Хань Чень (Китай)

Мене заарештували за проповідування Євангелія. Комуністична партія засудила мене до трьох років ув’язнення за «організацію та використання об’єднань сє цзяо з метою підриву дотримання закону». Після звільнення я думала, що зможу знову відвідувати зібрання та повернуся до своїх обов’язків, але я не чекала, що поліція буде стежити за мною й обмежувати мою свободу. Коли батьки відвезли мене, щоб зареєструвати місце проживання, офіцер, який відповідав за мене, люто сказав мені: «Ви мусите доповідати мені, якщо захочете залишити цей район, і протягом п’яти років вам заборонено залишати це місто або виїжджати за кордон. Вам також не можна практикувати вашу віру. Якщо я дізнаюся, що ви були на зібраннях, то знову відправлю вас за ґрати. І ви ніколи звідти не вийдете!» Налякані цією погрозою, батьки попросили мою старшу сестру стежити за мною, щоб переконатися, що я не читаю слова Божі та не спілкуюся з братами й сестрами. Моя сестра знайшла мені роботу продавчині, і якщо я приходила пізно, вона телефонувала мені й запитувала: «Де ти? Що ти робиш?» А одного разу, коли я читала слова Божі на своєму планшеті, вона це помітила, почала допитуватися, чи не читаю я Його слова, і навіть спробувала вирвати планшет із моїх рук. Я хутко випалила, що читаю роман, і вона дала мені спокій. Опісля, щоби прочитати Божі слова, мені довелося ховатися під ковдрою, коли вона спала, а на зібрання я таємно втікала після роботи.

Одного разу моя сестра знайшла деякі слова Божі, які я переписала, і запитала мене: «Ти все ще віриш, чи не так?» Я сердито відповіла: «Мати віру та шанувати Бога – це правильно та природно. Облиш мене!» Тоді вона кинулася телефонувати нашій старшій сестрі, яка невдовзі приїхала та дала мені ляпаса, ледве зайшовши всередину. Вона лементувала: «Як ти смієш досі вірити? Через свою віру ти опинилася за ґратами, і тому мама щодня очі виплакувала. Якщо тебе знову відправлять за ґрати, подумай, що буде з мамою! Хіба ти не можеш просто відмовитися від цього свого Бога й дати їй хоча б раз відпочити?» Почути ці слова від неї було майже нестерпно, і моїм обличчям покотилися сльози. Моя мати завжди так любила мене, а тепер, коли я виросла, я змушувала її хвилюватися про себе. Чи впорається вона, якщо мене знову заарештують? Я відчувала певну слабкість, тому швидко помолилася Богу – я просила, щоб Він захистив моє серце. Пізніше в Божих словах я побачила наступне: «Бог сотворив цей світ і привів у нього людину, живу істоту, якій Він дарував життя. Потім у людини з’явились батьки та родичі, і вона більше не була сама-одна. Відтоді як людина вперше побачила цей матеріальний світ, їй судилося існувати в межах Божого провидіння. Подих життя, що походить від Бога, підтримує кожну живу істоту до останньої впродовж її зростання й дорослішання» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Бог – джерело людського життя»). Так, кожен мій подих – від Бога. Він наглядав за мною й захищав мене, поки я росла. Усі добрі люди, які колись мені допомагали, а особливо любов і турбота моїх батьків – усе було послане мені Богом. Мені слід подякувати Богу та відплатити за Його любов. Заперечувати Бога чи зраджувати Його було б безсовісно. Я знову подумала про те, як мене ув’язнили за віру в Бога, чим змусили мою матір хвилюватися, а її здоров’я – погіршитися. Хіба в цьому не була винна Комуністична партія? Якби вони не заарештували й не переслідували мене, мої батьки не мусили б боятися. Комуністична партія хоче, щоб я зрадила Бога. Я не дозволю її планам здійснитися. Ця думка відновила мою рішучість, і я знала, що маю вірити в Бога і йти за Ним, хай би як моя сім’я не заважала мені. Після цього я продовжувала працювати, а також відвідувала зібрання та проповідувала Євангеліє.

Одного ранку в лютому 2017 року мені зателефонували з Політико-правової комісії. Прийнявши дзвінок, я почула: «Це начальник Чень. У вас є два дні, щоб прийти й підписати заяву про те, що ви не вірите в Бога. Усі інші місцеві віряни, яких арештували й відпустили, уже підписалися, залишилися тільки ви». Почувши це, я дуже розлютилася. Я лише відвідую зібрання й читаю Божі слова, але за це мене посадили у в’язницю, катували й намагалися промити мені мізки. Тепер, коли я вільна, вони досі стежать за мною, не дозволяють мені практикувати мою віру й намагаються змусити мене підписати заяву про відречення від віри. Воістину вони лихі й мерзенні! Але тоді я подумала: якщо я скажу йому, що не підпишу заяву, що буде? Чи не прийдуть вони до мене на роботу й не арештують мене? Чи опинюся я знову за ґратами? Я не хотіла повертатися до в’язниці й жити таким нелюдським життям. Тож я сказала: «Наступні два дні я зайнята роботою, і в мене немає часу. Я прийду за кілька днів». На мій подив, наступного ранку начальник Чень надіслав мені дивне повідомлення: «Ваша картка медичного страхування готова. Ви можете забрати її сьогодні». Я подивилася на це повідомлення й подумала: «Я не зверталася за такою карткою. Це такі хитрощі сатани?» Тоді я згадала такі слова Божі: «Ви маєте постійно пильнувати та чекати, і ви маєте більше молитися переді Мною. Ви маєте розпізнавати різноманітні змови та хитромудрі схеми сатани, розпізнавати духів, знати людей і вміти розрізняти всі види людей, подій та речей» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Висловлювання Христа на початку, Глава 17»). Божі слова нагадали мені, що в сатани багато хитрощів. Сказавши, що, крім мене, всі місцеві віряни, яких заарештували, а потім відпустили, підписали заяву, начальник Чень намагався обманути мене. Коли ця хитрість не подіяла, він використав ту картку як наживку. Вони й справді підступні. Обміркувавши все це, я вирішила не йти.

Наступного ранку до мене на роботу примчав батько. Він виглядав дуже змученим. Він сказав мені: «Вчора вранці був дзвінок. Начальник Чень хотів поговорити про тебе. Він сказав мені, що місто проводить розслідування щодо того, чи ти все ще сповідуєш свою віру, і якщо ти підпишеш документ, який стверджує, що ти цього не робиш, то зможеш жити нормальним життям, як усі інші, і ніхто не стежитиме за тобою. Але якщо не підпишеш, тебе заарештують і відправлять до в’язниці. Послухай мене – відмовся від своєї віри та піди й постав свій підпис». Почути це було гидко. Я сказала батькові: «Тату, ти знаєш, що віра в Бога – правильний шлях. Лиха вже стають серйозними. В останні дні Всемогутній Бог висловлює істини, що очистять і спасуть людей від розбещеності та лих. Проте Комуністична партія гарячково арештовує й переслідує вірян, примушуючи їх зраджувати Бога, щоб через неї опинитися в пеклі. Поставити свій підпис означає зрадити Бога – так в кінці мене буде знищено! Я не можу підписати ту заяву. Я цього не зроблю». Батько із тремтінням у голосі сказав: «Якщо ти не підпишеш, поліція знову закине тебе за ґрати. Невже ти справді хочеш знову там страждати? Навіть якщо тобі начхати на себе, подумай про свою молодшу сестру! Комуністична партія переслідує всю родину вірянина. Поглянь на свою старшу сестру. Вона закінчила хороший університет і мала б отримати гідну роботу викладача, але вона не пройшла політичну перевірку через твою віру. Твоїй двоюрідній сестрі довелося скористатися зв’язками й витратити купу грошей, щоб дістати їй роботу в посередній школі. Твій двоюрідний брат, який склав іспит на державну службу, теж не пройшов політичну перевірку, тому що ваша бабуся – віруюча. Твоя молодша сестра цього року закінчує університет і шукатиме роботу. Якщо ти не підпишеш заяву, вона не пройде політичну перевірку й точно не знайде хорошу роботу. Хіба ти не руйнуєш так її майбутнє? Послухай мене, просто зціпи зуби та підпиши. Хіба ти не можеш просто вірити таємно? Чому ти така вперта?» Дивлячись на виснажене обличчя мого батька, сльози в його очах, пересохлі від стурбованості губи, мені стало сумно. Мене роздирали сумніви. Якби я підписала заяву, то зрадила би Бога й отримала б тавро звірини; я була б знаком сорому перед Богом і ніколи не отримала би Його схвалення. Але якби я не підписала, мене заарештували б і кинули назад за ґрати, де піддали б катуванням. Навіть якщо відкинути фізичні страждання, що якби мене забили до смерті? А моя сестра – якби вона не пройшла політичну перевірку й це вплинуло на її майбутнє. Уся родина ненавиділа б мене до кінця життя. Думки про все це ніби різали ножем по серцю. Я не знала, що робити. Я сказала батькові: «Дай мені подумати». Коли він пішов, я крізь сльози помолилася Богу: «Боже, я боюся, що мене схопить поліція, а потім кине назад у в’язницю й катуватиме, і я хвилююся, що мою сім’ю теж у це затягнуть. Я почуваюся такою слабкою. Боже, прошу, дай мені віру та силу й скеруй мене, щоб я встояла у своєму свідченні».

Помолившись, я випадково натрапила на слова Бога. «Коли люди ще не спасенні, сатана часто втручається в їхнє життя й навіть контролює його. Інакше кажучи, люди, які не спаслися, є в’язнями сатани, у них немає свободи, сатана не відступився від них, вони не мають права й не заслуговують поклонятися Богу, і сатана невідступно їх переслідує та жорстоко на них нападає. Такі люди майже не мають права на нормальне існування, майже не мають щастя й тим більше гідності. Тільки якщо ти станеш на боротьбу із сатаною, зробивши свою віру в Бога, послух і страх Божий зброєю для битви із сатаною не на життя, а на смерть, якщо ти вщент розгромиш сатану та змусиш його перелякано тікати від одного твого виду, так що він покине всі свої напади та звинувачення проти тебе, – тільки тоді ти будеш спасенний і станеш вільним. Якщо ж ти сповнений рішучості повністю порвати із сатаною, але не споряджений зброєю, яка допоможе тобі його здолати, ти все одно будеш у небезпеці. Із часом, коли ти будеш настільки замучений сатаною, що більше не матимеш ні краплі сили, але все одно не зможеш свідчити й не звільнишся до кінця від сатанинських звинувачень і нападів на тебе, у тебе вже залишатиметься мало надії на спасіння. Кінець кінцем, коли буде проголошено про завершення Божої роботи, ти досі перебуватимеш у лапах сатани, не в змозі звільнитися, а отже, ніколи не матимеш ні шансу, ні надії. Отже, висновок полягає в тому, що такі люди будуть повністю в полоні сатани» («Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»). Міркуючи про Божі слова, я збагнула: переслідування Комуністичною партією та втручання моєї сім’ї були спокусами сатани. Я згадала, як сатана спокушав Йова. У нього забрали все, що він мав, навіть дітей, його тіло вкрилося ранами і гнояками, його дружина напала на нього та наказала йому покинути Бога. Але Йов і далі свідчив, покладаючись на свою віру та благоговіння перед Богом, ніколи не скаржився на Бога й не заперечував Його, навіть славив Його, кажучи: «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови» (Йов 1:21). Йов здолав спокуси сатани, голосно свідчивши про Бога. Посоромивши й здолавши сатану, Йов став вільною людиною. Після мого звільнення з в’язниці Комуністична партія використовувала мою родину, щоб змусити мене відмовитися від моєї віри. Щоразу, коли вони тиснули на мене, це була спокуса й удар сатани. Сатана використовував мою любов до сім’ї та турботу про майбутнє моєї сестри, щоб змусити мене зрадити Бога. Якби я захистила свою родину та мирські інтереси, зрадивши Бога, чи не стала б я бранкою сатани? Я знала, що не можу піддатися хитрощам сатани, але мусила наслідувати приклад Йова, свідчити про Бога та принижувати сатану.

Пізніше я переглянула відео читання Божих слів. Всемогутній Бог говорить: «Незважаючи на те, наскільки “сильний” сатана, наскільки він зухвалий і амбітний, наскільки велика його здатність завдавати шкоди, наскільки масштабні методи, за допомогою яких він розбещує й спокушає людину, незалежно від того, наскільки хитрі виверти й схеми, якими він залякує людину, наскільки мінлива форма, у якій він існує, він ніколи не міг створити жодної живої істоти, ніколи не міг установити закони або правила існування усього сущого й ніколи не міг керувати будь-яким об’єктом, живим чи неживим, та контролювати його. У всесвіті й небесній тверді немає жодної особи або об’єкта, який був би народжений від нього або існував завдяки йому; немає жодної особи або об’єкта, якими він керує або які контролює. Навпаки, він не тільки мусить жити під владою Бога, але, більше того, мусить коритися всім Божим наказам і велінням. Без Божого дозволу сатані важко доторкнутися навіть до краплі води або піщинки на землі; без Божого дозволу сатана не може навіть переміщати мурах по землі, не кажучи вже про людство, створене Богом. В очах Бога сатана є нижчим, ніж гірські лілії, небесні птахи, морські риби та земні гробаки. Його роль серед усього сущого полягає в тому, щоб служити всьому сущому, працювати для людства й служити Божій роботі та Його плану управління. Незалежно від того, наскільки зловмисною є його природа та наскільки злою є його сутність, єдине, що він може робити, – це покірно виконувати свою функцію: прислужувати Богу й забезпечувати для Бога контрастне тло. Такими є сутність і положення сатани. Його сутність не пов’язана з життям, не пов’язана із силою, не пов’язана з владою; він – усього лиш іграшка в руках Бога, просто машина, що служить Богу!» («Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний I»). Перегляд цього відео дав мені певне розуміння влади й володарювання Бога. Яким би жорстоким не був сатана, він лише пішак у руках Бога, інструмент, який служить Йому. Повертаючись до мого арешту й катування руками Комуністичної партії, коли моя плоть ослабла – Божі слова зміцнювали мою віру й провели мене через усі труднощі. Після мого звільнення з в’язниці Компартія продовжувала стежити за мною, і моя родина, що повірила їхнім чуткам, теж наглядала за мною. Але під проводом Божих слів я зрозуміла деякі істини, здолала спокусу за спокусою, і моя рішучість іти за Богом зміцнилася. Завдяки цьому всьому я збагнула, що сатана є лише знаряддям для Бога, щоб удосконалити Його обранців. Мені не було чого боятися. Бог править усім – Він відповідає за долю кожного. Моє життя і смерть – у руках Бога, і ніхто інший не може їх визначати. Чи зможе моя сестра знайти роботу, яке в неї буде майбутнє – це все визначає Бог. Комуністична партія не в змозі контролювати навіть власне майбутнє, то як вони можуть контролювати моє життя і смерть та майбутнє моєї сестри? Навіть якщо одного дня мене знову заарештує, кине за ґрати й катуватиме поліція, це станеться, бо така воля Божа. Я матиму покластися на Бога та свідчити про Нього. Якби я дорожила своїм життям, турбувалася про свою родину й підписала ту заяву про те, що я не вірю в Бога, це було б знаком сорому. Тоді навіть за життя я була б лише ходячим мерцем. Думаючи про це, я загартувала себе, щоби протистояти будь-яким спокусам і ударам сатани, бути непохитною у своєму свідченні та принизити сатану.

Коли я того вечора повернулася додому, старша сестра накричала на мене: «Політико-правова комісія дала тобі три дні. Завтра останній день. То ти підпишеш заяву чи ні? Мама з татом старіють, вони постійно хвилюються за тебе. Усі три роки, що ти була у в’язниці, вони майже не їли й не спали! Тепер ти на волі, але досі віруєш, тож вони так і живуть, як на голках. Тобі не шкода завдавати їм такого болю? Де твоя совість? Ти що, помреш, якщо підпишеш цю заяву?» Я збагнула, що це знову сатана нападає на мене руками моєї сім’ї. Я згадала Божі слова: «Ти повинен мати в собі Мою відвагу, і ти повинен мати принципи, коли доходить до зустрічі з родичами, які не вірять. Однак заради Мене ти також не маєш піддаватися жодним темним силам. Покладайся на Мою мудрість, щоб іти досконалим шляхом; не дозволяй жодній із сатанинських змов оволодіти тобою. Доклади всіх зусиль, щоб покласти своє серце переді Мною, і Я втішу тебе та принесу тобі мир і щастя. Не слід намагатися виглядати якимось певним чином перед іншими; хіба те, що ви робите Мене задоволеним, не має більшої цінності та ваги? Задовольняючи Мене, чи не наповнишся ти ще більшим вічним і пожиттєвим миром і щастям?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Висловлювання Христа на початку, Глава 10»). Я знала, що моя віра в Бога – це правильний шлях, і що я мала бути непохитною у своєму свідченні та посоромити сатану, хай там що. Комуністична партія тиснула на мою сім’ю, щоб утримати мене від віри. Це ясно показало мені демонічну сутність Комуністичної партії: вона ненавиділа істину й опиралася Богові. Вони були мені огидні, і я відкидала їх усім серцем. Навіть без будь-якого розуміння чи підтримки з боку інших я мусила свідчити про Бога й принижувати сатану. Подумавши про це, я сказала своїй сестрі: «Мама й тато не можуть добре їсти та спати й постійно хвилюються, то чия це вина? Хіба це не вина Компартії? Вірити в Бога та йти правильним шляхом у людському житті – правильно й природно. Але Компартія не лише арештувала мене, але й втягнула в це всю мою сім’ю, і так не залишила нам виходу. В усьому винна Компартія!» Цієї миті зателефонувала моя старша сестра. Вона вимагала відповіді: «То ти завтра підпишеш заяву чи ні? У тебе є лише два варіанти. Або ти підпишеш папери завтра й залишишся на волі, живучи хорошим життям, або не підпишеш і опинишся за ґратами!» Я твердо відказала: «Навіть якщо мені доведеться повернутися до в’язниці, я не підпишу цю заяву!» Сестра сердито кинула слухавку, а інша – почала ігнорувати.

Пізніше мене перевели в інше місто виконувати обов’язки на постійній основі. Це було понад три роки тому. Кожного разу, коли я згадую весь цей досвід, я відчуваю спокій у серці. Я відчуваю, що це був найкращий вибір, який я колись робила, і я ніколи про нього не пошкодую.