Повчальний досвід вигнання лиходійки

16 Вересня, 2023

У березні 2021 року я служила у церкві керівницею. Зустрівшись із кураторкою з поливу, я виявила, що деякі керівники груп лише командували людьми, спонукаючи їх виконувати свої обов’язки, а самі байдикували. Вони не розуміли реальних проблем, з якими стикалися групи, тому лише виголошували порожні промови та вимагали дотримування правил, не вказуючи практичного шляху. Ми поспілкувалися з ними про те, що керівництво – це не лише віддавати людям накази, вони мусили також надати практичний полив новонаверненим та співпрацювати з іншими. Однак за кілька днів вони так нічого й не зробили. Я дослідила ситуацію та виявила, що керівниця групи Кінслі сіяла хаос. Вона не виконувала практичну роботу та підбурювала інших керівників груп, кажучи, що ми з кураторкою примушуємо їх поливати новонавернених, не залишаючи їм часу на контроль за роботою їхніх груп, а це, вочевидь, означає, що нам більше не потрібно, щоб вони це робили. То в чому полягала їхня відповідальність? Вона також казала, що кураторка є аматоркою, то як вона може добре виконувати цю роботу? Загалом вона казала, що оскільки кураторка не має досвіду поливу, вона не може давати їм практичні поради, тому їм не варто її слухати. Дізнавшись про деякі проблеми в їхній роботі, кураторка доволі суворо говорила з ними, а Кінслі вирішила, що кураторка зверхньо насварила їх, і поширила цю думку серед братів та сестер. Не маючи жодного розуміння, вона також судила вищу керівницю за те, що та обрала когось не за принципом. Але насправді вища керівниця, сестра Джульєтта, підвищила кураторку згідно з принципом. Кураторці трохи бракувало досвіду з поливу новонавернених, але вона мала добрий духовний рівень, була здібною та сумлінно виконувала свій обов’язок, її можна було навчити. Вона також вміла помічати проблеми й керувати роботою групи та досягла деяких успіхів у поливі новонавернених. Однак Кінслі й далі скаржилася, що вона некваліфікована, нападала на кураторку та наполягала, що вона непридатна до цієї посади. Вона також поширювала плітки, що вища керівниця призначала людей, порушуючи принцип, і цим налаштовувала інших проти керівниці й кураторки, та відмовлялася працювати. Це спричинило порушення в обов’язках цих керівниць та в роботі церкви. Кінслі також нещиро спілкувалася на зібраннях, непомітно ображаючи вищу керівницю й кураторку та нападаючи на них. Наприклад, вона сказала, що помітила, як вони обидві незадовільно організували певне завдання. Вона сказала їм про це, але вони не розуміли суть роботи та не прийняли її пропозицію. Вона не хотіла наполягати, але згодом помітила із цим справжню проблему. Однак насправді сталося зовсім не це. Вона навмисно розповідала розпливчасто, щоб здавалося, ніби керівництво не розуміло її роботу та стримувало її, відмовляючись дослухатися до її поради, а їй затикали рота за відстоювання інтересів церкви. Вона так говорила, щоб усі жаліли її та ставали на її бік. Кінслі завжди зневажала й судила керівників та кураторів. Інші вже неодноразово спілкувалися з нею про це, але вона ніколи у цьому не розкаювалася. Тут справа не у виявленні незначної розбещеності. Це – проблема природи.

Я пригадала Божі слова про викриття такої особи. Всемогутній Бог говорить: «Які люди, питання й об’єкти в житті церкви пов’язані з проблемою боротьби за статус? Які прояви боротьби за статус пов’язані з перешкоджанням роботі дому Божого та її порушенням? Найбільш поширеною є боротьба з керівниками церкви за їхній статус, яка головним чином проявляється в тому, що вони хапаються за помилки та промахи керівників церкви, щоб очорнити й засудити їх, і цілеспрямовано викривають їхні прояви зіпсованості, а також провали й недоліки в їхній людській сутності та їхньому духовному рівні, особливо коли мова йде про помилки, яких вони припустилися у своїй роботі або в розборах із людьми. Це найчастіший і найочевидніший прояв боротьби з керівниками церкви за статус. Окрім того, вони не коряться керівникам церкви, як би добре ті не виконували свою роботу, безвідносно до того, чи відповідає вона принципам і чи є проблеми з їхньою людською сутністю. Чому вони їм не коряться? Тому що вони теж хочуть бути керівниками церкви, це їхня амбіція, їхнє бажання, і тому вони відмовляються коритися. Як би не працював або справлявся з проблемами керівник церкви, вони зводять на нього наклеп і засуджують його, і навіть доходять до того, що надмірно роздувають ситуацію й роблять із мухи слона. Вони не застосовують стандарти, яких дім Божий вимагає від керівників і працівників, щоб оцінювати, чи відповідає робота керівника принципам, чи є він правильним, чи шукає він істину, чи є в нього совість і розсудливість. Це не їхні критерії оцінки. Натомість, відповідно до своїх власних мотивів і цілей, вони постійно чіпляються за дрібниці та вдаються в непотрібні тонкощі, знаходять привід для невдоволення керівником чи працівником, поширюють позаочі чутки про те, що він порушує істину, або ставлять питання про його недоліки. Вони могли б сказати, наприклад: “Такий-то керівник одного разу зробив таку-то помилку, і з ним розібрався Вишній, про що нікому з вас нічого невідомо – ось наскільки добре він вміє прикидатися”. Вони не зважають і не звертають уваги на те, чи навчається цей керівник або працівник у домі Божому та чи є він кваліфікованим керівником або працівником, але просто продовжують зводити на нього наклеп, спотворювати факти та плести інтриги проти нього поза його спиною. І з якою метою вони все це роблять? Тому що вони змагаються за статус, чи не так? У всього, що вони говорять і роблять, є мета. Вони не думають про роботу церкви, і їхня оцінка керівників і працівників ґрунтується не на Божих словах чи істині, не кажучи вже про влаштування роботи Божого дому чи принципи, яких Бог вимагає від людини, а на власних мотивах та цілях. Вони протиставляють усьому, що говорить керівник чи працівник, свою власну “проникливість”; вони відкидають усе, що говорить керівник, на підставі своєї власної несхожої точки зору. Їм особливо приємно, коли керівник або працівник розкривається, є відвертим і говорить про самопізнання: вони вважають, що знайшли свій шанс. Який шанс? Шанс очорнити керівника або працівника, повідомити всім про проблему з його духовним рівнем, про те, що він може бути слабким, що він розбещений, що він часто припускається помилок у своїй роботі, що він нічим не кращий за інших. Це їхній шанс знайти щось, що можна було б протиставити йому, їхня можливість спонукати всіх бентежити, підривати авторитет і критикувати керівника або працівника. І мотивацією для такої поведінки й усіх таких учинків є не що інше, як боротьба за статус» («Слово», т. 5. «Обов’язки керівників і працівників»). «Відкрито виступати проти керівника або працівника й конкурувати з ним за статус – це порушення роботи церкви, це протистояння Богові, а ті, хто це коїть, – лихі люди, вони антихристи й мусять не тільки зазнати стримування та обмежень; якщо ситуація серйозна й відповідає умовам для видалення або виключення, тоді необхідно повестися відповідно до принципу. Є також ще один прояв боротьби за статус: спроби відчужити більш здібних до пошуку істини людей у церкві, а також здійснювати на них нападки. Тому що люди, які шукають істину, мають чисте розуміння, оскільки вони на власному досвіді переживають Божі слова, мають проникливість щодо них, справжнє знання про них, і в колі братів і сестер ці люди часто здатні розв’язувати проблеми, спілкуючись про істину, і в такий спосіб повчають Божих обранців та поступово завойовують авторитет у церкві. Злі люди й антихристи заздрять їм і не підкоряються їм, а також намагаються відчужити їх і чинити нападки на них. Той, хто здійснює нападки на людей, які шукають істину, або намагається відчужити їх, безпосередньо порушує й підриває церковне життя. Деякі люди можуть не робити своєю мішенню безпосередньо керівників церкви, але відчувають особливу антипатію до людей у церкві, які мають реальний досвід, володіють реальністю істини, розуміють і люблять істину. Вони відчужують і зневажають таких людей, підривають їхній авторитет, часто насміхаючись з них та принижуючи їх, навіть розставляючи їм пастки та плетучи інтриги проти них і так далі. Хоча такі проблеми менш серйозні, ніж боротьба з керівниками церкви за статус, вони однаково турбують і порушують життя церкви. І оскільки ці люди створюють перешкоди та спричиняють порушення, їх слід обмежувати та тримати під контролем. … Нечестивці найбільше ненавидять людей, які шукають істину; коли вони бачать, як той, хто шукає істину, говорить про свідчення, вони стають розлюченими, ненависними й обуреними; і коли людина аналізує й пізнає себе, говорить про реальний досвід і свідчить про Бога, вони висміюють, принижують, відчужують її, підривають її авторитет, зводять на неї наклеп і навіть переслідують її. Така поведінка є їхньою звичкою; вони нікому не дозволяють бути кращими за себе, їм нестерпно бачити хороших людей; коли вони бачать хорошу особу, вони заздрять, зляться, розлючуються й думають про те, як нашкодити й ускладнити їй життя. Такі люди вже призвели до серйозних порушень нормального життя й порядку в церкві, і керівники та працівники мають об’єднати зусилля з братами й сестрами в приборканні, обмеженні й викритті таких індивідів. Якщо неможливо обмежити їх, якщо неможливо змусити їх покаятися та змінитися через спілкування про істину, тоді вони є нечестивцями, а нечестивців слід оцінювати й поводитися з ними відповідно до принципів дому Божого щодо видалення з церкви. Якщо в ході спілкування керівники та працівники досягають консенсусу й вирішують, що можна вважати ситуацію такою, у якій нечестивець турбує церкву, тоді питання необхідно розв’язувати відповідно до принципів істини: таку людину потрібно видалити із церкви; тоді годі діяти м’яко, більше не повинно бути терпимості до людей, які порушують життя церкви. Якщо керівникам і працівникам зрозуміло, що це вважається порушенням із боку нечестивців, але вони продовжують імітувати необізнаність і терплять порушення з боку нечестивців, то вони не виконують своїх зобов’язань стосовно братів і сестер і не вірні Богові й Божому дорученню» («Слово», т. 5. «Обов’язки керівників і працівників»). З Божих слів я дізналася: якщо ти не аналізуєш, чи дійсно керівники придатні до роботи, чи відповідають вони принципам Божого дому щодо розвинення людей, а лише сліпо чіпляєшся й намагаєшся в чомусь до них доскіпатися, судиш їх позаочі, намагаєшся підбурювати інших, щоб вони повстали проти керівників та скинули їх, це порушує роботу церкви. Цих людей слід викрити та поставити на місце, а в найгірших випадках вигнати з церкви. Якщо приміряти це на Кінслі, вона не дивилася, чи успішно кураторка виконує свій обов’язок, чи корисна її робота для церкви або чи варта вона навчання. Кінслі бачила лише її брак досвіду й казала, що вона аматорка, яка намагається командувати. Вона перекручувала факти й сіяла ворожнечу, викликаючи в інших упередження до кураторки, щоб вони відмовилися виконувати вказівки. Це затримало наш прогрес у поширенні Євангелія. У Кінслі це не було миттєвим проявом розбещеності, вона завжди була такою. Вона вже серйозно порушила церковне життя та була непридатною для будь-якого обов’язку. Згідно з принципом я мала негайно звільнити її. Тоді, якби вона не покаялася, її б вигнали з церкви. Але я вагалася, гадаючи, що вона доволі довго була керівницею групи та хорошою акторкою. Брати та сестри не дуже вміли розрізняти, що й до чого, і деякі шанували її. Їм здавалося, що вона мала відчуття справедливості, йшла на жертви та ділилася любов’ю при виконанні свого обов’язку. Якби я звільнила її, тільки-но сама приєдналася до церкви, чи не подумали би брати й сестри, що я безсердечна і жорстока, що я просто караю її? Чи схвалили б вони моє керівництво після такого? Але Кінслі справді була лихою, вміла роздмухувати полум’я та сіяти ворожнечу за лаштунками. Якби я образила її, і вона почала звинувачувати мене й осуджувати мене поміж іншими, розбурхуючи мої стосунки з ними, мені стало б набагато важче виконувати свою роботу. Я вирішила, що не поспішатиму з її звільненням, а спочатку обітну її та розберуся з нею, викрию та проаналізую сутність і наслідки її дій. Якщо вона це прийме та зміниться, тоді в неї ще буде шанс. Якщо ж вона цього не зробить і продовжить осуджувати керівників та працівників, тоді її можна буде звільнити.

Згодом ми з вищою керівницею Джульєттою поговорили з Кінслі та іншими залученими людьми, поспілкувавшись із ними про принципи виборів у Божому домі та про те, як саме й чому підвищили кураторку. Я також пояснила, що недавня поведінка Кінслі та ще декого з керівників груп по суті була створенням фракції, нападом на керівників і працівників та применшенням їхніх зусиль, що порушувало роботу церкви. Якщо вони не зміняться та робитимуть все це далі, їх буде звільнено. Кілька керівників груп визнали свої помилки й висловили бажання співпрацювати з кураторкою та разом виконувати роботу. Лише Кінслі не сказала нічого певного. За кілька днів Кінслі почала пліткувати з іншою сестрою, кажучи, що кураторка некваліфікована, і керівниця зробила невірний вибір. Та сестра не взяла її слова до уваги, а натомість поспілкувалася з нею про деякі принципи. Побачивши, що сестра її не підтримує, Кінслі на цьому зупинилася. Ще за кілька днів вона надіслала повідомлення кільком іншим керівникам груп, щоб ввести їх в оману. Вона написала: «Після недавнього спілкування я перейшла в оборону, злякавшись, що мене звільнять. Вам теж так здається? Я вже й слова сказати не наважуюсь. Здається, нам не можна щось пропонувати, мати іншу думку, і якщо ми висловимось відверто, нас звільнять та викинуть з церкви. Хто б наважився щось пропонувати?» Тоді вона сказала, що в слабкому прогресі церкви винні керівники, які призначають людей не за принципами. Опісля вона пішла до брата, який керував роботою, нібито під приводом пошуку тих принципів, і почала ганьбити кураторку. Той брат чимало знав про підвищення кураторки та поспілкувався з нею про принципи вибору людей у Божому домі. Далі він спитав, чи все вона зрозуміла. Вона сказала, що зрозуміла й більше не має упереджень проти кураторки. Він спитав, чи зможе вона підтримати кураторку та гармонійно працювати з нею, і вона присягнулася, що зможе. Однак після цього вона потайки поговорила з іншою сестрою, нібито для пошуку та спілкування, але натомість просто скаржилася, перекручуючи правду й кажучи: «Наша керівниця Джульєтта наперед про все домовилася з іншими братами й сестрами. Вони змовилися. Джульєтта має дуже багато влади, і всі її бояться. Я хвилююся, що якщо продовжу доповідати про проблеми кураторки, вона почне ставитися до мене як до антихриста». Насправді Кінслі мала на увазі, що Джульєтта повністю контролює всю церкву та придушує доповіді про проблеми. Я зрозуміла хитрість та підступність Кінслі, що вона лише прикидалася слухняною. Багато людей поспілкувалися з нею про принципи, але вона відмовилася це прийняти. Вона не розкаювалася за те, що судила керівників та працівників, натомість стала ще оманливішою та безглуздо нападала на них. Вона розпалювала розлад між іншими та керівниками, постійно порушуючи роботу церкви. Вона була демоном, поплічницею сатани. В той момент я пошкодувала, що не звільнила її, оскільки мої вагання всі ці дні дали їй більше можливостей обманювати людей. Я знала, що Кінслі завжди зверхньо ставилася до керівників, судила їх та порушувала їхню роботу, тому я мала звільнити її ще тоді. Але я злякалася, що про мене подумають інші, тому не стала квапитись, вирішила спочатку поспілкувалася про істину та розібратися з нею, а тоді вже звільнити, якщо вона не покається. Так мої дії були б зрозумілими для братів та сестер, і вони не подумали б про мене нічого поганого. Заради захисту власного імені та статусу я не тримала Кінслі в шорах, а дозволила їй вільно порушувати роботу церкви. Хіба я теж не доклалася до її злодіяння? Мені було важко думати про те, що я зробила. Я відчувала, що не виконала свій обов’язок як керівниця та не захистила інтереси церкви. Бог це ненавидів. Тому я молилася, просячи Бога наставити мене, щоб я проаналізувала та пізнала себе.

Наступного дня під час молитовних читань я побачила уривок з Божих слів, який викривав антихристів, і це допомогло мені краще зрозуміти себе. У Божих словах сказано: «Антихристи серйозно замислюються над тим, як ставитися до принципів істини, Божих доручень і роботи Божого дому, або як мати справу з тим, із чим вони стикаються. Вони не думають про те, як виконати Божу волю, як не завдати шкоди інтересам Божого дому, як задовольнити Бога або як принести користь братам і сестрам; над такими речами вони не замислюються. Над чим замислюються антихристи? Над тим, чи матиме місце вплив на їхній власний статус і репутацію, і чи буде знижено їхній престиж. Якщо якісь вчинки, відповідні до принципів істини приносять користь роботі церкви й братам та сестрам, але можуть призвести до того, що постраждає власна репутація антихриста, і багато людей зрозуміють його справжній духовний стан та дізнаються, якими є його справжні природа й сутність, тоді він безумовно не буде діяти відповідно до принципів істини. Якщо виконання практичної роботи змусить більшу кількість людей сформувати щодо нього високу оцінку, поважати його і захоплюватися ним або наповнить його слова владою і змусить більше людей підкорятися йому, тоді антихрист вирішить чинити в такий спосіб; у протилежному разі він ніколи не прийме рішення нехтувати своїми власними інтересами на користь інтересів дому Божого або братів і сестер. Такими є природа й сутність антихристів. Хіба це не егоїстично й огидно?» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 9, частина третя). Бог відкриває, що антихристи дуже цінують репутацію та статус і роблять все лише заради цього. Вони роблять лише те, що покращує їхній статус, але коли на кону стоять їхні інтереси, вони вдають, ніби не бачать проблем. Вони б радше побачили, як страждають інтереси Божого дому, аби зберегти власні. Я поводилася саме так, як Бог казав про антихристів. Я знала, що Божий дім вимагав очищення церкви, і Бог неодноразово казав, що якщо лиха людина заважає церкві, керівники та працівники мають швидко вжити заходів щодо неї, викрити, обмежити або вигнати її. Поведінка Кінслі вже порушила роботу церкви, отже, я мала розібратися з нею. Але я боялася, що інші погано про мене подумають та не підтримають мене як керівницю. Заради захисту власного імені та статусу я лише трохи поспілкувалася з нею і знала, що вона це не прийняла, але не обмежила та не звільнила її. Тому вона мала можливість і далі сіяти розбрат та порушувати роботу церкви. Я була готова пожертвувати інтересами церкви, аби захиститися самій. Я була дуже підступною, егоїстичною та огидною! Я не звільнила Кінслі, як вимагав принцип, не наставила інших на розуміння істини та вміння розпізнавати, що й до чого. В результаті вона багато кого обманула, і вони стали на її бік, а це затримало роботу церкви. Мене охопило сильне почуття провини та жалю. Мені здавалося, що я не гідна бути керівницею. Я помолилася: «О Боже, у церкві з’явилася лиходійка й порушниця. Я захищала власне ім’я та статус замість інтересів церкви. Я дуже егоїстична. Я не хочу далі жити таким підлим життям. Я хочу щиро покаятися перед Тобою».

Я поговорила з кількома іншими людьми, хто знав ситуацію, щоб дізнатися більше про поведінку Кінслі. Розбираючись із цим, я побачила, що декому з них бракувало вміння розпізнати її, вони вважали, що вона праведно захищала церкву. Дехто зрозумів, що вона вчинила погано, але вирішив, що вона просто не розуміла принципи істини. Я поспілкувалася з ними про те, що таке праведність і гордовитість, та про різницю між миттєвим переступом і природою людини. Це допомогло їм трохи навчитися розпізнавати, і вони були готові встати й викрити її. Однак, на мій подив, коли я заговорила про неї з братом Брендоном, він відповів: «Чому ти про неї питаєш? Вона просто дещо запропонувала. Чому ви всі накинулися на неї? Чому ви, керівники, придушуєте людину, яка має якусь ідею, та ускладнюєте їй життя? Хто тоді наважиться щось пропонувати? Це твоє розслідування навіть мене відлякує від того, щоб мати власну думку. Ви дуже схожі на антихристів, це вони не допускають інакших думок». Почуте глибоко вразило мене. Я навіть не уявляла, що він так бурхливо відреагує та заявить, що ми до неї несправедливі. Я почала терпляче спілкуватися з ним. Він не хотів слухати й все одно вірив Кінслі, вважаючи, що проблема полягає в нас. Тоді мені дуже захотілося відступити. Мені здалося, що я дуже поверхово розумію істину й мені бракує досвіду. Якщо я далі цим опікуватимусь, це може зіпсувати мій імідж в очах інших. Тоді я усвідомила, що знову почала зважати на власні інтереси, тому мовчки помолилася Богу, просячи Його дати мені віру й силу. Я згадала цей уривок: «Не дій завжди лише заради себе, не враховуй завжди лише свої власні інтереси; не враховуй інтереси людини й не думай про власну гордість, репутацію і статус. Спочатку ти повинен обміркувати інтереси Божого дому та зробити їх своїм пріоритетом. Тобі слід бути уважним до Божої волі та розпочати з роздумів про те, чи були якісь домішки у виконанні твого обов’язку, чи був ти відданим, чи виконував свої зобов’язання та чи віддавав їм усього себе, а також чи щиро ти думав про свій обов’язок і про роботу церкви. Ти маєш обміркувати ці речі. Якщо ти часто думатимеш про них і розбиратимешся в них, тобі буде легше добре виконувати свій обов’язок. Якщо в тебе низький духовний рівень, якщо твій досвід не значний або якщо ти не вправний у своїй професійній діяльності, то у твоїй роботі можуть бути деякі помилки або недоліки, і ти можеш і не отримати хороших результатів, але ти докладеш усіх зусиль. Ти не задовольняєш власні егоїстичні бажання чи вподобання. Натомість ти постійно звертаєш увагу на роботу церкви та інтереси Божого дому. Хоча ти, можливо, не досягнеш хороших результатів у своєму обов’язку, твоє серце виправиться; якщо, окрім цього, ти зможеш шукати істину, щоб розв’язати проблеми, пов’язані з твоїм обов’язком, ти відповідатимеш стандарту у виконанні свого обов’язку, і водночас ти зможеш увійти в реальність істини. Ось це і означає мати свідчення» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свій розбещений характер»). «Дехто вірить у Бога, але не шукає істини. Такі люди завжди живуть плоттю, жадаючи тілесних насолод, завжди задовольняючи власні егоїстичні бажання. Скільки б років вони не вірили в Бога, вони ніколи не ввійдуть у реальність істини. Це знак того, що вони зганьбили Бога» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свій розбещений характер»). З Божих слів я зрозуміла, що не можна зважати на власну вигоду при виконанні свого обов’язку. Ми повинні ставити інтереси церкви на перше місце, прийняти ретельний нагляд Бога та присвятити цьому все своє серце. Це єдиний шлях здобути Боже схвалення нашого обов’язку. Інакше ми вдаємося до лихих вчинків та опираємося Богу. Я не можу припинити втілювати істину в життя через страх когось образити чи викликати в них упередження. Раніше мені не доводилося стикатися з такими проблемами, але я мусила принаймні залишатися вірною своєму обов’язку та зробити все можливе, щоб спілкуватися з іншими. Я знала, що Кінслі обманула та заплутала Брендона, тому він захищав її. Вона видавала брехню за правду та казала, що критика з боку керівників насправді була забороною виступати з пропозиціями чи пропонувати іншу думку. Така брехня, що скидається на правду, може бути дуже оманливою. Кінслі казала, що керівники обирали людей, порушуючи принципи, але вона помилялася. Їй розповіли про принципи вибору людей, однак вона відмовилася їх прийняти чи проаналізувати себе. Вона дедалі більше перекручувала факти, кажучи, що керівники придушують її та загалом усі інакші думки. Хіба це не перекручення фактів та підставляння інших? Вона казала: якщо це призведе до вигнання з церкви, то хто наважиться висловити іншу думку? Ці слова нібито були щирими та йшли від серця, але так звана чесність приховувала її злісні наміри й сатанинські витівки. Вона хотіла схилити інших людей на свій бік, щоб вони захищали її перед керівниками. Це обман та порушення роботи церкви. Брандон не розпізнав цього, і слова Кінслі обманули його. Він потребував люблячого спілкування. Завдяки спілкуванню він згодом розпізнав її. Він зрозумів, що не шукав істину та не мав здатності розпізнати, що й до чого, і саме тому захищав Кінслі, ставши на бік зла. Він також зрозумів, наскільки жалюгідним був, не маючи розуміння істини, та наскільки легко піддавався лихій поведінці. Я дуже зраділа, побачивши його зміни. Згодом ми з кількома співпрацівниками поспілкувалися з іншими про те, як розпізнати лихих людей, та розклали по поличках всю поведінку Кінслі. Всі зрозуміли, що вона за людина, і ми майже одностайно проголосували, щоб вигнати її з церкви. Під час голосування вони відмітили дещо з того, про що дізнались. Вони казали такі речі: «Кінслі вигадувала брехню та скрізь поширювала власні упередження, при цьому вдаючи з себе захисницю церкви. Це створило величезний безлад у роботі церкви. Хай би як керівники викривали її та розбиралися з нею, вона аніскільки не шкодувала про це та не каялася. Вона має лиху сутність». Інші казали: «Кінслі здавалася дуже дбайливою, але її слова були оманою, лихом та злом. Якби не це спілкування й розбір, я б досі не побачила, хто вона. Я усвідомила, наскільки важливо розуміти істину та вміти розрізняти». Деякі люди казали, що були обмануті нею й вважали, ніби вона захищала роботу церкви, не здогадуючись, що вона потайки робить стільки лиха, тому встали на її бік та казали те, що не відповідало істині. Вони мусили проаналізувати себе та покаятися. Вони також побачили праведний характер Бога, який не терпить проступків. Коли лиходії порушують роботу церкви, рано чи пізно їх буде усунуто. Це нагадує мені про Божі слова: «Лукаві люди завжди будуть лукавими, їм ніколи не уникнути дня покарання. Добрі люди завжди будуть добрими, вони будуть викриті, коли Божа робота добіжить кінця. Жоден з лукавих не буде вважатися праведним і жоден з праведників не вважатиметься лукавим» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Ті, хто кориться Богу зі щирим серцем, безсумнівно будуть здобуті Богом»). Цей досвід навчив мене, що коли лиха людина в церкві порушує її роботу, а я як керівниця не розбираюся з цим, керуючись принципами та істиною, а натомість захищаю власні інтереси, я фактично дозволяю сатані саботувати роботу церкви, виступаючи його поплічником, творячи зло та опираючись Богу. Я повинна негайно викинути лиходіїв з церкви, спрямувати братів і сестер на шлях пізнання істини й навчити їх розрізняти, що й до чого. Це і є захист церкви та гідне виконання обов’язків керівника. Дякувати Богу!

Якщо Бог допоміг вам у вашому житті, натисніть кнопку, щоб приєднатися до нашої групи. Давайте вивчати слова Бога, щоб наблизитися до Нього.

Супутній контент

Партнер не конкурент

Оучжень (М’янма) Невдовзі після того, як я прийняла Божу роботу останніх днів, я почала практикувати полив новонавернених. Оскільки я...

Я знайшла своє місце

Увірувавши в Бога, я була дуже завзята у своєму прагненні. Який би обов’язок мені не доручала церква, я корилася. Коли я мала труднощі у...

Залишити відповідь

Зв’язок із нами в Messenger