Сун Юй (Нідерланди)

«Якщо людина бажає очиститись і досягти змін у своєму характері, якщо вона бажає жити змістовним життям і виконувати свій обов’язок як творіння, то у своєму житті вона повинна прийняти Божі кару та суд, і вона має не допускати, щоб Божа дисципліна й Божі удари відійшли від неї, бо так людина зможе звільнитися від маніпуляцій і впливу сатани та жити у світлі Божому. Знай, що Божі кара й суд – це світло, і світло спасіння людини, і що для людини немає кращого благословення, благодаті й захисту».

«Ідіть за Агнцем Божим та співайте нових пісень», «Божа кара й суд – світло людського спасіння»

Щоразу, співаючи цей гімн, я думаю про певний досвід, який отримала, щойно прийшовши до віри. На той час Божі слова «Божі кара й суд – це світло, і світло спасіння людини, і для людини немає кращого благословення, благодаті й захисту» були мені не дуже зрозумілі. Мені здавалося, що проходження суду й кари, мабуть, дуже боляче, то чому Бог каже, що це захист і благословення для людства? Незабаром я по-справжньому зазнала суду Божих слів, обтинання й розправи. Зрештою я сама це зрозуміла та відчула практичність Божих слів.

Пам’ятаю, як наприкінці червня 2015 року мене обрали проповідницею для служби в п’яти різних церквах. Зустрівшись із керівниками та дияконами тих церков, я спочатку нервувала, хвилюючись, що моє розуміння істини надто поверхове, і я нічим не зможу допомогти іншим. Тому я намагалася готуватися перед кожним зібранням, ретельно обмірковуючи Божі слова, щоб обговорити їх зі щирою значущістю. Поспілкувавшись про Божі слова, я розпитувала інших про їхні труднощі. Мене тривожило, що вони можуть згадати проблеми, які я особисто не проживала, і я не знатиму, що відповісти. Тому я молилася, прохаючи Бога наставити мене на шлях чесної людини, щоб я спілкувалася лише про те, що сама розуміла. Якщо я чогось не розуміла, то відверто казала всім, що не знаюся на цьому, а згодом молилася та шукала. Деякий час попрактикувавши цей спосіб, я поступово почала трохи розбиратися у принципах роботи церкви й дізналася більше про цю роботу. Я почувалася вмотивованішою, ніж на початку, та працювала допізна. Мене більше не лякали зібрання з керівниками церкви, і я вже мала деякі ідеї щодо розв’язання проблем. Іноді я чула від братів та сестер, що я дуже молода й зовсім недавно стала віруючою, однак уже так палко вірую й здатна страждати та йти на жертви, і що я йду за істиною. Ці слова дуже мене тішили. Незабаром я керувала деякими виборами в церкві. Один за одним було обрано всіх керівників та працівників церков, за які я відповідала. Побачивши такий результат, я вирішила, що добре виконала свою роботу, тому не дивно, що мене обрали проповідницею! Мене обрали завдяки моєму високому духовному рівню й хисту до роботи в церкві.

А наприкінці серпня 2015 року, коли я вже вирішила, що дуже добре справляюся зі своїм обов’язком, вища керівниця сказала мені, що через мою молодість, незрілість людської сутності та відсутність життєвого досвіду я не здатна розв’язувати справжні проблеми братів і сестер. Тому, згідно з принципами, я не годилася для служби проповідницею, і мені варто почати вчитися на керівницю церкви. Я тоді не наважилася заперечувати, однак це дуже приголомшило мене. Я гадала, що попри свій обмежений життєвий досвід я доволі швидко розвивалася, відтоді як стала проповідницею, та вивчила чимало принципів роботи церкви. Я також нещодавно самостійно провела деякі церковні вибори, й інші говорили, що я йду за істиною. Мені здалося, що таке коригування мого обов’язку було несправедливим до мене. Моє розуміння та духовний рівень були задовільними, і з усіх, з ким я працювала, я найшвидше реагувала та вчилася, тож мій потенціал розвитку напевно був найбільшим серед усіх. Крім того, з-поміж декількох проповідників я була єдиною без сімейних ускладнень. Я мала щиросердну віру й здатність страждати та йти на жертви при виконанні свого обов’язку, то чому ж мене перевели?

Декілька днів я не могла думати ні про що інше й ніяк не знаходила внутрішній спокій. Я постала перед Богом у молитві: «Боже, мене перевели з моєї посади. Яку науку я маю дістати в цій ситуації? Я не бачу своєї проблеми, прошу, настав мене». Згодом я прочитала оцей уривок зі слів Божих: «Коли ти стикаєшся з проблемами реального життя, як ти повинен знати й розуміти Божу владу та Його володарювання? Коли ти стикаєшся з цими проблемами й не знаєш, як зрозуміти їх, впоратися з ними й пережити їх, яку позицію ти повинен зайняти, щоб продемонструвати свій намір підкоритися, своє бажання підкоритися та реальність свого підкорення Божому володарюванню й улаштуванням? Спочатку ти повинен навчитися чекати; потім ти повинен навчитися шукати; потім ти повинен навчитися підкорятися. “Чекати” означає чекати на Божий час, очікувати людей, події й об’єкти, які Він влаштував для тебе, чекати того, що Його воля поступово відкриється тобі. “Шукати” означає спостерігати й розуміти чуйні наміри Бога щодо тебе через людей, події й об’єкти, які Він спланував, розуміти істину через них, розуміти, чого повинні досягти люди та яких шляхів вони повинні триматися, розуміти, яких результатів Бог хоче досягти в людях і які досягнення Він має намір забезпечити в них. “Підкорятися”, звичайно, стосується прийняття людей, подій та об’єктів, які організував Бог, прийняття Його володарювання, і через це пізнання того, як Творець диктує долю людини, як Він забезпечує людину Своїм життям, як Він працює над істиною всередині людини» («Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»). Я також збагнула, що мій обов’язок змінився, і хоча я не розуміла Божу волю й не знала, яку науку маю дістати, я принаймні мала підкоритися, дочекатися виявлення Божої волі та прагнути її вдовольнити. Якби я постійно лишалася невдоволеною, це було б не ускладненням для інших, а постанням проти Бога. Згодом я помолилася Богу, готова підкоритися та якнайкраще виконувати обов’язок керівниці церкви.

За пару місяців моя напарниця, сестра Кріста, сказала мені, що церкви обирають проповідника, і вона чула, що вища керівниця вже визначила кандидатів. Почувши це від неї, я ніяк не могла заспокоїтись. Я одразу відповіла: «Що? Вона визначила кандидатів? У принципах виборів чітко сказано, що ніхто не має права визначати кандидатів, бо так поводяться сатана й великий червоний дракон. Такий вчинок є порушенням принципів». Моя напарниця похапцем відповіла: «Це те, що я чула, але не знаю, чи це правда. Не треба поширювати цю інформацію». Коли вона це сказала, я вголос погодилась, але продовжила про це думати. Диму без вогню не буває, і якщо вища керівниця цього не робила, чого б хтось таке придумав без жодної причини? Схоже, вона це зробила, і її викрили, ось чому всі це обговорюють. Я раніше була проповідницею, вона перевела мене з тієї посади, а тепер призначає кандидатів. Вона справді діяла всупереч принципам. Отже, я сказала про це керівниці в іншій церкві, сестрі Лізі. Трохи згодом Ліза сказала мені, що вона розібралася у цьому питанні на зібранні співробітників. Вища керівниця не призначила кандидатів. Вища керівниця також сказала, що я порушувала роботу церкви, поширюючи цю чутку. Почувши це, я дуже образилася, бо мені здавалося, що в мене не було такого наміру. Я просто мимохіть розповіла Лізі те, що знала. Як мені показатися на людях після того, як вища керівниця сказала, що в мене були певні мотиви, та викрила мене перед усіма? Що більше я про це думала, то більше ображалася й не могла стримати сліз. Я постійно молилася Богу, прохаючи Його наставити мене, щоб я дістала науку. Кілька днів я перебувала в глибокій депресії та почувалася нещасною. У мене не було сил щось робити. Потім на зібранні я прочитала уривок з Божих слів у «Застереження для тих, хто не втілює істину в життя» і дещо зрозуміла про себе. У Божих словах сказано: «Ті, хто постійно дає вихід своєму негативу на братів і сестер, є приспішниками сатани, і вони перешкоджають роботі церкви. Одного дня слід прогнати таких людей, вигнати їх. Якщо у своїй вірі в Бога люди не мають серця благоговіння перед Богом, не мають серця послуху перед Богом, вони не тільки не зможуть виконувати якусь роботу для Нього, а й навпаки, стануть тими, хто заважає Його роботі та кидає Йому виклик. … Люди, які щиро вірять в Бога, завжди мають Його в своєму серці, їхнє серце завжди богобоязливе і боголюбиве. Ті, хто вірить у Бога, мають діяти обережно та розважливо, і все, що вони роблять, повинно відповідати Божим вимогам і бути здатним догодити Його серцю. Вони не повинні бути свавільними та робити те, що їм заманеться; це не личить праведній добропорядності. Люди не повинні бігати повсюди, розмахуючи прапором Бога, і в той же час вихвалятися та вдаватися до шахрайства. Це найбільш крамольна поведінка з усіх можливих. Сім’ї мають свої правила, а країни мають свої закони, то хіба це не стосується Божого дому ще більшою мірою? Хіба він не має ще суворіші стандарти? Хіба в ньому не є ще більше адміністративних постанов? Люди вільні робити те, що вони хочуть, але адміністративні постанови Бога не можна змінювати за бажанням. Бог – це Той, Хто не терпить образ від людей; Він – Бог, який карає людей смертю. Невже люди цього ще не знають?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога»). Божі слова про «приспішників сатани» та тих, хто «перешкоджає церкві» глибоко вразили та налякали мене. Виходячи з Божих слів, те, що я, не розібравшись у ситуації, розповіла Лізі про призначення кандидатів вищою керівницею, було поширенням пліток та сіянням розбрату. Кріста однозначно попередила мене, що вона просто почула це й не знала, чи це правда, а я повернулася й одразу розповіла про це Лізі. Я хотіла, щоби більше людей вважали, ніби вища керівниця діє всупереч принципам, що вона робила щось потайки у такій важливій справі, як вибори, призначаючи кандидатів. Я хотіла, щоб люди почали упереджено ставитися до неї. Така поведінка суттєво підривала становище вищої керівниці. Я діяла як приспішниця сатани, порушуючи роботу церкви. Пізніше я прочитала ще один уривок зі слів Божих. «Ті, хто належить сатані, будуть повернені сатані, а ті, хто належить Богу, неодмінно вирушать на пошуки істини; це визначено їхньою природою. Нехай згинуть усі, хто слідує за сатаною! До таких людей не буде жалю. Нехай ті, хто шукає істину, будуть забезпечені, і нехай вони досхочу насолоджуються Божим словом. Бог праведний. Він ніколи не став би віддавати комусь перевагу. Якщо ти – диявол, то ти нездатний втілювати істину в життя; якщо ти той, хто шукає істину, ти точно не потрапиш у полон до сатани. У цьому немає жодних сумнівів» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Застереження для тих, хто не втілює істину в життя»). Прочитавши Божі слова «Нехай згинуть усі, хто слідує за сатаною!», я затремтіла від страху. Якщо я не покаюся й далі діятиму за власними примхами як приспішниця сатани, Бог викриє й вижене мене. І я замислилася над цим: «Ті, хто належить сатані, будуть повернені сатані, а ті, хто належить Богу, неодмінно вирушать на пошуки істини». Якби я шукала істину, щоб виправити свої переступи й пізнати себе, хіба б я не здобула Божу милість? Тоді я замислилася, чому так гостро відреагувала на слова Крісти про призначення кандидатів вищою керівницею. За кілька місяців до того, коли змінився мій обов’язок, я дуже засмутилася через це й упереджено поставилася до вищої керівниці. Отже, коли я від когось почула, що вища керівниця призначає кандидатів, мені здалося, що вона напевно діє всупереч принципам. Тому я сказала про це Лізі, бо хотіла залучити її на свій бік, щоб вона теж упереджено поставилася до вищої керівниці. Я навмисно судила вищу керівницю, а ще бажала трохи помститися. Це був дуже огидний та лихий мотив! Побачивши в собі цю огидну рису, я глибоко розкаялася. Якби вища керівниця одразу не викрила сутність моїх дій, показавши всім мої справжні мотиви, то, щойно неправдиві новини поширилися би серед братів і сестер, вони б поставилися до вищої керівниці з упередженням і не змогли б добре співпрацювати з нею. Це безпосередньо вплинуло б на роботу церкви. Опісля я кинулася молитися Богу й каятись. Я сказала: «Боже, я діяла як приспішниця сатани, порушуючи роботу церкви й заважаючи їй. Я не хочу далі говорити та діяти з розбещеності. Я хочу зрозуміти свої переступи й лихі вчинки та щиро покаятись. Прошу, настав мене».

У той час я молилася Богу та шукала. Чому я так опиралася, коли змінили мій обов’язок, і навіть почала працювати на сатану, викликаючи суперечки серед братів і сестер та судячи вищу керівницю? Якось під час молитви я побачила ось ці Божі слова: «Ті, хто про себе високої думки в Божій присутності, – це найнижчі з людей, ті ж, хто вважає себе низьким, – найшанованіші. А ті, хто вважає, що знає Божу роботу, і хто, до того ж, здатний проголошувати роботу Бога іншим з великою помпою, дивлячись прямо на Нього, – це найбільші невігласи серед людей. Такі люди без Божого свідчення, вони пихаті та сповнені зарозумілості» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Усі люди, які не знають Бога, є людьми, які Богові противляться»). «Я заклинаю вас усіх не вважати себе ціннішими за золото. Якщо інші здатні прийняти суд Божий, то чому ти не можеш? Наскільки вище за інших ти стоїш? Якщо інші здатні схилити голову перед істиною, то чому і ти не можеш?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Христос здійснює роботу суду за допомогою істини»). Божі слова суду та одкровення глибоко вразили мене. Я була саме такою зарозумілою та пихатою людиною. Я служила проповідницею та навчилася деяких принципів, тому мені й здалося, що я вже маю високий духовний рівень та швидко вчуся, що я талановита і маю розвиватися. Почувши від братів і сестер похвалу за мою здатність страждати, йти на жертви у виконанні свого обов’язку та шукати істину в такому юному віці, я почала надто добре думати про себе. Я почепила собі ярлик шукачки істини. Вища керівниця спілкувалася зі мною про принципи й казала, що на той час через мій фактичний стан я була непридатна до служби проповідницею, але я не могла цього прийняти. Мені навіть здалося, що вища керівниця, змінивши мій обов’язок, намагалася ускладнити мені життя й не дотримувалася принципів. Я була надто високої думки про себе, вважаючи себе великою, і навіть близько не бачила, ким я є насправді. Я також була абсолютно переконана у своїй придатності до служби проповідницею, але насправді я не так давно стала вірянкою, і мені бракувало реального досвіду. Зіткнувшись із деякими практичними проблемами, як-от незадовільна співпраця керівників церкви, я не змогла їм допомогти через брак практичного досвіду. За два місяці після зміни мого обов’язку я досі почувалася нещасною й ніяк не могла прийняти цю ситуацію. Я навіть потайки судила дії вищої керівниці, вважаючи, що вони суперечили принципам. Я поводилася зарозуміло понад усяку міру. Я не могла розв’язати справжні проблеми за допомогою істини. Крім того, зіткнувшись із проблемами, я насправді не корилася й не діставала науку. Одного цього вже було достатньо, щоб показати мій брак практичного досвіду, нерозуміння істини та незнання власної розбещеності. Як я могла розв’язати фактичні проблеми в цих церквах? Змінивши мій обов’язок, вища керівниця сказала, що я не маю достатньо життєвого досвіду й не можу розв’язувати реальні проблеми. Якби дійсність не виявила цього, я б ніколи не помітила власну зарозумілість.

Згодом я прочитала ось цей уривок з Божих слів: «Сьогодні Бог судить вас, карає вас і засуджує вас, але ти маєш знати, що сенс цього осуду в тому, щоб ти пізнав себе. Він засуджує, проклинає, судить і карає, щоб ти міг пізнати себе, щоб твій характер міг змінитися, ба більше, щоб ти міг пізнати, чого ти вартий, і зрозуміти, що всі Божі дії праведні та відповідають Його характеру та вимогам Його роботи, що Він працює відповідно до Свого плану заради спасіння людей, і що Він – праведний Бог, який любить, спасає, судить і карає людей» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Ви маєте облишити благословення статусу і зрозуміти Божу волю – принести людині спасіння»). Божі слова дуже зворушили мене. Якби мій обов’язок не змінили, я б і досі не знала, наскільки я зарозуміла. Викриття з боку вищої керівниці й суворий суд та одкровення Божих слів зачепили мене за живе, але допомогли побачити власну зарозумілість і брак благоговіння перед Богом. Я збагнула, що діяла як приспішниця сатани заради власного статусу й вигоди, порушуючи роботу церкви.

Згодом я старанно працювала на посаді керівниці церкви. Моя напарниця Кріста, крім виконання свого обов’язку, ще й доглядала свою сім’ю. В мене не було таких хатніх обов’язків, тому я мала більше вільного часу. Коли у братів і сестер виникали труднощі, я частіше ходила спілкуватися та розв’язувати проблеми. Спершу я ставилася до Крісти із розумінням та прощенням, однак трохи згодом мені здалося, що я працюю більше, ніж вона. Іноді я бачила, що в її сім’ї щось відбувалося, і вона не могла одразу розібратися зі справами церкви чи проконтролювати роботу. Я почала трохи зневажати її. Мені здавалося, що вона надто прив’язана до своєї сім’ї, і з часом це затримуватиме роботу церкви. Іноді я ділилася з Крістою спілкуванням, але, побачивши її дещо стурбований вигляд, починала говорити з нею із презирством та зневагою. Вона відчула, що я утискаю її, та злякалася, що я псуватиму їй життя, якщо вона зробить щось не так. Оскільки я не дуже усвідомлювала власний пихатий характер, дуже скоро в мене з’явилися старі проблеми.

Згодом Кріста стала кандидатом на посаду проповідниці, а потім її обрали. Мені було важко це прийняти, коли я дізналася. Я гадала, що не могла бути кандидатом через свій молодий вік, але чим я була гіршою за неї? Я мала вищий духовний рівень, ніж вона, енергійніше виконувала свій обов’язок і не була надто зайнята своєю сім’єю. Крім того, нещодавно мене обітнули й розібралися зі мною, я зазнала невдачі й викриття та дещо зрозуміла про себе. Я досі виявляла гордовитість, але вже доволі сильно змінилася. Тепер Крісту обрали проповідницею, відповідальною за роботу декількох церков, а я відповідала лише за одну церкву, то невже це означало, що я справді гірша? Я була дуже молодою – хіба робота керівницею тієї церкви не була марнотратством мого таланту? Невже з моїм духовним рівнем я могла лише очолювати одну церкву? Чому вища керівниця не бачила мого розвитку та змін? Інша проповідниця, сестра Мерая, теж кілька разів поспіль обтинала мене й розбиралася зі мною на зібраннях. Вона казала: «Коли ми з тобою спілкувалися раніше, мені здалося, що ти дійсно маєш добру людську сутність. Мене дивують твоя пиха й зарозумілість. Маючи якийсь духовний рівень, ти зверхньо ставишся до інших та постійно утискаєш їх. У спілкуванні з людьми тобі завжди всі не такі. Тепер я бачу, що ти не маєш доброї людської сутності». Ці слова спустошили мене. Чому вона постійно говорить про мої проблеми на кожному зібранні? Чому вона така сувора зі мною? Я виявила трохи розбещеності, трохи зарозумілості, але хіба дійсно необхідно так розмовляти зі мною? Коли я не могла більше цього витримати, я бігла до туалету, щоб потайки там поплакати. Мені здавалося, що мені в серце всадили ніж. Я щодня зверталася до Бога в молитві, просячи Його наставити мене, щоб я дістала науку.

В той час я читала багато Божих слів суду та одкровення. Один із цих уривків особливо глибоко вразив мене. У Божих словах сказано: «Найкращим для вас було б докладати більше зусиль для осягнення істини пізнання себе самих. Чому ви не маєте Божого благовоління? Чому ваш характер викликає у Нього відразу? Чому ваші слова викликають у Нього огиду? Щойно виказавши хоч дрібку вірності, ви починаєте вихваляти себе та вимагати винагороди за малу справу; виказавши крихту покірності, ви починаєте з погордою дивитися на інших і з презирством дивитеся на Бога, виконавши якесь дрібне завдання. За те, щоб прийняти Бога, ви просите грошей, подарунків і похвали. Серце вам крається, коли ви віддаєте копійку чи дві; коли ви жертвуєте десять, ви бажаєте благословень та щоб вас виділяли поміж інших. Про таку вашу людську сутність і говорити, і чути гидко. Хіба є щось гідне похвали у ваших словах і вчинках? Ті, хто виконує свій обов’язок, і ті, хто не виконує його, ті, хто веде, і ті, хто слідує; ті, хто сприймає Бога, і ті, хто не сприймає; ті, хто жертвує, і ті, хто не жертвує; ті, хто проповідує, і ті, хто сприймає слово, тощо – усі такі люди вихваляють себе. Чи не здається це вам сміховинним? Чудово знаючи, що ви вірите в Бога, ви, незважаючи на це, не можете бути сумісними з Богом. Чудово знаючи, що ви цілковито нікчемні, ви й далі все одно вихваляєтеся. Хіба ви не відчуваєте, що ваша розсудливість послабилася до того, що ви вже не здатні дати собі ради? З такою розсудливістю – як вам спілкуватися з Богом? За таких обставин ви не боїтеся за себе? Ваш характер погіршився вже до того, що ви не здатні бути сумісними з Богом. А якщо так, то чи не сміховинна ваша віра? Чи не безглузда ваша віра? Як ти йтимеш у своє майбутнє? Як ти обиратимеш, якою дорогою піти?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Несумісні з Христом, безперечно, є супротивниками Бога»). Божі слова ідеально виявили мій стан. Засвоївши кілька принципів при виконанні свого обов’язку, я гадала, що вже маю високий духовний рівень і талант. Йдучи на деякі жертви, я хвалила себе й гадала, що слідую істині. Коли ми з Крістою разом виконували свій обов’язок, я працювала трохи більше, і мені здавалося, що я краща за неї та більше шукаю. Помітивши, що сімейні справи їй заважають, я не поставилася до неї з розумінням, а натомість знецінила її та дивилася на неї зверхньо, часом навіть несхвально. Мені бракувало любові до неї, я постійно її стримувала. Це викривало зарозумілий характер, що був огидний Богу. Попри складні сімейні обставини, Кріста мала добру людську сутність та сумлінно виконувала свій обов’язок. Крім того, її спілкування було дуже практичним, вона могла розв’язувати проблеми інших. Наприклад, під час гарячої пори у фермерських справах люди часто запізнювалися на зібрання або ходили нерегулярно. Я казала їм, що це дуже важливий час для пошуку істини, і вони нічого не здобудуть, якщо постійно перейматимуться плотським життям. Лише дурень руйнує себе жагою комфорту. Я спілкувалася з ними про всі ці порожні банальності, й вони кивали, погоджуючись, а згодом займалися своїм господарством і знову запізнювалися на зібрання. Однак у Крісти були складні сімейні обставини, і вона могла зрозуміти їхні реальні життєві проблеми. Вона спілкувалася із братами й сестрами про власний досвід, щоб допомогти їм. Вони слухали і вважали це дуже практичним, після чого починали знову регулярно відвідувати зібрання. Ми обидві спілкувалися з братами та сестрами. Я не могла розв’язати їхні реальні проблеми, а Кріста вміло досягала хороших результатів своїм спілкуванням. Це доводило, що вона дійсно мала деякий практичний досвід.

Згодом я прочитала ще один уривок з Божих слів, який допоміг мені зрозуміти реальну ситуацію. У Божих словах сказано: «Високо тримати Божі слова й вміти без збентеження пояснювати їх не означає володіти реальністю; усе не так просто, як ти собі уявляєш. Те, чи володієш ти реальністю, залежить не від того, що ти кажеш; радше це залежить від того, чим ти живеш. Тільки коли Божі слова стають твоїм життям і твоїм природним вираженням, можна сказати, що ти володієш реальністю, і тільки тоді можна вважати, що ти здобув справжнє розуміння і реальний духовний стан. Ти мусиш бути здатним витримати тривале випробування, а також бути здатним втілювати подобу, якої вимагає Бог. Це не має бути самим лише позерством; це має походити від вас природним чином. Тільки тоді ви справді будете володіти реальністю, і тільки тоді ви набудете життя. … Горе тим, хто зарозумілий і гордовитий, і горе тим, хто не знає себе; такі люди вправні в розмовах, але вони виявляються найгіршими, коли втілюють свої слова в життя. За найменшої ознаки проблем ці люди починають сумніватися, і в їхню голову закрадається думка про відступ. Вони не володіють ніякою реальністю; вони мають лише теорії, вищі за релігію, без будь-якої реальності, якої вимагає нині Бог. Найбільше Мене обурюють ті, хто говорить лише про теорії, не володіючи жодною реальністю. Вони найгучніше кричать, коли виконують свою роботу, але щойно стикаються з реальністю, вони втрачають самовладання. Хіба це не свідчить, що ці люди не мають реальності? Хоч які люті вітер і хвилі, якщо ти можеш зберігати стійкість, не дозволяючи навіть тіні сумніву проникнути до твого розуму, і здатний стояти твердо та втриматися від зречення, навіть коли більше нікого не залишилося, тоді ти будеш вважатися таким, що має справжнє розуміння та справді володіє реальністю. Якщо ж ти відразу повертаєшся за вітром, – якщо слідуєш за більшістю і вчишся копіювати чужу мову, – то хоч яким би красномовним ти не був, це не буде доказом того, що ти володієш реальністю. Тому Я пропоную тобі не вигукувати порожніх слів передчасно. Чи знаєш ти, що Бог збирається робити? Не поводься як ще один Петро, щоб не зганьбитися та не втратити здатності високо тримати голову; це нікому не йде на користь. Більшість людей не має реального духовного стану. Хоча Бог здійснив багато роботи, Він не обрушив на людей реальність; точніше, Він ніколи нікого особисто не карав. Таким випробуванням були піддані деякі люди, що простягали свої грішні руки все далі й далі, гадаючи, що легко здобудуть гору над Богом, що вони можуть робити все, що їм заманеться. Оскільки вони не в змозі витримати навіть такого роду випробування, про складніші випробування для них не може бути й мови, як і про володіння реальністю. Чи не намагаються вони просто ошукати Бога? Володіння реальністю – це не те, що можливо підробити, і реальність неможливо здобути, просто знаючи її. Це залежить від твого реального духовного стану, а також від того, чи зможеш ти витримати всі випробування. Ти це розумієш?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Тільки втілення істини в життя є володінням реальністю»). У Божих словах усе чітко сказано. Не слова доводять, чи дійсно людина володіє дійсністю, а те, чи втілює вона істину в життя, чи свідчить перед Богом про те, чим живе. Якщо ти лише розумієш учення і вважаєш це доказом володіння дійсністю, це зарозумілість та брак самопізнання. Загалом мені здавалося, що я сповнена віри, зможу своєчасно виконувати роботу церкви, я з ентузіазмом бралася за свій обов’язок, і мені здавалося, що я можу підкоритися Богу. Однак коли Крісту обрали проповідницею, мене це вибило з колії. Мені здалося, що я краща й здібніша за неї, то чому обрали не мене? В душі я почала скаржитися й вважати, що це несправедливо. Виходячи з виявленої мною поведінки, я насправді не знала себе й не могла підкоритися ситуації, яку Бог влаштував мені. Я зовсім не володіла реальністю істини. Я лише проявила трохи ентузіазму в своєму обов’язку та могла декламувати дещо з учення. Я сплутала все це зі своїм справжнім духовним станом, але насправді я не розуміла реальні труднощі братів і сестер і не могла їх вирішити. Мені вже дали шанс, дозволивши мені служити керівницею церкви, але я зовсім не знала себе й хотіла боротися за посаду проповідниці. Я була зарозумілою понад усяку міру. Мені хотілося особливого цінування від Бога, а це було неможливо. Бог не міг любити людину, що втратила контроль та позбавлена розуму. Усвідомивши свій гордовитий характер та відсутність змін, я збагнула, що моя поведінка ненависна та огидна Богу, я відчула докори сумління. Мені здалося, що я надто нечутлива й насправді зовсім себе не знаю. Якби Мерая не розібралася зі мною, я б досі не бачила власні проблеми.

Опісля я прочитала ще один уривок зі слів Божих, які допомогли мене зрозуміти Божу волю. У Божих словах сказано: «Коли ви переживаєте незначні обмеження або труднощі, це добре для вас; якби вам було легко, ви були б знищені, і тоді як вас можна було б захистити? Сьогодні саме тому, що вас піддано карі, суду й прокляттю, вам дано захист. Ви захищені саме тому, що багато страждаєте. Якби це було не так, ви б давно впали в розбещеність. Це не навмисне ускладнення вашого життя: людську природу важко змінити, і так має бути, щоб змінити характери людей. Сьогодні ви навіть не маєте сумління чи розсудливості, якими володів Павло, і навіть не маєте його самосвідомості. На вас завжди потрібно чинити тиск, і вас завжди потрібно карати й судити, щоб пробудити ваш дух. Кара та суд – це те, що найкраще підходить для вашого життя. І коли це необхідно, також мусить бути кара через факти, які сходять на вас; тільки тоді ви повністю підкоритеся. Ваша природа така, що без кари й прокляття ви б не побажали схилити свої голови, не були б готові підкоритися. Без фактів перед вашими очима не було б жодного ефекту. Ваш характер надто низький і нікчемний! Без кари й суду вам було б важко стати завойованими й подолати вашу неправедність і ваш непослух. Ваша стара природа так глибоко вкорінена. Якби вас посадили на трон, ви не мали б жодного уявлення про високість неба та глибину землі, не кажучи вже про те, куди ви прямуєте. Ви навіть не знаєте, звідки ви прийшли, тож як ви могли б знати Господа творіння? Без своєчасних кари й проклять сьогодення ваш останній день давно б уже настав. Це не кажучи вже про вашу долю – чи не перебувала б вона ще більше в неминучій небезпеці? Без цих своєчасних кари та суду, хто знає, наскільки гордовитими або наскільки розбещеними ви стали б. Ці кара й суд дали вам можливість дійти до сьогодні, і вони зберегли ваше існування. Якби ви й досі були “освіченими”, використовуючи ті самі методи, що й ваш “батько”, хто знає, у який світ ви б увійшли! Ви геть не маєте здатності контролювати себе та здійснювати самоаналіз. Щодо таких людей, як ви, якщо ви просто будете слідувати й підкорятися, не створюючи жодних перешкод або розладів, Мої цілі будуть досягнуті. Чи не слід вам вчинити краще, прийнявши кару й суд сьогодні? Які ще варіанти у вас є?» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Практика (6)»). Під час читання Божих слів у моїй голові спалахував один епізод за іншим, від часів, коли я працювала проповідницею, до зміни мого обов’язку. Я глибоко відчула, що суд та обтинання Божих слів захистили мене. Я була настільки зарозумілою, що не могла ні в чому розібратися. До того ж, в душі я була дуже впертою та бунтівничою. Якби мене постійно не тицяли носом у факти, не знаю, як далеко я могла б зайти у своїй зарозумілості. Після цього досвіду я по-справжньому зрозуміла значення цих слів: «Божі кара й суд – це світло, і світло спасіння людини, і для людини немає кращого благословення, благодаті й захисту». Якщо люди хочуть очищення та зміни свого характеру, насправді це невіддільне від Божого суду й кари. Я проказала молитву покірності Богу, приготувавшись виконувати цей обов’язок. Навіть якщо мене ніколи не підвищать, я була готова й бажала підкоритися Божому устрою.