Кельвін (Перу)

У моїй сім’ї всі були католиками, як і більшість інших мешканців села. Але оскільки в місцевій католицькій церкві не було священика на чолі громади, до церкви довго ніхто не ходив, щоб вивчати Біблію. Потім 22 травня 2020 року я прочитав в інтернеті слова Всемогутнього Бога. Читаючи Божі слова, я впевнився, що Господь Ісус повернувся, що Він – Христос останніх днів, Всемогутній Бог, і я з радістю прийняв роботу Всемогутнього Бога останніх днів. Ось що я пізніше прочитав у словах Всемогутнього Бога: «Оскільки людина вірить у Бога, вона повинна уважно слідувати по стопах Бога, крок за кроком; вона повинна “слідувати за Агнцем, куди б Він не пішов”. Тільки такі люди шукають істинний шлях, тільки вони знають роботу Святого Духа» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Божа робота й людська практика»). Я знав, що ми як віруючі маємо знати роботу Бога й слідувати за Божими кроками. У селі було так багато віруючих, і жоден не чув Божого голосу й не вітав Господа Ісуса, який повернувся, тож мені дуже хотілося поділитися з ними неймовірною новиною про повернення Господа. Але мені було трохи страшно. Мені здавалося, що я надто молодий і не знаю, як ділитися Євангелієм, отже, вони безперечно мене не слухатимуть. Крім того, вони були віруючими багато років, тож чи вислухають вони моє свідчення про повернення Господа Ісуса? Як мені спілкуватися, щоб розвіяти будь-які їхні можливі уявлення чи збентеження? Що б я робив, якби вони противилися моїй вірі у Всемогутнього Бога й спробі поділитися Євангелієм? Як вони поставляться до мене? Я хвилювався, що вони зневажливо поглянуть на мене і скажуть: «Ти такий юний. Чому ти бігаєш із проповідями, а не вчишся у школі чи не знайдеш роботу?» Я дуже довго над цим міркував, але знав, що поширення Євангелія – це Божа воля. Я мусив поділитися Євангелієм та свідчити перед Богом.

Отже, я молився Богу і зміцнював свою впевненість, читаючи слова Всемогутнього Бога. Ось що я прочитав у Його словах: «Чи усвідомлюєш ти тягар на своїх плечах, своє доручення та свою відповідальність? Де твоє почуття історичної місії? Як ти належно служитимеш паном у новому періоді? Чи маєш ти сильне почуття панування? Як би ти пояснив, хто такий пан усього сущого? Чи справді він пан усіх живих істот і матеріальних речей у світі? Які плани ти маєш щодо поступу подальшої фази роботи? Скільки людей чекають, щоб ти став їхнім пастирем? Чи тяжке твоє завдання? Вони бідні, жалюгідні, сліпі й розгублені, плачуть у темряві – де лежить дорога? Як вони прагнуть, щоб світло, наче падаюча зірка, раптом зійшло та розігнало сили темряви, які гнобили людей стільки років. Хто може знати, до якої міри вони тривожно сподіваються та як тужать за цим і вдень, і вночі? Навіть у дні, коли повз них промаює світло, ці люди у своєму глибокому стражданні залишаються ув’язненими в темній ямі без надії на звільнення; коли припиниться їхнє ридання? Страшна недоля тих крихких душ, яким ніколи не дарувалося відпочинку, і довго їх тримали отак, зв’язаних немилосердними путами та замерзлою історією. І хто почув звук їхнього плачу? Хто поглянув на їхній жалюгідний стан? Чи спадало тобі колись на думку, яке Боже серце згорьоване та тривожне? Як може Він витримати вид того, як невинне людство, що його Він створив Своїми власними руками, потерпає таку муку? Зрештою, люди – це жертви, яких було отруєно. І хоча людство вижило до сьогодні, хто б знав, що людство давно отруєне лихим? Чи ти забув, що ти – одна з його жертв? Чи ти не готовий із любові до Бога поборотися за спасіння тих, хто вижив? Чи ти не готовий присвятити всі свої сили тому, щоб відплатити Богу, який любить людство, наче Свою власну плоть і кров? Врешті-решт, як би ти витлумачив, що значить бути використовуваним Богом, щоб прожити своє надзвичайне життя? Чи справді в тебе є рішучість і впевненість, щоб прожити значуще життя благочестивої людини, що служить Богові?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Як ти мусиш ставитися до своєї майбутньої місії?»). Я дізнався, що поширювати Євангеліє – це наш обов’язок. Багато людей досі не чули Божого голосу, і вони й гадки не мають, що Господь повернувся й виконує роботу суду, щоб очистити людей. Вони досі живуть у муках сатанинської розбещеності. Бог сподівається, що всі ми можемо зважити на Його волю, встати й співпрацювати з Богом. Хай з якими проблемами й труднощами ми стикаємось, ми маємо молитися й більше покладатися на Бога, і робити все, що в наших силах, щоб поширювати Євангеліє Царства. Але я не розумів Божої волі – я відчував, що не можу ділитися Євангелієм, бо я надто молодий. Я боявся, що селяни не слухатимуть мене й поставляться до мене зверхньо, тож я застряг у труднощах, які сам собі вигадав, обтяжений хвилюваннями. Я думав лише про власні негоди, не зважаючи на Божу волю, і мені не спало на думку помолитися й покластися на Бога у цій боротьбі, щоб виконати свій обов’язок і взяти відповідальність. Коли я думав про те, що величезна кількість людей прагне повернення Господа й порятунку від темряви, я відчував, що треба негайно діяти. Я вирішив зробити все, що можу, щоб поширювати й свідчити про Боже Євангеліє останніх днів та вкласти весь свій час і всі зусилля в роботу Євангелія.

Після того я почав планувати, як ділитися з ними Євангелієм. Спочатку я пішов до копі-центру, щоб роздрукувати кілька запрошень на проповідь у мене вдома для десяти сімей. Усі вони доволі здивувалися й люб’язно відповіли на те, що я робив. Я так зрадів. Потім я подумав: якщо того вечора прийде багато людей, а в мене лише маленький мобільний телефон, всім буде важко читати Божі слова й водночас слухати проповідь. Тож я попросив друга позичити мені ноутбук. Того вечора послухати проповідь прийшло 13 людей, і всім сподобалося читати Божі слова на зібранні. Хто хотів прочитати, вставав і зголошувався, і всім це сподобалось. Усі були дуже щасливі після зустрічі. Вони сказали, що Божі слова прекрасні й поживні для них, і було чудово зібратися й читати Божі слова. Вони також захотіли привести свої сім’ї наступного дня. Побачивши, як усі прагнули Божих слів, я дуже зрадів. Але я не міг постійно позичати у друга ноутбук, отже, я хотів придбати власний. Але коли я зібрав усі свої гроші, їх все одно виявилося недостатньо, щоб купити ноутбук. Я почувався у скрутному становищі. Розпитавши людей, я дізнався, що проєктори дешевші за комп’ютери, тому вирішив узяти кредит і купити проєктор, щоб інші мешканці села могли так читати Божі слова. Я поїхав до окружного центру, щоб узяти кредит, і купив проєктор. Перед початком наступного зібрання я все встановив і налаштував. Незабаром почали приходити селяни. Прийшло дев’ятнадцять людей, заповнивши всю кімнату. У ту мить я побачив, що Бог про все подбав, і дуже розхвилювався. Я кинувся шукати гучномовець, щоб усі могли послухати Божі слова. Я спілкувався про істину того, як справдились пророцтва про повернення Господа, як вітати Його, як упевнитись, що Господь Ісус повернувся, і що Бог прийшов викрити кожен тип людей. Відвідувачі з ентузіазмом брали участь у читанні Божих слів, і дехто з дітей також із радістю читав Божі слова. Побачивши, як сильно вони жадали слів Бога, я зрозумів, що все це – Божа робота. Дехто з людей залишився після завершення зібрання й сказав, що їм дуже сподобалось. Сільський голова та всі інші були дуже зворушені, і голова хотів, щоб усі місцеві прийшли послухати Божі слова. Це був такий приємний сюрприз. Цей результат повністю розбив мої уявлення й припущення – мені стало соромно. Я став справжнім свідком роботи й керівництва Бога та ще більше зміцнився у вірі, щоб ділитися Євангелієм. Після цього я запросив селян слухати проповіді щодня, і приходило дедалі більше й більше людей. Усі вони були в захваті й казали: «Я ніколи не читав нічого подібного. Бог став плоттю й повернувся, і ми можемо зустрітися з Ним особисто. Як же нам пощастило, що ми можемо вітати Господа.» Вони також спланували захід, щоб запросити на зібрання більше людей із навколишніх містечок. Вони сказали мені: «Ти такий молодий, але ти робиш це для мешканців села, допомагаєш нам почути Божі слова і так сумлінно це робиш. Для нас ще ніхто ніколи не робив нічого подібного. Ми ніколи не думали, що такий молодий хлопець, як ти, може це зробити – це чудово». Я знав, що це повністю робота Бога, і це радувало мене та зміцнювало мою віру.

Але поливаючи цих нових віруючих, я зіткнувся з багатьма різними труднощами. Іноді у мене був поганий інтернет-зв’язок, і мені доводилося ходити від дверей до дверей, щоб провести зібрання. Ще гіршим було те, що в нас часто йшов дощ, а коли дощило, то дороги розмивало, і ходити ними було складно. Коли я виходив, щоб полити їх, я бігав від будинку до будинку. Іноді я швидко біг додому до нового віруючого, поки не було дощу, і мені доводилося чекати, поки люди повернуться додому. А коли я завершував спілкування з ними, дорога до мого дому була в поганому стані. У мене з’являлися негативні емоції й слабкість, коли я доводив себе до знесилення, тож я молився й читав Божі слова. А потім я прочитав у словах Всемогутнього Бога ось це: «Не впадай у розпач, не будь слабким, і Я все проясню тобі. Шлях до Царства не такий вже і рівний; ніщо не буває просто так! Ви хочете, щоб благословення надходили до вас легко, хіба не так? Сьогодні кожен має пройти через гіркі випробування. Без таких випробувань ваше серце, що любить Мене, не зміцніє, і ви не матимете справжньої любові до Мене. Навіть якщо ці випробування складаються лише з незначних обставин, кожен має пройти через них; просто складність випробувань для різних людей буде різною. Випробування – це благословення від Мене, а скільки з вас часто приходять до Мене і на колінах благають Моїх благословень? Дурненькі діти! Ви завжди гадаєте, що кілька сприятливих слів вважаються Моїм благословенням, але не усвідомлюєте, що гіркота є одним із Моїх благословень» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Висловлювання Христа на початку, Глава 41»). «Коли ти стикаєшся зі стражданнями, ти повинен бути здатним відкинути турботу про плоть і не скаржитися на Бога. … Яким би не був твій фактичний духовний стан, ти перш за все мусиш мати як волю терпіти тяготи, так і правдиву віру, а також ти мусиш мати волю зректися плоті. Ти повинен бути готовим витримати особисті труднощі та поступитися своїми особистими інтересами, щоб догодити Богу. Ти також мусиш бути здатним відчувати в серці жаль про себе: раніше ти не міг догодити Богу, а тепер можеш жаліти себе. Тобі не має нічого бракувати в жодному з цих аспектів: саме через ці речі Бог тебе вдосконалить. Якщо ти не можеш задовольнити ці критерії, то ти не можеш бути вдосконаленим» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Ті, хто має бути вдосконалений, повинні пройти очищення»). Божі слова заохочували й заспокоювали мене, щоб я не втрачав віри та не ослаб, що Бог вестиме мене й допомагатиме мені. Я зазнав трохи фізичного дискомфорту й сплатив певну ціну, щоб ділитися Євангелієм, але це була важлива й цінна справа, найправедніше, що можна зробити, те, що здобуло б найбільше Боже схвалення й благословення. Я думав про Петра, Матвія та інших апостолів Господа Ісуса, які багато постраждали, щоб поширювати Євангеліє, а деякі навіть загинули у спробі поділитися ним. Але вони мужньо трималися, несучи Боже Євангеліє, і ніколи не відступали. Порівняно з ними, мої страждання були настільки дрібні, що й згадувати не варто. Мати щастя прийняти Божу роботу останніх днів та можливість виконувати свій обов’язок із поширення Євангелія Царства – це Боже піднесення й благодать. Я не міг і надалі зважати на власну плоть та боятися невеличких труднощів. Я мав бути готовий до страждань. Не можна, щоб мене бентежили будь-які труднощі. Навіть якщо я страждав від фізичного дискомфорту, я все одно мусив ділитися Євангелієм та свідчити про Божу роботу, виконувати свій обов’язок, щоб задовольнити Бога.

Пізніше я якось захворів та кілька днів мав застуду. Увечері в мене була лихоманка, боліли голова та живіт. Я не міг навіть говорити. Сестра побачила, що мені погано, і сказала мені: «Тобі не слід іти на зібрання сьогодні». Тоді я погодився. Але пізніше занепокоївся, що залишив нових віруючих на зібранні самих. Я подумав, що хвороба була випробуванням для мене, і мені все одно треба було добре виконувати свій обов’язок. Я згадав, що колись хворів і пошкодив ногу, але все одно йшов грати в футбол. То чому ж я зараз не можу виконати свій обов’язок? З цією думкою я сів на мотоцикл та поїхав на зібрання. На диво, коли я приїхав, то вже почувався трохи краще. Я був дуже щасливий. Вже за кілька днів мені покращало.

Далі, після тяжкої праці понад місяць, більшість селян, крім тих, хто працював поза містом, прийняла Євангеліє Всемогутнього Бога останніх днів. Пізніше я подумав, хоч я й поділився Євангелієм з усіма мешканцями села, цього було недостатньо для виконання Божої волі. Я хотів, щоб більше людей почули Божий голос, бо досі багато людей не знає, що Господь Ісус повернувся, висловлює стільки істин і виконує роботу очищення й спасіння людства. Отже, я вирішив піти до інших сіл, щоб поділитися Євангелієм. Я помолився всім серцем: «Всемогутній Боже, благаю, веди мене, щоб я не втратив віру й міг далі рухатися вперед. Я впевнений, що Ти допоможеш мені вирішити будь-які труднощі, з якими я зіткнусь». Після цього я пішов до сусіднього села, щоб поділитися Євангелієм. Я пів години спускався зі схилу розмитою дорогою, щоб проповідувати їм Євангеліє, але в перших трьох будинках усі сказали, що не мають часу, та ввічливо спровадили мене. Я був дуже розчарований і дещо пригнічений. Того вечора я повернувся додому дуже пізно. Сестра Енні подзвонила мені спитати, як пройшло моє поширення Євангелія, а ще спілкувалася зі мною про Божі слова, підбадьорюючи мене й допомагаючи мені. Я прочитав дещо в словах Всемогутнього Бога. «Те, чого Я бажаю, – це твоя вірність і послух зараз, твоя любов і свідчення зараз. Навіть якщо ти наразі не знаєш, що таке свідчення чи що таке любов, ти мусиш принести Мені всього себе та віддати Мені свої єдині скарби: свою вірність і послух. Ти мусиш знати, що свідчення про Мою перемогу над сатаною лежить у вірності й послуху людини, так само як і свідчення про Моє повне завоювання людини. Обов’язок твоєї віри в Мене – свідчити про Мене, бути вірним Мені й нікому більше та бути слухняним до кінця. Перш ніж Я почну наступний етап Своєї роботи, як ти про Мене свідчитимеш? Як ти будеш Мені вірним і слухняним? Чи ти присвятиш усю свою вірність своєму призначенню, а чи ти просто здасися? Що б ти вибрав: підкоритись усім Моїм планам (навіть якщо в них буде нещастя чи смерть) або втекти на півдорозі, щоб уникнути Моєї кари? Я тебе караю, щоб ти про Мене свідчив, щоб був вірний Мені і слухняний. Більше того, теперішня кара призначена розгорнути наступний етап Моєї роботи та дати їй просуватися без завад. Тож закликаю тебе бути мудрим і не ставитися ні до свого життя, ні до значення твого буття як до піску, нічого не вартого. Чи ти можеш точно знати, якою буде Моя прийдешня робота? Чи ти знаєш, як Я працюватиму в прийдешні дні та як розгортатиметься Моя робота? Ти мусиш знати значення того, як ти відчував на собі Мою роботу, більше того – значення твоєї віри в Мене. Я стільки зробив; як би Я міг здатися на півдорозі так, як ти уявляєш? Я зробив таку обширну роботу; як би Я міг її знищити? Справді, Я прийшов покласти цьому періоду край. Це так, але, більше того, ти мусиш знати, що Я почну новий період, почну нову роботу і, найголовніше, поширюватиму Євангеліє Царства. Тож ти мусиш знати, що теперішня робота призначена лише почати період і закласти фундамент для того, щоб поширювати Євангеліє в прийдешні часи та покласти в майбутньому край цьому періоду. Моя робота не така проста, як ти думаєш, і не така нікудишня чи безглузда, як ти можеш вважати. Тому маю все одно сказати тобі: ти повинен віддати своє життя Моїй роботі, і, більше того, ти повинен присвятити себе Моїй славі. Довго Я прагнув, щоб ти про Мене свідчив, і ще довше Я прагнув, щоб ти поширював Моє Євангеліє. Ти повинен розуміти, що в Моєму серці» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Що ти знаєш про віру?»). Коли я прочитав це у Божих словах, це додало мені трохи сил. Я відчув, ніби Бог каже мені, що я мушу вірити в Нього, і попри всі труднощі, з якими я зіштовхуюсь, мені не можна допускати слабкість чи негатив, не можна засмучуватись або пригнічуватись, тому що Бог веде нас. Поки я дбаю про Божу волю та виходжу поширювати Його Євангеліє Царства, Він відкриватиме мені шлях. Через Божі слова я побачив, що шлях поширення Євангелія непростий, а вимагає страждань та сплати певної ціни. Ной проповідував Євангеліє 120 років, і люди висміювали його, обмовляли та лихословили. Він стільки постраждав, і хоча нікого не навернув, усе одно він не здався і не став слабким – він і надалі поширював Євангеліє. Ной лишився сильним у своїй відданості й покірності Богу. Він виконував свій обов’язок як живе творіння та здобув Боже схвалення і благословення. Коли Бог наслав потоп, щоб знищити світ, Він спас сім’ю Ноя, що складалася з восьми осіб. Вони вижили. А щодо мене, я просто поділився Євангелієм із трьома сім’ями та зневірився, коли вони не прийняли його. Я не мав справжньої віри в Бога. Насправді, Бог дозволив, щоб ця ситуація, це ускладнення сталися зі мною, щоб удосконалити мою віру й відданість Богу. Отже, прийняли вони Євангеліє чи ні, я повинен був ходити й проповідувати Євангеліє. Це був мій обов’язок.

Божі слова надали мені сил. Наступного дня я пішов до іншого села, щоб почати поширювати Євангеліє. Я також помолився, прохаючи Всемогутнього Бога просвітити потенційних одержувачів Євангелія, щоб вони зрозуміли Його слова. Того вечора я знайшов людину, яка зацікавилася й захотіла почути Євангеліє, а крім того, пізніше я знаходив інших людей, щоб поділитися з ними Євангелієм, і того вечора навернув шістьох людей. Я так здивувався, бо деякі одержувачі Євангелія були католиками й мали чимало уявлень, але після того, як я поспілкувався з ними про Божі слова, змогли зрозуміти й прийняли Євангеліє Всемогутнього Бога останніх днів. Потім я пішов до іншого місця, і щоразу, йдучи поширювати Євангеліє, я молився, прохаючи Бога просвітити й вести мене, щоб я знав, як проповідувати та свідчити про Божі слова. Що більше людей приймали Боже Євангеліє, то міцнішала моя віра. Хоча іноді, коли я ходив до інших сіл проповідувати незнайомцям, я трохи соромився й боявся, але керівництво Божих слів надавало мені впевненості й хоробрості, щоб із цим справитися. Я знав, що просто мушу спілкуватися з ними, що це був мій обов’язок, і якщо я не поділюся з ними Євангелієм, у мене буде менше можливостей для практики, і я не навчуся й не здобуду більше істин. Після того, постійно практикуючи поширення Євангелія, я перестав так нервуватися й боятися, і врешті-решт дедалі краще розумів правду видінь. Я почувався насправді розслабленим та вільним.

Я дійсно чимало здобув у процесі поширення Євангелія. Якби я не отримав увесь цей досвід, я б ніяк не зміг зрозуміти всемогутнє Боже правило і не дізнався б про важливість виконання свого обов’язку чи як шукати Бога у труднощах.