильно й відповідно до істини, хто думає про інтереси Божого дому, хто несе найбільший тягар у роботі Божого дому, хто чіткіше розуміє істину, хто поділяє відчуття праведності та хто готовий платити ціну. Такі люди мають отримувати підтримку й підбадьорення від своїх братів і сестер. Ця атмосфера праведності, яку створює пошук істини, мусить панувати в церкві; у такий спосіб ви будете мати роботу Святого Духа, і Бог буде дарувати благословення й керівництво. Якщо в атмосфері церкви панує поширення пліток, чинення галасу довкола одне одного, незадоволення одне одним, заздрощі й суперечки між вами, то Святий Дух, безумовно, не буде працювати у вас. Боротьба одного з одним і таємні чвари, підступ, обман і плетіння інтриг одне проти одного – це атмосфера зла! Якщо в церкві панує така атмосфера, то Святий Дух однозначно не буде виконувати Свою роботу» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Тільки той, хто виконує свій обов’язок усім серцем, розумом і душею, є тим, хто любить Бога»). «Нині усі, хто не може прийняти Боже дослідження, не можуть здобути Його схвалення, і ті, хто не пізнає втіленого Бога, не можуть бути вдосконаленими. Подивись на все, що ти робиш, і поміркуй, чи можна це явити перед Богом. Якщо ти не можеш явити все, що ти робиш, перед Богом, це показує, що ти лиходій. Чи можна вдосконалити лиходіїв? Усе, що ти робиш, кожна дія, кожен намір і кожен відгук повинні бути явлені перед Богом. Навіть твоє повсякденне духовне життя – твої молитви, твоя близькість до Бога, як ти їси та п’єш від Божих слів, твоє спілкування з твоїми братами та сестрами й твоє життя у церкві – і твоє служіння в партнерстві можуть бути явлені перед Богом для Його дослідження. Саме така практика допоможе тобі досягти зростання в житті» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Бог удосконалює тих, хто є людьми за Його серцем»). Слова Божі вказали мені на шлях практики й на джерело заспокоєння. Бог просить нас не змагатися в церкві. Ми повинні шукати істину. Ми повинні слухати тих, чиї слова відповідають їй. Брат Метью викрив мої недоліки й помилки, щоб допомогти мені добре проводити роботу поливу нових вірян. Він не захищав наші відносини. Він провів спілкування про мої проблеми. Допоміг мені пізнати себе. Коли він показав зіпсованість, то прямо заявив про це, не прагнучи захоплення. Він був здатний шукати істину й захищати роботу церкви. А тому мені слід повчитися в нього, щоб виправити свої слабкості. Мені не треба заздрити чи зневажати або ж шукати в ньому недоліків. Я також побачила, що таке викриття – це Божий захист і спасіння. Воно допомагає мені усвідомити власну зіпсованість і виправити свої помилки. Бог завжди спостерігає за нами, сподівається, що ми дотримуватимемося принципів. Готова прийняти Божу перевірку, я проаналізую свою зіпсованість і виправлюся, щоб дотримуватися принципів.

Крім того, я більше не заздрю братові Метью. Я здатна прийняти його спілкування й настанови. На зібраннях, коли я ставлю іншим запитання, я планую, що маю сказати, щоб це було зрозуміліше для інших. Коли вони недостатньо активно беруть участь у спілкуванні, я зосереджуюся на інтерактивній взаємодії. Щоб зібрання проходили ефективніше, я розмовляю з братами й сестрами перед зустріччю, щоб зрозуміти їхні практичні проблеми, щоб я могла розібрати їх на спілкуванні на основі слів Божих. Крім того, я більше читаю слів Божих і озброююся істиною, щоб краще допомагати людям вирішувати їхні труднощі. Я досягла цих скромних змін заради Божого спасіння. Слава Всемогутньому Богу.