Деякий час тому я дуже неефективно виконувала свій обов’язок. Працюючи над відеопроєктами, я щоразу коригувала їх багато разів, що серйозно впливало на загальний хід роботи. Спочатку я думала, що так відбувається через брак моїх власних думок, адже щоразу, коли мої брати й сестри пропонували якісь зміни, я не оцінювала їх необхідність на основі принципів, а просто вносила запропоновані правки. Не всі пропозиції мали сенс, тож ми постійно все переробляли. Пізніше, коли мене обітнули й розібралися зі мною, застосувавши те, що викриває слово Боже, і проаналізувавши себе, я усвідомила, що за моїм браком власної думки стоять сатанинський характер та огидні наміри.

Це було кілька місяців тому. Крім того, були й такі брати й сестри, які завжди зарозуміло трималися власних поглядів і не могли прийняти пропозиції інших, що серйозно впливало на хід роботи. Наш керівник кілька разів спілкувався, щоб їх викрити, але вони не змінилися і врешті їх звільнили. Я подумала: «Якщо інші даватимуть мені поради в майбутньому, мені не слід дотримуватися власних поглядів». Тож щоразу, коли я закінчувала відеопроєкт, і всі роздавали мені поради, я майже завжди їх приймала, навіть якщо це були дрібні та необов’язкові моменти, які не потребували змін. Насправді я вважала, що деякі зміни не відповідають принципам, а деякі – не більш як незначні правки, але я непокоїлася, що якщо не прийматиму їх, моя кураторка, брати та сестри будуть низької думки про мене. Можливо, вони вирішать вони, що я гордовита й не можу прийняти поради інших людей? Якщо я справлятиму на людей погане враження, ніби не можу прийняти істину, хіба моє звільнення не стане неминучим? Крім того, я не була на 100% впевнена у власних оцінках. Якби я помилилася й не внесла необхідні зміни, а після публікації відео в інтернеті знайшлась би якась проблема, то відповідала б я. Поміркувавши про це, щоб перестрахуватися, я вносила всі запропоновані зміни. Іноді я отримувала різні пропозиції, тому робила кілька версій і просила свою кураторку вирішити, яка з них найкраща, або під час обговорення роботи я радилася з братами й сестрами, і ми разом ухвалювали рішення. Я думала: «Моя кураторка і більшість братів і сестер ухвалили таке рішення. Це думка більшості, тому великих проблем не має бути. Це найбезпечніший шлях. Якщо в майбутньому щось піде не так, то це буде не лише моя відповідальність». Іноді я отримувала багато пропозицій і не була впевнена, як відредагувати відео, тому телефонувала кураторці й просила її допомогти мені вирішити, у якому напрямку рухатися. Іноді я отримувала забагато порад і зрештою не знала, що робити, а отже була дуже неефективною. Під час робочих обговорень мої постійні прохання до братів і сестер допомогти мені вибрати між різними пропозиціями забирали час, потрібний для виконання їхніх обов’язків, і сповільнювали хід роботи.

Одного разу я зробила фонове зображення для відео. Потрібно було показати страждання людей, які живуть у гріху, тому я зробила зображення в темних тонах з підсвічуванням. Деяким братам і сестрам воно здалося надто темним і непривабливим, і вони запропонували мені трохи освітлити картинку й додати світлотіньові ефекти. Я вагалася щодо цих пропозицій. З огляду на тему відео занадто яскраве зображення не відповідало атмосфері людей, які живуть у темряві, а додаткова яскравість порушила б об’єктивні закони, тому я не вважала пропозицію розумною. Але потім подумала, що оскільки це порадили кілька людей, то якщо я цього не зроблю і це вплине на відео після публікації в інтернеті, відповідатиму я. Поки я вагалася, помітила, що керівник також згоден з правками, тому почала схилятися до компромісу. Якби я висловила свою точку зору та не погодилася з порадами, чи не подумали б усі, що я наполягаю на своїх поглядах? Чи не подумали б вони, що я виправдовуюся, щоб нічого не міняти, бо це клопітно? Тому я вирішила просто внести зміни. Якби виникла проблема, це була б не лише моя відповідальність, бо я редагувала на основі загальних пропозицій. Я щиро вважала цю зміну недоречною, але витратила багато часу, щоб відредагувати зображення. Коли ж я закінчила, а кураторка оцінила відео, спираючись на відповідні принципи та його дієвість, та сказала, що воно нереалістичне, і що я маю повернути попередній варіант, це був шок. Вона також сказала, що останнім часом я була пасивною у своїх обов’язках, не мала власної думки щодо пропозицій інших і перешкоджала поступу в роботі. Кураторка попросила мене проаналізувати себе. Опісля я довго не могла заспокоїтися й почувалася дуже винною. Я витратила стільки часу на редагування зображення, а тепер мала повернути все назад, і це дійсно затримало хід роботи. Я збагнула, що весь цей час, коли мені давали поради, насправді я мала власну думку, але, щоб люди не назвали мене гордовитою, не висловлювала її. Коли я стикалася з невизначеністю, то не шукала принципів істини, а просто чекала, поки інші вирішать за мене, і робила все згідно з наказами інших людей. Таке виконання мого обов’язку дійсно було надто пасивним і затримувало роботу церкви. Я прийшла до Бога й помолилася, просячи Його скерувати мене в роздумах про себе.

Пізніше я подивилася відео, де читали слово Боже. «Ті, хто може виконувати свій обов’язок у домі Божому, повинні бути людьми, тягарем яких є робота церкви, які беруть на себе відповідальність, які підтримують принципи істини, які страждають і платять певну ціну. Якщо хтось відчуває нестачу в цих сферах, він не придатний для виконання обов’язку й не володіє умовами для його виконання. Є багато людей, які бояться брати на себе відповідальність у виконанні обов’язку. Їхній страх проявляється трьома основними способами. Перший полягає в тому, що вони вибирають обов’язки, які не вимагають взяття на себе відповідальності. Якщо керівник церкви доручає їм виконати будь-який обов’язок, вони спершу запитують, чи мусять брати на себе відповідальність за нього: якщо так, вони не приймають доручення; якщо виконання обов’язку не вимагає від них взяття відповідальності, вони приймають його неохоче, але все ж мусять з’ясувати, чи відповідна робота тяжка й нудна і, незважаючи на неохоче прийняття обов’язку, вони не вмотивовані виконувати його добре, вважаючи за краще залишатися недбалими та поверховими. Дозвілля, а не праця, і жодних фізичних труднощів – ось їхній принцип. Другий – це коли з ними трапляються труднощі або вони стикаються з проблемою, їхнім першим засобом є повідомити про це керівнику й попросити керівника розглянути й вирішити її, сподіваючись, що вони зможуть зберегти свій спокій. Їм байдуже, як керівник справиться з проблемою, і вони на це не зважають, аби лише вони самі не несли відповідальності, тоді для них усе добре. Чи таке виконання обов’язку характеризується вірністю Богу? Це називається перекладанням відповідальності, нехтуванням обов’язком, хитрощами. Це все слова; вони не виконують жодних реальних дій. Вони кажуть собі: “Якщо мені доведеться взятися за цю справу, що буде, якщо я зрештою допущу помилку? Коли вивчатимуть, хто має понести за це відповідальність, чи не буде частина провини і на мені? Чи не ляже відповідальність за неї в першу чергу на мої плечі?”. Ось про що вони турбуються. Але чи ти віриш, що Бог усе уважно досліджує? Усі роблять помилки. Якщо людині, чий намір правильний, не вистачає досвіду, і вона раніше не займалася якоюсь справою, але зробила все від неї залежне, це видно Богу. Ви мусите вірити, що Бог уважно досліджує все суще та серце людини. Якщо хтось не вірить навіть у це, хіба він не невіруючий? Яке значення може бути в тому, що така людина виконує свій обов’язок? Є ще один спосіб, у який проявляється страх людини перед взяттям на себе відповідальності. Виконуючи свій обов’язок, дехто здійснює лише трохи поверхової, простої роботи, роботи, яка не передбачає взяття виконавцем на себе відповідальності. Роботу, пов’язану з труднощами та взяттям на себе відповідальності, вони звалюють на інших, а якщо щось іде не так, вони перекладають провину на тих людей і не потрапляють у неприємності. Коли керівники церкви бачать, що такі люди безвідповідальні, вони терпляче пропонують допомогу або обтинають цих людей і розбираються з ними, щоб ті могли взяти на себе відповідальність. Однак, ці люди досі не бажають цього робити й думають: “Цей обов’язок важко виконувати добре, мені доведеться брати на себе відповідальність, коли справи підуть погано, і мене, можливо, навіть буде викинуто й вигнано, і це стане для мене кінцем”. Що це за ставлення? Якщо в тебе відсутнє почуття відповідальності під час виконання свого обов’язку, як ти можеш виконувати свій обов’язок добре? Ті, хто щиро не присвячує себе повністю Богові, не можуть добре виконувати жоден обов’язок, а ті, хто боїться брати на себе відповідальність, лише спричинятимуть затримки під час виконання своїх обов’язків. Такі люди не правдиві й не заслуговують на довіру; вони виконують свій обов’язок лише для того, щоб укинути якусь їжу до свого рота. Чи слід виганяти таких “жебраків”? Так. Дім Божий не хоче таких людей» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 8, частина перша). Слово Боже викрило мій стан. Я згадала про виконання своїх обов’язків у цей період. Отримуючи стільки порад, я розуміла, що деякі з них були недоречними. Деякі зміни суперечили принципам, а деякі були зайвими. Але я боялася не прислухатися до всіх порад, бо якби щось пішло не так, винною лишилася б тільки я. Також я боялася, що якщо триматимусь своєї точки зору, у людей може скластися погане враження, ніби я гордовита й не можу прийняти істину, тому я догоджала смакам і думкам усіх, вносила всі запропоновані зміни й не раз навіть редагувала відео та робила кілька версій, а тоді чекала на рішення кураторки та моїх братів і сестер. Я ніколи не шукала принципів істини й не ухвалювала власних рішень через страх бути винною. Я вважала, що так діяти безпечніше, бо коли маємо групове рішення, то й проблеми менш імовірні, а навіть якщо вони виникнуть, я в них буду не сама. На позір я завжди була перейнята своїми обов’язками, захищала роботу церкви, але насправді в усьому враховувала свої інтереси. Я переймалася тим, як захиститися й уникнути відповідальності. Хіба це не було облудою? Виконуючи свій обов’язок таким чином, я лише напоказ пропонувала свою працю й виконувала те, що мені казали. Я ніколи не хвилювалася й не переймалася задачами. Я безвідповідально ставилася до свого обов’язку й узагалі не зважала на роботу церкви. Мені дійсно бракувало людської сутності. Ті, хто щиро виконує свої обов’язки, зважають на роботу церкви в усьому, а коли стикаються з проблемами, які не можуть зрозуміти, то шукають Божої волі та принципів істини; вони єдині серцем з Богом у своїх обов’язках. А я? Я геть нещиро й бездумно ставилася до свого обов’язку. Я була ніби наймичкою, просто чекала, коли мені накажуть щось зробити. Я взагалі не прагнула вирішувати проблеми за принципами істини. Виконуючи свій обов’язок так, я не мала нічого спільного ні з Богом, ні з істиною. Я лише робила все для галочки, навіть не нарівні з прислужниками.

Я згадала інший уривок зі слова Божого: «За яким стандартом дії та поведінка людини оцінюються як добрі чи злі? За тим, чи має вона у своїх думках, виливах і діях свідчення про те, що вона практикує істину й утілює реальність істини в життя. Якщо ти не маєш цієї реальності або не живеш нею, то, без сумніву, ти лиходій. Як Бог розглядає лиходіїв? Для Бога твої думки й зовнішні дії не свідчать про Нього, вони не принижують і не перемагають сатану; натомість вони ганьблять Бога й вкриті плямами безчестя, яке ти Йому приніс. Ти не свідчиш про Бога, не присвячуєш себе повністю Богові й не виконуєш свої зобов’язання й обов’язки перед Богом; натомість ти працюєш заради самого себе. Що значить “заради самого себе”? Якщо бути точним, це означає заради сатани. Тому, врешті-решт, Бог скаже: “Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!”. В очах Бога твої дії не розглядаються як добрі вчинки, вони вважаються злом. Вони не тільки не зможуть здобути Боже схвалення – вони будуть засуджені. Чого сподівається здобути людина від такої віри в Бога? Чи не зійшла б така віра врешті-решт нанівець?» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свій розбещений характер»). Божі слова дали мені розуміння. Він пильнує всі серця. Він не зважає на те, скільки ми виконуємо роботи, чи на страждання, яких зазнаємо. Натомість Він дивиться, кому люди присвячують наміри у своїх обов’язках: Йому чи собі, і чи є свідчення, що у своїх обов’язках вони практикують істину. Якщо ти завжди намагаєшся догодити собі у своєму обов’язку, то в очах Бога це зло, і Бог це ненавидить. Через слово Боже я побачила, що у виконанні обов’язку переслідувала власні інтереси. Скільки б часу не вимагали незначні правки, я редагувала зображення знов і знов – усе це, щоб уникнути відповідальності. Всупереч власному бажанню я вносила недоречні правки, а якість відео тільки погіршувалася. Я затримувала роботу церкви, але ніколи не відчувала занепокоєння чи невідкладності, а також не намагалася стати ефективнішою через пошук принципів істини. Усе у своєму обов’язку я робила для галочки й гадала, що якщо закінчу редагування, і всі схвалять результат, усе буде добре. Моя безвідповідальна поведінка аж ніяк не була виконанням обов’язку чи накопиченням добрих вчинків, натомість була пороком. Захищаючи власні інтереси, я не раз гальмувала роботу церкви; я лише виконувала роль слуги сатани та порушувала роботу церкви! Щойно я це усвідомила, мене охопив жах. Я негайно помолилася Богові й попросила Його проводу, щоб змінити своє ставлення до обов’язку та позбутися свого розбещеного характеру.

Опісля, коли я стикалася з різними порадами у своєму обов’язку, я спочатку йшла до Бога, щоб молитися й шукати, аналізувала, які запропоновані зміни потрібні, а які ні, і міркувала, як підвищити свою ефективність, щоб досягти кращих результатів. Коли ж запропоновані зміни не були необхідні, я представляла свої думки на основі принципів, які розуміла, шукала й спілкувалася з усіма, і деякі з моїх думок приймалися. Така практика зробила мене трохи ефективнішою у своєму обов’язку. Я думала, що змінилася, але коли настав час брати на себе відповідальність, знову стала пасивною.

Якось я зробила віньєтку на відео, і у всіх були різні думки щодо деяких деталей зображення. Після дискусій та обговорень ми так і не вирішили, як його змінити, і надовго застрягли на цьому. Насправді я знала, що якщо віньєтка добре виглядає, а пропорції героїв і зображення не порушують об’єктивну реальність, не слід зациклюватися на деталях. Але, почувши стільки різних пропозицій, я не знала, що робити. Якщо внести зміни на підставі власних ідей, що буде, якщо після публікації відео виникне проблема? Відповідати буду я. Я боялася нести відповідальність за помилку, тому створювала кілька версій зображення на основі всіх пропозицій і чекала, поки всі ухвалять остаточне рішення, але зрештою ніхто не дав мені чіткої відповіді. Я бачила, що дні спливають, і дуже переживала. Хіба я знову не затримувала хід роботи з відео? Я сильно непокоїлася, тому запитала себе: «Чому так складно вирішити? Чому я маю відчуття, ніби на моїх руках пута, і я не можу їх розв’язати?» Я прийшла до Бога, щоб молитися й шукати, і попросила Його направити мене в роздумах і самопізнанні.

Пізніше я прочитала уривок зі слова Божого. «Ти маєш бути чесною людиною, у тебе має бути почуття відповідальності, коли ти стикаєшся з проблемами, і ти маєш знаходити способи пошуку істини задля вирішення проблем. Не будь віроломною людиною. Якщо ти ухиляєшся від відповідальності й умиваєш руки, коли виникають проблеми, тебе засудять навіть невіруючі. Невже ти думаєш, що Божий дім цього не зробить? Обрані Богом зневажають і відкидають таку поведінку. Бог любить чесних людей, але ненавидить брехливих і підступних. Якщо ти – віроломна людина та намагатимешся вдаватися до хитрощів, чи не зненавидить тебе Бог? Чи дозволить тобі Божий дім просто так вийти сухим із води? Рано чи пізно тебе буде притягнуто до відповідальності. Бог любить чесних людей і не любить віроломних. Кожен має чітко це розуміти й перестати плутатися та чинити нерозумно. Короткочасне невідання зрозуміле, але відмова прийняти істину взагалі – це просто впертість. Чесні люди можуть брати на себе відповідальність. Вони не думають про свої власні вигоди та втрати, вони просто оберігають роботу й інтереси Божого дому. У них добрі й чесні серця, неначе чаші з чистою водою, дно яких видно з першого погляду. В їхніх діях також присутня прозорість. Брехлива людина завжди хитрує, завжди щось маскує і прикриває себе так ретельно, що ніхто не може бачити її наскрізь. Люди не можуть бачити твої внутрішні думки, але Бог може бачити найпотаємніше у твоєму серці. Якщо Бог бачить, що ти нечесна людина, що ти підступний, що ти ніколи не приймаєш істину, що ти завжди намагаєшся обманути Його, і що ти не віддаєш Йому своє серце, тоді ти не подобатимешся Богу, Він зненавидить і полишить тебе. Ті, хто досягає успіху серед невіруючих, солодкомовні й кмітливі люди, – які вони? Чи вам це зрозуміло? Якою є їхня сутність? Можна сказати, що всі вони надзвичайно проникливі, всі вони надзвичайно брехливі й зрадливі, вони – справжній диявол сатана. Чи міг би Бог спасти таку людину? Бог нікого не ненавидить так, як дияволів – людей брехливих і зрадливих. Бог однозначно не спасе таких людей, тому що б ти не робив, не будь такою людиною. Ті, хто кмітливий і зважає на всі аспекти, коли говорить, хто солодкомовний і спритний, і дивиться, куди вітер віє, маючи справу з якимись питаннями, – Я кажу тобі, Бог зневажає цих людей найбільше; такі люди не підлягають спасінню. Коли люди віроломні й зрадливі, як би красиво не звучали їхні слова, це все одно облудна брехня. Що приємніше звучать їхні слова, то більше вони схожі на диявола сатану. Це саме ті люди, яких Бог зневажає найбільше. Як ви гадаєте, чи можуть підступні й підлесливі люди, які вміють брехати, отримати роботу Святого Духа? Чи можуть вони отримати освітлення й просвітління Святого Духа? Категорично ні. Яке ставлення Бога до віроломних і зрадливих людей? Він має огиду до них і відкидає їх, Він відтісняє їх убік і не звертає на них жодної уваги, Він вважає, що вони належать до того ж класу, що й тварини. В очах Бога такі люди просто носять людську шкіру; за своєю сутністю вони того ж роду, що й диявол сатана, вони – ходячі трупи, і Бог ніколи не спасе їх» («Слово», т. 5. «Обов’язки керівників і працівників»). Слово Боже викрило мій стан. Я завжди була нерішучою, коли стикалася з різними пропозиціями, боялася взяти на себе відповідальність за помилки й завжди намагалася захиститися, бо керувалася сатанинськими отрутами, як-от «Кожен сам за себе», «Захищай себе, намагайся уникнути провини» та «Закон неможливо виконувати, коли всі – правопорушники». Коли я стикалася з різними пропозиціями, у мене були власні думки, але я вчасно не озвучувала їх і не шукала, а вперто продовжувала дотримуватися порад інших, щоб не відповідати за проблеми, і щоб зі мною не розібралися. На позір я видавалася сприйнятливою до порад інших людей, такою, що не відмовляється від чужих пропозицій та втілює їх, що створювало ілюзію, ніби я можу прийняти істину. Насправді за цим стояли мої ниці наміри. Я згадала свою поведінку раніше і те, як щоразу, коли могла бути за щось відповідальною, дбала про себе. Іноді, коли в інших виникали проблеми й вони просили моєї поради, я спочатку вгадувала думки та розмисли інших людей, і якщо вони збігалися з моїми, брала їх за основу та додавала власні поради, але якщо їхні думки відрізнялися, я не хотіла ділитися своїми, бо боялася, що якщо помилюся, і через це виникнуть проблеми, мені доведеться взяти відповідальність на себе, тому казала щось невизначене та поверхове. Я побачила, що живучи за цими сатанинськими філософіями, стала особливо хитрою і підступною, ніколи не могла чітко висловити власну точку зору, не мала принципів чи позиції, говорила й діяла так, що збивала людей з пантелику й робила власні погляди незбагненними. Я навіть думала, що чиню розумно, бо так не зіткнуся з наслідками, зі мною не розберуться й не звільнять. Я й гадки не мала, що обманюю Бога та моїх братів і сестер, що я дуже підступна людина. Я викликв у Бога ненависть і зневагу. Якби я не покаялася й не змінилася, мене було б не спасти. І хоч своїх братів і сестер я могла обдурити, Бог стежить за моїм серцем. Якби я й далі так обманювала Бога, безвідповідально ставилася до свого обов’язку, просто працювала автоматично, й відмовлялася зосереджуватися на пошуку принципів істини, зрештою, я б ніколи не здобула істину, і мене точно засудили б і вигнали. Я побачила, що була надто розумною для власного блага. Я була такою невігласкою! Тільки коли я це усвідомила, почала відчувати страх. Мені дуже хотілося покаятися перед Богом. Я не могла так продовжувати.

Пізніше я прочитала уривок зі слова Божого: «У домі Божому ти мусиш розуміти принцип кожного обов’язку, який виконуєш, яким би він не був, і бути здатним практикувати істину. Ось що означає бути принциповим. Якщо тобі щось незрозуміло, якщо ти не впевнений, що слід робити, проведи спілкування для досягнення консенсусу. Щойно буде визначено, що є найбільш корисним для роботи церкви та для братів і сестер, роби це. Не будь скутий правилами, не відкладай, не чекай, не будь пасивним спостерігачем. Якщо ти завжди є спостерігачем і ніколи не маєш власної точки зору, якщо, перш ніж щось робити, ти завжди чекаєш, доки хтось інший ухвалить рішення, а коли ніхто ще не ухвалив рішення, просто тягнеш час і чекаєш, до чого це призведе? Кожна частина роботи загрузає в трясовині, і ніщо не доведене до кінця. Тобі слід навчитися шукати істину або принаймні вміти діяти відповідно до своєї совісті та розважливості. Якщо тобі зрозумілий належний спосіб дій, і більшість інших вважає цей спосіб здійсненним, то саме його ти маєш практикувати. Не бійся взяти на себе відповідальність за щось, або образити інших, або понести наслідки. Якщо людина не робить нічого реального, і завжди прораховує, і боїться брати на себе відповідальність, і не виконує практичну роботу, то це показує, що в цієї людини забагато лиходійських задумів. Як це несправедливо – бажати насолоджуватися Божими благословеннями й благодаттю і водночас не робити нічого реального. Немає нікого, кого Бог зневажає більше, ніж таких підступних людей, що потурають іншим. Незалежно від того, що ти думаєш, ти не практикуєш істину, у тебе немає вірності, ти завжди додаєш свої особисті міркування, і в тебе завжди є власні думки та ідеї. Бог спостерігає за цим, Бог знає; невже ти думав, що Бог не знає? Так думати нерозумно. І якщо ти негайно не покаєшся, ти втратиш Божу роботу» («Спілкування з Богом»). «У чому проявляється чесна людина? Перший прояв чесної людини – це відсутність сумнівів у Божих словах. Ще один прояв чесної людини – найголовніший і найважливіший – це в усьому шукати та практикувати істину. Ти кажеш, що чесний, але подумки постійно відсуваєш Божі слова на задній план і просто робиш що хочеш. Хіба це прояв чесної людини? Ти кажеш: “Хоча мій духовний рівень низький, але серце чесне”. Проте коли на тебе лягає якийсь обов’язок, ти боїшся виконати його погано та через це зазнати страждань і понести відповідальність, тож ти знаходиш відмовки, щоб ухилитися від цього обов’язку чи перекласти його на когось іншого. Хіба це прояв чесної людини? Очевидно, що ні. Як же тоді має зробити чесна людина? Вона має підкоритися Божим влаштуванням, бути відданою в обов’язку, який вона має виконувати, та намагатися відповідати Божій волі. Це проявляється кількома способами. Один із них – приймати свій обов’язок із чесним серцем, не зважаючи на свої плотські інтереси, виконувати його не впівсили та не плести інтриг заради власної вигоди. Це один прояв чесності. Інший прояв – це виконувати свій обов’язок добре, від щирого серця та з усіх сил, робити все як належить і вкладати у свій обов’язок душу та любов, щоб догодити Богові. Це те, у чому має проявлятися чесна людина при виконанні свого обов’язку» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Зі слова Божого я зрозуміла, що Бог любить чесних людей. Навіть якщо ти невіглас чи маєш низький духовний рівень. Головне – мати правильне й чесне серце, не тримати нічого в собі, говорити відверто про те, що думаєш, шукати та спілкуватися з іншими щодо того, чого не розумієш, діяти згідно з принципами та робити те, що йде на користь роботі церкви, і бути відданим своїм обов’язкам. Роби так – і догодиш Богові. Бог пильнує серця людей. Якщо ми докладаємо всіх зусиль, навіть якщо іноді помиляємося через низький духовний рівень чи нерозуміння істини, все одно є наука, яку нам слід засвоїти. Поки ми можемо приймати істину, шукати її та вчасно оцінювати проблеми, ми дедалі рідше відхилятимемося й поступово опановуватимемо принципи та добре виконуватимемо свої обов’язки. Церква не звільняє людей і не виганяє їх через одну помилку. Щойно я це зрозуміла, відчула велике полегшення.

Пізніше я відкрилася й спілкувалася з сестрою про свій стан у той період, і вона дуже терпляче мені допомогла. Завдяки спільним пошукам і спілкуванню я змінила хибний погляд, якого завжди дотримувалася. Раніше я завжди непокоїлася, що якщо не прислухаюся до порад інших і висловлю відмінні погляди та думки, інші подумають, що я гордовита й не сприймаю істину. Насправді я не могла відрізнити зарозумілість від дотримання принципів. Відстоювати принципи означає через пошук істини, визначати практики, які відповідають принципам і захищають інтереси церкви, дотримуватись їх далі і не йти на компроміс, коли інші заперечують або порушують питання. Хоча на позір це трохи схоже на зарозумілість, – це відстоювання істини і це позитивна річ, тоді як зарозумілість полягає у відчутті переваги над іншими. Зарозумілість – це віра в безпомилковість власних думок та ідей; це коли інші озвучують різні погляди, а ти наполягаєш на своєму без пошуку чи роздумів і далі кажеш на чорне біле. Усі ці думки виходять з їхніх власних суджень і не засновані на принципах. Проте такі люди вимагають, щоб інші слухали їх і робили, як вони кажуть. Це сатанинський характер, прояв гордовитості. Я згадала кількох братів і сестер, яких звільнили раніше. Деякі з них наполягали, щоб усе було по-їхньому, не сприймали пропозиції своїх братів і сестер всерйоз і не розглядали їх, завжди обстоювали власну думку й не бажали виправляти та покращувати роботу. Те, на чому вони наполягали, ніколи не відповідало принципам, це були лише їхні особисті думки та вподобання. Це прояв зарозумілості. Коли мені представляли різні думки, я відчувала, що деякі пропозиції були недоречними, але якби я могла оцінити їх відповідно до принципів і висловити власні погляди, це було б не зарозумілістю, а дотриманням принципів істини. Коли я часом не до кінця розумію проблеми або не можу осягнути щось, але могла б висловити свою думку, шукати та спілкуватися з іншими, це не означало б пихате наполягання на своєму, натомість це було б з’ясуванням принципів до ухвалення рішень, серйозним і відповідальним ставленням до свого обов’язку. Коли я зрозуміла ці істини, я відчула велике полегшення.

Пізніше, коли я отримувала забагато порад під час виконання свого обов’язку, я молилася Богові про спокій і шукала відповідних принципів істини, а також оцінювала на основі принципів, чи правки справді потрібні. Я також почала сама використовувати власні ідеї для дискусій та обговорення з усіма. Якось я закінчила роботу над фоновим зображення для відео, а мій керівник сказав, що я обрала не той колір, і порадив змінити його. Я подумала: «Щоб внести ці зміни, треба багато роботи, і це точно призведе до затримки завантаження відео. Насправді це не питання принципу, це лише особисті смаки, тому змінювати колір немає потреби. Але якщо я цього не зроблю, чи не подумає мій керівник, що я гордовита й нездатна прийняти пропозиції інших людей?» Коли я знову почала вагатися, то прийшла до Бога й помолилася: попросила Його направити мене в практиці згідно з принципами. Помолившись, я знайшла деякі довідкові матеріали, а потім працювала зі своїм керівником і кураторкою, щоб знайти відповідні принципи. Я також поділилася власним розумінням і поглядами. Після цього керівник та кураторка погодилися з моїм поглядом, і незабаром відео з’явилося в мережі. Я почувалася дуже щасливою і захищеною.

Згадуючи свій досвід у цей час, я зрозуміла, що, щоб захиститися та уникнути відповідальності, я зв’язала собі руки у своєму обов’язку всілякими турботами. Жити так було виснажливо, а я не була дуже ефективною. Але коли я зрозуміла Божу волю й практикувала згідно з принципами істини, проблеми стало легко вирішувати, і мій обов’язок став набагато легшим і більш невимушеним. Після цього досвіду я справді відчула, що життя за сатанинськими філософіями лише робить людей ще хитрішими та підступнішими, негідними довіри людей і неприємними Богу. Тільки практикуючи істину й виконуючи свій обов’язок згідно з принципами істини, отримаєш благословення. Коли робиш це, то знаходиш впевненість і безпеку, а також відчуваєш справжній спокій і радість.