Ань Ці (М’янма)

У серпні 2020 року на Facebook я познайомилася із сестрою Є Сян. Вона розповіла мені, що Господь Ісус повернувся, що Він висловлює істини й здійснює роботу суду останніх днів. Вона також розповіла мені пророцтва про те, як Він здійснює цю роботу суду: «Бо час уже суд розпочати від Божого дому» (1 Петра 4:17). «Коли б же хто слів Моїх слухав та не вірував, Я того не суджу, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ. Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю: те слово, що Я говорив, останнього дня воно буде судити його!» (Івана 12:47–48). «Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди» (Івана 16:12–13). Прочитавши це і прослухавши бесіду Є Сян, я зрозуміла: Господь Ісус щойно здійснив роботу спокути. Хоча гріхи віруючих були відпущені, наша гріховна природа все ще залишається невиправленою. Хоча ми ходимо до церкви, молимося й сповідаємося, ми продовжуємо брехати та грішити, не в силах звільнитися від пут гріха. Ми потребуємо того, щоб Бог здійснив роботу суду й очищення, щоб ми могли звільнитися від цих пут й увійти в Боже Царство. Спілкування з Є Сян стало для мене просвітлінням. Вона розповіла те, чого я ніколи раніше не чула в церкві. Мені захотілося дослідити це питання.

Спершу до нас у село приїхали два брати поширювати Євангеліє. Я приймала їх у себе. Одного разу, щоб послухати їхню проповідь, до мене додому прийшли двадцять моїх односельців. Зі слів Всемогутнього Бога вони отримали живлення, їм дуже сподобалося, і вони хотіли дізнатися більше. Потім наступного дня пастирі й пресвітери почули про те, що відбувається, і прийшли до мене додому, щоб зупинити мене. Пастир Тянь одразу ж запитав: «Хто прийшов проповідувати у твоєму домі?» Бачачи суворі вирази їхніх облич, я сильно розхвилювалася. Я непокоїлася: якщо пастирі дізнаються, що два брати приїхали проповідувати, це накличе на них неприємності. Тому я сказала: «Це просто друзі, з якими я познайомилася в Інтернеті». Пастир Чень сказав: «Ми чули, що вони приїхали поширювати Євангеліє. Ти не маєш більше приймати їх у себе! Якщо я дізнаюся, що ти це зробила, я скажу твоєму чоловікові, що тут у тебе були чоловіки». Його слова дуже розсердили мене. Я приймала їх у себе, лише поки вони поширювали Євангеліє серед мешканців села. Я не зробила нічого ганебного. Але цей пастир хотів залякати мене. Пастир Тянь сказав: «Не вір їхньому Євангелію. Господь Ісус сказав: “Тоді, як хто скаже до вас: Ото, Христос тут чи Отам, не йміть віри. Бо постануть христи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели б, коли б можна, і вибраних” (Матвія 24:23–24). Розумієш, в останні дні з’являться Христоси неправдиві. Ті, хто кажуть, що Господь прийшов, – неправдиві. Не купуйся на це. Я кажу це, щоб захистити тебе. Тебе можуть ввести в оману». Тоді я не була здатна розпізнати його слова. Я думала, що вони вже дуже довго є вірянами, багато знають, і те, що вони кажуть, відповідає Біблії. А що якщо пастирі справді мають рацію? Що якщо мене ввели в оману? І я повірила словам пастирів. Члени Церкви Всемогутнього Бога намагалися зустрітися зі мною, але я відмовлялася, вигадувала відмовки. Навіть змінила свій Facebook, намагалася обірвати всі зв’язки.

Після цього я не відвідувала зібрань близько двох тижнів. Я проводила час, спілкуючись із друзями в Інтернеті, або просто дивилася вдома відео. Якщо чесно, я нудьгувала. Я згадувала дні, коли ходила на зібрання разом із віруючими у Всемогутнього Бога. Тоді моє серце переповнювало щастя. Але тепер мені було якось неспокійно. Я думала: «Якщо Всемогутній Бог – це Господь Ісус, який повернувся, чи можна упустити можливість здобути Його спасіння? Але пастирі говорили, що в останні дні прийдуть Христоси неправдиві. Ті, хто проповідує повернення Господа, є неправдивими. А якщо мене просто обманюють?» Я відчула розгубленість і протиріччя. Тож тоді я звернулася з молитвою до Господа: «Господи Ісусе, я не здатна розпізнати. Я не знаю, кого мені слухати. Будь ласка, допоможи мені не втратити Твоє спасіння й пізнати Твою волю». Після цього я зрозуміла, що не можу просто відступитися й припинити пошуки. Щоб прояснити ці питання, мені довелося розшукати членів Церкви Всемогутнього Бога. На мій подив, після двох зібрань пастирі дізналися про це. Вони викликали нас додому до пастиря Тяня. Я дуже нервувалася. Я й гадки не мала, що збираються зробити пастирі. Того вечора ми пішли додому до пастиря. Там були й інші пастирі та пресвітери. Тянь сказав: «Я чув, що останнім часом ви відвідуєте онлайн-проповіді. Чому ви відвідуєте Церкву Всемогутнього Бога, а не наші проповіді? Якщо ви просто прийдете до церкви, послухаєте наші проповіді та сповідаєтеся Господу, Бог не згадає про ваш відступ. Коли Господь повернеться, Він візьме всіх нас на небеса». Я подумала: «Віряни мають прислухатися до Божих слів. Пастирі й пресвітери завжди хочуть, щоб ми слухали їх. Хіба вони не змушують нас постати перед ними, а не перед Богом?» Я просто не погодилася з тим, що він сказав, але не стала сперечатися. І тоді пастир Тянь дав нам блокнот і закричав: «Ви обираєте інших богів? Вирішуйте зараз же! Якщо вибираєте Всемогутнього Бога, ставте хрестик тут. Якщо ні, ставте позначку поруч зі своїм ім’ям. Якщо ви вирішите й далі вірити в інших богів, матимете проблеми. Ми більше не будемо допомагати, коли справа дійде до таких речей, як весілля, похорон чи будівництво хати. Ми ні в чому не будемо допомагати вашим сім’ям». Там, звідки я родом, усе це є дуже цінним. Без підтримки пастирів інші односельці не допомагали б нам. Тоді я була досить-таки слабкою. Я подумала: «Моїй родині потрібно будувати хату. За звичаєм, пастирі й пресвітери мають очолювати такі справи. Але якщо не буде їхнього схвалення, ніхто не допомагатиме. Якщо я буду й далі відвідувати ці онлайн-зібрання, коли щось трапиться вдома, буде дуже тяжко. Але слова Всемогутнього Бога здаються голосом Господа. Можливо, що Всемогутній Бог – це Господь Ісус, який повернувся. Тож якщо я зречуся Всемогутнього Бога, як того хочуть пастирі, чи не буде це спротивом Богу?» З цією думкою я знайшла своє ім’я і поставила хрестик. Решта теж поставили хрестики. Не зробила так лише одна людина. Пастир був розлючений. Він сказав: «Тепер, коли у вас будуть проблеми, селяни не прийдуть на допомогу. І ми не молитимемося за вас. Досить. Наші шляхи розійшлися».

Я почувалася розсердженою, але водночас розгубленою. А як щодо Христосів неправдивих, про яких говорили пастирі? Я пішла й запитала двох сестер, з якими відвідувала зібрання. Одна з них прочитала мені слова Всемогутнього Бога: «Бог, який став плоттю, називається Христом, і тому Христос, який може дати людям істину, іменується Богом. У цьому немає ніякого перебільшення, бо Він володіє сутністю Бога, володіє Божим характером і мудрістю у Своїй роботі, які є недосяжними для людини. Ті, хто називає себе Христом, але не може виконувати роботу Бога, є шахраями. Христос – це не просто прояв Бога на землі, а й конкретна плоть, в яку втілюється Бог, коли здійснює та завершує Свою роботу серед людей. Цю плоть неможливо замінити будь-якою людиною, бо це плоть, яка може гідно нести Божу роботу на землі, і виражати Божий характер, і добре представляти Бога, і давати людині життя. Рано чи пізно всі ті, хто видає себе за Христа, впадуть, бо хоча вони й називають себе Христом, вони не мають нічого спільного з сутністю Христа. І тому я кажу, що справжність Христа не може бути визначена людиною; це те, відповідь на що дає Сам Бог, і що Він вирішує» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Тільки Христос останніх днів може дати людині шлях вічного життя»). Потім вона бесідувала зі мною, кажучи: «Як відрізнити правдивого Христа від неправдивого? Христос є Дух Божий, який став плоттю й прийшов на землю як людина. Він є втіленням істини й Спасителем. Христос може відкривати таємниці, висловлювати істини. Він здатний очищати й спасати людину, виконувати роботу Бога. Але Христоси неправдиві – це, по суті, демони. Скільки б вони не називали себе Богом, вони не можуть висловлювати жодних істин або виконувати Божу роботу зі спасіння людства. Вони можуть лише проповідувати вчення або творити дрібні чудеса, щоб обманювати людей». Потім вона навела таке порівняння. Припустимо, є десять осіб у білих халатах, зі стетоскопами, які стверджують, що вони лікарі. Але насправді лікарем є лише один із них. Як же з’ясувати, хто серед них справжній? Не можна дивитися просто на те, як вони поводяться або як одягнені. Головне – хто здатний вилікувати хворобу. Той, хто може це зробити, і є лікарем. Коли ми розпізнаємо Христа, не можна дивитися на зовнішність. Ми повинні вирішувати це на підставі Його роботи, слів, характеру, який Він проявляє. Якщо Він може висловлювати істини й здійснювати роботу зі спасіння людства, значить Він – Христос. Слова Всемогутнього Бога свідчать нам, що Його слова є істиною й мають силу. Вони мають владу. Він відкриває таємниці шеститисячолітнього Божого плану управління, трьох стадій Його роботи, Його втілення та Його імен, і справжню історію Біблії. Він відкриває істину про зіпсованість людини сатаною і джерело опору людини Богу. Це допомагає нам пізнати наш зіпсований характер. Він також розповідає нам про те, які люди подобаються Богові, а яких Він не терпить, які з людей можуть увійти в Царство Боже, а які будуть покарані. Він також відкриває нам Свій праведний непорушний характер. Всемогутній Бог висловив усі істини про те, що зіпсоване людство потребує спасіння, і здійснює роботу суду. На підставі всього цього ми дійсно можемо бути впевнені: Всемогутній Бог є Христос останніх днів і Бог втілений. Христоси неправдиві не здатні висловлювати будь-які істини або виконувати Божу роботу зі спасіння людства, а тим більше виправляти зіпсованість людини. Скільки б вони не говорили, що вони є Бог, вони – Христоси неправдиві. Вони є злі духи, і вони впадуть.

Після спілкування з нею в мене на серці стало світліше. Я зрозуміла, що не можу керуватися словами пастирів, якщо хочу розгледіти істинного Христа. Головне – побачити, чи може Він виражати істини й виконувати роботу зі спасіння людства. Всемогутній Бог висловив дуже багато істин, відкрив таємниці Біблії, й виконав роботу суду та очищення людини. Таке не під силу жодній людині. Я переконалася, що Всемогутній Бог – це Господь Ісус, який повернувся. Після цього я часто ходила на зібрання з братами й сестрами у своєму селі.

У квітні 2021 року повернулася стара хвороба мого чоловіка, і він, на жаль, помер під час лікування. Мої родичі хотіли, щоб пастирі допомогли організувати надання ритуальних послуг. Але пастирі й пресвітери лише посміялися з мене. Вони скористалися цим шансом, щоб змусити мене зректися своєї віри. Так само вчинив і сільський голова. Він лаяв мене за те, що я не послухала їх, і заборонив жителям села надавати допомогу. Він сказав: «Якщо ти сповідаєшся перед усіма й пообіцяєш зректися Всемогутнього Бога, знову прийдеш до нашої церкви, ми допоможемо тобі поховати чоловіка». Я ніколи не думала, що вони будуть використовувати похорон мого чоловіка, щоб змусити мене припинити вірити. Це було огидно й підло. Я не мала причин сповідатися перед ними. Я просто плакала, тримаючи на руках мого маленького сина. А потім, коли я не реагувала, вони підбурили членів моєї сім’ї примусити мене сказати, що я не права. Там не було нікого, хто б за мене заступився. Мене всю трясло, я почувалася дуже самотньо. Я думала: «Якщо я не скажу, що була не права, вони не допоможуть мені поховати чоловіка, але якщо визнаю це, то зречуся й зраджу Бога. Що ж мені робити?» І з таким болем я звернулася до Бога: «Всемогутній Боже, я вірю, що Ти є Сам Бог, унікальний Творець усього, Всемогутній Бог святинь, і все перебуває в Твоїх руках. Я підкорюся Твоїм розпорядженням». Після цього я згадала деякі зі слів Божих, які прочитала. Всемогутній Бог говорить: «Кожен крок роботи, яку Бог виконує серед людей, назовні виглядає наче взаємини між людьми, наче щось народжене людськими домовленостями або людським втручанням. Але за лаштунками кожен крок роботи і все, що відбувається, є ставкою, що її робить сатана перед Богом, і це вимагає від людей бути непохитними у своєму свідченні перед Богом. Розгляньмо, наприклад, суд над Йовом: за лаштунками сатана бився об заклад із Богом, і те, що сталося з Йовом, було справою рук людських і втручанням людей. За кожним кроком роботи, яку Бог виконує серед вас, стоїть ставка сатани перед Богом, – за всім цим стоїть битва. … Коли Бог і сатана стають до герцю в духовній сфері, як ти повинен догоджати Богу і як ти повинен бути непохитним у своєму свідченні про Нього? Ти повинен знати, що все, що з тобою відбувається, – це велике випробування і це той час, коли ти потрібен Богу для свідчення» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Лише той, хто любить Бога, по-справжньому вірить у Бога»). Я зрозуміла. Могло здатися, що пастирі й сільський голова перешкоджають мені. Але насправді все це було просто сатанинським перериванням. Хоча вони говорили, що це для мого ж блага, насправді вони використовували сільські звичаї, як наприклад, щодо похоронів, весіль, народження дітей, будівництва хат тощо, намагаючись змусити жителів села відмовитися від мене, а мене – змусити зрадити Бога. Вони хотіли, щоб я належала до їхньої релігії, беззаперечно слідувала за ними, корилася їм. Бог залишив церкви періоду Благодаті, щоб вони виконали роботу суду останніх днів. Я знала, що якщо я послухаюся їх, повернуся до їхньої церкви, я втрачу свій шанс бути спасенною Богом. Крім того, мене буде відправлено до пекла й покарано разом із ними. Така мерзенна мета сатани. Хоч би як вони всі стояли на моєму шляху, я не повинна їх слухати. Я маю молитися, бути непохитною у своєму свідченні та соромити сатану. Але проблема похорону чоловіка нікуди не поділася. Це була практична проблема. Оскільки жителі села, і моя сім’я теж, – усі слухали цих пастирів, вони не стали допомагати. Що ж мені було робити? Тож я продовжувала закликати до Бога: «Всемогутній Боже, чи допоможе мені хтось поховати чоловіка, чи ні – усе залежить від Тебе. Я довіряюся Тобі зараз. Усе в Твоїх руках. Незважаючи ні на що, я Тебе не зраджу. Я підкорюся». Після цього я відчула себе трохи спокійніше, страждання стало не таким болючим. У цю мить я почула, що мій дядько говорить комусь зовні: «Прошу вас. Від імені моєї племінниці я прошу вибачення». Сільський голова сказав: «Вона мусить попросити вибачення сама». Я подумала: «Вони зроблять усе, щоб змусити мене зрадити Бога. Але що більше вони намагаються, то непохитнішою я маю бути у своєму свідченні». Вийшло так, що зателефонувала моя мама. Несподівано вона сказала: «Послухай, усе гаразд. Приїдуть армійські друзі твого чоловіка й з усім допоможуть. Вони вже їдуть на допомогу, поки ми з тобою розмовляємо». У той момент це дуже зворушило мене. Бог послав людей, щоб допомогти мені в біді, коли я була в найбезпораднішому стані. І тоді я згадала такі слова Бога: «Ти знаєш, що все, що оточує тебе, відбувається з Мого дозволу, усе сплановано Мною. Необхідно чітко бачити і задовольняти Моє серце в середовищі, яке Я дав тобі. Не бійся, Всемогутній Бог воїнств неодмінно перебуватиме з тобою; Він стоїть за вами і Він – ваш щит» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Висловлювання Христа на початку, Глава 26»). Я переконалася, що все в Божих руках. Поки ми покладаємося на Бога, Він вкаже нам шлях. Хоча вони все ще переслідували мене, я побачила Боже керівництво. Моє серце тоді стало непохитним. Я не була негативною чи слабкою.

Після організації похорону свекруха часто лаяла мене. Вона говорила, що інші селяни уникають нас, бо вважають, що я зрадила Господа Ісуса. Родичі також говорили, що я вірю не в того Бога. А члени сім’ї моєї матері не наважувалися приходити до мене. Тільки моя мама відвідувала мене. Але й вона часто говорила: «Чому ти не слухаєшся пастирів і сільського голову? Ну ж бо! У тебе більше немає чоловіка. Якщо не люди, якщо не родичі – хто тобі допоможе? У тебе маленьке дитя. Просто сповідайся. Припини вірити у Всемогутнього Бога». Щодня, куди б я не йшла, жителі села обмовляли мене за моєю спиною. Вони лише пліткували про мою віру у Всемогутнього Бога. Я вважала, що раніше ми всі чудово ладнали. Але тепер усі відмовилися від мене через мою віру у Всемогутнього Бога. Було боляче й дуже важко. У М’янмі тоді зник Інтернет. Тож я не могла слухати проповіді онлайн. А люди не наважувалися приходити до мене додому, щоб спілкуватися зі мною. Було відчуття, що я провалююся в темряву, не бачу світла. Я могла лише молитися Богу, просячи Його вивести мене з цих темних днів. Одного разу я отримала текстове повідомлення зі словом Божим. «Не впадай у розпач, не будь слабким, і Я все проясню тобі. Шлях до Царства не такий вже і рівний; ніщо не буває просто так! Ви хочете, щоб благословення надходили до вас легко, хіба не так? Сьогодні кожен має пройти через гіркі випробування. Без таких випробувань ваше серце, що любить Мене, не зміцніє, і ви не матимете справжньої любові до Мене. Навіть якщо ці випробування складаються лише з незначних обставин, кожен має пройти через них; просто складність випробувань для різних людей буде різною. Випробування – це благословення від Мене, а скільки з вас часто приходять до Мене і на колінах благають Моїх благословень? Дурненькі діти! Ви завжди гадаєте, що кілька сприятливих слів вважаються Моїм благословенням, але не усвідомлюєте, що гіркота є одним із Моїх благословень» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Висловлювання Христа на початку, Глава 41»). Коли я прочитала ці слова, я дуже розчулилася. Це було так, ніби я прийняла лікувальне зілля після дуже довгої хвороби. Це наповнило мене вірою й силою. Розмірковуючи над Божим словом, я зрозуміла, що жити, слідуючи за Богом, нелегко. Кожен повинен пройти через скорботи. Хоча моє тіло страждало, це спонукало мене покладатися на Бога й більше молитися. Що більше я страждала, то більше в мене було мотивації шукати істину. Несвідомо я здобула певне пізнання Божого володарювання. Мої стосунки з Богом покращилися, і я твердо вирішила йти за Ним. Розумієте, я завжди мала віру, але я знала лише одне: втішатися благодаттю й щастям, які Він дарує мені. Я ніколи не проходила через біль або випробування. До цього я мало що знала про Господа й не вміла розпізнавати інших. Але тепер, з усіма цими труднощами, як віруюча у Всемогутнього Бога, звісно, я зазнала певних страждань, але я навчилася проникливості. Я побачила оманливу поведінку пастирів і пресвітерів, яка чинила опір Богові. Раніше я бачила, що пастирі вміють пояснювати Біблію й молитися за нас, тому я думала, що вони мають любов, що розуміють Біблію й Бога. Однак, коли вони почули, що Господь Ісус повернувся, вони не почали шукати або досліджувати. А ще гірше те, що вони заважали вірянам досліджувати Божу роботу. Вони також використовували сільські звичаї й жителів села, щоб нападати на мене, щоб змусити мене зректися Всемогутнього Бога. Я зрозуміла, що вони лицемірні фарисеї. Я повністю відкинула їх. Згадуючи той час, усю цю депресію й біль, без керівництва Божого слова я могла б збожеволіти від цих демонів. Завдяки Божому слову я подолала всі ці труднощі. Я дуже вдячна Всемогутньому Богу. Через деякий час Інтернет у М’янмі відновився. Я зв’язалася з деякими іншими членами церкви й відвідувала зібрання з ними. Але потім переслідування з боку пастирів і сільського голови посилилися.

Тоді у січні 2022 року вони скликали схід усіх жителів села. Було десь триста осіб. Чотирнадцять із нас були братами й сестрами по вірі. Нас змусили сидіти навпочіпки під палючим сонцем. Голова сказав: «У нас у селі двох вір бути не може. Я скликав цей схід, щоб ви, послідовники Всемогутнього Бога, ухвалили рішення. Я ставлю запитання від імені села. Чи віритимете ви надалі у Всемогутнього Бога? Або ж повернетеся в лоно церкви?» А потім вони викликали наших родичів, одного за одним, щоб спробувати переконати нас. Сільський голова був батьком брата Ай Ванга. Отже він зажадав, щоб син став на коліна. Ай Ванг відмовився, сказавши: «Ця віра не хибна». Його батько просто як з глузду з’їхав. Він сказав: «У що батьки вірять, у те й ти маєш вірити. Ти відмовляєшся від нас, вибираючи Всемогутнього Бога, замість того, щоб нас слухатися». Ай Ванг відповів: «Я вірю в Бога. І як цим я від тебе відмовляюся? Я люблю своїх батьків. Але Бога я люблю ще більше». Це ще сильніше розлютило голову. Він закричав: «Ти мій син! І ти цілковито в моїх руках! Я не дозволю тобі так зі мною розмовляти!» Що більше я дивилася на це, то більше розуміла, наскільки вони пихаті. Вони вірили в Господа, але зовсім не шанували й не звеличували Його. А потім один державний посадовець сказав: «У Китаї віра у Всемогутнього Бога заборонена. Там таких вірян заарештовують. Ми проведемо тут власне розслідування. Хто привів вас до цієї віри? Хто у вас керівник?» Ми сказали, що не маємо керівника. Інший посадовець теж тиснув на нас, але ми продовжували говорити, що не маємо керівника. Тоді посадовець із району запитав: «Що ви розумієте під Всемогутнім Богом?» І я сказала: «А ви не знаєте? Вас створив Всемогутній Бог. Господь творіння». Почувши це, він розлютився. Він сказав нам робити свій вибір: «Якщо ви обираєте віру у Всемогутнього Бога, скажіть “продовжую”. Якщо вирішите зупинитися, скажіть “припиняю”». Якби ми вибрали «продовжувати», на нас би донесли, і з нами б розібралися вищі чини. Більше того. Голова сказав, що ті, хто «продовжать», мають піти із села. Ті, хто «припиняють» можуть залишитися й повернутися до церкви. Потім нам сказали оголосити наші рішення. Три сестри переді мною сказали «припиняю». Я думаю, вони злякалися переслідувань. Настала моя черга. Моя мама, тримаючи на руках мою дитину, крикнула мені, щоб я припинила вірити. Просто бачити їх було нестерпно боляче. Я подумала: що буде, якщо мене заарештують? Моїй мамі довелося б піклуватися про онука. Я молилася, просила у Бога віри. Господь Ісус сказав: «Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний. І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний» (Матвія 10:37–38). «Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне» (Матвія 5:10). Всемогутній Бог говорить: «Бог сказав: “Бог – джерело людського життя”. Що означають ці слова? Вони призначені для того, щоб повідомити всім людям таке: наше життя й наш дух походять від Бога; вони створені Богом. Вони походять не від батьків і, звичайно ж, не від природи. Вони дані нам Богом. Просто наша плоть була народжена від наших батьків, але навіть це сталося за Божими влаштуваннями. Оскільки людство було створене Богом, і предки людей були створені Богом, немає сумнівів, що наші батьки також були створені Богом і не походили від природи. Долі людей знаходяться в руках Бога. Те, що ми можемо вірити в Бога, – це можливість, яку Він дав нам; це визначено Ним, і це Його благодать. Отже, ти не мусиш брати на себе зобов’язання або відповідальність за будь-кого іншого; єдине твоє зобов’язання – виконувати для Бога обов’язок, який має виконувати сотворена істота. Це те, що перш за все очікується від людини, і серед усіх великих справ у житті людини це те, що вона в першу чергу мусить виконати; це головна справа життя людини» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Лише визнавши власні помилкові погляди, можна по-справжньому преобразитися»). Із цих слів я дізналася, що всі наші долі перебувають у руках Бога. Те, де ми народилися й виросли, наші сім’ї, труднощі, з якими ми стикаємося в житті, – це все визначив Бог. Хоча свою дитину народила саме я, все, що я можу зробити для свого сина, – це виконувати мій материнський обов’язок. Я можу народити й виростити його. Але те, що я не можу змінити як його мати, – це його доля, те, що з ним станеться. Деякі діти рано стають сиротами. Ці діти все одно дорослішають. Точно так само, як мої батьки розлучилися, коли я була ще зовсім маленькою. У мене поруч не було батька, як у інших дітей, але я все одно виросла нормальною людиною. Долю моєї дитини визначає Бог. Моя мати ще молода. Якщо мене не буде поруч, вона зможе піклуватися про мого сина. Я повинна була довірити їх обох Богу й підкоритися Його упорядкуванням. Я дедалі більше відчувала, що маю обрати віру в Бога й слідувати за Ним, бути непохитною у своєму свідченні та соромити сатану. Тож я встала й заявила: «Продовжую». Голова сказав: «Це твоя помилка». Але я відповіла: «Я завжди слідуватиму за Богом і Його Словом. Ні, це не помилка». Чиновник люто вилаяв мене. Він назвав мене відступницею й зрадницею. У глибині душі я знала: Всемогутній Бог висловив безліч істин і виконав роботу суду останніх днів. Він – Господь Ісус, який повернувся. Я прийняла Боже спасіння, чуючи Божий голос. Я йшла стопами Агнця. Як же це – зрадити Господа? Я хотіла спростувати їхні слова. Але вони здійняли такий галас, що я не мала можливості зробити це. Пресвітор Лі назвав мене невдячною мерзотою. Він узяв дошку, щоб побити мене. Я дуже злякалася. Я мовчки молилася Богу. Але тут моя свекруха вийшла вперед і зупинила його. Це був Божий захист. Після цього ще п’ять членів церкви сказали «продовжую». Бачачи, що ми не йдемо на поступки, вони знову запитували, хто в нас керівник. Ніхто їм нічого не розповів. На той час ми вже дуже довго сиділи навпочіпки під палючим сонцем. Минуло понад сім годин, з пів на десяту до п’ятої, а ми так і сиділи навпочіпки під сонцем, без їжі та води. Один із братів мав знижений тиск – він знепритомнів. Члени його сім’ї прийшли на допомогу, але голова зупинив їх. Він сказав: «Якщо ваш Бог справжній, то чому він втратив свідомість?» Після цього голова сказав, щоб ми забрали нашу сім’ю, худобу й наше майно – все, і пішли з села тієї ж ночі. Він сказав, що після уходу, наші хати спалять. Посадовець сказав: «Не гайте на них часу. Вони швидше помруть, ніж розкриють, хто в них керівник. Спочатку відішліть їх додому. Завтра я доповім представникам влади. Вищі чини розберуться із цим. Це їх налякає». Але насправді мені було не дуже страшно. Я знала, що все в руках Божих. Навіть якщо посадовці прийдуть і заарештують нас усіх – все це влаштовано Богом. Усе в руках Божих.

Потім, на третій день, влада скликала схід сільської громади, на якому були присутні чотириста осіб. Я боялася, що вони змусять нас хулити Бога, змусять нас зректися своєї віри. Тому я молилася Богу, просила захисту, щоб ми могли бути непохитними. Коли ми прийшли туди, районний чиновник сказав нам: «Ви ще молоді й нічого не розумієте. Я поки що не притягую вас до відповідальності. Зараз ви мусите слухатися своїх батьків і старанно працювати. Не читайте слова Всемогутнього Бога й припиніть поширювати Його Євангеліє. Інакше голова сільської громади заарештує вас і всіх видасть». Чиновник з адміністративної ради сказав усім: «Ми ставитимемося до послідовників Всемогутнього Бога так, як це робить КПК. КПК вистежує й заарештовує цих вірян, може забити їх до смерті і нічого їм за це не буде. Ми ж зробимо так і тут. Усіх вірян, певна річ, буде заарештовано. Байдуже, що вони зробили, винні вони чи ні. Ми заб’ємо їх до смерті, ось так от просто. Нікому не дозволено говорити, що ці віряни не зробили нічого поганого. Це урядовий наказ. Опір марний. Якщо хтось вірить у Всемогутнього Бога, повідомте про таку людину». Потім він вказав на нас, братів і сестер, і сказав усім: «Уважно вдивіться в їхні обличчя. Згадайте, хто вони є. Вони вірять у Всемогутнього Бога. Якщо побачите, що вони збираються разом або проповідують, повідомте про них». І тоді районний чиновник зачитав привселюдно матеріали, що хулять Бога. Слова уряду були жахливі, вони всіх обманювали. Деякі дивилися на нас з огидою. Те, що вони говорили, розлючувало мене. Я знала, що влада переслідує нас, віруючих, намагається змусити нас відмовитися від своєї віри. Вони хотіли, щоб люди боялися, хотіли змусити не досліджувати роботу Всемогутнього Бога і втратити Боже спасіння. Це спонукало мене по-справжньому зненавидіти цих дияволів. Пізніше представники влади відпустили нас додому. Повернувшись, я прочитала слово Всемогутнього Бога: «Незважаючи на те, наскільки “сильний” сатана, наскільки він зухвалий і амбітний, наскільки велика його здатність завдавати шкоди, наскільки масштабні методи, за допомогою яких він розбещує й спокушає людину, незалежно від того, наскільки хитрі виверти й схеми, якими він залякує людину, наскільки мінлива форма, у якій він існує, він ніколи не міг створити жодної живої істоти, ніколи не міг установити закони або правила існування усього сущого й ніколи не міг керувати будь-яким об’єктом, живим чи неживим, та контролювати його. У всесвіті й небесній тверді немає жодної особи або об’єкта, який був би народжений від нього або існував завдяки йому; немає жодної особи або об’єкта, якими він керує або які контролює. Навпаки, він не тільки мусить жити під владою Бога, але, більше того, мусить коритися всім Божим наказам і велінням. Без Божого дозволу сатані важко доторкнутися навіть до краплі води або піщинки на землі; без Божого дозволу сатана не може навіть переміщати мурах по землі, не кажучи вже про людство, створене Богом. В очах Бога сатана є нижчим, ніж гірські лілії, небесні птахи, морські риби та земні гробаки. Його роль серед усього сущого полягає в тому, щоб служити всьому сущому, працювати для людства й служити Божій роботі та Його плану управління. Незалежно від того, наскільки зловмисною є його природа та наскільки злою є його сутність, єдине, що він може робити, – це покірно виконувати свою функцію: прислужувати Богу й забезпечувати для Бога контрастне тло. Такими є сутність і положення сатани. Його сутність не пов’язана з життям, не пов’язана із силою, не пов’язана з владою; він – усього лиш іграшка в руках Бога, просто машина, що служить Богу!» («Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний I»). Прочитане додало мені віри. Пастирі можуть тиснути на нас. Влада може переслідувати нас. Вони можуть використовувати наші сім’ї, щоб змусити нас зректися Всемогутнього Бога. Але що б вони не говорили й не робили, вони нічого не можуть зробити без дозволу Бога. Ось як пресвітер Лі. Він намагався побити мене. Але моя свекруха зупинила його. Вона захистила мене, хоча я їй взагалі не подобалася. Усе це завдяки Божій волі. Я справді відчувала Боже володарювання над усім сущим. Я відчувала, що Він дійсно наглядає за мною. Бог влаштовує ситуації відповідно до наших духовних станів. Він дав мені стільки, скільки я можу витримати. Завдяки цьому досвіду я зміцнила свою віру в Бога й відчула, що все, що робить Бог, є добро. Я дякую Богові безмежно. І завдяки всьому цьому тепер я чітко бачу, що природа пастирів і пресвітерів протидіє Богу. У Божих словах сказано: «Є люди, які читають Біблію у величних церквах і цілоденно цитують її, але жоден серед них не розуміє мети Божої роботи. Жоден серед них не здатен пізнати Бога; і тим більше жоден із них не може бути в згоді з Божою волею. Усі вони нікчемні, огидні люди, кожен із яких стоїть високо, щоб дорікати Богові. Вони свідомо протистоять Богові, навіть несучи Його стяг. Заявляючи про свою віру в Бога, вони попри це їдять людську плоть та пьють людську кров. Усі такі люди – це дияволи, які пожирають душу людини, головні демони, які навмисне встають на шляху тих, хто намагається ступити на правильний шлях, і камені спотикання, які заважають тим, хто шукає Бога. Вони можуть видаватися людьми “здорової статури”, але звідки їхнім послідовникам знати, що вони не хто інші, як антихристи, які ведуть людей до спротиву Богові? Звідки їхнім послідовникам знати, що це живі біси, віддані пожиранню людських душ?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Усі люди, які не знають Бога, є людьми, які Богові противляться»). Ті пастирі не розуміли Біблії. Усе, що вони робили, це вчили слів і доктрин Біблії. І вони зовсім не вітали Господа й тим більше не шукали істину. Зіткнувшись із Божою роботою в останні дні, вони не намагалися шукати й досліджувати. Вони неправильно розуміли Боже слово, намагалися ввести в оману віруючих, засуджували тих, хто проповідував повернення Господа, намагаючись утримати вірян від того, щоб вони взагалі змогли вітати Господа. Вони стверджували, що захищають вірян. Насправді ж, вони боялися, що ми підемо за Всемогутнім Богом, а не за ними. Це загрожувало б їхньому статусу й доходам. Ось чому вони хотіли, щоб ми залишили Його. Вони дійшли аж до того, що використовували звичаї щодо похоронів, весіль, народження дітей і будівництва хат, щоб погрожувати й примушувати мене, щоб схилити відмовитися від своєї віри. Вони використали похорон мого чоловіка, щоб змусити мене зректися Всемогутнього Бога. Я не зреклася, тож вони використали владу, влаштувавши сільський схід, щоб переслідувати мене. Вони використовували мою сім’ю – сподівалися, що я зраджу Бога. А потім вони хотіли вигнати нас, спалити наші будинки й здати всіх нас вищим чиновникам. Вони не зупинялися ні перед чим, щоб переслідувати нас, віруючих. Вони хотіли, щоб ми зрадили Всемогутнього Бога, щоб ми втратили шанс увійти в Боже Царство. Ці пастирі були дійсно неправедними й безжальними. Я згадала слова, одного разу сказані Господом Ісусом. Господь Ісус сказав: «Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми зачиняєте Царство Небесне, бо й самі ви не входите, ані тих, хто хоче ввійти, увійти не пускаєте! … Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що обходите море та землю, щоб придбати нововірця одного; а коли те стається, то робите його сином геєнни, вдвоє гіршим від вас!» (Матвія 23:13, 15). Ті пастирі під виглядом захисту заважали нам прийняти нову роботу Бога. Вони вводили людей в оману, змушуючи їх чинити опір Богові. Зрештою вони заведуть їх у пекло. Вони – дияволи, вони не дають людям увійти в Боже Царство. Це антихристи, які насправді шкодять людям. Я ясно бачила їхню сутність, яка ненавидить істину й Бога, і моя віра стала ще більш непохитною. Як би вони не намагалися перешкодити мені, я не зрекуся Всемогутнього Бога. Я молилася про те, щоб добре виконувати свій обов’язок і привести до Нього більше людей, які жадають Його приходу, жадають прийняти спасіння. Вони намагалися перешкодити нам вірити у Всемогутнього Бога, проводити онлайн-зібрання. Тому кожні три дні сільський голова перевіряв наші телефони. Якщо там був Facebook, його видаляли. Ми намагалися уникнути їхнього нагляду, нагляду влади, тому всі ми брали свій сільськогосподарський реманент у гори, вдаючи, що працюємо, а насправді проводили зібрання. Повернувшись у село, ми не наважувалися вільно говорити про свою віру. Попри те, що вони намагалися зупинити нас, ми спиралися на Бога й продовжували поширювати Євангеліє в інших місцях. Згодом дедалі більше людей приймали Євангеліє. Але одного разу сільський голова дізнався, що я поширюю Євангеліє. Він намагався змусити мене здати інших, питав, хто мене слухав. Але я так нічого й не сказала. Він погрожував мені, наказав, щоб я зреклася своєї віри й повернулася до церкви. Він сказав, що інакше мене заарештують. Тому, щоб проповідувати Євангеліє як зазвичай і щоб уникнути арешту, я втекла з М’янми й переїхала за кордон. І ось тепер я живу з іншими братами і сестрами. Ми свідчимо про Божу роботу, розмовляємо й поширюємо Євангеліє. Мені це дуже подобається. Я страждала від болю, зазнала стільки гонінь. Але я здобула проникливість щодо пастирів і пресвітерів. Тепер я ясніше бачу зло влади. Вона мене більше не сковує. Я також набула нового знання про володарювання Бога. Моя віра в Нього зросла. Усе це ніколи не могло б відбутися в безпечних умовах.