Відсутність страху перед Богом – небезпечний шлях

22 Лютого, 2023

Сяомо (Іспанія)

Від минулого року я взяла на себе відповідальність за роботу з поливу в церкві. Одного разу на зборах брат Вільям, керівник євангельської роботи, дав мені зворотний зв’язок, сказавши, що останнім часом доволі багато новонавернених пропускають зібрання, у нас з’явилися проблеми з поливом, якими я мала чимшвидше зайнятися. Спочатку я змогла прийняти його зауваження. Я обговорила проблеми з братами й сестрами і спробувала докласти всіх зусиль, щоб внести необхідні зміни. Однак щомісяця хтось із новонавернених з різних причин продовжував покидати групи. Брат Вільям знову сказав мені, що я безвідповідально ставлюся до своїх обов’язків та не вирішила проблеми в роботі з поливу. Я думала, що доклала всіх можливих зусиль щоб їх виправити, і зробила те, що мала зробити, тож чому він зосередився на мені? Чи він вишукував вади? Крім того, було багато причин, з яких нові віруючі пропускали зібрання. Деякі досі мали релігійні уявлення, а це означало, що з ними нечітко спілкувалися про істину, то чому він не обдумує власні проблеми? Якби вони добре спілкувалися, групи покинуло б менше людей. Отже, я зачаїла образу на брата Вільяма та проігнорувала його пропозицію. Я здивувалася, коли деякі брати й сестри, які проповідують Євангеліє, доповіли про це вищій керівниці. Я не проаналізувала себе, коли дізналася, але злякалася, що почувши про це, керівниця подумала, що я не виконую практичну роботу, що я – неправдива лідерка. У найгіршому випадку мене б навіть могли звільнити, а це було б дуже соромно. Хіба це не наклеп на мене перед керівницею? Що більше я про це думала, то більше злилася й сильніше ображалася на них. Коли пізніше вони мали пропозиції, мені здавалося, що вони метушаться через дрібниці, і я не звертала на них уваги.

Одного разу на зібранні диякон, який опікувався поливом, висловив певну думку щодо тих, хто проповідував Євангеліє, та сказав прямо, що вони не розібралися з релігійними уявленнями новонавернених, і це безвідповідально. Якби їхнє спілкування було чітким, нові віруючі відвідували б зібрання. Це було якраз те, що відчувала я, тож я негайно відповіла: «Так, цих новонавернених передають нам для поливу, але вони досі мають уявлення. Як ми можемо робити це успішно?» Після цього почали висловлюватися всі працівники поливу. Мені було трохи неспокійно, і я гадала, чи не переводжу я стрілки та чи не суджу інших позаочі. Однак потім я зрозуміла, що те, що я сказала, було цілком слушно. Більше я про це не думала. Пізніше я якось обговорювала роботу з дияконом, який займався поливом, і він раптом сказав: «Я маю піти, бо брат Джексон хоче, щоб я усунув релігійні уявлення людини, яка досліджує істинний шлях, разом із ним». Я подумала, що проповідники Євангелія завжди казали, що в нас є проблеми, то чому ж їм потрібна наша допомога навіть з чимось таким, як усунення релігійних уявлень? Я сказала: «Він що, не може зробити це сам? Чому ти скрізь потрібний йому? У тебе є власна робота. Якщо він не може зробити це самотужки, це означає, що він некомпетентний». Коли я це сказала, у мене закалатало серце. Чому я це сказала? Брату Джексону потрібна була допомога, щоб ефективно ділитися Євангелієм. Це нормально. Я провокувала негаразди між братами й сестрами. Хіба це не підрив роботи церкви? Я швидко виправилася й сказала: «Звісно, йди». Але опісля, обмірковуючи це, я трохи занервувала, тож я помолилася Богу, прохаючи Його наставити мене, щоб я пізнала себе.

Наступного дня на зібранні я прочитала ось цей уривок зі слів Божих: «Як Бог заглядає в людські серця? Він дивиться не тільки очима; Він створює для тебе оточення, торкаючись твого серця Своїми руками. А чому Я це кажу? Бо коли Бог створює для тебе оточення, Він дивиться, що ти відчуваєш: огиду й відразу чи радість і послух; Він дивиться, пасивно ти чекаєш або береш на себе ініціативу шукати істину; Бог дивиться, як змінюється твоє серце та думки, у якому напрямку вони розвиваються. Іноді стан усередині тебе позитивний, іноді – негативний. Якщо ти здатен прийняти істину, то в глибині душі ти прийматимеш від Бога людей, події, об’єкти й різні ситуації, які Він тобі влаштовує, і реагуватимеш на них правильно. Завдяки читанню Божих слів і осмисленню кожна твоя думка, ідея та настрій змінюватимуться з Божими словами – і для тебе все це буде очевидно, а Бог за всім цим спостерігатиме. Ти нікому цього не казав і не молився про це. Ти думав про це лише у своєму серці, у власному світі – але Бог усе це добре знає, і для Нього це ясно як день» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Тільки часто живучи перед Богом, можна мати з Ним нормальні стосунки»). «А до чого призводить те, що люди постійно думають про власну вигоду, постійно намагаються пильнувати власну гордість і марнославство, виявляють розбещений характер, але не шукають істини, щоб його виправити? Наслідок цього – те, що такі люди не мають входження в життя, що їм бракує справжнього досвіду та свідчень. А це небезпечно, чи не так? Якщо ти ніколи не втілюватимеш істину в життя, якщо тобі бракуватиме досвіду та свідчень, то свого часу ти будеш викритий і вигнаний. Яка користь від людей без досвіду та свідчень у домі Божому? Вони неминуче виконуватимуть усякий обов’язок погано; вони нічого не можуть зробити як слід. Хіба вони не просто сміття? Якщо людина роками вірить у Бога, але ніколи не втілює істину в життя, то вона невіруюча та зла. Якщо ти ніколи не втілюєш істину в життя, якщо твої переступи стають дедалі численнішими, то твій кінець визначено. Очевидно, що всі твої переступи, хибний шлях, яким ти йдеш, і твоя відмова покаятися – усе це об’єднується в безліч лихих вчинків, і тому твій кінець буде таким: ти будеш покараний і потрапиш у пекло. Чи ви думаєте, що це дрібниця? Якщо ти не бував покараний, то не матимеш уявлення, наскільки це жахливо. Коли настане визначений день і ти дійсно зіткнешся з лихом і смертю, жалкувати буде запізно. Якщо у своїй вірі в Бога ти не приймаєш істину, якщо ти роками віриш у Бога, але в тобі не відбувається ніяких змін, то кінцевим наслідком стане те, що ти будеш вигнаний і покинутий» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Найважливішим у вірі в Бога є втілення істини в життя»). Це навчило мене, що Бог використовує створені Ним ситуації, щоб спостерігати за нашими серцями, бачити, чи ми дратуємось та опираємось, коли щось трапляється, або чи шукаємо ми істину та чи практикуємо її. Якщо ми постійно будемо дратуватися тим, як Бог усе влаштовує, і діяти з власної зіпсованості, ми скоюватимемо дедалі більше переступів та врешті-решт будемо вигнані. Згадуючи себе недавню, щоразу, коли брати й сестри щось пропонували, я була одержима правильним або неправильним, і ставилася до них критично. Я зовсім не шукала істину, і в мене навіть виникла образа на них. Я засуджувала їх позаочі. Хіба так діє віруючий? Я підривала роботу церкви, а це лихий вчинок. Це усвідомлення налякало мене, тож я мовчки помолилася: «Боже, я була осудливою, сіяла розбрат та опиралася Тобі. Я готова проаналізувати свою поведінку – прошу, настав мене».

Пізніше я прочитала кілька уривків із Божих слів: «Ті, хто вірить у Бога, мають діяти обережно та розважливо, і все, що вони роблять, повинно відповідати Божим вимогам і бути здатним догодити Його серцю. Вони не повинні бути свавільними та робити те, що їм заманеться; це не личить праведній добропорядності. Люди не повинні бігати повсюди, розмахуючи прапором Бога, і в той же час вихвалятися та вдаватися до шахрайства. Це найбільш крамольна поведінка з усіх можливих. Сім’ї мають свої правила, а країни мають свої закони, то хіба це не стосується Божого дому ще більшою мірою? Хіба він не має ще суворіші стандарти? Хіба в ньому не є ще більше адміністративних постанов? Люди вільні робити те, що вони хочуть, але постанови Бога не можна змінювати за бажанням. Бог – це Той, Хто не терпить образ від людей; Він – Бог, який карає людей смертю. Невже люди цього ще не знають?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Застереження для тих, хто не втілює істину в життя»). «Люди, які втілюють істину в життя, зрештою, завдяки істині будуть спасенні та стануть досконалими. Ті, хто не втілює істину в життя, зрештою, через істину накличуть на себе погибель. Таким буде кінець тих, хто втілює істину в життя, і тих, хто її не втілює. Я раджу тим, хто не планує втілювати істину в життя, покинути церкву якомога швидше, щоб не наробити ще більше гріхів. Коли настане час, буде занадто пізно жалкувати. Зокрема, ті, хто утворює кліки та чинять розколи, а також ті місцеві задираки у церкві мають піти ще швидше. Такі люди, що мають злу вовчу природу, нездатні на зміни. Їм краще покинути церкву за першої ж нагоди, ніколи надалі не порушувати звичайне життя братів і сестер і в такий спосіб уникнути Божого покарання» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Застереження для тих, хто не втілює істину в життя»). «Я закликаю вас краще зрозуміти зміст адміністративних постанов і докласти зусиль, щоб дізнатися про Божий характер. У протилежному випадку вам буде важко тримати свої уста зімкненими; ваші язики будуть занадто вільно виголошувати пишномовні промови, і ви мимоволі образите характер Бога та впадете в темряву, втративши присутність Святого Духа й світло. Оскільки ви безпринципні у своїх діях, оскільки ви робите й говорите те, чого не повинні, ви отримаєте гідну відплату. Ви повинні знати, що хоча ви й безпринципні в словах та на ділі, Бог дуже принциповий і в тому, і в іншому. Ви отримуєте відплату з тієї причини, що ви образили Бога, а не людину. Якщо у своєму житті ти часто ображаєш Божий характер, то ти приречений стати дитям пекла. Людині може видаватися, що ти скоїв вчинки, що суперечать істині, всього лише кілька разів, не більше того. Однак чи ти усвідомлюєш, що в очах Бога ти вже є тим, для кого більше немає жертви за гріх? Оскільки ти неодноразово порушував адміністративні постанови Бога і, більше того, не виказував жодних ознак каяття, у тебе немає іншого виходу, окрім як зануритися в пекло, де Бог карає людину. … Якщо своїми діями ти не ображаєш Божий характер, шукаєш волю Божу та маєш серце, сповнене благоговіння перед Богом, тоді твоя віра є такою, якою вона має бути. Той, хто не шанує Бога й не має серця, що тремтить від страху, з високою ймовірністю порушить адміністративні постанови Бога» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Три застереження»). Божі слова викликали в мене відчай та страх. Характер Бога не терпить проступків. У Божому домі існують адміністративні постанови. Говорити та діяти без страху перед Богом, як невіруючий, судити й нападати на інших, створювати кліку та підривати роботу церкви означає бути помічником сатани. Бог ніколи не збереже таку людину. Таким людям бракує людяності, вони не підтримують роботу церкви, отже, мусять бути вигнані та покарані за те, що роблять надто багато зла. Коли брат Вільям вказав на деякі проблеми в моїх обов’язках, мені слід було зазнати цього від Бога та прийняти критику брата. Але замість прийняття, самоаналізу та вчасного вирішення проблеми я критикувала та осуджувала, вважаючи, що він шукав винного, чим роздратував мене. Коли я з’ясувала, що деякі брати й сестри розповіли вищому керівництву про проблеми, я й тоді не намагалася покаятися, а вважала, що вони доносили на мене. Через це уявлення я стала до них дуже упередженою. На зібранні, коли диякон, що опікувався поливом, висловив незадоволення проповідниками Євангелія, замість спілкування, щоб допомогти йому замислитися над власними проблемами, я долила олії до вогню, скориставшись тією можливістю, щоб створити кліку проти інших, і переклавши на них відповідальність за погане відвідування новонавернених. Тоді працівники поливу стали упередженими до них, почали скаржитися на них та критикувати їх. І коли брату Джексону в поширенні Євангелія знадобилася допомога брата, що опікувався поливом, я скористалася шансом завадити цьому, висміяти його, не врахувавши інтереси церкви. Я не мала жодного благоговіння перед Богом і не приймала істину. Щоб захистити власні ім’я та статус, я провокувала проблеми та осуджувала. Я творила угруповання, скоювала лихі вчинки та опиралася Богу. Брати й сестри регулярно казали мені про проблеми, щоб допомогти мені побачити та швидко усунути їх, і щоб новонавернені могли нормально відвідувати зібрання. Це було добре для роботи церкви. Але я не розуміла Божу волю. Я лише хотіла захистити власний статус та імідж і не бажала вирішувати справжні проблеми, а це означало, що багато нових віруючих не приходили на збори. Моя поведінка означала, що мене треба було звільнити. Побачивши це, я сповнилася розкаяння. Я молилася Богу, бо твердо вирішила справді покаятися.

Пізніше на зібранні я щиро розповіла про свою недавню поведінку, як я критикувала та підривала роботу, щоб допомогти навчитися іншим. Тоді інші також почали пізнавати себе, свою недавню розбещеність та осудження, і як затримувалася робота з поливу через відсутність співпраці з тими, хто проповідував Євангеліє. Вони були готові мінятися. Я почувалася ще гірше, коли почула їхнє спілкування. Як керівниця я бачила, що чимало новонавернених не відвідують збори, а деякі взагалі пішли. Я не тільки не скерувала інших до міркування, бачачи, куди ми йдемо, та шукаючи істину, але я повела їх до критики інших та відмовлялася від відповідальності, створювала кліку в церкві. Я чинила зло та опиралася Богу, і навіть скеровувала інших іти проти Бога. Я була не гідна бути лідеркою!

Після цього я гадала, чому була здатна робити такі речі, щоб підірвати роботу церкви. Що це за характер такий? Тоді одного дня я прочитала дещо в Божих словах, які викривали відразу антихристів до істини, і це допомогло мені зрозуміти себе. У Божих словах сказано: «Типове ставлення антихристів до розправи й обтинання полягає в тому, що антихристи категорично відмовляються приймати чи визнавати їх. Скільки б зла вони не робили, скільки б шкоди не завдавали роботі Божого дому та входженню обраних Богом людей у життя, вони не відчувають ані найменшого каяття й навіть не думають, що вони щось винні. Із цієї точки зору, чи мають антихристи людську сутність? Аж ніяк. Вони завдають усілякої шкоди обраним Богом людям і підривають роботу церкви – обрані Богом люди бачать це ясно як день, і вони бачать, як антихристи роблять лихі вчинки один за одним. І все ж антихристи не приймають і не визнають цього факту; вони вперто відмовляються зізнатися, що роблять помилки чи несуть відповідальність. Хіба це не свідчення того, що їх нудить від істини? Ось якою мірою антихристів нудить від істини. Скільки б нечестя вони не чинили, вони відмовляються це визнати й залишаються непоступливими до кінця. Це доводить, що антихристи ніколи не ставляться до роботи Божого дому серйозно та не приймають істину. Вони прийшли не для того, щоб вірити в Бога; вони посіпаки сатани, які прийшли заважати роботі Божого дому й порушувати її. У серцях антихристів – лише репутація та статус. Вони вважають, що якщо вони визнають свою помилку, то їм доведеться взяти на себе відповідальність, і тоді їхній статус і репутація будуть серйозно підірвані. У результаті вони опираються та заперечують свої помилки до кінця – таке їхнє ставлення. Як би люди їх не викривали й не аналізували, антихристи роблять усе можливе, щоб це заперечити. Словом, свідоме їхнє заперечення чи ні, з одного боку, воно викриває антихристову природу та сутність, які полягають у тому, що антихристи ненавидять істину та їх від неї нудить. З іншого боку, це заперечення показує, наскільки антихристи дорожать власним статусом, репутацією й інтересами. А як же вони ставляться до роботи й інтересів церкви? Зневажливо та заперечуючи відповідальність. У них немає нітрохи совісті та здорового глузду. Хіба ухиляння антихристів від відповідальності не демонструє ці проблеми? З одного боку, ухиляння від відповідальності свідчить про їхню сутність і природу, про обриду та ненависть до істини, а з іншого – про відсутність совісті, здорового глузду та людської сутності. Як би втручання та лихі вчинки антихристів не шкодили входженню їхніх братів і сестер у життя, антихристи не відчувають жодних докорів сумління та просто не здатні цим перейматися. Що це за істоти? Якби вони хоч частково визнавали свої помилки, це можна було б вважати за дещицю совісті та розсудливості, але антихристам бракує навіть цієї дрібки людської сутності. То як ви думаєте, що це за істоти? Сутність антихристів – це диявол. Скільки б шкоди вони не завдавали інтересам Божого дому, вони цього не бачать. Вони нітрохи не переймаються цим у своєму серці, не докоряють собі, а тим більше не почуваються винними. Це абсолютно не те, що має спостерігатись у нормальних людей. Це диявол, а диявол позбавлений усякої совісті й розсудливості» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 9. Вони виконують свій обов’язок лише для того, щоб виділитись і задовольнити власні інтереси й амбіції; вони ніколи не зважають на інтереси Божого Дому й навіть зраджують ці інтереси в обмін на особисту славу (частина третя)»). З Божих слів, що викривали антихристів, я зрозуміла, що вони справді відкидають і ненавидять істину за своєю природою. Вони відмовляються визнати це попри те, скільки шкоди завдають роботі церкви, і не тільки не приймають істину й не аналізують себе, коли їх критикують, а й навіть намагаються захистити власні ім’я та статус, виправдовуючись та відмовляючись від відповідальності без жодних докорів сумління. По суті, вони дияволи. Божі слова гостро мене вразили. Лідерам слід приймати спостереження братів і сестер та одразу виправляти проблеми. Саме цього вимагає Бог, і це відповідальність та обов’язок лідера. А втім, я погано виконувала роботу з поливу, і коли мені про це сказали, я не почувалася винною та не розкаялася за власне нехтування обов’язком, але критикувала інших, перекручуючи їхню допомогу як спробу звинуватити мене. І коли їхній зворотний зв’язок скомпрометував мій статус, я накинулася на них позаочі, створивши угруповання, щоб притягнути інших на свій бік та налаштувати проти них. Я відкрито створювала кліку, банду, діючи як поплічник сатани та підриваючи роботу церкви. Я спрямовувала свій гнів не на людей, а на роботу церкви та чинила зло проти Бога! Будь-яка розважлива людина з сумлінням, яку критикують за те, що вона погано поливає новонавернених, через що деякі з них пішли, почувалася б винною та в боргу, підкорилася б та замислилася б над собою. Можливо, спочатку вона б хотіла захищатися, але пізніше підкорилася б, подивилася б на проблеми та попіклувалася б про нових віруючих. Але коли я побачила, настільки великі проблеми в моєму обов’язку, я не прийняла допомогу від інших і не замислилась над помилками у своїй роботі, не шукала, як змінитися й практикувати надалі. Я просто виправдовувалась та відкидала відповідальність. Я не хотіла приймати навіть найменшу відповідальність, а лише захищалася. Я думала тільки про власні інтереси, а не інтереси церкви. В мені дійсно не було людяності. Я цілком демонструвала характер антихриста. Я дійсно ненавиділа правду. Усвідомивши це, я сповнилася жалю ще більше.

Я також згадала деякі Божі слова. «У Книзі пророка Йони 4:10–11 записано такий уривок: “Тоді сказав Єгова: Ти змилувався над рициновим кущем, над яким ти не працював і якого ти не ростив; який виріс за ніч і загинув за ніч: А Я не змилувався б над Ніневією, цим великим містом, що в ньому більше дванадцяти десятисячок люда, які не вміють розрізняти правиці своєї від своєї лівиці, та численна худоба?” Це справжні слова Бога Єгови, записані з бесіди між Богом і Йоною. Ця розмова хоч і коротка, але сповнена піклування Творця про людство та Його небажання відмовлятися від людства. Ці слова виявляють справжнє ставлення та почуття, які Бог має у Своєму серці до Свого творіння. Цими словами, ясними й точними, такими, які рідко чує людина, Бог заявляє про Свої справжні наміри щодо людства. Ця розмова відображає ставлення Бога до мешканців Ніневії – але яке це ставлення? Це те, як Він ставився до жителів Ніневії до й після їхнього покаяння, і те, як Він ставиться до людства. У цих словах Його думки та Його характер» («Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний II»). «Хоча Йоні було доручено проголосити слова Бога Єгови жителям Ніневії, він не зрозумів ні намірів Бога Єгови, ні Його хвилювань і очікувань щодо мешканців міста. Цим докором Бог хотів сказати йому, що людство – це витвір Його власних рук і що Він витратив кропіткі зусилля на кожну людину, що кожна людина несе на своїх плечах Божі очікування та що кожна людина втішається забезпеченим Богом життям; за кожну людину Бог заплатив ціну кропітких зусиль. Цей докір також указував Йоні, що Бог жалів людство, яке є витвором Його власних рук, не менше, ніж сам Йона жалів рициновий кущ. Бог у жодному разі не покинув би людство так легко, а якби покинув, то чекав би аж до останнього моменту – не в останню чергу тому, що в місті було стільки дітей і невинної худоби. Ще менш імовірно, що, розбираючись із цими молодими й нетямущими Божими творіннями, які навіть не могли відрізнити свою праву руку від лівої, Бог так поспішно обірвав би їхні життя і визначив їхні результати. Бог сподівався побачити, як вони виростуть; Він сподівався, що вони не підуть тими ж дорогами, що й їхні старші, що їм не доведеться знову чути застереження Бога Єгови та що вони засвідчать минуле Ніневії. Навіть більше, Бог сподівався побачити Ніневію після її покаяння, побачити майбутнє Ніневії після її покаяння, а головне – побачити Ніневію, яка знову живе під Божою милістю. Тому в Божих очах ті об’єкти творіння, які не могли відрізнити свою праву руку від лівої, були майбутнім Ніневії. Вони мали взяти на себе мерзенне минуле Ніневії, так само як і важливий обов’язок свідчити і про минуле, і про майбутнє Ніневії під проводом Бога Єгови» («Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний II»). Прочитавши це, я засмутилася. Із розмови Бога з Йоною я побачила Божу любов та милосердя до людства. Бог знав усіх у Ніневії, як Свої п’ять пальців, і Він сплатив за абсолютно кожного з них реальну ціну. Він не хотів кидати їх до останньої миті. Я подумала про те, як нові віруючі тільки-но прийняли Божу роботу останніх днів, що вони не розуміють багатьох істин та слабкі у своєму житті. Швидше за все, вони здадуться, зіткнувшись із розколом релігійного світу антихристами. Усі брати й сестри думали про те, як разом працювати, щоб підтримати їх, і щоб вони могли вкорінитися на істинному шляху. Ось чому вони подавали мені ті пропозиції та вказували на проблеми. Але я відмовилася це приймати. Чимало нових віруючих не відвідували зібрання через мою безвідповідальність, але я не почувалася погано – хіба це по-людськи? Я проказала молитву: «Боже, я не збираюся ухилятися від відповідальності, і я готова покаятися, покластися на Тебе, щоб знайти рішення та добре підтримувати цих нових віруючих».

Після цього я обговорила проблеми в нашій роботі з поливу з іншими та виявила, що багато новонавернених чітко не розуміли істину Божої роботи, тож коли пастирі поширювали релігійні уявлення, вони засумнівалися щодо Божої роботи та почали вагатися. Отже, ми провели для них зібрання, щоб вирішити ці проблеми, та підкреслили три етапи Божої роботи та Його роботу суду останніх днів, а також причину, з якої Богу необхідно прийти во плоті для роботи. Коли ми закінчили, один новонавернений сказав: «У мене було так багато уявлень, але більше немає завдяки твоєму спілкуванню. Сподіваюся, ми можемо частіше спілкуватися з тобою, бо багато інших досі не розуміють цього». А один зі старших братів сказав: «Раніше я дуже плутався щодо Божої роботи і думав про те, щоб кинути ходити на групові зібрання. Але завдяки твоєму спілкуванню тепер мені все стало зрозуміло. Я дуже радий і я буду ходити на зібрання частіше. Слава Всемогутньому Богу!» Мене дуже зворушило, коли я почула, як вони це казали, але мені також стало дуже погано. Якби я раніше прийняла пропозиції інших та виконувала більше практичної роботи, розбираючись із труднощами новонавернених, хтось із них не здався б і не покинув би групу. Після цього я щиро поговорила з братом Вільямом про зіпсованість, яку я показала, і він також відкрився переді мною про власний стан і проблеми в роботі з Євангелієм. Він сказав, що хоче змінитися. Перешкода між нами одразу зникла, і я відчула таке полегшення. Я почала докладати зусиль, щоб скоординуватися з проповідниками Євангелія, і попри невеличкий конфлікт у нас усіх була спільна мета: добре поливати новонавернених, щоб вони швидко могли здобути основу на істинному шляху.

Пізніше я гадала, як підійти до критики в майбутньому, щоб це відповідало Божій волі. Я прочитала в Божих словах ось що: «Коли йдеться про обтинання й розправу, який мінімум повинні знати люди? Щоб людина могла належно виконувати свій обов’язок, вона має пережити обтинання й розправу – без цього не обійтися. Люди мусять стикатись із цим день у день і часто переживати це у своїй вірі в Бога та здобутті спасіння. Ніхто не може залишитись осторонь обтинання й розправи. Чи стосуються обтинання людини та розправа з нею її майбутнього та долі? (Ні.) То навіщо ж потрібно обтинати людей і розправлятися з ними? Може, щоб засудити їх? (Ні, це допомагає людям зрозуміти істину та виконувати свій обов’язок згідно з принципами.) Саме так. Це найправильніше розуміння. Обтинання людей і розправа з ними – це різновиди дисциплінування та виправлення, але це ще й форма допомоги людям. Обтинання й розправа дають тобі змогу згодом виправитись у своїх хибних пошуках. Вони дають тобі можливість швидко розпізнати свої поточні проблеми, а згодом – ще й розбещені характери, які ти виявляєш. Хай там що, обтинання й розправа допомагають тобі виконувати свої обов’язки відповідно до принципів, згодом спасають тебе від нових помилок і блукань, а також не дають тобі спричинити катастрофи. Хіба це не найбільша допомога людям, не найбільші їхні ліки? Ті, хто має совість і здоровий глузд, повинні вміти правильно ставитися до того, що з ними розправляються й обтинають їх» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 9. Вони виконують свій обов’язок лише для того, щоб виділитись і задовольнити власні інтереси й амбіції; вони ніколи не зважають на інтереси Божого Дому й навіть зраджують ці інтереси в обмін на особисту славу (частина восьма)»). Тут я зрозуміла, що коли тебе обтинають та розправляються з тобою, це Божа дисципліна, а не те, що хтось намагається псувати тобі життя чи надто критикувати. Це щоб допомогти нам замислитися над собою, вирішити проблеми в нашому стані чи обов’язках та краще виконувати свою роботу. Це один зі способів, у який Божа робота змінює та очищує нас, щось, що ми повинні пережити, щоб бути спасенними. Зіткнувшись із критикою та пропозиціями, я маю прийняти їх від Бога, належно поставитись до них та проаналізувати себе, виходячи з Божих слів. Це по серцю Богові. Це було для мене просвітленням, і я знала, як у майбутньому поставитись до критики братів і сестер.

А потім брат Вільям якось сказав мені, що кілька нових віруючих не збираються та не мають підтримки. Він не знав, чому. Він хотів, щоб я розібралася в цьому. Я подумала, що ми вже запропонували їм багато допомоги й підтримки та шукали принципи з лідерами. Ми відмовилися від них, пересвідчившись, що вони невіруючі, то що там з’ясовувати? Але тоді я подумала, що він бере до уваги роботу церкви, беручи відповідальність за новонавернених. Мені слід підкоритися та подивитися, що відбувається, потім змінити ситуацію, якщо є проблеми. Коли я дослідила деталі, то побачила, що вони дійсно невіруючі, але я також побачила деякі проблеми в нашій роботі з поливу. Це допомогло мені зрозуміти, що можна багато чого отримати, якщо прийняти пропозиції, інакше я б не побачила проблеми та не виправила б їх, і це було б погано для роботи церкви.

Цей досвід справді показав мені, що якщо я приймаю пропозиції братів і сестер у своїх обов’язках, маю сміливість шукати, а не виправдовуватись, я можу побачити та проаналізувати свою розбещеність і швидше знайти помилки у своїх обов’язках. Якщо я постійно ненавиджу істину та відкидаю її, це не тільки не дозволить мені змінити свою розбещеність, але я ще й заваджу роботі церкви. Тоді Бог врешті-решт вижене мене. Я також побачила, що хай би що мені трапилося, хай як сильно мені б це не сподобалось, я маю боятися Бога та не діяти наосліп. Мені потрібно молитися Богу та шукати принципи, щоб не наробити ще більше зла.

Наступна стаття: Моя історія співпраці

Якщо Бог допоміг вам у вашому житті, натисніть кнопку, щоб приєднатися до нашої групи. Давайте вивчати слова Бога, щоб наблизитися до Нього.

Супутній контент

Наслідки гонитви за комфортом

Ліншуан (Іспанія) Моя робота в церкві полягає у створенні відео. Створення відео в досить складних проектах вимагає багаторазових проб та...

Зв’язок із нами в Messenger