У дитинстві я цікавилася християнством, але оскільки моя сім’я була буддистами, я не стала християнкою. Тоді я чула про пекло, але не особливо в нього вірила.

У квітні 2022 року друг запросив мене приєднатися до онлайн-зібрання, і це було моє перше читання слів Всемогутнього Бога. Я відчувала, що слова Всемогутнього Бога є словами Творця, зверненими до людства. Після цього я прочитала багато слів Всемогутнього Бога в інтернеті. Я дізналася, що Всемогутній Бог – це єдиний істинний Бог, і що Він зійшов на землю, щоби спасти людство. Але оскільки мені заважала моя сім’я, а також тому, що я чіплялася за мирські речі, я не відвідувала зібрання регулярно й навіть на якийсь час вийшла зі своєї групи для зібрань.

Згодом, близько 9:30 3 лютого 2023 року, я трохи втомилася після зібрання й лягла відпочити. Пізніше мій молодший брат розповів мені, що домашні ніяк не могли мене розбудити, тому терміново відвезли мене до лікарні для надання невідкладної допомоги. Лікар оглянув мене й сказав, що я вже перестала дихати, тож видав свідоцтво про мою смерть. Моя сім’я нічого не могла зробити, і вони забрали мене додому. Вони сповістили наших родичів та сусідів і приготувалися провести похоронну церемонію та поховати мене через три дні.

Тоді я не знала, що відбувається в нашому будинку. Я лише знала, що потрапила до іншого світу. Я була одягнена в білий халат і йшла на самоті темною, туманною стежкою. Я не бачила неба чи того, що було переді мною. Дорога йшла вниз схилом, вибоїста, вся в ямах, нерівна й звивиста. З обох боків я могла розгледіти всілякі дивні вкриті шипами рослини, яких ніколи раніше не бачила. Я також чула крики тварин навколо… Я йшла босоніж по доріжці, і каміння врізалося мені в ноги. Усе моє тіло горіло жаром, і я трохи захекалася. Я йшла і йшла, а потім зіткнулася з демоном, одягненим у все чорне. Він був чорний із голови до ніг – я не могла розгледіти ні обличчя, ані ніг. Він сказав: «Ходімо зі мною!» Його голос був справді лякаючим. Повна страху, я щосили намагалася сказати: «Куди ти мене ведеш? Я ніколи не була… я не піду. Я хочу додому». Я хотіла втекти. Цієї миті над нами пропливли чотири або п’ять демонів у синювато-чорному одязі. Вони схопили мене та сказали: «Ти мертва, ти не можеш повернутися. Ти багато грішила й маєш понести покарання за гріхи, які вчинила у своєму житті».

Потім вони відвели мене до великих воріт, де я побачила кілька демонів, що стояли на варті. Вони були високими, з великими очима та вухами, а в деяких стирчали гострі зуби, і це виглядало просто жахливо. У руках вони тримали зброю та були роздягнуті до поясу, на них були намиста з кісток, а їхні тіла були обвішані мертвими черепами. Вони були вкриті шрамами. Коли воротарі відчинили ворота, я почула хор болісних криків. Поблизу й вдалині, це місце було сповнене звуками жахливої муки та агонії. Там було жарко, спекотно, як у печі. Я дуже злякалася й запитала демонів: «Що я зробила не так? Я не мушу тут бути». Вони показали мені всі гріхи, які я здійснила у своєму житті, один за одним, вказавши, в який день та годину, навіть із точністю до хвилини та секунди, коли я це робила. Навіть сказана мною брехня, про яку я ніколи не замислювалася, була записана там цілком ясно. Ось деякі приклади. 5 вересня 2022 року мені подзвонили брати й сестри, щоб запросити мене на зібрання, але я була не в гуморі через тиск із боку сім’ї і не прийшла. 10 вересня 2022 року я пропустила зібрання та не відповідала на телефонні дзвінки братів і сестер, не бажаючи їх бачити. 5 жовтня 2022 року я вийшла зі всіх груп для зібрань і обірвала контакти з іншими членами церкви. 6 жовтня 2022 року я відійшла від Бога заради мирського життя та розваг. Я була приголомшена. Побачивши, скільки гріхів скоїла, я по-справжньому злякалася.

Потім демон у чорному відвів мене кудись, де була дерев’яна табличка, на якій було написано, що саме тут карають тих, хто богозневажав, обманював чи судив Бога. Тут я побачила найсуворіше покарання. Перше покарання було таким: комахи виповзають із рота й шкіри караних і кусають їх, гризуть усе їхнє тіло… це було реально страшно. У другому типі покарання, карані були оголені, та їх по одному виводили на довгу дошку, де можна було покарати одразу 10 осіб. Вони ставали навколішки, їхні руки зв’язані за спиною, а підборіддя упиралися в дошку. У них на шиї були мотузки, а коли мотузки тягли назад, у них висувалися язики. Навпроти дошки стояв огидний демон із рогами на голові та встромляв гаки в їхні язики, а потім із силою смикав назовні; у деяких мови витягувалися аж удвічі. Потім демон використовував цвях завдовжки з ручку, щоб прибити язик до дошки, під якою горів вогонь. Цей демон також безперервно лив на язики киплячу вогненну воду. Цю подібну вогню воду приносили з розташованого вдалині озера й безперервно подавали всім демонам. Коли воду виливали комусь на язик, язик повністю згоряв. У деяких людей навіть випадали очні яблука. Потім демони облили всі їхні тіла вогненною водою, отже вони були повністю знищені. Покарані кричали в муках, доки не вмирали. Це було жахливе видовище. Деякі люди не витримували цього й швидко вмирали, але якщо вони все ще потребували покарання за інші гріхи, їх повертали до життя, щоби продовжити покарання. Якщо до кінця покарання вони все ще були живими, з їхніх тіл вилазили комахи і з’їдали їх, і тоді вони поверталися до життя для іншого покарання.

Третім видом покарання було кидання в озеро з вогненною водою. Я побачила величезну круглу залізну плиту з чотирма прив’язаними мотузками. Сотні чи дві людей всього за кілька секунд перенеслися з іншого місця покарання та опинилися на цій плиті. Вони стояли колінами на розпеченій плиті без одягу, тоді як мотузки з шипами автоматично зв’язували їхні руки та верхню частину тіла. Ці люди належали до різних релігій та національностей. Деякі не вірили в Бога, а деякі були християнами чи буддистами. Їх карали за те, що вони не прийняли Божої нової роботи, зневажали й засуджували Бога. Хоча деякі з них прийняли нову роботу Бога, їхня віра була поверховою, недбалою та оманливою по відношенню до Бога. Таких людей Бог також карав. Усі вони волали до бога своєї віри. Хтось волав до одного бога, хтось – до іншого. Це була какофонія голосів, і я не могла їх розібрати. Утім, байдуже, що вони кричали; вони не отримали відповіді. Опісля цих людей відвели до великого озера, в якому кипіла вогненна вода. Їхні мотузки автоматично ослабли, залізна плита нахилилася, і всі вони впали. Вони варилися й смажилися, горіли в жарі й кричали в болісній агонії. Деякі люди були біля краю і щосили намагалися вилізти з озера, але зривалися назад. Невдовзі крики замовкли. Усі були мертві, і їхні тіла плавали на поверхні вогненної води. Коли всі вони померли, гігантська сітка підхопила їх усіх, і вони повернулися до життя для наступного покарання.

Потім мене кудись повели. Тих, хто був у цьому місці, всіляко карали за образу батьків, старших чи вчителів. Деякі з них були оголені, з ланцюгами на шиї та ланцюгами із шипами на руках і ногах. Вони були побиті в криваву кашу, тому з них стікали плоть і кров. Вони метушилися та кричали від болю. Демони пекла сокирами відрубували їм руки та ноги, і дробили чимось на зразок молотків. Під час покарання їх питали: «Свого часу ви не думали про те, щоб не вчиняти цей гріх?» Вони каялися, але ніхто не міг їх спасти, і їх мучили до смерті. Після цього вони поверталися до життя та отримували чергове покарання. Деякі люди були поховані живцем. Земля там рухалася та здіймалася, і в глибині горів вогонь. Покараних повільно засмоктувало вниз, і вони занурювались у землю, доки не вмирали.

Потім мене відвели до місця, де карали перелюбників. Вони тікали, рятуючи своє життя. Деякі були застрелені стрілами, інші заколоті. Декого переслідували та загризали тварини. Зрештою ніхто не зміг утекти, і всі до одного загинули. Ті, хто вмирав, потім поверталися до життя, щоб отримати наступне покарання.

Я побачила ще одне місце, де карали тих, хто обманював чи мав недобрі наміри щодо оточуючих, використовував людей у своїх інтересах, був розважливим або заздрив іншим. Там був підвісний міст із дерев’яним настилом та канатами із шипами з обох боків. Люди трималися за мотузки з шипами й спливали кров’ю, але якщо вони не трималися, то падали вниз, у вогняне озеро. Навіть якщо вони не падали, їм доводилося пройти через м’ясорубку і їх перемелювало, і потім вони так само опинялися у вогняному озері.

Деякі люди дуже дбали про зовнішність, витрачаючи час на те, щоб добре одягатися, але зовсім не вірили в Бога, і навіть судили й зневажали Його. Їхні обличчя були по шматочках з’їдені комахами. Крім них, там також були люди, яких карали за те, що вони проклинали інших, крали речі тощо. Залежно від скоєних гріхів, людей неодноразово карали в один спосіб, перш ніж переходити до іншого виду покарання. Я дивилася на це, і все моє тіло тремтіло від страху. Насправді, бути покараною таким чином було б просто жахливо! Я жалкувала про гріхи, які вчинила, але не знала, до кого звернутися, хто міг би мене спасти. У той час я в заціпенінні читала сутри, але відповіді не було, і мій страх теж не слабшав. Раптом я згадала, що вірила в єдиного істинного Бога – Всемогутнього Бога. Мені спалі на думку певні слова Всемогутнього Бога: «З якими б труднощами ти не стикався в повсякденному житті, тобі потрібно йти до Бога; перше, що ти повинен зробити, – це стати на коліна перед Богом у молитві: це найважливіше» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «У вірі в Бога вкрай важливим є здобуття істини»). Я знала, що Бог править усім, і те, з чим я зіткнулася, відбувається з Його дозволу, отже я маю закликати до Нього. Я подумала про свої різноманітні гріхи. Я недбало ставилася до Бога й відмахнулася від Нього. Я практикувала свою віру й відвідувала зібрання, коли почувалася добре, але пропускала їх в інших випадках. Я була християнкою, але не мала істинної віри в Бога. Я була поверховою й брехливою по відношенню до Нього. Я із задоволенням проводила час у розвагах, але не хотіла витрачати час на поклоніння Богові. Подумавши про це, я зазнала справжнього жалю і в душі помолилася Богові: «Всемогутній Боже, я скоїла багато гріхів. Я була байдужа й холодно ставилася до тебе, впиваючись своїми гріхами й погано виконуючи свій обов’язок. Тепер я справді налякана й сповнена жалю. Я не хочу потрапити сюди та бути покараною за ці гріхи. Я готова покаятися, будь ласка, дай мені шанс це зробити. Я хочу підкоритися Твоїм розпорядженням і зробити все за Твоєю волею». Я молилася й сповідалася таким чином знову і знову, каючись перед Богом за всі гріхи, які скоїла. Поступово я заспокоїлася і вже не так боялася. Потім мені здалося, що хтось кличе мене на ім’я. Потім я побачила промінь світла, і з цього світла виходив голос, що сказав мені: «Дані, ти розкаялася? Ти скоїла багато гріхів. Тобі треба покластися на Бога й перестати вчиняти ці гріхи – ти не мусиш чекати покарання, щоб покаятися. Закарбуй Божі слова у своєму серці й прагни до істини. Те, що ти розумієш і застосовуєш на практиці, має бути правильним. Це твій останній шанс – наступного разу для тебе вже не буде спасіння. Поки ти жива, старанно працюй, щоб добре виконувати свій обов’язок і потрапити до Царства Божого. Не повторюй своїх гріхів і помилок та не роби того, про що пошкодуєш. Оскільки ти не завершила свій обов’язок, ти не помреш. Ти рятуватимеш тих, хто потрапив у біду».

Цей голос не належав нікому з тих, кого я знала. Здавалося, зі мною говорив вітер. Голос був не зовсім ясний, але я змогла розібрати. Хоча слова були різкими, вони умовляли мене, і я почулася спокійніше. Вони були теплими й вселяли почуття безпеки. Я почувалася щасливою, як ніколи раніше. Я знала, що Бог спасає мене, даючи другий шанс на життя. Почувши цей голос, я стала поступово приходити до тями.

Після пробудження я тремтіла, все ще відчуваючи справжній страх. Я почувалася жахливо й дуже шкодувала, що скоїла так багато гріхів. Я знала, що це було Божим попередженням для мене. Усе, що Бог сказав, було істиною. Я мала вірити в те, що Він сказав, і слухати Його. Я не могла й надалі відмахуватися від Нього й бути недбалою. Бог дав мені шанс, який я не могла знову проґавити. Я сказала своєму молодшому брату: «Я хочу поговорити з сестрою Саммер». Сестра Саммер була співробітницею з поливу Церкви Всемогутнього Бога, яка багато розмовляла зі мною на онлайн-зібраннях. Дізнавшись про мою ситуацію, Саммер надіслала мені слова Бога. Всемогутній Бог говорить: «Бог відповідає за кожне людське життя, і Він несе відповідальність до самого кінця. Бог тебе забезпечує, і навіть якщо в цьому середовищі, знищуваному сатаною, ти захворів, або отруївся, або був скривджений, – не біда: Бог тебе забезпечить, і Бог дасть тобі жити далі. Ви мусите в це вірити. Бог не дасть людині просто так померти» («Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний VII»). «Із моменту твого народження і до теперішнього часу Бог виконав над тобою велику роботу, але Він не дає тобі вичерпного звіту про все, що Він зробив. Бог не дав тобі про це дізнатися, і Сам також не розповів тобі. Однак для людства важливе все, що Він робить. Що стосується Бога, то це те, що Він мусить зробити. У Його серці є щось важливе, що Йому потрібно зробити, що набагато перевершує будь-що з цього. Тобто з моменту народження людини й до сьогоднішнього дня Бог мусить гарантувати її безпеку. … Ця “безпека” означає, що тебе не поглине сатана. Це важливо? Не бути поглинутим сатаною – це стосується твоєї безпеки чи ні? Так, це стосується твоєї особистої безпеки, і не може бути нічого важливішого. Коли тебе поглинув сатана, твоя душа й твоя плоть більше не належать Богу. Бог більше не буде тебе спасати. Бог залишає душі й людей, яких поглинув сатана. Тому Я кажу, що найважливіше, що мусить робити Бог, – це гарантувати твою безпеку, гарантувати, що тебе не поглине сатана. Це дуже важливо, чи не так?» («Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний VI»).

Читання слів Всемогутнього Бога дало мені відчуття безпеки: я відчула, що мені є на що покластися. Цей досвід ще ясніше показав мені, що від народження до теперішнього моменту, Бог вів нас, спостерігаючи й захищаючи нас щохвилини. Я маю постати перед Богом, виконати свій обов’язок і відплатити за Його неймовірну милість. Я мала свідчити, що Бог справді править усім, зокрема духовним світом, невидимим для наших очей. Пекло справді існує. Я не зазнала страждань пекельного покарання, але бачила, як людей карають у пеклі. Навколо мене є багато людей, які дотримуються мирських тенденцій, ідучи за сатаною. Вони не постали перед Богом. Я дуже турбуюсь за них і не хочу, щоб люди, яких я знаю, потрапили до пекла й так страждали. Незалежно від того, чи приймуть вони роботу Всемогутнього Бога в останні дні, я збираюся виконувати свій обов’язок і свідчити їм, що пекло справді існує, і влада Божа справді існує. Тільки Всемогутній Бог може спасти нас від пекельних страждань. Я хотіла б прочитати уривок зі слів Всемогутнього Бога для тих, хто не постав перед Ним, і для тих, хто прийняв Всемогутнього Бога, але не дорожить Його спасінням.

Всемогутній Бог говорить: «Моя завершальна робота присвячена не тільки покаранню людини, але й також підготовці місця призначення людини. Ба більше, це робиться для того, щоб усі люди могли визнати Мої вчинки та дії. Я хочу, щоб кожна й усяка людина бачила, що все, що Я зробив, правильне, і що все, що Я зробив, є вираженням Мого характеру. Людство було породжене не людським діянням, і, тим паче, не природою, а Мною, Який живить кожну живу істоту у творінні. Без Мого існування людство тільки постраждає від бича лиха та загине. Жодна людська істота більше ніколи не побачить прекрасного сонця й місяця чи цього зеленого світу; людство зіткнеться тільки з холодною ніччю й безжальною долиною смертної темряви. Я – єдине спасіння людства. Я – єдина надія людства, і навіть більше, Я – Той, на кому тримається існування всього людства. Без Мене людство негайно прийде до занепаду. Без Мене людство зазнає катастрофи й буде розтоптане всілякими примарами, але ніхто не дослухається до Мене. Я зробив роботу, яку не може зробити ніхто інший, і лишень сподіваюсь, що людина відплатить Мені якимись добрими ділами. Хоча мало хто виявився здатним Мені відплатити, Я все одно завершу Свою подорож у світі людей і почну наступний етап Своєї невпинної роботи, тому що все Моє поривання серед людей з одного місця в інше упродовж цих численних років виявилося плідним, і Я дуже задоволений. Мені важлива не кількість людей, а радше їхні добрі вчинки. У будь-якому разі Я сподіваюся, що ви готуєте достатньо добрих учинків для свого власного місця призначення. Тоді Я буду задоволений; інакше ніхто з вас не зможе уникнути лиха, що спіткає вас. Лиха, що походить від Мене й, звісно, влаштованого Мною. Якщо ви не зможете проявитися добрими в Моїх очах, то не уникнете страждання від лиха» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Підготуй достатньо добрих учинків для свого місця призначення»).