Як я зіткнулася з труднощами під час проповідування Євангелія

22 Лютого, 2023

Ан-фен (М’янма)

У 2020 році я прийняла роботу Всемогутнього Бога в останні дні. Для мене було великим благословенням мати можливість вітати повернення Господа. Щоб поширити цю неймовірно важливу благу звістку, я почала проповідувати Євангеліє, сподіваючись, що більше людей зможе повернутися до Бога, почувши Його голос. Однак у лютому 2022 року через придушення релігійних вірувань урядом М’янми моя церква зазнала переслідувань, і євангельська робота була дуже утруднена. Деякі брати та сестри не відвідували зібрання через боягузтво та слабкість, деякі стали пасивними у своїх обов’язках, і євангельська робота переважно зупинилася. На той час я також була пасивною у своїх обов’язках. Я робила все, що доручала мені моя лідерка. Я вважала, що поливаю людей нормально, але вони нерегулярно відвідували зібрання й були пасивні у своїх обов’язках. Тож я нічого не могла зробити. А іноді не було інтернету, тому я не могла зв’язатися онлайн зі своїми братами та сестрами, щоб дізнатися про роботу, і мені доводилося йти шукати інтернет. Іноді я довго не могла знайти хороший інтернет, та згодом мені все менше хотілося заходити до мережі, щоб дізнатися про роботу. На той час я проповідувала Євангеліє родичці однієї з сестер. Її сім’я з трьох людей прийняла Божу роботу в останні дні, тому я жила в них і поливала їх протягом десяти днів. Мені подобалося поливати цих трьох новонавернених, і я не хотіла більше проповідувати. Я думала: «У прилеглих селах шириться багато чуток про те, як важко поширювати Євангеліє. Якщо я зможу добре полити цю сім’ю з трьох людей, вони відправлять мене проповідувати до своїх родичів та друзів. Хіба це поганий спосіб проповідувати Євангеліє?» Отже, коли мої брати та сестри згадували про потенційних отримувачів Євангелія в сусідніх селах, я рідко брала участь в обговореннях того, як проповідувати їм Євангеліє. Це вплинуло на євангельську роботу.

Якось, коли ми обговорювали нашу роботу, лідерка сказала, що євангельська робота в нашій церкві практично зупинилася цього місяця, та згадала деякі інші проблеми. Це дуже засмутило мене. Пізніше одна з сестер нагадала мені, що я була задоволена ситуацією, що склалася, і не прагнула до прогресу у своєму обов’язку. Для мене це було раптовим пробудженням. Я зрозуміла, що недостатньо сумлінно виконую свій обов’язок. Будучи церковною лідеркою, я не робила того, що має робити лідер, я не виявляла проблеми та не вирішувала їх, що вплинуло на євангельську роботу. Що більше про це я думала, то гірше мені ставало. Розмірковуючи над ситуацією, я прочитала в слові Божому: «Наразі є такі, які не несуть жодного тягаря для церкви. Ці люди мляві та недбалі, вони піклуються лише про власну плоть. Такі люди вкрай егоїстичні і до того ж сліпі. Якщо ти не можеш цього чітко побачити, то не нестимеш жодного тягаря. Що більше ти пам’ятаєш про Божу волю, то більший тягар Він тобі довірить. Егоїсти не бажають терпіти таке; вони не бажають платити ціну, і в результаті вони втратять можливості бути вдосконаленими Богом. Хіба вони не шкодять самі собі? Якщо ти є людиною, яка пам’ятає про Божу волю, то розвиватимеш істинний тягар задля церкви. Власне кажучи, цей тягар було б краще називати не тягарем, який ти несеш задля церкви, а радше тягарем, який ти несеш задля свого власного життя, тому що метою цього тягаря, який ти розвиваєш задля церкви, є те, щоб ти використовував цей досвід для того, щоб Бог тебе вдосконалював. Тому та людина, яка несе найбільший тягар задля церкви, та людина, яка несе тягар задля входження в життя, буде людиною, яку вдосконалює Бог. Чи ти ясно це побачив? Якщо церква, у якій ти перебуваєш, розпорошена, немов пісок, але тебе це не хвилює й не турбує, і ти навіть закриваєш очі, коли твої брати та сестри не їдять і не п’ють Божі слова в нормальний спосіб, тоді ти не несеш жодних тягарів. Такі люди – це не ті, ким Бог задоволений. Ті люди, якими Бог задоволений, мають голод та спрагу до праведності та пам’ятають про Божу волю» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Пам’ятай про Божу волю, щоб досягати досконалості»). Поміркувавши над Божими словами, я відчула себе дуже винною. Я була церковною лідеркою, але побачивши, що євангельська робота зупинилася, не усвідомила серйозності проблеми. Я знайшла об’єктивні виправдання й вирішила, що коли в мене немає хорошого інтернету, я, природно, не можу дізнаватися про хід роботи. Щодо потенційних одержувачів Євангелія від моїх братів та сестер, я рідко спілкувалася з ними про те, як проповідувати Євангеліє, а коли мої сестри хотіли обговорити зі мною роботу, вони не могли мене знайти. Зіткнувшись із гоніннями на церкву, мої брати та сестри стали боязкими й слабкими, нездатними нормально проводити зібрання або виконувати свої обов’язки, але я не шукала істину, щоб вирішити цю проблему. Я нарешті зрозуміла, що саме я була безпосередньо винна в зупинці євангельської роботи. Слова Божі говорять: «Наразі є такі, які не несуть жодного тягаря для церкви. Ці люди мляві та недбалі, вони піклуються лише про власну плоть. Такі люди вкрай егоїстичні і до того ж сліпі». Я зрозуміла, що була егоїстичною людиною, описаною в Божому слові. Я не ставилася до церковної роботи з належним старанням, мене цілком влаштовувало існуюче становище, і я дбала лише про власний комфорт, не бажаючи страждати чи викладатися. Коли я побачила, що страждає євангельська робота в церкві, я не відчула ні важливості цього, ані занепокоєння, стала слабкою та пасивною, зіткнувшись із труднощами. Я дійсно була надто егоїстичною. Я подумала про церкви в інших місцях, які також зазнавали переслідувань з боку уряду, але брати та сестри продовжували проповідувати Євангеліє й будувати нові церкви – водночас євангельська робота в нашій церкві зупинилася. Усе це сталося тому, що я була егоїстичною та гідною зневаги, несумлінно виконувала свою роботу та не хотіла брати на себе відповідальність. Я відчувала, що дуже винна перед Богом. Коли я сумлінно виконувала свою роботу, якщо людина досліджувала істинний шлях, то я негайно доручала комусь проповідувати Євангеліє, а коли в братів та сестер виникали проблеми, я спілкувалася з ними про істину, щоб вирішити ці проблеми. Чим більше я співпрацювала, тим більше в мене було роботи Святого Духа, наша євангельська робота була ефективною, а я відчувала легкість та задоволення. Але останнім часом через те, що я виконувала свій обов’язок без належної старанності, євангельська робота стала неефективною. Тоді завдяки цим словам Божим: «Та людина, яка несе найбільший тягар задля церкви, та людина, яка несе тягар задля входження в життя, буде людиною, яку вдосконалює Бог», я нарешті почала дещо розуміти. Тільки ті, хто уважний до Божої волі та несе тягар у церковній роботі, можуть бути вдосконалені Богом. Я також зрозуміла, що якщо я не зможу змінити свій пасивний стан, це не тільки вплине на роботу церкви, але врешті-решт мене викриють та виженуть. Подумавши про це, я трохи злякалася. Я більше не могла бути пасивною та недбалою. Я помолилася Богу, просячи Його допомогти мені нести тягар й направити мене в тому, щоб бути уважною до Його волі й добре виконувати свій обов’язок.

Після цього я поговорила з наглядачем та лідерами груп про те, куди ми можемо піти проповідувати Євангеліє. Ми знайшли село, де всі люди вірили в Господа, але на той момент не було потрібної людини, щоб вирушити туди. Я подумала: «Цього разу я маю бути уважною до волі Бога, я не можу працювати так, як раніше. Я маю проявити активність та взяти на себе цю відповідальність». Отже, я зголосилася поїхати до того села, щоб проповідувати Євангеліє. Але я трохи нервувала, бо раніше ніколи не свідчила про Божу роботу в останні дні самостійно, тому турбувалася, чи можу говорити досить ясно. Я думала: «Я не знаю, чи є в них там інтернет. Чи можна дозволити братам та сестрам, які проповідують Євангеліє, спілкуватися онлайн?» Я розуміла, що мій стан неправильний і що я покладаюсь на людей, тому я всім серцем звернулася в молитві до Бога, просячи Його дати мені мудрість і віру, коли я буду розповсюджувати там Євангеліє. Коли я дісталася до села, одна з сестер повела мене для проповіді просто до будинку мера. Несподівано мер захотів відвести мене до пастиря. Почувши це, я відчула хвилювання, але в мене також були деякі побоювання: «Я ніколи не проповідувала Євангеліє самотужки. Якщо пастир має якісь уявлення, як мені з ним спілкуватися? Що яквін не тільки не прийме цього, але й опиратиметься мені? Чи зможемо ми, як і раніше, поширювати Євангеліє в цьому селі?» Я дуже боялася. Дійшовши до будинку пастиря, я хотіла покликати на допомогу своїх братів та сестер, але в моєму телефоні не було інтернету. Я не знала, з чого почати, тому я знову й знову зверталася до Бога, благаючи Бога бути зі мною та дати мені віру, щоб я могла свідчити про роботу Бога в останні дні. Помолившись, я подумала про слова Божі: «Серце і дух людини Бог тримає у Своїй руці; усе, з чого складається її життя, Бог споглядає Своїми очима. Незалежно від того, віриш ти у це або ні, все суще без виключення, живе чи мертве, буде змінюватись, перетворюватись, оновлюватись і зникати згідно з Божими думками. У такий спосіб Бог панує над усім сущим» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Бог – джерело людського життя»). Справді. Бог всемогутній, і всі люди, справи та речі знаходяться в руках Божих, включаючи серця та душі людей, тому мені доведеться навчитися покладатися на Бога. Я помолилася Богові у своєму серці: «Боже, якщо цей пастир – Твоя вівця, я впевнена, що він зрозуміє Твій голос та прийме Твою роботу». Після цієї молитви я відчула силу в своєму серці, зрозумівши, що немає нічого неможливого, коли Бог поряд зі мною. Тоді я використала поточні лиха та події у світі, щоб розповісти про пророцтва щодо пришестя Господа. Почувши це, пастир погодився й визнав, що Господь, ймовірно, повернувся. Він також послав людей покликати двох інших пастирів, щоб вони також послухали. Я боялася, що не зможу ясно говорити та відповісти на їхні запитання, тому в своєму серці я знову й знову кликала Бога, просячи Його направити мене. Я згадала, як Бог попросив Мойсея вивести ізраїльтян із Єгипту. Мойсей знав, що йти до фараона Єгипту буде важко та небезпечно, але його ставлення полягало в послуху та покірності. Бог був із ним та підтримував його, і під керівництвом Бога Мойсей вивів ізраїльтян із Єгипту. Потім я подумала про історію Давида, який переміг Голіафа. Коли ізраїльтяни побачили Голіафа, вони злякалися. Тільки Давид насмілився вийти й битися. І сказав Давид Голіафу: «Ти приходиш до мене з мечем, і зі списом, і зі щитом; а я приходжу до тебе в ім’я Єгови Саваота» (1 Самуїлова 17:45). Врешті Давид убив Голіафа лише каменем. Із цих двох історій я побачила, що перед лицем труднощів тільки з істинною вірою можна побачити справи Божі, та що кінець людський є початком Бога. Подумавши про це, я набралася сміливості.

У цей час підійшли ще два пастирі. Я використала біблійні пророцтва для спілкування з ними про те, як Бог з’являється та діє у плоті в останні дні, про значення втілення Бога та про те, що таке втілення. Я також свідчила, що Бог прийшов, щоб виконати роботу суду та очищення, що ім’я Бога в останні дні – Всемогутній Бог, і що Він є Господом Ісусом, який повернувся. Коли я закінчила, перший пастир був такий схвильований, що заплакав. Він витер сльози й сказав: «Я проповідував для Господа більше 40 років та чекав на Його повернення більшу частину свого життя. Тепер Господь справді повернувся! Я дуже вдячний Богові за те, що сьогодні можу привітати Господа!» Почувши слова пастиря, я розплакалася разом із ним і також була дуже вдячна Богові. Насправді моє спілкування було далеко не досконалим, і те, що пастир зміг прийняти Євангеліє та зрозуміти слова Божі, сталося повністю завдяки Божому керівництву.

Пастир погодився й сказав, що цього вечора все село слухатиме мою проповідь. Я була дуже схвильована й безперервно дякувала Богові у своєму серці. Того вечора пастир та мер запросили мешканців двох сіл зібратися разом і сповістили всім благу звістку про пришестя Господа. Того вечора понад 30 людей прийняли Божу роботу в останні дні. Деякі мешканці села сказали: «Пройшло чотири роки з того часу, як уряд заборонив нам вірити в Господа. Усі ми живемо в болю й сумуємо за зібраннями. Слава Богу!» Другий сільський житель зворушено сказав: «Ми не проводили зібрання роками. Ти прийшла проповідувати нам Євангеліє, щоб ми могли почути голос Божий, і я дуже вдячний Богові за це». За одну ніч Євангеліє поширилося по всьому селі. Я навіть уявити не могла, що пастор разом із багатьма іншими людьми прийме Євангеліє під час мого першого проповідування. Це було просто неймовірно! Я знала, що це результат роботи Святого Духа, але я, як і раніше, думала, що маю великий досвід та дуже добре виконую свій обов’язок. Сама цього не усвідомлюючи, я знову почала пишатися собою та була задоволена існуючим становищем, тож хотіла тільки поливати цих новонавернених із сестрою, що відповідає за полив, і більше не хотіла проповідувати Євангеліє. Тоді я рідко питала про церковну роботу й менше, ніж раніше, молилася Богу.

Якось, коли я заряджала телефон, сталося коротке замикання. Я вставила свою сім-карту в інший телефон, але той телефон несподівано теж зламався. У цей момент я зрозуміла, що потрапила в глухий кут, і це, можливо, є Божим покаранням, тому я почала розмірковувати про свої проблеми. Я прочитала в слові Божому: «Як правило, усі ви існуєте в стані ліні, невмотивовані, не бажаєте йти на будь-які особисті жертви; або ви пасивно чекаєте, а деякі навіть скаржаться; вони не розуміють цілей і значення Божої роботи, і їм важко шукати істину. Такі люди ненавидять істину та в кінцевому підсумку будуть вигнані. Ніхто з них не може стати досконалим, і ніхто не може вижити. Якщо в людей немає хоч трішки рішучості протистояти силам сатани, тоді вони безнадійні!» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Практика (7)»). «Не будь пасивним послідовником Бога та не женися за тим, що тобі цікаве. Якщо ти не будеш ні гарячим, ні холодним, то занапастиш себе та відкладеш своє життя. Ти мусиш позбутися такої пасивності й бездіяльності та стати вправним у пошуку позитивного та подоланні власних слабкостей, щоб здобути істину й жити істиною. У твоїх слабкостях немає нічого страшного, а твої недоліки – не найбільша твоя проблема. Твоя найбільша проблема та твій найголовніший недолік – це те, що ти ні гарячий, ні холодний, і тобі бракує бажання шукати істину. Найбільша проблема вас усіх – це боягузливий умонастрій, коли вас улаштовує те, що є, і ви просто пасивно вичікуєте. Це найголовніша перешкода й найголовніший ворог у ваших пошуках істини» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Досвід Петра: його знання про кару й суд»). Прочитавши слово Боже, я замислилася про себе. Бачачи, що Євангеліє поширилося по всьому селі, я відчувала, що Бог задоволений тим, як я виконую свій обов’язок, тому була горда собою та задоволена існуючим становищем і не хотіла продовжувати розповсюджувати Євангеліє. Досягши деяких результатів, я не прагнула подальшого прогресу. Моє бажання задовольнитися існуючим становищем було надто сильним. У минулому я відкладала євангельську роботу саме тому, що мене влаштовувало існуюче становище, і тепер я робила це знову. Бог вимагає від нас вкладати все серце та розум у свої обов’язки. Як Бог міг бути задоволений моїм виконанням обов’язку? Саме тоді я зрозуміла, що якщо я не просуваюся вперед у своєму обов’язку, значить, я відступаю, а з точки зору входження в життя та результатів проповідування Євангелія, я залишилася далеко позаду. Мене завжди влаштовувало існуюче становище, я не прагнула до істини та віддалялася від Бога. Зрештою, так я могла лише нашкодити собі. Задоволеність існуючим становищем була найбільшою перешкодою на моєму шляху до пошуку істини та виконання обов’язку, і я тільки шкодила собі та губила себе. Як сказано в словах Божих: «Якщо ти не будеш ні гарячим, ні холодним, то занапастиш себе та відкладеш своє життя». А в Об’явленні говориться: «А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст» (Об’явлення 3:16). Я була літеплою водою згідно зі словом Божим, я була ні холодною, ані гарячою, і я була задоволена існуючим становищем. Якби я продовжувала в тому ж дусі, у мене не було б жодної надії, і я справді була б вигнана. Подумавши про це, я трохи злякалася, тому звернулася до Бога з покаянням, кажучи, що з якими б труднощами я не зіткнулася в майбутньому, я докладу всіх зусиль, ніколи не відступлю та ніколи не задовольнятимуся існуючим становищем.

Але щойно я почала активно проповідувати, я зіткнулася з ще одною серйозною проблемою. На нас донесли, тому міське керівництво знало, що люди приїжджають проповідувати Євангеліє. Якби нас знайшли, нас, швидше за все, заарештували б разом із жителями села та мером. Мер та жителі села боялися бути причетними, тому вони попросили нас поїхати й повернутися після того, як усе заспокоїться. Я подумала: «Що буде з цими новонаверненими, якщо ми поїдемо? Вони тільки-но прийняли Євангеліє, і в них зовсім немає основи. Але якщо ми обоє залишимося, ми легко можемо привернути увагу». Зрештою, ми вирішили, що сестра з поливу поїде, а я залишусь у селі сама, щоб підтримати новонавернених. Хоча я знала, що таке рішення є оптимальним, мені було трохи сумно. Я відчувала себе самотньою в чужому місці. Пастир досі мав багато уявлень і не був до кінця впевнений в істинному шляху, він боявся арешту, тому хотів, щоб я поїхала. Я була дуже засмучена. Пастир і мер проганяли мене, я була наче бездомна. У цій ситуації в мене не було мотивації молитися, і я трохи сумувала за домом. Під час спілкування з пастирем я побачила, що в нього ще багато уявлень, тому я підозрювала, що пастир не має гарного розуміння. Побачивши, що мало хто з новонавернених ходить на зібрання, побоюючись арешту, я не стала турбуватися й підтримувати їх. Тоді я думала: «Уже добре, що хоч ці люді прийшли. Я дзвонила іншим, але вони не прийшли, тож я більше нічого не можу вдіяти». Поступово дедалі менше новонавернених регулярно відвідували зібрання, я загрузла в труднощах та все більше впадала в депресію. Пізніше про свій стан я поговорила по телефону з однією з сестер, і вона надіслала мені уривок зі слова Божого: «Ось якими є люди, коли вони не здобули істину, усі вони живуть пристрастю – пристрастю, яку неймовірно важко підтримувати: їм потрібно, щоб хтось проповідував і спілкувався з ними щодня; коли немає кому поливати й забезпечувати їх, і немає кому підтримувати їх, їхні серця знову холонуть, вони знову сповільнюються. І коли їхні серця сповільнюються, вони стають менш ефективними у виконанні своїх обов’язків; якщо вони працюють більше, ефективність зростає, виконання ними своїх обов’язків стає продуктивнішим, і вони здобувають більше. Чи ваш досвід такий? … Люди мусять мати волю; лише ті, хто має волю, можуть по-справжньому прагнути до істини, і лише після того, як вони зрозуміють істину, вони зможуть належним чином виконати свій обов’язок, задовольнити Бога та посоромити сатану. Якщо ти володієш такою щирістю і будуєш плани не заради себе, а лише для того, щоб здобути істину й належним чином виконати свій обов’язок, тоді твоє виконання свого обов’язку стане нормальним і залишатиметься постійно сталим; які б обставини тебе не спіткали, ти будеш здатен наполегливо виконувати свій обов’язок. Незалежно від того, хто чи що не намагалися б тебе обдурити чи потурбувати, незалежно від того, гарний у тебе настрій чи поганий, ти однаково зможеш нормально виконувати свій обов’язок. У такий спосіб Бог зможе бути спокійним щодо тебе, і Святий Дух зможе просвіщати тебе в розумінні принципів істини й направляти тебе у входженні в реальність істини, і, як наслідок, виконання тобою своїх обов’язків, безсумнівно, перебуватиме на належному рівні. … Тобі потрібно мати віру в те, що все знаходиться в руках Бога, і що люди всього лише співпрацюють із Ним. Якщо твоє серце щире, Бог побачить це, і Він відкриє для тебе всі шляхи, перетворюючи труднощі на щось нескладне. Це та віра, яку ти мусиш мати. Тож тобі не потрібно ні про що турбуватися, коли ти виконуєш свій обов’язок, якщо ти використовуєш усі свої сили і стараєшся щиросердо. Бог не буде ускладнювати тобі життя або змушувати тебе робити те, на що ти не здатен» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «У вірі в Бога найважливіше – практикувати й переживати Його слова»). Розмірковуючи над словом Божим, я побачила, що виконую свій обов’язок тільки з ентузіазму, і що я не вірна Богові. Коли почалися переслідування з боку уряду, мер попросив мене поїхати, а новонавернені не ходили на зібрання, бо боялися арешту. Зіткнувшись із цими труднощами, я втратила позитивний настрій, перестала шукати Боже керівництво й робити все можливе для поливу новонавернених, щоб вони могли закласти основу для своєї віри. Натомість я стала пасивною та задовольнялася кількома новонаверненими. Саме тому, що я не несла тягаря у своєму обов’язку й не прагнула прогресу, новонавернені відвідували зібрання дедалі рідше. Як говориться в Божих словах: «Коли їхні серця сповільнюються, вони стають менш ефективними у виконанні своїх обов’язків; якщо вони працюють більше, ефективність зростає, виконання ними своїх обов’язків стає продуктивнішим, і вони здобувають більше». Це дійсно так. Коли я несла тягар і була готова йти на жертви, я бачила Боже керівництво та благословення, і моє проповідування Євангелія було ефективним. Але коли в мене виникли труднощі, я перестала сумлінно виконувати свої обов’язки, стала безвідповідальною, слабкою та пасивною, і тому моя робота стала неефективною. Завдяки Божій благодаті я могла виконувати свій обов’язок, але була не в змозі робити це досить добре, щоб задовольнити Бога. Я була надто бунтівною!

Пізніше я прочитала ще один уривок зі слова Божого: «Що означає ‘твердо дотримуватися свого обов’язку’? Це означає, що з якими б труднощами людина не стикалася, вона не опускає руки, не стає дезертиром і не ухиляється від своєї відповідальності. Вона робить усе, що в її силах. Ось що означає твердо дотримуватися свого обов’язку. Скажімо, наприклад, тобі належить щось зробити. Немає нікого, хто б наглядав за тобою, як немає й нікого, хто б контролював тебе та спонукав тебе рухатися далі. Як би виглядало твоє тверде дотримання свого обов’язку? (Прийняття уважного дослідження Богом та провадження життя перед Ним.) Прийняття уважного дослідження Богом – це перший крок; це одна частина процесу. Інша частина полягає в тому, щоб робити це всім своїм серцем і всім своїм розумом. Що ти маєш зробити, щоб мати можливість діяти всім своїм серцем і всім своїм розумом? Ти маєш прийняти істину й застосовувати її на практиці; ти маєш приймати все, чого вимагає Бог, і коритися цьому; ти маєш ставитися до свого обов’язку як до своєї власної, особистої справи, яка не вимагає турботи з боку будь-кого іншого, ані їхнього постійного спостереження, перевірок і спонукань, ані їхнього нагляду, і навіть їхньої розправи та обтинання. Ти маєш думати собі: ‘Виконання цього обов’язку – це моє зобов’язання. Це моя участь, і оскільки мені було доручено це виконати, і мені розповіли про принципи, і я засвоїв їх, я зціплю зуби й зроблю це цілеспрямовано. Я зроблю все, що в моїх силах, щоб забезпечити його належне виконання. Я зупинюся лише тоді, коли хтось скаже “стоп”; до того часу я продовжуватиму цілеспрямовано працювати над цим’. Ось що означає твердо дотримуватися свого обов’язку всім своїм серцем і всім своїм розумом. Саме так і мають вести себе люди. Отже, чим має бути озброєна людина, щоб твердо дотримуватися свого обов’язку всім своїм серцем і всім своїм розумом? Перш за все, вона мусить мати сумління, яке мусить бути у створеної істоти. Це мінімум. Окрім цього, вона також має бути відданою. Прийняття Божого доручення людиною вимагає від неї відданості. Людина має бути повністю відданою Богу й не може бути нерішучою або не брати на себе відповідальність; діяти, виходячи з власних інтересів або настроїв, неправильно, це не означає бути відданим. Що означає бути відданим? Це означає, що під час виконання тобою своїх обов’язків, на тебе не впливають і тебе не стримують настрої, оточення, люди, справи чи об’єкти. Ти маєш думати собі: ‘Я отримав це доручення від Бога; Він дав його мені. Це те, що від мене очікується. Тому я його виконуватиму, вважаючи це своєю особистою справою, у будь-який спосіб, що забезпечить хороші результати, і надаючи великого значення тому, щоб задовільнити Бога’. Коли ти перебуваєш у такому стані, тобою керує не тільки твоє сумління, до цього залучена й відданість. Якщо ти задоволений тільки самим фактом виконання роботи, а не прагнеш бути ефективним і досягати результатів, і вважаєш, що досить просто докласти деяких зусиль, тоді це просто стандарт сумління, і це не можна вважати відданістю» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Прочитавши слова Божі, я зрозуміла, як маю виконувати свій обов’язок. Цей обов’язок був покладений на мене, тому я мала зробити все можливе, щоб виконувати його добре й без нагляду. Неважливо, чи спіткали б мене труднощі, чи стосувалося б це моїх власних інтересів і чи зазнала би я страждань, я мала прийняти Божу перевірку та добре виконувати свій обов’язок. Поки тривала євангельська робота, я мусила робити все від себе залежне та ставитись до свого обов’язку як до своєї місії, я не могла все кинути, відмовитись від відповідальності чи робити щось залежно від свого настрою. Тільки так я виконала б свій обов’язок.

Потім я пішла поспілкуватися з новонаверненими, які не відвідували зібрання. Я казала: «Якщо ти не можеш приходити на зібрання вечорами, я можу прийти, щоб поспілкуватися з тобою протягом дня, коли в тебе буде час». Це вплинуло на деяких новонавернених, і вони охоче прийшли на зібрання. Якось увечері я організувала зібрання з пастирем та жителями села. Я сказала: «Сьогодні Божа робота добігає кінця, тому ми не маємо боятися збиратися, щоб читати слова Божі, через переслідування з боку уряду. Якщо ми боятимемось, ми втратимо Боже спасіння. Зараз лих стає все більше, і тільки Всемогутній Бог може врятувати нас. Ми повинні вірити, що Бог править усім, мати віру в Бога і не відступати перед переслідуваннями. Я проповідую Євангеліє у вашому селі, і якщо мене знайдуть, я буду заарештована. Я лише молода жінка, і я боюся арешту, то чому б мені не поїхати? Бо це моя відповідальність. Ви щойно прийняли Боже Євангеліє Царства й нарешті почули голос Бога. І ось, через це маленьке переслідування, ви просите мене поїхати, але якби я поїхала, щоб захистити себе, й кинула всіх вас, це було б невиконанням моїх обов’язків». Після моїх відвертих слів пастир сказав селянам: «З цього моменту ми маємо захищати її. Не кажіть нікому, що вона проповідує Євангеліє в нашому селі. Якщо хтось спитає, скажіть, що не знаєте». Почувши слова пастиря, я була дуже зворушена. Хоча він все ще мав багато релігійних уявлень, він був готовий шукати, тому я підготувала спілкування, спрямоване на його уявлення, а брати та сестри надіслали для пастиря певні слова Всемогутнього Бога. Пастир уважно слухав, і деякі з його уявлень розвіялися. Пізніше пастир активно відвідував зібрання і сказав сільським мешканцям: «Я хочу, щоб усі ви ходили на зібрання. Ми повинні прийняти Божу роботу в останні дні, йти в ногу та не відставати. Всемогутній Бог – це Господь Ісус, який повернувся!» Слава Богу! Після цього досвіду я переконалася, що все в руках Божих. Раніше я просто казала, що все в руках Божих, але тепер я зазнала це на власному досвіді та переконалася, що доки люди щиро співпрацюють з Богом, Бог вестиме їх. Із Богом немає нічого неможливого.

Через деякий час міські чиновники приїхали до села та забрали нас із пастирем до міської управи. Я нервувала й боялася, але не забувала, що все в руках Божих, і оскільки Бог дозволив це випробування, я мушу підкоритися. Поки ми йшли, я мовчки молилася Богу, просячи Бога бути зі мною. Я думала про слово Боже: «Незважаючи на те, наскільки “сильний” сатана, наскільки він зухвалий і амбітний, наскільки велика його здатність завдавати шкоди, наскільки масштабні методи, за допомогою яких він розбещує й спокушає людину, незалежно від того, наскільки хитрі виверти й схеми, якими він залякує людину, наскільки мінлива форма, у якій він існує, він ніколи не міг створити жодної живої істоти, ніколи не міг установити закони або правила існування усього сущого й ніколи не міг керувати будь-яким об’єктом, живим чи неживим, та контролювати його. У всесвіті й небесній тверді немає жодної особи або об’єкта, який був би народжений від нього або існував завдяки йому; немає жодної особи або об’єкта, якими він керує або які контролює. Навпаки, він не тільки мусить жити під владою Бога, але, більше того, мусить коритися всім Божим наказам і велінням. Без Божого дозволу сатані важко доторкнутися навіть до краплі води або піщинки на землі; без Божого дозволу сатана не може навіть переміщати мурах по землі, не кажучи вже про людство, створене Богом» («Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний I»). Коли я думала про Божі слова, мені було спокійніше, я не так сильно боялася та вірила, що все в руках Божих.

У міській управі нас із пастирем замкнули в кімнаті для допиту. У цей момент у пастиря розпочалася мігрень. У нього не було сил, руки й ноги тремтіли, він страждав від болю та боявся, що помре прямо там. Я спілкувалася з ним, говорячи: «Це – випробування для нас, щоб побачити, чи дійсно ми йдемо за Богом. Усе в руках Божих, і сатана нічого нам не зробить без дозволу Божого, тому ми маємо мати віру». Мої слова зворушили пастиря до сліз. Він сказав: «Слава Богу! Усе в руках Божих, і Бог із нами, тому я можу не боятися смерті». Потім він сказав мені: «Якщо нас допитуватимуть, я скажу, що ти моя дочка, і ти тут, щоб допомогти мені в моїй роботі». Тож ми з пастирем увійшли до цієї ситуацією зі впевненістю. Зрештою, мер міста оштрафував нас із пастирем на 300 юанів та відпустив.

Пройшовши через цей арешт, я усвідомила володарювання Всемогутнього Бога та зрозуміла, що серця та душі людей перебувають у руках Божих. Хоча шлях проповідування Євангелія важкий та небезпечний, я трохи подорослішала за цей період. Коли мене переслідували в минулому, я була пасивною, але тепер, зіштовхнувшись із небезпекою, я могла активно взяти на себе відповідальність. Я не змогла б досягти цієї зміни та отримати цей дорогоцінний дар будь-яким іншим способом. Слава Богу!

Наступна стаття: Партнер не конкурент

Якщо Бог допоміг вам у вашому житті, натисніть кнопку, щоб приєднатися до нашої групи. Давайте вивчати слова Бога, щоб наблизитися до Нього.

Супутній контент

Як гірко бути чоловіковгодником

Цюй Цун (Греція) Минулого року брата Габріеля, разом із яким я їздив проповідувати Євангеліє, було звільнено. Коли я запитав його про це,...

Я знайшла своє місце

Увірувавши в Бога, я була дуже завзята у своєму прагненні. Який би обов’язок мені не доручала церква, я корилася. Коли я мала труднощі у...

Зв’язок із нами в Messenger