У1999 році я прийняла роботу Всемогутнього Бога останніх днів і невдовзі була обрана керівницею церкви. У грудні 2000 року я пережила свій перший арешт. Був полудень, я вдома годувала обідом двох своїх дітей, коли в будинок вдерлися п’ятеро поліцейських і, не показуючи ніяких документів на обшук, перевернули всю оселю. Перелякані діти вчепилися в мій одяг, і я відчувала, як тремтять руки сина, якому було всього шість років. Знайшовши Біблію та щоденник із написаними мною духовними посвятами, вони вирішили забрати мене. Коли мене тягнули, діти плакали й кричали: «Мамо, не йди!» Тільки-но я озирнулася, щоб востаннє поглянути на них, як поліція зачинила двері. Сльози раптово бризнули мені з очей, тому що я не знала, чи взагалі повернуся й побачу їх знову. Мене доставили прямо в кімнату для допитів Управління громадської безпеки й прикували наручниками до металевого стільця. Там було декілька людей, що з люттю дивилися на мене. Мені було моторошно, і я швидко почала без упину молитися Богові: «Боже, не знаю, як ці поліцейські збираються катувати мене, і мій духовний стан незначний. Боже, прошу Тебе, дай мені віру, щоб я могла свідчити про Тебе». Тієї миті мені на думку спали ці слова Божі. Бог говорить: «Настав час, коли Я випробовуватиму тебе: чи принесеш ти в жертву Мені свою відданість? Чи зможеш ти віддано слідувати за Мною до самого кінця шляху? Не бійся; з Моєю підтримкою хто зможе перепинити цей шлях?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Висловлювання Христа на початку, Глава 10»). Божі слова надали мені віри, і з думкою про те, що Бог мене підтримує, я менше боялася. Якою б жорстокою не була поліція, вона була в руках Божих, і хай би як мене катували, я твердо вирішила не бути юдою. Я присягнулася, що свідчитиму про Бога!

Після цього один із поліцейських почав допит. Він спитав: «Хто навернув тебе до віри у Всемогутнього Бога? Хто ваш керівник? Де зберігаються церковні гроші?» Я відповіла, що зовсім нічого не знаю. Він ходив туди-сюди переді мною і казав, злісно зиркаючи на мене: «Не бажаєш говорити, га? Я змушу тебе розтулити рота!» Із цими словами він скрутив у трубку часопис, і я заплющила очі, чекаючи удару. І тут я почула, як директор Бригади державної безпеки сказав: «Сьогодні ми знайшли твій дім, тому що в нас вже є докази твоєї віри. Ми можемо винести тобі вирок, навіть якщо ти ані слова не скажеш. Але якщо розкажеш, що тобі відомо, ми відпустимо тебе додому». Він також сказав: «У тебе такі маленькі діти – було б жахливо, якби в них не лишилося мами, яка б піклувалася про них. Якщо їхні вчителі та однокласники довідаються, що їхня мама перебуває у в’язниці, їх зневажатимуть та глузуватимуть з них. Чи не буде це неймовірно шкідливим для їхньої психіки?» Потім він запитав мене: «Чи зможеш ти витримати це? Ти ж не відмахнешся від своїх дітей через релігію, еге ж?» Після його слів мені миттєво пригадалися перелякані погляди дітей, і я одразу ж занервувала. Я думала про все, що сталося того дня, і гадала, які рани це залишить у дітей. Якщо мене посадять, хто про них подбає? Особливо про мого сина, який завжди був хворобливим, що він робитиме без мами, яка б піклувалася про нього? Як вони впораються зі знущаннями та презирством вчителів та однокласників? Від цих думок у мене безперервно текли сльози, і я кинулася молитися Богові: «Боже! Я переживаю за своїх дітей і відчуваю себе спустошеною. Прошу Тебе, захисти моє серце, щоб я могла зберігати спокій, свідчити про Тебе й не зрадити Тебе».

Тоді я згадала ці Божі слова. Бог говорить: «Чому ти не ввіряєш їх у Мої руки? Невже ти не маєш достатньо віри в Мене? Чи ти боїшся, що Мої розпорядження щодо тебе будуть неналежні? Чому ти завжди непокоїшся про свою плотську сім’ю? Ти завжди сумуєш за своїми близькими! Чи маю Я певне місце у твоєму серці?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Висловлювання Христа на початку, Глава 59»). Божі слова миттєво осяяли моє серце. Бог є Творцем, і Він править долею кожного. Бог відповідав за все, що б не сталося з цими дітьми в майбутньому, і мої хвилювання були марними. Я маю вірити в Бога, покладатися на Бога й передати дітей Йому. Подумавши про це, я вже не так сильно турбувалася про них. Потім я подумала, що моя віра не порушує жодних законів. Я просто читаю Божі слова, відвідую зібрання, ділюся Євангелієм. Поліція незаконно затримала мене і зруйнувала моє звичне сімейне життя. Звинувачуючи мою віру в тому, що я не дбаю про своїх дітей, хіба вони не перевертають все з ніг на голову? Коли мені це спало на думку, я огризнулася у відповідь: «Це все через мою релігію чи через те, що ви тримаєте мене тут під арештом? Віра в Бога не є незаконною. Ми просто читаємо Божі слова й намагаємося бути хорошими людьми. Чому ж тоді ви постійно арештовуєте віруючих?» Від моїх слів вони хрипко зареготіли, і один поліцейський сказав: «Що за наївне питання! Якби всі вірували в Бога, хто б слухав Компартію? Ким би тоді Партія керувала? Ось чому ми не можемо дозволити вам вірити, віруючих треба затримувати!» Такі пояснення дуже розлютили мене. Це нагадало мені дещо, сказане Богом: «У такому темному суспільстві, як це, де демони безжальні й нелюдяні, як міг би цар дияволів, який вбиває людей, не моргнувши оком, терпіти існування Бога, який є прекрасним, добрим і до того ж святим? Як він міг би аплодувати й вітати прихід Бога? Ох вже ці посіпаки! Вони платять за доброту ненавистю, вони давно почали ставитися до Бога як до ворога, вони ображають Бога, вони до крайності дикі, у них немає анінайменшої поваги до Бога, вони грабують і мародерствують, вони втратили все сумління, вони йдуть проти всього сумління, і вони спокушають невинних до безглуздя. Пращури давнини? Улюблені начальники? Вони всі протистоять Богу! Їхнє втручання призвело до того, що все суще під небом впало в стан темряви й хаосу! Свобода віросповідання? Законні права та інтереси громадян? Усе це хитрощі з метою приховування гріха!» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Робота та входження (8)»). Завдяки Божим словам я зрозуміла сутність Компартії. Вона порочна й суперечить Небесам. Бог цілком чітко створив усе суще, створив людство, і саме Бог живить і підтримує все людство. Поклонятися Богу природно і правильно, але Комуністична партія не дає людям вірити в Бога і слідувати за Ним, комуністи пропагують атеїзм та еволюцію, щоби збити людей з пантелику. Вони навіть без сорому стверджують, що Бога зовсім немає і щастя людей повністю залежить від Партії. Вони хочуть, щоб люди були глибоко вдячні їм, слухали їх та підкорялися. Партія неймовірно лиха та мерзенна! Бог особисто прийшов на землю, щоби спасти людство, він промовив мільйони слів. Тому найбільше комуністи бояться, що люди, прочитавши Божі слова, зрозуміють істину й побачать, що являє собою Партія, вийдуть з-під її контролю та звернуться до Бога. Ось чому вони так відчайдушно арештовують християн, марно сподіваючись знищити Божу роботу й довіку контролювати людей. Зазнавши переслідувань з боку Компартії на власному досвіді, я зрозуміла її демонічну сутність як Божого ворога, що ненавидить істину, і стала зневажати цю лиху зграю безбожних демонів. Я вирішила твердо слідувати за Богом і свідчити, хай би скільки мені не довелося страждати.

Скінчилося тим, що мене звинуватили в підриві законності та порушенні громадського порядку і протримали вісімнадцять днів. Протягом цього часу вони намагалися примусити людей впізнати в мені керівницю церкви й наказали моєму чоловікові прийти до ізолятора, щоб переконати мене відмовитися від віри. Завдяки проводу Божих слів я розпізнала хитрощі сатани й тому не попалася на це. Пізніше чоловік витягнув мене під заставу, заплативши комусь, щоб усе владнати. У день мого звільнення один поліцейський сказав: «Враховуючи твоє теперішнє ставлення, ти точно продовжуватимеш вірити. Ми спостерігатимемо за тобою і знову заберемо тебе сюди, як тільки виявимо, що ти відвідуєш зібрання або розповсюджуєш Євангеліє!» Щоб уникнути арешту й мати можливість сповідувати віру та звично виконувати свій обов’язок, я постійно міняла місця проживання. Мій чоловік на той час був заступником голови селища, і відтоді, як мене заарештували за віру, він втратив будь-які шанси на підвищення. Потім у квітні 2007 року якось увечері він прийшов додому і… сказав: «Деякі партійні робітники незабаром отримають підвищення в місті, і цього разу я не відступлюся. Через твою віру я останні кілька разів, маючи шанс, не пройшов перевірку політичної біографії. Я сказав своєму керівнику, що цього разу хочу бути частиною цієї галузі, і він сказав, що дасть мені рекомендацію, якщо ти відмовишся від своєї релігії. Тобі просто треба припинити вірувати, щоб у нас було гарне життя, і ми змогли дати нашим дітям надійну домівку. Якщо наполягатимеш на збереженні своєї віри, нам доведеться розлучитися. Більше мене в це не втягнеш. Поміркуй трохи про це!» Після цього він вийшов із кімнати. Було дуже боляче чути від нього такі слова в той момент. Він завжди був такий добрий до мене, в нас було двоє милих, розумних діток. У нього була робота, я займалася бізнесом, у нас дійсно було щасливе життя. Наша чудова сім’я розпадалася через переслідування китайського уряду. Що стосується розлучення, то я не знала, як я справлюся, що робити з дітьми та наскільки це їх травмує. Через ці думки я почувалася жахливо. Мене ніби пошматували, я почувалася безпорадною та страждала. Мені здавалося, що в мене розривається серце. Це навіть неможливо описати. Я кинулася молитися Богу: «Боже, я не можу покинути Тебе, але й не можу залишити свій дім, чоловіка, дітей. Я не знаю, що вдіяти, який вибір зробити». Я молилася знову і знову: «Боже, що мені робити? Прошу Тебе, направ мене, аби я могла зрозуміти Твою волю».

Тоді я згадала про цей уривок. Бог говорить: «Між віруючим чоловіком і невіруючою дружиною немає стосунків, і між віруючими дітьми та невіруючими батьками немає стосунків; ці два типи людей повністю несумісні. Перш ніж увійти до відпочинку, людина має фізичних родичів, але ввійшовши до відпочинку, вона вже не матиме жодних фізичних родичів» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Бог і людина разом увійдуть до відпочинку»). Обдумавши Божі слова, я зрозуміла, що люди з вірою та люди без віри – це, по суті, два різних типи людей. У них різні погляди на життя та цінності. Я була на правильному шляху віри, прагнула до істини, а мій чоловік – на шляху просування по службових сходах та заробітку грошей. Щоб домогтися підвищення, він знехтував роками шлюбу та почуттями наших дітей, обравши замість цього розлучення. Це через те, що в його душі статус та майбутні перспективи вже давно стали важливішими, ніж я і діти. І хоча він стверджував, що хоче дати дітям надійну домівку та жити щасливим життям, але це був лише міраж. Він був добрий до мене, тому що я не зазіхала на його особисті інтереси, але нині моя віра та арешт позначилися на його кар’єрі. Це перешкоджало його можливості просунутися по службі та заробити більше грошей, тому він хотів розлучитися. Від таких думок мені мороз продрав по шкірі. І я зрозуміла, що між людьми не буває справжньої прихильності або любові, є тільки обман і використання. Насправді мій чоловік дуже добре знав, що Комуністична партія лиха та диктаторська, але він продовжував приймати її бік, переконуючи мене відмовитися від віри. Цього разу він тиснув на мене розлученням. У нас були різні погляди й різні шляхи, ми не були б щасливі, навіть якби залишилися разом. Збагнувши це, я зрозуміла, що я маю зробити. Наступного ранку ми поїхали до Бюро громадянських актів, щоб оформити документи на розлучення, дорогою він сказав мені: «Знаєш, я не хочу розлучатися, але іншого виходу немає. Бережи себе й дітей». Від його слів я раптово розплакалася. Я подумала про всі труднощі, знущання та утиски, з якими мене доведеться зіткнутися після розлучення, і мене охопив біль. Я швидко промовила молитву, просячи Бога захистити моє серце, щоб не відійти від Нього та мати можливість свідчити. Після цього мені пригадалося дещо з Його слів. «Ти мусиш зазнавати тягот за істину, ти мусиш віддавати себе істині, ти мусиш терпіти приниження за істину, і щоб здобути більше істини, ти мусиш переносити більше страждань. Ось що ти маєш робити. Ти мусиш не відкидати істину заради спокійного сімейного життя, і ти мусиш не втрачати свою життєву гідність і доброчесність заради миттєвої втіхи. Ти маєш шукати всього прекрасного та доброго, і ти маєш шукати змістовніший життєвий шлях. Якщо ти ведеш таке вульгарне життя й не переслідуєш ніяких цілей, хіба ти не марнуєш своє життя? Що ти можеш здобути від такого життя? Ти мусиш зректись усіх плотських втіх заради однієї істини, а не відкидати всі істини заради малої втіхи. Люди, що так роблять, не мають ні доброчесності, ні гідності; у їхньому існуванні немає змісту!» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Досвід Петра: його знання про кару та суд»). Я зрозуміла зі слів Бога, що яким би гарним плотським життям не жила людина, як би інші не заздрили їй та не захоплювались нею, все це не має значення. Тільки прагнення до істини та виконання обов’язку створеної істоти заслуговує Божого схвалення, тільки це є чесним та гідним життям, і тільки воно осмислене та цінне. Роздуми про це дійсно надавали свободу, і я без побоювань справилася с процедурою розлучення. Завдяки проводу Божих слів я звільнилася від пут своїх уподобань і змогла зробити правильний вибір!

У травні 2011 року мене знову заарештували під час зібрання. Це були ті ж самі поліцейські, що й десять років тому. Вони знайшли моє посвідчення особи й оголосили моє ім’я, сказавши: «Протягом цих десяти років ми неодноразово бували в тебе вдома, але не знаходили тебе, і ось тепер нам дійсно пощастило. Цього разу ми тебе не відпустимо!» Поки вони це говорили, вони наділи на мене наручники та посадили в поліцейську машину. У машині я згадала про трьох сестер, що були заарештовані раніше, яких поліція жорстоко катувала протягом цілого місяця. В однієї з них була назавжди пошкоджена ліва рука, тому що цю сестру занадто довго протримали підвішеною. При цій думці моє серце шалено забилося. Я боялася, що мене заб’ють на смерть або зроблять калікою. У своєму серці я наполегливо закликала Бога: «Боже! Ти дозволив, щоб мене сьогодні знову заарештували, і я готова підкоритися Твоєму влаштуванню, але, Боже, мій духовний стан незначний, а плоть слабка. Прошу Тебе, захисти мене і проведи через цей досвід. Боже, я готова віддати своє життя, я ніколи не буду юдою й не продам Тебе. Я свідчитиму про Тебе». Після молитви мені пригадалися Божі слова. Бог говорить: «Ти знаєш, що все, що оточує тебе, відбувається з Мого дозволу, усе сплановано Мною. Необхідно чітко бачити і задовольняти Моє серце в середовищі, яке Я дав тобі. Не бійся, Всемогутній Бог воїнств неодмінно перебуватиме з тобою; Він стоїть за вами і Він – ваш щит» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Висловлювання Христа на початку, Глава 26»). Із цього уривку я зрозуміла, що моє життя та смерть повністю в руках Божих, і поліція не може забрати в мене життя без Його дозволу. Хай би яким лютим був сатана, він все одно підпорядковується Божому влаштуванню і ніколи не зможе перевершити Божу владу. Я пригадала, як Йов проходив через свої випробування. Бог не дозволив би сатані зашкодити життю Йова, і сатана не міг піти проти сказаного Богом. Це дещо заспокоїло моє серце і додало мені віри, щоб сміливо зустріти те, що чекає мене попереду. Я присягнулася Богові: «Хай би як сильно я не страждала і щоб не відбулося, я вічно свідчитиму про Тебе та слідуватиму за Тобою!» Пізніше той голова Бригади державної безпеки почав допитувати мене. Він сказав: «Для нашого міста це зараз серйозна вирішальна справа. Тебе вже заарештовували в 2001 році, і в 2009 хтось повідомляв, що ти розповсюджуєш Євангеліє. Декілька спроб заарештувати тебе провалилися. Цього разу тебе взяли прямо на місці зібрання, тож навіть якщо ти нічого не скажеш, ми все одно можемо дати Тобі від семи до десяти років. Щойно тобі винесуть вирок, твоїх дітей не приймуть до коледжу, і вони ніколи не отримають роботу на державній службі. Усі будуть зневажити їх за те, що в них така мати, як ти. Ти будеш винна в тому, що зруйнувала їхнє майбутнє. До кінця твого життя вони будуть ненавидіти тебе!» Потім він сказав: «Навіть якщо ти не думаєш про себе, подумай про майбутнє своїх дітей. Якщо ти співпрацюватимеш із нами й розповіси, що тобі відомо, розкажеш, хто керівник над вами й віддаси нам гроші церкви, ми тебе відпустимо». Його слова викликали в мене неймовірну огиду. У переслідуванні християн Компартія не зупиниться ні перед чим, навіть не даючи їхнім дітям вступити до університету. Комуністи використовували цю огидну тактику позбавлення моїх дітей освіти, щоб примусити мене видати церкву й зрадити Бога, а потім стверджували, що це моя віра руйнує перспективи моїх дітей на майбутнє. Усе було зовсім навпаки! Комуністична партія – це неймовірне зло! Комуністи підуть на все, щоби зруйнувати Божу роботу й не дати людям повернутися до Бога. Їхні слова – мед, їхні вчинки – отрута! Усвідомлюючи це, я знала, що мені ні в якому разі не можна потрапити в їхню пастку, але я маю свідчити про Бога. Вони допитували мене до другої години ночі, і побачивши, що я нічого не скажу, відправили мене в слідчий ізолятор. Один поліцейський сказав: «Цього разу ти отримаєш вирок і відсидиш у в’язниці!»

У слідчому ізоляторі мене зачинили разом із убивцями, торговцями людьми, повіями та шахраями. Я почувалася дуже нещасною та пригніченою. Там було темно й сиро, і увесь час стояв жахливий сморід. У таких умовах усе сильніше загострювався мій ревматизм та ревматична хвороба серця, і нив кожний суглоб. Щоночі я чергувала по дві години, і, постоявши деякий час, відчувала тахікардію та стиснення в грудях. Це було жахливо. Я згадала слова поліцейського щодо вироку від семи до десяти років і почала рахувати, скільки днів у семи роках, а потім – у десятьох. Це були б тисячі днів та ночей. Як я зможу пройти через це в цій темній безодні? Чи доживу я до моменту виходу звідси? Думаючи про це, я була не в змозі стримати сльози, що текли по обличчю, і відчувала, як темрява охоплює моє серце. Я зрозуміла, що це хибний стан, тому швидко промовила молитву, просячи Бога допомогти мені заспокоїтися перед Ним і не відходити від Нього. І тоді мені пригадався ось цей уривок із Божих слів: «У цьому широкому світі, кого Я особисто обстежив? Хто особисто чув слова Мого Духа? Багато людей блукає навпомацки й шукає в темряві; так багато молиться серед нещасть; так багато, голодних й холодних, спостерігає з надією; і так багато пов’язано сатаною; і все ж так багато не знає, куди звернути, так багато зраджує Мене посеред свого щастя, так багато невдячних, і так багато вірних облудним задумам сатани. Хто з вас є Йовом? Хто є Петром? Чому Я неодноразово згадував Йова? Чому Я так багато разів посилався на Петра? Ви коли-небудь з’ясовували, якими є Мої сподівання щодо вас? Вам слід приділяти більше часу роздумам про такі речі» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Божі слова до цілого всесвіту, Глава 8»). Поміркувавши над цим уривком, я зрозуміла, що Бог схвалює таких людей, як Йов і Петро, тому що зазнавши труднощів та випробувань, вони могли свідчити про Бога. Візьмемо Йова – коли він проходив випробування, у нього забрали його статки та дітей, а все тіло вкрилося гнояком, та він усе одно був здатний хвалити ім’я Боже, принижуючи сатану. І Петро як свідок Бога, був розп’ятий за Нього, покірний до самої смерті. Що ж до мене, я насолоджувалася таким значним підживленням від Божих слів, але як тільки зіткнулася з невеличкою крихтою страждань, захотіла втекти. Я зрозуміла, що не мала істинної віри або слухняності й не була готова жертвувати своїм життям задля свідчення. Я й близько не відповідала тому, чого вимагає Бог. Так сильно чіпляючись за життя, як я могла свідчити про Бога? І ось тут я відчула справжні докори сумління та провину й помолилася Богу: «Боже! Я готова віддати в Твої руки своє життя і смерть, і я підкорюся Твоїм розпорядженням. Скільки б років я не отримала, як би сильно не страждала, Боже, я бажаю свідчити про Тебе і принизити сатану». На мій подив, після того, як я пожертвувала всім і більше не була скута плоттю, на двадцять восьмий день мого ув’язнення мене звільнили. Пізніше я дізналася, що мій колишній чоловік, побоюючись, що моє ув’язнення зашкодить вступу наших дітей до університету, дав комусь хабаря, щоб домогтися мого звільнення. У своєму серці я мовчки піднесла подяку Богові.

У день мого звільнення мій колишній чоловік поїхав до слідчого ізолятору, щоби зустрітися зі мною. Побачивши, що всього за місяць я так сильно схудла, що виглядала зовсім іншою, він запитав мене: «Ти так змарніла всього за якийсь місяць, кілька років ти б не протрималася. Цього разу ти відмовишся від віри, еге ж?» Коли я не відповіла, він продовжував тиснути на мене: «Ну ж бо, чи ти кинеш ту віру?» Я збагнула, що для мене настав час свідчити про Бога. Я дуже спокійно відповіла: «Я маю продовжувати вірити! Вірувати – це правильно й природно, і я віруватиму допоки жива». Почувши мої слова, він розлючено вдарив по керму, зітхнув, похитав головою, а потім вигукнув: «Маю віддати належне твоєму Богу! Партія робить усе, щоби завоювати людські серця, але їй це ніяк не вдається, у той час як ви, віруючі, вперто віруєте без будь-якої матеріальної вигоди й навіть після численних арештів. Твій Бог – це дійсно щось особливе!» Було дуже зворушливо почути такі слова від нього, і я подякувала Богові за те, що він направив мене свідчити, осоромити й здолати сатану. Слава Богу!

Через кілька днів після звільнення мій син повернувся зі школи, а я приготувала його улюблену курку з грибами. Поївши, він дуже поважно звернувся до мене. Він сказав: «Мамо, сьогодні ти маєш зробити вибір. Якщо хочеш, щоб я лишився твоїм сином, то мусиш відмовитися від своєї віри. А якщо ти залишишся у своїй релігії, я піду з дому, і ти більше ніколи мене не побачиш». Я була приголомшена. Він завжди був дуже близький мені і раніше ніколи не виступав проти моєї віри. Я гадки не мала, що того дня змусило його сказати це, і раптом він видався мені чужим. На мить мені відібрало мову. У той момент це було дуже болісно, і я відчувала, що цей шлях віри справді сповнений труднощів, злетів і падінь. На кожному кроці треба було робити вибір. Тієї миті я відчула, що це занадто важке рішення, тому стала молитися Богові: «Боже, я не можу залишити Тебе, але не хочу втратити свого сина. Боже, прошу, направ мене, щоб я зрозуміла Твою волю». Після молитви я згадала один уривок із Божих слів. Бог говорить: «Кожен крок роботи, яку Бог виконує серед людей, назовні виглядає наче взаємини між людьми, наче щось народжене людськими домовленостями або людським втручанням. Але за лаштунками кожен крок роботи і все, що відбувається, є ставкою, що її робить сатана перед Богом, і це вимагає від людей бути непохитними у своєму свідченні перед Богом. Розгляньмо, наприклад, суд над Йовом: за лаштунками сатана бився об заклад із Богом, і те, що сталося з Йовом, було справою рук людських і втручанням людей. За кожним кроком роботи, яку Бог виконує серед вас, стоїть ставка сатани перед Богом, – за всім цим стоїть битва» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Лише той, хто любить Бога, по-справжньому вірить у Бога»). Божі слова допомогли мені ясно побачити, що це виглядало так, ніби мій син просив мене зробити вибір, але за цим стояв сатана, що спокушав та нападав на мене. Я не хотіла розчарувати Бога, і знала, що маю свідчити, щоб осоромити сатану. Тому я сказала синові: «Я не можу покинути Бога. Вибір залишити Бога був би подібний до твого рішення покинути мене сьогодні. Це було би безсовісно й розчарувало би Бога. Я завжди слідуватиму за Богом. Це мій вибір!» Почувши мої слова, син пішов у сльозах. Тієї миті я теж була засмучена, але знала, що зробила правильний вибір.

Десь через пів години син повернувся і сказав мені: «Мамо, я був неправий. Мені не слід було просити тебе робити цей вибір. Тато розказав мені, що поліція наказала йому стежити за тобою й переконатися, що ти облишила свою релігію. Оскільки тебе вже двічі заарештовували, якщо це повториться, тебе вже ніколи не звільнять, і тоді в мене більше не буде мами. Я хотів використати цю тактику, щоби змусити тебе відмовитися від віри». Слухаючи його пояснення, я сповнювалася відразою до цих безбожних демонів Компартії. За роки моєї віри мене декілька разів незаконно затримували та ув’язнювали, руйнуючи мою сім’ю та втягуючи в це мого чоловіка й дітей. Це все робила Партія. Я твердо вирішила зректися її та з залізною волею слідувати за Богом!

Через усі ці спокуси провід Божих слів допоміг мені розпізнати хитрощі сатани, зміцнив мою віру в Бога і мою рішучість слідувати за Ним. Я побачила силу та владу Його слів і зрозуміла, що Божа мудрість здійснюється на основі лукавства сатани. Якою б лихою та лютою не була Партія, вона не може стати на шляху Божої роботи. Бог допускає утиски з її боку, використовуючи їх, щоби створити групу переможців. Я побачила, наскільки мудрим, наскільки всемогутнім є Бог! Слава Всемогутньому Богу!