Сун Юй (Нідерланди)

Кілька років тому я почала проповідувати Євангеліє. Я вирішила, що покладатимуся на Бога, щоб добре виконувати цей обов’язок. Отже, щодня я проводила багато часу за читанням слів Божих, споряджаючись істиною та вивчаючи принципи. Якщо я щось не розуміла, то питала про це інших. Незабаром я вже могла виконувати свій обов’язок самостійно й була дуже вдячна Богові. На той час я була надзвичайно мотивованою у своєму обов’язку, і результати ставали все кращими й кращими. Через якийсь час мене обрали керівницею групи. Я дуже зраділа й подумала: «Мені потрібно йти на більші жертви, подвоїти свої зусилля, і прагнути залучити більше людей до прийняття Божої роботи останніх днів. Тільки це покаже, що я відповідальна, ефективна й прагну істини. Тоді мої брати та сестри точно хвалитимуть мене й захоплюватимуться мною».

У ті кілька місяців я приступала до виконання свого обов’язку майже відразу після пробудження. Іноді я навіть забувала поїсти. Я також ігнорувала молитви та читання слова Божого. Мені здавалося, що молитви та читання слова Божого забирають час, необхідний мені для виконання свого обов’язку, і це погано впливає на ефективність моєї роботи. На зібраннях, слухаючи, як інші читають слова Божі та розповідають про свій досвід, я думала про свій обов’язок. Я не могла заспокоїти своє серце та зосередитись на обмірковуванні слова Божого, а тим більше слухати, як інші діляться своїм досвідом та розумінням. Поступово я перестала помічати розбещений характер, який виявляла щодня. Я ставала все більш зарозумілою і не могла належним чином співпрацювати з іншими під час виконання мого обов’язку. Побачивши, що моя напарниця виконує свою роботу недостатньо добре, я почала дивитися на неї зверхньо. Я думала про те, що вона поширювала Євангеліє протягом двох років, але працювала не так добре, як я, новачок. Ще через якийсь час я напевно стала б краще, ніж вона. Іноді, вважаючи, що я маю рацію, я хотіла слідувати своїм власним ідеям, тому не хотіла обговорювати це з нею чи навіть інформувати її. Коли вона захотіла дізнатися, як просувається моя робота з нагляду, я також не хотіла їй говорити. Я подумала, що якщо я скажу їй, то коли наші керівники прийдуть і запитають про роботу, саме вона розповість про хід та деталі роботи, перетягнувши на себе увагу. Я також завжди говорила нашим керівникам, що моя напарниця безвідповідально ставиться до свого обов’язку. Пізніше, коли керівники дізналися про мій стан, вони поспілкувалися зі мною про гармонійну співпрацю, і сказали, що я не обговорювала питання з іншими, дивилася зверхньо на свою напарницю, та була зосереджена на чужих недоліках, що було виявом зарозумілості. Але я зовсім не знала себе. Я все ще вважала, що причина, через яку ми не могли добре працювати разом, полягала в її безвідповідальності, тому ставилася до неї зневажливо. Згодом лідери побачили, що я не дістала урок із цієї ситуації. Тоді вони розкритикували мене за зайву зарозумілість та нерозумність і сказали, що це вплине на мій обов’язок, тому попросили мене проаналізувати себе. Мені тоді було дуже прикро, я думала про те, що кожен день лягаю спати дуже пізно, щоб виконати свій обов’язок, страждаю, йду на жертви та ефективно виконую свій обов’язок. Ну і що з того, що я виявляю розбещений характер? Чому зі мною розібралися подібним чином, коли я так добре справлялася зі своїм обов’язком? Усе це змусило мене почуватися нещасною, тому я звернулася до Бога з молитвою, просячи Бога направити мене в розумінні Його волі.

Якось під час молитви я прочитала цей уривок зі слова Божого: «Як вам слід з’ясовувати, чи шукає людина істину? Головне, на що слід звернути увагу, – це те, що вона розкриває й проявляє під час виконання своїх обов’язків та у своїх діях. Виходячи з цього, можна побачити характер людини. Завдяки характеру людини можна побачити, чи вона досягла будь-яких змін, чи здобула будь-яке входження в життя. Якщо хтось у своїх діях не проявляє нічого, окрім розбещеного характеру, і взагалі не має анінайменшого уявлення про реальність істини, тоді він – точно не той, хто шукає істину. Чи є в тих, хто не шукає істини, входження в життя? Ні, зовсім ні. Те, що вони щодня роблять, їхня біганина, повне присвячення, страждання, ціна, яку вони платять, – що б вони не робили, усе це є прислужуванням, а вони – прислужники. Скільки б років людина не вірила в Бога, найголовніше – чи любить вона істину. Те, що людина любить і чого шукає, можна побачити завдяки тому, що їй подобається робити найбільше. Якщо більшість вчинків людини відповідає принципам істини й Божим вимогам, то це людина, яка любить істину й шукає її. Якщо вона може практикувати істину, і те, що вона робить щодня, є виконанням її обов’язку, тоді в неї є входження в життя й вона володіє реальністю істини. Її дії можуть бути недоречними в певних питаннях, або вона може не зовсім точно розуміти принципи істини, або вона може мати упередження, або іноді вона може бути гордовитою й самовдоволеною, наполягати на власних поглядах і не приймати істину, але якщо вона здатна пізніше покаятися й практикувати істину, це, без сумніву, доводить, що вона має входження в життя й шукає істину. Якщо хтось проявляє в ході виконання свого обов’язку не що інше, як зіпсований характер, брехливі вуста, владне ставлення, потурання, величезну гордовитість, те, що він сам собі закон і що він робить те, що йому подобається, і якщо, скільки б років він не вірив у Бога або скільки б проповідей він не почув, в цих розбещених характерах все-таки немає анінайменшої зміни, тоді це точно не той, хто шукає істину. Є багато людей, які багато років вірять у Бога, які зовні не є лиходіями і які роблять деякі добрі вчинки. Вони вірять у Бога досить пристрасно, але їхні характери життя анітрохи не змінюються, і в них немає навіть незначного досвіду або свідчення, якими вони могли б поділитися. Хіба такі люди не жалюгідні? Після стількох років віри в Бога їм не вистачає навіть найменшого досвіду та свідчення. Така людина – однозначно прислужник. Вона дійсно жалюгідна!» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Входження в життя є лише в практикуванні істини»). Слово Боже розкрило, що ті, хто не прагне істини, не мають входження в життя. Щодня вони не виявляють нічого, окрім розбещеного характеру. Навіть якщо вони можуть докладати зусиль, страждати і йти на жертви, все, що вони роблять, це лише служіння. Такі люди не зміняться, скільки б років вони не вірили, вони – прислужники. Коли я побачила, що Бог називає тих, хто не прагне істини, прислужниками, мені стало дуже сумно. Я плакала й не могла зупинитись. Я зрозуміла, що належу до цього типу людей, розкритих Богом. Я могла страждати й платити ціну, виконуючи свій обов’язок, але я не прагнула істини та не зосереджувалася на зміні свого характеру. Мені здавалося, що молитви, читання Божого слова й наближення до Бога були марною тратою часу. На зустрічах зі своїми братами та сестрами я не могла заспокоїти своє серце й обмірковувати слово Боже, я також не слухала, як інші діляться своїм досвідом та розумінням слова Божого. Виявивши зарозумілий характер у своєму обов’язку, я прийшла до Бога не для того, щоб шукати істину та виправити цей характер. Натомість я зосередилася на своїй напарниці, вчепилася в її недоліки та зовсім не розуміла себе. Коли керівники вказували на мої проблеми, я сперечалася та захищалася. Я навіть думала, що, оскільки я ефективно виконую свій обов’язок, то навіть якщо я проявляю розбещеність, керівники не повинні розбиратися зі мною. Дивлячись на свої дії, я не бачила жодних проявів прагнення істини. Я не дістала уроку з того, що зі мною сталося, та не шукала істину, щоб виправити свій розбещений характер. Усе, що я виявляла щодня, було розбещеним характером. Навіть якщо я була ефективною у своєму обов’язку, в очах Бога я лише витрачала зусилля й прислужувала. Раніше я думала, що ті, хто платить найвищу ціну й найбільш ефективно виконує свій обов’язок, прагнуть істини, і Бог схвалює їх. Я не розуміла, що просто видаю бажане за дійсне. Бог судить, чи хтось прагне до істини, не на підставі їхніх видимих зусиль та присвят, а дивлячись на те, чи домагаються вони змін у своєму характері життя, чи живуть вони за словом Божим і чи діють за принципами істини. Якби мій розбещений характер залишився незмінним, і я, як і раніше, спілкувалася з людьми з точки зору свого зарозумілого характеру і виконувала свій обов’язок тільки заради слави та статусу, то Бог напевно не схвалив би моїх дій. Визнавши це, я почала їсти й пити частини слова Божого, що стосуються того, як виправити свій зарозумілий характер, як гармонійно співпрацювати та як уникнути прагнення слави і статусу. Завдяки слову Божому я нарешті побачила, що мій характер дійсно був зарозумілим. Я завжди протиставляла свої сильні сторони слабкостям напарниці, тому завжди вважала себе кращою, ніж вона, й дивилася на неї зверхньо. Моє небажання розповідати напарниці про хід роботи і моя любов до обговорення її недоліків із нашими керівниками були способами змагання з нею за славу та статус. Зрозумівши це, я відразу розповіла напарниці про свою розбещеність. Поступово ми з напарницею змогли злагоджено працювати разом, і наша робота також йшла гладко. Я також зрозуміла, що завдяки Божому керівництву наша робота може бути ефективною. Я не мушу присвоювати собі цю заслугу для задоволення власних амбіцій та бажань. Я маю віддати цю славу Богові. Після цього досвіду я була дуже вдячна Богові. Якби наші керівники не розібралися зі мною, я б узагалі не почала аналізувати себе, і не зрозуміла б, наскільки серйозні наслідки того, щоб працювати тільки заради слави та статусу та не зосереджуватися на входженні в життя. Якби я продовжувала в тому ж дусі, то стала б ще більш зарозумілою. Збагнувши ці речі, я почала свідомо зосереджуватися на входженні в життя, записуючи те, що я виявляла й думала щодня під час виконання свого обов’язку, та читала слово Боже з цього питання. Після такої практики протягом деякого часу я відчула, що мої стосунки з Богом стали ближчими, я щодня здобувала щось у своїх обов’язках і почувалася дуже задоволеною.

Пізніше мене обрали керівницею. Я знала, що в мене багато недоліків, поверхове розуміння істини та мало її реальності, тому боялася, що не зможу спілкуватися про істину для вирішення проблем, що може затримати входження у життя інших людей. Я часто розповідала про свої проблеми та труднощі Богу у своїх молитвах, шукала істину, намагалася пізнати свій розбещений характер і знайти у слові Божому принципи для вирішення проблем. Тоді я відчувала, що багато чого досягла у своєму обов’язку. Але пізніше я дізналася, що з деякими керівниками та працівниками жорстко розібралися за безвідповідальність та затримки в роботі. Багатьох моїх співробітників та напарниць звільнили за те, що вони не виконували практичну роботу, і при звільненні всім пояснювали причину. Я була сильно стривожена, що одного разу, якщо я не буду добре виконувати свою роботу, то буду звільнена й викрита своїми братами та сестрами, і вони точно дізнаються, що я за людина. Це було б так соромно! Як я зможу тоді дивитися в очі своїм братам та сестрам? Я не хотіла потрапити в неприємну ситуацію, коли мене розкриють та звільнять. Відтоді я зрозуміла, що якщо ти керівник, на тебе завжди звернені погляди твоїх братів та сестер, і твій напарник також стежить за тобою. Тільки ефективно виконуючи свої обов’язки, ти зможеш залишатись керівником і отримати загальну підтримку та схвалення. Якщо ти неефективний, це лише питання часу, коли тебе викриють та замінять. Тому я старанно працювала, виконуючи свій обов’язок. Вранці, відразу після пробудження, я говорила зі своїми братами та сестрами про їхню роботу. Я стежила за їхнім прогресом, вивчала будь-які проблеми чи відхилення в кожній галузі роботи, з’ясовувала, де прогрес був повільним, навчалася вирішувати проблеми тощо. Поступово я запустила у читання слова Божого, наближення до Бога, записи про молитви й щоденне міркування про свій розбещений характер. Іноді я усвідомлювала, що певним чином виявляю розбещенй характер, і мені потрібно постати перед Богом, прочитати слово Боже та проаналізувати себе, але я знала, що читання слова Божого, аналіз та роздуми вимагають часу, тому, щоб втішити себе, я казала собі: «Розбещений характер має глибоке коріння й не може бути змінений відразу. Це тривалий процес. Якщо я поки що відкладу виправлення свого розбещеного характеру, це не вплине на мої обов’язки. Нині найголовніше – це ефективно виконувати свій обов’язок. Я читатиму слово Боже, щоб вирішити проблему, коли в мене буде час. Мені не обов’язково поспішати з виправленням свого розбещеного характеру». Отже, щодня я була настільки зайнята роботою, що не сприймала всерйоз вимоги Божого дому про те, що керівники та працівники повинні писати статті-свідчення. Мені здавалося, що це неважливо. Я виконувала свою роботу добре та ефективно, що саме по собі було свідченням. До того ж я була зайнята своїми обов’язками й не мала часу писати статті. Часом я усвідомлювала, що мій стан неправильний, що я не повинна бути постійно зайнята роботою, відмовляючись від прагнення до істини та входження до життя. Якщо я виконуватиму так багато роботи, але не знайду істину й не матиму успіху у входженні в життя, чи не буде це ганьбою? Після цього я мала сплеск енергії. Якийсь час я займалася звичайною духовною практикою, їла й пила слово Боже, щоб позбутися своєї розбещеності та вирішити проблеми. Але через деякий час, коли я побачила, що двох моїх напарниць було звільнено за те, що не виконували практичну роботу й прагнули плотських радощів, моє серце раптом знову стиснулося. Я одразу почала викладатися на роботі на 120%. Щоразу, помічаючи відхилення чи помилки у своєму обов’язку, я починала працювати, не покладаючи рук. Тому, коли мої керівники запитували про різні завдання, я могла вчасно їм відповісти, і вони бачили, що я виконую практичну роботу.

Я була так зайнята роботою, що не приділяла уваги вивченню та виправленню свого розбещеного характеру, ставала все більш зарозумілою, не шукала істину, коли щось траплялося, і робила все відповідно до власних уявлень. Співробітник, який керував роботою зі створення відео, за яку я відповідала, часто повільно працював й діяв свавільно, тому мої керівники попросили мене звільнити його відповідно до принципів. Але я вважала, що в нього є деякі таланти та духовний рівень, і його заміна вплине на хід та результати роботи над відео, тому довго його не звільняла. У результаті створене відео доводилося багато разів переробляти, і це гальмувало роботу церкви. Зрештою мої керівники самі його звільнили. Побачивши, що моя зарозумілість і самоврядність прямо позначилися на роботі церкви, я, нарешті, дещо зрозуміла. Як я могла бути зарозумілою та наполягати на своєму в такому важливому питанні? Чому я не подумала, що треба молитись Богові й шукати принципи? Потім я задумалася про свій стан у цей період. Я була так зайнята роботою щодня, що зовсім не наближалася до Бога. Я була нерішучою та недбалою в читанні слова Божого. Я виявляла розбещеність, але не могла знайти істину або вчасно позбутися розбещеності, тому, коли настав час вирішувати проблеми, я навіть не думала молитися Богові, а покладалася у вирішенні проблеми виключно на своє суб’єктивне судження.

Знов опинившись у такому стані, я була дуже засмучена, але не знала, як це виправити. Якось я прочитала у слові Божому: «Найбільша мудрість полягає в тому, щоб зосереджувати увагу на Бозі й покладатися на Нього в усьому» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Віра в Бога повинна починатися з розпізнавання лихих закономірностей світу»). Це так. Я могла молитися Богові, покладатися на Бога й просити Його спрямувати мене в самопізнанні. Тому я часто зверталася зі своїми труднощами до Бога в молитві. Я також постійно аналізувала та розмірковувала, чому цю проблему не було вирішено. Якось під час молитви я прочитала у слові Божому: «У контексті сьогоднішньої роботи люди все одно роблять ті самі речі, які символізує вислів “храм більший за Бога”. Наприклад, люди розглядають виконання свого обов’язку як свою роботу; свідчення про Бога та битву з великим червоним драконом вони бачать як політичні рухи на захист прав людини, демократії та свободи; свій обов’язок використовувати власні навички люди перетворюють на кар’єру, а богобоязливість і втікання від злого вони розглядають як усього лише частину релігійного вчення, якого треба дотримуватися, тощо. Хіба так поводитися – це, по суті, не те саме, що вважати, ніби “храм більший за Бога”? Різниця полягає в тому, що дві тисячі років тому люди чинили свої власні оборудки у фізичному храмі, а сьогодні люди чинять їх у нематеріальних храмах. Люди, які цінують правила, вважають правила вищими за Бога; люди, які люблять статус, вважають статус вищим за Бога; люди, які люблять свою кар’єру, вважають кар’єру вищою за Бога тощо, – і всі їхні прояви підштовхують Мене сказати так: “На словах люди славлять Бога як найвищого, але в їхніх очах усе вище за Бога”. Причина в тому, що коли на шляху слідування за Богом люди знаходять можливість виявити власні таланти, зайнятися власним бізнесом або кар’єрою, вони відразу віддаляються від Бога й повністю віддаються улюбленій кар’єрі. А що ж до Божої волі й того, що Бог їм доручив, то все це такі люди вже давно відкинули» («Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»). Зі слова Божого я зрозуміла, що основна причина того, чому я була так зайнята роботою, полягала в тому, що я гналася за славою та статусом. Побачивши, що деяких керівників та працівників було звільнено за те, що вони нехтували практичною роботою, я злякалася, що закінчу так само, як вони, і не хотіла йти їхнім неправильним шляхом. Я думала, що якщо вони не виконували практичну роботу, то я робитиму більше практичної роботи. Таким чином, мене б не звільнили, я зберегла б становище керівниці, мене б не викрили, інші не обговорювали б мене, і мені не було б соромно. Я вважала свою репутацію та статус важливішими, ніж прагнення до істини, тому намагалася більше робити для свого обов’язку та взагалі більше працювати. Поки брати та сестри бачили, що я стежу за роботою та вирішую проблеми, і що я – добра керівниця, здатна виконувати практичну роботу, всі б точно підтримали й схвалили б мене, і я могла б займати місце в церкві. У своїй шаленій гонитві за славою та статусом я забула про Божі вимоги. Бог вимагає, щоб люди шукали істину та входження в життя, але я не сприймала це серйозно. Я чіплялася за те, що вважала за правильне, за такі ідеї, як «Розбещеність має глибоке коріння», «Мені не обов’язково поспішати з виправленням свого розбещеного характеру», «Ця невелика розбещеність не вплине на мої обов’язки, найважливіше – це результати моєї роботи» та «Зараз я занадто зайнята своїм обов’язком, у мене немає часу, я читатиму слово Боже і прагнутиму істини, коли в мене буде час». Я використовувала ці фрази як відмовку, щоб не зосереджуватись на прагненні входження в життя, та як виправдання своєї роботи в гонитві за репутацією та статусом. Щоб захистити свою репутацію та статус, я переслідувала свої власні цілі під прапором виконання свого обов’язку, й проводила цілі дні, думаючи про те, щоб більше працювати та отримувати більше результатів. Я хотіла використати це для захисту свого статусу та інтересів, для задоволення своїх амбіцій та бажань. Я була такою ганебною і низькою!

Пізніше я прочитала ще кілька уривків зі слова Божого, які дозволили мені трохи зрозуміти мої помилкові уявлення про прагнення. Бог говорить: «Після того, як він стільки років мав досвід роботи Святого Духа, зміни в Павлові були близькі до нуля. Він усе ще залишався майже у своєму природному стані, і він усе ще був колишнім Павлом. Справа була лише в тому, що, витримавши труднощі багатьох років роботи, він навчився “працювати” та навчився витривалості, але його стара природа – його вкрай конкурентна й корислива природа – усе ще залишалася. Пропрацювавши стільки років, він не знав свого зіпсованого характеру і не позбувся свого старого характеру, і це все ще було чітко помітно в його роботі. У нього було просто більше досвіду роботи, але сам по собі такий невеликий досвід був нездатний змінити його та не міг змінити його погляди на існування або значення його пошуку. … Те, чи може людина бути спасенна, чи ні, залежить не від того, скільки роботи вона виконує або скільки вона присвячує, а від того, чи знає вона роботу Святого Духа чи ні, чи може вона застосовувати істину на практиці і чи відповідають істині її погляди на пошук» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Успіх або невдача залежать від шляху, яким іде людина»). «Якщо ти виконав багато роботи, й інші отримали твої вчення, але ти сам не змінився, і не приніс жодного свідчення, або не отримав ніякого істинного досвіду, так що в кінці твого життя все ще нічого з того, що ти зробив, не є свідченням, то хіба ти той, хто змінився? Хіба ти той, хто шукає істину? У той час Святий Дух використовував тебе, але коли Він це робив, Він працював із тією частиною тебе, яку можна було використовувати для роботи, і Він не торкався тієї частини тебе, яка для цього не підходила. Якби ти прагнув змінитися, то поступово став би досконалим у процесі використання тебе. Тим не менш, Святий Дух не бере на Себе ніякої відповідальності за те, чи будеш ти в кінцевому підсумку здобутим чи ні, і це залежить від способу твого пошуку. Якщо у твоєму особистому характері немає жодних змін, то це тому, що твоя точка зору на пошук неправильна. Якщо тобі не буде даровано жодної нагороди, то це твоя власна проблема, і це тому, що ти сам не застосовував істину на практиці й не в змозі виконати Боже бажання. Отже, немає нічого більш важливого, ніж твій особистий досвід, і немає нічого більш вирішального, ніж твоє особисте входження! Деякі люди в кінцевому підсумку скажуть: “Я зробив так багато роботи для Тебе, і хоча я, можливо, і не маю жодних видатних досягнень, все-таки я був старанним у своїх зусиллях. Хіба ти не можеш просто пустити мене на небеса, щоб я куштував плід життя?” Ти повинен знати, яких людей Я бажаю; тим, хто нечистий, не дозволяється входити в Царство, тим, хто нечистий, не дозволяється оскверняти святу землю. Хоча ти, можливо, виконав багато роботи й працював багато років, у кінці кінців, якщо ти все ще плачевно брудний, тоді для закону Небес буде нестерпно, що ти бажаєш увійти в Моє царство! Від заснування світу й до сьогоднішнього дня я ніколи не пропонував легкий доступ у Моє царство тим, хто підлещується до Мене. Це небесне правило, і ніхто не може його порушити! Ти повинен шукати життя. Сьогодні ті, хто стануть досконалими, відносяться до того ж типу людей, що й Петро: це ті, хто прагне змінити свій власний характер і хто готовий свідчити про Бога й виконувати свій обов’язок як творіння Боже. Тільки такі люди стануть досконалими. Якщо ти сподіваєшся тільки на нагороди й не прагнеш змінити свій власний характер життя, усі твої зусилля будуть марними – це непорушна істина!» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Успіх або невдача залежать від шляху, яким іде людина»). «Із відмінності в сутностях Петра й Павла тобі слід зрозуміти, що всі ті, хто не шукає життя, працюють марно! Ти віриш у Бога й слідуєш за Богом, і тому в своєму серці ти повинен любити Бога. Ти повинен відкинути свій зіпсований характер, ти повинен прагнути виконати Боже бажання, і ти повинен виконувати обов’язок Божого творіння. Оскільки ти віриш у Бога й слідуєш за Ним, ти повинен принести Йому все й не повинен робити особистий вибір або ставити вимоги, і тобі слід досягти виконання Божого бажання. Оскільки тебе було створено, ти маєш коритися Господу, Який створив тебе, бо ти за своєю суттю не владний над собою і не здатний контролювати свою власну долю. Оскільки ти – людина, яка вірить у Бога, ти повинен шукати святості й змін. Оскільки ти є творінням Божим, ти повинен дотримуватися свого обов’язку й зберігати своє місце, і ти не повинен виходити за межі свого обов’язку. Метою цього не є обмежити тебе або пригнітити тебе за допомогою вчення, натомість, це – спосіб, у який ти можеш виконувати свій обов’язок, і його можуть досягнути – і повинні досягнути – усі, хто творить праведність» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Успіх або невдача залежать від шляху, яким іде людина»). Прочитавши слово Боже, я нарешті усвідомила, що мої погляди на те, чого слід прагнути у своїй вірі, були неправильними. Те, чи людина отримає схвалення Бога, не залежить від того, скільки роботи вона виконує чи наскільки високий її статус у церкві. Це залежить від того, чи прагне вона істини та чи досягає змін у своєму характері життя. Якщо ти працюєш лише заради репутації та статусу, то навіть якщо ти збережеш свій статус на деякий час, ти не зможеш залишитися в Божому домі без справжнього свідчення про життєвий досвід. Рано чи пізно ти будеш усунений. Погляньмо на Павла. Він подорожував і старанно працював багато років, багато страждав, проповідував і здобув багатьох людей, але вся його робота була заради слави, статусу, нагород та почестей. Він зовсім не прагнув істини, його розбещений характер не змінився, він часто говорив про свій досвід страждань і ув’язнення, щоб підняти себе в очах інших, та, досягнувши невеликого просвітління, писав листи церквам, щоб похвалитися. Він також був дуже схильний до суперництва та не підкорявся нікому з інших апостолів. Він завжди свідчив, що він вищий за інших апостолів, і був настільки зарозумілим, що втратив всякий розум. Павло ніколи не прагнув змінити свій характер життя і не мав ніякого розуміння своєї природи опору Богові. Він також вважав свою роботу капіталом, який можна використати для угоди з Богом. Він ставав все більш зарозумілим і навіть свідчив, що живе, як Христос. Павло йшов шляхом антихриста, шляхом опору Богові. Зрештою він образив Божий характер, і Бог відправив його до пекла на вічне покарання. Я завжди гналася за славою та статусом і ніколи не зосереджувалася на зміні свого характеру життя. Хіба я не йшла тією ж дорогою, що й Павло? Коли я побачила, як моїх напарників звільняють одного за одним, я злякалася, що мене теж звільнять, і тому, щоб зберегти свою репутацію та статус, я працювала все більше й більше. Коли моя робота приносила якісь результати, я вважала, що роблю все добре, мій характер ставав все більш зарозумілим, і я виконувала свій обов’язок, не шукаючи істини чи принципів. Мої керівники попросили мене звільнити того співробітника відповідно до принципів, але мені здавалося, що він може бути корисним, тому не хотіла його звільняти. У результаті через те, що ця невідповідна людина залишилася на своїй посаді, відео доводилося неодноразово переробляти, що затримувало хід роботи, та роботі церкви було завдано шкоди. Я побачила, що моя зарозумілість і наполегливість у власних поглядах були безпосередньо пов’язані з моєю гонитвою за славою та статусом, а не з прагненням входження в життя. Чим більше я гналася за славою та статусом, тим менше місця для Бога залишалося в моєму серці. Коли щось траплялося, я не шукала істину. Я покладалася лише на себе. Раніше я думала, що якщо я робитиму більше практичної роботи, мене не звільнять. Але тепер я зрозуміла, що, зосередившись виключно на роботі, захищаючи свою репутацію та статус, і не намагаючись виправити свій розбещений характер, я могла тільки ставати все більш зарозумілою та опиратися Богові ще більше. Якби я продовжувала в тому ж дусі, як Павло, я була б розкрита й усунена Богом. Бог ставиться до всіх чесно та справедливо. У Царство Боже можуть увійти всі ті, хто прагне істини та практикує її, а також здатний змінити свій характер життя. Якщо ти віриш у Бога багато років без найменшої зміни в характері життя, не набуваючи жодного пізнання Бога й не отримуючи жодного свідчення про життєвий досвід, і здатен тільки прислужувати Богові, то ти не можеш увійти до Царства Божого. Це визначено Божою праведністю. У той час, коли я зосереджувалась на роботі лише заради підтримки своєї репутації та статусу, я часто знаходила причини та виправдання, щоб не шукати істину, типу: «Розбещений характер має глибоке коріння і не може бути змінений відразу» і «Ця невелика розбещеність не вплине на мої обов’язки, найважливіше – це результати моєї роботи». Жодна з цих причин не відповідала істині. Розбещений характер має глибоке коріння й не може бути змінений відразу, але його потрібно викорчовувати потроху, аналізувати, застосовуючи слово Боже, і тоді в слові Божому ти зможеш знайти практичний шлях. Тільки через досвід ми можемо здобути істину й позбутися розбещеності. Якщо наш розбещений характер не буде виправлено, ми будь-якої миті можемо робити вчинки, що порушують роботу церкви. Хіба це може не впливати на наш обов’язок? Через мою зарозумілість і прагнення виконувати свій обов’язок згідно з власними уявленнями, моє небажання своєчасно звільнити співробітника, який не працював як слід, завдало великої шкоди роботі. Крім того, я завжди використовувала свій обов’язок як виправдання, щоб не читати слова Божі й не поставати перед Богом з роздумами про себе, але це виправдання не витримувало жодної критики. Насправді виконання свого обов’язку – це найкращий спосіб зазнати Божу роботу. Входження в життя починається з виконання свого обов’язку. Стани, які виявляються в тебе при виконанні свого обов’язку, ідеї та думки, які у тебе виникають, можна піднести Богу для роздумів, пошуку істини та отримання уроків. Я зосереджувалась тільки на роботі, гналася за славою та статусом, а не прагнула до входження в життя. Я була такою сліпою та неосвіченою! Отже, я заприсяглася перед Богом, що більше не працюватиму заради слави та статусу, а буду більше прагнути істини і входження в життя.

Пізніше я прочитала ще один уривок зі слова Божого і знайшла деякі практичні шляхи. «Коли мова йде про вашу віру в Бога, окрім належного виконання вашого обов’язку, ключовим є розуміння істини, входження в реальність істини та докладання більших зусиль задля того, щоб увійти в життя. Що б не сталося, є уроки, які потрібно засвоїти, тому не дозволяйте цьому так просто пройти повз вас. Вам слід спілкуватися про це одне з одним, і тоді ви будете освітлені й освічені Святим Духом і зможете зрозуміти істину. Завдяки спілкуванню в тебе буде шлях практики й ти знатимеш, як переживати на власному досвіді Божу роботу, і деякі з твоїх проблем вирішаться самі собою, буде дедалі менше того, що ти не можеш чітко бачити, і ти розумітимеш дедалі більше істини. У такий спосіб твій духовний стан зростатиме без твого відома. Ти мусиш проявити ініціативу й докласти усіх зусиль заради істини та щиросердо присвятити себе їй. … Ті, хто завжди вимовляє пусті слова вчення, бездумно повторює гасла, говорить пишномовні речі, дотримується правил і ніколи не зосереджується на практикуванні істини, нічого не здобувають, скільки б років вони не вірили. Хто ті люди, які щось здобувають? Ті, хто щиро виконує свій обов’язок і бажає практикувати істину, хто ставиться до того, що Бог довірив їм, як до своєї місії, хто з радістю присвячує все своє життя служінню Богу й не виношує таємних задумів задля себе, хто непохитний і хто підкоряється Божим влаштуванням. Вони здатні осягнути принципи істини, виконуючи свій обов’язок, і старанно намагаються робити все як належить, що дозволяє їм досягти ефекту свідчення про Бога та догодити Богові. Коли вони стикаються з труднощами під час виконання свого обов’язку, вони моляться Богу й намагаються осягнути Божу волю, вони здатні підкорятися влаштуванням та впорядкуванням, які походять від Бога, і в усьому, що вони роблять, вони шукають істину та практикують її. Вони не повторюють бездумно гасла й не говорять нічого пишномовного, а зосереджуються тільки на тому, щоб виконувати роботу, залишаючись непохитними, і на скрупульозному дотриманні принципу. Вони старанні в усьому, що роблять, і намагаються все зрозуміти, і в багатьох питаннях вони здатні практикувати істину, після чого вони набувають знання й розуміння, і вони здатні вчитися та дійсно щось здобувати. І коли в них виникають неправильні думки або помилкові стани, вони моляться Богу й шукають істину, щоб усунути їх; які б істини вони не розуміли, вони цінують їх у своїх серцях і здатні говорити про свій досвід та власне свідчення. Такі люди в кінцевому підсумку здобувають істину» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «У вірі в Бога найважливіше – практикувати й переживати Його слова»). У слові Божому я знайшла практичний шлях прагнення до істини. Коли щось трапляється, ми маємо постати перед Богом, щоб молитися, міркувати, шукати істину та пізнавати себе. Ми повинні ставитись до всіх проблем щиро й діставати з них уроки. Тоді Божий дім попросив керівників і працівників попрактикуватися в написанні статей, щоб ми могли підвищити свій духовний рівень та озброїтися істиною. Якщо ми не практикуємо написання статей, ми не підходимо для використання Богом. Навіть якщо ми маємо статус, рано чи пізно ми будемо вигнані. Я краще зрозуміла Божу волю. Дім Божий вимагає від керівників та працівників прагнення до істини та входження в життя. Керівники, які не прагнуть істини, не зможуть служити довго й рано чи пізно будуть вигнані. Раніше я була зайнята лише роботою й не зосереджувалася на власному входженні в життя. За багато років я навіть не написала жодної змістовної статті-свідчення. Насправді я пережила багато падінь, невдач і відхилень у своєму обов’язку. Я виявляла безліч рис свого розбещеного характеру й зазнавала підрізки та критики. Якщо я хотіла прагнути до істини й зосередитися на входженні в життя, я мала розпочати з написання статей. Отже, спочатку я обрала підрізку та критику, які справили на мене найглибше враження, і почала міркувати про те, чому саме я зазнала підрізки й критики. Щодня, обідаючи, перучи білизну або готуючись до сну, я обмірковувала передісторію того, що тоді сталося, які в мене були прояви розбещеного характеру, які частини Божого слова я їла та пила, які практичні шляхи я знайшла у слові Божому, і до усвідомлення яких помилкових думок та ідей я прийшла. Що більше я думала, то ясніше ставав мій досвід, уроки, які я мала винести з підрізки й розправи, ставали очевиднішими, і завдяки слову Божому я краще зрозуміла свій розбещений характер. Я також відчула, що, пишучи статті, я можу заспокоїтися перед Богом і споглядати свій стан, розмірковувати над словом Божим, аналізувати та пізнавати себе. Усе це дуже корисно для мого входження в життя. Раніше я була такою неосвіченою. Мені здавалося, що прагнення до входження в життя та написання статей буде просто марнуванням часу, що вплине на мою ефективність у виконанні обов’язку. Тепер я бачу, що це не робить мене неефективною; навпаки, оскільки я часто споглядаю свій стан і аналізую себе, використовуючи слова Божі, це допомагає мені чіткіше побачити свою проблему. У минулому я завжди працювала заради своєї репутації та статусу, часто переймаючись тим, що можу їх втратити. Я боялася, що як припускатимуся помилок, у моїх керівників складеться погане враження про мене. Якщо в моєму обов’язку були відхилення та помилки, після того, як мої керівники вказували на мої проблеми й піддавали мене підрізці та критиці, я визнавала, що підрізка та критика робляться для мого блага, щоб допомогти мені, але це завжди змушувало моє серце стискатися, і я побоювалася, що мої керівники подумають, що в мене немає ані належного духовного рівня, ані компетентності в роботі, ані здатності робити щось корисне, або, якщо мої керівники виявлять надто багато проблем, це буде кінцем мого обов’язку. Мені весь час здавалося, що я несу важкий тягар. Коли я зосередилася на входженні в життя й на тому, щоб кожен день діставати уроки з того, що зі мною відбувається, а мої керівники іноді знаходили проблеми в моєму обов’язку і спілкувалися зі мною, я усвідомила, що вже не так пригнічена, як раніше, і не тривожуся постійно з приводу того, що про мене подумають мої керівники. Я відчувала каяття за ті неправильні речі, що я робила, аналізувала, чому в мене були відхилення і що за розбещений характер або які хибні погляди викликали помилку, і як тільки я зрозуміла це, то змогла шукати відповіді у слові Божому та змінити ситуацію. Коли я практикувала таким чином, мій обов’язок вже не здавався мені таким стомлюючим, як раніше.

Я також скуштувала насолоду зосередження на входженні в життя, тому звернулася до Бога з молитвою, сказавши, що аналізуватиму себе, ґрунтуючись на слові Божому, й буду більше прагнути до істини. Іноді, коли я дуже зайнята виконанням свого обов’язку й не маю часу читати слово Боже вранці, під час їжі або перед сном, я розмірковую про те, в якому стані я була нещодавно, яку розбещеність я виявляю та які частини слова Божого маю читати, щоб проаналізувати себе. Думаючи про ці речі, я читаю відповідні частини слова Божого, коли маю час. Я не думаю, як раніше, що неважливо, якщо мій розбещений характер поки що не буде виправлений, і що я можу виправити його пізніше, коли матиму час. Тепер, коли минув деякий час, я почала краще відчувати, які думки я виявляю, продовжую бачити деякі відхилення, які виникають у моєму обов’язку, й можу знайти практичні шляхи у слові Божому. Я все більше відчуваю, що прагнення до істини є важливим для моєї віри в Бога. Ми повинні зазнати слова Божі практично та постаратися все зрозуміти. Якщо ми викладаємося щосили, несемо свій тягар входження в життя й прагнемо істини, ми отримаємо Боже керівництво. Ми також можемо зрозуміти істину й діставати уроки з усього, що відбувається навколо нас.