Лі Ян (Китай)

Я народився в сільській місцевості та виріс у бідній сім’ї. Мої батьки були простими фермерами, яких багато утискали. У дитинстві я поклявся, що коли виросту, стану кимось важливим і змушу односельчан побачити нас в іншому світлі, не дивитись більше на нас звисока та не гнобити нас. Я почав вивчати бойові мистецтва, коли мені було 11 років, і хоча це втомлювало мене та я отримував травми, я ніколи не покидав тренувань, як би не було важко. Пізніше, прагнучи почати свою справу та виділитися з натовпу, я почав в усіх підряд позичати гроші, роздавати подарунки та розвивати стосунки. У 1999 році я нарешті успішно зареєстрував школу бойових мистецтв.

Після того, як цю школу побудували, під моїм дбайливим керівництвом вона дедалі більше процвітала, а наші прибутки росли. Моя школа здобула схвалення місцевих, а мої батьки відчували, що я прославив нашу сім’ю, і дуже пишалися мною. Усі учні та їхні батьки улещували мене, а міське Управління спорту та міський голова справді мене цінували та тільки й знали, що посміхалися мені. Я бачив, як усі мною захоплювалися, і це змушувало мене почуватися справді важливою та поважною людиною, а моя жага статусу була цілком задоволена. Я почувався так, ніби нарешті вирвався вперед, і я справді був щасливий. Я брав участь у багатьох громадських заходах, щоб допомогти школі твердо стати на ноги, роздавав хабарі різноманітним управлінням, а на свята надсилав подарунки керівникам, щоб вони у відповідь нагороджували почесними дипломами та просували школу. Щоб бути в їхній милості, я говорив та робив безліч безчесних речей, адже боявся, що якщо буду не в ладах із якимось урядовцем, уся моя важка робота зі створення бізнесу, статусу та репутації зійде нанівець. Я постійно сидів як на голках й не міг розслабитися. Це було виснажливо як фізично, так і морально – таке життя було важким, воно приносило лиш утому. Я був збентежений: мій бізнес був успішним, а я отримав і ім’я, і прибуток, то чому життя було таким складним і так мене втомлювало?

Тоді у травні 2012 року я прийняв Євангеліє Всемогутнього Бога останніх днів. Збираючись і спілкуючись із братами й сестрами Церкви Всемогутнього Бога, я побачив, що це було місце, вільне від влади й грошей, обману й інтриг. Усі зосередились на пошуку істини; вони могли відкритися в спілкуванні та пізнати себе, коли проявляли зіпсованість, а також шукати істину, щоб позбутися цього стану. У суспільстві я такого не бачив. Я відчував, що шлях віри був правильним шляхом у житті. Читаючи Божі слова, я дізнався, що в останні дні Бог виконує роботу винагороди за добро та покарання за зло, і лише ті, хто щиро вірить у Бога та шукають істину, отримають піклування й захист Бога та врешті будуть спасенні й переживуть великі лиха. А для тих, хто не має віри та не шукає істини, хай би як вони не вели бізнес чи скільки б грошей не заробляли, усе це врешті зійде нанівець, і вони не зможуть спасти власні життя. Щойно я все це зрозумів, я перестав так зосереджуватися на розвитку школи, натомість почав проповідувати Євангеліє у свій вільний час, щоб ще більше людей могли постати перед Богом та прийняти Його спасіння.

Вони спочатку це підтримували. Пізніше мій старший син побачив у новинах, що уряд переслідує та арештовує віруючих. Він почав опиратися моїй вірі, адже був наляканий, що це вплине на школу, і пригрозив заявити на мене в поліцію. Також один урядовець, із яким у мене були доволі хороші відносини, порадив мені: «У цій країні віра під забороною. Ти маєш відмовитися від своєї віри. Якщо тебе заарештують, то не лише засудять до ув’язнення, а ще й, імовірно, закриють твою школу. Хіба це не знищить твою сім’ю?» Я сказав йому, що такий істинний шлях і що я рішуче налаштований зберігати свою віру до кінця. Коли він не зміг переконати мене, він розповів моїй дружині деякі брехні Компартії, що чорнять Церкву Всемогутнього Бога. Він також сказав, що віруючі у Східну Блискавку – головні мішені уряду для арештів, і що на наступні покоління їхніх сімей це теж вплине, що діти засуджених не зможуть потрапити в коледж, на військову службу чи в урядові структури. Коли моя дружина це почула, вона розпочала велику сварку зі мною, адже злякалася, що моя віра зашкодить нашим дітям. Вона погрожувала розлученням. Мені було дуже боляче. Другий наш син уже мав диплом випускника та хорошу роботу. Якби він втратив свою роботу через мою віру, він би точно пішов проти мене. А ще школа, заради заснування якої я так тяжко працював, тепер процвітала. Якби одного дня її закрили через мою віру в Бога, усі роки моїх митарств були б марними. Що про мене подумали б сусіди? На якийсь час у мене зник апетит, я не міг спати. Я почувався дуже слабким та нещасним і навіть мав думки покинути свою віру. Але знаючи, що це був єдиний спосіб отримати спасіння, я не міг не вірити.

Пізніше я розповів про свій стан під час зібрання. Лідерка спілкувалася про безліч Божих слів, у тому числі й про цей уривок: «Із тієї миті, як ти з’явився з плачем на цей світ, ти почав виконувати свій обов’язок. Згідно з Божим планом та Його замислом, ти виконуєш свою роль і розпочинаєш свій життєвий шлях. Яким би не було твоє походження, який би шлях не лежав перед тобою, ніхто не може уникнути того, що заплановано та приготовано на Небесах, і ніхто не може управляти своєю долею, адже лише Той, хто керує усім сущим, здатен на таку роботу» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Бог – джерело людського життя»). Вона спілкувалася: «Наші долі – в руках Божих, і від миті, коли кожен із нас народився, те, що ми переживемо в цьому житті, з якими випробуваннями та труднощами зіткнемося – наперед визначено Богом. Те, що ми зараз здатні мати віру та прийняти Боже спасіння, теж було наперед визначено Ним. Те, що ми – віруючі в Китаї, яких піддають гонінням та які стикаються з труднощами, дозволено Богом. Він використовує ці речі, щоб вдосконалити віру та відданість обраних Богом людей. Чи тебе заарештують, чи закриють твою школу, якими будуть перспективи твоїх дітей – усе це цілком у руках Божих. Жодна людина не може цього визначити, і за урядом останнього слова теж немає». Божі слова та спілкування лідерки просвітили мене. Це правда. Я вже прожив більшу частину свого життя й мав безліч досвідчень; і те, через що я пройшов, виявилось не таким, як я уявляв. Коли я проходив військову службу, я старанно тренувався й показував добрі результати; я думав, що підіймусь у званні, але на мій подив підвищення отримав не я. Тоді я переживав різноманітні труднощі зі створенням школи, але врешті я заснував її і вона запрацювала, як годинник; і тепер справи йшли добре. Не мені було вирішувати, якими будуть ці успіхи та невдачі. Побачивши це, я зрозумів: усе, що ми переживаємо в житті, визначено Божим правилом, і тут у нас немає вибору. Переживати про те, чи мене заарештують, чи ні, не мало сенсу. Бог уже давно це вирішив, тому я мав залишити все в Божих руках і підкоритися Його розпорядженням.

Лідерка також поспілкувалася зі мною про те, як істинний шлях піддавався гонінням з давніх-давен. Чим більше щось відповідає істинному шляху, тим жорстокіше це переслідують сили сатани. Як сатана міг змиритися з тим, що Бог спасає людей? Коли Господь Ісус прийшов до роботи, римський уряд та релігійний світ Йому шалено опиралися та пригноблювали Його. Його послідовників тоді теж переслідували. Сьогодні ми віримо в істинного Бога, тож і нас неминуче переслідуватиме сатанинський режим Компартії. А Бог використовує ці переслідування, щоб допомогти нам здобути проникливість, і щоб ми змогли ясно бачити демонічну, анти-Божу сутність партії. Пізніше я прочитав цей уривок із Божих слів: «Протягом тисячоліть це була земля бруду. Вона нестерпно брудна, у ній рясніють страждання, всюди шаленіють привиди, хитруючи й обманюючи, висуваючи необґрунтовані звинувачення, будучи нещадними й порочними, топчучи це місто-привид і залишаючи його всіяним мертвими тілами; сморід гниття вкриває землю й наповнює повітря, і ця земля ретельно охороняється. Хто може побачити світ поза небом? Диявол міцно зв’язує все тіло людини, він застує їй обидва ока й міцно запечатує її вуста. Цар дияволів лютував протягом декількох тисяч років, аж до сьогоднішнього дня, коли він досі пильно стежить за містом-привидом, ніби воно є неприступним палацом демонів; ця зграя сторожових псів, тим часом, пильно дивиться своїми хижими очима з глибоким острахом, що Бог застане їх зненацька й знищить їх усіх, залишивши їх без місця спокою й щастя. Як могли б жителі такого міста-привида, як цей, коли-небудь побачити Бога? Чи вони коли-небудь насолоджувалися милістю й красою Бога? Яке уявлення вони мають про справи людського світу? Хто з них може зрозуміти пристрасну волю Бога? Недивно, що втілений Бог залишається повністю прихованим: у такому темному суспільстві, як це, де демони безжальні й нелюдяні, як міг би цар дияволів, який вбиває людей, не моргнувши оком, терпіти існування Бога, який є прекрасним, добрим і до того ж святим? Як він міг би аплодувати й вітати прихід Бога? Ох вже ці посіпаки! Вони платять за доброту ненавистю, вони давно почали ставитися до Бога як до ворога, вони ображають Бога, вони до крайності дикі, у них немає анінайменшої поваги до Бога, вони грабують і мародерствують, вони втратили все сумління, вони йдуть проти всього сумління, і вони спокушають невинних до безглуздя. Пращури давнини? Улюблені начальники? Вони всі протистоять Богу! Їхнє втручання призвело до того, що все суще під небом впало в стан темряви й хаосу! Свобода віросповідання? Законні права та інтереси громадян? Усе це хитрощі з метою приховування гріха!» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Робота та входження (8)»). Божі слова показали мені, що Компартія – атеїстична партія, ворог Бога, що не хоче Його існування. У ній стверджують, що дозволяють релігійну свободу, але це вводить людей в оману, це брехня. Партія боїться, що якщо люди здобудуть віру, прочитають Божі слова та дізнаються про істину, вони побачать, що людям шкодить диявол-сатана, а тоді відступляться від неї та відкинуть її. Тоді її прагнення та мета контролювати людей розсипляться на порох. Тому щоб стримати людей від віри в Бога та слідування за Ним, партія скажено арештовує та переслідує обраних Богом людей та використовує медіа, щоб очорнити та спаплюжити Церкву Всемогутнього Бога. Партія навіть погрожує сім’ям віруючих, підбурює їх тиснути на віруючих та виступати проти них, щоб люди покинули істинний шлях, втратили Боже спасіння та були знищені в пеклі разом із партією. Компартія – надзвичайно підла й зла! Вона ввела мою сім’ю в оману, через що мої рідні почали мене пригноблювати. Якби я погодився з ними, я б піддався хитрощам сатани. Я не міг піддатися. Хоч би моя сім’я і стояла на моєму шляху, я знав, що маю триматися своєї віри та продовжувати виконувати свій обов’язок.

Побачивши, яким рішучим я був у своєму слідуванні за Богом, мій старший син посилив свій тиск на мене. Одного дня він вигнав мене з моєї школи просто на очах в учнів. Він гнівно на мене закричав: «Уряд не дозволяє релігії, але ти наполягаєш на своїй вірі! Якщо тебе заарештують, постраждає вся сім’я, навіть мої діти. Хіба це прийнятно? Якщо ти хочеш зберегти свою віру, маєш покинути школу, і не затягуй нас у це!» Я просто не міг повірити власним вухам: мій син зміг сказати мені щось настільки безсердечне, виставити мене просто за віру в Бога. Мені було дуже боляче. Якщо мене виженуть зі школи, хіба це не означатиме, що кров, піт і сльози всього мого життя були марними? Хто називатиме мене директором і хто рівнятиметься на мене? Я більше не зможу насолоджуватися цими речами і знову стану просто посереднім фермером. Як мені дивитися в очі своїм друзям та знайомим? Це думки були нестерпно болісними для мене. Куди мені йти, якщо мій син мене вижене? Я подумав, що, можливо, просто маю послухати його. Коли мені це спало на думку, я згадав про Божі слова. «Якщо в людей немає впевненості, їм нелегко продовжувати йти цим шляхом. Тепер кожен може побачити, що Божа робота анітрохи не збігається з людськими поняттями та уявленнями. Бог зробив стільки роботи й сказав стільки слів, і хоча люди можуть визнати, що ці слова є істиною, у них все одно можуть виникнути різні уявлення про Бога. Якщо люди хочуть зрозуміти істину й здобути її, вони повинні мати впевненість і силу волі, щоб бути здатними стояти на тому, що вони вже бачили, і на тому, що вони здобули зі свого досвіду. Що б Бог не робив у людях, вони мусять відстоювати те, чим володіють самі, бути щирими перед Богом і залишатися відданими Йому до кінця. Це обов’язок людства. Люди мусять відстоювати те, що вони повинні робити» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Ти повинен зберегти відданість Богу»). «Не впадай у розпач, не будь слабким, і Я все проясню тобі. Шлях до Царства не такий вже і рівний; ніщо не буває просто так! Ви хочете, щоб благословення надходили до вас легко, хіба не так? Сьогодні кожен має пройти через гіркі випробування. Без таких випробувань ваше серце, що любить Мене, не зміцніє, і ви не матимете справжньої любові до Мене. Навіть якщо ці випробування складаються лише з незначних обставин, кожен має пройти через них; просто складність випробувань для різних людей буде різною» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Висловлювання Христа на початку, Глава 41»). Божі слова допомогли мені заспокоїтись. Це так. Шлях віри не завжди гладкий. Ми маємо долати певні труднощі, а без упевненості залишатися на цьому шляху складно. Якби я став негативно налаштований та здався через цей тиск, де була б моя впевненість? До того, як я увірував у Бога, коли всі ці роки я сам боровся за те, щоб вирватися вперед, це було складне й виснажливе життя, від якого я не чекав нічого приємного. Тепер мені пощастило: я отримав можливість свого життя – пришестя Бога для спасіння людства. Як міг я так просто відмовитися від цього? Як тоді мене міг би спасти Бог? Господь Ісус сказав: «Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них?» (Матвія 6:26). Бог створює птахів, які не сіють і не жнуть, але все одно дозволяє їм вижити. Бог відкрив би шлях і для мене. Якби мій син вигнав мене з дому, я вірив, що мене би провів Бог, тож мені не було про що хвилюватися. Ця думка додала мені впевненості, і я більше не почувався скутим через свого сина. Побачивши, що я залишався непохитним у своїй вірі, він гнівно вигнав мене з дверей школи. Я не мав іншого вибору, як залишити школу та на якийсь час зупинитися в домі своїх батьків.

Того вечора думки про моє становище змушували мене почуватися нещасним. Я помолився Богу: «Боже, я не знаю, яка Твоя воля в цьому. Я вірю в Тебе і я на правильному шляху, то чому мій син так зі мною поводиться? Прошу, направ мене, щоб я зрозумів волю Твою». Тоді я згадав уривок, яким зі мною поділилися брати й сестри: «Кожен крок роботи, яку Бог виконує серед людей, назовні виглядає наче взаємини між людьми, наче народжене людськими домовленостями або людським втручанням. Але за лаштунками кожен крок роботи і все, що відбувається, є ставкою, що її робить сатана перед Богом, і це вимагає від людей бути непохитними у своєму свідченні перед Богом. Розгляньмо, наприклад, суд над Йовом: за лаштунками сатана бився об заклад із Богом, і те, що сталося з Йовом, було справою рук людських і втручанням людей. За кожним кроком роботи, яку Бог виконує серед вас, стоїть ставка сатани перед Богом, – за всім цим стоїть битва» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Лише той, хто любить Бога, по-справжньому вірить у Бога»). Обмірковуючи Божі слова, я зміг зрозуміти, що проблема, з якою я зіткнувся, зовні виглядала так, ніби мого сина ввела в оману брехня Компартії, тож він гнітив мою віру та перешкоджав їй, а ще вигнав мене зі школи. Але за цим ховався сатана – руйнівний маніпулятор, що прагнув побачити, що я оберу: зберегти сімейні відносини, захистити свої ім’я та статус і зрадити Бога, чи відмовитися від своїх особистих інтересів та вибрати слідування за Богом. Я переживав та засмучувався через свою ситуацію, бо мені бракувало істинної віри в Бога, і мені не вистачало рішучості відмовитися від усього. Сатана використовував мої слабкості – мої прихильності, репутацію та статус – щоб змусити мене залишити Бога позаду, зрадити Його, а тоді одразу зруйнувати та поглинути мене. Це було так ницо й зло! Розуміння цього дещо мене розрадило. Я вирішив: що б не робила моя сім’я, аби зупинити мене, і з якими б труднощами я не зіткнувся пізніше в житті, я залишатимуся сильним у своїй вірі та йтиму за Богом до кінця, принижуючи сатану!

Я не міг довго залишатися в будинку своїх батьків, тож мав повернутися до школи. Після повернення я продовжив відвідувати зібрання та проповідувати Євангеліє. Мій старший син та його дружина лише посилили свій тиск, коли побачили, що я продовжив практикувати свою віру. Вони постійно казали, що виженуть мене, відібрали контроль над фінансами школи та залишили мене без копійчини. Вони також весь час говорили мені жахливі речі. Часто я був надто засмучений, щоб навіть поїсти. Доволі довго я постійно злився та не міг їсти, тож моє здоров’я сильно постраждало. Під час ходьби в мене темнішало перед очима, і кілька разів я ледь не знепритомнів. У мене розвинувся виразковий гастрит, і вечорами мене мучив такий біль, що єдиним способом трохи його позбутися було втиснути подушку в живіт. Коли вночі я не міг заснути, я виходив на спортивне поле та дивився на навчальний корпус, на кабінети, кафетерій та гуртожитки, які побудував. Я вдивлявся в школу, заради створення якої так тяжко працював. Мені було справді важко. Заради відкриття цієї школи я й гадки не мав, який довгий шлях матиму подолати, як сильно намагатимусь здобути ласку інших, і як сильно страждатиму. Тепер же, коли я здобув певний успіх, його відбирав у мене мій власний син. Це була робота всього мого життя. Якби я зберіг свою віру, я втратив би все це. Таке міркування ніби ножем било мене по серцю. У той час я почувався дуже слабким і постійно таємно плакав ночами. У сльозах я молився Богу: «О Боже, я втрачу бізнес, на розбудову якого поклав життя, і я не можу його відпустити. Прошу, настав мене, щоб я подолав цю ситуацію».

Пізніше брати й сестри поділилися зі мною деякими словами Божими – це дало мені шлях практики. У Божих словах сказано: «Тепер у тебе має бути змога ясно бачити, яким саме шляхом ішов Петро. Якщо ти ясно бачиш Петрів шлях, то будеш упевнений у роботі, яка робиться сьогодні, тож не скаржитимешся, не будеш пасивним і ні за чим не тужитимеш. Ти маєш пережити настрій, який тоді мав Петро: він був згорьований і більше не просив ні майбутнього, ні якихось благословень. Він не шукав у світі вигоди, щастя, слави чи багатства; він прагнув лише жити якнайзмістовнішим життям, а саме віддячувати Богу за Його любов і присвячувати Богу те, що Петрові було найдорожче понад усе. Тоді Петрове серце було б задоволене» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Як Петро пізнав Ісуса»). Обмірковування Божих слів відкрило мені очі. Колись Петро також пережив гноблення з боку своєї сім’ї через свою віру. Його сім’я хотіла, щоб він створив собі ім’я та прославив її, але вони його не стримали. Коли його покликав Господь Ісус, він відмовився від усього, щоб іти за Господом та мати життя, сповнене сенсу. Досвід Петра був для мене просвітлюючим. Петро мав щиру віру в Бога та зміг відмовитися від усього, щоб іти за Ним. Він прагнув істини й прийшов, щоб пізнати та полюбити Бога, і врешті здобув Боже схвалення. Я недовго був віруючим і мав поверхове розуміння істини, але думки про нещастя, яке принесла моя колишня гонитва за ім’ям та статусом, а тоді погляд на шлях, який обрав Петро і яким він здобув Боже схвалення, сильно мене надихнули. Я хотів наслідувати приклад Петра, відмовитися від свого імені й репутації та шукати істину. Пізніше я вирішив залишити школу та продовжити практикувати свою віру та виконувати свій обов’язок.

За кілька днів дехто з моїх друзів-військових почули, що мій син вигнав мене зі школи, і сильно розгнівалися. Вони почали закидати мене ідеями, як же мені її повернути. Друзі та рідні засуджували цю несправедливість, а сільський секретар допоміг мені, надавши офіційну посвідку про те, що я сам побудував цю школу і ніхто інший не мав у ній частки. Почувши все це, я подумав, що якщо з цією посвідкою мої друзі-військові допомогли б мені повернути школу, я би повернув собі колишній престиж. Але я зрозумів, що це знову був порив гонитви за ім’ям та статусом, тож мовчки помолився Богові й попросив Його дати мені силу, щоб відкинути плоть. Після своєї молитви я подумав про досвід Йова. За одну ніч у нього відібрали все його майно, і хоч це було дуже боляче, він не поклався на власну силу, щоб піти й вибороти все назад, а помолився й підкорився Божому задуму. Моя власність і близько не рівнялася майну Йова, але якби я не помолився й не шукав із Богом у цій ситуації, а лише хотів повернути все самостійно, хіба це було б взагалі підкоренням Богу? Якби я відновив школу та знову щодня був зайнятий її управлінням, у мене не лишилося б енергії на те, щоб практикувати свою віру та якісно виконувати свій обов’язок. Тепер, коли мій син відібрав у мене школу, я міг практикувати свою віру та віддавати все серце виконанню свого обов’язку. Це була чудова річ – це Бог відкривав мені шлях. Ця думка доволі сильно освітила моє серце, я зрозумів, що ніколи не міг відпустити свою школу, тому що був надто глибоко зіпсований та надто сильно дбав про свої репутацію та статус.

Пізніше я прочитав уривок зі слів Всемогутнього Бога: «Людина, народжена у такому брудному краї, була серйозно попсована суспільством, вона підпала під вплив феодальної етики, навчалася у “вищих навчальних закладах”. Відстале мислення, зіпсована мораль, підлі погляди на життя, огидна філософія життя, абсолютно нікчемне існування, розпусні спосіб життя та звичаї – усе це сильно вдерлося в серце людини, сильно підірвало й атакувало її совість. Як наслідок, людина ще більше віддалилася від Бога і ще більше опирається Йому. Характер людини з дня на день стає все більше лихим, і немає жодної людини, яка охоче від чогось відмовиться задля Бога, жодної людини, яка охоче слухатиметься Бога, і, крім того, жодної людини, яка охоче шукатиме Божого з’явлення. Перебуваючи натомість під владою сатани, людина не робить нічого, крім пошуку задоволення, коли вона віддається розбещенню тіла у країні бруду. Навіть коли люди чують істину, ті, хто живе у темряві, не замислюються про застосування почутого на практиці, вони не схильні шукати Бога, навіть побачивши Його з’явлення. Як може таке зіпсоване людство мати хоча б якийсь шанс на спасіння? Як може таке занепале людство жити у світлі?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Мати незмінений характер – це бути у ворожнечі з Богом»). Божі слова точно виявили мій стан. Змалечку батьки й вчителі наставляли мене: «Людина дереться вгору, вода тече вниз», «Під лежачий камінь і вода не біжить» та «Виділяйся над іншими та принось честь своїм предкам». Ця сатанинська філософія пустила глибоке коріння в моєму серці, змусила мене прийняти помилкові погляди на життя та цінності. Я думав, що намагання вибитися вперед, бути кращим за інших, здобути репутацію та статус були єдиним способом жити гідно й за цінностями. Я був готовий подолати будь-які труднощі, щоб створити собі ім’я. Коли я засновував школу бойових мистецтв, кожен день мене втомлював особливо, і я використав усі гроші, задля яких гарував, щоб задобрити урядовців; підлещувався до них, замовляв їх, жив без натяку на гідність. На свята я відправляв керівникам різноманітних управлінь подарунки, адже найдрібнішим промахом боявся накликати неприємності та біду. Підтримка цих складних міжособистісних стосунків висмоктувала з мене всі соки – і з душі, і з тіла, але я глибоко засів у цьому та не міг виплутатися. Отримавши ім’я та статус, люди навколо мене починали робити безліч обурливих речей, вплутувалися в корупцію та хабарництво, зустрічалися з проститутками, грали в азартні ігри, і не знали в цьому міри. Саме так сатана й розбещує людей та шкодить їм. І мій син, який захопив школу, що я звів своїми руками, теж зробив це, захлинувшись іменем та наживою. Він відкинув любов між батьком і сином, лише аби наживитися. Це нагадало мені давні імператорські родини, де брати, батьки та сини вбивали одне одного, аби лиш захопити престол. Це інтриги й обман сатани розбещували людей аж до того, що ті втрачали останні людяність та мудрість. Тоді я зрозумів, що ім’я та прибуток – це кайданки, якими сатана сковує людей. Якщо ми житимемо за сатанинською філософією, прагнучи імені та наживи, ми лише ставатимемо дедалі більш розбещеними, а життя завдаватиме лише більшого болю. Коли я глибоко погруз у болоті імені та наживи, саме Божі слова показали мені, що прагнення істини – це правильний шлях у житті та найбільш осмислений спосіб життя. Але мене зв’язувала та стримувала сатанинська філософія, тож коли я втратив насолоди грошей, репутації та статусу, я виявив, що мені важко було їх відпустити, і почувався нещасним. Я навіть хотів подати позов у суд, щоб повернути ті речі. Я був таким нерозумним. Якби я пішов цим шляхом, сатана лише б і далі шкодив мені та врешті я був би знищений разом із ним. Господь Ісус сказав: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Матвія 16:26). Це правда. Скільки б грошей чи статусу в когось не було, ними істини й життя не купиш! Я втратив майно, репутацію та статус, які здобував більшу частину свого життя, але через цей досвід я побачив, як ці речі шкодять людям, і якими страшними є наслідки їх прагнення. Я також побачив значущість та цінність пошуку істини та спромігся відпустити все, щоб іти за Богом та виконувати обов’язок. Це були Божі любов і спасіння для мене. Щойно я зрозумів Божу волю, я більше не хотів ні про що сперечатися зі своїм сином і не хотів судитися з ним. Мене хвилювало лише підкорення Божому правилу, прагнення істини та виконання обов’язку.

Відтоді я проповідував Євангеліє в церкві, і хоча люди більше мною не захоплюються, у своєму серці я набагато спокійніший, і кожен день мене наповнює радістю. У своєму серці я певен, що мати віру та йти за Богом – це найкращий вибір і найбільш осмислений спосіб життя. Слава Богу!