Мілан (Філіппіни)

Через це я була дуже засмучена. Я не могла це прийняти, особливо спостерігаючи за тим, що більше людей приймають Божу роботу останніх днів, та терміново потребують поливу. Коли мій обов’язок було змінено, це змусило мене замислитися, чи не вигнали мене. Я переймалася через те, що подумають про мене інші, коли дізнаються про це, що вони можуть подумати, що мені бракує рівня, і що я можу виконувати лише найпростішу та випадкову роботу. Спочатку я поливала нових віруючих разом із усіма, але зараз я опікувалася лише загальними справами, дрібними завданнями, який зиск був від цих обов’язків? Попри мої старання, я була б лише служницею, а потім мене б і взагалі вигнали. Але в той час я не шукала волі Божої, і через це все більше засмучувалася. Я не могла впоратися добре зі своїми завданнями, але вдовольнялася тим, що лише виконувала свою роботу для годиться, не вкладаючи в неї душу. Іноді ввечері було багато справ, але я починала клювати носом дуже рано. Та потім сестра, яка відповідала за полив, відправила мені повідомлення, де просила допомогти скласти деякі робочі документи, якими я займалася раніше. Коли я це прочитала, то відчула деяке обурення. Я більше не опікувалася поливом новеньких, тому я не відповідала за такі справи. Чому ж вона просить мене це зробити? Але я не могла відмовити, тому я неохоче погодилася це зробити. Але за декілька днів інша сестра, яка відповідає за полив, попросила мене допомогти їй. Я почала думати, що загальні справи – це лише випадкова робота, і що будь-хто може керувати мною. Це не було моєю сферою відповідальності, то чому ж сестра попросила допомогти їй? Я не хотіла погоджуватися, але якби я не погодилася, вона могла б подумати, що я не підтримую роботу церкви, і через це я злякалася. Зі зв’язаними руками я погодилася допомогти їй.

Декілька днів я ніяк не могла себе зрозуміти. Я не могла прийняти той факт, що зміна мого обов’язку йде від Бога, та я відчувала супротив до своєї керівниці, бо мені здавалося, що вона ускладнює мені життя. Я сказала сестрі, з якою ми колись працювали разом, дещо навмисно: «Коли я поливала новонавернених, у мене не було жодної вільної хвилини, я робила все, що від мене вимагали. Керівниця ніколи не допомагала мені, коли виникали труднощі, але одразу звільнила мене на першу вимогу. Але яка різниця? Якщо мене звільнили, мабуть, у цьому є якась наука, яку я маю засвоїти». Почувши їх, вона також подумала, що керівниця несправедливо ставиться до мене. Але тоді від думок про те, що я зараз опікуюся загальними справами та про те, що я втратила повагу інших, я почувалася скривдженою. Чому мене призначили виконувати загальні справи? Може, я здатна лише виконувати випадкову роботу? Хіба я не заслуговую на розвиток? Мені здавалося, що з тієї миті я стала непотрібною, і навіть якщо я збережу свою віру до самого кінця, мене все одно виженуть. Від цих думок я почувалася все більш нещасною. Я збагнула, що відчуваю щось не те, тому я звернулася до Бога в молитві: «Боже, що зі мною не так? Це також обов’язок, тож чому я така незадоволена через те, що маю виконувати загальні справи? Боже, просвіти мене, будь ласка, щоб я змогла зрозуміти себе та позбутися розбещеності».

Після молитви я згадала слова Божі про те, як антихрист ставиться до змін до обов’язку. У Божих словах сказано: «Те, який обов’язок тобі підходить, має ґрунтуватися на твоїх сильних сторонах. Якщо іноді обов’язок, покладений на тебе церквою, не є чимось, що тобі добре вдається, або тим, що ти бажаєш виконувати, ти можеш підняти це питання і вирішити його за допомогою спілкування. Але якщо ти можеш виконувати свій обов’язок, і це обов’язок, який тобі слід виконувати, і ти не хочеш робити його тільки тому, що ти боїшся страждань, тоді в тебе як особистості є проблема. Якщо ти бажаєш підкорятися і можеш відмовитися від своєї плоті, тоді тебе можна назвати розумним. Однак, якщо ти завжди намагаєшся вирахувати, які обов’язки є більш престижними, і припускаєш, що певні обов’язки змусять інших дивитися на тебе зверхньо, це доводить, що в тебе розбещений характер. Чому ти настільки упереджений у своєму розумінні обов’язків? Чи може бути так, що ти спроможний добре виконувати обов’язки, якщо мова йде про ті, які вибрав ти, виходячи зі своїх власних ідей? Це не обов’язково так. Найважливіше тут – позбутися свого зіпсованого характеру, і якщо ти цього не зробиш, ти не зможеш добре виконувати свій обов’язок, навіть якщо він тобі подобається. Деякі люди виконують свої обов’язки без принципів, і виконання ними своїх обов’язків завжди базується на власних уподобаннях, тому вони ніколи не здатні вирішувати труднощі, вони завжди плутаються у кожному виконуваному ними обов’язкові, і врешті-решт їх виганяють. Чи можуть такі люди бути спасенні? … Лиходії та антихристи ніколи не мають правильного ставлення до своїх обов’язків. Що вони думають, коли їх переводять? “Ти думаєш, я просто прислужник, хтось, хто служить за твоїм наказом, кого ти можеш просто відіслати, коли закінчиш зі мною? Ну, я не дозволю так поводитися із собою! Я хочу бути керівником або працівником, тому що тут це єдина шанована робота. Якщо ти не дозволяєш мені бути керівником чи працівником і досі хочеш, щоб я робив свій внесок, просто забудь про це!” Що це за ставлення? Чи є це проявом слухняності? Що рухає таким ставленням до переведення у виконанні обов’язку? Імпульсивність, власні ідеї та їхній зіпсований характер, правда? А які наслідки такого підходу до цього? Перш за все, чи зможуть вони бути відданими та щирими у своєму наступному обов’язку? Ні, не зможуть. Чи буде в них позитивне ставлення? У якому стані вони будуть перебувати? (Стан пригнічення.) У чому суть пригнічення? Це опір. А який кінцевий результат пригніченого настрою та настрою чинити опір? Чи може хтось, хто так себе почуває, добре виконувати свій обов’язок? (Ні.) Якщо хтось завжди налаштований негативно й чинить опір, чи придатний він для виконання обов’язку? Незалежно від того, який обов’язок вони виконують, вони не можуть виконувати його добре. Це замкнене коло, і добром воно не закінчиться. Чому це так? Такі люди не на правильному шляху; вони не шукають істини, вони не слухняні, і вони не можуть належним чином зрозуміти ставлення та підхід Божої родини до них. Це проблема, чи не так? Це була цілком доречна зміна обов’язків, але антихристи кажуть, що це робиться для того, щоб мучити їх, що з ними поводяться не як із людьми, що родині Божій не вистачає любові, що до них ставляться, як до машини, кличуть, коли вони потрібні, а потім відкидають убік, коли вони не потрібні. Хіба це не перекручена логіка? Чи є у когось, хто говорить подібні речі, сумління чи розум? У них немає людської сутності! Вони спотворюють цілком розсудливу справу; вони перекручують абсолютно прийнятну практику на щось негативне – хіба це не зло антихриста? Чи може хтось, хто є настільки злим, зрозуміти істину? Однозначно ні. Це проблема антихриста; вони будуть викривляти логіку всього, що з ними відбувається. Чому в них викривлений спосіб мислення? Тому що вони надзвичайно злі за своєю природою, злі по суті. Природа і сутність антихриста – це перш за все зло, за яким слідує його зловмисність, і це його головні характеристики. Зла природа антихристів заважає їм правильно розуміти будь-що, і натомість вони все спотворюють і хибно тлумачать, вони впадають у крайнощі, вони присікуються до дрібниць, і вони не можуть правильно поводитися з тим чи іншим або шукати істину. Потім вони активно протистоять тому, що відбувається, і прагнуть помститися, навіть поширюючи уявлення та випромінюючи негатив, підбурюючи та заманюючи інших порушити роботу церкви. Вони таємно поширюють якісь образи, судять про те, як поводяться з людьми в Божому домі, про правила його управління, про те, як чинять певні керівники, й засуджують цих керівників. Що це за характер? Він зловмисний» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», «Пункт 12. Коли в них немає ні положення, ні надії на отримання благословень, вони хочуть відступитися»). Я прочитала у словах Божих, що попри все антихристи не можуть зрозуміти волю Божу як належить, вони завжди сприймають речі неправильно. Вони вбачають підступ у простій зміні обов’язків, гадаючи, що їх переводять на більш низьку посаду, і що зараз для них усе ускладниться. Вони починають сприймати все в негативному світлі, чинити опір, і можуть взагалі покинути свої обов’язки в будь-який час, не зважаючи на роботу церкви. У антихристів дуже зла та порочна натура! Але я збагнула, що чинила так само. Після того як мене звільнили, я мала замислитися над своїми помилками та цінувати можливість виконувати новий обов’язок. Але я навіть не замислилася. Мені спало на думку, що саме керівниця суворо до мене ставиться, що зайняття загальними справами – це зниження мого статусу, і це ганебно, що я виконую лише випадкову роботу, наче служниця, і що я не заслуговую на розвиток. Я просто не могла цьому підкоритися, навіть відчувала себе дуже скривдженою та чинила великий опір моєму новому обов’язку. Я постійно халтурила, виконувала роботу для годиться, не ставилася ні до чого серйозно. Я налаштовувала себе проти Бога, використовувала цей негатив, щоб протистояти Богу. Я не хотіла допомагати, коли до мене зверталися за допомогою сестер, що відповідають за полив, натомість я була сповнена злоби. Мені здавалося, що вони попихають мене, змушують робити важку та випадкову роботу. Я була такою безглуздою та злою! Мені кортіло виплеснути своє почуття образи, тому я поділилася своїми скаргами зі своєю колишньою партнеркою, нарікаючи на керівницю. Це вплинуло на неї, і врешті-решт вона почала упереджено ставитися до керівниці. Ця зміна обов’язку повністю мене викрила. Я виконувала свій обов’язок, керуючись лише особистими уподобаннями, бажаючи отримати тільки те, що дозволить мені добре виглядати. Маючи низький статус, я думала, що інші більше не рівнятимуться на мене, та не сподівалася отримати благословення, тому я сприйняла це негативно, тягнула час, чинила опір Богу, навіть зганяла злість на свій обов’язок. Я поширювала власні упередження та неправильні погляди і залучила ще одну людину на свій бік, щоб вона боролася за мене. Чим я відрізнялася від антихриста? Обміркувавши ситуацію, я збагнула, що мені бракувало людської сутності та розуміння, що в мене була дуже порочна натура.

А потім я прочитала деякі слова Божі. «Деякі люди не виконують свій обов’язок належним чином, вони завжди недбалі й поверхові, спричиняють порушення або безпорядки, і в кінцевому підсумку їх замінюють. Однак їх не виганяють із церкви, а це означає, що їм дають шанс покаятися. Усі мають зіпсовані характери, і в кожного бувають часи, коли він розгублений або спантеличений, часи, коли він має слабкий духовний стан. Мета надання тобі шансу полягає в тому, щоб ти міг усе це виправити. А як ти можеш це виправити? Ти маєш поміркувати над своїми минулими помилками й усвідомити їх; не шукай виправдань і не поширюй уявлення. Якщо ти неправильно розумієш Бога й бездумно передаєш ці непорозуміння іншим, так що вони також неправильно тлумачать Бога разом із тобою, і якщо в тебе є уявлення і ти всюди поширюєш їх, так що у всіх інших з’являються такі уявлення, як у тебе, і вони намагаються дебатувати з Богом поряд із тобою, хіба це не підбурення натовпу? Хіба це не протистояння Богу? А чи може щось хороше статися внаслідок протистояння Богу? Чи тебе досі можна спасти? Ти сподіваєшся, що Бог спасе тебе, але ти чиниш опір і протистоїш Богу; чи може Бог однаково тебе спасти? Забудь про ці надії. Коли ти зробив помилку, Бог не притягнув тебе до відповідальності й не вигнав тебе через цю єдину помилку. Божий дім дав тобі шанс і дозволив тобі продовжувати виконувати свій обов’язок і каятися, що є можливістю, даною тобі Богом; якщо в тебе є сумління і здоровий глузд, тобі слід дорожити цим. Деякі люди завжди недбалі й поверхові під час виконання свого обов’язку, і їх замінюють; деяких переводять. Чи це означає, що їх вигнали? Якщо Бог цього не сказав, у тебе досі є шанс. Отже, що тобі слід робити? Тобі слід подумати над собою і пізнати себе, а також здійснити правдиве покаяння; таким є шлях. Але це не те, що роблять деякі люди. Вони чинять опір і постійно кажуть: “Мені не дозволили виконувати цей обов’язок, тому що я сказав щось не те й образив когось”. Вони не шукають проблеми в собі, вони не розмірковують, вони не шукають істини, вони не підкоряються Божим влаштуванням і керівництву, і вони протистоять Богу, поширюючи уявлення. Хіба вони не стали сатаною? Коли ти робиш те, що робить сатана, ти більше не є послідовником Бога. Ти став ворогом Бога – чи може Бог спасти Свого ворога? Ні. Бог спасає людей із зіпсованими характерами, справжніх людей, а не дияволів, не Своїх ворогів. Коли ти йдеш проти Бога, і скаржишся на Бога, і неправильно тлумачиш Бога, і засуджуєш Бога, поширюючи уявлення про Бога, тоді ти повністю проти Бога; ти піднімаєш гучний крик проти Бога» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Лише шукаючи принципи істини, можна добре виконувати свій обов’язок»). Слова Божі зворушили мене. Я втратила той обов’язок, але ж Бог не позбавив мене взагалі можливості виконувати обов’язок. Він не сказав, що я більше не можу шукати істину, що мене виженуть. Мене перевели виконувати інший обов’язок, надали можливість розібратися в собі та зрозуміти себе. Але не розуміючи волю Божу, я гадала, що така зміна означає пониження статусу та втрату обличчя. Я ставилася до цього негативно та чинила опір. Я була такою непокірною та нерозумною! Коли я поливала новонавернених, не маючи належного рівня, я не могла правильно спілкуватися про всілякі істини видінь, тому їхні запитання залишалися без відповіді. Але я боялася, що інші дивитимуться на мене зверхньо, тому я просто прикидалася, не відкривалася та не просила допомоги, коли в мене виникали труднощі. Керівниця спілкувалася зі мною щодо принципів та методів, які потрібні для виконання цього обов’язку, але я задовольнялася лише теоретичним знанням, та згодом я й не думала перейти до практики та застосувати їх. Тож я не збагнула багато принципів після нашого тривалого спілкування, тому моя робота з поливу ніколи не приносила хороших результатів. Мені не лише бракувало рівня, але я ще була надзвичайно гордовитою та не мала бажання шукати істину. Я не вдосконалювала власні здібності, тому у справах, за які я відповіла, мені не вдавалося досягти прогресу. Тому мене потрібно було звільнити. Але я б ніколи не визнала свою розбещеність та власні вади. Моє звільнення обурило мене, я відмовилася його прийняти. Я навіть неправильно зрозуміла Божу волю, мені здалося, що Бог викриває мене, змушує мене втрачати обличчя, виганяє мене. Це була повна маячня, яка не мала жодного здорового глузду з мого боку. Через те, що мені не вистачало рівня, та я нічого не досягла в поливі новонавернених, я завжди почувалася скутою та не на своєму місці, і була дуже пригнічена. Якби я продовжила виконувати цей обов’язок, я б не тільки зашкодила власному життю, та й ще завадила б роботі церкви. Враховуючи мій рівень та сильні сторони, керівниця призначила мене виконувати інший обов’язок, який був мені під силу та який я могла виконати. Саме це означало дотримуватися принципів та взяти відповідальність за своє життя. Але я не знала, що для мене добре. Я не аналізувала власні вчинки, щоб пізнати себе, та навпаки чинила опір, засуджуючи керівницю за її спиною та поширюючи негатив про неї. Здавалося, що я лише прискіпуюся до керівниці, але насправді я протиставила себе Богу, я постала проти Нього. Коли мене так викрили, я побачила, що мені не лише бракує рівня, але в мене ще й дуже розбещений характер. Якби я не підкорилася, як це від мене очікували, та не виконувала сумлінно мій обов’язок, мене б викрили та вигнали.

У своїх роздумах я зрозуміла власні помилкові погляди. Мені здавалося, що обов’язки різняться за статусом: є нижчі та вищі, що бути керівником чи поливати новонавернених – це справжній обов’язок, а службова робота або загальні справи зовсім не рахуються. Я вважала, що це низькопробна робота, і в кращому разі після такого служіння мене б просто вигнали. Тому, коли я почула, що мені доручають виконувати загальні справи, у мене виникло почуття меншовартості, ніби зі мною поводяться як із машиною. Я дуже противилася цьому, і у мене навіть не було жодного бажання виконувати свій обов’язок. Але в домі Божому всі обов’язки спрямовані на виконання Божого плану управління заради спасіння людства. Байдуже, хто ти: керівник, поливаєш новонавернених або виконуєш загальні справи, це все Боже доручення, ми всі маємо співпрацювати. Це як машина, кожна її частина має своє призначення, тому немає великих чи малих, високих чи низьких, благородних чи звичайних обов’язків, є лише різні функції. Незалежно від того, який обов’язок людина виконує, у всіх є наука, яку потрібно засвоїти, є істина, в яку треба увійти. Поки ми шукаємо істину, ми можемо бути спасенними Богом. Але я завжди неправильно все розуміла. Мені здавалося, що робити загальні справи – це лише праця, випадкова робота та виконання доручень. Я подивилася цим спотвореним, злим поглядом на те, що в мене змінився обов’язок, та невірно зрозуміла волю Божу. Для Бога це відразливо та огидно!

Це нагадало мені такі слова Божі. «Боже бажання полягає в тому, щоб кожну людину було вдосконалено, зрештою здобуто Ним, повністю очищено Ним і щоб вона стала однією з людей, яких Він любить. Не має значення, чи кажу Я, що ви нерозвинені чи маєте низький духовний рівень: усе це факт. Такі Мої слова не доводять, що Я маю намір вас покинути, що Я втратив надію на вас і тим паче що Я не хочу вас спасати. Сьогодні Я прийшов виконувати роботу вашого спасіння, тобто робота, яку Я виконую, є продовженням роботи спасіння. У кожної людини є шанс бути вдосконаленою: за умови, що ти цього хочеш, за умови, що ти шукаєш, зрештою ти будеш здатен досягти цього результату, і ніхто з вас не буде покинутий. Якщо в тебе низький духовний рівень, Мої вимоги до тебе відповідатимуть твоєму низькому духовному рівню; якщо в тебе високий духовний рівень, Мої вимоги до тебе відповідатимуть твоєму високому духовному рівню; якщо ти нетямущий і неграмотний, Мої вимоги до тебе відповідатимуть твоїй неграмотності; якщо ти грамотний, Мої вимоги до тебе відповідатимуть тому факту, що ти грамотний; якщо ти літній, Мої вимоги до тебе відповідатимуть твоєму віку; якщо ти можеш давати прихисток, Мої вимоги до тебе відповідатимуть цій змозі; якщо ти кажеш, що не можеш давати прихисток, а можеш лише виконувати певну функцію – чи поширювати Євангеліє, чи піклуватися про церкву, чи займатись іншими загальними справами, – то вдосконалення Мною тебе відповідатиме функції, яку ти виконуєш» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Відновлення нормального життя людини та приведення її до чудового місця призначення»). Я почувалася дуже зворушеною, та водночас мені було дуже соромно. Я не розуміла та докоряла Богові, не збагнувши Його волю. Насправді Бог ніколи не казав, що не спасе людей, у яких недостатній рівень, чи що їхній рівень або обов’язок, який вони виконують, визначає те, як Він до них ставиться. Він дивиться на те, чи люблять вони та чи шукають вони істину. Саме це є ключем до того, чи отримають вони спасіння. Я пригадала нечестивицю, яку вигнали з церкви. Здавалося, в неї був рівень, а її виконання обов’язку викликало захват, але вона завжди ганялася за статусом, гнобила інших та відсторонювала тих, у кого були інші погляди. Її неодноразово очищували, з нею розправлялися, але вона не покаялася. Врешті-решт її виключили з церкви. У всіх неправдивих лідерів та антихристів, яких викрили та вигнали за останні роки, здавалося, був рівень та таланти, але вони не шукали істину. Вони завжди прагнули тільки одного: зробити собі ім’я та досягти статусу. Вони йшли стежиною проти Бога. Байдуже, яким би значним не здавався рівень людини, яким би високим не був її статус, якщо вона не прагне знайти істину, її викриття та вигнання Богом лише питання часу. Я також думала про братів і сестер із середнім рівнем, чиї обов’язки не є видатними, але вони вкладають у них душу та займають місце створеної істоти. Коли вони виявляють розбещеність, вони постають перед Богом, щоб помолитися та знайти істину, щоб зрозуміти та пізнати себе за допомогою слів Божих. Їхній розбещений характер може з часом змінитися. Коли я про це думала, я відчувала, наскільки праведним є характер Божий. Бог ні до кого не ставиться несправедливо. Незалежно від рівня нашого достоїнства та обов’язків, які ми виконуємо, Бог годує та поливає кожного порівну, Він влаштовує ситуації для нас, щоб ми проживали слова Божі та входили до реальності істини. Божа робота зі спасіння людини така дієва! Щойно я збагнула волю Божу, я більше не чинила такий опір моєму поточному обов’язку, хотіла лише підкоритися та виконувати його.

Пізніше я прочитала деякі слова Божі. «Сьогодні, коли ви виконуєте якийсь обов’язок у домі Божому, незалежно від того, чи великий він, чи малий, чи це фізична праця, чи розумова, чи виконується вона зовні чи всередині церкви, обов’язок, який ви виконуєте, не випадковий. Як це може бути твоїм вибором? Це скеровано Богом. Тільки завдяки Божому дорученню ти зворушений, у тебе є це почуття місії та відповідальності, і ти здатен виконувати цей обов’язок. Серед безбожників є багато привабливих, розумних або здібних людей. Але чи благоволить їм Бог? Ні, Бог не вибрав їх, Бог благоволить тільки вам, цій групі людей. Він змушує вас брати на себе всілякі ролі, виконувати всілякі обов’язки та зобов’язання в Його роботі управління, і коли зрештою Божий план управління добіжить свого кінця та буде виконаний, якою славою та честю це буде! І тому, коли, виконуючи свій обов’язок сьогодні, люди відчувають незначні труднощі, коли вони відмовляються від чогось і повністю присвячують себе, коли вони платять певну ціну, коли вони втрачають статус, славу й багатство у світі, коли в них більше немає цього, здається, що Бог забрав це в них, однак вони здобули щось більш цінне й важливе. Що вони здобули від Бога? Саме через виконання обов’язку люди здобувають істину й життя. Тільки коли ти добре виконав свій обов’язок, коли ти виконав Боже доручення для тебе, коли ти живеш усе своє життя заради своєї місії і даного тобі Богом доручення, коли у тебе є прекрасне свідчення і ти живеш гідним життям, тільки тоді ти – реальна людина! І чому Я кажу, що ти – реальна людина? Оскільки Бог обрав тебе, Він дозволив тобі виконувати обов’язок Божого творіння в Його управлінні, і у твого життя не може бути більшої цінності або сенсу» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). «Бог не дивиться на те, що ти кажеш або обіцяєш, коли стоїш перед Богом. Бог дивиться на те, що ти робиш, але Богу байдуже, наскільки високі, таємничі чи потужні твої дії; навіть якщо ти робиш щось незначне, якщо Бог бачить щирість у твоїх діях, Бог скаже: “Ця людина щиро вірить у Мене. Вона ніколи не перебільшувала. Вона поводиться відповідно до свого становища. І хоча вона, можливо, не зробила великого внеску в дім Божий і має низький духовний рівень, вона непохитна у всьому, що робить; вона має щирість”. Що охоплює це поняття “щирості”? Воно включає в себе страх перед Богом і послух Йому, а також справжню віру й любов; воно включає в себе все, що Бог бажає бачити. Для оточуючих такі люди можуть бути нічим не примітними, це цілком може бути людина, яка готує їжу або займається прибиранням, хтось, хто виконує звичайний обов’язок. Такі люди нічим не примітні для інших, вони не досягли нічого величного, і в них немає нічого гідного поваги, захоплення або заздрості; вони – усього лише звичайні люди. Однак те, чого хоче Бог, у них є, вони всім цим живуть, і вони віддають усе це Богові. Як ви гадаєте, чого ще хоче Бог? Бог задоволений» («Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»). Слова Божі показали мені, що байдуже, який обов’язок я отримаю, він йде від Божого царювання й порядків. Я мала підкоритися та прийняти це своїм серцем. Байдуже, яке в мене достоїнство, чи скільки я можу зробити, я маю вкладати в свою справу все, що маю, повністю віддаватися їй. Така воля Божа, у цьому насправді й полягає виконання мого обов’язку.

Після того як я виконувала загальні справи деякий час, я зрозуміла, що це не така й вже нудна робота, як я собі уявляла. Існує багато правил, які треба засвоїти, щоб опанувати цей обов’язок, і коли виконуєте його, то повинні мати дійсно щире серце. Я багато чого дізналася від виконання загальних справ, після того як позаймалася ними деякий час. Я опанувала деякі вміння та зрозуміла деякі правила, я також збагнула, яке дієве є Боже спасіння людства! Зміна обов’язку змінила моє неправильне ставлення, яке в мене було по відношенню до виконання обов’язків, я також відчула, що охоче підкорюся волі Божої, та буду сумлінно виконувати свій обов’язок. Подякуємо за це Богові!