Сун Юй (Нідерланди)

Якось наприкінці 2020 року старший лідер виявив, що в зону моєї відповідальності входить церква, у якій десятки новонавернених регулярно пропускають зібрання. Він розібрався зі мною, сказавши: «Ці новонавернені щойно прийняли істинний шлях і стикаються з багатьма перешкодами та спокусами. Якщо їх немає кому полити чи підтримати, і вони не відвідують зібрання, то вони перебувають у постійній небезпеці стати бранцями сатани. Як лідерка церкви, ти маєш робити все можливе, щоб поливати їх, аби вони могли закласти основу на істинному шляху. Це найважливіша робота. А в церкві, за роботу якої ти відповідаєш, так багато новонавернених регулярно не відвідують зібрання. Це доводить те, що як лідерка ти погано виконувала роботу поливу і свій обов’язок, ти безвідповідальна, безладно працюєш, обманюєш Бога. Ти з тих, хто опирається Богові, хоча й служить Йому». Важко було прийняти такі обтинання й розбір. Це не я безпосередньо поливала цих новоприбулих, і я ясно спілкувалася щодо принципів поливу з відповідальними за полив у цій церкві. Нині вони погано проводили роботу поливу, тож багато новонавернених збиралися нерегулярно. Чому я за це відповідальна? Саме відсутність відповідальності в роботі поливу призвела до відтоку новонавернених, що стало причиною зриву роботи та порушень. Якби я взяла відповідальність за це, чи не було б це переступом і плямою на моїй вірі в Бога? Тож я прямо заперечила проблему, яку лідер покладав на мене, я й далі сперечалася і виправдовувалася, наголошуючи, що не я сама поливала новонавернених, щоб уникнути відповідальності. Побачивши, що я геть не аналізую себе, лідер перебив мене і розібрався зі мною за неприйняття істини. Я була шокована, коли почула ці слова лідера, і подумала: «Хіба ті, хто не приймає істину, не є невіруючими? Невіруючі завжди сперечаються, коли щось трапляється, і взагалі не приймають істину». Мої міркування та виправдання налякали мене, тому я не наважувалася більше говорити. Я помолилася Богові, просячи Його направити мене, берегти моє серце і дозволити мені слухатися.

Наступні кілька днів я й далі думала про це. Зі мною розібралися за безвідповідальне ставлення до свого обов’язку і погане виконання роботи поливу. Чому я не могла прийняти цього? Аналізуючи, я зрозуміла: я вважала, що якщо я не поливаю новонавернених безпосередньо, то те, що вони не збираються регулярно, є відповідальністю персоналу з поливу, а не моєю. Але церква доручила мені відповідати за роботу кількох церков, і щоразу, коли виникали проблеми та труднощі в церковній роботі, я мала стежити за ними та швидко їх вирішувати. Але я, виконуючи свій обов’язок, не контролювала й не стежила за роботою персоналу з поливу, і, як наслідок, десятки новонавернених нерегулярно відвідували зібрання. Чи не було це результатом моєї безвідповідальності та нехтування своїм обов’язком? Я пригадала, що нещодавно чула, що персонал з поливу цієї церкви нерідко має труднощі. Зіткнувшись із реальними труднощами новонавернених, вони після того, як неодноразове спілкування не принесло результатів, заявили, що це надто важко і вони не хочуть докладати зусиль, щоб поливати новонавернених. Але я не спілкувалася з ними, щоб своєчасно вирішити ці проблеми, і зрештою кількість новонавернених, які регулярно відвідували зібрання, далі падала. Мій лідер розібрався зі мною за безвідповідальне виконання обов’язку, і він мав рацію. Чому я не мала навіть найменшої частки прийняття чи послуху, чому я ще й сперечалася і виправдовувалася? Хіба це не було нерозважливо? Від цієї думки я трохи засумувала. Я відчувала, що зробила величезну помилку, але все одно не хотіла брати на себе відповідальність. Як ідіотка, я намагалася знайти відмовки, виправдатися та уникнути відповідальності. Думаючи про свій жахливий стан відвертих суперечок і самовиправдання, я відчула збентеження, моє обличчя спалахнуло від сорому, і я хотіла тільки провалитися крізь землю. Я помолилася Богові: «Боже, я безвідповідально ставилася до свого обов’язку і завадила поливу десятків новонавернених. Я вчинила серйозний переступ, і все ж, коли мене обтинали і розбиралися зі мною, мені забракло навіть найелементарнішого прийняття та послуху. Боже, будь ласка, направ мене в пізнанні себе».

Пізніше, прочитавши уривок із Божого слова, я нарешті спромоглася трохи зрозуміти джерело моєї відмови прийняти обтинання та розбір. Боже слово каже: «Типове ставлення антихристів до розбору й обтинання полягає в тому, що антихристи категорично відмовляються приймати чи визнавати їх. Скільки б зла вони не робили, скільки б шкоди не завдавали роботі Божого дому та входженню обраних Богом людей у життя, вони не відчувають ані найменшого каяття й навіть не думають, що вони щось винні. Із цієї точки зору, чи мають антихристи людську сутність? Аж ніяк. Вони завдають усілякої шкоди обраним Богом людям і підривають роботу церкви – обрані Богом люди бачать це ясно як день, і вони бачать, як антихристи роблять лихі вчинки один за одним. І все ж антихристи не приймають і не визнають цього факту; вони вперто відмовляються зізнатися, що роблять помилки чи несуть відповідальність. Хіба це не прояв того, що їх нудить від істини? Ось якою мірою антихристів нудить від істини. Скільки б нечестя вони не чинили, вони відмовляються це визнати й залишаються непоступливими до кінця. Це доводить, що антихристи ніколи не ставляться до роботи Божого дому серйозно та не приймають істину. Вони прийшли не для того, щоб вірити в Бога; вони посіпаки сатани, які прийшли заважати роботі Божого дому й порушувати її. У серцях антихристів – лише репутація та статус. Вони вважають, що якщо вони визнають свою помилку, то їм доведеться взяти на себе відповідальність, і тоді їхній статус і репутація будуть серйозно підірвані. У результаті вони опираються та заперечують свої помилки до кінця – таке їхнє ставлення. Як би люди їх не викривали й не аналізували, антихристи роблять усе можливе, щоб це заперечити. Словом, свідоме їхнє заперечення чи ні, з одного боку, воно викриває антихристову природу та сутність, які полягають у тому, що антихристи ненавидять істину та їх від неї нудить. З іншого боку, це заперечення показує, наскільки антихристи дорожать власним статусом, репутацією й інтересами. А як же вони ставляться до роботи й інтересів церкви? Зневажливо та заперечуючи відповідальність. У них немає нітрохи совісті та здорового глузду. Хіба ухиляння антихристів від відповідальності не демонструє ці проблеми? З одного боку, ухиляння від відповідальності свідчить про їхню сутність і природу, якими є відраза й ненависть до істини, а з іншого – про відсутність совісті, здорового глузду та людської сутності. Як би втручання та лихі вчинки антихристів не шкодили входженню їхніх братів і сестер у життя, антихристи не відчувають жодних докорів сумління та просто не здатні цим перейматися. Що це за істоти? Якби вони хоч частково визнавали свої помилки, це можна було б вважати за дещицю совісті та розсудливості, але антихристам бракує навіть цієї дрібки людської сутності. То як ви думаєте, що це за істоти? Сутність антихристів – це диявол. Скільки б шкоди вони не завдавали інтересам Божого дому, вони цього не бачать. Вони нітрохи не переймаються цим у своєму серці, не докоряють собі, а тим більше не почуваються винними. Це абсолютно не те, що має спостерігатись у нормальних людей. Це диявол, а диявол позбавлений усякої совісті й розсудливості. Скільки б поганих вчинків не зробили антихристи, завдаючи великої шкоди роботі церкви, вони твердо не визнають того, що накоїли. Вони вважають, що якщо вони визнають свої помилки, то будуть визнані винними, засуджені до смерті, зобов’язані піти в пекло, в озеро вогню і сірки. Чи ви вважаєте, що такі люди можуть прийняти істину? Чи можна очікувати від них справжнього покаяння?» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 9, частина третя). Боже слово відкриває, що антихристи ніколи не приймають істину, через їхню природу їх нудить від істини, і незалежно від того, які великі помилки вони роблять або скільки шкоди завдають роботі церкви, вони ніколи не визнають свої помилки, коли їх обтинають і розбираються з ними, і постійно намагаються сперечатися і виправдовуватися. Антихристи також егоїстичні та огидні, вони цінують лише власні інтереси та статус. Тож незалежно від того, скільки шкоди антихристи завдають роботі церкви, вони не відчувають ані найменшої провини і не хочуть брати жодної відповідальності. Аналізуючи своє ставлення до обтинання і розбору, я побачила, що моя поведінка була такою ж, як у антихриста. Я була лідеркою церкви і відповідала за всі проблеми в роботі церкви. Я знала, що є проблема з персоналом церкви, що відповідав за полив, але не відстежувала й не вирішувала це питання. Як наслідок, відповідальні за полив не убезпечили новонавернених, але я не визнала своєї помилки і далі виправдовувалася. Я поклала всю відповідальність на моїх братів і сестер, бо боялася взяти її на себе. Я не приймала обтинання і розбір, і, щоб звільнитися від свого переступу, наполягала перед лідером, що безпосередньо я не поливала цих новонавернених. Стільки новонавернених регулярно не відвідували зібрання, але я не відчувала ні жалю, ні зобов’язань, я не відчувала ненависті до себе за те, що нехтувала своїми обов’язками та шкодила церковній роботі поливу. Представлені факти про те, що я й досі намагалася виправдатися, доводили, що я анітрохи не приймаю істину. Дивлячись на це зараз, як би я не сперечалася, я не могла заперечити того, що не була відповідальною у своєму обов’язку. Натомість мої виправдання та суперечки викрили мою сатанинську природу істоти, яку нудить від істини та яка не приймає її. Намагаючись захистити власні інтереси, я виявила бридкий факт: я ухиляюся від відповідальності та є егоїстичною і підлою.

Я перечитувала Боже слово, і що більше порівнювала те, як антихристи реагують на розбір, зі своєю поведінкою, то більше відчувала, що Боже Слово викриває мене. Я була безвідповідальною у своєму обов’язку, завдаючи великої шкоди роботі поливу, вчиняючи цим переступ, але коли мене обтинали і розбиралися зі мною, я не приймала цього, і мене нудило від істини. Я не була з тих, хто прагне істини. Думаючи про це, я відчула, що Богу, мабуть, особливо огидна моя поведінка. Крім того, через мої суперечки лідер мав чітко побачити, хто я така, і дізнатися, що я не заслуговую довіри та не варта виховання. Я почала задумуватися: «Чи спостерігає лідер за мною? Цього разу я погано виконала роботу поливу і вчинила переступ. Якщо якось я знову стану причиною зриву роботи чи порушень, і мене обтинатимуть і розбиратимуться зі мною, невже мене викриють і виженуть? Якщо так, я не матиму надії на спасіння через віру в Бога». Тоді я подумала про те, як я зреклася сім’ї та кар’єри, щоб виконувати свій обов’язок, і зрозуміла, що зрештою мене можуть вигнати. Що більше я думала, то більше негативу відчувала. Мені навіть здавалося, що оскільки я була безвідповідальною і нехтувала своїм обов’язком, оскільки я не приймала істину і мене нудило від неї, я не годжуся в лідерки, тож мені слід мати трохи самоусвідомлення, швидко звільнитися і знайти простий обов’язок, який я зможу виконувати чесно. Так я б виявляла менше проблем, менше зазнавала обтинання і розбору, і я мала би надію вижити, коли Божа робота завершиться. Тоді я взагалі не шукала Божої волі і не намагалася вирішити свої проблеми з безладом та безвідповідальним виконанням свого обов’язку. Я жила у стані оборони та непорозуміння, думала лише про те, як звільнитися, і взагалі не думала про свій обов’язок. Я була геть нещасна. Згодом я сказала своїй напарниці про свій стан, і вона прочитала мені кілька уривків з Божих слів, що дало мені певне розуміння Божої волі.

Божі слова кажуть: «Зіткнувшись зі станом людини та її ставленням до Бога, Бог виконав нову роботу, дозволивши людині пізнати Себе й скоритися Собі, здобути любов та свідчення. Таким чином, людина повинна пережити Боже очищення, а також Його суд, критику та обтинання, без чого людина ніколи не пізнає Бога та ніколи не буде здатна по-справжньому любити Його та свідчити про Нього. Бог очищає людину не просто заради одностороннього ефекту, а заради багатостороннього. Тільки таким чином Бог виконує роботу по очищенню тих, хто бажає шукати істину, щоб їхні наміри та любов були вдосконаленими Богом. Для тих, хто бажає шукати істину та прагне до Бога, немає нічого більш значущого та помічного, ніж таке очищення. Людині не так легко пізнати чи зрозуміти Божий характер, бо, врешті-решт, Бог є Бог. Зрештою, неможливо, щоб Бог мав такий же характер, як і людина, тому людині нелегко пізнати Його характер. Людина не володіє істиною від природи, та істину нелегко зрозуміти тим, хто був розбещений сатаною; людина позбавлена істини та рішучості втілювати істину в життя, і якщо вона не страждає і не проходить через очищення та суд, то її наміри ніколи не стануть досконалими. Для всіх людей очищення є болісним та дуже важким для прийняття, але саме під час очищення Бог роз’яснює людині Свій праведний характер, оприлюднює Свої вимоги до людини та забезпечує більше просвітління, а також точніші обтинання та розбір; через порівняння фактів та істини Він дає людині більше знання про саму себе та про істину й більше розуміння Божої волі, у такий спосіб дозволяючи людині мати правдивішу й чистішу любов до Бога. Саме такі цілі Бог переслідує, здійснюючи очищення. Все, над чим Бог працює в людині, має свої цілі та значення; Бог не виконує марної роботи чи роботи, яка не приносить користі людині. Очищення не означає віддалення людини від Бога чи знищення її в пеклі. Радше, воно означає зміну характеру людини під час очищення, зміну її намірів, її старих поглядів, зміну її любові до Бога, зміну всього її життя. Очищення – це справжнє випробування людини, форма справжнього навчання, і тільки під час очищення її любов може виконувати притаманну їй функцію» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Тільки пізнавши очищення, можна здобути істинну любов»). Після роздумів над Божими словами я зрозуміла, що коли Бог організовує ситуації, щоб люди пережили страждання та очищення, суд і кару, зазнали обтинання і розправи, – усе це спрямоване на розбещеність і вади людей, і це те, що люди мають пережити і зіткнутися у процесі входження в життя. Хоча нам потрібно трохи постраждати під час цього, це дуже допомагає нам у пізнанні Божої роботи та нашого власного розбещеного характеру. Якщо згадати минулий рік, коли я була лідеркою, я здебільшого не зазнала жодних невдач, і ніхто серйозно не обтинав мене і не розбирався зі мною. Іноді деякі речі робились усупереч принципам, але лідер забезпечував спілкування, яке відповідало моєму духовному стану, допомагав мені виправити відхилення в моєму обов’язку і вказував мені шлях практики. Коли брати і сестри бачили проблеми в моєму виконанні обов’язку, вони часто з любов’ю допомагали й рідко викривали мене або розбиралися зі мною. Тож, стикаючись із моїм розбещеним характером і проблемами, які виникали в моєму обов’язку, я завжди думала, що вони не надто великі, що я можу просто уникнути повторення цього, і тому ніколи не замислювалася, звідки походять мої невдачі. Лише після того, як мене обітнули та розібралися зі мною, я змогла побачити свій справжній духовний стан. Я була недбалою у виконанні свого обов’язку, внаслідок чого багато новонавернених не були вчасно политі та забезпечені, але, щоб захистити власні інтереси, я ухилялася від відповідальності та знімала з себе провину. Я навіть хвилювалася, що втрачу своє майбутнє і долю, і стала негативною, приховувала свої хибні уявлення та хотіла просто відмовитися від свого обов’язку. Коли раніше люди м’яко говорили про мої проблеми, я могла це прийняти, але коли цього разу мене обітнули й розібралися зі мною, розповіли мені про наслідки моєї недбалості, я взагалі не могла цього прийняти. Коли зі мною розбиралися через дрібниці, я могла це прийняти. Але коли зі мною розбиралися через важливі справи, де суть і наслідки були серйозніші, і де я мала нести відповідальність, я не могла цього прийняти. Я побачила, що я вибірково ставилася до обтинання та розбору зі мною, що геть не було виявом послуху Богові. Якби мене не обітнув і не розібрався зі мною мій лідер, я б не знала власної міри, я б і далі вважала себе людиною, яка прагне істини, була б засліплена власною зовнішньою видимістю. Моє життя було б застійним, я б не винесла уроків із ситуації, яку влаштував Бог, не зрозуміла б себе через Боже слово і не усунула б власної розбещеності. Думаючи про це, я була дуже вдячна Богові і готова шукати Божої волі та засвоїти науку з цієї ситуації.

Під час молитовних читань я шукала відповідні уривки Божого слова, щоб їсти та пити їх. Я прочитала уривок з Божого слова, який дав мені певне розуміння мого бажання звільнитися з посади після того, як мене обітнули і розібралися зі мною. Слова Божі кажуть: «Коли антихристи зазнають обтинання та розбору, вони завжди розглядають такі дії у зв’язку зі своїми сподіваннями на отримання благословень. Такі ставлення й точка зору неправильні, а також небезпечні. Коли антихристу вказують на його недоліки або проблеми, він почувається, ніби втратив надію на здобуття благословень; і коли його обтинають та розбираються з ним, або його дисциплінують, або дорікають йому, він також відчуває, що втратив надію на здобуття благословень. Коли щось відбувається не за його планом або не відповідає його уявленням, щойно його викривають і з ним розбираються, – він відчуває, що його самооцінка постраждала, його думки відразу ж звертаються до того, чи в нього більше немає надії на здобуття благословень. Чи не надто це чутливо з його боку? Чи не надто сильно він бажає здобути благословення? Скажи Мені, хіба такі люди не жалюгідні? (Так.) Вони дійсно жалюгідні! І в чому вони жалюгідні? Чи пов’язана чиясь можливість здобути благословення з його обтинанням та розбором із ним? (Ні.) Вони не пов’язані між собою. Чому ж тоді антихристи відчувають, ніби втратили надію на здобуття благословень, коли з ними розбираються й коли їх обтинають? Хіба це не пов’язано з їхнім прагненням? Чого вони прагнуть? (Здобуття благословень.) Вони ніколи не відмовляються від свого бажання й наміру здобути благословення. Вони мали намір здобути благословення із самого початку своєї віри в Бога, і хоча вони почули багато проповідей, вони ніколи не приймали істину. Весь цей час вони не залишали свого бажання й наміру здобути благословення. Вони не виправили і не змінили своїх поглядів на віру в Бога, а їхній намір у виконанні свого обов’язку не був очищений. Вони завжди роблять усе, чіпляючись за свою надію й намір здобути благословення, і врешті-решт, коли їхні надії на здобуття благословень ось-ось мають бути розбиті вщент, вони вибухають гнівом і гірко протестують, нарешті оголюючи ганебні факти свого сумніву в Бозі й свого заперечення істини. Хіба вони не йдуть дорогою до загибелі? Таким є неминучий наслідок того, що антихристи анінайменшою мірою не приймають істину, а також не приймають розбір та обтинання. Зі свого досвіду переживання Божої роботи всі обрані Богом люди можуть знати, що Божий суд і кара, Його розбір та обтинання – це Його любов і благословення, проте антихристи вважають, що це просто людські балачки, і не вірять, що це правда. Тож вони не розглядають розбір та обтинання як уроки, які слід засвоювати, а також не шукають істини та не аналізують себе. Навпаки, вони вважають, що розбір та обтинання породжені волею людини, що вони є навмисними переслідуваннями й покараннями, обтяженими особистими намірами, і, звичайно, не походять від Бога. Вони вважають за краще чинити опір таким речам та ігнорувати їх і навіть досліджують, чому хтось так до них ставиться. Вони взагалі не підкоряються. Вони пов’язують усе, що роблять під час виконання свого обов’язку, зі здобуттям благословень і нагород, і вони розглядають здобуття благословень як найважливіше прагнення в житті, а також як кінцеву й найвищу мету віри в Бога. Вони все життя чіпляються за свій намір здобути благословення, хай би як Божа сім’я не спілкувалася про істину, і не полишають свій намір, думаючи, що віра в Бога не заради здобуття благословень є ідіотизмом і божевіллям, що це велика втрата. Вони думають, що кожного, хто відмовляється від свого наміру здобути благословення, було обмануто, що тільки дурень відмовився б від надії здобути благословення, і що прийняття розбору й обтинання – це прояв ідіотизму й некомпетентності, щось, чого розумна людина не зробила б. Такою є логіка антихриста. Отже, коли антихриста обтинають і з ним розбираються, він дуже непокірний у глибині душі та вмілий у софістиці й удаванні; він не приймає істину анінайменшою мірою, а також не підкоряється. Натомість він переповнений непослухом і бунтом. Це обов’язково призводить до опору Богові, засудження Бога, бунту проти Бога і, врешті-решт, до викриття й вигнання» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 12). Боже слово виявило помилкове розуміння антихристами обтинання та розбору. Вони пов’язують обтинання та розбір зі своїми благословеннями, майбутнім і долею. Вони думають, що коли хтось вказує на їхні недоліки та вади серйозно їх викриває, обтинає та розбирається з ними, їхні надії отримати благословення зруйновані. Коли антихристи поводяться так, це показує, що їхньою метою віри в Бога є отримання благословень. Антихристи мають особливу любов до свого майбутнього, долі та кінцевого місця, тому їх особливо нудить від обтинання та розбору, яким вони опираються, і коли їх обтинають та розбираються з ними, вони сперечаються, виправдовуються та відмовляються визнати свої проблеми. Я знову подумала про те, як я поводилася, коли мене обтинали та розбиралися зі мною. Я й далі намагалася захищатися і відмовлялася визнавати свої помилки через безвідповідальне ставлення до свого обов’язку. Мені здавалося, що, визнавши це, мені доведеться нести відповідальність за наслідки, тож я вчепилася за свої перекручені міркування і не прийняла обтинання і розбір. Я не шукала істини в цьому питанні й не розуміла, що безвідповідальна у виконанні свого обов’язку і що це шкодить роботі поливу. Крім того, я почала оборонятися, і після обтинання та розбору в мене виникло непорозуміння, я думала, що вже вчинила переступ, і якщо зроблю ще одну помилку й знову зазнаю обтинання і розбору, то мене, ймовірно, виженуть. Тому я просто відмовився від себе і зовсім не хотіла бути лідеркою. Завдяки тому, що було відкрито в Божому слові, я проаналізувала те, що виявила, і побачила, що моїм наміром у вірі в Бога завжди було отримання благословення. Я ще раз звернулася до Божого слова: «Коли їхні надії на здобуття благословень ось-ось мають бути розбиті вщент, вони вибухають гнівом і гірко протестують, нарешті оголюючи ганебні факти свого сумніву в Бозі й свого заперечення істини. Хіба вони не йдуть дорогою до загибелі? Таким є неминучий наслідок того, що антихристи анінайменшою мірою не приймають істину, а також не приймають розбір та обтинання». Я жила в негативному стані й хотіла звільнитися з посади. Це був прояв боротьби з Богом, відмова погоджуватися на обтинання чи розбір, уникнення цього. Я чітко знала, що мені потрібні обтинання і розбір, щоб я дорослішала в житті, і що Бог, виходячи з моїх потреб і вад, влаштовував ситуації, які я мала пережити, але я вважала віру в Бога заради благословення своєю найбільшою та найзаконнішою метою, тому відклала пошуки істини та виправлення свого розбещеного характеру. Щоб захистити своє майбутнє й долю, а також задовольнити свої амбіції та бажання отримати благословення, я хотіла уникнути обтинання й розбору й навіть не бажала залишатися лідеркою. Моя природа була такою підступною і лихою.

Ось що я прочитала в Божому слові: «Оскільки отримання благословення не є правильною метою, до якої людям слід прагнути, то що є правильною метою? Пошук істини, прагнення до змін у характері та здатність коритися всім Божим влаштуванням і Його керівництву: ось цілі, до яких повинні прагнути люди. Скажімо, наприклад, коли тебе обтинають і з тобою розбираються, у тебе виникають уявлення й неправильні розуміння, і ти стаєш нездатним до слухняності. Чому ти не можеш коритися? Тому що ти відчуваєш, що твоєму місцю призначення або твоїй мрії про отримання благословення кинуто виклик. Ти стаєш негативно налаштованим і засмученим та намагаєшся ухилитися від виконання свого обов’язку. У чому причина цього? Існує проблема з твоїм пошуком. Отже, як її слід вирішити? Вкрай важливо, щоб ти негайно відмовився від цих помилкових ідей і негайно почав шукати істину, щоб вирішити проблему свого зіпсованого характеру. Ти маєш сказати собі: “Я не маю кидати це, я досі мушу виконувати обов’язок, який має виконувати Боже творіння, і відкласти вбік своє бажання бути благословенним”. Коли ти відмовляєшся від бажання отримати благословення, з твоїх плечей падає тягар. Чи ти й досі здатен на негативізм? Незважаючи на те, що досі бувають моменти, коли ти налаштований негативно, ти не дозволяєш цьому контролювати тебе, і у своєму серці ти продовжуєш молитися й боротися, змінюючи мету свого прагнення з прагнення отримати благословення і мати місце призначення на прагнення до істини, і ти думаєш собі: “Прагнення до істини – це обов’язок Божого творіння. Розуміння певних істин сьогодні є найбільшим урожаєм; це найбільше благословення з усіх. Навіть якщо я не потрібен Богу, і я не маю хорошого місця призначення, і мої надії на благословення вщент розбиті, я все одно буду виконувати свій обов’язок належним чином, адже я зобов’язаний це робити. Якою б не була причина, вона не вплине на виконання мною мого обов’язку, не вплине на моє виконання Божого доручення; це принцип, що лежить в основі моєї поведінки”. У цьому разі хіба ти не подолав кайдани плоті? Дехто може сказати: “Ну, а якщо я й досі негативно налаштований?” Тоді знову шукай істину, щоб вирішити цю проблему. Скільки б разів ти не впадав у стан негативного налаштування, якщо ти продовжуватимеш шукати істину, щоб вирішити проблему такого стану, а також не припинятимеш прагнути до істини, ти поступово звільнишся від свого стану негативізму. І одного разу ти відчуєш, що в тебе відсутнє бажання здобувати благословення і що тобою не керує питання твого кінцевого місця та результату, і що тобі легше й вільніше жити без цього. Ти відчуєш, що твоє колишнє життя, кожен день якого ти проживав із метою здобуття благословень і заради свого місця призначення, було виснажливим. Щодня розмовляти, працювати й ламати голову заради здобуття благословень – що це зрештою тобі принесе? Якою є цінність такого життя? Ти не шукав істини, а змарнував усі свої найкращі дні заради незначного. Зрештою, ти не здобув жодної істини і не зміг запропонувати жодного свідчення з власного досвіду. Ти зостався дурнем, абсолютно посоромленим і неуспішним. Але в чому насправді полягає причина цього? У тому, що твій намір здобути благословення був надто сильним, а твій результат і кінцеве місце захопили твоє серце і надто міцно зв’язали тебе. І все ж, як настане день, коли ти звільнишся від кайданів своїх перспектив і долі, ти зможеш залишити все позаду та слідувати за Богом. Коли ти зможеш повністю позбутися цього? У міру безперервного поглиблення твого входження в життя ти досягнеш зміни у своєму характері, і саме тоді ти зможеш повністю відпустити свої перспективи й долю. Дехто скаже: “Я можу позбутися їх, коли захочу”. Чи узгоджується це з природним законом? (Ні.) Інші скажуть: “Я з усім цим розібрався за одну ніч. Я проста людина, не така складна й тендітна, як усі ви. Ви такі амбітні, а це показує, що ви розбещені глибше, ніж я”. Чи такою є ситуація? Ні. Усе людство має однакову зіпсовану природу, яка не диференціюється за глибиною. Єдина відмінність між людьми полягає в тому, чи є в них людська сутність, і в тому, людьми якого ґатунку вони є. Ті, хто любить і приймає істину, здатні до відносно глибокого, чіткого знання про власний розбещений характер, а інші помилково вважають, що такі люди надмірно розбещені. Ті, хто не любить і не приймає істину, завжди думають, що в них немає розбещеності, що, зробивши ще декілька добрих учинків, вони стануть святими людьми. Ця точка зору явно хибна – насправді справа не в тому, що їхня розбещеність поверхова, а в тому, що вони не розуміють істину й не мають чіткого уявлення про сутність та істинність свого розбещення. Коротше кажучи, щоб вірити в Бога, потрібно прийняти істину, практикувати її та ввійти в її реальність. Людина мусить досягти змін у характері свого життя, перш ніж вона зможе змінити неправильний напрямок і шлях свого пошуку, перш ніж вона зможе повністю вирішити проблему прагнення до благословень і слідування шляхом антихристів. У такий спосіб людина може бути спасенна й удосконалена Богом. Усі істини, які Бог висловлює, щоб судити й очищати людину, спрямовані на досягнення цієї мети» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Входження в життя є лише в практикуванні істини»). У Божому слові я знайшла шлях практики, який полягав у тому, щоб позбутися своєї жаги благословень, змінити помилкову мету у своїй вірі в Бога та змінити своє прагнення благословень на прагнення істини та зміни характеру. Тільки це є правильним прагненням створеної істоти. Я подивилася на свою поведінку і побачила, що коли мене викрили, я хотіла відмовитися від свого обов’язку, а це було неправильним способом практики. Навіть якби я не була лідеркою, оскільки я не усунула свій характер істоти, яку нудить від істини, чи свою жагу благословень, то який би обов’язок я не виконувала, я все одно могла заважали та перешкоджати роботі церкви. У цей час я жила в негативному стані. Я влаштовувала змови та плела інтриги заради власних інтересів, я була нещасною, я втратила ентузіазм у виконанні свого обов’язку, а мої стосунки з Богом були віддаленими. Я поклялася, що більше не буду зв’язана чи обмежена своїм бажанням благословень. Попри те, чи буду я благословенна, я перш за все мала добре виконувати свій обов’язок. Церква дала мені можливість виконувати свій обов’язок, тож я мала зробити все можливе, щоб виконати свої зобов’язання. Після цього мій стан трохи змінився, і з огляду на мою проблему з безладом в роботі й безвідповідальним виконанням свого обов’язку, я їла і пила відповідні слова Божі, і зрозуміла, що суть безладу в роботі – це спроби дурити і обманювати Бога. Якби я завжди ставилася до свого обов’язку поверхнево й нешанобливо, я б ніколи не виконувала його кваліфіковано, і врешті-решт втратила б шанс виконати обов’язок. Думаючи, як моя безвідповідальність призвела до того, що багато новонавернених перестати регулярно відвідувати зібрання, я відчула докори сумління та свої зобов’язання і всією душею зненавиділа свою безвідповідальну поведінку.

Після цього я прочитала ще один уривок із Божих слів, завдяки якому ясніше зрозуміла значення обтинання та розбору. Божі слова кажуть: «Коли йдеться про обтинання та розбір, який мінімум повинні знати люди? Щоб людина могла належно виконувати свій обов’язок, вона має пережити обтинання й розбір – без цього не обійтися. Люди мусять стикатись із цим день у день і часто переживати це у своїй вірі в Бога та здобутті спасіння. Ніхто не може залишитись осторонь обтинання й розбору. Чи стосуються обтинання людини та розбір із нею її майбутнього та долі? (Ні.) То навіщо ж потрібно обтинати людей і розбиратися з ними? Може, щоб засудити їх? (Ні, це допомагає людям зрозуміти істину та виконувати свій обов’язок згідно з принципами.) Саме так. Це найправильніше розуміння. Обтинання людей і розбір із ними – це різновиди дисциплінування та виправлення, але це ще й форма допомоги людям. Обтинання й розбір дають тобі змогу згодом виправитись у своїх хибних пошуках. Вони дають тобі можливість швидко розпізнати свої поточні проблеми, а згодом – ще й розбещені характери, які ти виявляєш. Хай там що, обтинання й розбір допомагають тобі виконувати свої обов’язки відповідно до принципів, згодом спасають тебе від нових помилок і блукань, а також не дають тобі спричинити катастрофи. Хіба це не найбільша допомога людям, не найбільші їхні ліки? Ті, хто має совість і здоровий глузд, повинні вміти правильно ставитися до того, що з ними розбираються й обтинають їх» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 9, частина восьма). Прочитавши Боже слово, я усвідомила, що мала ще одне абсурдне уявлення про обтинання та розбір. Коли я застосувала Божі слова до себе, я виявила, що маю сатанинський характер істоти, яку нудить від істини, мені здалося, що я приречена, що моя розбещеність надто глибока, і що Бог має ненавидіти мене і не захоче мене спасти. Власне, це було певного роду негативне і вороже ставлення. Читаючи Боже слово, я зрозуміла, що зазнати обтинання і розправи, – це не те саме, що бути викритою і вигнаною, і це не означає, що у вас немає майбутнього і долі. Натомість це робиться, щоб допомогти людям усвідомити їхні вади у виконанні обов’язків, зрозуміти їхній розбещений характер, негайно виправити відхилення у виконанні ними обов’язків і шукати істину, щоб вони могли діяти згідно з принципами. Якби не цей випадок, коли мене обітнули й розібралися зі мною, я б не зрозуміла, що маю характер істоти, яку нудить від істини, і що в питаннях, які стосуються моїх інтересів, я уникаю відповідальності, постійно виправдовуюся і взагалі не приймаю істину. Добре, що я це усвідомила. Це дозволило мені зосереджуватися на пошуку істини, коли щось ставалося опісля, і не бути засліпленою власною гарною поведінкою. Це було дуже важливо для моєї здатності шукати істину в своїй вірі в Бога.

Опісля, коли мене обтинали і розбиралися зі мною за відхилення у виконанні мого обов’язку, я свідомо приходила до Бога з молитвою, перш за все практикувала слухняність і шукала відповідні уривки Божих слів, щоб їх прочитати, виходячи зі своєї розбещеності та проблем у виконанні мого обов’язку, на які вказали брати і сестри. Після того, як я кілька разів зазнала обтинання та розбору, я трохи краще зрозуміла важливість цього. Завдяки досвіду обтинання та розбору і з проводом Божих слів я змогла побачити свій істинний духовний стан і багато проблем та відхилень у своєму обов’язку. Я також отримала деякі знання про свій розбещений характер та бажання Бога спасти людей. Те, що мене обітнули і розібралися зі мною, дуже допомогло і посприяло моєму прагненню входження у життя. Я вважаю, що самопізнання і добре виконання свого обов’язку невіддільні від Божого суду, викриття, обтинання і розбору.