У серпні 2021 року я почала працювати керівницею церкви. Взаємодіючи з Ліліан, яка керувала євангельською роботою, я помітила, що вона часто з перебільшенням ставилася до дрібних проблем інших людей та всім про них розповідала. Вона не могла нормально працювати з іншими та постійно казала речі, що суперечили фактам. Якось на зібранні вона сказала, що одна з керівниць церкви, яку нещодавно перевели, не зосереджувалась на євангельській роботі та ніколи не питала Ліліан, як просувається її робота. Але насправді та керівниця завжди стежила за її роботою. Ліліан також доповідала, що робота йде дуже добре, тому люди вважали, що вона нормально керує своєю частиною процесу. Насправді під її керівництвом взагалі не відбувалося реальної роботи. На одному зібранні вона неодноразово підкреслила труднощі у своїй роботі, заявивши, що члени її команди працюють неефективно, але коли я почала детально вивчати ситуацію, то виявила чимало роботи, яку вона не виконала, тому в неї не було підстав так казати. Я зробила їй зауваження за невиконання практичної роботи й перекладання провини на інших. Вона нічого не відповіла. Я вирішила, що вона провела самоаналіз, але, на мій подив, вона надіслала моїй напарниці, сестрі Майї, повідомлення, заявивши, що більше не хоче мати зі мною жодних справ, що я, помітивши проблему, бездумно розібралася з нею та не зрозуміла її справжніх труднощів. Вона також сказала, що не може поводитись як я, бо мусить ставитися до братів і сестер з любов’ю й терпінням. Прочитавши це, я на мить просто отетеріла. У виконанні нею обов’язку було дуже багато проблем. Я лише вказала на них – це геть було не схоже на обтинання і критику. Як вона могла сказати, що я бездумно розібралася з нею? Усе було зовсім не так. Як вона могла бути такою хитрою та підступною? Я хотіла щось пояснити Майї, але, написавши половину повідомлення, засумнівалась. Якщо я відправлю повідомлення із поясненням чи описом проблем Ліліан, Майя може подумати, що мені бракує самосвідомості при зіткненні з проблемами та я неналежно ставлюся до людей. Із цією думкою я не стала відправляти повідомлення. Згодом я почула, що Ліліан вдається до відвертого спілкування з іншими, щоби мати привід сказати, що я бездумно розібралася з нею, не дослідивши обставини, і це пригнічувало її. Почуте дуже засмутило мене. Я не знала, як перевірятиму її роботу в майбутньому, і мені здалося, ніби з нею дуже складно поладнати. За кілька днів у нас виникла робоча потреба перевести кількох людей з команди Ліліан у групу поливу. На диво, щойно я сказала їй про це, вона з невдоволеним виглядом відповіла: «Якщо хочеш їх перевести, просто зроби це. Мені байдуже. Я все одно впевнена, що результати моєї роботи виявляться не дуже добрими». Пізніше вона відверто сказала мені, що в неї проблема із сестрою, яка керувала роботою поливу, і тому вона не хотіла, щоб людей переводили. Вона також сказала, що якщо та сестра й далі спричинятиме їй проблеми, вона поводитиметься неприязно, і ніхто не має права звинувачувати її. Почувши в її словах погрозу, я подумала, що з нею не лише непросто поладнати, вона ще й має погану людську сутність, і мені слід бути обережною, перевіряючи її роботу, інакше вона знайде щось і проти мене.

Якось вища керівниця призначила нам роботу з очищення, тобто провести розслідування та дізнатися, чи є у церкві лиходії або антихристи, і якщо когось знайдемо – прибрати їх та прогнати з церкви. На думку спала Ліліан. Вона мала погану людську сутність та відмовлялася прийняти істину. Вона гострила зуб на будь-кого, хто говорив їй про проблеми, все перекручувала, плутала чорне й біле та позаочі поширювала свої упередження. Я вирішила, що маю ретельно вивчити її загальну поведінку. Але потім згадала, як Ліліан опиралася моїм перевіркам її роботи та позаочі розповідала всім, як я бездумно розібралася з нею. Якщо я цього разу почну збирати характеристики на неї, чи не подумають брати й сестри, що я скористалася можливістю помститися їй? Чи не подумає моя напарниця, що я надто переймаюся статусом та шукатиму можливостей накинутись на будь-кого, хто вкаже на мої проблеми? Тоді всі боятимуться й уникатимуть мене, і в мене будуть великі неприємності, якщо люди спробують розпізнати мої проблеми та повідомлять про мене як про псевдокерівницю. Я вирішила забути про це. Я могла б зайнятися цим після того, як хтось інший виявить її проблеми, інакше, якщо я першою виступлю проти неї, мене можуть неправильно зрозуміти. Отже, я не стала піднімати це питання. Невдовзі Майя зазначила, що Ліліан має погану людську сутність, та висловила намір дослідити її поведінку. Почувши це від неї, я зраділа, водночас почуваючись трохи винною. Я вже знала це про Ліліан та мала б одразу дослідити її поведінку, але я нічого не сказала, злякавшись, що інші сприймуть це як напад на неї з мого боку. Я не захищала інтереси церкви. Але принаймні хтось іще висловився, тому мені більше не потрібно було хвилюватися. Зібравши характеристики на Ліліан, ми побачили, що більшість людей, які їх написали, не надто добре її знали та надали дуже мало інформації. Її проблеми помітили лише декілька братів і сестер. Я знала, що за тих обставин найвірнішим рішенням було б знайти людей, які довго взаємодіяли з нею, але я стривожилася, що інші скажуть, ніби я переслідую її і користуюся ситуацією задля особистої помсти, тому я не хотіла нічого казати. Тоді Майя сказала, що ми маємо наглядати за перебігом подій, а я промовчала.

Пізніше я з’ясувала, що інші брати й сестри подавали Ліліан пропозиції, але вона не лише не приймала їх, а й неправдиво звинувачувала тих, хто щось пропонував. Якось поливальник поділився з Ліліан думкою, що дехто з тих, кому проповідували Євангеліє, мав погану людську сутність та не відповідав принципам. Ліліан не лише відмовилася це прийняти, а й висловила свої упередження та скарги перед братами й сестрами, які проповідували Євангеліє, заявивши, що всі вони дотримувалися принципів у виконанні своїх обов’язків, але оскільки поливальники нечітко спілкувалися про істину з людьми, для навернення яких доклали багато зусиль, дехто з нових вірян був уведений в оману чутками та припинив ходити до церкви. На одному із зібрань ми з Майєю спілкувалися про суть цієї проблеми, розглядаючи поведінку Ліліан. Згодом ми неодноразово спілкувалися з нею. Я гадала, що вона проведе самоаналіз, але вона не піддавалася й далі поширювала ці упередження проти поливальників. Вона казала, що пригнічена й не знає, як їй виконувати свою роботу. Через цей розбрат, який вона посіяла, деякі брати й сестри дорікали один одному, і між ними не було злагодженої співпраці. Я знала, що Ліліан не годиться на роль кураторки, та її слід негайно звільнити. Я дуже шкодувала, що швидко не розслідувала цю ситуацію та не звільнила її одразу. Мені було відомо про її погану людську сутність, але я давала їй можливість знову й знову порушувати роботу церкви. Я жахливо почувалася. Я помолилася Богу, просячи Його наставити мене, щоб я проаналізувала й пізнала себе.

У своєму пошуку я побачила цей уривок із Божих слів: «Що це за характер, коли люди не беруть на себе відповідальності за свій обов’язок, виконують його недбало й поверхово, поводяться як чоловіковгодники й не відстоюють інтереси Божого дому? Це хитрість, це характер сатани. Найбільш вражаюче в людських філософіях життя – це хитрість. Люди думають, що якщо вони не будуть хитрими, то можуть образити інших і не зуміють захистити себе; вони вважають, ніби мусять бути достатньо хитрими, щоб нікого не скривдити, не образити й тим самим захистити себе, убезпечити свої засоби до існування та здобути міцну опору серед мас. Усі безбожники живуть за філософією сатани. Усі вони – чоловіковгодники, що нікого не ображають. Ти прийшов до Божого дому, читав Боже слово, слухав проповіді Божого дому. То чому ж ти не можеш практикувати істину, говорити від щирого серця й бути чесною людиною? Чому ти завжди поводишся як чоловіковгодник? Чоловіковгодники захищають лише власні інтереси, а не інтереси церкви. Коли вони бачать, що хтось чинить зло та шкодить інтересам церкви, то не зважають на це. Їм подобається бути чоловіковгодниками й нікого не ображати. Це безвідповідально, і люди такого сорту занадто хитрі й ненадійні» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). З одкровення Божих слів я зрозуміла, що у спробі підтримати власний імідж та статус та зі страху образити Ліліан я не захистила роботу церкви, побачивши, як Ліліан порушує її. Натомість я стала чоловіковгодником, який дивиться на ситуацію крізь пальці. Це було безвідповідальною та підступною поведінкою. Безбожники живуть за принципами сатанинської філософії, щоби захищати власні інтереси. Відкриваючи рота, вони уважно спостерігають за іншими й тримають ніс за вітром – вони дуже хитрі. Виконуючи свій обов’язок, я поводилася як безбожниця. Я чітко бачила, що Ліліан має погану людську сутність та вже порушила роботу церкви. Її слід було звільнити. Однак я не хотіла, щоб інші подумали, ніби я докоряю та мщуся їй, тому я уникала цього питання, намагаючись не робити нічого підозрілого, та відклала вирішення ситуації з Ліліан. Я хотіла почекати, поки інші брати й сестри розпізнають її поведінку. Бажаючи захистити власну репутацію й статус, навіть знаючи, що вона порушувала роботу церкви, я однаково не зважала на шкоду, завдану інтересам церкви, не дотримувалася принципів, не викривала Ліліан та не давала їй ради. Я була дійсно хитрою, егоїстичною та огидною. Від цієї думки я відчула глибоку провину та жаль. Я знала, що не можна й далі все робити абияк, і мусила врегулювати проблему з Ліліан згідно з принципом – не можна було й далі захищати власні інтереси.

Пізніше ми з Майєю пішли поговорити з Ліліан, викриваючи те, як вона все перекручувала й свавільно поширювала свої упередження про інших, підриваючи й погіршуючи стосунки між братами й сестрами, і як вона стала на заваді роботі церкви. Я здивувалася, коли вона взагалі нічого з цього не прийняла, натомість накинувшись на нас. Вона сердито сказала: «Я розповіла вам про проблеми, а ви не лише їх не розв’язали, а ще й причепилися до мене. Я бачу, що ви взагалі не виконуєте практичну роботу». Побачивши, як вона вперлася, геть не усвідомлюючи свої вчинки, ми розібрали природу й наслідки її слів та дій, скориставшись доречними Божими словами, але вона не прийняла це й далі сперечалася, прискіпуючись до дрібниць.

Опісля я прочитала уривок із Божих слів, який допоміг мені зрозуміти сутність Ліліан. У Божих словах сказано: «Усі ті, хто часто заважає роботі й життю церкви та хто серйозно втручається у входження в життя обраного народу Божого, є невіруючими й лихими людьми, яких необхідно усунути із церкви. Ким би вони не були та як би не поводилися в минулому, якщо вони часто заважають роботі й життю церкви, не сприймають обтинання й розбір щодо себе, і завжди дотримуються своєї викривленої логіки, тоді їх потрібно усунути. Це робиться виключно для нормального поступу роботи церкви й захисту інтересів обраних Богом людей; це повністю відповідає принципам істини й Божій волі» («Слово», т. 5. «Обов’язки керівників і працівників»). «Які б помилки або погані вчинки люди зі злісним характером не вчинили, вони не дозволять іншим викривати їх, розбиратися з ними або обтинати їх. Якщо хтось викриє й образить їх, вони розлютяться, завдадуть удару у відповідь і ніколи не залишать це питання без уваги. У них немає терпіння й терпимості до інших людей, і вони не йдуть їм назустріч. На якому принципі ґрунтується їхня поведінка? “Я радше ображу всіх і кожного, ніж дозволю хоча б комусь одному образити мене”. Інакше кажучи, вони не терплять, коли їх хтось ображає. Хіба це не логіка лихих людей? Саме такою є логіка лихих людей. Нікому не дозволено їх ображати. Для них неприйнятно, щоб хто-небудь навіть найменшою мірою зачіпав їх, і вони ненавидять кожного, хто це робить. Вони продовжуватимуть переслідувати таку людину й ніколи не полишать цю справу – ось наскільки лихими є ці люди» («Слово», т. 5. «Обов’язки керівників і працівників»). Із Божих слів я зрозуміла, що лихі люди мають порочний характер та взагалі не приймуть істину. Вони плекають у собі ненависть до будь-кого, хто викриває та вказує на їхні проблеми, бачать у таких людях ворогів і можуть навіть накинутись у відповідь та помститися. Я порівняла поведінку Ліліан із прочитаним. Вона ніколи не аналізувала себе, зіткнувшись із проблемами, нічого не дізнавалася про себе та ненавиділа всіх, хто щось їй пропонував, бо вважала їх ворогами, перекручувала істину, плутала чорне й біле, постійно поширюючи свої упередження й скарги на інших та провокуючи проблеми у стосунках між братами й сестрами. У результаті вони не могли злагоджено працювати разом, що переривало євангельську роботу та заважало її виконувати. Інші вказували їй на проблеми та багато разів допомагали, але вона цього не приймала. Вона ворожо ставилася до всіх та неправдиво обвинувачувала людей у відповідь, ні на мить про це не шкодуючи. За характером Ліліан нудило від істини, вона ненавиділа істину. Виявилося, що вона лиха людина, і якби ми дозволили їй лишитися в церкві, це створило б іще більше перешкод у церковній роботі. Отже, ми з Майєю поспілкувалися про своє розпізнання поведінки Ліліан згідно з принципами та звільнили її після схвального голосування братів і сестер. Ми призначили їй пройти ізоляцію та самоаналіз та збиралися вигнати її в разі подальших порушень.

Згодом дехто з братів і сестер один за одним казав, що почувалися дуже скуто, працюючи з Ліліан. Вона завжди владно сварила людей, і багато хто її боявся. Коли вона починала перевіряти чиюсь роботу, люди готувалися заздалегідь зі страху, що вона їх сваритиме, якщо вони не дуже добре щось пояснюватимуть. Мені було по-справжньому незручно. Ліліан накоїла дуже багато лиха, завдавши чимало болю братам і сестрам. Попри мою посаду керівниці церкви, я, виявивши лиходійку, так нічого й не зробила. Хіба я виконувала бодай якусь практичну функцію? При мені не виконувалося жодної фактичної роботи.

Кілька днів я аналізувала, чому я здатна чудово впоратися з іншими лиходіями й антихристами, але уникала вирішення проблеми з Ліліан. Я прочитала деякі Божі слова: «Незалежно від того, що вони роблять, антихристи в першу чергу враховують свої власні інтереси й діють лише після того, як усе продумали; вони не підкоряються істині по-справжньому, щиро й абсолютно без компромісів, але роблять це вибірково та за певної умови. Що це за умова? Йдеться про те, що їхні статус і репутація мусять бути захищені й вони не мають понести жодних утрат. Тільки після виконання цієї умови вони вирішать і виберуть, що робити. Тобто антихристи серйозно замислюються над тим, як ставитися до принципів істини, Божих доручень і роботи Божого дому, або як мати справу з тим, із чим вони стикаються. Вони не думають про те, як виконати Божу волю, як не завдати шкоди інтересам Божого дому, як задовольнити Бога або як принести користь братам і сестрам; над такими речами вони не замислюються. Над чим замислюються антихристи? Над тим, чи матиме місце вплив на їхній власний статус і репутацію, і чи буде знижено їхній престиж. Якщо якісь вчинки, відповідні до принципів істини приносять користь роботі церкви й братам та сестрам, але можуть призвести до того, що постраждає власна репутація антихриста, і багато людей зрозуміють його справжній духовний стан та дізнаються, якими є його справжні природа й сутність, тоді він безумовно не буде діяти відповідно до принципів істини. Якщо виконання практичної роботи змусить більшу кількість людей сформувати щодо нього високу оцінку, поважати його і захоплюватися ним або наповнить його слова владою і змусить більше людей підкорятися йому, тоді антихрист вирішить чинити в такий спосіб; у протилежному разі він ніколи не прийме рішення нехтувати своїми власними інтересами на користь інтересів дому Божого або братів і сестер. Такими є природа й сутність антихристів. Хіба це не егоїстично й огидно?» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 9, частина третя). «Якщо хтось каже, ніби любить істину та прагне до істини, а по суті переслідує мету виділитися, похизуватися, реалізувати власні інтереси та зробити так, щоб люди були про нього високої думки, а свій обов’язок така людина виконує не для того, щоб слухатися Бога чи догоджати Йому, а щоб забезпечити собі престиж і статус, то її прагнення неправедне. З огляду на це, коли йдеться про роботу церкви, дії таких людей перешкоджають їй чи допомагають рухатись уперед? Очевидно, що перешкоджають; вони не допомагають їй рухатись уперед. Дехто, прикриваючись роботою в церкві, гониться за власним престижем і статусом, веде власну справу, створює власну маленьку групу, власне маленьке царство – чи виконує така людина свій обов’язок? Уся робота, яку вона здійснює, по суті, порушує, розладнує й погіршує роботу церкви. Який наслідок гонитви таких людей за статусом і престижем? По-перше, це впливає на те, як обрані Богом люди їдять і п’ють Боже слово та розуміють істину, це перешкоджає їхньому входженню в життя, не дає їм стати на правильний шлях віри в Бога та веде їх на хибну стежку – що шкодить обраним і приводить їх до загибелі. А що така гонитва, зрештою, вчиняє в роботі церкви? Розлад, послаблення й руйнування. Такий наслідок, до якого призводить людська гонитва за славою та статусом» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 9, частина перша). Божі слова розкривають, що антихристи у своїх вчинках дбають лише про власне ім’я та статус. Якщо антихрист може щось зробити для покращення своєї репутації, він це зробить. Якщо ж слідування принципам може зашкодити його репутації чи статусу, антихрист відкине принципи й робитиме лише те, що захистить його особисті інтереси та принесе вигоду. Антихристи справді егоїстичні та лихі. Я поводилася точнісінько як антихрист. Я давно дізналася про погану людську сутність Ліліан, і що вона не шукає істину. Вона зневажала всіх, хто щось їй пропонував, обвинувачувала їх, судила й нападала на них. Те, що її негайно не звільнили та не владнали питання, могло завадити роботі церкви. Однак через її упереджене ставлення до мене я боялася досліджувати її поведінку та вивчати її за тих обставин, хвилюючись, що інші неправильно мене зрозуміють та вирішать, що я її караю або навіть що я є псевдокерівницею. На мою думку, це була загроза моєму положенню. Через характер Ліліан я боялася, що як звільню її, вона судитиме мене позаочі чи навіть осудить і донесе на мене. Мені здалося, що трактування її поведінки з мого боку лише зашкодить, а не допоможе мені, і це могло легко вплинути на мою репутацію й положення, тому замість вирішення проблеми я вирішила почекати й побачити, що буде. Я справді була хитрою егоїсткою й не мала ані крихти людської сутності. Раніше під час роботи з очищення, виявляючи людей, яких слід було вичистити й прогнати, я могла із цим впоратися згідно з принципами, тому що не знала більшість тих людей. Що найважливіше, вони не становили загрозу моїм репутації та статусу. Якщо я виганяла їх із церкви, брати й сестри вважали б, що я як керівниця розуміла істину, вміла розпізнавати людей та виконувати практичну роботу. Але у ситуації з Ліліан, помітивши, що це безпосередньо впливало на моє положення, я сховала голову в пісок, немов страус, намагаючись захистити власні інтереси. Раніше я була здатна дотримуватися принципів, але лише тому, що це не торкалося моїх особистих інтересів, а не тому, що я щиро бажала добре виконувати церковну роботу. Із Божих слів я усвідомила, що праця заради захисту власного імені й статусу по суті є саботажем та порушенням церковної роботи. Це заважає нормальному робочому процесу. Бажаючи захистити свою репутацію й положення, я не поспішала впоратися з лиходійкою. Ця проблема має дуже серйозну природу. Це не просто невеличкий прояв розбещеності, а приховування лиходійки, потурання порушенню церковної роботи з її боку. Це дії поплічника сатани й також лихий вчинок. Цей уривок особливо вразив мене: «Слід стримувати або усувати лихих людей відразу після з’ясування наявності в них лихої сутності, перш ніж вони зможуть скоїти будь-яке велике зло. Це зведе до мінімуму заподіяну ними шкоду; це мудрий вибір. Якщо керівники та працівники чекають, аж доки лиха людина накоїть якоїсь біди, перш ніж розібратися з нею, то вони поводяться надто пасивно. Це довело б, що керівники та працівники дуже нерозумні та не дотримуються жодних принципів у своїх діях» («Слово», т. 5. «Обов’язки керівників і працівників»). Обмірковуючи Божі слова, я почувалася жахливо й звинувачувала себе. Моя робота керівниці полягала у захисті Богом обраних людей від утисків та порушень з боку лиходіїв, а також у захисті гідного життя церкви, щоб церковна робота просувалася впорядковано, як слід. Однак після появи у церкві лиходійки я зволікала й нічого не робила. Я не виконувала обов’язки керівниці, а це означало, що лиходійка утискала людей та порушувала їхнє життя, завдаючи йому шкоди. Роботу церкви також було порушено. Мій вчинок був дуже огидним для Бога!

Я обмірковувала ситуацію кілька днів. Я добре знала, що лиходійка порушувала роботу церкви, а швидке вирішення проблем з лиходіями відповідає принципам. То чому я постійно боялася, що інші неправильно зрозуміють і скажуть, що я нападаю на неї? Як насправді виглядає напад на когось? Ось що я прочитала у Божих словах: «Непокоїти й мучити інших – це поширені дії антихристів, і це конкретна поведінка, яку вони проявляють. Щоб зберегти свій статус, антихристи завжди вимагають, щоб інші корилися їм і прислухалися до них. Якщо вони виявлять, що хтось не звертає на них уваги або відчуває до них огиду й чинить їм опір, вони робитимуть маневри, спрямовані на те, щоб придушити й мучити цю людину, щоб підпорядкувати її собі. Антихристи часто пригнічують тих, чия думка відрізняється від їхньої власної. Вони часто пригнічують людей, які шукають істину й віддано виконують свої обов’язки. Вони часто пригнічують людей, які мають відносну порядність і чесність, які не запобігають перед ними та не лестять їм. Вони пригнічують тих, хто не ладнає з ними або не поступається їм. Антихристи не ставляться до інших відповідно до принципів істини. Вони не можуть ставитися до людей справедливо. Коли вони відчувають до людини неприязнь, коли їм здається, що людина в глибині душі не поступилася, вони знаходять можливості, і виправдання, і навіть неправдиві приводи, щоб чинити нападки на таку людину й мучити її, і заходять так далеко, що навіть під приводом виконання роботи церкви прагнуть придушити її. Вони не лагіднішають, аж доки люди не стануть покірними та вже не наважуватимуться казати їм “ні”; вони не лагіднішають, аж доки люди не визнають їхні статус і авторитет і не вітатимуть їх із посмішкою, висловлюючи їм схвалення й послух, не наважуючись формувати будь-які ідеї про них. У будь-якій ситуації, у будь-якій групі слово “справедливість” не застосовується до поводження антихриста з іншими, а слово “любов” не застосовується до їхнього ставлення до братів і сестер, які істинно вірять у Бога. Вони вважають сіллю в оці кожного, хто загрожує їхньому статусу, і вони знайдуть можливості та виправдання, щоб мучити його. На непокору вони реагують завданням мук і не зупиняються доти, доки людину не буде підкорено. Такі їхні вчинки абсолютно не відповідають принципам істини та є повним протиставленням їй. Отже, чи слід із ними розбиратися й обтинати їх? І не тільки це – ніщо менше за викриття, розпізнання й охарактеризування їх не буде дієвим. Антихрист поводиться з усіма відповідно до власних уподобань, намірів і цілей. Під його владою той, хто має почуття праведності, хто може говорити справедливо, хто наважується боротися з несправедливістю, хто дотримується принципів істини, хто по-справжньому талановитий і ерудований, хто може свідчити про Бога – усі такі люди зустрінуться із заздрістю антихриста, і їх буде пригнічено, усунуто й навіть розтоптано під ногою антихриста. Такою є ненависть, із якою антихрист ставиться до хороших людей, до людей, які шукають істину. Можна сказати, що основна більшість людей, яким антихрист заздрить і яких він пригнічує, є позитивними, добрими людьми. Більшість із них – це люди, яких Бог спасе, яких Бог може використовувати, яких Бог удосконалить. Хіба антихристи, застосовуючи таку тактику придушення й виключення проти тих, кого Бог спасе, використовуватиме та вдосконалить, не є противниками Бога? Хіба вони не протистоять Богові?» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 11). Обмірковуючи Божі слова, я усвідомила, що напад на когось та дотримання принципів – абсолютно різні речі. З одного боку, ми мусимо поглянути на мотиви вчинків людини, а з іншого – перевірити, чи її ставлення до інших базується на Божих словах. Якщо згідно з принципами істини виявиться, що така людина є лиходієм чи антихристом, її усунення та виключення з церкви буде захистом інших вірян від лиха й дотриманням принципів. Це не напад. Але коли антихристи й лиходії пригнічують людей та нападають на них, це походить лише з їхньої порочної мотивації. Вони заздрять тим, хто шукає істину та має почуття справедливості. Вони ненавидять тих, хто вміє їх розпізнавати й наважується привернути увагу до їхніх проблем. Такі люди усувають інакодумців, щоби захистити свою владу й статус. Вони кидаються на найменші проблеми інших людей та роздувають з мухи слона. Вони навіть перекручують факти й зводять наклеп на інших, звинувачуючи їх у всіх гріхах світу, щоби добитися їхнього вигнання. Їхні мотиви й наміри повністю суперечать істині та Богу. Бог засуджує й проклинає їх. Я викривала й відсторонювала Ліліан, виходячи зі свого розпізнання її як лиходійки згідно з Божими словами. Я робила це не через особисту образу, і я не нападала на неї. Я не розуміла, як насправді виглядає напад, та бачила лише те, що на поверхні. Мені здавалося, що напад – це коли хтось зачаїв на мене образу через те, що я вирішила проблемну ситуацію з ним. Я не досліджувала, чи не є ця людина лиходієм та яку роль вона відіграє у церкві. Як наслідок, через моє хибне бачення в мене були зв’язані руки. Це так безглуздо! Розуміння усього цього справді звільнило та очистило мене.

Пізніше я цілеспрямовано практикувала виконання свого обов’язку згідно з принципами. Помітивши проблему у брата чи сестри, я йшла до них та намагалася якнайкраще поспілкуватися з ними й допомогти. Особливо коли йшлося про роботу з очищення, якщо когось визначали як кандидата на вигнання, я вирішувала ситуацію згідно з принципами істини, незважаючи на те, чи мала ця людина упередження до мене. Втіливши цей принцип у життя, я стала почуватися набагато спокійнішою. Тепер я відчула на собі, що при виконанні обов’язку ми мусимо відмовитися від власної мотивації й розрахунків щодо імені й статусу, дотримуватися принципів і захищати роботу церкви, щоби відчути спокій та радість.