Я народився у звичайній родині на півночі М’янми. У грудні 2018 року я прийняв роботу Всемогутнього Бога останніх днів та відвідував зібрання паралельно з навчанням в університеті. Я закінчив університет у 2021 році та отримав посаду вчителя у віддаленому гірському районі. Хоча я учителював, я був ще й солдатом. Я повинен був у всьому підкорятися начальству. Інакше мене б направили до лісів на найнебезпечнішу й найвіддаленішу ділянку лінії фронту. Я не забував слова начальства й присвячував увесь свій час викладацькій роботі. Через мою гарну поведінку керівник школи попросив мене взяти кураторство над учнівським союзом. Незважаючи на щоденну зайнятість, я відчував порожнечу всередині. Крім того, я виявив, що в цьому районі був дуже поганий інтернет, тож я не мав можливості разом із іншими брати участь у зібраннях. Я приїхав на самому початку пандемії, коли всі міста та дороги були закриті, і на цілий семестр втратив зв’язок із рештою. Хоча я не спілкувався з рештою, я, як і раніше, молився й читав Боже слово. Якось я прочитав уривок із Божого слова, який дуже мотивував мене. Всемогутній Бог говорить: «Чи усвідомлюєш ти тягар на своїх плечах, своє доручення та свою відповідальність? Де твоє почуття історичної місії? Як ти належно служитимеш паном у наступному періоді? Чи маєш ти сильне почуття панування? Як би ти пояснив пана всього сущого? Чи справді він пан усіх живих істот і матеріальних речей у світі? Які плани ти маєш щодо поступу подальшої фази роботи? Скільки людей чекають, щоб ти став їхнім пастирем? Чи тяжке твоє завдання? … Чи спадало тобі колись на думку, яке Боже серце згорьоване та тривожне? Як може Він витримати вид того, як невинне людство, що його Він створив Своїми власними руками, потерпає таку муку? Зрештою, люди – це жертви, яких було отруєно. І хоча людство вижило до сьогодні, хто б знав, що людство давно отруєне лихим? Чи ти забув, що ти – одна з його жертв? Чи ти не готовий із любові до Бога поборотися за спасіння тих, хто вижив? Чи ти не готовий присвятити всі свої сили тому, щоб відплатити Богу, який любить людство, наче Свою власну плоть і кров? Врешті-решт, як би ти витлумачив, що значить бути використовуваним Богом, щоб прожити своє надзвичайне життя? Чи справді в тебе є рішучість і впевненість, щоб прожити значуще життя благочестивої людини, що служить Богові?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Як ти мусиш ставитися до своєї майбутньої місії?»). Прочитавши Боже слово, я зрозумів наполегливу волю Бога спасти людство. Він сподівається, що якнайбільше істинно віруючих зможуть здобути Його спасіння. Це Його насущне бажання. Як віруючий, я зобов’язаний поширювати Євангеліє Боже. Це мій обов’язок створеної істоти. Я майже три роки вірив у Бога, їв і пив Боже слово й зрозумів деякі істини. Хоча я не міг регулярно брати участь у зібраннях через роботу та поганий інтернет, я, як і раніше, міг розповсюджувати Євангеліє. Я міг привести більше людей до Бога, щоб вони прийняли Його спасіння в останні дні. Лиха посилюються, пандемія в самому розпалі, але так багато людей ще не почули голос Бога й не прийняли Його спасіння, що наповнює Бога скорботою та занепокоєнням. Я не міг бути безвідповідальним. Я мав ділитися Євангелієм, приводити до Бога тих, хто не позбавлений людської сутності й вірить у Нього, і виконувати свій обов’язок, щоб догодити Йому. Але мій духовний стан й розуміння істини були обмежені, і я не знав, як проповідувати. Я хотів, але не вмів. Тому я помолився Богові: «Боже! Мій духовний стан малий, і я не знаю, як проповідувати. Прошу, направ мене, щоб я привів до Тебе істинно віруючих людей. Я знаю, що поширювати Євангеліє нелегко, але впевнений, що з Твоїм керівництвом я зможу привести їх до Тебе».

Я планував поділитися Євангелієм зі своїми колегами та учнями. Але на той час я почувався дуже суперечливо. Тому що моє начальство сказало мені, що оскільки я вчитель і солдат, мені не можна займатися тим, що не пов’язано з викладанням, і якщо мене спіймають, то відправлять на передову, де часто відбуваються збройні сутички та терористичні атаки, і де я можу загинути будь-якої миті. Я також чув, що колишнього директора школи, який був християнином, начальство перевело в іншу школу за те, що він проповідував учням, що його понизили до посади звичайного вчителя, і якби він знову порушив правила, його відправили б на передову. Поміркувавши про все це, я злякався. Я подумав: «Після свого усунення директор міг викладати, як і раніше, але я – звичайний вчитель. Якщо вони дізнаються, що я проповідую, мене відразу ж відправлять на фронт, без шансів і надалі бути вчителем. Втрату роботи я переживу; реальна проблема в тому, що в такому небезпечному місці я можу загинути будь-якої миті». Через ці думки я боявся проповідувати в школі. Але я згадав про те, що Божа робота добігає кінця й лиха посилюються, і якщо я не проповідуватиму своїм колегам, друзям та учням і не приведу їх до Бога, одного дня вони поринуть у лиха, будуть покарані й втратять шанс на спасіння. Невідкладна воля Бога полягає в тому, щоб поширити Євангеліє Царства й спасти тих, хто може бути спасенний, але я турбувався лише про своє майбутнє та долю, і страшенно боявся поширювати Євангеліє останніх днів. Я справді підводив Бога! Мене роздирали протиріччя. Пізніше я прочитав кілька уривків зі слова Божого, які надали мені віри. Всемогутній Бог говорить: «Ти не повинен боятися ні того, ні іншого; скільки б труднощів і небезпек тобі не загрожувало, ти здатний залишатися стійким переді Мною, не зважаючи на жодні завади, щоб Моя воля могла бути виконана безперешкодно. Це – твій обов’язок… Ти маєш витримати все; заради Мене ти маєш бути готовий відмовитися від усього, чим володієш, і зробити все можливе, щоб бути здатним слідувати за Мною і бути готовим віддати все своє. Настав час, коли Я випробовуватиму тебе: чи принесеш ти в жертву Мені свою відданість? Чи зможеш ти віддано слідувати за Мною до самого кінця шляху? Не бійся; з Моєю підтримкою хто зможе перепинити цей шлях? Пам’ятай це! Не забувай! Все, що відбувається, – відбувається за Моїм добрим наміром, і все перебуває під Моїм наглядом. Чи можеш ти дотримуватися Мого слова в усьому, що ти говориш і робиш? І коли спіткають тебе вогняні випробування, чи схилиш ти коліна, і чи волатимеш? Чи ти зіщулишся і відступиш, не в змозі рухатися вперед?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Висловлювання Христа на початку, Глава 10»). «Будучи Божим створінням, що ти мусиш робити? Ти мусиш виконувати свій обов’язок, роблячи те, що тобі належить, і вкладаючи в це все серце, розум і сили. Усе інше – те, що стосується перспектив, долі й майбутнього місця призначення людства, – це не те, що ти можеш вирішувати: це в руках Бога, усе це продиктовано та влаштовано Творцем і ніяк не стосується жодного Божого створіння. … Ти мусиш визнати один факт: якою б не була обітниця, – доброю чи звичайною, приємною чи нецікавою, – усе це продиктовано, влаштовано й визначено Творцем. Обов’язок і зобов’язання Божих створінь – це тільки слідувати й шукати в правильному напрямку та шляхом, указаним Творцем. Що ж до того, що саме ти зрештою здобудеш і від яких Божих обітниць ти отримаєш свою частку, то все це залежить від твого пошуку, від шляху, яким ти йдеш, і від того, що продиктовано Творцем» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 9, частина дев’ята). Боже слово ясно говорило мені, що не треба боятися, бо все в руках Божих. Чи продовжу я працювати вчителем або мене відправлять на фронт, не залежало від жодної людини, тільки від Бога. Це не залежало ні від директора, ні від керівників. Я мусив вірити в Бога. За Божого сприяння мені не було чого боятися, хоч би як важко було поширювати Євангеліє. Я весь час боявся, що як тільки в школі дізнаються про мої проповіді, мене відправлять на передову, і я опинюся в смертельній небезпеці, тому не наважувався ділитися Євангелієм. У мене зовсім не було віри в Бога. Наступні слова зворушили мене найглибше: «Ти мусиш виконувати свій обов’язок, роблячи те, що тобі належить, і вкладаючи в це все серце, розум і сили. Усе інше – те, що стосується перспектив, долі й майбутнього місця призначення людства, – це не те, що ти можеш вирішувати: це в руках Бога, усе це продиктовано та влаштовано Творцем і ніяк не стосується жодного Божого створіння». Я відчув себе набагато мотивованішим. Як створена істота, я мав виконувати свій обов’язок і робити це від щирого серця. Що б не трапилося з моєю роботою, послали б мене на передову або наразили на смертельну небезпеку, все це було би продиктовано й влаштовано Господом творіння. Не розуміючи всемогутнього Божого володарювання, я весь час переживав, що якщо дізнаються про моє проповідування, керівники відправлять мене на передову, начебто вони могли вирішувати мою долю. Я був таким дурнем. У наші дні лиха й пандемія посилюються, і часу втрачати не можна. Мені пощастило отримати Божу роботу останніх днів, але я не проповідував тим, хто поряд зі мною. Я був у боргу перед людьми й повставав проти Бога, і моя совість не знаходила спокою. Усвідомивши все це, я здобув віру. Я був готовий відкинути свої страхи та виконувати свій обов’язок – проповідувати й свідчити про Бога.

Пізніше я почав гадати: «Чому відправка на фронт лякає мене настільки, що я не наважуюсь виконувати свій обов’язок? Що саме мене стримує?» Пізніше в слові Божому я прочитав ось що. «Найсумнішим у вірі людства в Бога є те, що людина провадить своє власне управління серед роботи Бога і при цьому не звертає уваги на Боже управління. Найбільша помилка людини полягає в тому, що, прагнучи підкоритися Богу і поклонятися Йому, вона одночасно вибудовує своє власне ідеальне призначення і планує, як отримати найбільше благословення та найкраще призначення. Навіть якщо людина розуміє, наскільки вона жалюгідна, огидна й нікчемна, чи багато хто зможе охоче відмовитися від своїх ідеалів і сподівань? А хто здатний зупинити свій власний поступ і перестати думати лише про себе? Богові потрібні ті, хто тісно співпрацюватиме з Ним, щоб завершити Його управління. Йому потрібні ті, хто покориться Йому, присвятивши свій розум і тіло роботі Його управління. Йому не потрібні люди, які щодня простягають руки, щоб просити в Нього, і тим більше не потрібні ті, хто дає мало, а потім чекає на винагороду. Бог зневажає тих, хто робить мізерний внесок, а потім спочиває на лаврах. Він ненавидить тих холоднокровних людей, які обурюються роботою Його управління і хочуть говорити лише про те, як потрапити на небеса та отримати благословення. Ще більшу ненависть Він має до тих, хто обертає на власну користь можливості, які надає Його робота зі спасіння людства. Це тому, що ці люди ніколи не дбали про те, чого Бог бажає досягти та набути через роботу Свого управління. Їх хвилює лише, як вони можуть використовувати можливість, яку надає Божа робота, для отримання благословень. Вони дбають не про Боже серце, будучи повністю стурбованими своїми власними перспективами та долею. Ті, хто обурюється роботою Божого управління і не виявляє жодного інтересу до того, як Бог рятує людство і якою є Його воля, роблять тільки те, що приносить їм задоволення, у відриві від роботи Божого управління. Їхню поведінку Бог не пам’ятає і не схвалює, і тим більше не дивиться на неї прихильно» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Додаток 3. Людина може спастися тільки за умов Божого управління»). Поміркувавши над Божим словом, я збагнув, що головна причина мого страху проповідувати полягала в занепокоєнні про свою долю. Я боявся, що як тільки керівники виявлять, що проповідую, мене відправлять на фронт, і якби це сталося, я не тільки не зміг би відвідувати зібрання чи читати Боже слово, але й був би змушений зі зброєю в руках цілими днями патрулювати ліси. Цей регіон був охоплений збройними конфліктами та тероризмом, і якби я зробив там помилку, то, швидше за все, загинув би і назавжди втратив шанс на спасіння. Я зрозумів, що вірив у Бога, щоб отримувати благословення, а не для того, щоб прагнути істини або виконувати обов’язок створеної істоти. Своєю вірою та обов’язком я переслідував власні інтереси. Я був готовий робити лише те, що давало мені благословення, і все. Це було схоже на стосунки між начальником та працівником – прагматичні та ділові, без любові до Бога й піклування про Нього. Я був таким егоїстичним та підлим. Я вірив у Бога, але не був готовий терпіти ні найменших страждань, ані труднощів. Я вважав, що цілком достатньо читати Боже слово в комфортних умовах і вихваляти Його в піснях та танцях, але ця моя віра ніколи не призвела б мене до справжнього досвідчення чи розуміння Божого слова, усвідомлення свого розбещеного характеру або набуття спасіння. У нашій вірі Бог вимагає, щоб ми зважали на Його волю, любили Його й свідчили про Нього. Хай із чим би ми зіткнулися, ми завжди маємо шукати істину, підкорятися Богові, боятися Його й цуратися зла, і тільки тоді ми зможемо здобути спасіння. Моє прагнення до благословень не відповідало Божій волі й було далеким від Його вимог. Як віруючий, я повинен був прагнути любити Бога й коритися Йому, і присвятити себе свідченню про Його роботу в останні дні. Тільки це є гідним та значущим. Тому я молився Богові про те, щоб припинити думати про своє майбутнє. Я повинен був поширювати Боже слово й свідчити про Божу роботу спасіння в останні дні.

Я почав із проповіді своїм колегам, але виявив, що вони сильно пручаються вірі в Бога, тому став проповідувати своїм учням. Щодня після занять я читав їм Боже слово, таке як «Бог – джерело людського життя» та «Бог панує над долею всього роду людського», і розповідав про такі речі, як три етапи Божої роботи. Вони слухали мене дуже охоче. Завдяки Божому проводу, я протягом місяця навернув у віру понад 50 осіб у школі. За цей час моя віра зміцніла. Я бачив, що ці студенти з нетерпінням чекали зібрань і мали гарне розуміння, тому проповідував і свідчив про Бога із ще більшою переконаністю. Я перестав нервувати й боятися, бо знав, що Бог зі мною, і я дійсно зрозумів, що Він мав на увазі, кажучи: «Ти мусиш вірити, що все в Божих руках, і що люди просто співпрацюють. Якщо ти будеш щирим, Бог побачить і відкриє тобі вихід із будь-якої ситуації. Нездоланних труднощів не буває; треба лише мати цю віру. Тому коли ви виконуєте свої обов’язки, ви не повинні нічого боятися. Поки ти віддаєшся цьому повністю, від усього серця, Бог не створить для тебе труднощів і не дасть тобі більше, ніж ти можеш витримати» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «У вірі в Бога найважливіше – практикувати й переживати Його слова»). Бог говорить нам, що якщо ми щиро співпрацюємо з Ним, Він відкриє нам шлях. Мені не треба було так турбуватися. Я просто повинен був робити все можливе, викладатися на повну, і під час роботи покладатися на Бога. Те, що Бог просить від мене, знаходиться в межах моїх можливостей і не виходить за межі мого духовного стану.

У міру того, як дедалі більше студентів приймали Божу роботу останніх днів, сили сатани почали чинити перешкоди. Учні школи належали до етнічної меншини, вони були прихильниками буддизму, і від народження були буддистами. Кілька учнів розповіли мені, що їхні батьки забороняють їм вірити. Одна учениця сказала, що батьки попередили її: якщо вони дізнаються, що вона знову вірить у Бога, то виженуть її з дому й зречуться її як своєї дочки. Багато студентів не знали, що робити. У той час я турбувався, що піддаючись переслідуванням своїх рідних, вони стануть похмурими й слабкими, або навіть відчують, що не здатні продовжувати, та залишать віру. Я був дуже стурбований і не знав, що робити. Божа робота незабаром завершиться. Якщо вони залишать віру, то втратять Боже спасіння. Як я відповім за це перед Богом? Я цілими днями молився й просив Бога провести мене через це. Пізніше я прочитав у Божому слові таке. «Коли Бог працює, опікується людиною і дивиться на цю людину, і коли Він прихильний до цієї людини і схвалює її, сатана відразу слідує позаду, намагаючись обдурити людину й довести її до біди. Якщо Бог бажає здобути цю людину, то сатана робитиме все, що тільки може, аби перешкодити Богу, використовуючи різноманітні злі хитрощі, щоб спокусити людину, завадити Божій праці та зіпсувати її, аби досягти своєї прихованої мети. Що то за мета? Він не хоче, щоб Бог когось здобув; сатана хоче захопити собі тих, кого Бог бажає здобути, він хоче керувати ними й заволодіти ними, щоб вони вклонялися сатані, щоб разом із ним чинили злі дії й чинили опір Богу. Хіба то не зловісний мотив сатани? … Воюючи з Богом і слідуючи позаду Нього, сатана має на меті зруйнувати всю працю, яку хоче звершити Бог, зайняти тих, кого хоче здобути Бог, керувати ними та повністю знищити тих, кого Бог хоче здобути. Якщо вони не будуть знищені, то сатана ними заволодіє, щоб їх використовувати, – така його ціль» («Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний IV»). Розмірковуючи над Божим словом, я зрозумів, що поки Бог виконує роботу для спасіння людей, сатана йде слідом, розбещує людей і шкодить їм, чинячи перешкоди Божій роботі й руйнуючи її. Це зумовлено злою сутністю сатани. Ми проповідуємо й свідчимо про Бога, щоби спасти людей, але сатана не може цього винести. Він постійно намагається перешкоджати нам і утискати нас, маючи намір зруйнувати Божу роботу, змусити нас віддалитися від Бога й зрадити Його. Тоді ми втрачаємо Його спасіння і йдемо з сатаною в пекло. Я повинен був розрізняти всі хитрощі сатани й уникати його пасток. Розуміючи це, я разом із братами й сестрами читав Боже слово, щоб допомогти їм зрозуміти істину та розпізнати хитрощі сатани. Я поспілкувався з ними: «Чи знаєте ви, чому ми стикаємося з такою кількістю перешкод, коли віримо в Бога? Це тому, що ми завжди жили під владою сатани, але тепер, увірувавши в Бога, прийнявши Його спасіння та слухаючи Його слово, ми перестали поклонятися сатані. Сатана не хоче, щоб Бог спас нас, тому він бентежить нас через тих, хто нас оточує, намагаючись перешкодити нам вірити в істинного Бога, повернути нас під свою владу, розбестити нас, заподіяти нам шкоду й позбавити нас шансу знайти Боже спасіння. Тому ми не повинні піддаватися на хитрощі сатани». Потім я поговорив із ними про такі істини, як «Різниця між істинним Богом і хибними богами», «Звідки прийшов буддизм» і «Є лише один істинний Бог». Після моєї розмови один брат сказав: «Тепер я розумію, що ми стикаємося з перешкодами та занепокоєнням, щойно починаємо вірити в Бога й приймаємо Його роботу, тому що ми перестаємо поклонятися сатані, а він робить усе можливе, щоб перешкодити нам вірити в Бога і йти правильним шляхом. Нам потрібно мати проникливість і не потрапляти до пасток сатани». Одна сестра сказала: «Тепер я розумію, що таке істинний Бог і що таке хибні боги. Тільки істинний Бог здатний створити небеса й землю і все суще, зокрема людство. Він не лише створив усе, а й керує всім. Він також дає нам удосталь хліба насущного. Хибні боги не можуть створити навіть комашку, не кажучи вже про небеса, землю і все інше, тому нам не слід у них вірити». Почувши від братів і сестер ці слова, я був глибоко зворушений. У духовній битві проти сатани вони зрозуміли істину з Божого слова й розпізнали хитрощі сатани. Ніхто з них не оступився. Навпаки, вони ще більше зміцнилися в рішучості йти за Богом. Усе це було досягнуто завдяки слову Божому. Тоді моя віра в Бога також стала набагато міцнішою.

Якось директор жорстоко розкритикував мене. Він сказав: «Йоно, послухай мене. Мені вже втретє доводиться викликати тебе сюди. Не змушуй мене говорити те, що ти знаєш. Ти став знаменитістю. Люди, які живуть за багато миль довкола, знають, що ти проповідуєш у школі! Ми повинні бути вчителями, які передають знання учням, чому ж ти прищеплюєш їм віру в Бога? Усі мешканці цього села – буддисти. Ми повинні більше дотримуватися їхніх звичаїв і розповідати їм про їхню віру. Такі твої проповіді дуже негативно впливають на нашу школу. Ти що, намагаєшся зіпсувати нашу репутацію? Хочеш, щоб учні та їхні сім’ї ставилися до тебе з погордою? Твоя поведінка непрофесійна та неетична! Ти не гідний бути вчителем! Якщо ти не схаменешся, наприкінці семестру тебе переведуть!» Я був дуже роздратований і знав, що ці слова походять від диявола сатани. Він просто хотів, щоб люди йшли за дияволом, і не дозволяв їм приходити до Бога в поклонінні. Віра в Бога – найправедніше діло, але в його очах це було злом. Я побачив, що ці дияволи спотворюють факти й не можуть відрізнити добро від зла. Повернувшись до гуртожитку, я почувався дуже засмученим. Я не знав, що буде далі, й підсвідомо знову почав думати про своє майбутнє. Що буде, якщо мене справді переведуть? Чи відправлять мене на передову? Як мені впоратися із жахливою ситуацією на передовій? Як я зможу продовжувати вірити в Бога? Чи зможу я все ж таки спастися? Від цих думок мої очі наповнились сльозами. Тієї ночі мені зовсім не хотілося спати. Я просто всю ніч сидів за столом, знову і знову молячись Богу: «Боже, чому в цій ситуації я мимоволі відчуваю страх?» Я подумав про те, як сатана розбещує людей, про що йдеться у Божому слові. Бог говорить: «Перша – це контроль і примус. Тобто сатана зробить усе можливе, щоб установити контроль над твоїм серцем. Що означає “примус”? Це означає використання тактики погроз та силового впливу, щоб змусити тебе підкоритися йому, примушуючи тебе думати про наслідки в разі твоєї непокори. Ти боїшся й не наважуєшся кинути йому виклик, тому коришся йому» («Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний VI»). Розмірковуючи над Божим словом, я ще краще зрозумів потворне обличчя сатани. Сатана знав, що я боюся опинитися на фронті, де мені постійно буде загрожувати смертельна небезпека. Цей страх смерті був моїм фатальним недоліком і найбільшою слабкістю. Сатана використовував директора школи, щоб збентежити мене, а перспективу переводу – щоб залякати мене, змушуючи мене поступитися й піти на компроміс із сатаною, відмовитись від свого обов’язку та перестати свідчити про Бога. Могло здатися, що директор робить усе це мені на користь, але насправді він змушував мене припинити проповідувати, щоб урятувати власну репутацію. Він не дозволяв мені проповідувати Боже Євангеліє спасіння, а хотів, щоб я проповідував сатанинський шлях і йшов на компроміс із сатаною. Я побачив справжнє лихе обличчя директора. Я здобув деяку проникливість і зрозумів, що це були хитрощі сатани. Я усвідомив, чому почувався таким скутим під час проповідей. Це було тому, що я боявся смерті. Я боявся, що якщо мене переведуть на лінію фронту, на захист кордону, мене можуть будь-якої миті вбити, а ще більше я боявся, що після смерті в мене не буде можливості вірити в Бога й спастися, тому відступав і втрачав запал.

Після цього я помолився Богу, відкривши Йому свій стан, і попросив Його направити мене в подоланні цього страху смерті. Опісля я прочитав уривок із Божого слова. «Як померли ті учні Господа Ісуса? Серед цих учнів були такі, кого побили камінням, проволокли за конем, розіп’яли вниз головою, розірвали п’ятьма кіньми – усілякі смерті їх спіткали. Що стало причиною їхніх смертей? Може, учнів Ісуса законно стратили за злочини? Ні. Їх засуджували, били, ганили та зрештою стратили за те, що вони поширювали Євангеліє Господнє й були відкинуті людьми світу – ось так вони прийняли мученицьку смерть. … У який би спосіб і якими б засобами їх не стратили та як би вони не покинули цей світ, Бог не так визначив остаточні результати цих життів, цих створінь. Ти мусиш ясно це розуміти. Навпаки, вони використали саме цей спосіб, аби засудити цей світ і засвідчити про Божі діяння. Ці створіння використали свої безцінні життя, свої останні миті, щоб засвідчити про Божі діяння, про велику Божу силу, щоб заявити сатані та світові, що Божі діяння праведні, що Господь Ісус – Бог, Господь і втілена Божа плоть; аж до останньої миті свого життя вони так і не відреклися від імені Господа Ісуса. Хіба це не був своєрідний суд над цим світом? Вони використали свої життя, аби проголосити світові та підтвердити людям, що Господь Ісус – справді Господь, що Він Христос і втілена Божа плоть, що робота відкуплення, яку Він виконав заради всього людства, дає людству змогу жити далі: це навічно незмінний факт. Наскільки ті, хто прийняв мученицьку смерть за поширення Євангелія Господа Ісуса, виконали свій обов’язок? Чи повною мірою вони це зробили? У чому проявилася ця повнота? (Вони принесли в жертву своє життя.) Саме так, вони заплатили ціну своїм життям. Сім’я, багатство, матеріальні речі цього життя – це все зовнішнє; єдине внутрішнє в людині – це життя. Для кожної живої людини її життя – найцінніше, найдорожчий скарб. Так сталося, що ці люди змогли віддати в жертву найцінніше, що мали, – життя, – щоб підтвердити й засвідчити Божу любов до людства. До самого дня своєї смерті вони не відреклися ні від Божого імені, ні від Божої роботи, і вони використали останню мить свого життя, щоб засвідчити існування цього факту. Хіба це не найвища форма свідчення? Це найкращий спосіб виконати свій обов’язок; саме це й означає виконати свою повинність. Коли сатана погрожував їм і залякував їх, коли вони зрештою навіть змушені були заплатити ціну власним життям, вони не відступилися від своєї повинності. Ось що означає виконати свій обов’язок повною мірою. Що Я маю під цим на увазі? Чи маю Я на увазі, що ви мусите свідчити про Бога й поширювати Євангеліє таким самим методом? Ти не обов’язково мусиш учинити саме так, але ти мусиш розуміти, що це твоя повинність, і прийняти це як моральний обов’язок, якщо Богу це потрібно. Сьогодні люди мають усередині страх і тривогу, але якій меті служать ці почуття? Якщо Богу не буде потрібно, щоб ти так учинив, то який тобі сенс про це хвилюватися? А якщо Богу знадобиться, щоб ти так учинив, тобі не слід ні ухилятися від цієї повинності, ні відкидати її. Тобі слід виявити ініціативу у своїй співпраці та прийняти свою повинність без хвилювання. Як би людина не померла, вона не має померти перед сатаною й у його руках. Якщо вже вмирати, то в Божих руках. Люди прийшли від Бога й повертаються до Бога – саме таке відчуття та ставлення має бути у створіння. Це остаточна істина, яку треба розуміти, поширюючи Євангеліє та виконуючи свій обов’язок: аби поширювати Євангеліє та свідчити про втіленого Бога, який виконує Свою роботу й спасає людство, треба платити ціну своїм життям. Якщо у тебе є таке прагнення, якщо ти можеш так свідчити, це чудово. Якщо ж ти досі не маєш такого прагнення, то мусиш принаймні належно виконувати повинність і обов’язок, які перед тобою стоять, віддаючи решту Богові. Можливо, потім, коли минуть місяці й роки, коли твій досвід і зрілість зростуть, а твоє розуміння істини поглибиться, ти усвідомиш, що маєш обов’язок і повинність пожертвувати своє життя роботі Божого Євангелія – навіть аж до кінця твого життя» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Поширення Євангелія – обов’язок честі всіх вірян»). Завдяки Божому слову я зрозумів, що в період Благодаті учнів Господа Ісуса засуджували й переслідували за проповідь Божого Євангелія, але незалежно від причин та обставин їхньої смерті, це не було їхнім остаточним результатом. Життя і смерть тіла людини не вказують, чи буде її результат хорошим чи поганим. Хоча переслідування учнів Господа Ісуса, яке закінчилося смертю, може здатися чимось поганим, насправді вони прийняли мученицьку смерть, щоб виконати Боже доручення, і це відзначено Богом. Зіткнувшись із сатанинськими силами зла, вони свідчили про Божу роботу, не переймаючись своїм життям і безпекою. Завдяки цьому їхнє свідчення стало ще сильнішим і перемогло сатану. Життя – це найцінніше, що є в людини, але вони віддали це своє найдорожче життя, щоб свідчити про Бога й розповісти світові про Божу роботу. Це – найвеличніше свідчення. Розмірковуючи над Божими словами, я відчував себе приниженим і присоромленим. Коли директор школи попередив, що якщо я продовжу проповідувати, мене переведуть, мені стало дуже страшно. Я боявся, що мене відправлять на фронт, і що коли я помру, для мене все буде скінчено, і я не зможу спастися. Я надто дорожив своїм життям, був безхребетним і не мав свідчення. Мені насправді було далеко до апостолів. Я подумав про те, звідки взялося моє життя і як воно було дано Богом. Бог вирішує, коли ми помремо, і ніхто не проживе навіть на хвилину довше за належне. Якщо Бог захищає людину й не дозволяє їй померти, то вона не помре, перебуваючи навіть у найнебезпечнішому місці. Люди не владні над часом свого життя чи смерті, не кажучи вже про їхній остаточний результат. Він ще більше залежить від Бога. Господь Ісус сказав: «Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її» (Матвія 16:25). Коли ми проповідуємо й свідчимо про Бога, то стикаємося з багатьма переслідуваннями й негараздами. Подібно до учнів Господа Ісуса, за проповідь і свідчення про Бога деяких можуть переслідувати до смерті, але їхні душі перебувають у Божих руках. Хоча їхні тіла можуть бути мертвими, це не означає, що вони не мають остаточного результату. Усе перебуває в руках Божих і влаштовано Богом. Якби через спрагу життя і страх смерті я не виконував свій обов’язок і не проповідував Євангеліє, то навіть якби я не вирушив на фронт або не наразився на смертельну небезпеку, в очах Бога я був би ходячим трупом, мерцем, який зрештою має бути вигнаним. Щоб іти за Богом і проповідувати Євангеліє я мав ризикнути всім, навіть власним життям. Якби мене справді послали на фронт, я мав би підкоритися Божому розпорядженню. На фронті я міг би проповідувати солдатам, щоб привести до Бога якнайбільше людей. Навіть якби мене справді переслідували до смерті за проповідь і свідчення про Бога, це сталося б із Божого дозволу, якому я б охоче скорився. Розмірковуючи про це, я вирішив перед Богом продовжувати проповідувати й свідчити про Нього, і не дозволяти нікому себе стримувати.

Після цього я щодня молився до Бога та продовжував проповідувати й розмовляти з іншими про Боже слово. Я також займався з ними розбором їхніх уроків, влаштовував для них зібрання під час канікул, і вони стали набагато активнішими, ніж раніше. Після іспитів я побачив, що ці брати та сестри отримали дуже гарні оцінки: середній бал із кожного предмета був від 76 до 98. Ніхто з них не провалився. Я був вражений! Коли директор побачив хороші оцінки мого класу, він сказав: «Твій клас отримав найвищі оцінки у школі, тому ми вирішили, що наступного семестру ви будете їхнім класним керівником. Бажаю вам всього найкращого в наступному семестрі». Почувши це, я був у нестямі від щастя, оскільки це стало для мене абсолютною несподіванкою. Це нагадало мені фразу з Книги Приповістей у Біблії: «Серце царя в руці Єгови, як ріки води: Він навертає його, куди захоче» (Приповісті 21:1). Усе знаходиться в руках Божих, і Він керує всіма нашими долями. Поки я віритиму в Бога й щиро співпрацюватиму з Ним, Він відкриватиме для мене шлях. Зараз я, як і раніше, проповідую Євангеліє в кампусі й проводжу зібрання для братів і сестер, завдяки чому чимало людей прийняли Божу роботу останніх днів. Згадуючи про ці дні проповідування, я багато зрозумів, і я знаю, що все це було Божим проводом.