Є Чен (Китай)

Цього січня я поливала новонавернених у церкві. Я відповідала за двох новонавернених – сестру Жань Цзє та її чоловіка. Керівник сказав мені, що чоловік Жань Цзє щойно почав досліджувати Божу роботу останніх днів, поки відвідав лише кілька зібрань і потребував більшої підтримки й поливу.

Я двічі ходила до Жань Цзє додому, і щоразу вони з чоловіком починали сперечатися. Дослідивши ситуацію, я дізналася, що Жань Цзє зверхньо ставилася до свого чоловіка за те, що він воліє жити мирським життям та не є відданим вірянином. Мені спало на думку, що нереальні вимоги, які вона встановлювала, і те, як вона зривалася на чоловікові, коли він тільки почав досліджувати істинний шлях, могло завадити його прогресу. Якось я поспілкувалася з нею про те, що ми маємо підходити до людей із поблажливістю та терпінням. На мій подив, сестра образилася і сказала, що й так вже дуже терпляча. Вона навіть додала: «Якщо він не хоче вірити, нехай так і буде. Принаймні так він не впливатиме на мій стан». Я дуже занепокоїлася, що її чоловік, почувши це, може кинути церкву. В душі я мовчки скаржилася: «Ця сестра страшенно гордовита. Вона переймається лише тим, як випустити пару, і їй байдуже на почуття інших. Я повинна серйозно поспілкуватися з нею та розповісти їй, наскільки важка ця ситуація». Однак коли я висловилася, Жань Цзє почала сперечатися: «Я не хочу злитися. Але він весь день проводить на суспільних заходах або грає у маджонг і не читає Боже слово. Він просто не слухає, скільки б разів я йому не казала». Почувши це, я трохи розсердилася. Я подумала: «У тебе явні прояви розбещеності, але ти тільки критикуєш свого чоловіка. Ти зовсім не знаєш себе!» Отже, я прочитала їй уривок з Божого одкровення про гордовитий людський характер та розтлумачила її гнів як результат надто сильного бажання отримати статус. Її злість та роздратування, якими вона змушувала свого чоловіка поступатися, коли він не робив те, що вона казала, були проявами розбещеного характеру, який необхідно виправити. На той момент сестра знехочу визнала, що була надто гордовитою, але згодом продовжувала поводитися так само й анітрохи не змінилася. Пізніше я поспілкувалася з нею ще кілька разів та заохочувала ставитися до чоловіка по справедливості, а пізнати себе, а не постійно доскіпуватися до його вад. Однак сестра продовжувала знаходити собі виправдання. Я не знала, що робити. Спочатку я хотіла, щоб її чоловік частіше відвідував зібрання, щоб допомогти йому вкоренитися на істинному шляху, але всі ці зібрання зненацька було скасовано.

На той час я продовжувала скаржитися та судити Жань Цзє: «Вона така гордовита і весь час напосідається на свого чоловіка. Може, у неї погана людська сутність? Я багато разів спілкувалася з нею, але вона не практикує істину й не допомагає проводити зібрання. Я справді більше не хочу поливати її». Якось я обговорила цю проблему зі своєю напарницею та дала вихід усьому своєму невдоволенню. Сестра порекомендувала мені подивитися відео зі свідченням про певний досвід. Один з уривків з Божого слова в цьому відео влучив просто в ціль. У Божих словах сказано: «Потрібно проявляти турботу й обачливість та покладатися на любов у поводженні з людьми, які досліджують істинний шлях. Це необхідно тому, що кожен, хто досліджує істинний шлях, є безбожником – навіть релігійні люди серед них є більшою чи меншою мірою безбожниками – і всі вони крихкі: якщо щось не узгоджується з їхніми уявленнями, вони схильні суперечити цьому, і якщо будь-яка фраза не відповідає їхній волі, вони схильні сперечатися щодо неї. Тож поширення Євангелія серед них вимагає від нас терпимості. Воно вимагає надзвичайної любові з нашого боку, і для нього потрібні певні методи та підходи. Однак критично важливо читати їм Божі слова, повідомляти їм усі істини, які Бог висловлює задля спасіння людини, і давати їм можливість чути голос Бога та слова Творця. Це буде для них корисним» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Поширення Євангелія – обов’язок честі всіх вірян»). Бог вимагає, щоб ми ставилися до кожного потенційного одержувача Євангелія із доброзичливістю й турботою, і допомагали їм із абсолютним терпінням і любов’ю, спілкуючись із ними про істину та приводячи їх до Бога. Це відповідальність та обов’язок кожного, хто ділиться Євангелієм. Я відчувала доброзичливість Бога та Його турботу про людське життя в кожному Його слові та виразі. Саме тому Він вимагав цього від нас. Мені стало соромно, коли я обмірковувала Божу любов та розуміння людства. Я згадала, як я поставилася до Жань Цзє. Поспілкувавшись із нею кілька разів про те, як вона зривається на чоловікові, й не побачивши жодних змін, я розсердилась, знайшла у Божому слові уривки, щоб критикувати її як мені заманеться, проаналізувала її проблеми, дала вихід своєму розчаруванню в ній і навіть не подумала про її власні почуття чи духовний стан. Я навіть у присутності своєї напарниці сказала, що у неї погана людська сутність. Де ж була моя любов і доброта? Жень Цзє прийняла Божу роботу останніх днів лише півроку тому і ще багато чого не розуміла щодо істини – тож хіба не було нормальним, що вона виявляла розбещеність, зіткнувшись із проблемами? Я не тільки не надала їй провід з любов’ю, щоб допомогти їй практикувати істину, а й фактично знехтувала нею. Мені дійсно бракувало людської сутності. Поміркувавши над всім цим, я усвідомила, що не одержала жодних результатів після неодноразового спілкування з Жень Цзє, тому що моє спілкування було здійснено без любові, і я не використала істину, щоб вирішити її проблеми. Натомість я погордувала й знехтувала нею, обмежувала її та докоряла їй за те, що вона сердилася. Як я могла сподіватися допомогти їй зрозуміти істину та покращити свій стан, якщо я так поводилась? Я звернулася до Бога в молитві, готова виправити свої наміри та припинити ставитися до Жень Цзє відповідно до свого розбещеного характеру.

Якось я натрапила на ось цей уривок з Божих слів. «Ти повинен мати розуміння багатьох станів, у яких перебуватимуть люди, коли Святий Дух здійснюватиме роботу над ними. Зокрема, ті, хто координує служіння Богу, повинні мати ще краще розуміння цих станів. Якщо ти лише говориш про багатий досвід або про шляхи для досягнення входження, це показує, що твій досвід занадто односторонній. Без знання свого справжнього стану та без розуміння принципів істини неможливо досягти змін у характері. Без знання принципів роботи Святого Духа або без розуміння плодів, які вона дає, тобі буде важко розпізнати роботу злих духів. Ти повинен викривати роботу злих духів, а також людські уявлення, і проникати в саму суть питання; ти повинен також указувати на численні відхилення у практиці людей та на проблеми, які, можливо, вони мають у своїй вірі в Бога, щоб вони могли їх розпізнати. Щонайменше, ти не повинен змушувати їх почуватися негативними або пасивними. Однак ти повинен розуміти труднощі, які об’єктивно існують для більшості людей, ти не повинен бути нерозсудливим або намагатися “навчити свиню співати” – це нерозумна поведінка. Щоб вирішити численні труднощі, з якими стикаються люди, ти мусиш спочатку осягнути динаміку роботи Святого Духа; ти мусиш розуміти, як Святий Дух виконує роботу над різними людьми, ти мусиш мати розуміння труднощів, з якими стикаються люди, та їхніх недоліків, і ти мусиш розбиратися в ключових питаннях тієї чи іншої проблеми та діставатися до її джерела – без відхилень і без жодних помилок. Лише така людина придатна координувати служіння Богові» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Чим повинен бути оснащений компетентний пастир»). Обмірковуючи Божі слова, я зрозуміла, що при поширенні Євангелія чи поливі новонавернених ми завжди повинні бути обізнані щодо реальних проблем і стану людей і спілкуватися про істини, які здатні дійсно вирішити їхні проблеми. Якщо ти не розумієш їхніх труднощів і просто спілкуєшся, виходячи з власних переконань, ти не лише не вирішиш їхні проблеми, а й будеш відповідати за те, що зробив їм боляче чи образив їх. Іноді, коли новонавернені виявляють ознаки розбещеності та негативу, і повторне спілкування не допомагає їм виправитися, ми спершу маємо проаналізувати, чи зрозуміло ми спілкувалися про істину стосовно їхніх проблем. Якщо їхні проблеми не вирішені через те, що ми незрозуміло спілкувалися про істину, це означає, що ми не виконали свій обов’язок та не подужали цю відповідальність. Я постійно згадувала, як я повелася із Жень Цзє. Коли я бачила, як вона зривається на своєму чоловікові, я просто припускала, що вона гордовита та намагається командувати ним, отже, я постійно критикувала її та змушувала її визнати її власний розбещений характер, але зрештою її проблеми так і не вирішились. Лише заспокоївши думки та замислившись над цим питанням, я усвідомила, що Жень Цзє регулярно уривався терпець, тому що вона сподівалася, що її чоловік швидко вкоріниться на істинному шляху, почне регулярно відвідувати зібрання та матиме Божий захист у разі виникнення проблем. Тож коли вона побачила, що чоловік зайнятий суспільним життям чи грою в маджонг замість читати слово Боже, вона зривалася. Я не спілкувалася з нею щодо цієї проблеми, тому й не бачила результатів спілкування. Насправді ж головна проблема була в мені. Я не визначила проблему новонаверненої, щоб поспілкуватися з нею про це, і навіть судила її за погану людську сутність і неприйняття істини, та й поливати її не хотіла. Я взагалі не пізнала себе та не мала ані краплини любові до інших. Усвідомивши це, я почувалася винною й присоромленою. Я мала виправити своє ставлення до Жень Цзє, поспілкуватися про її реальну ситуацію та використати істину, щоб вирішити її проблеми.

День потому в нас знову було зібрання. Щойно я прийшла, Жень Цзє почала скаржитися: її чоловік пообіцяв, що піде на зібрання, але досі не повернувся додому. А ще вона обмежувала його як того, хто не шукає істину, і вже хотіла махнути на нього рукою. Тож я поспілкувалася з нею про цю ситуацію. Я сказала: «Ти просила свого чоловіка піти на зібрання та читати Божі слова, і це був добрий намір з твого боку, однак нам не варто надто багато чекати від нього. Якщо ти зриваєшся, коли він тебе не слухає, він навряд чи дослухається до тебе. Сатана так сильно розбестив людей, що вони не люблять істину, отже, їхній пошук істини та входження в життя відбуваються дуже повільно. Потрібно чимало спілкування, досвіду й навіть невдач, щоби здобути цю крихту проникливості чи розуміння. Нам потрібно з любов’ю допомагати людям та дати їм час для зміни. Ми побачили, що Бог вимагає від людей змінити їхні характери, але Він ніколи не силує їх до цього та не має щодо них надмірних сподівань. Він бачить, як ми живемо згідно зі своїми розбещеними характерами і не дотримуємося Божих слів, і Він не гнівається на нас та не кидає нас, навпаки, Він просвіщає і наставляє нас Своїми словами, дозволяючи нам одержувати досвід помалу, крок за кроком, щоб ми поступово прийшли до розуміння істини та досягли трансформації. Ми відчуваємо, що Він має дуже делікатний підхід. Отже, якщо ми хочемо, щоб наші близькі відвідували зібрання та частіше читали Божі слова, щоб закласти фундамент якомога швидше, – це правильний намір, але ми мусимо співчутливо ставитися до їхніх труднощів, і терпляче направляти та підтримувати їх. Лише тоді вони з більшою ймовірністю зроблять те, що ми хочемо». Вислухавши мене, Жень Цзє глибоко зітхнула та відповіла: «Я завжди намагаюся змусити чоловіка частіше відвідувати зібрання та більше читати Божі слова, бо вважаю, що йому так буде краще, і намагаюся змусити його послухати мене. Коли він не робить те, що я кажу, я просто зриваюся на ньому. Таке моє ставлення, ймовірно, завдає йому болю. Я була неправа. На майбутнє я практикуватиму відповідно до Божих слів і перестану ставитися до нього згідно з моїм розбещеним характером». Я теж зраділа, побачивши, що Жень Цзє почала трохи розуміти та посміхнулася. Потім ми разом прочитали уривок з Божого слова. «Те, як ти мусиш ставитися до інших, прямо чи опосередковано сказано в Божих словах; ставлення Бога до людства – це ставлення, яке людям слід прийняти у своєму поводженні одне з одним. Як Бог ставиться до кожної людини? Деякі люди мають незрілий духовний стан, або вони молоді, або вірять у Бога лише протягом нетривалого часу, або вони не погані за своєю природою й сутністю, не злостиві, але просто трохи необізнані чи їм не вистачає духовного рівня. Або вони зазнають надто великих обмежень, і їм ще тільки належить зрозуміти істину, ще тільки належить увійти в життя, тому їм важко втриматися від нерозумних учинків або несвідомих дій. Але Бог не зациклюється на швидкоплинній дурості людей; Він дивиться лише на їхні серця. Якщо вони сповнені рішучості шукати істину, тоді вони мають рацію, і коли це є їхньою метою, тоді Бог спостерігає за ними, чекає їх і дає їм час і можливості, які дозволяють їм увійти. Це не той випадок, коли Бог вразить їх на смерть за один-єдиний гріх. Так часто чинять люди, Бог же ніколи так не поводиться з людьми. Якщо Бог не ставиться до людей у такий спосіб, то чому люди так ставляться до інших? Хіба це не свідчить про їхній зіпсований характер? Це якраз і є їхній зіпсований характер. Ти маєш дивитися на те, як Бог ставиться до необізнаних і дурних людей, як Він ставиться до тих, у кого незрілий духовний стан, як Він ставиться до нормальних проявів зіпсованого характеру людства і як Він ставиться до тих, хто злостивий. Бог по-різному ставиться до різних людей, і Він також має різні способи управління незліченною кількістю станів різних людей. Ти мусиш розуміти ці істини. Щойно ти зрозумієш ці істини, ти знатимеш, як переживати на власному досвіді ті чи інші питання та як ставитися до людей відповідно до принципів» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Щоб здобути істину, треба вчитись у людей, на подіях і об’єктах поруч»). Коли ми завершили читання, Жень Цзє сказала, що це хороший уривок, та попросила мене ще поспілкуватися з нею. Я виконала її прохання і сказала: «Коли під час взаємодії з кимось ми помічаємо, що ця людина має вади або проблеми, ми можемо вказати на них, але спокійно та з любов’ю, не очікуючи від неї надто багато. Ми маємо дати людині трохи часу, щоб прийняти істину, і почекати, поки вона поступово почне змінюватися на краще. Бог знає, що сатана глибоко розбестив нас, і що прийняття та практика істини часто супроводжується перешкодами й труднощами. Іноді, навіть розуміючи істину, ми все одно не можемо одразу її практикувати. Богу доводиться спілкуватися з нами знову й знову. Іноді Він хвилюється, що ми не зрозуміємо, тож Він терпляче посилає нам приклади та застосовує різні методи, щоб наставити нас і допомогти зрозуміти щось. Іноді Він веде нас через Свої слова, а іноді – через наших братів і сестер, які стають для нас дороговказами. А іноді ми надто нечутливі та бунтівні, і ніяке спілкування не дає результатів, тоді Бог влаштовує для нас практичні ситуації, щоб виправити, дисциплінувати, обітнути та розібратися з нами з метою зворушити наші серця. Бог працює дуже делікатно та з любов’ю, у Його діях немає нічого нав’язливого. Навіть коли Він суворо виправляє, дисциплінує, судить та викриває нас, ми все одно відчуваємо Його любов і милосердя. Через наш досвід ми бачимо, як Бог дуже принципово ставиться до людей і ніколи необачно не кидає нас лише тому, що ми не змінилися на краще, навіть почувши стільки істин. Бог має безмежну любов та терпіння до людства, і Він щиро й глибоко бажає спасти нас».

Поспілкувавшись із Жень Цзє, я раптом подумала: «А скільки я сама практикую з того, що вимагав Бог? Я спілкувалася з нею лише про те, як належно ставитися до свого чоловіка, але я сама не ставилася до неї як слід! Побачивши, як вона сердиться на чоловіка та не міняється після неодноразового спілкування, я мовчки судила її та вважала зарозумілою, якій бракує людської сутності і яка тільки лякає пустими погрозами». Мені стало соромно, коли я згадала, що саме відкрила в собі. Жень Цзє була новонаверненою з незначним досвідом, а я змушувала її визнати свою гордовиту природу і вимагала від неї змін. А коли вона не змінилася, я просто обмежувала її як ту, хто не шукає та не приймає істину, і навіть судила її за погану людську сутність. Очевидно, я не збагнула її стан та не поспілкувалася з нею про це, але все одно змушувала її прийняти, підкоритися та змінитися. Я була дійсно зарозумілою та нерозумною. Саме тоді я усвідомила, що й сама проявила зіпсований характер – стан Жень Цзє був лише дзеркалом, яке дозволило мені побачити власну розбещеність. Вона вірила в Бога лише півроку, тож її незмога проаналізувати та пізнати себе була цілком нормальною. Я ж була віруючою багато років і часто спілкувалася з іншими про істину, щоб вирішити проблеми, але скільки істини я насправді практикувала? Хіба мої розмови про високодуховне без практики не були фарисейством? Адже фарисеї лише говорили про доктрини. Тоді я пригадала уривок з Божих слів. «Є люди, які озброюють себе істинами лише для того, щоб працювати та проповідувати, забезпечувати інших, а не вирішувати власні проблеми, не кажучи вже про те, щоб втілювати істини в життя. Їхнє спілкування може базуватися на чистому розумінні істини та відповідати їй, але вони самі не дотримуються її, не практикують і не переживають її на власному досвіді. У чому тут проблема? Чи справді вони прийняли істину як своє життя? Ні, не прийняли. Учення, яке людина проповідує, яким би чистим воно не було, не означає, що вона володіє реальністю істини. Щоб бути озброєною істиною, людина мусить спершу увійти в неї сама й практикувати її, коли вона її зрозуміє. Якщо хтось не зосереджується на власному входженні, але має на меті виставити себе напоказ, проповідуючи істину іншим, його намір неправильний. Є багато неправдивих керівників, які працюють у такий спосіб, постійно спілкуючись із іншими про істини, які вони розуміють, забезпечуючи нових віруючих, навчаючи людей практикувати істину, добре виконувати свої обов’язки, не бути негативно налаштованими. Усі ці слова хороші та правильні й навіть сповнені любові, але чому ті, хто їх говорить, самі не практикують істину? Чому в них немає входження в життя? У чому насправді тут справа? Чи дійсно така людина любить істину? Важко сказати. Саме так фарисеї в Ізраїлі роз’яснювали Біблію іншим, але самі не могли дотримуватися Божих заповідей. Коли Господь Ісус з’явився і працював, вони почули Божий голос, але чинили опір Господу. Вони розіп’яли Господа Ісуса та були прокляті Богом. Тому всі люди, які не приймають істину або не практикують її, будуть засуджені Богом. Які вони жалюгідні! Якщо слова та букви вчення, яке вони проповідують, можуть допомогти іншим, то чому вони не можуть допомогти їм самим? Ми вчинили б правильно, назвавши таку людину лицеміром, у якого немає реальності. Вони дають іншим слова й букви істини, вони змушують інших практикувати її, але самі вони не практикують анінайменшої її частини. Хіба така людина не безсоромна? Вона не має реальності істини, але, проповідуючи слова та букви вчення іншим, вдає, що має. Хіба це не навмисні обман і завдання шкоди? Якби таку особу було викрито й вигнано, вона мала б звинувачувати тільки саму себе. Вона була б не гідною жалю» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Божі слова абсолютно точно описали мій власний стан. Якщо згадати, як я поливала Жень Цзє, я жила за власним розбещеним характером і поставилася до неї несправедливо. Я бачила лише прояв її гордовитого характеру та неприйняття істини з її боку, але я зовсім не аналізувала, яку розбещеність виявляла сама. Я не впізнала власне потворне обличчя та безсоромно критикувала її Божими словами, вимагаючи від неї змінитися. Я поводилася так, ніби іншим людям необхідно проаналізувати свою розбещеність, а я сама ніби й не була розбещеною та не потребувала аналізу. Я дійсно не знала себе та поводилася безсоромно! Я використовувала Божі слова, щоб спілкуватися з іншими та вирішувати їхні проблеми, але сама не аналізувала та навіть не наблизилася до входження в життя. Хіба не так чинили неправдиво набожні фарисеї? Як я могла сподіватися допомогти людям, виконуючи свій обов’язок у такий спосіб?

Пізніше, коли повернувся чоловік Жень Цзє, вона сказала йому: «Сестра щойно прочитала мені деякі уривки з Божого слова, і я зрозуміла, що була неправа. Я пригнічувала тебе своїм зарозумілим характером. Надалі я практикуватиму згідно зі словом Божим та більше не буду ставитися до тебе із розбещеним характером». Побачивши, як Жень Цзє змогла практикувати Божі слова, я почувалася ще більш присоромленою. Раніше я вважала її людиною, яка не приймала істину, а тепер реальна ситуація стала для мене справжнім ляпасом. Повертаючись додому, я думала про те, як зневажала та судила Жень Цзє, і почувалася дуже винною. Я згадала Божі слова, в яких сказано: «Якщо у своєму серці ти дійсно розумієш істину, тоді ти знатимеш, як практикувати істину й коритися Богу, і природно ступиш на шлях пошуку істини. Якщо шлях, яким ти прямуєш, правильний і відповідає Божій волі, тоді робота Святого Духа не залишить тебе; в такому разі ймовірність того, що ти зрадиш Бога, зменшуватиметься. Без істини легко чинити зло, і ти чинитимеш його всупереч собі. Наприклад, якщо ти маєш гордовитий і пихатий характер, то говорити тобі про те, щоб ти не противився Богу, нічого не змінить, ти нічого не можеш із собою вдіяти, це поза твоїм контролем. Ти не робив би цього навмисне; ти зробив би це під впливом твоєї гордовитої й пихатої природи. Твої гонор і пиха змусили б тебе дивитися на Бога зверхньо і вважати Його неважливим; вони змусили б тебе звеличувати себе, постійно виставляти себе напоказ; вони змусили б тебе зневажати інших, вони не залишили б у твоєму серці нікого, крім тебе самого; вони викорінили б місце Бога з твого серця та, в кінцевому підсумку, змусили б тебе зайняти місце Бога й вимагати, щоб люди підкорялися тобі, а також шанувати твої власні думки, ідеї та уявлення як істину. Під впливом своєї гордовитої й пихатої природи люди чинять так багато зла! Щоб вирішити проблему злих учинків, люди мають спершу вирішити питання своєї природи. Без зміни характеру було б неможливо забезпечити докорінне вирішення цієї проблеми» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Лише шукаючи істину, можна досягти зміни у своєму характері»). Обмірковуючи Божі слова, я ще краще побачила власний розбещений характер. Якщо згадати час, коли я поливала Жень Цзє, то я не аналізувала себе, коли вона не змінилася на краще після неодноразового спілкування, і навіть вважала, що я точно визначила проблему і зможу спілкуванням владнати її ситуацію. А якщо вона не дослухалася до мене, то це тому, що вона не приймала істину. Я зустрічалася з Жень Цзє усього кілька разів і зовсім її не знала, але все одно легковажно судила та зневажала її, ніби я чудово розуміла істину і бачила чиюсь сутність наскрізь усього після кількох зустрічей. Коли мене отак викрили кілька разів, я зрозуміла, що не збагнула корінь та сутність людських проблем і не ставилася до людей, виходячи з їхньої загальної поведінки, природи та сутності. Я справді не розуміла істину, але при цьому глибоко вірила в себе та міцно чіплялася за свої переконання. Я геть себе не пізнала. Я усвідомила, що якщо й надалі ставитимусь до новонавернених, виходячи зі свого зарозумілого характеру, у мене щонайменше виникне до них упередження, і я нестиму відповідальність за те, що утискала їх та завдавала їм шкоди, затримуючи їхнє входження в життя. У найгіршому випадку я могла б судити та обмежувати їх і навіть недбало їх відкинути. І тоді я буду у боргу перед ними. Збагнувши це, я трохи злякалася, але водночас відчула полегшення. Коли я проявила ознаки гордовитості, моя напарниця вказала мені на них, дозволивши мені визнати свою проблему та своєчасно змінитися. Це був Божий захист! Пізніше мені довелося тимчасово залишити церкву через вимоги на роботі. Місяць потому, коли ми знову побачилися з Жень Цзє, вона розповіла мені, як вона отримала досвід та свідчила про Божі слова, поширюючи Євангеліє. Схвильовано зітхнувши, вона продовжила: «Але нещодавно, поширюючи Євангеліє, я побачила, що всі мають чимало різних уявлень про Бога. Людям непросто прийняти Божу роботу останніх днів та прийти до Нього. Раніше я завжди вважала, що мій чоловік не шукає, та вимагала від нього утримуватись від багатьох речей. Я забагато вимагала від нього – у цьому я була неправа. Божі слова дійсно величні, і мені досі необхідно частіше переживати їх». Почувши це, я дуже зраділа за неї, але водночас мені стало досить соромно, і я розчулилась. Людям дійсно потрібен час та досвід, щоб прийняти істину. Після цього, коли новонавернені виявляли ознаки розбещеності в ході поливу, я зосереджувалася на визначенні причини їхньої проблеми та шукала відповідні принципи, з якими їх слід вирішувати. У той час я також зрозуміла, що прихід до Бога та закладення фундаменту – це тривалий процес. У процесі їхнього поливу та підтримки я також аналізувала себе та виправляла власний неналежний стан, з любов’ю підтримуючи їх та дозволяючи їм якомога швидше закласти фундамент і прийти до Бога. Виконуючи свій обов’язок у такий спосіб, я відчула мир та спокій на душі.