Я більше не ухиляюся від свого обов’язку

22 Лютого, 2023

Донень (Іспанія)

Якось у середині серпня минулого року лідерка сказала мені, що хоче запропонувати мені керувати роботою кількох церков, і запитала, чи не хочу я спробувати. Коли я це почула, моє серце закалатало. Взяти на себе роботу церков означає не тільки вирішувати проблеми братів і сестер, а також труднощі входження в життя, а ще й скеровувати і допомагати їм із їхніми робочими завданнями. Це велика відповідальність. Якби я цей обов’язок виконувала абияк та затримувала роботу, або спричинила перешкоди й нашкодила роботі церкви, зі мною не лише б розправились, а й могли б звільнити чи вигнати. Тоді я могла б лишитися без гарного місця призначення та результату. Я думала про те, як з цієї посади звільнили двох людей переді мною. Я не була знайома з роботою, а мій рівень не дотягував до їхнього, тому я вважала, що матиму купу проблем, якщо візьмуся за це. Мені було б краще виконувати якийсь один обов’язок, щоб не брати забагато відповідальності. Я хотіла відмовитися, але також мені здавалося, що це нерозумно, і треба підкоритися, тому я неохоче погодилася. Тої ночі я крутилася в ліжку й не могла заснути. Я потерпала від стресу. Я знов і знов обдумувала, що відповідати за роботу церков означало отримувати більше проводу й допомоги, довідатися більше істини, швидше увійти в життя. Але той обов’язок накладав таку велику відповідальність. Якби я не впоралася, мене могли б викрити й швидше вигнати. Я відчувала, що відмовитися буде безпечніше. А тому я прийняла рішення й наступного дня зателефонувала своїй лідерці: «Мій духовний стан скромнй, я не годжуся для цього завдання. Я боюся затримати роботу, тому пропоную тобі пошукати когось іншого». Лідерка порадила мені ще трохи зайнятися пошуками, поміркувати над причинами, чому я ухиляюся від цього обов’язку. Поклавши слухавку, я стала навколішки й почала молитися: «Боже, я боюся відповідати за роботу в кількох церквах. Я боюся, що мене виженуть, якщо я не впораюся, а тому перебуваю в стані захисту й нерозуміння. Боже, прошу, скеруй мене, щоб я зрозуміла волю Твою». А потім я прочитала Божі слова. «Виконуючи свій обов’язок, дехто часто перебуває в стані негативу, пасивності або ж опору та нерозуміння. Такі люди постійно бояться, що їх викриють і виженуть, і вони скуті своїм майбутнім і долею. Хіба це не прояв дитячого духовного стану? (Так.) Дехто постійно говорить, що боїться погано виконати свій обов’язок, і, не аналізуючи деталей, можна подумати, що такі люди цілком вірні. Але що насправді хвилює їхні серця? Їх хвилює, що за погане виконання обов’язку їх можуть вигнати, і тоді в них не буде остаточного місця призначення. Дехто каже, ніби боїться стати прислужником. Коли інші це чують, то думають, що ці люди не хочуть ставати прислужниками, а просто прагнуть добре виконувати свій обов’язок Божої людини. Інші думають, що в таких людей є рішучість. А насправді в серці ті люди, які бояться стати прислужниками, думають: “Якщо я стану прислужником, то зрештою все одно загину та не матиму ні остаточного місця призначення, ні частки в Царстві Небесному”. Таким є прихований смисл їхніх слів; вони досі хвилюються за свій результат і остаточне місце призначення. Якщо Бог каже, що вони прислужники, то вони дещо менше стараються виконувати свій обов’язок. А якщо Бог каже, що вони Його люди та Він їх хвалить, то вони дещо більше віддаються виконанню свого обов’язку. У чому тут проблема? Проблема полягає в тому, що, виконуючи свій обов’язок у домі Божому, вони не діють за принципом істини. Вони постійно зважають на власні перспективи та долю, і їх постійно сковує ярлик “прислужник”. У результаті вони не можуть добре виконувати свій обов’язок і не мають сили втілювати істину в життя» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Лише практикуючи істину та слухаючись Бога, можна досягти зміни у своєму характері»). «Усі розбещені люди живуть для себе. Кожен сам за себе й горе невдахам – такий підсумок людської природи. Люди вірять у Бога заради самих себе; коли вони залишають все та повністю присвячують себе Богу, це робиться для того, щоб отримати благословення, а коли вони вірні Йому, це робиться для того, щоб здобути винагороду. Загалом, усе це робиться з метою отримати благословення, винагороду й увійти в царство небесне. У суспільстві люди працюють для власної вигоди, а в домі Божому вони виконують свій обов’язок, щоб отримати благословення. Саме заради отримання благословень люди залишають усе й можуть витримати багато страждань: немає кращого доказу сатанинської природи людини» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Божі слова виявили саме мій стан. Перед лицем обов’язку я говорила, що мій духовний стан скромний, що я боюся не впоратися й затримати роботу, але насправді я зважала на свої власні інтереси. Я бачила, що інших звільняли й виганяли після виконання цього обов’язку, і мені здавалося, що прийняти його – це великий ризик. Якби я не впоралася, нашкодила роботі церкви й затримала її, це стало б не лише переступом, за який мене б звільнили; мене б вигнали, якби проступок був серйозний. А тому я знайшла виправдання, щоб захистити своє майбутнє й місце призначення, вдавшись до пишномовних слів про те, що боюся затримати роботу церкви. Я просто хотіла мати обов’язок з меншою відповідальністю, щоб я не лише могла виконувати його, але й у результаті досягнути хорошого місця призначення. Я безоглядно піддалася сатанинській отруті: «Кожен сам за себе, а невдах – під три чорти» а також «Уникай лише помилок, але не великої заслуги» – ось до чого призвів той стан. У всьому я виходила тільки з власних інтересів, самої себе. Я б хотіла виконувати обов’язок, який би приніс мені користь, але не навпаки, я хотіла заплатити низьку ціну, а натомість отримати Боже благословення. Це споживацьке ставлення до Бога, воно егоїстичне й нице.

Пізніше я почитала ще уривок зі слова Божого. «Я тішуся тими, хто ставиться до інших без підозри, і Мені подобаються ті, хто охоче приймає істину; до цих двох типів людей Я виявляю велику турботу, бо в очах Моїх вони є чесними людьми. Якщо ж ти брехливий, то ти будеш насторожений і підозрілий щодо всіх людей і справ, і тому твоя віра в Мене буде заснована на підозрілості. Я ніколи не зможу визнати такої віри. Не маючи істинної віри, ще більше ви позбавлені істинної любові. І якщо ти схильний сумніватися в Богові і робити про Нього свавільні припущення, то ти, безперечно, найбрехливіший з усіх людей. Ти розмірковуєш, чи може Бог бути подібним до людини: непростимо грішним, дріб’язковим, позбавленим чесності й розсудливості, позбавленим почуття справедливості, схильним до порочної тактики, підступним і хитрим, задоволеним злом і тьмою тощо. Хіба причина наявності у людей таких думок полягає не в тому, що їм бракує навіть найменших знань про Бога? Така віра є не що інше, як гріх! Є навіть і такі, хто вважає, що угодні Мені – це саме ті, хто лестить і підлабузнюється, і що ті, хто не має таких здібностей, будуть небажаними в домі Божому і втратять там своє місце. Невже це єдине знання, яке ви набули за всі ці роки? То це все, що ви надбали? І ваші знання про Мене не обмежуються цими хибними уявленнями; ще гірше те, що ви зневажаєте Божого Духа і зводите наклепи на Небеса. Ось чому Я кажу, що така віра, як-от ваша, призведе лише до того, що ви ще більше віддалитеся від Мене і ще більше протистоятимете Мені» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Як пізнати Бога на землі»). Розмірковуючи про слова Божі та аналізуючи себе, я побачила, що за природою була справді хитра. Я думала, що з важливим обов’язком і великою відповідальністю ризик підвищиться, і мене викриють і швидко звільнять, якщо я оступлюся, або навіть виженуть. Я вважала Божий дім схожим на світ, а Бога – світовим царем. Я вважала, що виконання обов’язку – це ходьба по тонкому льоду, і я можу впасти через найменшу необережність. Так, ніби Бог свавільно грається людьми, втручається в їхні справи, ніби виконання важливого обов’язку мало на меті викрити й вигнати мене, штовхнути мене у геєну вогненну. Я не вірила в праведність Бога, я просто захищалася від Нього й не розуміла Його. То було богохульство! Насправді Божий дім ставиться до людей у принциповий спосіб. Я знала церковну лідерку, чия віра тривала роками, і хоча їй трохи бракувало духовного рівня, вона відповідально ставилася до свого обов’язку. Коли її підрізали й розправилися з нею, вона змогла прийняти це й підкоритися, а також прагнути змін. Церква доручила їй відповідальність за важливу роботу. Якось вона підвищила когось до лідера команди, а потім виявилося, що та людина була хитра й не виконувала практичної роботи, і це завдало багато шкоди роботі церкви. Дізнавшись про це, її лідерка серйозно покарала її за те, що призначила ту особу без принципів і не наглядала за її роботою. Так поводяться неправдиві лідери. Але лідерка її за це не звільнила. Натомість вона терпляче спілкувалася з нею, спираючись на відповідні принципи істини, і допомогла їй усвідомити свої помилки й хиби. А ще була новообрана лідерка, яка мала небагато досвіду, але хороший духовний рівень і чисте розуміння, і могла досягти дечого у своєму обов’язку. Та вона не знала принципів і не вміла розпізнавати людей, коли була лідеркою, тому ледве не виключила когось як антихриста за те, що той просто задирав носа. Коли про це дізналася її лідерка, вона її не звільнила, а викрила й розправилася з нею, змусила зрозуміти серйозність проблеми, поспілкувалася з нею про відповідні принципи істини й допомогла їй навчитися розпізнавати людей. Я побачила, що лідерів церкви не звільняють і не виганяють, якщо вони мають зіпсований характер чи помиляються у своїй роботі. Натомість їм допомагають і спілкуються з ними, або розправляються з ними, щоб вони зрозуміли істину й вивчили принципи. Якщо вони мають духовний рівень, здатні прийняти істину й серйозно ставляться до свого обов’язку, навіть якщо в них трапляються невдачі чи переступи, церква дарує їм шанс покаятися, не відкидає їх за якусь одну річ. Їхнє виховання продовжується, щоб вони могли навчитися у своєму обов’язку. Деякі люди некомпетентні виконувати роботу, бо не мають достатнього рівня, але церква їх не виганяє. Їх переводять на виконання обов’язку відповідно до їхнього духовного рівня і стану. Однак ті, хто лукавить у виконанні свого обов’язку, не шукає істину, навіть не маючи важливого обов’язку, будуть викриті й вигнані. А дехто навіть не кається після звільнення, а навпаки скаржиться й засуджує, розповсюджує уявлення і шкодить церкві. Від таких людей позбавляються й виганяють їх. Я побачила, що Божий характер – праведний, а Божий дім базується на принципах поводження з людьми. Божа любов і спасіння перебувають у всьому. Я вірила в Бога, не знаючи Його, а тому й вдавалася до домислів про Нього. Я думала, що призначити мене керівницею мало на меті викрити мене й вигнати. Моє розуміння було таке абсурдне, та ще й повністю перекручувало Божу волю. Це хибне уявлення про Бога, воно заперечує Його праведність. Без суду слів Божих я б не побачила, наскільки це серйозна проблема, а продовжувала б жити в стані проти Бога.

Тоді одного дня я прочитала інший уривок слів Божих. «Немає жодного зв’язку між обов’язком людини й тим, благословенна вона чи проклята. Обов’язок – це те, що людина повинна виконувати; це її послане небом покликання, і воно не повинно залежати від винагороди, умов або причин. Тільки в такому разі вона виконує свій обов’язок. Бути благословенним – це коли людина стає досконалою і насолоджується Божими благословеннями після того, як пережила суд. Бути проклятим – це коли характер людини не змінюється після того, як вона пережила кару й суд, це коли вона не відчуває на власному досвіді, що її вдосконалюють, а отримує покарання. Але незалежно від того, благословенні вони чи прокляті, створені істоти повинні виконувати свій обов’язок, роблячи те, що вони повинні робити, і роблячи те, на що вони здатні; це – найменше, що має робити людина, людина, яка шукає Бога. Тобі не слід виконувати свій обов’язок тільки для того, щоб отримати благословення, і тобі не варто відмовлятися діяти через страх бути проклятим. Дозвольте Мені сказати вам одне: виконання людиною свого обов’язку – це те, що вона повинна робити, і якщо вона не здатна виконати свій обов’язок, то це її бунтарство» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Різниця між служінням утіленого Бога й обов’язком людини»). Я зрозуміла, обміркувавши слова Божі, що благословення чи страждання від лиха ніяк не пов’язані з обов’язком, який ми виконуємо. Обов’язок – це завдання від Бога, а для людей правильно й природно виконувати його. Коли когось звільняють і виганяють, то це тому, що він не шукав істини у своїй вірі чи не підкорявся Богові, а занедбав свій обов’язок, чинив зло й опирався Богові. Два керівники, яких звільнили до мене, були саме такими. Один із них був звільнений переважно через відсутність доброї людської сутності й абсолютне неприйняття істини. Він також розпалював конфлікти, створював угруповання й докучав іншим, серйозно перешкоджаючи роботі церкви. Церква вирішила цю проблему відповідно до його природи і сутності, а також фактів про його лиходійство. Інша людина мала дуже гордовитий характер і завжди вивищувала й вихваляла себе. Вона також насолоджувалася перевагами свого статусу й не виконувала практичну роботу. Це серйозно затримувало роботу церкви, а тому її звільнили. Вони потрапили в таку ситуацію не тому, що їхні обов’язки їм нашкодили. Це сталося тільки тому, що вони не виконували практичну роботу й ступили на хибну стежку. Я не дивилася на причини й підґрунтя їхнього звільнення і не розуміла фактів. Я просто уявляла собі, що їх викрили й вигнали тому, що їхні обов’язки були такі складні, і навіть помилково думала, що якщо я не дотягую до їхнього рівня, то мене точно проженуть навіть швидше, якщо я візьму на себе цей важливий обов’язок. Яка абсурдна думка!

Після цього я прочитала ще трохи слова Божого. «Кожен із вас повинен виконувати свій особистий обов’язок у міру своїх можливостей, з відкритим і чесним серцем, і бути готовим заплатити будь-яку необхідну ціну. Як ви сказали, коли настане день, Бог не залишить без уваги тих, хто постраждав або заплатив за Нього ціну. Такого роду переконання варто дотримуватися, і правда в тому, що ви ніколи не повинні про це забувати. Тільки тоді Я буду спокійним за вас. Інакше ви назавжди залишитеся людьми, щодо яких Я не заспокоюсь, і ви назавжди будете об’єктами Моєї відрази. Якщо ви всі можете слідувати своєму сумлінню та віддати всіх себе заради Мене, не шкодуючи зусиль для Моєї роботи, присвячуючи енергію всього життя Моїй євангельській праці, тоді хіба не стрибатиме Моє серце від радості за вас? Отже, Я зможу повністю заспокоїтися щодо вас, чи не так? Шкода, що те, на що ви спроможні, – це лише крихітна частка того, що Я очікую. І як при цьому ви маєте зухвалість вимагати від Мене того, на що ви сподіваєтесь?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Про місце призначення»). Я довідалася зі слів Божих, що Він удосконалює людей через їхній обов’язок, і не має значення, чи важливий цей обов’язок, чи вимагає він відповідальності й ризику, ми мусимо підкоритися й докласти всіх зусиль до його виконання. Чим більше проблем виявляється в обов’язку, тим кориснішим він є для самопізнання й усвідомлення нашої зіпсутості та хиб. А потім ми можемо це використати для пошуку істини, навчання принципів і поступового входження в реальність істини. І все це досягається через обов’язок. Якщо ми не виконуємо обов’язок або відмовляємося від нього, бо боїмося взяти на себе відповідальність, наш зіпсований характер і вади не вийдуть на світло. Ми не зможемо до кінця усвідомити наші хибні погляди й сатанинську природу, а тим більше позбутися їх через пошук істини. Тоді ми можемо вірити до самого кінця, але ніколи не здобудемо істину й не досягнемо змін характеру, і що важливо – ми не отримаємо спасіння та вдосконалення. Отримати такий важливий обов’язок і взяти відповідальність за роботу кількох церков – це був мій шанс навчитися. І хай би я наробила помилок в роботі, чи мене підрізали чи розправилися зі мною, я однаково отримала гарний шанс пізнати себе і ввійти в реальність істини. Я зітхнула з полегшенням, коли зрозуміла це все, а потім сказала лідерці, що готова прийняти цей обов’язок. Пізніше, під час виконання обов’язку, лідерка часто перевіряла мою роботу, і завдяки її вказівкам і допомозі я поступово навчилася певних принципів і певних істин, а також краще усвідомила власні недоліки. Одного разу, коли я виконувала завдання, через моє недостатнє спілкування та нагляд виникли проблеми в роботі, і відповідно – збитки. Я боялася, що зі мною розправляться, або що лідерка змусить мене відповідати, якщо я їй зізнаюся, але я чітко розуміла, що не зможу приховати фактів. Мені треба було точно й щиро відзвітувати про проблему, а також прийняти будь-яке ставлення церкви. Коли лідерка почула мою розповідь, вона зі мною не розправилася, а натомість поспілкувалася зі мною про деякі принципи істини, щоб я зрозуміла, де саме схибила, і запам’ятала принципи й деталі, як сумлінно виконувати той обов’язок. І хоча в моїй роботі після того були помилки і проблеми, і часом керівництво мене серйозно обтинало та розправлялося зі мною, мене не звільнили й не вигнали за ці помилки, як я собі уявляла. Я на власному досвіді переконалася, що обов’язок допоміг мені подолати власні недоліки, і зробила це Божа любов!

Але незабаром на мене чекало нове випробування. Якось лідерка призначила мені завдання, що стосувалося того, як витрачаються гроші церкви. Я дуже занервувала, коли про це почула, і подумала, що якщо щось піде не так, і це завдасть серйозних втрат грошам церкви, то розверзнуться двері до пекла, і за це мені буде кінець! Ні, вирішила я, я скажу лідерці, що не візьмуся за це. Але я була найбільш компетентною для такого завдання людиною, тому якби я відмовилася від нього, це затримало б роботу церкви. Я не знала, що робити. Мене роздирали сумніви. Я хотіла знайти причину, щоб не робити цього, але й почувалася винною. Я розуміла, що знову зважаю на своє майбутнє й долю, а тому поспішила промовити молитву: «Боже, я знову боюся взяти на себе відповідальність, я хочу ухилитися від цього обов’язку. Боже, я не можу бути такою егоїстичною й зважати тільки на власні інтереси. Прошу, скеруй мене до покори». Після цього я прочитала уривок із Божих слів. «Сьогодні те, чого ви повинні досягти, – це не додаткові вимоги, а обов’язок людини, і те, що повинні робити всі люди. Якщо ви нездатні навіть виконувати свій обов’язок або не можете виконувати його добре, то чи не накликаєте ви на себе неприємності? Чи не граєтеся ви зі смертю? Як ви можете розраховувати на те, що у вас є майбутнє та перспективи? Робота Бога здійснюється заради людства, і співпраця людини дається заради Божого управління. Після того, як Бог зробить усе, що мав зробити, від людини вимагатиметься бути непохитною у своїй практиці та співпрацювати з Богом. У роботі Божій людина не повинна шкодувати зусиль, повинна проявляти свою відданість і не повинна віддаватися численним уявленням або пасивно сидіти й чекати смерті. Бог може пожертвувати Собою заради людини, то чому ж людина не може запропонувати свою вірність Богу? У Бога одне серце й один розум з людиною, то чому ж людина не може запропонувати трохи співпраці? Бог працює для людства, то чому ж людина не може виконувати деякі зі своїх обов’язків заради Божого управління? Божа робота дійшла до цього моменту, і все ж ви досі бачите, але не дієте, ви чуєте, але не рухаєтеся. Хіба такі люди не є об’єктами загибелі? Бог уже присвятив усього Себе людині, то чому ж сьогодні людина не здатна ревно виконувати свій обов’язок? Для Бога Його робота є Його головним пріоритетом, і робота Його управління має першорядне значення. Для людини втілення Божих слів у життя і виконання Божих вимог є її першочерговим завданням. Це ви всі повинні розуміти» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Божа робота й людська практика»). Прочитавши це, я зрозуміла, що цей обов’язок – це Божа вимога до мене, а також відповідальність, яку я маю нести. Виконати її було моїм святим обов’язком. Якби я ухилилася й відмовилася від цього обов’язку, щоб захистити своє майбутнє й місце призначення, я б знецінила життя як створена істота, а така віра не заслуговує на Боже схвалення. Ми могли виконувати свої обов’язки в церкві, що є звеличенням Бога, але я зовсім не зважала на волю Божу, я хотіла відмовитися від обов’язку всупереч власному сумлінню. Це було безсовісно, я не заслужила жити перед Богом. Я відчула справжню провину, коли задумалася над цим під таким кутом, і була готова відмовитися від власних інтересів та взятися за це. Коли я тільки почала працювати над цим, було досить складно. Ніхто не знайшов вдалого підходу, і робота тягнулася без поступу. Я також не мала хорошого рішення і почала трохи хвилюватися, а тому молилася Богу, спілкувалася й шукала з братами й сестрами. Завдяки гармонійній співпраці з усіма під керівництвом Бога ми дуже швидко знайшли шлях і швидко просунулися з завданням. Побачивши це, я дякувала Богу знову й знову.

Цей досвід укріпив мою віру в Бога, і я побачила, що який би обов’язок я не виконувала, я маю брати на себе відповідальність. Я не маю відмовлятися через страх відповідальності. Це брак людської сутності. Я зрозуміла, що виконання обов’язків – це Божа благодать, і якщо наші мотиви правильні, ми беремо на себе тягар, ми зосереджуємося на пошуку істини й дотриманні принципів, то ми отримаємо більше роботи Святого Духа, а свій обов’язок виконуватимемо дедалі краще.

Якщо Бог допоміг вам у вашому житті, натисніть кнопку, щоб приєднатися до нашої групи. Давайте вивчати слова Бога, щоб наблизитися до Нього.

Супутній контент

Я непохитна на цьому шляху

Хань Чень (Китай) Мене заарештували за проповідування Євангелія. Комуністична партія засудила мене до трьох років ув’язнення за...

Залишити відповідь

Зв’язок із нами в Messenger