Марі (Кот-д’Івуар)

Раніше я не ставилася до своїх обов’язків серйозно й багато розслаблялася. Часто все робила як попало. Я запрошувала послухати проповіді потенційно готових сприйняти Євангеліє, але не хотіла розмовляти з ними чи запитати, що вони думають про почуте. Я думала, що запросити багато людей на проповідь – уже достатньо, щоб добре виконувати свій обов’язок. До того ж так мені було легше. Мені було важко говорити з людьми: мало того, що це вимагало часу, так ще й відповіді на їхні запитання потребували зусиль, тож спілкуватися з ними я не хотіла. Я думала, що з ними поговорять працівники з євангелізації й цього буде достатньо, що не важливо, чи я знаю їхню ситуацію. Під час одного зібрання наша лідерка сказала: «Коли ми запрошуємо людей прийти послухати проповіді, нам потрібно знати, що з ними відбувається після цього, треба подивитися, чи приходять вони на зібрання, чи розуміють сказане, і почути їхні думки. Ми маємо зробити все можливе, щоб допомогти їм з любові, і це теж наша відповідальність». Але тоді я цього не розуміла. Мені здавалося, що це зайвий клопіт, тож я не йшла на особливі жертви й не терпіла великих труднощів. Я пішла найпростішим шляхом і не замислювалася над тим, чи досягала так результатів. Одного разу наша лідерка сказала, що є люди, які запрошують багато слухачів, але дуже мало їх справді шукають або досліджують. Я знала, що я – одна з тих людей, адже займалася лише поверхневою роботою й не отримувала реальних результатів. Після цього лідерка прийшла до мене, щоб перевірити мою роботу, і спитала: «Як зараз справи у потенційно готових сприйняти Євангеліє?» Мені було соромно, я не знала, що сказати. Я не спілкувався з багатьма з них і не пропонувала допомогти чи підтримати тих людей, які не приходили слухати проповіді. Я покинула їх напризволяще – отак просто.

Я почала міркувати після розмови з лідеркою. Я побачила, що Бог каже: «Усе, що Бог просить людей робити, і всі різні види роботи в домі Божому – для їх виконання необхідні люди, і всі вони вважаються обов’язками людей. Незалежно від того, яку роботу здійснюють люди, це обов’язок, який вони мусять виконувати. Спектр обов’язків є дуже широким і охоплює багато сфер, але незалежно від того, які обов’язки ти виконуєш, це твоє зобов’язання, простіше кажучи, це те, що тобі слід робити. Незалежно від того, який обов’язок ти виконуєш, якщо ти прагнеш виконувати його добре, Бог хвалитиме тебе й визнаватиме тебе тим, хто дійсно вірить у Бога. Ким би ти не був, якщо ти завжди намагаєшся уникати свого обов’язку або ховатися від нього, тоді виникає проблема: м’яко кажучи, ти надто лінивий, надто брехливий, ти бездіяльний, ти любиш дозвілля і ненавидиш працю; говорячи більш серйозно, ти не бажаєш виконувати свій обов’язок, у тебе немає жодного посвячення, жодної слухняності. Якщо ти не можеш навіть докласти зусиль до цього незначного завдання, то що ти можеш? Що ти здатен робити належним чином? Якщо людина дійсно віддана й має почуття відповідальності стосовно свого обов’язку, то вона буде робити все, про що її попросять, без вибору, доти, доки цього вимагає Бог і доки це необхідно дому Божому. Хіба це не один із принципів виконання свого обов’язку – братися за роботу й доводити до кінця все, що людина може і повинна робити? (Так.)» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 10. Вони зневажають істину, публічно нехтують принципами й ігнорують порядки Божого Дому (частина четверта)»). «Якщо ти слухняний і щирий, то, коли ти виконуєш завдання, ти не є безтурботним і недбалим, і не шукаєш способів розслабитися, але вкладаєш у роботу всі свої фізичні й душевні сили. Неправильний внутрішній стан породжує негативне налаштування, через що люди втрачають свій внутрішній імпульс, і тому стають неуважними й недбалими. У людей, які в глибині душі прекрасно знають, що їхній стан неправильний, а проте не намагаються виправити його через пошук істини, немає любові до істини, і їхнє бажання виконувати свій обов’язок слабке; вони несхильні докладати будь-яких зусиль або терпіти труднощі й завжди шукають способи розслабитися. Насправді, Бог уже все це бачив – тож чому Він не звертає уваги на цих людей? Бог просто чекає, коли Його обрані пробудяться й побачать цих людей такими, якими вони є насправді, щоб викрити й вигнати їх» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 10. Вони зневажають істину, публічно нехтують принципами й ігнорують порядки Божого Дому (частина четверта)»). У Божих словах я побачила, що люди, які відповідально виконують свої обов’язки, не потребують контролю з боку інших для виконання завдань; вони вкладають душу у свій обов’язок. Але люди, які ставляться до свого обов’язку несерйозно, лише прикидаються та виконують роботу формально. Навіть якщо здається, що вони виконали багато роботи, вона лише поверхнева й не досягла реальних результатів. Вони обманюють людей. Слова Божі викрили мій стан. Я була задоволена, коли запрошувала потенційно готових сприйняти Євангеліє прийти на проповіді, бо коли всі бачили, скільки людей я запросила, то думали, що я – відповідальна людина. Але насправді, коли я мала дізнатися, що з тими людьми відбувалося після, я не хотіла платити таку ціну або докладати більше часу та зусиль. Я просто хотіла передати роботу працівникам з євангелізації. Мені подобалося йти легким шляхом. Я завжди обирала той шлях, який обіцяв менше труднощів та був найзручнішим. А коли ставало важко, йшла навпростець. Коли щось видавалося тяжким і я мала докладати до цього великих зусиль, у мене опускалися руки. Я була такою неробою! Я не спромоглася дізнатися, які питання виникали в потенційно готових сприйняти Євангеліє після прослуховування проповідей, чи вони й далі відвідували зібрання, а якщо ні, то чому їх там не було, і таке інше. Свій обов’язок я виконувала дуже безвідповідально й не присвячувала йому себе, але хотіла, щоб усе виглядало так, ніби я виконую його ефективно. Я була настільки хитрою та облудною, що не заслуговувала на довіру. Я згадала про ще один свій минулий досвід. Коли я навчалася в школі й отримувала погані оцінки, мені доводилося знову проходити ті заняття, але навіть тоді я не вчилася старанно. Я завжди віддавала перевагу легкій роботі над важкою і була ледачою. Це частина моєї натури. Зрозумівши це, я почала більше думати про свою роботу, змінила свій підхід та стала спілкуватися з потенційно готовими сприйняти Євангеліє. Я також поговорила з працівниками з євангелізації та попросила їх про допомогу. Коли я зробила це, я стала трошки ефективнішою.

Згодом тих, хто був готовий прийняти істинний шлях, я передавала поливальникам, але все одно людей, які продовжували приходити на зібрання, було небагато. Була одна жінка, яка була занадто зайнята роботою, щоби приходити на зібрання. Крім того, недавно померла її мати. Вона була вбита горем та віддалилася від світу. Я не знала, як спілкуватися з нею, крім як знайти кілька простих слів. А коли деякі люди стикалися з проблемами, я не могла знайти правильних Божих слів, щоб допомогти їх вирішити. Це було важко для мене. Я воліла запрошувати людей прийти послухати проповіді, тому що так було легше. Мені не дуже подобалося з ними розмовляти – я боялася, що вони ставитимуть запитання, на які я не зможу відповісти, тому вирішила уникати їх або покинути напризволяще. Десь через півроку я побачила, що лише шестеро з тих, кого я запросила, прийняли Божу роботу останніх днів, тоді як інші брати й сестри навернули багатьох людей. Мені було соромно, і я була сповнена жалю. Ці пів року я недбало ставилася до своїх обов’язків. Якби я могла повернути час назад, я б не була недбалою. Те, що інші привели стільки людей до Божого дому, показало, що це можливо.

Я побачила, що слова Всемогутнього Бога кажуть: «Поширюючи Євангеліє, ви повинні виконувати своє зобов’язання та серйозно мати справу з усіма, кому ви його поширюєте. Бог спасає людей максимально можливою мірою, і ви повинні пам’ятати про Божу волю, ви не повинні безтурботно обходити стороною тих, хто шукає й обмірковує істинний шлях. Більше того, поширюючи Євангеліє, ви повинні засвоїти певні принципи. У кожному випадку, коли людина роздумує над істинним шляхом, ви повинні спостерігати, розуміти й осягати таке, як релігійне походження людини, міра її достоїнства та якість її людської природи. Якщо ви знайдете людину, спраглу до істини, яка може зрозуміти Божі слова та прийняти істину, то ця людина була наперед визначена Богом. Вам слід намагатися з усіх сил поспілкуватися з нею про істину та здобути її – за умови, що вона не має поганої людської сутності та жахливого характеру, а її спрага – не прикидання, і вона не продовжує сперечатися й чіплятися за свої переконання. В іншому разі вам слід відкинути її та махнути на неї рукою. Деякі люди, які роздумують над істинним шляхом, здатні до розуміння й володіють великим достоїнством, але вони зарозумілі та самовдоволені й твердо тримаються релігійних уявлень, тому з ними слід поділитися істиною, щоб допомогти з цим розібратися. Ви повинні відступитися тільки в тому випадку, якщо вони не приймають істину, незалежно від того, як ви спілкуєтеся з ними, тому що ви зробили все, що могли й повинні були зробити. Коротше кажучи, не відступайтеся з легкістю ні від кого, хто може визнавати й приймати істину. Допоки вони готові розглянути істинний шлях і здатні шукати істину, ви повинні робити все можливе, щоб читати їм більше Божих слів і більше спілкуватися з ними про істину, а також свідчити про Божу роботу й розвіювати їхні уявлення, щоб ви могли здобути їх і привести їх до Бога. Це те, що відповідає принципам поширення Євангелія. Отже, як її можна здобути? Якщо в процесі взаємодії з людиною виявиться, що вона має хороше достоїнство й володіє хорошою людською сутністю, ти мусиш зробити все можливе, щоб виконати своє зобов’язання; ти мусиш заплатити певну ціну й застосувати певні способи й засоби, і не має значення, які це способи й засоби, якщо вони спрямовані на те, щоб здобути цю людину. Загалом, щоб здобути її, ти мусиш виконати своє зобов’язання, а також діяти з любов’ю й робити все, що у твоїх силах. Ти мусиш спілкуватися про всі істини, які ти розумієш, і робити все те, що тобі слід робити. Навіть якщо цю людину не буде здобуто, ти залишишся із чистою совістю. У такий спосіб ти робиш усе, що можеш і мусиш робити. Якщо ти не спілкуватимешся щодо істини чітко, а людина продовжить триматися за свої уявлення, і якщо ти втратиш терпіння й відмовишся від цієї людини з власної волі, тоді ти знехтуєш своїми обов’язками й заплямуєш себе. Дехто питає: “Чи означає така заплямованість, що мене засудив Бог?” Такі питання залежать від того, чи роблять люди таке навмисно чи за звичкою. Бог не засуджує людей за випадкові переступи; їм потрібно тільки каятися. Але коли вони свідомо чинять неправильно й відмовляються каятися, Бог засуджує їх. Як може Бог не засудити людину, коли вона чітко усвідомлює істинний шлях і однаково свідомо грішить? У світлі принципів істини це є безвідповідальністю, недбалістю й поверховістю; ти щонайменше не виконав своє зобов’язання, і саме так Бог судить твої помилки; якщо ти відмовишся покаятися, тебе буде засуджено. І тому, щоб зменшити кількість таких помилок або уникнути їх, людям варто робити все можливе для виконання своїх зобов’язань, активно намагаючись відповісти на всі запитання, які виникають у тих, хто розглядає істинний шлях, і безумовно не відкидаючи й не відкладаючи на потім ключові запитання» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Поширення Євангелія – обов’язок честі всіх вірян»). Божі слова змусили мене задуматися, і я була дуже зворушена. Бог дав людям обов’язки й очікував, що вони присвятять себе їх виконанню, але я не хотіла йти на жертви, виконуючи свій обов’язок приводити людей до Бога. Я була дуже ледачою й надто недбало виконувала свій обов’язок. Я не чинила так, як сказав Бог, не приділяла щирої уваги всім, хто досліджує істинний шлях, і не виконувала своїх обов’язків. Я вважала, що достатньо просто запросити багато людей послухати проповіді, а все, що буде після цього, не моя робота. У моїх очах ці люди були відповідальністю поливальників, і чи відвідували вони зібрання, чи ні, було не моєю проблемою та відповідальністю. Тож коли вони не приходили на зібрання, я не намагалася знайти слова від Бога, щоб допомогти їм. Я думала, що їхні проблеми мені буде важко вирішувати, тому хотіла відмовитися від них. Але насправді, якщо вони відповідають принципам проповідування Євангелія, я маю приділяти їм серйозну увагу, до того ж це я запросила їх прийти послухати проповіді. За звичайних обставин я мала продовжувати спілкування з ними й після, але я цього не робила. Я просто передавала їх поливальникам та й по всьому. У мене не було жодного відчуття обов’язку, і я ніяк не зважала на Божу волю. Щойно я виявила цю проблему, я була рішуче налаштована змінити своє ставлення, але знала, що не зможу зробити це самотужки. Мені потрібно було молитися та просити Божої помочі. Пізніше, коли я зустрічалася з потенційно готовими сприйняти Євангеліє, я часто молилася Богу, щоб Він допоміг мені привести їх до Нього, і щоб я мала волю наполегливо працювати та йти на справжні жертви, а не нехтувати своїм обов’язком, як раніше. Я також запитала свою лідерку, як привести людей до прийняття Божої роботи останніх днів. Вона поділилася зі мною деякими способами, і я почала міркувати над цим, бо хотіла побачити, чого я ще не робила. Я зрозуміла, що не шукала істини у своїй роботі і не вчилася у братів і сестер. Коли якісь люди не приходили на зібрання, я не хотіла знати чому, і просто вирішувала облишити їх. Моє ставлення до своїх обов’язків було надто недбалим.

Це нагадало мені про те, як Бог каже: «Твоє ставлення до Божих доручень є надзвичайно важливим, і це дуже серйозне питання. Якщо ти не можеш виконати те, що Бог довірив людям, тоді ти не годишся для життя в Його присутності й маєш бути покараний. Те, що люди мусять виконувати будь-які доручення, які Бог покладає на них, визначено Небом і визнано землею; це їхній верховний обов’язок, який настільки ж важливий, як і саме їхнє життя. Якщо ти не сприймаєш Божі доручення серйозно, ти зраджуєш Його в найболісніший спосіб; у такому разі ти ще більш жалюгідний, ніж Юда, і тебе варто проклясти. Люди мусять здобути ґрунтовне уявлення стосовно того, як розглядати те, що Бог їм довіряє, і принаймні мають зрозуміти, що Його доручення людству – це звеличення й особливі милості від Бога; це найславетніші речі. Від усього іншого можна відмовитися; навіть якщо людина має пожертвувати власним життям, вона однаково мусить виконати Боже доручення» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Як пізнати людську натуру»). Коли я прочитала Божі слова, мені стало соромно. Як одне з Божих створінь я маю добре виконувати свій обов’язок. Це моя місія й причина, чому я жива. Якщо я не зможу цього зробити, я втрачу функцію, для якої була створена, і не буду гідною жити перед Богом. Зрештою я буду зневаженою й вигнаною Богом. Поширення Євангелія Царства є найнагальнішим бажанням Бога, і я маю цілком присвятити себе своєму обов’язку, а не бути недбалою. Я згадала, як Бог закликав Ноя побудувати ковчег. Хоча це було надзвичайно складне завдання, Ной не здався. Він не питав Бога, коли будівництво ковчега буде завершено, чи коли настане потоп. Він просто дотримувався Божих вказівок і будував ковчег. Усвідомивши це, я зрозуміла, що мені потрібно змінити своє ставлення до свого обов’язку, наслідувати приклад Ноя і робити все можливе для виконання свого обов’язку. Одного разу під час зібрання інші ділилися своїм досвідом проповідування та тим, як вони використовували Божі слова для вирішення проблем потенційно готових сприйняти Євангеліє. Сказане ними мене дуже зворушило. Я не хотіла більше лінуватися. Я хотіла бути відповідальною. Я хотіла вкласти всю свою енергію у свій обов’язок.

Я неодноразово визначала, хто не приходив на зібрання, одразу зв’язувалася з відсутніми й спілкувався з ними про Божі слова. Коли я вкладала душу в турботу про кожну людину, більшість із них приходили на зібрання регулярно. Пам’ятаю, була одна людина, яка не приходила кілька днів. Я надіслала їй повідомлення, але коли вона за кілька днів не відповіла, я почала хвилюватися. Я зателефонувала брату Дерлі, поливальнику, щоб запитати, що відбувається. Він сказав, що в неї труднощі на роботі, тож він поділився з нею деякими словами Бога. Почувши це, я відчула, що цього було недостатньо, тож попросила брата Дерлі подзвонити їй та поспілкуватися по телефону. На мій подив, після спілкування вона погодилася відвідати зібрання того ж дня й вибачилася, що не прийшла раніше. Невдовзі вона приєдналася до церкви. Моє серце переповнювала радість. Я була така вдячна Богу!

Я побачила, що також Бог каже: «Якщо ти дійсно володієш совістю та здоровим глуздом, то коли ти щось робиш, ти будеш вкладати трохи більше своєї душі в роботу, а також трохи більше доброти, відповідальності й уваги, і ти зможеш докласти більше зусиль. Коли ти зможеш докласти більше зусиль, результати виконуваних тобою обов’язків покращаться. Твої результати будуть кращими, і це задовольнятиме як інших людей, так і Бога» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). «Ви маєте досягти входження з позитивного боку. Якщо ви пасивно чекаєте, то залишитеся негативно налаштованими. Ви маєте бути проактивними у співпраці зі Мною; будьте старанні та ніколи не лінуйтеся. Завжди спілкуйтеся зі Мною і досягайте ще більшої близькості зі Мною. Якщо ви не розумієте, не чекайте на швидкі результати. Річ не в тому, що Я не скажу тобі, а в тому, що Я хочу побачити, чи ти покладаєшся на Мене, коли перебуваєш у Моїй присутності, і чи впевнений ти у своїй залежності від Мене. Ти повинен завжди залишатися поруч зі Мною і віддавати всі справи в Мої руки. Не повертайся марно. Після того, як ти несвідомо перебував поруч зі Мною протягом певного часу, тобі відкриються Мої наміри. Якщо ти зрозумієш їх, тоді ти справді зустрінешся зі Мною віч-на-віч, і ти справді знайшов Моє обличчя. Ти матимеш багато внутрішньої ясності та стійкості, і тобі буде на що опертися. Тоді ти дістанеш силу, а також упевненість, і матимеш шлях уперед. Усе даватиметься тобі легко» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Висловлювання Христа на початку, Глава 9»). Раніше я була пасивною у своїх обов’язках і мені бракувало ініціативності. Я недбало залишила потенційно готових сприйняти Євангеліє напризволяще. Керівництво зі слів Бога допомогло мені зрозуміти, що те, що в нашому серці, дуже важливо. Коли ми ставитимемося до людей з любов’ю і щиро спілкуватимемося, ми побачимо Боже керівництво. Коли я це зрозуміла, я помолилася Богу, просячи Його допомогти мені добре виконувати свій обов’язок і свідомо втілювати Його слова в життя. Після цього я активно спілкувалася з тими потенційно готовими сприйняти Євангеліє. Якщо вони відповідали принципам проповідування, я продовжувала дізнаватися про їхні обставини, доки вони не приймали Божу роботу. Коли я робила це, я відчувала, як Бог поступово скеровує мене, допомагаючи мені зрозуміти, як виконувати свій обов’язок, і в душі мене дуже це заспокоювало. Дякувати Богу!