Я з М’янми. У 2019 році я прийняла роботу Всемогутнього Бога останніх днів. З читання Божих слів я дізналася, що Бог виконує роботу суду в останні дні заради спасіння людей від впливу сатани, приводячи нас у прекрасне місце призначення. Я дуже вдячна за Боже спасіння. Оскільки лиха поширюються, і чимало людей, що прагнуть явлення Бога, досі не почули Його голосу та не прийняли Його спасіння останніх днів, я була занепокоєна та відчувала нагальність ситуації. Отже, я помолилася, прохаючи Бога наставити мене на поширення Його Євангелія останніх днів серед більшої кількості людей.

На початку липня 2022 року я разом із кількома братами й сестрами вирушила до одного села поширювати Євангеліє. Раніше там уже донесли на одного брата, і його заарештували за проповідування, тож сільський голова, повертаючись із засідань повітового уряду, щоразу казав мешканцям не проявляти релігійність. Якщо когось буде викрито як вірянина, його оштрафують на велику суму чи навіть заарештують. Отже, ніхто не наважувався слухати наші проповіді. Вони казали, що нам слід спочатку звернутися до сільського голови, а тоді вже вони слухатимуть. Я була там чужою. Всі інші, хто разом зі мною поширював Євангеліє, жили у сусідніх селах, і ми не були знайомі з головою. Місцеві теж не погоджувалися відвести нас до нього. Я не знала, як вирішити ці проблеми, і нам кожної миті загрожували доноси та арешт. Я помолилася, просячи Бога вказати нам шлях. На зібранні ми прочитали уривок зі слів Божих. «Ти мусиш вірити, що все в Божих руках, і що люди просто співпрацюють. Якщо ти будеш щирим, Бог побачить і відкриє тобі вихід із будь-якої ситуації. Нездоланних труднощів не буває; треба лише мати цю віру. Тому коли ви виконуєте свої обов’язки, ви не повинні нічого боятися. Поки ти віддаєшся цьому повністю, від усього серця, Бог не створить для тебе труднощів і не дасть тобі більше, ніж ти можеш витримати» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «У вірі в Бога найважливіше – практикувати й переживати Його слова»). Божі слова дали мені віру та силу. Попри всі труднощі в поширенні Євангелія та утиски уряду, моя можлива зустріч з сільським головою, донос та арешт були повністю в руках Божих. Бог наказав поширювати Євангеліє, Він хоче, щоб цю роботу було виконано. Навіть утиски уряду та перешкоди з боку голови не могли зупинити поширення Божого Євангелія Царства. Вони не могли завадити Божим вівцям повернутися до Нього. Допоки ми докладали до своєї роботи всіх можливих зусиль, я знала, що Бог покаже напрямок та відкриє нам шлях. Зрозумівши Божу волю, ми впевнено вирушили поширювати Євангеліє. Виявилося, що один з братів з сусіднього села був родичем голови. Він пообіцяв відвести нас до голови наступного дня. Того вечора ми повернулися до села та пішли проповідувати кільком місцевим, які мали добру людську сутність. Під час нашої бесіди до нас раптом завітали заступник сільського голови та скарбник, а потім, трохи послухавши, пішли. Один з мешканців сказав: «Вони прийшли перевірити, чи не проповідуєте ви Євангеліє. Нам не варто слухати далі. Спочатку поговоріть із головою, і тоді, якщо він дозволить, ми слухатимемо далі». Нам залишалося лише піти звідти. Вдома я почувалася досить пригніченою. Заступник голови знав, що ми поширювали Євангеліє. Якщо він втрутиться, селяни не стануть досліджувати істинний шлях. Раніше того брата заарештували саме через донос скарбника. Злякавшись, що й мене заарештують, я вже не хотіла йти до сільського голови. Дізнавшись про мій стан, куратор поспілкувався зі мною: «Опиняючись у подібній ситуації, ми не повинні відступати. Ми мусимо скористатися можливістю поділитися з людьми Євангелієм. Допоки ми виконуємо свої обов’язки, наша совість буде чистою, приймуть вони Євангеліє чи ні». У ту мить я згадала про уривок зі слів Божих, який читала раніше. «Поширюючи Євангеліє, ти мусиш виконувати своє зобов’язання й серйозно ставитися до всіх, кому ти його проповідуєш. Бог спасає людей до максимально можливої міри, і ти маєш зважати на Божу волю, ти не повинен безтурботно обходити стороною нікого, хто шукає й розглядає істинний шлях. … Доки людина готова розглянути істинний шлях і здатна шукати істину, тобі слід докласти всіх зусиль задля того, щоб читати їй більше Божих слів і більше спілкуватися з нею про істину, а також свідчити про Божу роботу, викорінювати її переконання й відповідати на її запитання, щоб ти міг здобути таку людину й привести її до Бога. Це те, що відповідає принципам поширення Євангелія. Отже, як її можна здобути? Якщо в процесі взаємодії з такою людиною ти переконаєшся, що вона має добрий духовний рівень і володіє хорошою людською сутністю, ти мусиш зробити все можливе, щоб виконати своє зобов’язання; ти мусиш заплатити певну ціну й застосувати певні способи й засоби, і не має значення, які це способи й засоби, якщо вони спрямовані на те, щоб здобути цю людину. Загалом, щоб здобути її, ти мусиш виконати своє зобов’язання, а також діяти з любов’ю й робити все, що у твоїх силах. Ти мусиш спілкуватися про всі істини, які ти розумієш, і робити все те, що тобі слід робити. Навіть якщо цю людину не буде здобуто, ти залишишся із чистою совістю. У такий спосіб ти робиш усе, що можеш і мусиш робити» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Поширення Євангелія – обов’язок честі всіх вірян»). Проповідуючи, ми мусимо виконувати свій обов’язок, щоб мати чисту совість. Допоки людина, яка слухає проповідь, відповідає принципам, ми маємо ділитися з нею Євангелієм усіма можливими способами. Селяни зацікавилися дослідженням істинного шляху. Лише через утиски з боку влади вони боялися, що їх оштрафують чи заарештують, і тому не слухали. Я мала виконати свій обов’язок та більше спілкуватися про Божі слова, вирішуючи їхні проблеми й труднощі. Якщо сільський голова був хорошою людиною, готовою слухати Божі слова, я мусила докласти всіх зусиль для проповіді. Тільки так я б справді виконала свій обов’язок. Однак якщо я не поширювала Євангеліє через страх доносу та арешту, тоді я б заборгувала Богу. Зрозумівши Божу волю, я здобула впевненість для розмови з головою та проповіді перед селянами.

Наступного дня той брат відвів нас до голови додому. Там уже були заступник голови та скарбник. Ми поговорили про три етапи Божої роботи зі спасіння людства, що зараз ми живемо в останні дні, і Всемогутній Бог є пришестям Спасителя. Він висловлює істини та виконує роботу суду для очищення й спасіння людей. Ми мусимо прийняти Його суд та очищення, аби здобути Божий захист у лихах та увійти до Його царства. Сільський голова був заінтригований та забажав дослідити сказане. Однак заступник голови та скарбник поставилися негативно. Вони сказали: «Ми дослухаємося до уряду. Уряд забороняє релігію, тому ми не можемо вірити. Інакше нас заарештують». Побачивши їхній опір, я помолилася Богу, довіривши їх Йому та прохаючи про Його провід. Потім я прочитала їм уривок зі слів Всемогутнього Бога. «Можливо, твоя країна зараз і процвітає, та якщо ти даси своїм людям заблудити від Бога, то вона буде все більше втрачати Божі благословення. І цивілізацію її дедалі більше топтатимуть, і невдовзі люди постануть проти Бога та проклянуть Небо. І так, без людського відома, доля країни буде зруйнована. Бог підійме могутні країни, щоб розібратися з тими країнами, які Він прокляв, і може навіть стерти їх із лиця землі. Підійметься країна чи народ або паде, залежить від того, чи вклоняються Богові її правителі та чи ведуть вони своїх людей до того, щоб ті наблизилися до Бога та вклонялися Йому» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Додаток 2. Бог панує над долею всього роду людського»). Потім я продовжила бесіду: «Зараз уряд не дозволяє віру та навіть опирається Богу. Ви слухаєте уряд і не наважуєтесь вірити. Хто може справді спасти людей – Бог чи уряд? В ці дні пандемія поширюється дедалі сильніше. Багаті чи бідні, можновладні чи слабкі, люди є нікчемними, зіткнувшись із лихом. Жодна людина не врятує нас від сатанинської влади та не захистить нас, коли прийде лихо. Нас може врятувати лише Бог! Бог утілився в останні дні, висловлюючи істини та виконуючи роботу спасіння людства. Така можливість буває лише раз у житті. Усі ви відповідальні за це село. Долі селян залежать від вашого керівництва. Якщо ви не наставите їх на поклоніння Богу, а натомість опиратиметесь Йому, це село буде прокляте, і ви зламаєте долі всіх мешканців». Тоді сільський голова сказав: «Я вірю, що людські долі лежать у руках Божих, і хочу наставити селян на віру в Бога». Скарбник сказав: «Я знаю, що мати віру добре, але уряд заарештує нас, якщо ми не коритимемося йому. У нас зв’язані руки». Ми прочитали їм ще один уривок зі слів Божих. «Ми віримо, що жодна країна чи сила не може стати на заваді тому, що Бог бажає досягти. Тих, хто заважатиме Божій праці, опиратиметься Божому слову чи шкодитиме Божому плану, Він зрештою покарає. Хто опирається Божій праці, той буде запроторений у пекло; усяку країну, що опирається Божій праці, буде знищено; усякий народ, що повстане проти Божої праці, буде стерто з лиця землі, і він не існуватиме більше. Я закликаю людей з усіх народів, усіх країн і навіть усіх царин дослухатися до Божого голосу, поглянути на Його роботу та пильно придивитися до долі роду людського, щоб зробити Бога найсвятішим, найшанованішим, найвищим і єдиним об’єктом поклоніння роду людського, аби все людство могло жити під благословенням Божим, як нащадки Авраама жили під Єговиною обітницею та як Адам і Єва, перші Богом створені люди, жили в Едемському саду» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Додаток 2. Бог панує над долею всього роду людського»). Я заговорила: «Божий характер не терпить людських проступків. Він покарає всіх, хто опирається Його роботі. Це праведний Божий характер, і нікому його не оминути. Лиха й далі поширюються. Це Боже нагадування й попередження людству, і це кара. Згадайте про землетрус у китайському окрузі Веньчуань. Тамтешні жителі не вклонялися Богу. Брати й сестри ділилися з ними Євангелієм, але люди не прийняли його, навіть ображали братів і сестер та хулили Бога. Коли стався землетрус, усі вони плакали й скреготали зубами, але каятись було запізно. Південна частина штату Ва у М’янмі теж опирається Божій роботі. Уряд часто арештовує вірян та не дозволяє прийняти роботу Всемогутнього Бога. Цього червня там сталася повінь, вода змила багато будинків. Великі лиха ще не настали, отже, так Бог дає нам ще один шанс покаятися. Якщо прийдуть лиха, шкодувати буде запізно. Ображання інших людей не матиме значення, однак опір Богу призведе до серйозних наслідків. Всі ми колись ішли проти Бога, однак допоки ми каємося перед Ним та наставляємо селян досліджувати істинний шлях й повернутися до Бога, Він змилується й пробачить нам». Після мого спілкування скарбник начебто трохи змінив своє ставлення. Голова та всі інші погодилися дозволити нам поширювати Євангеліє серед селян. Наступного ранку ми зібрали селян та свідчили перед ними про Божу роботу останніх днів. Більше 10 днів такого спілкування – і понад 40 селян включно з головою та його заступником прийняли роботу Всемогутнього Бога. Вони прагнули Божих слів, охоче відвідували зібрання та активно залучали інших до слухання проповідей. Згодом завдяки об’єднанню й тяжкій праці братів і сестер багато селян М’янми прийняли роботу Всемогутнього Бога.

На мене кілька разів доносили за поширення Євангелія. Більшість людей з мого рідного міста знали про мою віру у Всемогутнього Бога, і поліція скрізь мене шукала. Оскільки мене не було вдома, вони пішли до будинку моїх батьків, арештували й посадили за ґрати мою невіруючу матір. Я розлютилася. Моя віра була належною й правильною, як і поширення Євангелія. Уряд скрізь полював на мене через мою віру; урядовці казали, що не відпустять мою матір, поки не впіймають мене. Де ж справедливість та правосуддя? Сім’я не розуміла мене, кажучи, що маму заарештували через мою віру. Рідні дзвонили мені й звинувачували у безсердечності. Мої брат та сестра навіть казали, що я маю здатися. Я була нещасною й дуже боялася, що мама страждатиме. Я й далі поширювала Євангеліє, але не так активно, як раніше. Охоплена болем, я помолилася Богу: «Боже, у мене надто бідний духовний стан. Мою маму заарештували, а сім’я не розуміє – я дуже нещасна. Прошу, дай мені віру, щоб усе витримати». Після молитви я прочитала Божі слова: «З-поміж вас немає жодного, кого б закон захищав, – натомість він вас карає. Що гірше, люди вас не розуміють: ні ваші батьки, ні ваші родичі, ні ваші друзі, ні колеги, жоден не розуміє вас. Коли вас покидає Бог, незмога вам надалі жити на землі, але навіть тоді людям несила бути далеко від Бога. Таке є значення Божого завоювання людей, і така Божа слава» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Чи така проста Божа робота, як це собі уявляє людина?»). Божі слова глибоко вразили мене. Для вірян поширення Євангелія та обрання правильного шляху в житті є найправеднішими справами у світі. Однак віряни не лише не отримують законного захисту в богопротивних країнах, але їх ще й засуджують та арештовують, і страждають навіть їхні сім’ї. Уряд може помилувати торговців наркотиками та вбивць; лише віряни не отримують помилування. Впійманого вірянина штрафують, кидають за грати або відправляють працювати на державного службовця. До вірян ставляться не по-людськи. Це дуже темна та лиха країна. Це сучасний Содом, що опирається Богу. Сьогодні бути вірянином та йти за Богом означає бути жертвою переслідувань, але я розуміла Божу волю. Бог використовував ці труднощі для зміцнення моєї віри, заразом навчаючи мене проникливості, щоб я розпізнала лиху сутність уряду, що опирається Богу, зреклася сатани й відкинула його та справді повернулася до Бога. Щойно я зрозуміла Божу волю, мені стало трохи краще. Я відчула, що готова покластися на Бога й далі поширювати Євангеліє.

Я зібрала новонавернених та поспілкувалася з ними про Божі слова, щоб допомогти їм пізнати Божу роботу та зрозуміти Його волю. Ми разом послухали гімн зі слів Божих: «Утрачений час ніколи не повернеться». «Прокиньтеся, браття! Прокиньтеся, сестри! Мій день настане без зволікання; час – це життя, і не прогаяти час – значить врятувати життя! Цей час уже на порозі! Якщо ви провалите вступний іспит до коледжу, ви можете готуватися й перескладати його стільки разів, скільки захочете. Проте Мій день не терпить подальших зволікань. Пам’ятайте! Пам’ятайте! Я закликаю вас цими добрими словами. Кінець світу розгортається на ваших очах, і стрімко наближаються великі лиха. Що важливіше: ваше життя чи ваш сон, ваша їжа, питво та вбрання? Настав час зважити все це» («Ідіть за Агнцем Божим та співайте нових пісень»). Після прослуховування гімну я сказала: «Дехто каже, що повірить, коли впадуть сили сатани й більше не буде утисків, але тоді Божа робота зі спасіння людства завершиться, і ми повністю втратимо шанс на Боже спасіння. Якщо уряд стримує нас, і ми не наважуємося вірити, коли він забороняє, то чи може уряд спасти нас? Звісно, ні. Спасти нас може лише Бог. Якщо ми коритимемося уряду й відмовимося від віри, ми втратимо Боже спасіння в останні дні. Коли завершиться Божа робота, нас буде знищено разом з урядом. Ми постраждали за свою віру від утисків уряду та арештів, але це страждання має цінність. Ми мусимо йти на жертви, якщо хочемо одержати Боже спасіння. Бог панує над усім, отже, це Він вирішує, чи арештують нас, чи ні. Якщо нас арештують, то це буде з Божого дозволу. Ми маємо підкоритися Йому та засвоїти науку». Потім я прочитала ще трохи слів Всемогутнього Бога. «Ті, кого Бог називає “переможцями”, – це ті, хто, перебуваючи під впливом сатани, перебуваючи в облозі сатани, тобто коли вони опиняються серед сил темряви, все одно здатен свідчити й зберігати свою впевненість і відданість Богові. Якщо ти все ще здатен зберігати чисте серце перед Богом і зберігати свою справжню любов до Бога, незважаючи ні на що, то ти постаєш як свідок перед Богом, і це те, що Бог називає “бути переможцем”» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Ти повинен зберегти відданість Богу»). «Тепер ви маєте зрозуміти, що Бог не знищує сатану в період спасіння людства, щоб люди ясно побачили, як сатана зіпсував їх, до якої міри він їх зіпсував, а також як Бог їх очищає та спасає. Зрештою, коли люди зрозуміють істину та ясно побачать мерзенне обличчя сатани, побачать жахливий гріх сатанинського розбещення людини, Бог знищить сатану, показуючи їм Свою праведність» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Я розповіла: «Бог дозволяє уряду утискати й арештовувати. Це перевірка, чи справді ми віримо в Бога, чи дійсно маємо віру. Попри такі утиски й труднощі, якщо ми збережемо свою віру, не відступимося в негативі, не зрадимо Бога, а натомість і далі будемо йти за Ним, відвідувати зібрання і поширювати Євангеліє, це і є свідчення, і сатана буде присоромлений і переможений. Таке страждання має цінність. Чому Бог просто не знищить сатану одразу? Щоб використати сатану як знаряддя для вдосконалення групи переможців та навчити нас відрізняти добро від зла. Ми бачимо, як Бог працює для спасіння людей і як сатана їх розбещує та шкодить їм. Колись Бог знищить сатану, і ми побачимо Його праведність. Якби Бог одразу знищив сатану, ми б не прозріли щодо сатани, не зненавиділи б та не зреклися його. Те ж саме стосується і цих богопротивних сатанинських режимів – вони дуже вправні у маскуванні й обмані. Іноді вони начебто роблять щось хороше, але лише для того, щоб змусити людей обожнювати їх. Всемогутній Бог явився й виконує роботу в останні дні заради спасіння людства. Він викрив демонічну сутність цих режимів, що опираються Богу. Вони заперечують та засуджують Всемогутнього Бога, арештовують, штрафують, карають та кидають за грати Його вірян. Вони як диявол, як сатана, який змушує людей вклонятися йому, не дозволяючи їм вірити в Бога та йти за Ним. Зрештою всі вони потраплять до пекла й будуть покарані разом із ним». Після спілкування новонавернені здобули проникливість та віру та активно брали участь у зібраннях. Я дуже зраділа.

Згодом ці нові віряни привели з собою своїх рідних послухати проповіді. За кілька днів понад 80 мешканців того села прийняли роботу Всемогутнього Бога останніх днів. Я побачила здійснення Божої мудрості через сатанинські витівки. Сатана вдавався до всіляких хитрощів, аби зупинити євангельську роботу, засмутити й пригнітити нас, але Божі слова дарували нам віру й силу. Ми доклали всіх зусиль до поширення Євангелія й побачили Божий провід і благословення. Я була дуже вдячна Богу. Я зрозуміла, що жодна людина не здатна завадити виконанню Божої роботи, і укріпилася в своїй вірі для поширення Євангелія.

У вересні 2022 року нова вірянка привела нас для проповідування Євангелія до села своїх батьків, де понад 40 людей зацікавилися істинним шляхом. Я дуже зраділа й почала ділитися з ними свідченням про Божу роботу останніх днів. Пізніше я дізналася, що представники районної влади показували моє фото на їх зібраннях, кажучи, що я в розшуку, і наказали людям повідомити про мене, якщо вони побачать, що я проповідую Євангеліє. Поліція також зупиняла машини на блокпостах, шукаючи мене. Я думала, що поліція, мабуть, уб’є мене, якщо колись упіймає, бо вони скрізь шукали мене. Чи варто мені й далі поширювати Євангеліє? Якщо я зупинюся, що буде з селянами, які вже почали досліджувати Божу роботу? Вони не зможуть почути Божий голос та прийняти Його нову роботу. Я не виконуватиму свій обов’язок. Брати й сестри хотіли відправити мене подалі заради моєї ж безпеки. Я була налякана, тому послухалася й поїхала. Опісля я почувалася дуже винуватою. Мені хотілося повернутися й проповідувати Євангеліє тим селянам. Тому я помолилася Богу: «Боже, поліція скрізь мене шукає, і я боюся. Але я знаю, що це Ти вирішуєш, заарештують мене чи ні. Я хочу довірити Тобі все. Прошу, настав мене, щоб я мала віру далі проповідувати та свідчити про Тебе». Пізніше я прочитала дещо у словах Божих. «Чи усвідомлюєш ти тягар на своїх плечах, своє доручення та свою відповідальність? Де твоє почуття історичної місії? Як ти належно служитимеш паном у наступному періоді? Чи маєш ти сильне почуття панування? Як би ти пояснив пана всього сущого? Чи справді він пан усіх живих істот і матеріальних речей у світі? Які плани ти маєш щодо поступу подальшої фази роботи? Скільки людей чекають, щоб ти став їхнім пастирем? Чи тяжке твоє завдання? Вони бідні, жалюгідні, сліпі й розгублені, плачуть у темряві – де лежить шлях? Як вони прагнуть, щоб світло, наче падаюча зірка, раптом зійшло та розігнало сили темряви, які гнобили людей стільки років. Хто може знати, до якої міри вони тривожно сподіваються та як тужать за цим і вдень, і вночі? Навіть у дні, коли повз промаює світло, ці люди у своєму глибокому стражданні залишаються ув’язненими в темній ямі без надії на звільнення; коли припиниться їхнє ридання? Страшна недоля тих крихких духів, яким ніколи не дарувалося відпочинку, і довго їх тримали отак, зв’язаних немилосердними путами та замерзлою історією. І хто почув звук їхнього плачу? Хто поглянув на їхній жалюгідний стан? Чи спадало тобі колись на думку, яке Боже серце згорьоване та тривожне? Як може Він витримати вид того, як невинне людство, що його Він створив Своїми власними руками, потерпає таку муку? Зрештою, люди – це жертви, яких було отруєно. І хоча людство вижило до сьогодні, хто б знав, що людство давно отруєне лихим? Чи ти забув, що ти – одна з його жертв? Чи ти не готовий із любові до Бога поборотися за спасіння тих, хто вижив? Чи ти не готовий присвятити всі свої сили тому, щоб відплатити Богу, який любить людство, наче Свою власну плоть і кров? Врешті-решт, як би ти витлумачив, що значить бути використовуваним Богом, щоб прожити своє надзвичайне життя? Чи справді в тебе є рішучість і впевненість, щоб прожити значуще життя благочестивої людини, що служить Богові?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Як ти мусиш ставитися до своєї майбутньої місії?»). Божі слова дуже надихнули мене, але також викликали почуття провини. Чимало людей досі не прийняли Боже спасіння останніх днів та живуть під владою сатани. Вони безпорадні та охоплені болем. Бог відчуває скорботу та нагальність їхньої ситуації. Дехто з них працює з ранку до ночі, аби заробити, та живе важким, виснажливим життям, а дехто досі відчуває внутрішню порожнечу й страждає, навіть отримуючи трохи грошей. Вони не знають цінності людського життя та не бачать жодного напрямку. Дехто прагне шукати істинний шлях, але надто наляканий арештами та утисками з боку уряду. Тому нам треба спілкуватися з ними про Божі слова, свідчити про Божу роботу та вирішувати їхні проблеми за допомогою Божих слів, щоб вони побачили істину, світло та надію у Його словах і прийняли Боже спасіння. У ці дні лиха поширюються, і чимало людей досі не почули Божий голос. Їм нема куди звернутися, коли прийде лихо. Моїм обов’язком було поширювати Євангеліє серед цих людей. Бог не хоче піддавати лихам тих, кого бажає спасти. Якщо я перестану поширювати Євангеліє заради власної безпеки, то покину свій обов’язок. Тоді я матиму величезний борг перед Богом та не буду варта називатися членом Його сім’ї. Я згадала, як колись була схожою на цих селян та жила під контролем сатани без жодних цілей чи надії. Бог надихнув братів і сестер знову й знову ділитися зі мною Євангелієм, поки я нарешті не почула Божий голос та не отримала Його спасіння останніх днів. Так проявилися Божа любов і милість до мене. Я мала врахувати Божу волю та зробити все можливе, щоб свідчити про Божу роботу та відплатити за Його любов. Наступного дня я повернулася до того села для поширення Євангелія. Однак уже за кілька днів новонавернена, яка привела нас туди, поїхала у термінових справах. Я трохи занепокоїлася. Чи не заарештують мене без заступництва тамтешнього жителя? Але якщо я перестану поширювати Євангеліє, дослідники істинного шляху вчасно не приймуть роботу Всемогутнього Бога. Останні кілька днів вони потайки пробиралися в гори, щоб послухати наші проповіді, шукаючи та досліджуючи шлях. Вони дуже прагнули цього. Якщо я втечу, злякавшись арешту та не бажаючи проповідувати, я завиню перед ними та завдам болю Богу. Тому я зустрічалася із дослідниками істинного шляху по одному та читала їм слова Всемогутнього Бога. Зрештою усі вони прийняли Його роботу. Пізніше вони привели інших послухати наші проповіді. Дедалі більше людей приймали нову Божу роботу, почувши слова Всемогутнього Бога. Побачивши Божий провід, я була надзвичайно вдячна Йому. Вечорами по селу ходили місцеві патрулі, обмежуючи наші зібрання. Тому я спілкувалася з новими вірянами про Божі слова, щоб вони розпізнали сатанинські витівки й навчилися збиратися таємно. Завдяки цим знанням уряд більше їх не турбував. Усі вони потайки тікали на нічні зібрання в гори чи на овочеві поля. Побачивши це, я взялася за проповідування з новими силами.

Пам’ятаю, якось одна сестра розповіла мені, що за слухання наших проповідей уряд заарештував кількох людей, яким я проповідувала. Їхні безбожні сім’ї прийшли до мене додому, шукаючи мене та обіцяючи вбити. Моя сестра попередила мене. Мені було страшно. Якби я тоді була вдома, хто знає, що б вони зробили зі мною. Якби я й далі поширювала там Євангеліє, і мене б упіймали, я б так легко не відбулася. Я хотіла поїхати звідти й більше не проповідувати там. Однак думка про втечу дуже мене засмучувала. Тоді я згадала ці Божі слова: «Ти знаєш, що все, що оточує тебе, відбувається з Мого дозволу, усе сплановано Мною. Необхідно чітко бачити і задовольняти Моє серце в середовищі, яке Я дав тобі. Не бійся, Всемогутній Бог воїнств неодмінно перебуватиме з тобою; Він стоїть за вами і Він – ваш щит» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Висловлювання Христа на початку, Глава 26»). Із Божих слів я зрозуміла, що ця ситуація була послана мені з Божого дозволу. Оскільки я поширювала Євангеліє та свідчила про Божу роботу, сатана б ні перед чим не спинився, аби завадити мені й порушити мій душевний стан, щоб залякати мене й не дати поширювати Євангеліє. Це був лихий намір сатани. Якби я перестала поширювати Євангеліє через страх, чіпляючись за власне життя, хіба б я не піддалася сатанинським витівкам? Лише Бог вирішував, заарештують мене чи ні, помру я чи ні. Йов багато страждав, коли сатана випробовував його. Він утратив усіх своїх дітей і статки та весь укрився наривами. Але Бог не дозволив сатані забрати життя Йова. Сатана не насмілився порушити наказ Бога – не насмілився зашкодити життю Йова. Отже, якщо Бог не дозволить цим людям зашкодити мені, вони нічого мені не зроблять. Моє життя було в руках Божих – не цим людям вирішувати, житиму я чи помру. Якщо мене заарештують, це буде Божою волею, і я маю підкоритися. Я подумала, що можу піти проповідувати до іншого села, оскільки тут ситуація погіршилась. Якщо я поводитимусь обережно й мудро, все буде добре. Господь Ісус сказав: «Коли будуть вас переслідувати в однім місті, утікайте до іншого» (Матвія 10:23). Потім я прочитала ще деякі слова Всемогутнього Бога. «У Бога є план для кожного Його послідовника. Для кожного з них Бог облаштував середовище, в якому той може виконувати свій обов’язок, і кожен має благодать і прихильність Бога, якими може насолоджуватися. Бог також створює для людини особливі обставини, а ще вона має зазнати великих страждань – це зовсім не схоже на те легке життя, яке вона собі уявляє. Поза цим, якщо ти визнаєш, що ти – сотворена істота, ти мусиш підготуватися до страждань і заплатити певну ціну заради виконання зобов’язання щодо поширення Євангелія й заради належного виконання свого обов’язку. Такою ціною може бути страждання від будь-якої фізичної хвороби або труднощів чи страждання від переслідувань із боку великого червоного дракона або нерозуміння з боку світських людей, а також від скорбот, яких людина зазнає, поширюючи Євангеліє, як-от: бути запроданим, бути побитим і зганьбленим, бути засудженим, навіть бути оточеним натовпом і перебувати в смертельній небезпеці. Може статися так, що під час поширення Євангелія ти помреш до завершення Божої роботи, не доживеш до дня Божої слави й не побачиш його. Ви повинні бути готові до цього. Ці слова не мають на меті налякати вас; це факт. … Як померли ті учні Господа Ісуса? Серед цих учнів були такі, кого побили камінням, проволокли за конем, розіп’яли вниз головою, розірвали п’ятьма кіньми – усілякі смерті їх спіткали. Що стало причиною їхніх смертей? Може, учнів Ісуса законно стратили за злочини? Ні. Їх засуджували, били, ганили та зрештою стратили за те, що вони поширювали Євангеліє Господнє й були відкинуті людьми світу – ось так вони прийняли мученицьку смерть. … У який би спосіб і якими б засобами їх не стратили та як би вони не покинули цей світ, Бог не так визначив остаточні результати цих життів, цих створінь. Ти мусиш ясно це розуміти. Навпаки, вони використали саме цей спосіб, аби засудити цей світ і засвідчити про Божі діяння. Ці створіння використали свої безцінні життя, свої останні миті, щоб засвідчити про Божі діяння, про велику Божу силу, щоб заявити сатані та світові, що Божі діяння праведні, що Господь Ісус – Бог, Господь і втілена Божа плоть; аж до останньої миті свого життя вони так і не відреклися від імені Господа Ісуса. Хіба це не був своєрідний суд над цим світом? Вони використали свої життя, аби проголосити світові та підтвердити людям, що Господь Ісус – справді Господь, що Він Христос і втілена Божа плоть, що робота відкуплення, яку Він виконав заради всього людства, дає людству змогу жити далі: це навічно незмінний факт. Наскільки ті, хто прийняв мученицьку смерть за поширення Євангелія Господа Ісуса, виконали свій обов’язок? Чи повною мірою вони це зробили? У чому проявилася ця повнота? (Вони принесли в жертву своє життя.) Саме так, вони заплатили ціну своїм життям. Сім’я, багатство, матеріальні речі цього життя – це все зовнішнє; єдине внутрішнє в людині – це життя. Для кожної живої людини її життя – найцінніше, найдорожчий скарб. Так сталося, що ці люди змогли віддати в жертву найцінніше, що мали, – життя, – щоб підтвердити й засвідчити Божу любов до людства. До самого дня своєї смерті вони не відреклися ні від Божого імені, ні від Божої роботи, і вони використали останню мить свого життя, щоб засвідчити існування цього факту. Хіба це не найвища форма свідчення? Це найкращий спосіб виконати свій обов’язок; саме це й означає виконати свою повинність. Коли сатана погрожував їм і залякував їх, коли вони зрештою навіть змушені були заплатити ціну власним життям, вони не відступилися від своєї повинності. Ось що означає виконати свій обов’язок повною мірою. Що Я маю під цим на увазі? Чи маю Я на увазі, що ви мусите свідчити про Бога й поширювати Євангеліє таким самим методом? Ти не обов’язково мусиш учинити саме так, але ти мусиш розуміти, що це твоя повинність, і прийняти це як моральний обов’язок, якщо Богу це потрібно» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Поширення Євангелія – обов’язок честі всіх вірян»). Божі слова допомогли мені зрозуміти, що учні Господа Ісуса, поширюючи Євангеліє, зазнавали мирського осуду, потрапляли за грати та терпіли чимало всяких гонінь. Багато хто з них став мучеником. Але хай би який був їхній кінець, вони віддали свої дорогоцінні життя, не відмовившись від Бога навіть під загрозою смерті. Вони свідчили Богу та славили Його власними життями. Це найвеличніше свідчення й найкращий спосіб виконувати обов’язок. Що ж до мене, я, зіткнувшись із переслідуваннями з боку уряду й погрозами злих людей, жадібно чіплялася за життя та хотіла утекти з села, не проповідувати й не поливати новонавернених. Де було моє свідчення? Я стала аналізувати: чому я злякалася, коли постало питання життя чи смерті? Тому що я надто дорожила життям, не розуміючи життя й смерть. Насправді Бог уже визначив наші життя й смерті. Мучеництво заради Бога не є смертю попри загибель плоті. Це не означає, що у тебе не буде гарного кінця й місця призначення. Господь Ісус сказав: «Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її» (Матвія 16:25). Якщо я не виконуватиму свій обов’язок та зраджу Бога, бо чіпляюся за життя, моя плоть може й не постраждати, але Бог з огидою вижене мене й покарає мою душу. Якщо я зможу пожертвувати життям заради свідчення про Бога і радше загину, ніж зраджу його, сатана буде присоромлений, і немає нічого важливішого за це. Усвідомивши це, я перестала боятися за своє життя й вирішила: допоки мене не схопили і я ще дихаю, я поширюватиму Євангеліє та свідчитиму про Бога, аби присоромити сатану. Отже, я продовжила поширювати Євангеліє. Незабаром більшість жителів села прийняли роботу Всемогутнього Бога.

Я перебралася до іншого села, щоб поширювати Євангеліє. Спочатку прийшло із десятеро людей, але сільський уряд викрив нас, коли ми проповідували подружжю. Сільський голова, його заступник, скарбник і кілька місцевих поліціянтів – близько десятка людей – увірвалися в будинок і наказали нам іти з ними. Я тоді дуже рознервувалася. Що як мене заарештують та кинуть за грати? Уряд давно мене переслідував. Моє ім’я назвали у кожному домі, наказуючи донести на мене, якщо я проповідуватиму Євангеліє. Якби мене викрили, я б так легко не відбулася. І нові віряни теж зазнали б утисків… що буде з ними? Я без упину молилася, прохаючи Бога про віру, щоб вистояти у своєму свідченні. Дуже скоро заарештували ще одного брата й сестру, які приїхали до цього села проповідувати разом із нами. Усіх нас відвели до місцевої ради й забрали телефони. Тоді сільський голова почав нас допитувати: «Хто ви такі? Ви прийшли проповідувати Євангеліє?» Ми не відповіли. Нас зачинили у темній кімнаті та приставили п’ять чи шість охоронців. Я боялася, що вони впізнають мене. Якщо мене відправлять до рідного міста, я точно потраплю за грати, де мене катуватимуть і плюндруватимуть. Голова районного уряду сказав, що мені обріжуть волосся, повісять на шию табличку й водитимуть по місту, коли впіймають. Я молилася Богу: «Боже, я готова підкоритися арешту, але маю слабкий духовний стан. Прошу, дай мені віру й наглядай за мною, щоб я могла вистояти». Помолившись, я згадала одне відеосвідчення, яке бачила колись. Кілька братів і сестер, яких китайська поліція забила до смерті у в’язниці, не зреклися й не зрадили Бога навіть під загрозою загибелі. Багатьох інших було жорстоко закатовано, засуджено й кинуто за грати, але вони молилися й покладалися на Бога і завдяки Божим словам досягли істинної віри. Вони присягнулися не зраджувати Бога до смерті, навіть у разі довічного ув’язнення. Вони непорушно стояли на своїх свідченнях. Мене це дуже надихнуло. Я згадала Божі слова. «На цій стадії роботи від нас вимагається максимальна віра й любов. Ми можемо спіткнутися від найменшої необережності, бо ця стадія роботи відрізняється від усіх попередніх: те, що зараз удосконалює Бог, – це віра людства, яка і невидима, і нематеріальна. Те, що зараз робить Бог, – це перетворення слів на віру, на любов, на життя. Люди повинні досягти точки, коли вони витримають сотні рафінувань і матимуть віру більшу, ніж у Йова. Вони повинні витримати неймовірні страждання та всілякі тортури й жодного разу не відступитися від Бога. Якщо вони слухняні до самого скону та мають велику віру в Бога, то ця стадія Божої роботи завершилася» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Шлях… (8)»). Божі слова показали мені, що Його робота останніх днів полягає у використанні слів для зміцнення нашої віри й любові, щоб ми втілювали в життя й відчували Його слова попри утиски й труднощі, і щоб Його слова стали нашим життям. Я згадала, як уряд утискав і переслідував мене. В моменти страху мене наставляли лише Божі слова, даруючи мені віру для подальшого проповідування. Тепер, коли мене впіймали, я мусила вірувати, аби вистояти. Навіть якщо я опинюся у в’язниці, де мене плюндруватимуть, або навіть загину, я була готова до цього. Тоді я згадала церковний гімн «Свідчення життя».

Одного дня мене можуть схопити й переслідувати за те, що я свідчу про Бога, і ці страждання будуть заради праведності, що я знаю у своєму серці. Якщо моє життя в одну мить згасне, як іскра, я все одно пишатимуся тим, що можу слідувати за Христом і свідчити про Нього в цьому житті. Якщо я не побачу великої події розповсюдження Євангелія Царства, то все одно висловлюватиму найпрекрасніші побажання. Якщо я не побачу того дня, коли Царство стане реальністю, але зможу осоромити сатану сьогодні, то моє серце наповниться радістю й миром.

…

Божі слова поширилися по всьому світу, світло явилося серед людей. Царство Христове постає й утверджується серед бід. Темрява ось-ось мине, настав праведний світанок. Час і реальність засвідчили про Бога.

«Ідіть за Агнцем Божим та співайте нових пісень»

Цей гімн дуже надихнув мене. Я зрозуміла, що мій можливий арешт за поширення Євангелія буде гонінням за праведність. Тепер, коли мене спіймали, я напевно потраплю до в’язниці й більше не зможу проповідувати. Але попри арешт і переслідування в мене був шанс надати чудове свідчення про Бога й присоромити сатану. Я дуже пишалася цим. Ця думка придала мені віри. Наступного дня нас знову допитали. Оскільки ми так нічого й не сказали, нас оштрафували на 3 000 к’ятів та відпустили. Вони також заборонили нам проповідувати й сказали багато богохульних речей. Я зненавиділа цих дияволів ще більше й після звільнення однаково продовжила проповідувати.

Якось мені подзвонив один брат і сказав: «Керівники міста знають, що ти чужинка й прийшла проповідувати Євангеліє. Мене й двох нових вірян заарештували, щоб змусити видати тебе. Але ми нічого не сказали, тому нас оштрафували й відпустили. Вони також попередили, що як упіймають тебе за проповідями, то зґвалтують на місці. Вони скрізь тебе шукають, тому швидше тікай…» Почувши розповідь брата, я ледь могла в це повірити. Дізнавшись, що вони погрожували зґвалтувати мене, якщо впіймають за проповідуванням, я розлютилася. Ці люди були справжніми демонами й не мали людської сутності! Я була лише вірянкою, яка поширювала Євангеліє, а вони так люто ненавиділи мене. Вони не дозволяли нам вірувати, хотіли заарештувати, засудити й оштрафувати нас, навіть зґвалтувати й сплюндрувати мене. Вони були справжніми безбожними демонами. Я всім серцем зненавиділа та зреклася їх. Що більше вони утискали мене, то більше я хотіла проповідувати й свідчити.

У жовтні ми поїхали до іншого села, щоб поширювати Євангеліє. Брати й сестри вже проповідували там раніше, але їхній пастир поширював чутки, щоб не дати вірянам дослідити істинний шлях, і уряд почав арештовувати вірян. Наслухавшись чуток і злякавшись арештів, селяни боялися досліджувати істинний шлях. Нам було би складно поширювати Євангеліє. Я помолилася, просячи проводу в Бога. Потім я знайшла чотирьох людей з доволі гарним розумінням істини й поспілкувалася з ними про істинний та неправдивий шляхи, про те, як Бог використовує утиски й порушення сатани в останні дні, щоби викрити та вдосконалити людей, відділити зерно від полови, мудрих дів від нерозумних. Нерозумні слухають лише людей і сатану. Вони не шукають і не досліджують, почувши новину про явлення Господа та Його слова, тож не можуть привітати нареченого. Мудрими є лише ті, хто дослухається до Божого голосу й має міцну віру, щоб іти за Богом. Лише вони можуть привітати Господа та прийти з Ним на весільний бенкет. Після цього спілкування усі четверо забажали продовжити дослідження. Я зустрічалася з ними протягом кількох наступних днів, спілкуючись про слова Божі. Один із них сказав: «Раніше я слухав пастиря й сільського голову. Вони наказали не слухати слова Всемогутнього Бога, то я й не слухав. Я майже проґавив свій шанс привітати явлення Господа. Я більше не слухаю людей. Я слухаю Бога». Інший сказав: «Читання слів Всемогутнього Бога переконало мене, що Він є Господом Ісусом, який повернувся. Хай би як інші намагалися завадити мені, я приймаю Всемогутнього Бога». Я дуже зраділа, почувши від них такі слова. Згодом вони привели кількох родичів послухати проповіді, і незабаром понад 20 людей прийняли роботу Всемогутнього Бога останніх днів. Мене дуже вразило, як ці нові віряни завзято шукали істинний шлях попри всі чутки. Це був провід Божих слів. У грудні нарешті звільнили мою маму. Кілька місяців вона щодня тяжко працювала у в’язниці. Чиновники обіцяли впіймати мене й кинути за грати. Я згадувала, як до звільнення мами поліція зі зброєю часто навідувалася до нашого дому, щоб заарештувати мене, і погрожувала не відпускати маму, поки я не повернуся додому. Але тепер вони відпустили її, так і не схопивши мене. Я на власному досвіді відчула, що Бог керує всім, і тільки Він вирішує, заарештують мене чи ні. Я не зазнала скутості – я продовжила проповідувати та свідчити про Бога.

На цьому шляху, проповідуючи, я зіткнулася із багатьма труднощами, зокрема почувалася пригніченою й слабкою. Але Божі слова щоразу наставляли мене, дозволяючи вистояти перед депресією й слабкістю, даючи мені віру проповідувати й свідчити про Бога. Я по-справжньому відчула, що цим протистоянням Бог зміцнює мою віру. Я дякую Богу. Я виконаю свій обов’язок, розповім більшій кількості людей про Боже Євангеліє останніх днів та відплачу за Божу любов.